Розділ 1. Ставлення до сестер. Частина 1
Розділ 1. Ставлення до сестер. Частина 1
Мої молодші сестри, Норн і Аїша, після довгої виснажливої подорожі прибули до мого будинку в місті Шаріа. Зараз вони сиділи за столом і їли те, що я приготував.
– Смачно? – обережно запитав я.
– Так! – відповіла Аїша. – Смачно!
Норн нічого не сказала. Вона не їла так захоплено, як Аїша, однак не кривилася і не скаржилася. Мій рівень приготування не дотягував до навичок Сільфі, але виходило досить непогано.
До речі, моя дружина вже пішла на роботу. Вона хотіла залишитися, проте обов’язок перед принцесою Аріель стояв на першому місті. Тому я вирішив взяти вихідний в університеті, щоб обговорити все з сестрами.
Поївши, ми перейшли до вітальні. Аїша і Норн сіли на дивані разом, я влаштувався навпроти них. Подавши їм чай і давши трохи перепочити, я нарешті підняв головну тему.
– Я мав би це сказати раніше, але… я радий бачити вас обох. Я дуже радий, що ви благополучно дібралися сюди.
– Дякую, старший брате, – зі стриманою усмішкою сказала Аїша. – Це радість – бути тут.
Вона, як завжди, була в одязі покоївки. Коли я бачив її востаннє наряд був трохи завеликим, але тепер він сидів ідеально. Судячи з латок, це, мабуть, було те саме вбрання покоївки, що і раніше.
Аїша, здавалося, цікавилася моїм будинком. Її акуратний каштановий хвіст погойдувався туди-сюди.
– ……
Норн же дивилася у підлогу, як маленька дитина. На ній була мила блакитна сукня, прикрашена рюшами – типовий дитячий одяг у Мілішіоні, але тут він дещо виділявся. Її золоте волосся, яке, мабуть, було довшим, ніж в Аїші, було зв’язано на потилиці, зачіску доповнювала велика модна шпилька.
– Здається, тобі довелося добряче попрацювати під час поїздки сюди, Аїшо. Я вражений.
– О, так, я дуже хотіла якнайшвидше побачитися знову, любий брате, – вона все ще зберігала стриману посмішку. Але щось в її манері говорити здалося мені дивним.
– Ми – родина, і відсьогодні це ваш дім. Не потрібно поводитися так стримано. Тож, будь ласка, почувайся як вдома.
– Зрозуміла, старший брате, красно дякую, – сказала Аїша. – Проте хоча ми родина, але це все одно твій будинок. З мого боку було б неправильно нав’язуватися, не пропонуючи чогось натомість. Тому я хотіла принаймні допомагати трохи з хатніми справами.
Не зрозуміло чому, але я відчував між нами дистанцію. Можливо, причина була у шанобливому звертанні. Це було справді незручно.
– До речі, люба моя сестро…
– Так, шановний старший брате?
– Чи не могла б ти, будь ласка, припини так говорити?
– О, але я не можу цього зробити. Ти сам завжди так ввічливо розмовляєш зі мною! Хіба ж я можу чинити інакше?
А, то це була моя вина. У мене справді була схильність до використання ввічливих звернень. Очевидно, це змусило Аїшу відчути, що вона має робити так само.
– Гаразд, тоді я буду говорити більш невимушено з тобою.
– Добре. Зрештою використання шанобливих звернень ніби створює дистанцію між братами і сестрами. Але я продовжуватиму їх використовувати, зрештою ти старший і є головою сім’ї.
О, та ну. Якщо я більше так не робитиму, то
і тобі варто, правда?
Ну, як завгодно. Не було нічого поганого навчати дітей шанобливих звертань змалку. Зрештою це – важлива соціальна навичка. Однак це створювало враження, ніби я хотів триматися від усіх на відстані. Можливо, Руїджерд, Еріс і всі інші, кого я зустрічав за останні кілька років, відчували те саме? Мені здавалося, що шанобливі звертання були першим кроком до налагодження спілкування між людьми… При наступній нашій зустрічі мені слід спробувати говорити з ними більш невимушено.
«Хей, Руїджерде, як справи? Ти так змінився, чуваче! Набрав вагу і навіть відростив бороду! Що? Ти не Руїджерд? Чорт, то ти ще й ім’я змінив? Але принаймні ти залишився таким самим похмурим, як і раніше».
…Або ні. Руїджерд був тим, кого я поважав. Я використовував шанобливу мову з тими, кого поважав. Це було цілком природно. Вже лише від думки, щоб я заговорив так з Руїджредом і Роксі, у мене виникло бажання вдарити себе в обличчя.
– Ну, у будь-якому разі… Аїшо, Норн, я радий, що ви тут. Нам може знадобитися деякий час, щоб звикнути жити в одному будинку, але… докладімо всіх зусиль, щоб порозумітися.
– Звісно! – енергійно сказала Аїша.
Її ентузіазм був відчутним. Вона мені нагадувала Пурсену, коли їй показували шматок м’яса. Я майже бачив у неї хвіст. Здавалося, що Аїша зараз зробить все, про що я попрошу.
Норн, навпаки, мовчала і виглядала похмурою. У мене склалося враження, що вона не хотіла приходити до мене. Мабуть, наше возз’єднання також вплинуло на це. З її погляду я прийшов додому п’яним з незнайомою жінкою. Навряд чи це справило на неї гарне враження.
Наразі я мав бути обережним у ставленні до Норн і не поспішати.
– Але я навіть подумати не могла, що ви одружитеся з Сільфі! – сказала Аїша. – Це неабиякий сюрприз. Упевнена, ти також здивована, правда, Норн?
На спробу Аїші втягнути її в розмову, вона похитала головою.
– Я… насправді не дуже добре пам’ятаю Сільфі.
Це трохи розчаровувало, але з цим нічого не можна було вдіяти. На відміну від Аїші, яка разом з Сільфі вивчала основи етикету в селі Буена, Норн не проводила з нею так багато часу.
– Хей, хей, братику, то що за історія? – запитала Аїша, нетерпляче нахилившись уперед. – Що сталося з тією дівчиною, Еріс, з якою ти був раніше?
Я не хотів повертатися до цієї теми, але… упевнений, їм цікаво.
– Ну, сталося ось що…
Незграбно усміхаючись, я вирішив коротко розповісти сестрам про те, що сталося за цей час. Почав я з повернення в регіон Фіттоа королівства Асура, де ми з Еріс розділилися і я став шукачем пригод. Згадав про свою хворобу і про моє рішення вступити до магічного університету в надії знайти ліки. Потім пояснив, що тут я зустрів Сільфі і вона допомогла мені вилікуватися…
Подробицями про те, що це була еректильна дисфункція, я не ділився. Як і не говорив про методи лікування. Це не те, про що слід розповідати двом дівчаткам десятки років.
Також я пояснив, що Сільфі була в дещо складній ситуації і тому на публіці часто ходила одягнута як чоловік. Аріель дала мені дозвіл розповісти про це людям, яким, на мій розсуд, потрібно було про це знати.
Чесно кажучи, можливо, було б краще не розповідати про це молодшим сестрам. Зрештою вони ще маленькі. Але оскільки ми відтепер планували жити разом, вони б неминуче дізналися правду або принаймні у них би виникли підозри. Зважаючи на проблеми, які могли виникнути в майбутньому, мені здалося розумнішим коротко розповісти про це зараз.
– …Ось що сталося.
Я закінчив свою історію.
Норн продовжувала дивитися у підлогу зі складним виразом обличчя, проте Аїша стурбовано дивилася на мене.
– То ти вже не хворієш? – спитала вона. – Ти вже повністю здоровий?
– Так, я повністю вилікувався. Нема про що турбуватися. Хоча я все ще проходжу курс реабілітації раз на три дні.
– Он як, – пробурмотіла Аїша. А потім сплеснула у долоні: – О, мало не забула!
– Гм?
– Батько сказав передати тобі дещо, як тільки ми зустрінемося.
Сказавши це, Аїша схопилася на ноги і помчала на другий поверх. Невдовзі вона збігла вниз з прямокутною скринькою в руках.
– Ось, тримай!
Це була досить велика скринька з трьома помітними замками. Звісно, ніколи не завадить бути обережним, але подібне ніби кричало всьому світу, що всередині лежить щось цінне… Ну, або це було зроблено для того, щоб Аїша і Норн не відкрили її і не загубили те, що всередині.
Я скористався магією і швидко відімкнув скриньку.
– А, ключі…
– Хм? О, дякую.
Я поглянув на Аїшу, яка тримала в руці зв’язку ключів. Я все одно взяв їх і поклав до кишені. Настав час відкрити таємничу скриньку.
– Ого…
Там лежав справжній скарб із золота і срібла. Ну, можливо, це було трохи перебільшено, але сума справді виявилася чималенькою. У скриньці було щонайменше десять королівських монет Міліс і невеликі купки різноманітних дорогоцінних металів. На око було важко визначати їхню вартість, але якби я їх продав, то отримав кругленьку суму.
Схоже, це була та фінансова підтримка, про яку Пол згадував у листі. З такими грошима наша родина могла без клопотів прожити років десять. Однак я мав проявляти обережність, щоб не витратити їх недбало.
До внутрішньої сторони кришки були прикріплені два листи. Взявши їх, я прочитав зміст.
Один був від Пола, такий самий, як той, що прийшов недавно. Інший написала Лілія. У ньому вона детально описала рівень знань Аїші і Норн, а також усі «вади» їхніх особистостей.
На думку Лілії, Аїша – талановита дитина, яка рідно зазнавала невдач у чомусь, що пробувала, але через це вона стала дещо зарозумілою. Тому я мав ставитися до неї суворо. Норн же була звичайною дівчинкою, але стала похмурою і замкнутою через те, що у школі її постійно порівнювали з сестрою. Вона вдавала з себе сильну, але до неї слід було ставитися лагідно.
Лілія, здавалося, ставилася до своєї доньки аж занадто суворо. Ніби вважала себе коханкою чи наложницею Пола, а не другою дружиною. А тому ставилася до Норн з певним пієтетом. Особисто я вважав, що мені слід ставитися до обох сестер однаково.
Хм, але… згідно з листом, Аїша справді була надзвичайно талановитою дитиною. Навіть рік тому Лілії вже нічому було її навчати. Вона добре опанувала такі предмети, як читання, письмо, математика, історія і географія. Аїша також вміла прибирати, прати, виконувати хатню роботу і готувати. Вона досягнула початкового рівня у Стилі Бога Води. А також опанувала на початкову рівні «Базову Шістку» магії.
Аїша ходила до школи в Мілішіоні, але невдовзі після цього прибули Роксі й інші, тож вони готувалися вирушати в подорож і часу на навчання не залишилося. Попри це, вона досягнула таких результатів. Не дивно, що Норн був певний комплекс неповноцінності.
З іншого боку, Норн – звичайна дитина. Вона не мала помітних сильних чи слабких сторін у навчанні. Але була кращою за Еріс у цьому віці. Можна сказати, що в неї середній рівень або, можливо, трохи нижче середнього. Однак життя Норн було порушене випадком з переміщення та іншими обставинами, тому слід визнати, що вона трималася досить добре. Їй не було чого соромитися.
Інших листів у скриньці не було. Я сподівався на кілька слів від Роксі, але це були сімейні листи, тож вона, мабуть, проявила стриманість.
– Тоді гаразд, – заговорив я, відклавши листи, – щойно ви обидві влаштуєтеся, гадаю, наступним кроком стане ваше повернення до школи.
– Га?! Ні!
З якоїсь причини саме Аїша негайно висловила заперечення. Це трохи здивувало. Можливо, у неї були якісь неприємні спогади про школу.
– Мені більше нема чого вчитися у школі! Я так наполегливо працювала, що бути тобі гарною покоївкою, братику!
– Добре, але…
– Я хочу бути твоєю покоївкою, братику! Ти ж обіцяв, пам’ятаєш?! Дивись, у мене є досі твій подарунок!
Аїша розв’язала свій хвіст і показала мені, чим зав’язувала волосся. Це була частина пластини з захисної пов’язки для лоба, яку я колись їй подарував. Її переробили на прикрасу для волосся.
Я мав визнати, мені було приємно бачити, що вона користувалася річчю, яку я подарував їй кілька років тому. Однак це не мало відношення до теми. Чому вона не хотіла ходити до школи? Чесно кажучи, я не думав, що це було їм необхідним. Бажання вчитися було важливішим за сидіння цілими днями у класі. Якщо його нема, то ходити до школи – це марна трата часу. Як це сталося зі мною в минулому світі, коли я був у середній школі.
Однак у листі Пола було чітко написано, що обидві сестри мали навчатися. У цьому світі не існувало такого поняття, як обов’язкова освіта, та все ж…
– Ну тоді, принаймні склади вступний іспит до університету магії. Я вирішу на основі результатів.
– Га? А-а, зрозуміла. Тоді гаразд!
Аїша впевнено усміхнулася. Здавалося, вона була переконана, що отримає найвищий бал на іспиті. Звичайно, якщо їй вдасться це зробити, Аїша матиме шанс не ходити до школи. А я зможу виправдати своє рішення перед батьком.
– Норн, чому б тобі теж не спробувати скласти іспит?
– …
Коли я заговорив до неї, вона глянула у мій бік, але не поворухнула головою. Схоже, я їй дуже не подобався. Невже вона планувала не говорити зі мною до кінця життя?
І коли я про це подумав, Норн пробурмотіла після тривалої паузи:
– Але я можу його провалити.
Здавалося, вона вперше заговорила зі мною. Ні, звісно, це було не зовсім так, але я все одно відчув певне полегшення. Це трохи боляче, коли тебе ігнорують.
– Не хвилюйся надто сильно про це. Будь-хто може вступити до цього закладу, якщо має достатньо грошей.
– Що…? Я не хочу, щоб ти купував мені місце! – крикнула Норн.
Здавалося, мої слова прозвучали так, ніби я планував заплатити комусь, щоб провести її через задні двері.
– Агов, Норн! Тобі не слід так говорити зі старшим братиком! – прошипіла Аїша.
– Ти ж чула, що він сказав! Він збирається підкупити когось, щоб я вступила!
– Ну, якби хтось вчився так, як треба, то цього б не довелося робити!
– Ти називаєш мене дурною?! – крикнула Норн і схопила Аїшу за волосся.
Та у відповідь схопила її зап’ястя і потягнулася до обличчя. Вони дряпалися і смикали одна одну. Це була типова дитяча бійка.
У певному сенсі це було навіть добре. Приємно бачити звичайну дитячу штовханину. Це краще, ніж колись хтось вганяє кулак у підборіддя супротивника, примушуючи впасти, а потім сідає зверху і лупцює, що є сил. Хоча у подібній бійці не було чогось поганого, але тут причиною стали слова, які я неправильно підібрав. Я мав зупинити їх.
– Досить.
Я сказав різкіше, ніж планував. Вони здригнулися і негайно припинили махати руками.
– ……
Норн знову втупилася у підлогу, вона виглядала ще похмурішою, і ніби хотіла щось сказати. На її очі навернулися сльози.
…Хмм. Тут явно виникла невелика проблема. Можливо, ми з Аїшею викликали в неї більший комплекс, ніж я думав, тому вона була більш чутливою до цього.
– Послухай, Норн. Будь-хто може вступити до цього університету, незалежно від раси, статусу чи талантів… якщо вони зможуть оплатити навчання. Я не мав на увазі, що збирався підкупити когось, щоб ти могла вступити.
Норн, тихо шморгаючи носом, витерла сльози з очей, однак нічого не сказала.
– Ти ж пам’ятаєш вчительку Роксі, правда? Вона теж тут навчалася. Це гарна школа. Тут багато викладачів, які навчають різноманітних речей. Можливо, ти знайдеш щось… що тебе зацікавить.
Я вже хотів сказати, що Норн може знайти щось, у чому перевершить Аїшу, але не став цього говорити. Зараз точно був не найкращий момент, щоб їх порівнювати.
Норн деякий час дивилася у підлогу, але зрештою сказала:
– …Гаразд. Я складу той дурний іспит.
Щойно вона це сказала, то, голосно посунувши стілець, підскочила на ноги і вибігла з вітальні.
– Норн! – крикнула їй у спину Аїша. – Ми ще не закінчили розмову!
– Та стулися!
Норн затупотіла сходами. Через кілька секунд на другому поверсі грюкнули двері.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар