Пролог. Є ті, хто правлять Мідґаром з тіні… я так заздрю! Частина 2
Пролог. Є ті, хто правлять Мідґаром з тіні… я так заздрю! Частина 2
– …Я чекатиму від тебе великих звершень.
– Я не підведу. Клянуся…!
– То як проходить та місія?
– Все йде гладко. Роза вирішила стати королевою і битися.
– Як і планувалося.
– Ти передбачив цей результат з того моменту, як вперше зв’язався з нею, еге? Ти був так зацикленій на ній, що я почала трохи ревнувати, – пожартувала Альфа.
– Вона – необхідна частина плану.
– …Тепер я це розумію. Вона потрібна нам, щоб витягти їх на світло.
– На світло?
– Щось не так?
– Ні, нічого. Я просто ретельно розглядав справу з усіх боків і уявляв собі найгірший сценарій, який може статися найближчим часом.
– Ти справді звертаєш увагу на кожну можливість, правда? Але я б хотіла, щоб трохи більше думав про нас… ні, неважливо. – Альфа почала щось говорити, але зупинилася. – Ти зовсім не змінився. Постійно гнався за великою мрією. Настільки великою для інших, що ми можемо осягнути лише крихітну частину… але підготовка нарешті завершена. Чи не так?
– Якщо поглянути в далеке майбутнє, то ми зробили лише перший крок.
– Я розумію це. Завдяки коштам і технологіям Саду Тіней королівство Оріана зазнає змін. Залиш цю частину нам. Поки що все йде гладко.
– Розумію. Якщо все йде гладко, то це добре.
– О, до речі. Ми оновили стародавній шифр.
Альфа простягла мені кілька аркушів паперу. Вони вкриті незрозумілим стародавнім письмом, і я мимоволі нахмурився.
– Ось дешифратор, але можливо, для тебе шифр був занадто простим, – сказала вона.
– Ага…
Це була катастрофа. У мене перед очима затуманилося вже просто від погляду на це.
– …Мені яблучний сік, – сказав я, ховаючи папери в кишеню.
– Га? – очі Хі розширилися від здивування. – О, так. Яблучний сік зараз буде.
– Рухаємося далі: інцидент в академії Мідґар. Я отримала від Дзети звіт про місію. Нарешті отримала. – Альфа зітхнула. – Клянуся, вона постійно з цим затягує. Чи не міг би ти з нею поговорити?
– У неї власні методи робити речі.
– Тобі слід припинити потурати Дзеті. Але також правда, що завдяки їй нам вдалося знищити секту Фенріра.
– А, так. Секта Фенріра. Звісно.
– Схоже, вона заздалегідь все дослідила, від їхньої схованки до шляхів втечі. Після того, як ти переміг Фенріра, їй знадобилося менше ніж пів дня, що знищити їх усіх. Вона була майже занадто ефективною.
– Розумію.
То вона говорила про тих терористів.
– Через ситуацію в королівстві Оріана, у нас нема вільних людей. Дзета, Вікторія і кілька Номерів – не думаю, що вони змогли б знищити секту Фенріра з такою малою кількістю людей. Оскільки мова йде про неї, гадаю, є багато деталей, які не потрапили до звіту, – Альфа знову важко зітхнула. – Чи не міг би ти і про це з нею поговорити? Сказати, щоб вона належним чином робила звіти? А також, щоб не робила чогось надто необачного.
– Ага.
– Обов’язково зроби це, добре?
– Ага…
– Вибачте за очікування, – сказала Хі. – Ось ваш яблучний сік.
– Ага!
Дуже смачно. Вони використовували хороші яблука.
– Дзета також займалася прибиранням. Вона добре замела наші сліди, – продовжила Альфа. – Схоже, Культ для цього має своїх людей в ордені лицарів. Тому офіційно цей випадок розглядають як атаку терористів.
– Хм, та сама звична схема.
– Також є питання з комою Клер. Звіт Дзети був не надто інформативним. Можливо, нам слід обстежити її ще раз…
– Ні, все гаразд. Нехай спить.
Тепер уже практично гарантовано, що їй доведеться повторити рік, тому нема сенсу будити її хоча б на секунду раніше потрібного.
– Е, але…
– Я можу впоратися з ситуацією моєї сестри.
– Гаразд. – Альфа ледь помітно всміхнулася. – Бачу, ти теж хвилюєшся за неї.
– О, до речі, про теракт… – Я згадав слова Крістіни, коли вона говорила у класі. – Наша віцепрезидентка студентської ради, Еліза, скористалася хаосом під час інциденту і напала на інших студентів.
– Еліза… А, та, з великої дворянської родини.
– Так, ця. Лицарі розслідували її злочини, але, здається, Еліза буде визнана невинною.
– Хочеш, щоб її визнали винною? Упевнена, ми змогли б…
– Ні, річ не в цьому. Мені байдуже, визнають її винною чи ні. Просто той факт, що з усіма цими доказами і свідченнями, вона вийде сухою з води, це примушує мене трохи…
…заздрити, якщо чесно.
– І справді. Ти маєш рацію, корупція в Мідґарі дуже глибока. Оскільки країна більша за Оріану, коріння корупції тут глибше і більше. Батько Елізи Дакуайкан, маркіз Брад Дакуайкан – лідер фракції, яка і є її втіленням.
– Хмм.
– Фракція називається «Тринадцять Клинків Ночі». Як випливає з назви, це таємне товариство, що складається з тринадцяти впливових фігур у королівстві Мідґар. Люди також називають їх тіньовими правителями країни. Вони мають тісні зв’язки з Культом Діаблоса й іншими злочинними організаціями. Виправдання Елізи Дакуайкан також зробили за вказівкою Брада Дакуайкана.
– Тіньові правителі, кажеш…
Альфа показала мені аркуш паперу з портретом і біографією.
– Цей чоловік, ймовірно, безпосередньо займався всіма деталями справи. Граф Ґете Моно. Найнижчий за рангом член «Тринадцять Клинків Ночі», довірена особа Брада Дакуайкана і грізний прокурор. Він відповідає за розгляд питань, пов’язаних зі злочинами дворян. Цього разу справу, ймовірно, також закриють через брак доказів.
Отже, це Ґете Моно? Він виглядав досить зловісно. Я попросив Альфу показати мені біографії інших дванадцяти.
– Але ж є очевидці, свідчення і докази, так? – запитав я.
– Подібне трапляється досить часто. Він може зам’яти будь-яку справу.
– Он як.
– І це стосується не лише Ґете Моно. Інші Клинки також зловживають владою, занурюючи королівство Мідґар у корупцію. Через зв’язки з Культом ніхто і пальцем не може їх торкнутися, тож вони продовжують міцніти.
– Ці «Тринадцять Клинків Ночі» такі щаслив… тобто, купа поганих хлопців.
– Ми плануємо зрештою розібратися з ними, але зараз ми зайняті реформуванням королівства Оріана. Тож на деякий час ми залишимо їх, як є.
– Розумію…
То ось вони які великі дворяни фентезійного світу, га? Ці тіньові правителі уникали покарання, незалежно від того, яке зло чинять.
– …У мене виникла гарна ідея. Дякую, Альфо, – я допив яблучний сік і підвівся на ноги.
– Виглядаєш схвильованим. Що ти задумав?
– …Скоро дізнаєшся.
– Добре. Якщо потрібна допомога, ти знаєш, де мене знайти, – відповіла Альфа, потім її фігура розчинилася в тумані і зникла.
О, непогано. Це був досить крутий спосіб піти.
– Можеш записати напої на мій рахунок, – сказав я Хі й одночасно стер свою присутність, після чого зник в темряві ночі.
***
Граф Ґете Моно раптом підвів погляд і подивився у вікно.
Ззовні простягався нічний краєвид Мідґара, що був освітлений вуличними ліхтарями. Йому здалося, ніби за ним хтось спостерігає…
– Мені, мабуть, здалося, – прошепотів він, повертаючись до паперів.
Вогонь у каміні потріскував. Його авторучка ковзала по паперах. Ніч була тиха.
Він відклав ручку і сьорбнув уже холодної кави.
– Чудово смакує, навіть коли охолола. Зерна Міцуґоші справді найкращі, – він задоволено кивнув, а потім звернув увагу на документи на столі.
Це були подробиці інциденту з Елізою Дакуйкан, витрати, пов’язані з приховуванням, і список людей, яких потрібно підкупити або зробити так, щоб вони замовкли навіки.
Виглядало так, що йому вдасться допомогти їй виплутатися з ситуації, але це буде зовсім нелегко. Свідків було забагато. Ба більше, особливо проблематичним виявилося те, що серед них також опинилися представниця королівської родини, Алексія Мідґар, і велика дворянка, Крістіна Хоуп. Йому доведеться багато чого пообіцяти купі людей, щоб спростувати їхні свідчення.
Ґете встав і подивився у вікно. У склі відбивався втомлений чоловік середнього віку з обличчям, схожим на жаб’яче.
– Я очікую належно компенсації за це, пане Дакуйкане.
Цього разу робота була доволі виснажливою. Все ще залишалися люди, з якими потрібно розібратися. Канаде, дворянка нижчого ранку і свідчиця, стала б перешкодою, якщо все так і залишиться.
Однак Ґете чудово справлявся з паперовою роботою і посередництвом у конфліктах інтересів. Чорнову ж роботу краще було залишити іншим членам «Тринадцяти Клинків Ночі».
– Що ж, це буде добре. Мені набридло залишатися внизу ієрархії Клинків Ночі. Упевнений, це дасть необхідний вплив для здобуття більш поважної посади.
Попри свою зовнішність, Ґете було всього лише за тридцять. Він приєднався до «Тринадцяти Клинків Ночі», слідуючи слідами покійного батька, але через молодість на нього перекидали роботу, якою не хотіли займатися інші.
Смерть його батька також була оповита таємницею. Її визнали нещасним випадком, але Ґете не забув про ножове поранення у спині батька.
– …Правда прихована темрявою. Як це і буває.
Випадок Елізи і випадок з його батьком по суті були однаковими. Ґете з власного досвіду знав, що відбувається з тими, хто намагається розкрити таємниці темряви.
Він відійшов від вікна і подзвонив у дзвіночок на своєму столі, щоб викликати слугу. Тепер потрібно було лише запечати документи і відправити їх маркізу Дакуайкану…
– …Гм?
Він раптом відчув на собі погляд і підвів очі.
Його кабінет виглядав таким самим, як завжди. Нікого, крім нього, тут не мало бути.
Але компанією йому тепер складав клоун.
Він сидів на дивані і дивився на нього. Освітлений світлом каміна, закривавлений клоун пильно дивився на Ґете.
– Х… хто ти?! Як довго ти тут?!
Ґете інстинктивно знову задзеленчав дзвінком.
– Хтось!! Швидко позбудьтеся від нього!
Високий дзвін розірвав тишу ночі.
– Агов, є хто тут?!
Лише гнівний крик Ґете і дзеленчання дзвоника марно заповнювали тишу.
Закривавлений клоун залишався нерухомим, і просто спостерігав, як він панікує.
– Що… Чому?! Чому ніхто не йде?!
Щось було не так. Минуло багато часу відтоді, як він уперше подзвонив у дзвоник. Охоронці вже мали б бути тут.
Але ніч залишалися тихою.
Ні… вона була надто тихою.
– Не може бути…
Дзвіночок вислизнув з руки Ґете і впав на підлогу.
Клоун повільно підвівся. Кров, що капала з його рук, була ще свіжою. Крап, крап, на розкішному килимі залишилися криваві сліди.
– Ні, що ти… зробив з моїми людьми…?
Закривавлений клоун не відповів. З-під маски, з приліпленою посмішкою у формі півмісяця, він продовжував пильно дивитися на Ґете.
– Хіік…!
Ґете тихо скрикнув і відсахнувся.
Крап, крап. Клоун наближався до нього.
– Х-хто ти? Чому ти прийшов за мною? Думаєш, тобі зійде це з рук?!
Клоун не відповів. Ніби насміхаючись з бравади Ґете, він повільно наближався, кожен його крок супроводжувався стукотом крапель.
Раптом Ґете згадав вираз обличчя батька після смерті.
– Ні… не може бути… ти прийшов мене усунути?! П-після всього, що я зробив для Клинків Ночі, вони збираються мене викинути?!
Крап…
Кроки зупинилися.
Закривавлений клоун посміхнувся з-під маски.
– То ось воно що… ви збираєтеся убити мене так само, як убили мого батька…
Крапнула кров – і кроки відновилися. Тепер вони були швидкими. Достатньо швидкими, щоб клоун наблизився на відстань, коли зможе схопити його…
– Хіік… Не підходь, не підхооооооооооооодь!
Ґете кинув кавову чашку. Та розбиралася об маску закривавленого клоуна, забризкуючи його чорною рідиною.
Ґете розвернувся і побіг.
Попри його вигляд, в академії магічних фехтувальників він мав чудові оцінки. Незважаючи на зайві кілограми і досить погану форму, Ґете все ще міг рухатися набагато швидше, ніж пересічна людина. В одну мить він опинився біля дверей і відчинив їх. Тепер йому потрібно було лише втекти до ордену лицарів.
Я можу втекти… На мить його сповнила надію.
– Ха… А-а-а-а-а-а-а!
Хтось штовхнув Ґете з іншого боку дверей.
– Щ-що ти робиш?! Геть з дороги!
Він відчайдушно борсався на підлозі.
Потім, помітивши кров, що розмазалася по тілу, Ґете зрозумів, об що спіткнувся.
– Це ж… мої охоронці…
Це були тіла охоронців.
Вони були не найприємнішими людьми, але він за непогані гроші наймав талановитих магічних фехтувальників. Тепер їх усіх жорстоко вбили.
– Хіік… А-а-а-а-а-а-а-а-а-а!
Ґете відштовхнув тіла ногою.
Крап, крап. Цей звук заповнив його вуха.
– А…
Він підвів погляд і побачив маску клоуна, який дивився на нього згори вниз.
– А, ні…
Клоун тримав у руці гральну карту.
– Ні, не треба… а!
Із глухим звуком гральна карта пронизала його лоб.
Очі Ґете розширилися від недовіри, коли він торкнувся до карти, що застрягла у лобі.
– А…
Він повільно відкинувся назад.
Дивлячись на кров, що розливалася по підлозі, клоун прошепотів:
– Перший є…
Його голос луною прокотився у тихій ночі.
Коментарі
Дописати коментар