Роман ЗЦВ. Розділи 866-867
Розділ 866. Розбитий келих | Розділ 867. Значення посмішки
Розділ 866. Розбитий келих
Цього разу ситуація змінилася.
Після того, як повторили друге речення, охоронці нового короля вивели з натовпу чотирьох людей.
Дворяни не могли не заворушитися.
– Ваша Величносте, це…
– А, ви вгадали, ці четверо сказали правду, – Роланд знизав плечима. – Бажання спробувати – це кваліфікація для посадки в колісницю. Перед обличчям змін сміливість спробувати – найцінніша. – Потім він подивився на четвірку обраних дворян: – Зробіть усе можливе, щоб не втратити можливість, яка вам випала.
– Т-так… Ваша Величносте! – відповіла улещена четвірка.
«Нісенітниця!» – подумки прогарчав Джордж. Сміливість? Кваліфікація? Сміх та й годі! Ці четверо були не більше ніж баронами на межі банкрутства. Їхні території безплідні і приносили мізерні врожаї, управління нікчемне, а робочої сили кіт наплакав – ось яким було становище для них! Вони не мали жодних причин шкодувати про землі, які не приносили прибутку. Єдина причина, чому ці четверо трималися за території, – це давало їм хоч якийсь статус. Без них їх би не стали запрошувати на бенкети. Але вони привернули до себе особливу увагу нового короля? Чи… можливо, ці четверо вже були у змові з Роландом Вімблдоном, щоб допомогти у цьому смішному фарсі?
Хвилинку… він раптом згадав одну неймовірну чутку, яка прийшла зі столиці.
Дуже мало людей були свідками цієї події, але вона справді була пов’язана з четвертим принцом. Говорили, що після захоплення столиці він провів суд у палаці двох веж, щоб розкрити злочини вищої знаті. Якщо говорити про результати, то дворяни, які мали реальну владу там, були майже повністю знищені, а Тіфіко засудили до страти. Таким чином, це був не стільки суд, скільки чистка.
Однак процес був оповитий таємницею.
Говорили, що Роланд використав для цього «гру питання-відповіді».
Десять запитань, одна неправильна відповідь на які була прямою дорогою до в’язниці, а основою для вироку була міфічна здібність читати думки.
Тоді Джордж насміхався з цих слів, вважаючи їх лише чуткою, яку вигадали дворяни, що уникли покарання, у спробі приховати свою провину і боягузтво. Він вважав, що так зване читання думок було всього лише суб’єктивною оцінкою Роланда, заснованою на особистих уподобаннях. Навіть якщо новий король зрештою не залишився б у столиці, це не дало б колишнім міністрам Тіфіко можливості повернутися до влади.
Але тепер Джордж не був у цьому впевнений.
Невже… ця чутка була правдивою?
– А тепер третє речення. Слухайте уважно, – знову пролунав голос Едіт. – Я не маю наміру відмовлятися від своєї території і влади, але, зіткнувшись з переважною силою, я не готовий ризикувати заради них власним життям. – Перлина Півночі жестом запросила натовп повторити: – Тепер ваша черга.
Атмосфера в залі поступово змінювалася.
Раніше присутні були байдужими і бездумно повторювали слова. Але після того, як перша група дворян отримала схвалення нового короля і першою покинула натовп, їхні серця заповнилися змішаними почуттями.
Цього разу відповіді пролунали незлагоджено.
Але тепер охоронці відібрали ще більше дворян.
Серце Джорджа Нарі стиснуло, коли він побачив серед них графа Дельту.
– Що відбувається? – Ґай непомітно наблизився до нього і тихо запитав: – Невже їх усіх переконав новий король?
Джордж подумки порахував. Загалом вивели двадцять одну людину, і деякі з них навіть стояли в його особняку всього лише два дні тому та обговорювали, як протистояти Роланду. Якщо врахувати супровід і слуг цих дворян, натовп в одну мить зменшився вдвічі.
– Не-неможливо… Якби Роланд контактував з такою кількістю людей, я б не міг цього не помітити, – Джордж стиснув зуби. – Їх, мабуть, обрали прямо тут.
– Тоді… чому вони нічого не сказали? – барон Левіафан нахилився ближче. – Той тип, Хуфу, раніше явно був на нашому боці!
– Що сказати? – Джордж пильно глянув на нього. – Ваша Величносте, ви помилися, я ціную свої землі понад усе, навіть більше ніж власне життя? Якби ти опинився на його місці, ти сказав би це?
– Е-е, я…
«Який ідіот», – сердито подумав Джордж. Суть була не в обраних дворянах, а в тих, хто залишився. Роланд Вімблдон міг вибирати просто на осліп, а потім назвати останню групу повстанцями і придушити їх, але які у нього були гарантії, що серед них не буде людей, вірних володарю міста Червона Вода?
Вибравши неправильних дворян, новий король лише б підштовхнув решту у протилежний бік. Цей трюк практично не мав сенсу, окрім як попередження ворога. Чи він просто намагався продемонструвати свою здібність до читання думок перед усіма?
Джордж оглянув зал, ще раз підтвердивши, що новий король привів лише шістьох охоронців. Навіть якби Роланд Вімблдон мав намір залишити одного чи двох дворян, щоб зробити з них приклад, якщо зчиниться заворушення, то навіть шість охоронців не впораються.
Принаймні вони з графом Три Ріки не чекатимуть, склавши руки.
– Підкоритися силі – у цьому нема нічого ганебного, – Роланд усміхнувся другій групі дворян. – З давніх часів сила завжди була основою для визначення ієрархії людських стосунків. Здатність оцінювати ситуацію не менш важлива, ніж сміливість. Той факт, що ваші предки змогли закріпитися у Сірому Замку і передали свою кров нащадкам, замість того, щоб зникнути в анналах історії, сам по собі є доказом сили, і я радий, що ви успадкували це. Крім того, я обіцяю, що до вас не будуть ставитися інакше, ніж до першої групи дворян. Просто запам’ятайте відповідь, яку ви дали сьогодні, і, коли перед вами постане подібне питання в майбутньому, просто подумайте про силу, якою я володію.
Потім він подивився на Перлину Півночі:
– Наступне речення.
Едіт кивнула.
– Четверте речення. Я не хочу відмовлятися від феоду та влади, і я не знаю, що вибрати.
Воно було коротким, однак із решти дворян сказали речення лише п’ятеро чи шестеро людей. Більшість обрали мовчання, зрозумівши, що їх розділяють.
З тих, хто повторив речення, охоронці вибрали лише трьох.
– Кхм-кхм, Ваша Величносте, ми віримо, що ви можете бачити серця людей, тож зупинимося на цьому, добре?
– І то правда, це ж зрештою вітальний бенкет. Ви ж розумієте…
По черзі заговорили граф Дельта і граф Три Ріки.
– Нейтральних менше, ніж я думав, – сказав Роланд, ніби не помітивши цього. – Нерішучість і вагання – це погані якості, особливо в часи стрімких змін. Але ви належите до категорії тих, хто ще може змінитися. Поки що залишайтеся тут. Можливо, за кілька хвилин ви передумаєте.
Він зробив паузу, перш ніж повернутися до решти дворян:
– Наступне речення – останнє, але я думаю, що ви вже здогадуєтеся, яке воно. Точніше, про власні думки. Тож я скажу його сам… За жодних обставин я не відмовлюся від свого феоду і влади. Заради них я готовий ризикнути – якщо мені вдасться повалити короля, моя родина і багатства будуть існувати вічно!
У цей момент вогонь ніби загойдався сам по собі, без вітру.
У залі ніхто не говорив, здавалося, повітря замерзло.
– Не має значення, якщо ви не повторите. Як я вже казав, це не пропозиція, а наказ, – повільно говорив Роланд. – Ті, хто не повторять, не мають права відправлятися з нами. Ваша подорож закінчується тут.
– Що ви маєте на увазі? – обличчя Джорджа спохмурніло. – Без доказів і без належної процедури ви маєте намір засудити нас лише на основі одного речення?
Залишилося двадцять сім дворян, що значно перевершило його очікування. Залежно від їхнього рангу, кожен мав від двох до чотирьох слуг, загалом щонайменше шістдесят чоловік, включно зі зброєносцями. Яка користь новому королю від того, що він довів їх до цього моменту?
Невже Роланд Вімблдон не боявся обпектися?!
– Ваша Величносте, якщо це був жарт, то він зайшов надто далеко, – спокійно сказав Ґай, зберігаючи привітний вираз обличчя. – Останнє речення надто серйозне, щоб ми могли витримати його тягар. Як ви можете бути впевнені, що всі так думають? Принаймні я б ніколи не зрадив родину Вімблдон.
– Точно… це так несправедливо! Я ніколи так не думав!
– Ваша Величносте, будь ласка, погляньте на це тверезо!
Дворяни закричали.
– Знаєте що? Ця здатність бачити людські серця особлива тим, що більше хтось говорить, то чіткішою стає правда, – незворушно сказав Роланд, беручи кришталевий келих з рук Едіт. – Збережіть свої слова для лопат і руд.
– Ру-руд?
– Саме так. Вас відправлять до шахти на двадцять років каторжних робіт за звинуваченням у державній зраді – зрештою ви плели інтриги у своїх головах, проте не втілили їх у життя, – у тоні нового короля звучав небезпечний підтекст. – Але… якщо ви чинитимете опір, зрада стана реальністю – і вас чекатиме не шахта. Єдина доля, яка на вас очікуватиме, це смерть.
Після цих слів Роланд випив вино зі свого келиха і кинув його.
Келих дугою промайнув у повітрі, перш ніж приземлитися неподалік ніг Джорджа, і розбився на друзки.
– Схопити їх!
Розділ 867. Значення посмішки
Божевільний, цей чоловік… зовсім з’їхав з глузду!
Джордж Нарі не міг повірити, що все загострилося до такої межі. Що змусило нового короля думати, що дворяни не чинитимуть опір і слухняно здадуться?
Шестеро проти більш ніж шістдесяти? Невже всі ці охоронниці були зроблені з заліза?
Навіть якщо їхнього супротивника підтримували відьми, вони не мали жодних шансів проти дворян, які носять божий камінь відплати!
Почувши наказ короля, шість охоронців не кинулися всі одночасно на ворогів. Натомість одна людина залишилася біля Роланда, інша охороняла двері, а ще четверо дістали короткі мечі і крок за кроком наближалися до дворян.
З натовпу долинув хоровий передзвін клинків – з такою різницею у силах ніхто не бажав скласти зброю і стати на коліна, щоб здатися.
– Ва-Ваша Величносте…! – вираз обличчя володаря міста Червона Вода різко змінився. – Заспокойтеся всі! Ми можемо спокійно обговорити будь-які розбіжності!
Але тепер уже було надто пізно. Джордж і Ґай обмінялися поглядами, підтверджуючи думку. План змінився: вони діятимуть тут, у цьому маєтку!
Хоча це місце не було придатним для оборони, перевага полягала в тому, що більшість дворян Червоної Води вже знаходилися тут. Якщо вони зможуть захопити Роланда, Джордж був упевнений, що йому вдасться схилити більшість вельмож на свій бік – як і сказав четвертий принц: сила вирішувала все. На превеликий жаль Роланда Вімблдона, у маєтку на березі озера сила була не на його боці!
– Я не можу цього прийняти! – заревів Ґай, виходячи з натовпу з мечем у руці; його попередня привітність нарешті зникла, змінившись суворою рішучістю. – Якби це був суд із незаперечними доказами, мені б нічого було сказати, але цей дитячий вердикт неприйнятний для будь-якого справжнього дворянина. Навіть якби Вімблдон III запитав мене про це, моя відповідь залишилася б незмінною! Ваша Високосте, ви змусили мене до цього!
За ним слідувала четвірка високих помічників, всі вони високо тримали голову, не виявляючи жодного страху перед тим, що їхнім супротивником була особа королівської крові. Своєю присутністю граф Три Ріки навіть затьмарив нового короля і його оточення.
«Молодець, – подумав Джордж. – Таку справедливу заяву буде важко спростувати навіть принцу. Друга частина його слів звернута до дворян. Вони як підбадьорюють, так і підбурюють. І тепер залишився останній крок – полонити Роланда!»
Їхній супротивник навряд чи здогадувався, що цей граф, якому майже за сорок, з наполовину сивим волоссям був чудовим майстром бою.
Ґай Джуліан володів надлюдською силою. У п’ятнадцять років він на чолі з двома лицарями знищив банду розбійників, що влаштувалася поблизу гирла річки. У дорослому віці Ґай вправно володів усіма видами зброї і був практично непереможний у дворянських дуелях. Дехто називав його «Велетень» Ґай, вважаючи, що якби він не був високопоставленим вельможею, а лицарем, то це ім’я було б записано в історію як ім’я найсильнішого лицаря.
Що ж стосувалося чотирьох зброєносців, то кожен з них був майже на рівні лицаря. Якби вони змогли стримати охоронців нового короля хоча б на мить, Роланд Вімблдон був би абсолютно безсилим проти графа Трьох Рік!
– Ідіть допоможіть йому, – наказав Джордж своїм помічникам. – Слідкуйте за пані Едіт.
– Слухаємося, – з натовпу вийшло ще кілька людей.
Дивлячись на Ґая, який крокував уперед, Роланд продовжував посміхатися, ба більше, його посмішка навіть стала глибшою, ніби він анітрохи не звертав уваги на поточну ситуацію. Це змусило Джорджа стиснути кулаки. «Смійся, смійся, це остання мить твого тріумфу. Скоро ти не зможеш навіть плакати!»
– В атаку! – Коли відстань скоротилася до десяти кроків, Ґай раптом прискорився і замахнувся мечем прямо на охоронницю!
Сила удару була настільки великою, що пролунав свист, коли клинок розсік повітря.
Від цього удару можна було лише ухилитися, його не можна було зустрічати лоб у лоб!
І щойно охоронниця відступить, Роланд залишиться сам.
Дзвяк… Вжііік…
Потім Джордж почув два звуки: перший – чіткий, мелодійний звук зіткнення металу об метал; другий – розсікання лезом плоті. Половина довгого меча піднялася в повітря, кілька разів крутнулася, а потім встромилася у дерев’яну підлогу.
Далі упала голова графа Три Ріки.
Вона плавно зіслизнула з шиї і, глухо стукнувши об підлогу, підскочила раз, другий, а потім зупинилася. Кров, що вирвалася з рани, намалювала яскраво-червону дугу.
Що… щойно сталося?
Одним ударом меча супротивник розсік меча і зніс голову «Велетню» Ґаю?!
Як це можливо!?
Перш ніж Джордж устиг відреагувати, звідусіль доносилися звуки зіткнення клинків і хаотичні крики; зламаний меч, немов послужив сигналом – і чотири охоронниці одночасно напали з кількох напрямків, розпочавши кровопролиття. Він з жахом усвідомив, що ці жінки рухалися настільки швидко, що їх майже не можливо було помітити, а їхня сила була непереборною. Все, що опинялося в їхніх руках, перетворювалося на смертельну зброю. Їм достатньо було ударити рукою або пальцями, щоб поранити супротивників. Здавалося, ніби дворяни билися не з людьми, а зі сталевими статуями!
«Монстри! Це ж справжні монстри!» – подумки заревів Джордж. Як звичайні люди могли загартувати свої тіла до такої міри?
«Але… якщо ви чинитимете опір, зрада стана
реальністю – і вас чекатиме не шахта. Єдина доля, яка на вас очікуватиме, це
смерть».
У цю мить Джордж Нарі раптом згадав слова нового короля.
У його голові, ніби спалахнула блискавка…
Невже це був той момент, якого чекав новий король?
Джордж з певними труднощами повернув голову, щоб подивитися у напрямку, де стояв Роланд Вімблдон.
…Нестримний холод піднявся від його ніг до хребта – у цей момент він нарешті зрозумів, що означала та посмішка.
Це від самого початку була пастка!
Новий король навмисно залишив першу армію за містом, навмисно завів з собою сотню людей і навмисно привів на бенкет лише шістьох охоронців. Він удавав незнання ситуації і вперто наполягав на жорсткій позиції, не даючи місця для відступу – усі ці дії були лише для того, щоб спровокувати їх на атаку!
Відправка на шахту? Ні… він не мав наміру відпускати решту дворян. Якби вони здалися, новий король відчув би величезне розчарування.
Саме так… Це була вичікувальна посмішка.
Роланд вичікував, коли крок за кроком вони пройдуть шляхом, який він проклав, до прірви; вичікував, коли викопають собі могили – лише так новий король міг знайти задоволення. Ця посмішка була сповнена злості до Джорджа, тому в ній не відчувалося ні краплі теплі, від неї віяло крижаним холодом.
– П-пощадіть нас…
– Ваша Величносте, я здаюся!
– Я теж! Родина Левіафан клянеться вам у вірності!
– Я дам вас усе, що забажаєте! Будь ласка, змилуйтеся!
Ситуація швидко погіршувалася. Побачивши чим все для них обернулося, дворяни стали на коліна і благали про пощаду. Хоча вони числом переважали чотирьох охоронниць, але здавалося, що саме бунтівники опинилися в оточені.
Було вже надто пізно. Джордж безпорадно опустив меч. У ту мить, коли всі вихопили зброю, вони стали зрадниками, про яких говорив Роланд.
Суміш обурення, розчарування, страху і гніву вирувала в ньому, але все зникло під ударом довгого меча, яким змахнули ззаду.
Звуки бою і благання про пощаду віддалилися та затихли вдалині. Останнє, що він побачив, це нахилений зал і калюжу крові, що розлилася перед ним.
Коментарі
Дописати коментар