Роман ЛМС. Том 10. Розділ 2-3
Розділ 2. Скелет Джерела. Частина 3
Розділ 2. Скелет Джерела. Частина 3
Високорівневі гравці, які, по суті, були основною силою експедиції, боролися між собою. Темні гравці, дотримуючись нейтралітету, билися з монстрами і хоча вони мали власні інтереси, але не могли зупинити хаосу.
– Ґроо! Убийте людей!
– Вір у зло! Іди за злом!
Поранений кістяний дракон і монстри лютували, ніби дикі звірі, яких випустили з клітки.
Долина Смерті буквально перетворилася на могилу для багатьох гравців.
В якийсь момент баланс зруйнувався. Вісь сили, яка була на боці людей, перемістилася до монстрів і кістяного дракона.
– Якого біса!
– Все через тих зрадників.
Гравці припинили битися одне з одним і знову зосередилися на монстрах, але вже було надто пізно.
Що ще гірше, тепер вони не могли довіряти одне одному!
Експедицію очолював лідер гільдії Холодних Троянд, якого вбили Терос і його підлеглі. Члени експедиції не могли повірити їм так просто. Якби вони могли знову об’єднати сили, у них з’явився б шанс, але у них не виходило і шкода поступова наростала.
Нарешті лінія захисту, що стримувала кістяного дракона, була зламана.
Щоб стримувати цього монстра, необхідно було блокувати його рухи постійними атаками, але через малу кількість нападників, він отримав певну свободу дій.
– Ґуо-о-о-о!
Кістяний дракон розправив крила і змахнув.
Потужний вітер відкинув як Тероса з його людьми, так і членів експедиції.
– Лайно!
Терос спробував швидко підвестися.
Спалах!
Мить – і в очах кістяного дракона загорілося світло.
Він розкрив пащу, ніби хотів зробити глибокий вдих.
Хуууу!
Потужний подих дракона накрив і Тероса, і бійців експедиції.
– Ааа!
– Будь ласка, врятуйте мене!
– Моє тіло… моє тіло тане.
Кістяний дракон скористався найпотужнішою зброєю – своїм подихом!
Він кинувся до жерців, викликателів і елементалістів, групи, що збилася в купу і мала найнижчі показники здоров’я.
– Блокуйте!
– Ухиляйтеся!
У цій групі змішалися як ті, хто намагався втекти, ніби рій наляканих мух, так і ті, хто використовував захисну магію.
Подих докотився до них.
Ті, кому вдалося швидко втекти, вижили, але ті, хто намагався захиститися, отримали серйозні пошкодження. Їхні тіла почорніли, а очки здоров’я знижувалися у геометричній прогресії.
Таким був результат отруйного подиху.
Якби вони об’єднали сили, щоб використати захисну магію з самого початку, то змогли б зупинити подих дракона, який поступово слабшав після знищення такої кількості воїнів. Але вони цього не зробили.
– Дотик зцілення!
– Зцілення!
– Відновлення!
Жерці хутко використали магію зцілення.
Вони відновлювали втрачене через отруту здоров’я!
– Протиотрута!
– Лікування отрути!
Деякі жерці активно використовували магію детоксикації.
Завдяки наполегливим зусиллям їм вдалося врятувати товаришів, що вціліли після подиху дракона.
Однак ситуація вже стала безвихідною.
Залишилося близько 400 учасників експедиції.
Попри те, що вціліло досить багато, але цього було не достатньо для боротьби з кістяним драконом.
Їм не вистачало воїнів, які могли вести прямий бій. Залишилися лише класи, які були вразливими до фізичних атак, такі як лучники, барди, танцюристи, священники, маги й елементалісти.
– Бляха! Мабуть, нам не слід було брати цю роботу, – поскаржився Волк.
Він знову прийняв запит, який міг закінчитися загибеллю. Хоча в разі смерті пообіцяли велику винагороду, сама загибель для темного гравця була великою втратою.
Всі темні гравці, включно з Волком і Дарелін, зібралися в одному місці.
– Що нам робити?
– Через угоду ми не можемо втекти.
– Тоді…
– Викладемося на повну в бою!
У перше за довгий час кров темних гравців закипіла.
Вони заробляли гроші завдяки Королівській Дорозі, але їм також до глибини душі подобався цей континент. В іншому випадку вони б не стали темними гравцями.
Через те, що він став головою родини і мусив піклуватися про неї та одночасно битися з монстрами, йому не залишалося нічого іншого, як діяти обережніше.
Але зараз серця Волка та інших темних гравців забилися швидше, коли вони зійшлися у бою з кістяним драконом і іншими монстрами, які здавалися непереборною силою.
– А-а-а-а!
– Уб’ємо його!
– Ріж! Рубай!
Несамовиті темні гравці більше не зважали на нікчемних монстрів і зосередилися лише на кістяному драконі.
– Ахахаха!
– Чудово! Хвилююче, еге?
Вони сміялися навіть тоді, коли кістяний дракон збивав їх з ніг.
Темні гравці вставали, як зомбі, і кидалися в атаку!
Тим часом з монстрами розбиралися Ґомчі. Вони билися, захищаючи магів і жерців.
Але Ґомчі більше не могли використовувати свою головну перевагу.
Вони втратили можливість битися, змінюючи позиції десяток на десяток і ведучи бій, як єдине ціле.
– Ґхах!
Серед мечників з’являлися поранені, деякі падали і помирали.
Побачивши це, Від вирішив вступити у битву.
«Здається, в мене нема іншого вибору, як виступити вперед».
Однак загибель Ґомчі не можна було ігнорувати. Тому він спочатку надіслав шепіт.
/– Брате Ґомчі16./
/– А? Віде?/
На відміну від похмурого обличчя, з яким він вів бій, Ґомчі16 відповідав дуже спокійним голосом.
Це був найстарший серед присутніх Ґомчі. Оскільки він пережив чимало хаосу в реальному житті, то ніколи не втрачав самовладання.
/– Ти ж потрапив під перший подих дракона. Ти не помер?/
/– Помер. Це зайняло деякий час, але я знову живий. У будь-якому разі я зараз допоможу тобі. Для початку відступи./
/– Ні. У цьому нема потреби./
Слова Ґомчі16 були дещо неочікуваними.
/– Зачекай, поки я помру./
/– Га?/
/– Якби не ця можливість, коли б і ще я міг показати свою круту сторону перед дівчиною?/
Позаду Ґомчі16 стояла гарненька жриця, яка використовувала магію зцілення.
У цьому холодному, голодному і сповненому чудовиськ місці чоловік ризикував своїм життям, щоб захистити її!
Заради цього Ґомчі16 вирішив пожертвувати своїм тілом.
Такої ситуації ніколи не сталося б в реальності. Погані хлопці тікали одразу, як тільки бачили Ґомчі16.
Нарешті він завалився, героїчно б’ючись з воїном злого духа. Його очки здоров’я були на такому низькому рівні, що навіть магія зцілення не допомагала.
– Мені шкода. Це вершина моїх можливостей. Не страшно якщо я помру, але…
– …Ви зробили все, що могли, – великі очі вродливої жриці були наповнені сльозами.
Вона дивилася на Ґомчі16.
Надійна постать, яка завжди піклувалася про неї на полі бою.
Тепер він втрачав життя.
– Знову ж таки, навіть якщо ми зараз попрощаємося, то колись обов’язково знову зустрінемося. Я хотів би захищати вас і тоді. Чи дозволите ви мені це зробити?
Ґомчі16 скористався фразою, яку готував кілька днів. Це була репліка, якої він спеціально навчився у плейбоя Зефіра.
Той навчив його, що говорити ці слова краще серйозним, але засмученим або сповненим жалю голосом через те, що він не зміг захистити жінку до кінця. Ефект буде сильнішим.
– Так. Мене звати Рівіан.
– А я – Ґомчі16.
Додати друга!
Ґомчі16 досягнув своєї мети і загинув.
«Я зробив це».
Від вийшов зі своєї схованки.
Тіло лише з кісток!
Він наближався до експедиції у формі скелета.
Коментарі
Дописати коментар