Повелитель. Том 16. 5-1
Розділ 5. Скрадне вбивство. Частина 1
Розділ 5. Скрадне вбивство. Частина 1
1
На верхівці армії Теократії стояв великий маршал, а місце його правої руки посідало двоє маршалів: Валеріан Ейн Обіньє і Ґаель Лазерс Барґер. Перший із них, Валеріан, відповідав за кампанію проти ельфів.
Поблизу ельфійської столиці встановили намет, який служив загальним оперативно-командним центром, у ньому перебували Валеріан і шість штабних стратегів. Хоча маршалу було вже за п’ятдесят, всім іншим було трохи більше двадцяти.
Вік не був обов’язковим показником сили, але коли мова заходила про посади, де вимагалися знання і досвід, він цілком міг бути показником. Виходячи з цієї логіки, можна без перебільшення сказати, що штабні стратеги були надто молодими.
Кожен з них мав темні кола під очима і глибокі зморшки між бровами – докази того, що вони страждали від перевтоми протягом тривалого часу.
Валеріан переглядав документи, які мали певний зв’язок з їхньою втомою.
Це був звіт про втрати, яких вони зазнали через нічну атаку ельфів. Враховуючи ранній час, напад стався буквально кілька годин тому.
– …Багато.
Попри те, що він очікував цього, однак у голову не приходило інших слів.
Зважаючи на те, що Теократія мала значно більше заклиначів віри, ніж будь-яка інша країна, поранених солдатів, які ще дихали, можна було швидко вилікувати, навіть якщо серед них були важко поранені, тому кількість смертей серед поранених була досить низькою. Ймовірно, більшість постраждалих вже отримали допомогу.
Однак кількість мертвих ельфів, тіла яких залишилися у таборі, була навіть меншою, ніж у Теократії.
Здавалося малоймовірним, що вони знайшли тіла товаришів і відступили, коли їхній нічний напад відбили. Тому можна припустити, що повідомлена кількість втрат ельфів це точна цифра.
А раз так, то співвідношення між кількістю їхніх втрат і вбитих ельфів досить погане.
– Так. Як і очікувалося, що ближче столиця ельфів, то сильніших бійців вони посилають, тому і кількість втрат зросла, – погодився штабний стратег, який зібрав дані і перетворив у цифри на папері. – Однак ворог, здається, діє меншими, але елітними загонами, тому втрати, яких зазнають ельфи, набагато менші.
Якщо один герой вартий тисячі солдатів, то втрата навіть одного цього героя досить болюча. Кількість загиблих безпосередньо не впливала на військовий потенціал.
Це була думка стратега, але вона не приносила втіхи.
– Я вже уявляю, якими будуть погляди солдатів, – пробурмотів інший.
– Це цілком природна реакція, – зітхнув Валеріан, – вони бачили, як їхні товариші втратили життя.
Людям властиве бажання подобатися іншим, а командир, який втратив віру своїх військ, опинявся в дуже невигідному становищі. Крім того, ті, хто мав такі командні класи, як Валеріан, не можуть використовувати свою допоміжну силу, якщо не мають щирої підтримки підлеглих.
– Наразі нам вдалося відбити нічні атаки ельфів, тож справа не в тому, що наші оборонні формування погані; проте вони почали використовувати проти нас елітні війська, тому нам потрібні захисники також рівня.
– Саме так. Наші війська мають сильних бійців, але більшість з них – це заклиначі віри. Однак якщо класи відрізняються… нам потрібна більша сила.
Заклиначі віри, ймовірно, мали більшу перевагу в прямому бою, але рейнджери мали більше переваг під час нічних штурмів. І доказом цього була кількість нинішніх втрат.
– Що нам потрібно зробити, так це створити міцнішу оборонну позицію, щоб події минулої ночі не повторилися. Є якісь ідеї?
Схоже, вони думали про це з моменту нічного нападу, бо штабні стратеги негайно висловили низку думок.
Про деякі з них думав і сам Валеріан, а деякі йому навіть на думку не спали. Якби вони змогли об’єднати всі ці ідеї, то отримали б досить сильну оборонну позицію. Однак проблема була в тому, що для впровадження всіх цих змін знадобилося б багато зусиль, ресурсів і часу. Тому вони мали обрати найбільш ефективні і відкинути інші.
Але понад усе…
– Ваша високоповажносте, це оборонна позиція, але чи є сенс гаяти час і продовжувати битися тут?
Це було природне запитання.
– Накази, передані нам вищим командуванням… – він обвів поглядом інших. – Ви всі їх читали, чи не так? Ми повинні залишитися тут і ще деякий час битися. Зрозуміло?
Ніхто не заперечив. Але це не означало, що вони погоджувалися.
Цілком природно, що інші не були готові так легко погодитися з цим. Валеріан розумів, що вони відчували, але він не міг відкинути це як упередженість молодості тільки через те, щоб був найстаршим серед них.
Відверто кажучи, вони мали рацію.
Жертви нічного нападу ельфів загинули марно. Це не були ті втрати, яких неможливо уникнути.
Теократія поставила свій табір поблизу столиці ельфів, у місці, що практично було лінією фронту. Звичайно, інформація надходила надзвичайно швидко, що означало миттєву реакцію на ворожі дії, і цілком можна назвати перевагою, але разом з цим існувала загроза захоплення головного штабу ельфами, якщо атакує хтось сильний. Супротивник був загнаний у кут, тож існувала велика ймовірність того, що вони використають цю тактику. Тому не було жодного сумніву, що Теократія мала негайно розпочати повномасштабний наступ.
Якщо сказати інакше, то якби вони могли примусити найпотужніших бійців ворога стати в оборону, ризик втрати основного табору Теократії значно знизився б.
Однак вище командування наказало зупинитися тут й обмінюватися ударами з ворогом. Вони, ясна річ, мали очікувати нічних нападів супротивників.
Звісно, з загостренням воєнної ситуації, ельфи почали б евакуюватися або тікати, тому наказ розмістити штаб на лінії фронту був продиктований метою запобігти цьому. Також це можна розглядати як спробу виманити на живця елітні сили ворога або навіть самого короля ельфів, який рідко показувався. Але ці стратегії залежали від участі Писання Вогняного Шторму.
Чому ж вони не могли залучити їхню допомогу?
Річ не в тому, що заступник лідера Писання Вогняного Шторму під час бою загинув від рук короля ельфів.
Вище командування пояснило це тим, що наразі Писання Вогняного Шторму виконувало іншу місію, але тут не було нікого, хто повірив би у ці слова.
Валеріан знав відповідь, а його штабні стратеги хоч і були молодими, але вирізнялися талантами, тому вони розуміли, про що думала верхівка.
Було кілька причин, чому вище командування не прислало до них Писанням Вогняного Шторму.
Перша – здобуття досвіду.
Людям, які звикли до міського життя, виживати у лісі було набагато складніше, ніж можна собі уявити. На відміну від безпечного дому, який у них був до цього часу, вони опинилися у ситуації, коли мали проявляти обережність до всього, що їх оточувало.
Саме тому вони вели цю битву.
Ельфи просто замінили магічних звірів, які нападали з лісу.
Все було б інакше, якби після цього вони мали більше можливостей отримати подібний досвід, але цього, швидше за все, не станеться. Крім того, було клопітно, якби подібне траплялося надто часто.
Але насправді не було необхідності зазнавати таких втрат.
Якщо здобуття досвіду єдина мета, то вони могли б тренуватися у безпечному місці. Наприклад, використовуючи Писання Вогняного Шторму як ворогів замість ельфів. Неможливо, щоб вище командування про це не подумало. То чому вони примушували їх це робити? Навіть попри те, що це означало реальну загибель солдатів?
Тоді це…
«…Для зміни свідомості».
Для захисту великої кількості людей солдатам знадобляться навички, якими користуються мисливці і рейнджери.
Після битви з ельфами, які дуже вправно ведуть бої в лісі, багато людей навчаться битися у такому середовищі. У деяких випадках це може породити ентузіазм для отримання такого класу, як рейнджер. І загиблі – потужний каталізатор для цього. Що більше їхніх товаришів гинуло, то сильнішим було відчуття нагальності.
Саме тому вище командування відмовилася від ідеї підсилити їх кимось із Шести Писань, особливо Писанням Вогняного Шторму, яке могло самостійно подбати про ельфів.
Валеріан згадав накази зверху і подумки скривився.
Він розумів ідею. Однак не міг прийняти її.
– Ваша високоповажносте, у мене є пропозиція.
Один зі штабних стратегів заговорив напруженим голосом, він був наймолодшим серед них. Очевидним також був той факт, що для цієї битви разом зібрали молодих офіцерів – це також була частина плану зі зміни мислення.
Валеріан закликав його продовжувати.
– Звичайно, ми передбачали це, але втрати майже досягнули максимально допустимого рівня. У такій ситуації буде надзвичайно важко атакувати і захопити вороже місто-замок одним махом. Зокрема тому, що ми не вбили всіх ельфів, які брали участь у нічній атаці, ми можемо очікувати ще більш жорсткого опору. Я не можу погодитися зі ще більшою втратою наших солдатів. Чи не могли б ви попросити вище командування змінити план?
Навіть сам штабний стратег знав, що це неможливо. Але все одно його серце пом’якшилося, коли він побачив кількість жертв.
Валеріан стримав бажання зітхнути. Принаймні раз у житті такий шлях колись доводилося проходити кожному офіцеру.
Життя людей – громадян Теократії – було цінним.
Це можна назвати одним із недоліків їхньої країни.
Саме по собі це навряд чи погано. Ні, навіть навпаки, це добре. Якби вибір лежав між країною, яка цінує життя своїх громадян, і країною, яка їх не цінує, будь-хто обрав би першу.
Це правда, що військові сили Теократії розслабилися, оскільки вони знаходилися під захистом героїв, але в самій ідеї уникнення непотрібних втрат не було нічого неправильного. Проте так могли думати беззбройні. Робота солдата – убити або бути вбитим. Чи могли військові дозволити собі подібні думки?
Прийде час, коли перемоги неможливо буде досягнути без жертв.
Час, коли вони будуть змушені боротися навіть без Шести Писань.
Якщо вони переоцінять цінність життя і будуть зв’язані страхом перед рішучими діями, то це в такий момент стане фатальною проблемою.
Однак це не означало, що вони мали легковажно ставитися до життя солдатів. Це означало, що Валеріану й іншим воєначальникам доведеться прийняти це, навіть якщо їм доведеться страждати.
Зараз вони зіткнулися з болем, який необхідно пережити. І на їхніх обличчях були видні плоди цього болю.
Швидше за все, ніхто з них не виспався. Складно це зробити, коли чуєш страждання солдатів, якими командуєш.
Валеріану стало трохи шкода.
Якби зміна плану не відбулася так раптово, цей досвід був би трохи м’якшим. У такому випадку штабним стратегам не довелося б терпіти такого психологічного виснаження.
Однак ситуація така, що вони не можуть дозволити собі неквапливого підходу. Потреба була не лише у вищій підготовці кожного окремого солдата, але і у кваліфікованих офіцерах, які ними командували. Солдати мали розвивати свою силу, а офіцери повинні бути готовими холоднокровно віддати наказ «померти».
«У майбутній війні з Чаклунським Королівством багато солдатів буде вбито або поранено, крім того, очікується, що будуть втрати серед мирного населення. Ось чому вище командування хоче, щоб вони познайомилися зі смертю тут… Як би жорстоко це було…»
– Я до болю розумію, що ти відчуваєш, – сказав Валеріан. Так думав не лише він, але й інші штабні офіцери. – Але ми не можемо зупинити це зараз. Дивися не на теперішнє, а на майбутнє.
– ………
Наймолодший стратег опустив голову, потім він знову подивився на Валеріана з благанням в очах.
– Принаймні… принаймні під час нападу на столицю ельфів дозвольте нам здійснити широкомасштабну атаку. Використати найсильнішу магію для знищення лінії оборони ворога. Якщо нам не дозволять використовувати облогову зброю, як-от катапульти чи навіть вогняні стріли, кількість жертв лише зросте.
– …Цього я теж не можу дозволити. І ви можете здогадатися чому, правда?
Всі присутні були видатними людьми. А раз так, то вони мали здогадатися про відповідь, виходячи з поточної ситуації Теократії. Йому здавалося, що повторювати не було необхідності, але, можливо, все-таки необхідно сказати кілька слів.
– У майбутньому ми не зможемо уникнути конфлікту з мерзенним Чаклунським Королівством. Якщо це місто опиниться в наших руках у хорошому стані, тоді ми зможемо за потреби використати стратегію з евакуацією людей сюди… Швидше за все. Саме тому ми зайшли так далеко, не вирубавши жодного дерева. З цієї причини ми не можемо допустити, щоб місто серйозно постраждало. Зрозуміло?
– Я так і думав. Отже, вище командування уже розглядає можливість війни з Чаклунським Королівством… Але ельфи побудували це місто за допомогою своєї магії, навіть якщо частина буде зруйнована через вогонь абощо, його можна відновити за допомогою магії захоплених ельфів. Хіба це не варіант?
Валеріан кивнув на слова іншого стратега.
– Це правда, – сказав він. – Кілька людей пропонували цю ідею. Також висували думку, що ми можемо використати ельфів і побудувати місто деінде. Але враховуючи часові рамки, які в нас є, ці варіанти неприйнятні.
Звичайно, був план використання полонених ельфів. Їх було б неважко змусити співпрацювати за допомогою зачарування або чогось подібного. Але багаторазове використання магії контролю над розумом протягом короткого проміжку часу призводить до того, що їй стає легше протистояти.
Крім того, вони провели експерименти і виявили, що навіть з використанням магії потрібно було чимало часу, щоб виростити одне ельфійське дерево з нуля. Ніхто не знав, коли почнеться війна з Чаклунським Королівством, але розрахунки показували, що буде важко створити з нуля місто, яке буде достатньо великих для евакуації населення цілої країни.
Коментарі
Дописати коментар