Роман РБ. Том 8. Розділ 3-4
Розділ 3. Перший день у вищій школі. Частина 4
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun, Polina Sh., qwertyopdfghjkl.
***
Після обіду я повернувся до прогулянки.
Однак я не міг придумати, що ще варто подивитися, тому, швидко оглянувши будівлю університету, повернувся до бібліотеки.
Я шукав літературу про телепортацію, але ніколи раніше не користувався бібліотекою. Вже лише пошук необхідного займав багато часу. Я звернувся до бібліотекаря з проханням показати мені список книг і вибрав ті, в назві яких було слово «телепортація». А потім зайнявся їхнім пошуком серед моря книг.
Вже лише це зайняло кілька годин. Крім того, книги, які я збирав, були або недостатньо детальними, або написані технічним жаргоном, або вони були взагалі написані мовами, яких я не знав. Більшість з них практично неможливо прочитати без попереднього вивчення необхідної сфери знань.
– У будь-якому разі, якщо я збираюся серйозно займатися дослідженням, то хотів би принаймні мати блокнот.
Існувала межа того, що я міг з прочитаного зберегти в пам’яті. Усвідомивши це, я попросив залишити книги до завтра і вийшов надвір.
Надворі сутеніло, студенти закінчили з заняттями і поволі поверталися до гуртожитку. Дехто, здавалося, прямував до бібліотеки. Я пішов у протилежний бік, до магазину. Він був розташований біля входу до головної будівлі університету.
Зайшовши всередину, я побачив купу студентів, що тихо робили покупки. Побіжний погляд показав, що тут були підручними магії, магічні кристали, мантії, дерев’яні мечі, магічні палички для початківців, сумки, взуття і мило. Була також їжа – в’ялене м’ясо і копченості, а також пляшки з водою й алкоголем. Словом, тут можна було купити все.
Я навмання купив папір, перо, чорнило і мотузку, щоб зв’язати стос. Після чого пішов на вихід.
До цього дня я навіть не купив найнеобхідніших речей для відвідування університету.
Цілком логічно запитати, для чого саме я прийшов у це місце. Очевидна відповідь: я прийшов лікуватися і наразі не мав жодних підказок щодо цього.
Коли я вийшов з магазину, надворі вже стемніло. Вуличних ліхтарів чи чогось подібного не було, але дорога була слабо освітлена, тому я простував далі. Зима вже закінчилася, однак на доріжках все ще лежав сніг. Обережно, щоб не послизнутися, я поспішав до гуртожитку.
Навколо нікого не було. Здалеку долітав шум і метушня, однак в мене виникло відчуття, ніби я забрів у безлюдний простір. Якщо іти від головного корпусу університету, то спочатку стоял гуртожиток для дівчат, а вже потім – для хлопців. Доріжка тягнулася вперед і перетинала простір перед жіночим гуртожитком.
Без жодної зайвої думки я пішов далі.
Саме тоді сталося це.
– Гм?
Щось опустилося згори. Воно було білим, але це виявився не сніг. Я рефлекторно схопив цю річ.
– О-о.
Переді мною відкрилася чиста біла тканина. Вона була прикрашена – нічого крикучого – акуратний й елегантний дизайн. Правильна назва цього предмета – «трусики». Вони виглядали досить високоякісними. Принаймні ці трусики були дорожчими за ті, що зазвичай носила Еліналіз.
Можливо, хтось намагався висушити їх під покровом темряви? Подумавши про це, я подивився вгору і побачив, що хтось визирав через край балкона. Може, це власниця? Мені здалося, що ми зустрілися очима, але було темно, тому я не зміг розрізнити обличчя. Однак здавалося, що я вже десь бачив цю людину раніше.
– Ем, ви впустили…
– Кяаааа! Крадій спідньої білизни!
Га?
Дівочий крик пролунав не зверху, а ззаду. Я в паніці обернувся і побачив людину, що вказувала на мене пальцем і кричала. Це непорозуміння!
Однак вже було надто пізно. За мить після крику вікна на інших балконах відчинилися, а потім з першого поверху вискочила тінь. Ще одна. І ще одна.
Коли я оговтався, то опинився в оточені людей, трусики все ще були в моїх руках. Я поняття не мав, що відбувалося.
– Е-е, цей…
– Хмф!
Попереду стояла надзвичайно мускулиста дівчина. Або жінка. Або бандит. Або навіть горила. Можливо, це справді була горила. Її плечі були удвічі ширшими за мої. Вона з раси звіролюдів…? Ні, можливо, з демонів?
– Збочений покидьок! – кинула дівчина і сплюнула на землю.
Я розгубився від раптової словесної образи. Горил вважали мудрецями лісу, але про неї важко так думати.
Що взагалі відбувалося? Чому мене назвали крадієм спідньої білизни? Щоправда, я був хлопцем п’ятнадцяти років, який цікавився спідньою білизною, однак цього разу я не намагався їх поцупити чи понюхати. Я просто зловив трусики, коли вони падали згори, і спробував повернути власниці.
– Стривайте, я нічого не зробив.
– Ти нічого не зробив? – схожа на горилу дівчина схопила мене за руку. Її долоня була більшою за мою. – Тоді що це у тебе в руці?
Так, я тримав у руках трусики. Судячи з її обличчя, вона вважала це достатнім доказом. Відчуваючи ворожі погляди оточуючих, я почувався некомфортно. Мої ноги почали тремтіти.
– Хіба це не спідня білизна принцеси Аріель? Як би ти не захоплювався принцесою, тобі має бути соромно за те, що ти робиш у такий час!
У відповідь на образливі слова Горили, дівчата навколо також почали кидати в мене уїдливі слова: «Саме так!», «Збоченець!» і «Здохни!». Що за чорт? Мені вже хотілося плакати.
– Що ж, тепер ходи сюди. Ми примусимо тебе пошкодувати про це, тож ти більше ніколи такого не робитимеш!
Вона схопила мене за руку і потягнула за собою. Я спробував опиратися, але все, що вийшло – це мої черевики залишили сліди волочіння на доріжці. Неймовірна сила. Я думав, що трохи наростив м’язи, поки тренувався, але, видно, у нас занадто різна маса м’язів. У неї були великі руки, мабуть, у два-три рази більші за мої.
Вона хотіла затягнути мене кудись і жахливо побити? І все через фальшиве звинувачення? Чи потрібно мені тікати? Але я нічого поганого не зробив, чи не так? Якщо я втечу… хіба це не означатиме, що я визнаю свою провину? Що ж робити? Це нагадувало ситуацію з фальшивим звинуваченням у сексуальному насильстві в поїзді.
Чи зрозуміють вони, якщо я спробую з ними поговорити? Здавалося, вони вже вирішили, що я винен…
Ні, я мав стояти на своєму. Бо я не зробив нічого поганого.
З цими думками, я використав магію землі, щоб стати на місці рівно. Коли рух раптово припинився, Горила здивовано озирнулася. Потім, ніби побачивши мене наскрізь, вона глумливо посміхнулася:
– О, то ти вирішив чинити опір? Як на крадія трусиків ти досить нахабний! Невже ти справді думаєш, що зможеш перемогти таку кількість людей?
Гарне питання. Я озирнувся навколо, оцінюючи ситуацію. Коли я був шукачем пригод, то мені часто доводилося стикатися з великою масою ворогів, тому така кількість дівчат не стала б великою проблемою. Однак тут замішане звинувачення у викраденні спідньої білизни. Якщо я дам відсіч, це теж можуть сприйняти як доказ моєї вини. Якби я підняв шум, то до звинувачення у крадіжки трусиків могло додатися ще й насильство над жінками… ну, останнє було б цілком правдивим. У такому випадку мене навіть могли виключити з університету.
Я був розгубленим. Що ж робити?
– Стривайте! Нічого не робіть!
Пролунав дещо зависокий хлопчачий голос.
– Пане Фітце!
– Що?! Пан Фітц?!
– Це сказав пан Фітц!?
– Який гарний голос…
– Що він тут робить?!
Натовп розділився – і показався мініатюрний хлопець з сивим волоссям і в темних окулярах – Фітц.
– Перепрошую. Це спідня білизна, яку я впустив, коли намагався вивісити сушитися. Він просто підібрав її для мене, – пояснив він.
Фітц, важко дихаючи, став між мною і Горилою.
Вона пирхнула:
– Пане… Фітце, я знаю, що принцеса Аріель доручає вам навіть прання власної спідньої білизни. – Вона продовжила: – Однак є дещо інше. Цей хлопець ішов тут, у такий пізній час. Хоча було домовлено, що після заходу сонця цим шляхом можуть ходити лише дівчата.
Справді? Я не бачив жодного знаку про це.
Поглянувши на моє збентежене обличчя, Фітц похитав головою.
– Він першокурсник. Крім того, спеціальний студент, тому живе сам і не має сусіда по кімнаті. Він ще не знає детальних правил про гуртожитки. Сподіваюся, ви проявите поблажливість.
Його голос звучав відчайдушно. Я навіть почув паніку у голосі Фітці. Я не знав чому, але був вдячний.
Горила повернула голову до мене. На її обличчі було написано: «Це правда?»
Я кивнув головою.
Міцно стискаючи мою руку, Горила поглянула на Фітца.
– Хмм, дивно, що ви пішли так далеко заради його захисту. Гадаю, ваші слова – правда. Але фактом також є те, що він порушив правила гуртожитку. Щоб зробити з нього приклад, він має отримати покарання… хах?!
З цими словами вона спробувала потягнути мене за собою, але завмерла на місці. Фітц дістав магічну паличку і вказав кінчиком в обличчя Горили.
– Хіба я не сказав, що він не винен? Досить! Прибери від нього руки.
– П-пане… Фітце?
Нотки гніву в його голосі викликали бурхливу хвилю шепотіння навколо нас. Навіть у темряві я побачив, як зблідло обличчя Горили.
– Чи ви хочете, щоб вас усіх відправили до медичного кабінету?
Його голос був високим, але у словах ховалася загроза, натяк на вбивчий намір. Я чув, як дівчата навколо нас приголомшено охали і ковтали. Круто. Я б теж хотів зробити таку сміливу заяву.
– Тц… Гаразд, я зрозуміла, – вона з певною грубістю відпустила мою руку. Змушені підкоритися, інші дівчата також відступили.
Моє зап’ястя боліло, але не схоже, що була потреба в магії зцілення.
– Пане Фітце, цього разу я проявлю поблажливість. Але ти, ти! Більше ніколи не показуйся біля жіночого гуртожитку в таку пізню годину! Наступного разу, коли я тебе спіймаю, то не проявлю жодного милосердя!
Виплюнувши ці слова, Горила повернулася до вікна, з якого вистрибнула. Інші дівчата також кидали на мене пильні погляди, перш ніж зникнути. За мить навколо нікого не було.
– Уух… Шановна Голіад ніколи не слухає, що їй говорять інші… – Фітц зітхнув, спостерігаючи за тим, як вони ішли.
Схоже, Горилу, яка раніше тримала мене за руку, звали Голіад. Безсумнівно, потужне ім’я. Це був ідеальний приклад того, як ім’я відповідало тілу.
Фітц повернувся до мене і схилив голову:
– Вибач. Якби я не впустив спідню білизну, цього б не сталося.
І чому взагалі він – хлопець – прав спідню білизну в жіночому гуртожитку? Принаймні це було те, що я хотів би спитати… однак він довірений охоронець принцеси Аріель, тому, мабуть, мав спеціальний дозвіл.
Він виглядав як чесна людина. Все його тіло ніби випромінювало, що цей хлопець не завдасть шкоди. На нього можна покластися. Він був молодим і темні окуляри лише додавали йому привабливості. Хоча я швидше назвав би його милим, а не красивим.
Прокляття. Я почувався схвильованим. Серце калатало, хоча переді мною стояв хлопець…
Якщо використовувати високий стиль, то я почувався закоханим. Кажучи грубо, я був готовий лизати йому ноги.
– О, це не ваша вина, Фітце… Ви мені дуже допомогли.
– Допоміг…? Якби ти почав чинити серйозний опір, то вони б постраждали найбільше.
І тоді я зрозумів, чому він кинувся на допомогу. Фітц, мабуть, думав, що якщо я застосую силу, то дівчата постраждають. Тому його дії, швидше за все, були продиктовані бажанням захистити їх. Та попри це, я відчував доброту в його діях. Якби це була манґа для дівчат, то тут би почалася наша історія кохання.
– Але це сталося так раптово. Про що вона говорила? – запитав я.
– А, так. Як і сказала шановна Голіад, після заходу сонця хлопцям-студентам заборонено наближатися до жіночого гуртожитку.
– Справді? Але у правилах університету про це ані слова, – зауважив я.
– Це домовленість між студентами, які живуть у гуртожитках. Після настання темряви, хлопцям не можна ходити цією дорогою, вони мають обходити, щоб дійти до свого гуртожитку.
Неписане місцеве правило, еге? Було б добре, якби хтось сказав мені про це заздалегідь. Заноба, наприклад.
– Я не знав.
– Нічого страшного, – сказав Фітц. – Просто будь обережнішим наступного разу.
– Звісно.
Це і так було зрозуміло. Я ніколи не ходитиму цією дорогою, навіть удень. Я досі не міг переносити ворожі погляди такої кількості людей. Було б набагато краще, якби це були монстри. Або якби їх можна було перерахувати на пальцях однієї руки.
Погляди такої кількості вороже налаштованих дівчат викликали спогади. Я здригнувся.
– У будь-якому випадку, дякую, що допомогли мені. Я не знаю, що сталося, якби ви не врятували мене…
– Не хвилюйся. Це зробив би кожен.
Зробив би кожен… хіба?
Озирнувшись на минуле, я пригадав не один момент про те, як стикався з непорозумінням і фальшивими звинуваченнями. Все почалося зі звіролюдів, потім був Пол, а пізніше й Орстед. Невже моє обличчя так легко викликало підозри?
Однак Фітц не припускав, що я був винен. Навпаки, він стояв на моєму боці, втілюючи собою союзника. Фітц діяв об’єктивно й неупереджено. Можливо тому, що в цій ситуації частково були винні і ми з ним. Та все ж… навіть з урахуванням того, що сталося на іспиті… Це було приємно.
Старшокурсник Фітц. Здавалося, він мав прямий і трохи безтурботний характер. Фітц абсолютно не тримав зла через іспит. У бібліотеці він навіть давав мені поради. Його тут добре знали, тож хлопець мав певну владу, однак не поводився зарозуміло. Він ретельно оцінив ситуацію і придумав, як мені допомогти. Хоча Фітц виглядав як милий хлопчик, але він був чоловіком з сильним характером.
Так, справжній старшокурсник. В усіх сенсах цього слова. Я вирішив, що тепер буду називати його «старшокурсником Фітцом» з усією повагою.
– Крім того, Рудеусе, ти зміг би впоратися сам, нікому не завдавши шкоди, правда?
– Це не так. Щиро дякую, старшокурснику.
Коли я схилив голову, Фітц сором’язливо почухав щоку.
– Ахаха… Це якось дивно чути, як ти дякуєш мені.
– О? Чому це?
Коли він почув моє запитання, то широко усміхнувся.
– …Це таємниця.
Його усмішка мене приголомшила.
Ось і закінчився мій перший день у вищій школі.
~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon, Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Коментарі
Дописати коментар