Роман РБ. Том 9. Розділ 10-2
Розділ 10. Дощ у лісі. Частина 2-2
Розділ 10. Дощ у лісі. Частина 2-2
Ми
пробули так деякий час.
Я все ще не міг оговтатися від здивування, але водночас починав відчувати, що все нарешті набуло сенсу.
Сільфі тихо плакала і шморгала носом, продовжуючи міцно стискати мене в обіймах. Це дуже нагадувало ситуацію, що сталася тоді. Здавалося, вона все ще була плаксою. І була ж такою тендітною, як і тоді. Сільфі мала струнку фігурку і виглядала так, ніби зовсім не мала жиру, але коли я обіймав її, то відчував м’якість. Вона використовувала пом’якшувач для білизни чи щось таке?
– Я… я постійно тебе чекала, Руді. Залишалася у селі Буена і наполегливо працювала…
Я знав про це. Пол розповів мені, як наполегливо працювала Сільфі відтоді, як я став домашнім вчителем Еріс. Без жодних слів я погладив її по голові. На що Сільфі обійняла мене ще міцніше.
Потім вона поглянула на мене. Її обличчя було мокрим від сліз і сопель. Я не знав, що сказати.
– Я завжди…
Але Сільфі знала, що хоче сказати. Вона подивилася мені прямо в очі і вимовила:
– Я завжди кохала тебе.
Я дивився на неї з пустим виразом обличчя.
– Я кохала тебе ще з того часу, Руді. І тепер кохаю тебе ще сильніше. Будь ласка… не залишай мене знову. Я хочу залишитися з тобою назавжди…
Мій розум спорожнів.
Сільфі сказала, що кохає мене. Це мене неабияк здивувало.
Звісно, з юних літ вона була дуже прив’язана до мене. Можна сказати, що це я зробив її такою.
Але тепер все було інакше. Принаймні останній рік, коли я спостерігав за «старшокурсником Фітцом», то бачив особистість, яка заслуговувала на повагу. Вона була самодостатньою людиною, що не залежала від когось.
Можливо, це була залежність, яку я намагався прищепити Сільфі в дитинстві?
Однак я щиро довіряв «старшокурснику Фітцу» і покладався на нього. Переді мною була обізнана людина, яка була готова вислухати мої проблеми і допомогти з ними. Але я був не єдиним, хто так високо цінував її. Принцеса Аріель також мала глибоку довіру до «Мовчазного Фітца».
І ось ця людина щойно освідчилася мені у почуттях.
Тепло наповнило моє серце.
Я все ще відчував розгубленість, і не міг повністю усвідомити той факт, що це Сільфі була «старшокурсником Фітцом». Але я був настільки щасливий, що хотів танцювати.
В цю мить я раптом згадав про Еріс.
Якщо подумати, чи казав я колись, що кохаю її? Ми колись говорили про те, щоб стати сім’єю, але саме вона порушила цю тему. Але чи казав я, що кохаю її?
Чи говорив я про це Сарі? Ні, такого не було. Для початку, я навіть не був упевнений чи справді кохав її. Я точно не відчував до неї неприязні. Сара мені подобалася і я був готовий переспати з нею, але… я відчував, що почуття, які керували мною, навряд чи були «коханням».
Отже, як я ставився до «старшокурсника Фітца», точніше, до Сільфі? Що я про неї думав?
Чесно, мені здавалося, що я мав ретельніше над цим подумати. Ставити собі запитання знову і знову, щоб знайти чітку відповідь. Однак якби я не дав відповіді зараз… то вона могла зникнути, як це зробила Еріс.
Подумавши про це, я взяв Сільфі за плечі і відсунув від себе на відстань витягнутої руки. Вона намагалася чинити опір, але це було досить слабко.
– Я теж тебе кохаю, – сказав я.
Обличчя Сільфі було вкрите сльозами і соплями, але це нормально. Я ніжно погладив її по голові і нахилився.
– М…
Губи Сільфі були м’якими. В неї все ще трохи текло з носа, але зараз це не мало значення. Як тільки поцілунок закінчився, Сільфі припинила плакати. Її обличчя зробилося яскраво-червоним і вона дивилася на мене з приголомшеним виразом.
– … – Я втратив здатність говорити. На щастя, на цьому етапі слова вже були не потрібні.
Тепер, коли ми словами підтвердили свої почуття одне до одного, наступний крок був очевидним. Після освідчення в коханні ми мали кохатися, чи не так? Я знав, що це досить егоїстично з мого боку, але мій маленький приятель прожив два роки без жодної розрядки і був на межі вибуху.
Сільфи не проявила жодного опору, коли я зробив свій крок. Вона дозволила мені обережно покласти її спиною на похідну ковдру, яку я приніс з собою. Здавалося, що Сільфі була готова до цього з самого початку. Можливо, вся ця «місія» була організована для того, щоб розповісти мені правду, коли поряд нікого не буде.
Ні, я не мав про це думати. Зараз мені слід переконатися, що я не зроблю ту саму помилку, що і раніше.
– Сільфі… це твій перший раз?
– Га? А, угу. Так. Мій перший… Це проблема?
– Звичайно, ні.
Це не була проблема, навіть навпаки.
Та все ж… це означало, що я мав бути обережним з нею. Якби я все зіпсував, то ситуація, що сталася раніше, повторилася б. Я більше ніколи не хотів почуватися так, як тоді, коли мене кинула Еріс… чи як тоді, з Сарою. Я не міг все зіпсувати. Просто не міг.
Повільно, обережно, я нахилився, щоб торкнутися до Сільфі…
– …
– …Е-е, Руді?
Я навіть не встиг усвідомити, коли мій намет упав.
Минула година, перш ніж ми нарешті здалися.
Дощ припинився. Завдяки тому часу, який ми провели тулячись одне до одного, наші тіла значно зігрілися. А одяг майже повністю висох.
Проте я був на межі сліз. Мене болісно гнітила нездатність перейти до активних дій у такий вирішальний момент. Скільки взагалі разів я відчував цей особливий вид болю? Цього разу це була не дівчина з борделю чи шукачка пригод, до якої я залицявся у корчмі. Це була людина, яку я справді кохав. Та, з ким я мав особливий зв’язок.
Я з острахом чекав, що зараз настане мить, коли Сільфі зітхне з розчарованим обличчям і зникне з мого життя. Тож я просто лежав і, злегка тремтячи, тримав її за руку, не в змозі нічого сказати.
Але Сільфі нікуди не зникла. Навпаки, вона також виглядала шокованою всім цим. Однак Сільфі не була настільки спустошена, як я. На її обличчі з’явилася ледь помітна незграбна посмішка.
– Це не твоя вина, Руді. Мої груди досить маленькі, чи не так? Я знаю, що не дуже приваблива…
– Не говори дурниць, Сільфі. Ти прекрасна. Вибач. Річ у тому, що… насправді це зі мною вже три роки.
– Р-Руді…
Я розповів їй про себе. Всі деталі історії. Про мій перший досвід три роки тому, і як після цього стан мого тіла змінився. Навіть зізнався, що прийшов до університету магії з надією знайти ліки від своєї хвороби. Зрештою мені так і не вдалося нічого знайти до сьогоднішнього дня.
– Мені шкода, що я збентежив вас Сільфі. Прийміть мої найщиріші вибачення.
Я став на коліна і притиснув лоб до землі, щоб попросити вибачення. Звісно, з тілом Сільфі все було гаразд. Ба більше, воно мене збуджувало. Звичайно, її груди були трохи маленькими, але вона мала пропорційні стрункі кінцівки і тонку талію. Ідеальний баланс. Її тіло було втіленням мініатюрної красуні, а я був їхнім великим шанувальником.
Крім того, Сільфі була єдиною дівчиною, яка змогла підняти мого маленького приятеля за останні три роки. Звичайно, в цьому не було її вини. Це я поводився як боягуз.
– Н-не говори так, Руді! Я не збентежена чи щось таке, добре? Тому просто повернися до нормального стану.
Голос Сільфі був благальним і трохи сумним. Від чого я почав почуватися ще жалюгіднішим.
– Звичайно, я б теж хотів повернутися до нормального стану. Але, на жаль, я нічого не можу з цим вдіяти.
– Ні, це не те… – Сільфі знову почала лити сльози. – Я хотіла, щоб ти припинив просити вибачення в такому офіційному тоні.
Я негайно спробував виправитися.
– А, е-е… вибач. Я трохи розхвилювався.
Мене сповнив жаль. Я просто не міг припинити все псувати. Можливо, це тому, що я останнім часом досить часто використовував офіційний тон. У мене була схильність повертатися до нього щоразу, коли я не міг ясно мислити.
– …Але хіба це вже так дивно, що я використав офіційний тон? Все-таки я місяцями називав тебе «старшокурсником Фітцом».
– Ну, це так… Але коли ти говориш подібним тоном, у мене виникає враження, ніби між нами дистанція.
Справді? Я ніколи про це раніше не чув. Можливо, Еріс і Руїджерд відчували те саме? А як щодо Заноби… Хоча я ним багато командував, тож досить рідко використовував офіційний тон.
– Відтепер поводься зі мною невимушено.
– Як забажаєте.
– Хіба це невимушено?
– Як забажаєш, але чи не могла б ти проявити трохи поблажливості?
– Хе-хе… Ну, можливо, я зроблю виняток.
Після цієї розмови настрій якось покращився. Однак минуло вже досить багато часу відтоді, як я свідомо ставився до когось невимушеного. Якщо подумати, то я з усіма розмовляв украй ввічливо з моменту приходу в цей світ. Звичайно, я провів певний час з Солдатом і його групою, але після вступу в університет швидко повернувся до ввічливого тону.
…Хоча, ні, якщо подумати, то був ще один виняток. У час моєї юності. Це було в селі Буена, коли я навчав Сільфі і почувався невимушено, тому не користувався офіційним тоном. Тож, якщо подумати про це, невимушеність була для нас нормальною.
Якийсь час ми нічого не говорили і, прислухаючись до потріскування вогню, просто сиділи одне біля одного в самій спідній білизні. Коли я трохи повернув голову, то міг побачити ключиці Сільфі. Її трохи вільний бюстгальтер дозволяв вловити прекрасний вид чогось рожевого.
Але через деякий час я порушив цю приємну тишу.
– Сільфі… чи можу я запитати, чому ти весь цей час прикидалася хлопцем? Що сталося з тобою після випадку з переміщенням?
Я хотів дізнатися причину, чому вона була охоронцем принцеси Аріель. Чому пофарбувала волосся в білий колір. Чому приховувала свою справжню особу. Я не був упевнений, чи можна ставити ці запитання, але подумав, що слід спробувати.
– О, так. Е-е… з чого взагалі почати…?
Затинаючись, Сільфі заговорила.
Вона почала зі свого навчання у селі Буена, а також зі спроб дізнатися у Зеніт і Лілії, де я. Але натомість вони ретельно підійшли до того, щоб навчити її магії зцілення й етикету. Вона також розповіла мені, що зробила кулон, який я тепер носив.
– То ти зробила його власними руками, так?
– Як він взагалі опинився у тебе?
Я ховав кулон під одягом. Не хотів, щоб до мене чіплялися через те, що він схожий на прикрасу Еліналіз. Тепер же, коли я зняв одяг, кулон був добре видний.
– Лілія дала мені кулон, коли я її знайшов. Однак вона жодного слова не сказала про те, що це ти зробила його, Сільфі.
– Мабуть, вона подумала, що я мертва, тому і мовчала.
– О, розумію.
Ймовірно, Лілія так проявила турботу. Деякі люди спокійно ставилися до того, щоб носити якусь річ на згадку про померлого друга, але для інших це було сумно і незручно.
– Ем, я можу продовжити?
– О, вибач. Продовжуй.
Те, що сталося після телепортація, можна назвати лише бурхливим і драматичним поворотом. Сільфі викинуло в неба над садом королівського палацу, прямо під нею опинився небезпечний монстр. Випадково вона врятувала принцесу Аріель і як винагороду отримала роль мага-охоронця.
Якимось чином під час переміщення її волосся втратило свій оригінальний колір і побіліло. А цінності й амбіції людей, які жили у палаці, сильно відрізнялися від тих, до яких вона звикла, тож кожен день супроводжувався болем у шлунку. Сільфі була змушена відбиватися від убивць, який посилали розібратися з принцесою Аріель, поки у палаці точилася боротьба за владу між членами королівської родини та їхніми прихильниками.
Зрештою їх вигнали зі столиці і вони були змушені вирушити в подорож, до якої ніхто з них не був готовим. Їм довелося зіткнутися з обманом, зрадами і страшенною небезпекою. Але врешті вони дісталися до університету магії Раноа, і саме тоді, коли група планувала своє повернення… з’явився я.
– Я знаю, що це не твоя вина, Руді. Але коли ти представився мені як повний незнайомець, це був певний шок.
– Мені шкода. Але якби ти сказала мені раніше, Сільфі, то це не зайняло б стільки часу.
– О, т-так, твоя правда. Вибач. Це моя вина, що я нічого не сказала, еге? Мені справді… шкода…
По обличчю Сільфі покотилися великі сльози. Мабуть, вона вже деякий час мучилася через це. Не те щоб у її намірі приховувати правду було бажання заподіяти мені зло абощо. Я не збирався її звинувачувати.
– Хей, мені теж шкода. У мене був цілий рік, а я так цього і не усвідомив.
Ну, з того, що розповіла Сільфі, виходило, що вона приховувала свою особу не просто так, ба більше, думала, що я зовсім забув про неї. А якщо це було так, то існував ризик, що я міг розповісти комусь правду, якби вона відкрилася мені. Зрештою я мав зв’язок з родиною Бореас, тому існував шанс, що я міг виявитися ворогом. Мовчання, мабуть, було найкращим рішенням.
Також протягом останнього року я не показував жодних ознак того, що шукаю Сільфі. Якщо вона думала, що я навіть не хвилювався за неї, то ставала зрозумілою причина вагання, еге? Так, тут нічого не можна було вдіяти. На заваді ставали різні обставини. Ба більше, зрештою вона відкрилася мені. І саме це справді мало значення.
Я обійняв Сільфі за плечі, і вона пригорнула до мене голову. Її тіло все ще було трохи холодним, тому я вирішив притиснутися до неї ближче, щоб зігріти.
– Я не могла набратися сміливості. І, можливо, увесь цей час частина мене думала, що стосунки, які ми мали, і так чудові.
– Ну, згоден. Дружити зі старшокурсником Фітцом було непогано.
Але ставало очевидним, що останнім часом Сільфі тривожилася. У моєму житті почали з’являтися гарненькі дівчата, тож вона подумала, що якщо нічого не зробить, хтось із них може мене вкрасти у неї. Я страждав від еректильної дисфункції, тож особливих причин для хвилювання не було, але… Припустимо, Нанахоші запропонувала б мені якісь чудодійні ліки. Я був би дуже вдячний, чи не так? Можливо, наші стосунки розвинулися б несподіваним чином.
У будь-якому разі, Сільфі придумала цю грандіозну місію. Я виявився неуважним і регулярно саботував її плани, намагаючись проявити вдумливість. Однак вона також мала схильність лякатися в останній момент і відступати. Але цього разу Сільфі вирішила загнати мене у глухий кут – і кинути правду мені прямо в обличчя, щоб я нарешті зрозумів.
– Руді, ти справді неуважний, еге?
– У мене навіть нема слів для виправдання.
Я колись мовчки поклявся собі поводитися як неуважний головний герой, але після цього я більше не міг насміхатися з непроникливих персонажів. Іноді, коли навколо людини з’являлося багато складних факторів, вона не помічала, що хтось ставився до неї з прихильністю.
Якби сексуальне бажання від самого початку впливало сильніше, то, можливо, я б чіткіше зрозумів сигнали, які йшли від неї. Можливо, всім цим непроникливим головним героям гаремних історії також потрібен був рецепт на віагру? Це багато чого пояснило б.
– Отже, я попався прямо у твою пастку, га?
– Е, так. Вибач. Мені трохи шкода, що довелося тебе обдурити.
– Ні, все гаразд. Не думаю, що це спрацювало б, якби ти не зайшла так далеко.
Якби все продовжувалося, як і раніше, я б далі думав про старшокурсника Фітца як про чоловіка. Чесно кажучи, у мене виникали сумніви, чи зміг би я в іншій ситуації пригадати давню подругу Сільфі.
– До речі… принцеса Аріель знає про це?
– О, звісно. Насправді це вона все спланувала.
– Справді?
– Ага.
Від цього я відчув полегшення. Мої побоювання виявилися безпідставними. Якби Сільфі діяла самостійно, то, швидше за все, було б безпечніше продовжувати вдавати, що я не знаю правди… однак персонаж «Фітц» мав і далі існувати.
– Але вона хвилювалася через усе це. Принцеса Аріель не могла зрозуміти, які твої цілі тут або про що ти думаєш. Навряд чи вона могла припустити, що ти прийшов сюди для пошуку ліків своєї, хм, проблеми.
Про мій стан ходили чутки, але, судячи з усього, вона їм не повірила. Правда іноді дивніша за вигадку.
– Хм. У такому разі, можливо, мені слід приєднатися до команди принцеси Аріель?
Чесно кажучи, я волів би якнайдалі триматися від боротьби за владу. Але якщо Сільфі потрібна моя допомога, то я викладуся на повну, незалежно від того, про що мене проситимуть.
– Я в боргу перед принцесою Аріель, тому була б щаслива, якби ти стояв на її боці… Але ти не хочеш вплутуватися у політичні справи королівства Асура, правда? У такому разі, не потрібно себе примушувати, Руді.
Сказала Сільфі і знову сором’язливо усміхнулася мені. Без сонцезахисних окулярів вона була у сто разів миліша. Від цього вдруге за день я відчув прилив жару у промежині. Не стримавшись, я лизнув її вухо.
– Хяаа?!
– Ой, вибач.
Коли Сільфі здивовано скрикнула, мій друг у промежині одразу ж охолов. Попри все, я не міг контролювати своє лібідо останнім часом. Але навіть найменший рух унизу заспокоював. Здавалося, що я повільно просувався шляхом одужання.
Звісно, все завдяки Сільфі.
– Дякую, Сільфі.
– Га? За що…? – вона збентежено нахилила голову.
Ми так і не дійшли до кінця, але поки що було достатньо і цього. Рим не за день збудували, чи не так?
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар