Повелитель. Том 16. 5-4
Розділ 5. Скрадне вбивство. Частина 4
Розділ 5. Скрадне вбивство. Частина 4
Тоді чому вони не вказали йому на це? Швидше за все, справа була в тому, – і він був надто наляканий, щоб перевіряти це, – що Аура і Маре мали до нього абсолютну довіру і думали «У володаря Айнза має бути план!». Поглянувши на них, він помітив, що вони дивилися на нього очима, сповненими довіри.
Айнзу було надто соромно визнавати, що це навіть не спало йому на думку. Його мозок – не те щоб він насправді існував – працював на повну потужність і майже палав. Айнз міг би запитати їхньої думки, але марнувати час було б безглуздо. Тож він вирішив висловити свою найкращу ідею.
– …Тоді я використаю Досконалу Непізнаваність. Ауро, бери лідерство на себе.
Айнз прийняв рішення.
Двійнята вирішили не ховатися і покластися на сприйняття Аури, щоб докласти максимальних зусиль і ні з ким не зустрітися. Якщо ж таке станеться, то Айнз буде поряд, готовий підтримати їх у будь-який момент. Він вирішив, що буде більш небезпечно розділитися під час нападу, ніж якщо їх хтось побачить.
Двійнята не висловили заперечень.
«Ви впевнені, що це нормально? Якщо вас щось турбує, то скажіть про це».
Чесно кажучи, Айнз був би щасливішим, якби вони мали якісь заперечення.
Він думав, що три голови можуть дійти до кращої ідеї, ніж одна.
Крім того, їхня згода, швидше за все, ґрунтувалася на довірі двійнят до Айнза. Грубо кажучи, це повне перекладання відповідальності. А якщо Айнз щось пропустив або сформував невдалий план – таке часто траплялося – то що тоді? Навіть якщо щось піде не так, двійнята нічого не скажуть, але це навряд чи добре.
«…Це негативний бік NPC. Але… навіть якщо я наполягатиму на тому, щоб вони запропонували свої ідеї, у нас нема часу на їхнє обговорення… Поки що доведеться відкласти цю проблему, а цього разу ми маємо діяти ще обережніше».
Після того, як він пояснив Аурі і Маре кілька стратегій, Айнз активував магію і пішов за ними до королівського палацу.
Ситуація була такою самою як тоді, коли він проник один, – ельфів навколо було небагато, тому вони нікого не зустріли. Звичайно, також допомогло те, що Аура вслухалася у звуки і вони рухалися у той момент, коли поруч нікого не було.
«В останні хвилини у замку королівства Ре-Естіз також майже не було людей, але вони все одно докладали певних зусиль, наприклад, забарикадували входи…»
Хоча Теократія уже зайшла в місто, тут нічого подібного не було. Атмосфера панувала така, ніби нічого не сталося.
«Нема жодних ознак того, що вони збираються захищати це місце… Це тому, що їхні лідери вже покинули місто? Я чув, що на цих землях це єдина країна, якою керують ельфи, але Море Дерев величезне і тягнеться далеко на південь. Можливо, що там є інше місто».
У такому випадку, це було марнуванням сил і часу.
Хай там що, Айнз скоро дізнається відповідь. Це безглуздо і далі думати про те, з чим нічого не можна вдіяти.
Схоже, скарбниця – зона заборонена для входу – знаходилася на верхньому поверсі.
Це місце розташовувалося на два поверхи вище за особисті покої короля, тобто воно було на найвищому рівні палацу. Айнз думав про те, щоб проникнути до скарбниці ззовні, але навряд чи таке місце мало вікна.
Тому вони у трьох продовжували підніматися.
Їх ніхто не помітив; коли Аура піднялася сходами до потрібного місця, то з підозрою пробурмотіла:
– Що це за місце…?
Стеля, яка була приблизно на висоті 15 метрів над головою, освітлена, ніби її повністю вкривали вогні. Навколо не було вікон, тому ставало очевидним, що це зробили за допомогою магії.
Однак світло не можна було назвати сліпучим.
Айнз легенько поворухнув тілом, щоб переконати – на нього не були накладені жодні негативні ефекти.
Схоже, це не те світло, яке використовували священники проти немертвих. Оскільки вони у країні ельфів, то була дуже велика ймовірність того, що це якась магія друїдів, пов’язана з вірою.
В цьому не було чогось аж такого дивного – на шостому поверсі Великої Гробниці Назаріка було зроблено майже так само. Крім того, тим чи іншим чином магія світла присутня як в магії арканів, так і ментальній магії. Однак без побічних ефектів було важко визначити, до якого конкретно типу належала ця магія.
Але підозрілість у голосі Аури викликала не стеля, а підлога.
…Вона була вкрита землею.
Увесь поверх – ні стін, ні перегородок – був відкритим простором у приблизно сто метрів квадратних, і земля майже повністю покривала підлогу.
Попри те, що не весь простір був покритий, але біля дверей у глибині був особливо товстий шар ґрунту.
Аура кілька разів ударила ногою землю, підкопуючи шматок. Незабаром стало видно підлогу. Схоже, тут шар був не таким вже товстим.
– Можливо, це використали як заміну килима…?
Ці слова підштовхнули до думки, що так, можливо, і було. У селі темних ельфів також не мали звички покривати підлогу килимами. Щонайбільше вони мали щось схоже на подушки, які були сплетені з трав.
– Ех, ну… Я знаю, що є багато різних культур, але це нагадує якесь варварське плем’я, еге? А може, це заради безпеки? Щоб зловмисники залишили сліди?
– А-але чи не краще було б тоді поставити патрульних чи охоронців?
Айнз погодився з думкою Маре. Він озирнувся, але нікого не побачив.
«Як необережно… Тут нікого нема… Ні, можливо, напад Теократії змусив їх покинути це місце? Служниця сказала, що входити сюди заборонено, але нічого не згадувала про охоронців…»
– …А, може, вони подумали про облогу і підготували можливість для вирощування овочів усередині палацу…? – висунув ідею Маре.
– О! – сказала Аура і кивнула.
Айнз зробив так само.
Це правда, що сонячне світло сюди не проникало, але з друїдами під рукою можна було зробити тут поле. Можливо, це світло таке ж, як сонячне, і його можна використовувати для нормального вирощування рослин.
Аура підкопала самий край, тож, можливо, ближче до центру шар ґрунту був достатньо глибоким, щоб рослини пустили коріння.
«Якби з нами був представник раси, що отримує негативні ефекти від сонячного світла, як Шалті, то можна було б дізнатися більше… У випадку з магічним предметом я міг би використати «Оцінку Предметів Високого Рівня»…»
Якщо вони обшукають скарбницю і не знайдуть нічого цінного, то можуть спробувати взяти щось з цього з собою.
Прийнявши це рішення, Айнз попрямував слідом за двійнятами. Аура і Маре мали власні навички, щоб не залишати слідів на землі, а він використовував «Досконалу Непізнаваність» і «Політ», тому жодних слідів не з’являлося.
Коли вони дійшли до центру кімнати…
– …Хо, я відчув дивну присутність, тому прийшов сюди, щоб подивитися, але виявилося, що це всього лише темні ельфи. Та ще і діти-двійнята.
Раптом пролунав голос.
Повернувшись, вони побачили ельфа, який стояв щонайменше в десяти метрах від них.
Він був власником холодної краси і різнокольорових очей. Якби їх запитали чи це слуга, вони однозначно сказали б – ні.
Чоловік поводився владно, відчувалося в ньому щось пихате.
– …як? – Айнз видихнув це надто тихо, щоб хтось почув.
Там нікого не було. Він був у цьому впевнений. Хоча Айнз і Маре могли не помітити ельфа, однак з Аурою ситуація зовсім інша.
Річ була не в тому, що цей чоловік був невидимим. Якби це було так, то Айнз би його помітив.
Можливо, він використав особливу навичку приховування, щоб обдурити Айнза, водночас з цим використовуючи невидимість, щоб Аура його не помітила. Або…
«…Він перемістився? Прокляття, я мав застосувати Затримку Телепортації».
Аура плавно змістилася, щоб стати між Айнзом і ельфом. Маре ж міцніше стиснув обома руками посох.
Попри те, що двійнята зайняли бойові позиції, ельф не зробив жодного руху для підготовки. Для Айнза ворог виглядав повністю відкритим, але, можливо, це була хитрість, щоб спокусити їх на атаку. Якби він володів талантами воїна, то міг би зрозуміти в чому справа.
Айнз віддалився від двійнят і злегка махнув чоловікові.
Погляд ельфа не поворухнувся.
Іншими словами, він не бачив крізь «Досконалу Непізнаваність».
Айнз поглянув на двійнят.
Перед проникненням сюди, він дав їм таку інструкцію: «Якщо ви зіткнетеся з загадковою сутністю, зосередьтеся на зборі інформації, доки вони не продемонструють чіткого наміру атакувати».
Аура непомітно потягнулася до намиста і стиснула його. Айнз припустив, що вони планували збирати інформацію, радячись одне з одним.
Він розумів їхні наміри, але вважав, що це було трохи необачно.
Якби зловмисник зробив якийсь підозрілий рух перед Айнзом, то він би атакував негайно. Торкнутися чогось зі спорядження – це як дістати пістолет.
Очікуючи нападу таємничого ельфа на двійнят, Айнз приготувався використати відповідне заклинання, але потім збентежено нахилив голову.
Чоловік не поворухнувся.
Хоча він чітко бачив рухи Аури, однак ніяк не продемонстрував того, що це його турбувало.
Це тому, що ельф надзвичайно впевнений у своїх силах? Чи він уявлення не мав про те, що робила Аура? Чи, можливо, ворог вирішив не атакувати, поки не отримає інформацію?
– …Хм? Що це? Ваші очі… Я не пам’ятаю, щоб був з темною ельфійкою… Чи був? Хм, хм, хм. Тоді просто перевіримо.
Чоловік почав випромінювати ще сильнішу ауру. Здавалося, ніби його тіло стало більшим.
– Тц, – Аура цокнула язиком.
– Тіло Сяючого Берилу.
– О. Охохохо. Отже, ви можете протистояти цьому? Це, мабуть, вперше!
– Агов, що це за вбивчий намір у твоїх очах? Померти хочеш?
– Незламність.
– …Ха, ха-ха-ха-ха-ха-ха!
Чоловік голосно засміявся, ніби щойно почув неймовірно смішний жарт. Аура насупилася, її брови ніби кричали «небезпека». Вона стиснула кулак, вкладаючи величезну силу, але, поки Айнз спостерігав, повільно розтиснула пальці.
– Більший опір.
– Чудово! О, я зрозумів, так! Мені це навіть не спадало на думку. Онуки, га? Звісно! Навіть якщо діти не мають жодного таланту, є шанс, що кров проявиться у наступному поколінні! Як нерозумно з мого боку не помітити цю можливість.
– Що за дурню ти мелеш?
– Повний Вищий Потенціал.
– Ну, звісно. Я дивився не в тому напрямку! Чи не так, мої онуки?
«Онуки? Про що він взагалі? Здається, цей тип щось не так зрозумів».
– Га? Ви для пані Чайник…?
Ці слова викликали в Айнзі хвилю паніки. Він подумав, що, можливо, Булькаючий Чайник була в цьому світі і залишила цього чоловіка. Але…
«…Ні сліду слизу. Можливо, він такий самий, як Солюшн?!»
– Чайник? Про що ти?
«Ні…? Тоді… Невже Акемі-чян?!»
У Ямайко була молодша сестра Акемі, яка створила ігрового персонажа ельфа. Але вона не дуже любила Іґґдрасілль, тому він майже нічого про неї не знав.
– Хмм… Ти ж чистокровний ельф, правда?
– …Чорт. Благословення Чаклуна.
– Яке дивне питання… Ви що… не знаєте, хто я?
– Знаємо, знаємо.
– Т-так, знаємо.
– Ви двоє жахливі актори! – мало не закричав Айнз.
Вони говорили так монотонно, ніби читали репліки. Ясна річ, ельфа це анітрохи не обдурило, він здивовано відкрив рота.
– Н-не можу повірити, що ви не знаєте… Це неможливо! Але… Звісно, я чув, що темні ельфи живуть аж на кордоні, проте навіть подумати не міг, що ви напрочуд нецивілізовані…
Він зиркнув на них.
– Оскільки ви мої онуки, я пробачу вам це один раз, але незнання – гріх. Під моїм керівництвом ви здобудете належну освіту.
– Належну освіту… Але хто ти насправді такий? Заради ясності, я припускаю, що ти король ельфів. Це так?
Коментарі
Дописати коментар