ЗСМК. Том 3. 9-2
9.2 Більше не друзі дитинства. Частина 2
9.2 Більше не друзі дитинства. Частина 2
◆ Мінамі Акацукі ◆
Мабуть, це кара божа за те, що я намагалася одружитися з Ірідо-куном і пробувала маніпулювати Хіґашіра-сан, так? Я не мала права ставитися до інших, як до пішаків, бавлячись з їхніми романтичними почуттями.
– К-Ко-куне, який наступний урок?
– Думаю, всесвітня історія… А-А-чян.
Ситуація не мала бути також вже важкою. Це всього лише наші дитячі прізвиська, тому я не мала так нервувати. Тут с-справді не було чого соромитися. Та все ж…
– Мінамі-чян, ти щойно назвала Каванамі «Ко-куном»? – після завершення уроку вискочила з запитанням дівчина з коротким каре, Насука-чян.
– Ґхах! – я видала такий звук, ніби хтось наступив мені на живіт.
– Вона це зробила! Я чула! То в чому справа, га? Ви зустрічаєтеся? – очі Макі-чян, дівчини з короткою стрижкою, заблищали, коли вона підійшла до мене.
– Ні! Це просто покарання таке…
– Називати когось лагідним прізвиськом – це покарання у грі? Це щось принесене з групових побачень? – запитала Насука-чян, розгублено схиливши голову.
– О, так ось, де ти була. А я думала, куди ти поділася минулої ночі…
– Ні! Хто при здоровому глузді піде на групове побачення під час навчального табору?!
Макі-чян щиро захихотіла на мій вигук.
– Ну, хоча ти сказала, що це покарання, але ви виглядали досить природно, звертаючись одне до одного так, – сказала Насука-чян. – Виглядаєте дуже близькими.
– Точно! Прізвиська не такі важливі, як тон. Ти ніби була м’якшою, ніж зазвичай.
– О Боже! Я всього лише намагалася стишити голос, щоб не проходити через подібне! До біса ваш гострий слух!
– Я думаю, ви підходите одне одному. Як горошини у стручку.
– Підтримую! Каванамі виглядає пустотливим, але б’юся об заклад, що ти, Аккі, тримала б його на повідку!
– Але я впевнена, що наодинці вона дуже балувала б його.
– Балувала? Точно! О, це так мило!
Поки ці двоє весело ділилися своїми фантазіями, я затулила вуха, намагаючись заглушити звуки. Я «м’якша» з ним? «Балувала» б його? Це було абсолютно не можливо… більше ні. Дівчина, яка це робила, мала б уже померти. Простого повернення до використання старого імені, яким я колись його називала, недостатньо, щоб оживити її… І будь я проклятою, якщо дозволю їй повернутися.
◆ Каванамі Коґуре ◆
– …Втомився, – після ранкових занять моя енергія була повністю вичерпана.
Бляха, я робив усе, щоб мене не почули інші, але якого у всіх такий хороший слух?! Невже чути, як інші люди називають одне одного лагідними прізвиськами, справді так весело?!
Я поклявся собі, що обідатиму сам. Те, що я не побачу, як зведені брат і сестра Ірідо їдять разом, справді засмучувало, але мені не хотілося, щоб мене примусили сидіти з нею, як це було вранці. Я здригався вже лише від думки про те, що хтось побачить, як ми дружньо обідаємо разом…!
На відміну від сніданку, що був безплатним шведським столом, в обід нас розсадили за столики, відповідно до алфавіту. Моє прізвище починалося на «К», а її на «М», тож ми не повинні були сидіти поруч, однак…
– …Чому ти тут?
– …
Я втупився поглядом в дівчину-горошину, яка сиділа навпроти. Акацукі різко відвернулася, продовжуючи похмуро мовчати… Принаймні я міг сказати, що це не було її задумом.
Коли я подивився на місце, де вона мала сидіти, то дівчина, яка мала би бути напроти мене, усміхнулася мені звідти. Ясно… ситуація стала набагато більшою, ніж я очікував.
Я сів і легенько постукав по столу, що привернути увагу Акацукі.
– Агов, це недобре. Якщо ми не будемо обережні, то це може тривати навіть після закінчення навчального табору.
– Зазвичай це ми всіх дражнимо. Можливо, ця реакція – покарання…
– Чи є шанси, що про це забудь за час літніх канікул?
– Упевнена, що хлопці забудуть, але дівчата точно ні.
– Тоді у нас нема іншого вибору, як виснажити їх, граючи на повну.
– Боже, це справді погано…! – Акацукі глибоко вдихнула, але виглядала рішуче.
Я зробив те саме і сказав своєму тілу: «Те, що зараз відбудеться, просто жарт. Не доходь до неправильної думки». Потім, коли ми збиралися обідати, сталося дещо зовсім несподіване.
– Га? Мінамі-сан, ти не збираєшся годувати Ко-куна? – у голосі випадкової дівчини звучали жартівливі нотки.
Звичайно, я знав, що за цим не стояло жодних злих намірів. Вона всього лише хотіла приєднатися до веселощів. Якби їй вдалося в цей момент збентежити Акацукі, усіх би це розвеселило і вони б користувалися цим, щоб кепкувати з нас.
Крім того, дівчина, можливо, думала, що це відповідний жарт, який мав потенціал стати внутрішнім жартом, з якого усі б сміялися весь другий семестр.
Але
це не мало значення, бо я не хотів, щоб це сталося. Я хотів, щоб все
закінчилося тут. Те, що відбувається в
навчальному таборі, залишається в навчальному наборі. Заради цього я готовий трохи пожертвувати собою.
Відкиньмо ж сором убік!
– …Добре, Ко-куне, скажи «Ам» ♥.
– Ам.
Акацукі без найменших вагань піднесла ложку до мого рота, і я так само без найменших вагань з’їв те, що на ній було. З посмішками на обличчях і нудотно-солодкими голосами ми намагалися відтворити спогади, які не хотіли згадувати.
Натовп навколо нам реагував радісними вигуками і збудженим свистом. Добре. Як і планувалося.
– Ну як, Ко-куне? Смачно?
– М-м. Твої страви смачніші!
– Ох, ти! Але ти ніколи раніше не їв моїх страв!!!
– Кххх?! – я відчув, як щось різко наступило на мою ногу під столом, поки навколо сміялися люди.
Вона зовсім не стримувалася! Ця бісова дівчина намагалася розчавити мені ногу! Хіба вона не знала, що збентеження і відверта демонстрація ненависті давали протилежний ефект?!
Але в будь-якому разі, якщо вона зібралася діяти так, то в мене теж була ідея.
Я зробив усе можливе, щоб приховати власні емоції, демонструючи, що ставлюся до цього як до жарту. Але натомість я планував покінчити з цим фарсом. Зібратися, і зробити дещо, щоб вплинути на цю ситуацію!
– Ось, А-чян, спробуй це, ам!
– Е, ні. Я відмовляюся.
– Чому?!
– Він тебе трохи пахне, Ко-куне… розумієш?
– Припини користуватися ситуацією, щоб ображати мене!!
Під час обіду ми розважали публіку дурнуватою грою в парочку. Мабуть, саме тому, ніхто не помітив, що ми без жодних нарікань їли ложкою, що побувала і моєму, і в її роті.
– Маю визнати, що це було приголомшливо, – безвиразно сказав Ірідо. Він перехопив мене після обіду саме тоді, коли я прямував до туалету. – Я ніколи не думав, що ти уникнеш цього таким чином. Це перший раз, коли я думаю, що ти неймовірний.
– …Хе. Я вже говорив тобі: ми двоє – майстри спілкування.
– Точно. Ти ще сказав: що ви двоє маєте високі соціальні навички, а тому можете ладнати навіть з тим, хто вам не дуже подобається.
Я не міг повірити, що він пам’ятав це. Я майже впевнений, що саме це я сказав, коли він залишився ночувати у мене.
– Маю визнати, – продовжив Ірідо, – ми не очікували, що це так пошириться. Я трохи хвилювався, але, схоже, даремно.
– Так. Ми не якась там парочка, що починає соромитися і метушитися на місці. Вибачай, що розчарував.
Ірідо підняв кутики рота на ці слова й кивнув:
– Правда. Не думаю, що хтось, крім вас двох, міг би поводитися так на публіці і зберігати при цьому повний спокій.
– Все так, – сказав я, плавно завівши руки за спину. – Загалом, ти закінчив? Мій сечовий міхур от-от лопне.
– О, так, вибач… за багато речей.
Я залишив Ірідо одного і втік до чоловічої вбиральні. Переконавшись, що поруч нікого не було, я пішов не до пісуарів, а до раковини, відкрутив кран, набрав у руки води і бризнув на обличчя.
– …Блін. Це просто жарт. Це нереально…
Просто жарт. Вигадка. Повна брехня. В цьому не було жодних емоцій, але… Якого чорта обидві твої руки покриті кропив’янкою, Каванамі Коґуре? Чому люди такі негнучкі? Я знав відповідь, але скільки б разів я не говорив собі, моє тіло реагувало на ситуацію так, ніби я повернувся в минуле.
Усе це мало залишитися там. Ці спогади давно вийшли з ужитку… ну, або я так думав. Вони нікуди не зникли. Бачити це обличчя таким спокійним, ніби її ніщо не хвилювало… Хлопці обирали «зберегти як», а дівчата переписували файли.
Я просто зберіг наші спогади під іншим іменем, а вона повністю їх переписала. Ха… Я так заздрю.
Коментарі
Дописати коментар