Роман ЗЦВ. Розділи 574-575
Розділ 574. Розширення освіти | Розділ 575. Очікування Венді
Розділ 574. Розширення освіти
Літо прийшло з сильним дощем.
Незлічена кількість крапель летіла на вікно, від чого краєвид за склом став розмити, а місто і гори вдалині можна було розрізнити лише по кольорах.
Роланд стояв перед вікном на всю стіну, дивлячись на туманне місто під дощем, у його вухах досі лунала пісня з «Міста кохання».
Він не очікував, що прем’єра вистави три дні тому в поєднанні з силою Луни матиме такий дивовижний ефект.
Коли п’єса закінчилася, глядачі заціпеніли в мовчанні і плакали – Роланд думав, що така сцена могла відбутися лише в елітних оперних театрах майбутнього. Навіть у простіших кінотеатрах не вдавалося досягнути такого ефекту, що вже говорити про групу звичайних людей, які жили в цю відсталу епоху.
Навіть він, людина, яка бачила безліч зворушливих сцен, відчув тремтіння у глибині серця.
Це була сила «Пісні резонансу».
Роланд добре усвідомлював важливість надихаючих пісень – у затяжній війні втомлюються не машини, а люди. Навіть якби була можливість безперервно транспортувати зброю і боєприпаси на поле бою, люди все одно відчуватимуть нескінчений тиск прагнення вижити. Коли ситуація ставала несприятливою, а втрати – великими, негативні емоції особливо легко посилювалися і розросталися майже до нескінченості, а це зрештою могло призвести до того, що армія втрачала волю до перемоги.
За всю історію було розроблено багато методів покращення морального духу війська. Наприклад, забезпечення солдатів гарячою їжею і десантування морозива або призначення політичних комісарів і капеланів тощо. Однак Роланду було надто складно втілити хоч частину цих методів. Перше стане немалим викликом для матеріально-технологічного забезпечення, а друге – це підготовка цілої групи людей, які повинні мати не тільки тверді переконання, але і вміти надихати інших; за короткий час цього не зробити.
Здібність Луни дозволила йому знайти короткий шлях до підвищення морального духу.
Хоча це могло прозвучати трохи абсурдно, проте створення кумира справді було надійнішим за інші методи.
Поки Роланд думав про це, у двері кабінету постукали, і зайшов Баров.
– Ваша Величносте, ми отримали дані стосовно останніх покупок будинків.
– Який результат?
– Як ви і очікували, – Баров схвильовано розклав аркуші з інформацією на столі з червоного дерева. – З моменту прем’єри нової вистави кількість людей, які приходили до ратуші, щоб подати заявку на оренду чи купівлю житла, значно зросла, а також значно збільшилася кількість реєстрації шлюбів.
– Справді? – Роланд повернувся до столу і переглянув дані, які приніс Баров.
«Місто кохання» – це не безцільна розвага. Крім пропагування слави праці і величі будівництва, був ще один момент – зв’язок шлюбу з комфортним домом. Замість того, щоб чужинці повільно розвивали почуття приналежності, а місцеві потроху приймали цих незнайомців через щоденні контакти, – йому краще було окреслити простий стандарт для інтеграції біженців з усього світу.
Цим стандартом стало житло.
«Маєш дім – ти один із нас». Ці слова могли здатися доволі грубими, але це дозволяло заощаджувати багато часу на процесі пристосування в надзвичайній ситуації.
Якщо хтось бажав отримати визнання людей і мати свою сім’ю, для цього йому необхідний будинок. Як тільки чужинці матимуть тут свою нерухомість, вони почнуть свідомо охороняти це місце. Звичайно, ці ідеї не підходили для прямих висловлювань. Лише помістивши їх до драми і розповівши через історію, вони проростуть у серцях людей.
Це як з діамантами.
Класичний рекламний слоган «Діамант – вічний» проштовхнув цей коштовний камінь на позицію короля. Він став обов’язковим атрибутом весілля, примусивши людей повністю ігнорувати той факт, що діамант не був вже таким рідкісним чи дорогоцінним.
Будинок мав принаймні надзвичайно високу практичну цінність.
З цієї причини не можна було ставити мету занадто далеко, щоб вона не зробилася недосяжною. Люди могли подати заявку на оренду будинку за один золотий дракон – і тоді їм потрібно буде платити лише один золотий дракон як щорічну оренду плату. Коли сплачені за оренду гроші будуть дорівнювати сумі за продаж будинку, нерухомість автоматично належатиме орендарю.
Звичайно, цієї мети не так легко досягнути, навіть найдешевша однокімнатна квартира коштувала 20 золотих драконів, а це означало, що різноробам, тимчасовим робітникам і подібним працівника знадобиться більше ніж двадцять років на те, щоб купити нерухомість менше ніж 15 квадратних метрів, де могли розміститися лише ліжко, обідній стіл і туалет. У майбутньому Роланда б точно затаврували «забудовником з чорним серцем».
Загалом, за даними Барова, «Місто кохання» проявило себе успішно.
Більшість заявок на оренду надійшло від біженців і рабів, які прибули в район Прикордонне раніше. Більшість з тих, хто хотів купити будинок, були відносно добре оплачуваними ремісниками і пригнобленими дворянами, які привезли з собою майно; оселившись тут вони назавжди стануть частиною Беззимного міста.
Тож Роланд навіть задумався над ідеєю нової п’єси, темою якої мало стати одруження і наполеглива праця у прагненні купити великий будинок.
– Хороша робота, – він зібрав листки з інформацією і протягнув Барову. – Крім того, також потрібно розширювати масштаби набору біженців. Достатня кількість населення – запорука розвитку Беззимного міста. Інші завдання поки можна поставити на другий план.
– Так, Ваша Величносте, – усміхнувся голова ратуші так, що навіть вуса піднялися.
– До речі, поклич Сувій. Я маю їй дещо сказати.
……
– Ваша Величносте, ви хотіли мене бачити? – Сувій, одягнута у білу сорочку і чорну спідницю, упевнено зайшла до кабінету, випромінюючи атмосферу діловитості.
– Я хочу розширити сферу освіти і включити до неї біженців, які щойно прибули до Беззимного міста, – Роланд налив їй чашку чаю. – Якщо сфера освіти буде зосереджена лише на офіційних жителях, то іншим доведеться чекати принаймні рік, перш ніж вони зможуть здобути початкову освіту.
– Наразі це буде важко зробити. – Сувій на мить задумалася, а потім відверто сказала: – Їх надто багато, нинішньої кількості вчителів не вистачить, щоб займатися з ними, а також бракує класів для навчання. Для того, щоб реалізувати те, що ви сказали, міністерству освіти потрібно щонайменше подвоїти або навіть потроїти штат.
– У мене є спосіб зменшити тиск на вчителів, – Роланд зробив паузу, – нехай займаються самонавчанням.
– Самонавчанням?
– Саме так. Раз на тиждень проходитиме відкрита лекція, де їх будуть навчати основ читання і письма, а решту часу вони будуть займатися самостійно, використовуючи буклети з малюнками і текстами. Не буде тестів і обов’язкових вимог, все залежатиме від них самих.
– Це… – Сувій несвідомо пригладила рукою мокре від дощу волосся, – може не принести жодного результату. Ваша Величносте, без нагляду буде великою удачею, якщо хоча б один з десяти навчатиметься.
– Уже щось, – усміхнувся Роланд. – Я просто хочу дати їм шанс.
Завжди знайдуться ті, хто був не задоволений нудною працею з низькою платою і прагнув швидше досягнути своїх цілей. Щоб не дати таким людям збитися з дороги, потрібно спрямувати їх на правильний шлях самовдосконалення.
У майбутньому частка робіт, для прийому на які вимагатимуть грамотності, зросте і заробітна плата також буде значно вищою, ніж у різнороба. Для тих, хто захоче якнайшвидше отримати стабільне життя і позбутися від бідного та важкого існування, самостійне опанування читання і письма стане хорошим вибором.
Завдяки цьому методу їм вдасться швидко залучити до розбудови міста амбітних і працьовитих людей.
Найважливіше для збереження життєздатності нового режиму – не відрізати шлях просування нагору.
Роланд твердо у це вірив.
Розділ 575. Очікування Венді
Коли Венді прокинулася, то виявила, що сильний дощ, який ішов усю ніч, нарешті припинився.
Вона позіхнула, встала з ліжка, відчинила вікно – і до кімнати увірвалося повітря змішане з пахощами вологої землі. Сад, омитий дощем, виглядав пишним і зеленим, а на листі олив, що росли біля вікна, збиралися краплі води, які зривали вниз. Лагідне ранкове світло танцювало відблисками на мокрій траві.
Настав новий день.
Венді одягнула бюстгальтер і жакет, повернулася до ліжка і погладила Соловейка по щоці:
– Пора вставати.
Соловейка видала невиразний носовий звук і ткнулася обличчям у подушку.
Лише в такі моменти вона не ховалася у тумані і беззахисно оголювалася, Венді усміхнулася і похитала головою:
– Тоді я піду снідати.
Вуха Соловейка злегка ворухнулися, ніби це було несвідоме тремтіння, але Венді знала, що її почули.
Вона тихенько зачинила двері, пішла до ванної, щоб вмитися, а потім вирушила до зали снідати.
Кухарі завжди вставали рано і готували їжу для всіх ще до світанку. Дрова в печі горіли довго, тому не потрібно було хвилюватися, що страви охолонуть. Якщо вони хотіли щось з’їсти, то їм всього лише потрібно взяти миски і ложки на кухні. Його Величність назвав це «шведським столом» і, схоже, це був дуже поширений стиль обіду, але для неї таке життя було розкішшю.
Коли Венді була у Союзі Співпраці, то ніколи не думала, що одного дня зможе їсти стільки, скільки захоче. В ті дні їжі завжди бракувало, а смак стояв не на першому місці.
Тут же було три-чотири сервірування сніданку, найчастіше вони їли кашу, смажений хліб, сушену рибу і яєчню.
Попри те, що вона жила в замку понад рік, Венді досі відчувала глибоке почуття радості і задоволення щоразу, коли їла.
І вдячність тому, хто дав усе це відьмам, дозволивши сестрам жити вільно.
Коли Венді увійшла до їдальні з тарілкою в руках, зала була порожньою, а на довгому столі стояло кілька мисок – очевидно, що вона прийшла не першою. Союз Відьом ніколи не встановлював час, коли всі мали прокинутися, тому сестри приходили сюди групками, щоб насолодитися сніданком. Першими покидали замок Блискавка і Мейсі, за ними йшли Анна, Агата і Люсія та інші, сама Венді знаходилася десь посередині.
Останньою, звісно, була Соловейко.
Причина в тому, що Його Величність дуже любив поспати. І коли не було ніяких важливих справ, він ніколи не вставав, поки сонце не піднімалося високо в небо; лише тоді Роланд Вімблдон вставав, щоб займатися державними справами – і Соловейко піддалася його впливу.
Раніше вона, очевидно, була найобережнішою і найуважнішою сестрою Союзу Співпраці, її насторожував навіть найменший рух.
Як не дивно, Венді не вважала, що це погано.
……
Після сніданку вона пішла на перший поверх будинку відьом, який переобладнали на офіс Союзу Відьом.
Щойно Венді увійшла до будівлі, як до неї негайно підскочила Дзвіночок:
– Сестро Венді, ти прийшла!
– Доброго ранку, пані Венді.
– Доброго ранку, пані.
Інші дві дівчини, відібрані ратушею, вклонилися. Вони обидві закінчили школу, яку заснував Кал ван Бате, і були однокласницями Анни і Нани, а тому майже не мали упередженого ставлення до відьом. Старшу звали Перлина, а молодшу – Сірий Кролик. Разом з сестрою Люсії Дзвіночком вони складали першу трійку клерків Союзу Відьом.
Звичайно, оскільки Дзвіночку не було ще чотирнадцяти років, то перед її посадою потрібно додавати слова «тимчасовий виконавець обов’язків».
У будь-якому випадку, робота тут була дуже легка, тому це можна сприймати як особливий вид навчання.
Завдяки їхній допомозі Союз Відьом нарешті вийшов на правильний шлях.
– Доброго ранку, – кивнула Венді і сіла за свій стіл. – Як продажі першого тому «Щоденника відьми»?
– Він дуже популярний, – усміхнувшись, відповіла Перлина. – Історія про маленького янгола Прикордонного Міста викликала великий інтерес, особливо у солдатів першої армії. Люди приходять, щоб купити перший том майже щодня. Минулого тижня ми продали близько 60 примірників. Якщо так триватиме далі, перші 1000 примірників буде розпродано за два тижні.
Венді була трохи здивовано, почувши це. Зрештою «Щоденник відьми» – суто розважальна книжка, яка не могла ні наповнити шлунок, ні допомогти у навчанні, крім того, ціна досить висока. Неймовірно, що ця книга так добре продавалася.
Цю ідею запропонував Його Величність.
Як зворушлива і захоплива п’єса з трьома сюжетними лініями, «Щоденник відьми» здобув широке визнання у жителів Беззимно міста. Тому Його Величність вирішив скористатися успішною схемою вистави та створити історію життя відьом у вигляді картинок і потім продавати на великому ринку. Але, на відміну від вистави, цього разу героїнями розповідей стали сестри Союзу Відьом. А книга мала не лише гарні ілюстрації, але і добре продумані діалоги, що робило історію схожою на спостереження за п’єсою на папері.
Головною героїнею першого тому була Нана Пайн.
Ця п’ятнадцятирічна дівчина вже прославилася у Прикордонному Місті. Завдяки здібності лікувати і природному вмінню подобатися іншим, не знаходилося людей, які могли б ненавидіти цього янгола. Сильна підтримка відьом від Його Величності в поєднанні з сарафанним радіо першої армії зробили Нану навіть популярнішою за Анну.
Після того, як Венді придумала історію, Солоя переносила її у вигляді малюнків на сторінки, потім їх переплітали у книгу, яку продавали по п’ять срібних вовків за примірник. Хоча саме біженці були тими людьми, яким необхідно було знати про відьом більше, однак більшість з них не вміла ні писати, ні читати, а тому вони не стали б витрачати половину місячної зарплати на покупку красивої книжки з малюнками. Тож від самого початку її продавали місцевим жителям і купцям, які приїздили сюди торгувати.
Перші могли поширювати історії через свій контакт з приїжджими людьми, тоді як другі розносити інформацію про добрі вчинки відьом по інших містах королівства.
Побачивши, наскільки популярним був «Щоденник відьми», Венді відчула натхнення.
Вона не могла дочекатися, щоб розкласти папір і взятися за перо, думаючи про зміст наступного тому.
– Ти думаєш про наступну історію? – з цікавістю запитала Дзвіночок.
– Так, Його Величність сказав, що героїнею наступного тому буде Луна. – Венді усміхнулася: – Принцеса Срібний Місяць, чужоземка з Крайнього Півня, країни шаленого піску і підземного вогню. Що думаєте про цю назву?
– Ого… так чудово! – цмокнула губами дівчинка.
– Коли Його Величність візьме під свій контроль південні території, ти також зможеш поїхати до рідного міста принцеси, щоб побачити, як виглядає величезна пустеля.
– Гаразд!
Її робота – розповідати історії відьом, щоб кожен зміг побачити, якими вони є насправді.
«Щоденник відьми» лише частина цієї місії.
Луну вже можна вважати постійною учасницею трупи «Зірка і Квітка», а її захоплива музика неабияк подобалася акторам.
Поряд з готелем Свята Гора Евелін відкрила таверну, де в основному подавали змішані алкогольні напої з унікальними смаками.
Колібрі також приєдналася до ратуші і стала заступницею міністра будівництва. Після Сувою вона була другою відьмою, яка стала чиновницею ратуші.
Усі вони наполегливо працювали над розбудовою Беззимного міста, водночас з цим звичайні люди поступово визнавали існування відьом і ставилися до них, як до собі подібних.
Венді відчувала, що день, який обіцяв Його Величність, уже був близько.
Коментарі
Дописати коментар