Роман ЗЦВ. Розділи 576-577
Розділ 576. Всередині палацу | Розділ 577. Тихе вбивство
Розділ 576. Всередині палацу
Королівство Світанок, місто Слави, королівський сад.
Отто Лозі й Оро Токат прокралися за рокарій.
Звичайно, це не зовсім відповідало слову «прокралися», бо коли вони увійшли на територію палацу, то пройшли через ворота відкрито на очах у варти. Допоки ці двоє не заходили до заборонених місць палацу, їхньому пересуванню ніхто не заважатиме. Всі охоронці знали, що родини Лозі і Токат завжди були відданими прихильними королівської сім’ї. Після того, як Отто й Оро стануть главами родин, вони займуть позиції основних міністрів принца-спадкоємця.
– Агов, нам справді потрібно це робити? – Отто не міг не нервувати.
Якщо вже замок Світанку, де найчастіше перебував король, вважався забороненою територією, то його спальня у замку була забороненим місцем у забороненій зоні. Однак вони знали таємний хід із саду замку до палацу – це був вузький підземний шлях, один із прихованих ходів для втечі. Вони у чотирьох – Отто, Оро, Андреа і принц Ампейн – досліджували його, коли були дітьми, і вважали це місце власною секретною базою, де час від часу влаштовували невеликі зібрання.
Звісно, на той час їм було всього лише десять років, тож навіть якби Його Величність Моа виявив четвірку, то щонайбільше вилаяв би їх. Але тепер, коли вони дорослі, що подумає король, коли вони знову прокрадуться цим шляхом до спальні?
– Ну ж бо, хіба не ти запропонував трьом родинам об’єднатися для того, щоб з’ясувати, чому Ампейн поводиться так дивно? – Оро скривив губи: – Тепер, коли настав критичний момент, ти вирішив відступити?
– Я… – Отто відкрив рота, але не знайшов слів.
– Але я справді захоплююся тобою – використати ситуацію з Андреа, щоб вивідати інформацію у пана Квіна. Якби не той факт, що ти був її другом дитинства, то, думаю, він точно захотів би прикінчити тебе. – Оро, озираючись по сторонах, сказав: – Зараз найкращий час дізнатися правду. Ти будеш це робити чи ні?
Після короткого вагання Отто стиснув зуби і кивнув.
Тому що інформація, якою поділився граф Квін, справді вражала.
Відколи король захворів принц часто зустрічався у палаці з алхіміком, він також просив тих, хто прийшов відвідати хворого, покинути палац. Говорили, що Його Величність міг приходити до тями на годину-дві щодня завдяки спеціальним лікам, які алхімік застосовував для придушення хвороби. Батько Андреа як прем’єр-міністр королівства, природно, мав можливість увійти до палацу, щоб поговорити з королем про державні справи. Він також краєм ока бачив алхіміка, який виявився молодою жінкою, що з голови до ніг була затягнута чорною летючою тканиною, побачити можна було лише тьмяні сріблясто-сірі очі.
Коли Отто почув про це, то на думку негайно спала церква.
Якби не його візит до Сірого Замку, він би і не подувам про це. Але після зустрічі з Роландом Вімблдоном в розумі Отто укорінилася інформація про те, що церква таємно виховувала безгрішних відьом і намагалася повалити чотири королівства для того, щоб накопичити сили перед війною судного дня.
Однак він не став говорити про це графу Квіну. Зрештою ця справа матиме величезний вплив, тому Отто мав спочатку переконатися, що здогадка правильна, перш ніж приймати рішення про наступний крок.
Дізнавшись від графа, що алхімік мав з’явитися сьогодні, він негайно згадав про таємний хід, яким часто ходив у дитинстві.
Оскільки не було можливості заручитися підтримкою принца, це був єдиний спосіб дізнатися правду.
Побачивши кивок Отто, Оро негайно відсунув бур’яни, висотою до коліна, і скористався кинджалом, щоб підняти покриття, замасковане під звичайне каміння, за розарієм. Незабаром перед ними з’явилася іржава перегородка. Вона була приблизно довжиною і шириною з витягнуту руку, а відкрити її можна було лише ключем зсередини. Однак це не стало проблемою для двох добре підготовлених людей.
Оро вийняв з поясної сумки скляну пляшечку, відкрив кришку і вилив жовто-коричневу рідину на замок.
Раптом здійнялася хвиля їдкого, аж до сліз, білого диму, а замок, на який потрапила рідина, зашипів, ніби олія, вилита на розпечену сковорідку.
Це була рідина для плавлення заліза, яку створив майстер-алхімік міста Слави. Пляшечка розміром кулак коштувала більше ніж десять золотих драконів, однак метал не перетворився на чорну калюжу в одну мить, як стверджували при покупці. Щоб остаточно розібратися з замком, який при першій спробі зменшився на половину, довелося використати другу пляшечку – і тоді він відвалився від металевих ґрат.
Далі вони удвох, нахилившись, заповзли в отвір, Оро також не забув повернути маскування на місце.
Коли двійка проповзла понад десять кроків, прохід став ширшим – тепер вони могли піднятися і комфортно йти. Отто вміло дотягнувся до лампи, що висіла на стіні, і запалив її кременем. Слабке світло освітило кам’яні стіни і склепінчасту стелю – минуло понад десять років, коли він востаннє тут був, а таємний хід досі залишався у своєму первісному стані, ніби час у цьому місці зупинився. Коли вони на півдорозі пройшли повз кімнату для відпочинку, то побачили м’які подушки і келихи, які колись притягнули сюди для зустрічей.
Коли хід почав зміїтися і підніматися, Отто Лозі зрозумів, що вони увійшли до палацу Світанку.
Стіни палацу нагадували два шматки хліба, а між ними були затиснуті таємні кімнати і секретні ходи. Коли ці двоє дійшли до кінця таємного ходу, то опинилися за каміном у спальні.
Оскільки механізм проходу відкривався лише зсередини палацу, вони не могли потрапити до спальні, однак через невеликі щілини в кам’яному люку в них була можливість побачити те, що відбувалося у спальні. А якщо було досить тихо, то вони могли почути голоси людей, які розмовляли у кімнаті.
Отто загасив масляну лампу і глянув крізь щілину.
Навпроти каміна стояло велике ліжко, а на ньому лежав володар Світанку, Його Величність Діґен Моа. Принц Ампейн же ходив туди-сюди зі стурбованим виглядом.
Отто й Оро перезирнулися, з розумінням кивнули й обережно сперлися на кам’яну плиту люка. Було очевидно, що Його Високість чекав на прихід алхіміка.
Приблизно через годину в кімнаті нарешті відбулися зміни.
Вони відразу ж повернули голови і примружилися.
У спальню зайшли дві жінки. Одна з них була алхіміком у чорній вуалі, про яку згадував граф Квін, а друга, швидше за все, помічниця алхіміка – вона несла суму і була одягнута в червоно-білу мантію з накидкою, а також мала красиве кучеряве золоте волосся.
– Ви запізнилися! – невдоволено сказав Ампейн.
– Вибачте, – сказала білявка, притиснувши руку до грудей, – в дорозі дещо сталося і ми затрималися.
– Навіщо пояснювати? Все, що нам потрібно, це розбудити його батька, – холодно відповіла жінка в чорній вуалі. – І байдуже – буде це раніше чи пізніше.
– Не потрібно так говорити, нам досі потрібна допомога Його Високості, – білявка дістала з сумки зелену порцелянову пляшечку. – Підтримувати добрі стосунки корисно для всіх, чи не так?
– Дайте мені ліки, – Ампейн зробив два кроки до них, але жінка в чорній вуалі зупинила його.
– Ви забули нашу домовленість? Ці ліки ефективні лише тоді, коли я даю їх, в обмін на це, ви повинні виконувати вимоги Його Святості.
Його Святість!
Отто був приголомшений. Невже цих жінок справді послала церква?
Він не міг не прикусити губу. Отже, ці двоє ніякі не алхіміки, а легендарні безгрішні відьми?
Розділ 577. Тихе вбивство
– Пригадую, я казала вам місяць тому якнайшвидше перекрити всі дороги до королівства Вовче Серце. Чому сюди досі прибуває так багато біженців? – Жінка з чорною вуаллю холодно сказала: – Навіть якщо ваші лицарі повзли, вони вже мали прибути на кордон.
– Ти добре знаєш, як багато там біженців! – Ампейн стиснув кулаки. – Якщо заборонити їм перетинати кордон, більшість з них помруть з голоду, повертаючись. Поблизу нема ні міста, ні місця, яке могло б дати їм їжу. Якщо вони повертатимуться тим самим шляхом, що і прийшли, їм знадобиться щонайменше тиждень, щоб дійти до міста Пустка, тож…
– Вам яке діло до цього? – нетерпляче перебила співрозмовниця. – Раз вони покинули своє королівство, то самі винні в тому, що помруть від голоду чи спраги. Вам краще зосередитися на власному батькові. Чи ви бажаєте розірвати угоду?
«Покинули своє королівство? Який жарт! – сердито подумав Отто. – Через війну, яку ви розпочали, цим людям більше нікуди подітися!»
Коли мова зайшла про розірвання угоди, Ампейн помітно вагався. Через деякий час він сказав:
– Решта доріг буде повністю перекрита через тиждень, сподіваюся, вас це задовольнить. Однак якщо вони перетинатимуть кордон не через офіційні шляхи, а йтимуть через дику місцевість чи гори, я нічого не можу з цим зробити.
– Звісно, ми не будемо примушувати вас обіцяти те, чого ви не можете зробити, – сказала жінка в чорній вуалі, взяла порцелянову пляшечку, зробила ковток, після чого підійшла до ліжка і нахилилася над ним. Двоє людей у таємному проході дивилися широко розплющеними очима, однак так і не змогли побачити, що вона робила. Через якийсь час жінка підняла голову і сказала: – Ось так. Він прокинеться через годину, як і раніше.
– Чи це необхідно – давати ліки з рота в рот?
– Так, і це повинна робити я, – знизала плечима жінка з чорною вуаллю. – Не хвилюйтеся, якщо ви будете виконувати домовленість, король Світанку обов’язково видужає. Ба більше, він навіть стане здоровішим, ніж раніше.
– Наступного разу ми прийдемо, коли ви повністю закриєте кордон. – Білявка усміхнулася: – Не підведіть Його Святість, принце.
Коли вони повернулися, щоб піти, Ампейн раптом запитав:
– Ви відьми, чи не так?
– Гм? – дві жінки зупинилися.
– Це через відьомську магію ти маєш давати йому ліки, щоб вони були ефективними? – Він повільно сказав: – Я не можу знайти іншого пояснення. Хоча це звучить неймовірно, що в церкві є відьми, але те, що ви робите, нічим не відрізняється від дій диявола!
– Це те, що ви хотіли сказати?
– Виходьте! – крикнув принц.
Отто й Оро здригнулися від цього слова, а потім вони побачили як з шафи і з-під ліжка вискочило кілька охоронців у легких обладунках. Натовп оточив безгрішних.
– О, – свиснула білявка, – який чудовий… необачний вчинок.
– І безглуздий, – похитала головою жінка з чорною вуаллю. – Схоже, церква не справила на вас належного враження.
– Досить прикидатися! – крикнув Ампейн. – Це правда, що воїни божої кари, який ви продемонстрували, неймовірно сильні, але зараз їх тут немає! У палаці величезна кількість божих каменів відплати. Невже ви думаєте, що у вас вийде втекти?
– Стривай… – білявка цмокнула, – це ти підсунув відьом, яких ми зустріли по дорозі?
– Це були не справжні відьми, а лише трюки, які використовують щури. – Суворо, ніби даючи вихід давно стримуваному гніву, Ампейн сказав: – Якщо вас можна відволікти лише жменькою вогняних магічних каменів, то ваші здібності не такі вже й видатні. Без захисту воїнів божої кари, яка різниця між відьмою і звичайною людиною перед божим каменем відплати? Ще не пізно віддати ліки, стати на коліна і благати про пощаду. Якщо ви не хочете, щоб вам відрубали кінцівки, вибили всі зуби і перетворили на горщик для ліків – робіть як я кажу!
– Пані точно розсердиться, почувши твої слова, – зітхнула білявка. – Мало того, що відьми виявилася фальшивими, так і ще якийсь зелений хлопець посміявся над її здібністю… Тобі краще наступного разу не потрапляти їй на очі, інакше ти можеш сильно постраждати.
– Що… – принца неймовірно розлютило байдуже ставлення відьом. – Сподіваюся, ви залишатиметеся такими ж впертими й у в’язниці! Охороно, схопіть їх!
Отто притиснувся ближче до кам’яної плити, сподіваючись побачити більше, але незабаром заціпенів – він був надто здивований, щоб повірити власним очам.
Охоронці, що кинулися вперед, навіть не встигли торкнутися до безгрішних, як раптом їхні мечі розвернулися – і вони поперерізали собі шиї!
Кров полилася, як краплі дощу, безшумно заливаючи підлогу, охоронці безмовно падали, а кривавий запах негайно заповнив кімнату.
Ампейн трусився, ніби бачив щось надзвичайно жахливе. Його попередня впевненість і злість в одну мить зникли. Незабаром на його штанах з’явилася мокра пляма, сеча почала стікати по ногах.
– Не заходь надто далеко, – знизала плечима білявка, – він нам ще потрібний.
– Це лише маленький урок, – жінка з чорною вуаллю клацнула пальцями – і принц осів на землю, ніби прокинувся від сну. Він тремтів, коли відповзав назад.
– Не хвилюйся, ти ще живий, – глумливо сказала білявка. – Але я не гарантую, що наступного разу все закінчиться на цьому.
– Ч-чому… Тут… Тут є божі камені відплати, – затинаючись, говорив Ампейн. – Як можуть відьми…
– Бо ми – безгрішні, – ледь помітно посміхнулася білявка. – Серйозно, чому б тобі просто не виконувати домовленість? Твій батько врешті-решт буде в безпеці, а королівство Світанок проіснує ще деякий час. Після того, як церква захопить Сірий Замок, ти зможеш стати одним із нас. Навіть якщо на той час все королівство буде під нашим контролем, ти все одно зможеш насолоджуватися багатим і комфортним життям, а твої піддані будуть позбавлені болю війни. Тож навіщо робити такі дурниці?
Коли вона йшла до виходу, то зупинилася і повернулася, щоб додати:
– До речі, не забудь сказати комусь прибрати тут. Твій батько скоро прокинеться, ти ж не хочеш, щоб він, розплющивши очі, побачив у спальні криваву сцену, правда?
Отто відчув, що його спина була мокрою від поту. Безгрішні не боялися божого каменю відплати, а церква мала план спочатку захопити Сірий Замок, а потім заволодіти Світанком – все це пускало морозні хвилі по його шкірі. Церква давно ставилася до чотирьох королівств, як до жирних шматків м’яса, які всього лише потрібно поглинути. Все так, як сказав Його Величність Роланд!
……
Коли король Світанку прокинувся, закривавлений килим був накритий тканиною, а в кімнаті залишився лише Ампейн.
Він годував батька з ложки теплою вівсяною кашею. Король, здавалося, забув про свою хворобу – і говорив про державні та сімейні справи. Це нічим не відрізнялося від спокійної сімейної сцени.
Від цього дивного видовища Отто навіть подих не міг перевести.
Лише ввечері двоє людей покинули таємний хід.
– Що нам робити? – навіть зазвичай спокійний Оро виглядав наляканим.
– Розкажемо про це графу Квіну… і нашим батькам. – Отто сказав крізь зуби: – Це не та проблема, яку ми можемо вирішити власними силами.
– Але ти також бачив, що безгрішним байдуже на божий камінь відплати. Яка користь з того, що три родини знатимуть правду?
– Я знаю декого, хто зможе з ними впоратися. – Отто поглянув на друга і сказав, карбуючи слова: – Нам потрібно знайти посла Сірого Замку і передати інформацію, яку ми почули, Його Величності Роланду Вімблдону!
Коментарі
Дописати коментар