Роман ЗЦВ. Розділи 580-581
Розділ 580. Операція: Вирвати Ікла | Розділ 581. Нічна розмова відьом
Розділ 580. Операція: Вирвати Ікла
– Продовжуй, – Роланд зацікавився.
– Гермес має унікальний рельєф. Тут у Непрохідних горах є пологий схил. Старе Святе Місто розташоване внизу, а Нове побудоване на плато. Навколишнє середовище там дуже погане. Ця територія має природні бар’єри для захисту від демонічних звірів, але не підходить для життя, тож про обробку і землеробство мови бути не може. Тому все продовольство і припаси, необхідні Новому Святому Місту, постачає Старе Святе Місто, однак землі навколо останнього можуть прогодувати лише трохи більше ніж 20 тисяч людей, що живуть біля підніжжя гори.
Едіт підійшла до Роланда і вказала на мапу:
– Це означає, що їм потрібно збирати припаси в інших місцях, наприклад, у церквах і церковних організаціях у сусідніх містах. Зазвичай вони купують ділянку землі або орендують в якогось володаря пшеничне поле для обробітку. Щоосені десятки екіпажів кожного дня прибувають з чотирьох королівств, щоб забезпечити припасами Нове Святе Місто на плато. І до цього часу за межами Старого Святого Міста утворюється щось на зразок ринкового містечка, що слугує місцем відпочинку для караванів. Це також допомагає церкві підтримувати порядок при вході до міста.
– Іншими словами, якщо вони вирішать надіслати велику кількість воїнів армії суду, торговці це точно помітять. Навіть до того, як армія почне діяти насправді, ми зможемо оцінити час їхнього розгортання завдяки змінам у кількості матеріалів, що перевозяться.
Едіт говорила так, що це нагадувало промови з наступних поколінь. Її очі стежили за присутніми для того, щоб переконатися – вони звертали на неї увагу. Впевненість, яку вона демонструвала, рідко можна було побачити у жінок цієї епохи.
Роланд подумав, що лист Кельвіна Канта був не лише марною похвалою. Принаймні завдяки такій манері вона була гідною звання Перлини Півночі.
– Чому ти так добре це знаєш? – запитав Баров, погойдуючи бородою. – Ти ніби приїхала зі Святого Міста.
– Я жила там деякий час, – без вагань відповіла Едіт, – через угоду про Місяці Демонів.
– Що це? – розгублено запитав Роланд. Здавалося, що він мав певне враження про цей термін, однак не міг пригадати, що конкретно це означало.
– Ви не знаєте? – Едіт кліпнула очима. – Щоб допомогти церкві у боротьбі з навалою під час Місяців Демонів, чотири королівства мали надсилати війська для підтримки Святого Міста Гермес і підсилення армії суду. Ваш старший брат, Ґорон Вімблдон, був командувачем прикордонної армії Сірого Замку, я ж колись воювала під його керівництвом. Однак минулого року, здається, дещо сталося. Говорили, що об'єднані сили чотирьох королівств зазнали великих втрат, те саме сталося і з церковною армією суду.
– Це правда, – погодився Педро, – мій друг Рейн Медер пройшов там випробування на лицаря.
– Чи потрібно кожному лицарю битися з демонічними звірами, перш ніж він отримає титул? – Роланд подивився на Картера: – Чому я не чув, щоб ти згадував про це раніше?
– Кха-кха, це метод, яким часто люблять користуватися лицарі з невеликих міст, – сказав Картер, розвівши руками. – Лицарі столиці королівства мають власні правила. Крім хоробрості, також дуже важливі вірність і знання. Їх неможливо довести всього лише простим боєм з демонічними звірами.
– До речі, Ваша Величносте, – Едіт не стала спростовувати слів Картера, замість цього вона повернулася і подивилася на Роланда, – чи можу я подивитися, як воює ваша армія? Мені дуже цікаво, як ви змогли взяти столицю за один день. Якщо я зрозумію бойовий стиль першої армії, то, можливо, зможу допомогти у майбутніх боях.
Це не було великою проблемою – тепер озброєння і спорядження першої армії вже не таке, що його можна зімітувати, просто подивившися. З розвитком технології вартість війни ставала все дорожчою. Без повної системи матеріально-технічного постачання і промислового забезпечення, навіть якби вони дали ворогу партію рушниць, то ті б не змогли ними скористатися. Крім того, демонстрація сили лояльним людям у північному регіоні, може не тільки зміцнити їхню впевненість, але й утримати від будь-яких некоректних думок. Вирішивши так, Роланд кивнув Залізній Сокирі і сказав:
– Подбай про це.
– Слухаюсь.
– Ваша Величносте, я пропоную видати королівський указ про вигнання церкви з кожного міста Сірого Замку, – Баров не бажав поступатися Едіт. – Інакше, коли почнеться війна, церкви стануть оплотами ворога, що дозволить йому крок за кроком пожирати королівство.
– Гадаю, небагато володарів будуть готові це зробити. Церкви зазвичай платять великі податки, крім того, дворян лякає її влада. Вони будуть хилитися в той бік, в який дме вітер. – Едіт знизала плечима: – Це те, що зазвичай дворяни і роблять.
– Це краще, ніж нічого не робити, – глава ратуші сердито зирнув на неї.
– Звісно, – Едіт байдуже посміхнулася. – Північний регіон повністю підтримає цей указ.
– Тоді так і зробимо, – Роланд кивнув.
– Це може бути складний бій, – Сільва виглядала дуже стурбованою. – Вам краще зв’язатися з пані Тіллі. Відьми Сонного острова зможуть допомогти.
Почувши її слова, Роланд не втримався і подумки гірко усміхнувся. Проблеми Сонного острова були не меншими, ніж його власні. Після того, як він надіслав інформацію про Союз Криваве Ікло, відповіді ще не надійшло. Якщо внутрішні конфлікти не будуть вирішені, а Тіллі приведе власних людей на допомогу, на Сонному острові можуть виникнути великі проблеми. Однак у словах Сільви був сенс. Найефективніше проти безгрішних з магічними здібностями могли діяти лише відьми.
– Я напишу їй, – сказав він.
– Не забудь підготувати божі камені відплати для смертних під твоїм командуванням, – далі заговорила Агата. – За сотні років існування Федерації були відьми з неймовірними здібностями – смертні, які не носили божий камінь відплати, були абсолютно беззахисними перед ними. Однієї такої відьми було достатньо, щоб позбавити життя тисячі людей.
– Проти них не спрацювали б навіть рушниці і гармати?
– Не кажучи про таких відьом, як Соловейко, що можуть легко наблизитися до твоєї армії, є також здібності, що починають діяти ще до того, як солдати побачать противника.
Роланд на мить онімів – разом з резервом перша армія вже налічувала 5 тисяч осіб. Де йому взяти стільки божих каменів відплати? Навіть якби вони використали кров відьом, щоб розколоти жилу з божим каменем, у них все одно не вийшло б зробити достатню кількість за короткий проміжок часу.
– Ваша Величносте, ми можемо взяти ці камені у церкви, – запропонував Залізна Сокира. – Якщо ми атакуватимемо лише церкви і вірян, це мало вплине на звичайних жителів міста, а вельможі не посміють відкрито протистояти вам. Так ми зможемо втілити пропозицію пана Барова, і водночас безплатно отримати велику кількість божих каменів відплати.
У Барова сіпнулися кутики рота:
– Ти пропонуєш відправити першу армію грабувати церкви?
– Вся суть в тому, щоб знищити ворожі оплоти, це як вирвати отруйні ікла у змії, – виправив Залізна Сокира. – І так пані Едіт зможе безпосередньо побачити як б’ється перша армія. Така битва буде більш показовою, ніж навчання.
– Я теж так думаю, – усміхнулася Едіт.
– Уб’ємо двох зайців одним пострілом. – Роланд нарешті поставив крапку: – Тоді назвемо це «Операція: Вирвати Ікла».
……
Розділ 581. Нічна розмова відьом
Вночі Венді склила всіх відьом до своєї спальні.
Зазвичай просторе приміщення заповнилося людьми.
Ця сцена здавалася знайомою. Буквально рік тому вона збирала тут сестер, щоб розповісти про ситуацію в місті і розвіяти їхні тривоги.
У той час лише семеро сестер змогли втекти з Пустки. Вони були збентежені, сповнені нерозуміння і страху перед майбутнім. Багато з них прийшли до Прикордонного Міста з думкою, що вони вдосталь настраждалися, а тому готові змиритися з будь-якою долею, яка чекала на них. Виживання для відьом було важкою справою, не кажучи вже про церкву, що безжалісною тінню нависала над ними.
Зараз вирази облич присутніх виглядали інакше, ніж рік тому.
Не просто виживання, а вільне життя без обмежень поступово стало спільною метою сестер.
Не було більше гноблення чи ворожості з боку інших.
Їм не потрібно було турбуватися про їжу і безпеку.
Це місце стало «Святою Горою» відьом.
Якщо вони зможуть допомогти Його Величності Роланду перемогти церкву, то всі кошмари зникнуть, а відьми будуть справді звільнені.
Коли всі погляди зосередилися на Венді, вона сказала:
– Церква йде.
На денній нараді було не так вже багато інформації від розвідки, тому вона швидко переповіла зміст таємного листа – у спальні на короткий час запала тиша.
– Його Величність… переможе? – через деякий час пробурмотіла Таємничий Місяць. – Я готова цілими днями залишатися на фабриці і займатися виробництвом електроенергії…
– Ой, та годі, тоді Його Величності доведеться послати когось, щоб дбати про тебе, – Лілі зневажливо скривила губи. – Не завдавай йому клопотів у такий час.
– Що сказала?!
Відьми тихо засміялися. Тепер, коли пролунав перший голос, заговорили й інші.
– Я докладу ще більше зусиль, щоб виробляти лікер, – сказала Евелін, стиснувши кулаки.
– Але для боротьби з церквою не знадобиться стільки алкоголю, правда?
– Е… Справді?
– Я не думаю, що Його Величність програє. Картеру навіть вдалося серйозно поранити надзвичайну відьму Попіл, чи не так? – Колібрі сказала прямо: – Армія божої кари не така могутня, як Попіл.
– Справді? Навіть непереможна Попіл програла? – М’яка Пір’їна, яка рідко говорила, виглядала здивованою.
– Не думаю, що це можна назвати програшем. Картер втратив свідомість, а Попіл не могла рухатися. Гадаю, це була нічия.
– Наскільки мені відомо, це був нечесний бій, – заперечила Агата. – Надзвичайна була б сильнішою, якби використовувала таку саму зброю.
– Але на Сонному острові є лише одна надзвичайна, тоді як солдатів зі зброєю – тисячі.
– Стривайте, ви ведете розмову не в тому напрямку, – Сувій безсило похитала головою. – Зараз ми говоримо про церкву і Його Величність Роланда.
Венді полегшено зітхнула. Попри хвилювання, ніхто не боявся битися з церквою. Ще рік тому подібне було б складно уявити, адже тоді ворог здавався сильним і непохитним, як гора. Жодна з відьом, яка наважилася протистояти церкві, не вижила. Союз Співпраці переховувався в різних місцях, однак піти в Непрохідні гори – це був єдиний спосіб втекти від переслідування.
Звичайно, така зміна в мислені багато в чому пов’язана з тим, що Його Величність ніколи не програвав у битвах.
– Коротко кажучи, ця війна стосується Союзу Відьом, – Венді протяжно видихнула. – Ви коли-небудь думали про те, що буде, якщо Його Величність повністю переможе церкву?
Всі негайно замовкли, але в їхніх очах засвітився вогник, який неможливо передати словами.
– Все королівство… можливо, навіть весь континент стане землею, де відьми зможуть спокійно жити. На території Його Величності ми зможемо створити новий світ разом зі звичайними людьми, матимемо однакову честь і статус. Це те, про що він часто говорив. Однак я не очікувала, що це станеться так скоро.
Венді зробила паузу, а потім продовжила:
– Однак, згідно зі звичками Його Величності, вам не потрібно працювати надто багато. Виконуйте свою роботу, як і завжди. Поки ми маємо цю впевненість, то не зазнаємо невдачі.
Вона не мала надто глибоко розуміння, а її здібності і знання не були найвидатнішими у Союзі Відьом, однак Його Величність поклав на неї відповідальність за Союз, тож Венді могла зробити лише те, що було в її силах. Роланд Вімблдон на початку кожної експедиції виголошував перед армією палку промову. Вона не могла придумати, як надихнути інших, тому могла говорити лише те, що було в неї на серці.
«Ти думаєш про інших – і це найважливіше». Венді добре запам’ятала слова Сувій.
– Це наш дім. І це стане переломним моментом, який змінить долю всіх відьом. Я готова віддати за це все!
Закінчивши говорити, Венді простягнула ліву руку тильною стороною догори.
Сувій була першою, хто поклала свою долоню поверх її.
Наступними підійшли Соловейко й Анна.
– За Його Величність Роланда і за Беззимне місто!
Усі відьми зібралися в коло, поклавши руки одна на одну. Відьми Кривавого Ікла деякий час вагалися, ніби не були впевнені, чи їх приймуть, аж поки Листочок не втягнула цих двох до кола. Можна сказати, що, коли їхні долоні опустилися на руки інших, вони по-справжньому влилися до цієї групи.
– Я справді не хочу мати справу з цими проблемними людьми ще до битви з демонами.
Хоча Агата сказала це, але вона також простягнула руку.
Нарешті Венді поклала праву долоню поверху інших і обвела всіх поглядом.
– За Союз Відьом!
– За вічну Святу Гору!
……
Коли всі розійшлися, у спальні залишилися вона з Соловейком.
Венді зачинила двері і раптом відчула прохолодний вітерець, що подув у спину.
Обернувшись, вона побачила, що Соловейко відчинила вікно і тепер сиділа на підвіконні, дивлячись на нічне небо. Її світле волосся роздував вітерець, який водночас ніс з собою ледь відчутний аромат.
– Ти теж хвилюєшся через цю війну? – Венді підійшла до вікна.
– Хвилююся? – Соловейко повернула голову. Її очі спалахнули вогнем від блиску магічного каменю світла. – Гадаю, я швидше буду голосно сміятися.
– Голосно… сміятися?
Лише зараз Венді усвідомила, що тіло співрозмовниці випромінювало різку ауру – іншим важко було так вивільняти магічну силу, як це робила Соловейко, не використовуючи власної здібності. Ба більше, тепер це було не щось невловиме, аура нагадувала леза гострих ножів, що утворювали навколо себе зону недоступності. Або ніби туманний світ потроху розмивав навколишній простір і поступово починав впливати на світ навколо них. Це відчуття ставало дедалі виразнішим після прибуття у Прикордонне Місто.
Для ворога – це ознака великої небезпеки.
– Я довго чекала, щоб належним чином помститися церкві, – неквапливо сказала Соловейко. – Наші сестри, які несправедливо загинули від рук церкви, також, мабуть, з нетерпінням чекали цього дня. Я відчула смак помсти, і це почуття незабутнє.
Важко уявити, що це та сама людина, яка вранці не хотіла підніматися з ліжка рано. Але приємно знати, що вона не була ворогом сестер.
Венді протягнула руку – і щойно вона торкнулася Соловейка, як відчуття гострої аури зникло. Відьма обхопила її рухами.
– Можеш робити все, що хочеш, але не забувай захищати Його Величність… і себе. Добре?
– Так. – Соловейко заплющила очі і прошепотіла: – Добре.
Коментарі
Дописати коментар