Роман ЗЦВ. Розділи 582-583
Розділ 582. Стратегічний курс | Розділ 583. Таємниця Анни
Розділ 582. Стратегічний курс
Як тільки був виданий наказ про війну, Беззимне місто негайно перейшло до ефективної діяльності.
Мішки з пшеницею, награбовані у
Хребті Упалого Дракона, швидко заповнили порожні зерносховища. Частину негайно
взяли для переробки і виготовлення сухих пайків для солдатів, які братимуть
участь у війні.
Крім того, також була ще зброя і боєприпаси. Новобранці, набрані під час Місяців Демонів, уже пройшли базову підготовку – і ті, хто продемонстрував видатні результати, були офіційно зараховані до лав першої армії й отримали нову зброю та форму. Інші, які мали звичайні результати, були зараховані до резерву війська і відправилися до міста, захопленого Роландом, щоб замінити ветеранів у гарнізоні.
У результаті кількість солдатів у Беззимному місті швидко зросла до 5000 осіб. Теоретично їхня кількість була майже такою самою, як кількість воїнів армії суду, однак через обмеження транспортних можливостей – що далі від західного регіону, то менше людей вони могли послати на поле бою.
Врахувавши, що операція «Вирвати Ікла» мала бути не надто складною, Роланд зрештою вирішив послати військо у 1500 людей під командуванням Залізної Сокири. Крім того, під час цієї місії було вирішено інтегрувати у склад першої армії генеральний штаб. Основними членами були дворяни, лицарі і простолюдини з району Довга Пісня, наприклад, Джез Сіерте, батько Вранішнього Світла, Траф, головний охоронець родини Жимолость, а також інші, що пройшли вогонь битв або служили у другій армії.
Хоча обрані люди не мали професійної військової освіти, Роланд все ж вирішив відправити їх слідом за першою армією з ідеєю, що формування відбуватиметься одночасно з навчанням. Крім того, більше голів – більше ідей. Однак вони не мали реальної влади командувати, будуть їхні ідеї прийняті чи ні – залежало від Залізної Сокири.
Також існувала загроза, що під час операції «Вирвати Ікла» перша армія могла зіткнутися з церковними безгрішними відьмами. Тому разом з іншими також відправляться Око Істини Сільва і Клітка Ув’язнення Іфі. Перша зможе виявити магічну силу і попередити про ворога першу армію, друга, якщо випаде така можливість, зможе захопити безгрішних. Сільва також взяла з собою печатку прослуховування, щоб у будь-який момент зв’язатися з Беззимним містом. Таким чином поступово формувалася армія з сучасною військовою структурою, вогневою міццю і комунікаційними можливостями.
Операція «Вирвати Ікла» в основному була націлена на місто Червона Вода, місто Срібного Сяйва і фортецю Безвиході – три міста, що були найближчими до західного регіону. Від підготовки до від’їзду пройшло близько чотирьох днів. Крім вибору того, кого з надійних особистих охоронців відправити до Старого Святого Міста, решту часу Роланд проводив за обговорення деталей війни проти церкви з командувачем і штабом.
Наприклад, їм було складно визначити місце для контратаки.
У цьому питанні кожен дотримувався власної думки і переконати інших у своїй правоті було важко.
Браян, командир стрілецького батальйону, рішуче схилявся до західного регіону і мав на це вагомі причини.
– Якщо бій проходитиме у західному регіоні, то перша армія зможе скористатися вогневою перевагою. Завдяки великій кількості гребних пароплавів у тилу, боєприпаси й особовий склад можна буде поповнити за добу. Скільки б не тривала битва, ми впевнені в перемозі. Водночас ця відстань буде вкрай невигідна для церкви. Якщо вони не зможуть прорвати лінію оборони за місяць, то у них закінчиться їжа.
Едіт же, навпаки, була прихильницею проведення битви за межами королівства.
– Закінчиться їжа? Ти знаєш, скільки вірян церкви у Сірому Замку? Навіть якщо церкви будуть спалені до тла, Папі достатньо буде віддати наказ – і ці люди принесуть їм все, що мають. Крім того, середина липня – це сезон, коли дозріває пшениця. Як тільки армія суду займе одне або два міста, у них буде постійний запас їжі. Однак це не найстрашніше. У церкви є пігулки берсерка, які можуть перетворити звичайних людей на монстрів, чи не так? Що робити, якщо у випадку несприятливої для себе воєнної ситуації, вони примусять жителів Сірого Замку прийняти ці пігулки, щоб виснажити сили першої армії?
– Ти нічого не знаєш про вогнепальну зброю, – Фаньна став на бік Браяна. – Перевезення артилерії і боєприпасів – важка робота. Вони не схожі на мечі, які, поки ти їх носиш, можна використовувати знову і знову, – потрібно кілька кораблів, що поповнювати запаси. Якщо ми дослухаємося до того, що ти кажеш, і візьмемо на себе ініціативу атакувати ворога до того, як він увійде до Сірого Замку, то що нам робити, коли закінчаться боєприпаси?
– Це правда, що я нічого не знаю про вогнепальну зброю, про яку ви всі говорите, а також мені не відомо, як конкретно ви воюєте. Але найголовніше у будь-якій війні – мета. Якщо поставлена мета не досягнута, це провал, навіть якщо вдалося здобути перемогу, – Едіт не відступала ні на крок. – Його Величності потрібні всі жителі Сірого Замку. А ви хочете дозволити церкві увійти в королівство і пожирати населення так, як їм забажається?
– Якщо ми не зможемо виграти, ніщо інше не матиме сенсу.
– Вирішити проблеми, які виглядають так ніби їх неможливо вирішити, – це наша робота.
Єдиними, хто могли прийняти остаточне рішення тут, були Роланд і Залізна Сокира. Однак, поки Його Величність був поряд, командувач ніколи не говорив більше, ніж необхідно. Щоб не вирішив Роланд, Залізна Сокира, як людина пісків, беззастережно виконав би наказ. Обидва погляди мали як свої переваги, так і недоліки, тому Роланду деякий час було складно прийняти рішення.
Найефективніший спосіб вести бій, використовуючи вогнепальну зброю, – це створення сітки перехресного вогню, всього лише потрібно зачекати, коли ворог стрімголов влетить у неї. Західний регіон, безсумнівно, був найкращим для завчасної розбудови оборони. Але якщо церква справді змусить людей Сірого Замку служити авангардом власної армії, то втрати були б величезними. Хоча кулі з легкістю перемагали берсерків, але втрачене населення буде важко відновити за короткий проміжок часу.
Вони перебували у глухому куті до передня відправлення експедиції, тоді Джез Сіерте висунув пропозицію.
– Чому б нам заздалегідь не зосередити війська і запаси у прикордонних містах? – сказав він погладжуючи підборіддя. – Так ми зможемо значно скоротити відстань для перевезення.
Браян без жодних вагань похитав головою:
– Це спрацювало б лише у випадку, якби ми заздалегідь знали, звідки церква нападе.
– Пане Джез, у північному регіоні недостатньо річок, якщо ми зосередимо наші війська не в тому місці, є великий ризик, що ми не встигнемо зреагувати на дії ворога. – Картер додав: – Крім того, кордон між Сірим Замком і Світанком такий довгий, що ми просто не зможемо стежити за кожним шляхом.
– Це правда, ми не знаємо звідки нападе ворог, але ми можемо переконати його атакувати з певної точки.
Ці слова приголомшили всіх. Через деякий час Браян нахмурився і сказав:
– Боюся, таке може зробити лише Папа.
Едіт же виглядала замисленою.
Джез Сіерте не зважав на злегка саркастичну відповідь співрозмовника, натомість він відверто сказав:
– Насправді мене надихнула пані Едіт. Якщо ми зможемо визначати час вторгнення церкви завдяки перевезенню їжі, то і в них також має бути можливість дізнатися про наближення наших військ на основі змін у прикордонних містах.
– Хребет Холодного Вітру! – раптом вигукнула Едіт.
– Правильно, – усміхнувся Джез. – Якщо ми накопичимо велику кількість припасів у Хребті Холодного Вітру і розмістимо першу армію в найближчому місті, Глибока Долина, то хіба не допоможемо нашому ворогу визначати маршрут для нападу?
– Як це? – розгублено запитав Браян.
– Це тому, що Хребет Холодного Вітру знаходиться досить близько до Святого Міста, – пояснила Едіт. – Замість того, щоб чекати, поки церква атакує, краще взяти ініціативу у свої руки і примусити їх зібрати свої сили там.
– Ясно, – Роланд швидко зрозумів, у чому справа.
Глибока Долина – єдине місто, що було поєднано з центральною системою річок. Хоча відстань була великою, але флот гребних пароплавів міг доставити велику кількість припасів до міста протягом одного-двох місяців, а далі, покладаючись на наземний транспорт, дорогу можна скоротити до трьох днів. Звичайно, навряд чи можна сказати, що запасів буде достатньо, але того, що буде, має вистачити для потреб великомасштабної операції… Звичайно, найкращим варіантом було б встановлення лінії оборони прямо під Хребтом Холодного Вітру, і вже там очікувати, коли ворог атакує позиції, які складатимуться з бункерів, колючого дроту й окопів.
– А якщо вони вперто вирішать не йти цим шляхом? – запитав Фаньна.
– Тоді Святе Місто Гермес буде зрівняно з землею, – відповів Роланд.
Розділ 583. Таємниця Анни
Коли Анна розплющила очі, то побачила навколо вогненно-червоний колір. Розпечене повітря ударило її в обличчя, обпікаючи шкіру болючим жаром.
Полум’я.
Навколо палахкотів вогонь, з нижньої частини будинку валив густий дим, який не дозволяв вільно вдихнути.
З внутрішньої кімнати долинали крики, а, може, це була всього лише ілюзія – дерево, яке лизав вогонь, гучно тріщало, час від часу згори сипалися іскри і палаючи тріски. Вона злізла з копиці сіна і спробувала підійти до внутрішньої кімнати, але хвиля жару швидко відштовхнула її назад.
Зрештою їй залишилося лише повзти, щоб встигнути вибратися назовні і там спостерігати, як дерев’яний будинок охопило шаленим полум’ям.
Сусіди також зібралися навколо. Дехто намагався погасити вогонь, але найближчим джерелом води була річка Червона Вода за містом, а та кількість відер з водою, які змогли принести, не могла вплинути на вогонь.
Анна, яка кидалася туди-сюди кілька разів, нарешті побачила батька.
Він щойно прибіг із шахти. На ньому досі було брудне пальто, а його обличчя покривав сіро-чорний пил. Він стояв перед будинком, який був спалений до дерев’яного каркаса, з порожнім обличчям.
Ніби побачивши свою опору, вона більше не могла стримувати страх і паніку всередині. Сльози, як намистинки, покотилися вниз і Анна, закричавши, кинулася до батька та міцно обійняла його.
Однак він не втішив її, як вона сподівалася.
– Де твоя мати? – батько схопив її за плечі з такою силою, що вона скрикнула від болю. – І твій брат?!
Анна похитала головою, але не очікувала, що далі отримає ляпаса.
– Ти справді втекла сама! Чому ти їх не врятувала?
– Прокляття, як ти можеш думати лише про себе?
Анна, задихаючись, раптом різко сіла в ліжку. Здавалося, вона досі чула, як докори лунали у вухах.
Знову цей сон.
Вона взяла чашку з тумбочки і випила холодну воду одним ковтком. Їй знадобилося багато часу, щоб оговтатися.
Анні снилися ці події на початку кожного місяця, ніби в її голові сидів хтось і нагадував про це. Вона повернула голову, щоб подивитися на настільний календар. Сьогодні закінчувався перший тиждень літа, а також це був день, коли Союз Відьом виплачував зарплату.
Вона швидко вдягнулася і вмилася, а потім вийшла з замку та попрямувала до Будинку Відьом на задньому дворі.
– Сестро Анно! – як тільки Дзвіночок побачила її, то усміхнулася: – Ти сьогодні так рано!
– Доброго ранку, – м’яко усміхнулася Венді. – Погода сьогодні гарна. Ти далі збираєшся на гору Північний Схил?
– Пані… Анно, – двоє колишніх однокласниць поквапилися і вклонилися їй.
– Просто називайте мене Анною, як і раніше, – вона махнула рукою. Анна сіла за довгий стіл і після короткого вагання відповіла: – У мене ще є деякі справи, я піду туди тільки після обіду.
– О? Яка рідкість. – Венді зацікавлено сказала: – Невже ви з Його Величністю Роландом…
– Підете за покупками? – крикнула Дзвіночок.
Перлина і Сірий Кролик збоку не змогли втриматися від сміху.
Анна похитала головою, але нічого не сказала.
Венді не стала розпитувати далі, а дістала з шухляди конверт і простягнула їй:
– Зарплата за цей місяць – два золотих дракони.
– Дякую.
Відьмам не потрібно було самостійно готувати їжу, купувати одяг, дбати про оренду житла і транспорт. Навіть продукти розкоші, які продавалися на великому ринку, вони отримували першими і випробовували прототипи, якби їм захотілося ще, то проблем би не виникло. Тому більшість вважала, що зарплата їм не потрібна, і не розуміли, чому Його Величність наполягав на цьому. Анна приблизно здогадувалася про наміри Роланда, крім того, це їй навіть у дечому допомагало.
Коли вона повернулася до зали замку з зарплатою, на неї там уже чекав головний лицар Картер Ланніс.
– Пані Анно, – заговорив він, підводячись, – все, як завжди?
– Так, – вона дістала з конверта золотого дракона і простягнула лицареві, – як завжди.
……
Коли відбувалася перебудова Прикордонного Міста, усі корінні жителі отримали житло, батько Анни не став винятком.
Після того, як він продав Анну церкві за 25 золотих драконів, вона більше ніколи з ним не спілкувалася.
З цього моменту він припинив бути її батьком.
Однак були речі, які вона не могла ігнорувати повністю.
Наприклад, як цей золотий дракон, який Анна передавала йому на проживання.
Як і більшість бідняків, що раптом отримали багатство, він не зміг надовго утримати гроші – азартні ігри, шахрайство і крадіжки залишили його без монетки в кишені. На той момент Анна ще не була відомою, але, коли вона використала вогонь, щоб закрити діру в стіні, її впізнали деякі місцеві жителі. Він спробував звернутися до сусідів, щоб ті допомогли зв’язатися з донькою, але отримав відмову і насмішки. Ця історія дійшла до вух Картера, коли головний лицар займався створенням ополчення, він же і розповів про це Анні.
З цього моменту вона зрозуміла, що мусила щось зробити, аби стулити рота батьку, який її зрадив.
Анна не хотіла, що він створював проблеми Роланду.
Двійка прийшла до тихого району на сході міста і піднялася на другий поверх будівлі.
Картер обернувся:
– Пані Анно, зачекайте на мене тут.
– Вибачте за клопіт.
– Ні, це дрібниця, – він підійшов до дверей і сильно постукав.
Через деякий час двері зі скрипом відчинилися.
– А… це пан лицар. Я…
– Чому ти так довго відчиняв двері? Глухий, чи що?! – Картер голосно сказав: – Відійти, не стій на дверях.
– Т-так…
Можливо, так краще.
Анна притулилася до стіни коридору і зітхнула.
Чесно кажучи, вона не хотіла звертати увагу на свого колишнього батька, але знала, що якщо з цим щось не зробити, то ситуація тільки стане гіршою. Крім того, вона не могла підійти до нього сама, інакше цей впертий і зарозумілий чоловік продовжив би поводитися так, ніби він її батько, – і тоді ефект стримування зник.
Замість того, щоб благати, краще примусити його зрозуміти, що між їхніми статусами була велика різниця. Картера, як головного лицаря, знали всі жителі району Прикордонне, в їхніх очах він був неабияким вельможею. Один золотий дракон як плата за мовчання у поєднанні з суворим попередженням мали примусити цього чоловіка тримати язик за зубами, тож Його Величності не доведеться нести ще і цей тягар.
Раніше Анна не розуміла стосунків між ними.
Коли її схопили й ув’язнили, вона втратила інтерес до всього – світ став мертво-сірим. Лише після того, як Роланд врятував її, вона знову змогла бачити інші кольори. Проживши деякий час у замку, Анна поступово зрозуміла складні стосунки між людьми і завдяки цьому усвідомила, чому батько виливав свій гнів на неї.
Однак їй зовсім не подобалися ці спотворені речі.
Вона по-справжньому розслаблялася лише тоді, коли була з Роландом.
А ще були книги, в яких записані чудові знання – вони здавалися складними і незрозумілими, але, отримавши глибші знання, поступово ставало зрозумілим, що взаємозв’язки настільки прості і прямі, що їх ніколи не переробляли зміни інтересів чи бажань. Якщо формула, яка розкривала світ, така чиста і проста, то і сам світ мав бути таким.
Двері знову відчинилися – і після кількох улесливих прохань співрозмовника Картер повернувся до неї. Притиснувши руку до грудей, він сказав:
– Пані Анно, все зроблено.
– Так, – Анна відчула полегшення після завершення цього завдання. – Не кажіть нічого Його Величності.
– Звичайно… я розумію.
Вона кивнула, потім розвернулася і вони пішли вниз.
Це правда, що Анна не могла позбутися цих огидних почуттів, але завдяки Його Величності Роланду хороших речей ставало все більше і більше. Вона не могла дочекатися повернення на гору Північний Схил, щоб продовжити свої дослідження.
Це саме те місце, яке їй подобалося.
Коментарі
Дописати коментар