Роман ЗЦВ. Розділи 598-599
Розділ 598. Поховання | Розділ 599. Магічне відтворення
Розділ 598. Поховання
Наступного дня Роланд повідомив про те, що дізнався, Тіллі й іншим.
– Вона справді віддавала відьом як плату тим безсоромним вельможам? – не чекаючи на реакцію п’ятої принцеси, вигукнула Попіл. Якби Андреа не зупинила її, то вона, мабуть, уже кинулася б до підземелля.
– Пані Соловейко це підтвердила? – спокійно запитала Тіллі.
– Я поставив кілька запитань – і вона зізналася у всьому, – Роланд детально розповів про те, що сталося у в’язниці. – Я не очікував, що ми отримаємо результати так швидко. Вона виявилася більш вразливою, ніж я думав.
За його задумом, вчорашній допит мав бути лише простим залякуванням, він не очікував отримати жодних зізнань. Якби відьма вперто відмовлялася говорити, то пізніше б пройшов справжній допит. Саме тому з Гайді не знімали божі камені відплати, тож вона не знала, що насправді здібність Соловейка розрізняла брехню за допомогою магії, а не голосу.
– Розумію, – кивнула Тіллі. – Дякую, що зробив це для мене.
– Я твій брат, нема потреб у зайвих увічливостях, – Роланд скористався нагодою, щоб налагодити з нею стосунки. – Крім того, Гайді Морган також відьма Сонного острова, тому логічно довірити її долю тобі.
– Ясно… – Тіллі трохи помовчала. – Якби це сталося у Беззимному місті, що б ти зробив?
Роланд подивився в її очі, що нагадувало коштовне каміння, і побачив у сірих райдужках нотки смутку і жалю, однак найбільше у них було тихого гніву.
Вона вже прийняла рішення.
– Я зробив би так само, як і ти, – втішив її Роланд.
Ці слова були еквівалентними смертельному вироку для Гайді Морган.
Без зайвих вагань Тіллі нахилилася і прошепотіла кілька слів на вухо Попіл, та кивнула і вийшла з кабінету.
– Тоді я піду, брате.
Було очевидно, що Тіллі перебувала в дуже поганому настрої, однак Роланд не знав, що сказати в такий момент. Коли він збирався підняти, щоб провести її до будинку відьом, за спиною раптом пролунав схвильований крик, який донісся з печатки прослуховування в руках Соловейка.
– Це Блискавка. Повторюю, це Блискавка. Літо знайшла момент, коли стався інцидент!
Слова дівчини примусили всіх присутніх на мить завмерти.
– Е, що вона побачила? – запитав Роланд.
– Величезна паща, мацаки, два чудовиська – я не знаю, як це описати, – голос Блискавки звучав надзвичайно схвильовано. – Це просто небачене відкриття! Боже… Ваша Величносте, ви маєте побачити це на власні очі!
– Що це…? – розгублено запитала Тіллі.
– Вони досліджують табір демонів за Сніговими горами. Червоний туман безслідно зник тиждень тому, – коротко пояснив Роланд. – Я хотів розповісти про це сьогодні, але…
– Я майже забула про демонів, – Тіллі глибоко вдихнула. – Проте ти можеш розповісти мені подробиці по дорозі.
– По дорозі? – трохи здивувався Роланд.
– Хіба я не можу піти з тобою? – вона закліпала очима.
Як і очікувалося від п’ятої принцеси, що з дитинства проявляла свою силу. Коли вона стикалася з критичною ситуацією, то могла негайно взяти себе в руки і відкинути власні емоції на другий план, що було важливою якістю для правителя. Роланд подумки зітхнув: в цьому плані її здібності були набагато кращими за його.
Крім того, якщо вони візьмуть Тіллі з собою, це означало, що Попіл і Андреа також приєднаються – тобто рівень безпеки значно підвищиться. Причин для відмови не було.
– Так, звісно, можеш, – кивнув він у відповідь.
*******************
Гайді притулилася до ґрат, чекаючи, коли Роланд звільнить її.
З Союзом Криваве Ікло повністю покінчено, а Тіллі точно не дозволить їй повернутися на Сонний острів. Однак для себе як для частини королівської родини Морган вона знайшла новий спосіб повернутися на трон.
Тобто покластися на світську владу королівства Сірий Замок, що допоможе їй здобути трон.
На відміну від обіцянок співрозмовника, Гайді більше вірила у винагороду, яку запропонувала. Можливо, Роланд не хотів одразу погоджуватися через їхні родинні стосунки з Тіллі. А його наполегливе бажання дізнатися, де були відкинуті відьми, могло бути лише способом дати пояснення Сонному острову.
Гайді твердо вірила, що жоден дворянин не зможе встояти перед такою великою спокусою: половина родючих земель Вовчого Серця принесуть нечувані багатства і славу, а його ім’я буде вписано в історію і передаватиметься з покоління в покоління.
А як щодо неї? Майбутні покоління дворян могли проклинати її, але Гайді на це було байдуже, адже вона могла стати правителем Вовчого Серця і заради цього була готова на все.
Лише тоді відьма зможе офіційно розпочати помсту.
Вона примусить вельмож, які зрадили їх з батьком, поплатитися за це.
Гайді поклялася вішати зрадників одного за іншим біля міських воріт, проголошуючи, що так буває з тими, хто підставив ерцгерцога Моргана.
Раптом залізні двері підвалу розчахнулися, скрипучий звук тертя особливо голосно пролунав у тиші в’язниці.
Гайді негайно підвелася і схопилася за ґрати, щоб подивитися в кінець коридору.
Однак вона побачила не Роланда Вімблдона, а Попіл з похмурим, як грозова хмара, обличчям.
Гайді відчула, як по її тілу пробіг мороз.
– Щ-що ти тут робиш? Де Його Величність Роланд?
– Ти добре знаєш, чому я прийшла сюди, – Попіл крок за кроком наближалася до камери, Гайді ж відступала, але незабаром вона зрозуміла, що їй нікуди діватися. – Віддаючи тих невинних відьом у руки вельмож, ти мала очікувати, що цей день настане.
– Ні! – крикнула Гайді. – Його Величність обіцяв більше не згадувати про цю ситуацію. Він уже пробачив мені! Ти порушуєш наказ короля! Де він? Я хочу його побачити!
Попіл взялася за залізні ґрати і силою видрала їх. Нахилившись, вона увійшла до камери:
– Ті відьми ішли з надією, вони сподівалися на захист у Союзі Кривавого Ікла. Сподівалися спокійно спати і не боятися переслідування церкви. Сподівалися, що їм не доведеться турбуватися про те, що ж їсти кожного дня. Але ти їх зрадила. Відьми тікали від переслідування церкви, але були вбиті собі подібними. Навіть якщо Роланд пробачить тобі, я не можу вдавати, що нічого не сталося.
«Невже… вона підслухала нашу з Його Величністю розмову? Чи він розповів Тіллі й іншим про те, що сталося?» Гайді нажахано смикнула божий камінь відплати на шиї, але він був закутий у залізне кільце, тому вона не могла зняти його голими руками.
– Дозволь я допоможу тобі, – Попіл підійшла до Гайді, що притискалася до стіни, простягнула руку, схопила її за шию і підняла.
Під силою хватки залізне кільце почало стискатися. Невдовзі Гайді стало важко дихати – вона звивалася всім тілом, як риба, яку витягли з води, ноги постійно рухалися у пошуках опори, але все було марним. Зір поступово затуманювався, і фігура Попіл почала віддалятися.
Чому це відбувалося…
Вона не хотіла помирати тут. Вона була єдиною спадкоємицею престолу і майбутнім правителем Вовчого Серця…
Трон Ікл ніби віддалявся від неї, а до вух знову проникнув глумливий сміх вельмож.
Із тріском залізне кільце встромилася в м’яку плоть шиї – опір Гайді припинився.
Розділ 599. Магічне відтворення
У полудень того ж дня Роланд був готовий відправитися до Снігових гір.
Вони взяли з собою похідні намети, багато сухпайків і бетонний корабель. Оскільки табір демонів розмістився на березі моря, вони могли вирушити з мілководдя. Як і раніше, за транспортування відповідала Колібрі.
Потрібно визнати, що коли Колібрі, яка була такою ж мініатюрною, як Нана, одним рухом піднімала над головою бетонний пароплав, то це виглядало дуже дивно. Ніби мураха, що несла рисове зернятко в кілька разів більше за неї. Якщо поглянути на цю сцену під іншим кутом, то могло здатися, що це «корабель-привид», який тихо ковзав по землі.
Колібрі могла підтримувати цей стан, поки торкалася корабля. Порівняно з початковим процесом, коли було необхідно багато часу на зменшення ваги об’єкта, цей метод зачарування був швидшим і споживав менше магії. Єдиний недолік був у тому, що Колібрі мала рухатися разом з предметом, тому вона не могла переносити більше ніж два предмети одночасно.
Гребний пароплав рушив на захід уздовж гір і через два дні прибув до скелястого пляжу.
Минулого разу Роланд дивився на це місце з висоти пташиного польоту і стояв у підвісному кошику «Погляду з висоти». Тепер, коли він уперше ступив на кам’янистий пляж, його негайно охопило відчуття безлюдності.
Краєвиди тут були зовсім іншими, ніж на мілководному пляжі. Ці два місця знаходилися на відстані кількох десятків кілометрів, але виглядали як зовсім інші світи.
Скелястий пляж був заповнений рештками різноманітних тварин, що були змішані з шарами дрібного каміння. Деякі вже розклалися, а інші поступово перетворювалися на нові камені. Частина кісток були дуже товстими і майже такими великими, як тіло дорослої людини. Було важко сказати, які саме істоти їх залишили.
Химерно і загадково виглядали круті скелясті стіни.
На скелястих поверхнях росла незліченна кількість гострих сталагмітів, які, на відміну від природних форм, стирчали горизонтально, а їхні кінці були загнуті до гори, на перший погляд, вони виглядали ніби безліч гачків. Такий краєвид, що кидав виклик гравітації, виглядав неймовірним. Коли Роланд дивився на це з повітряної кулі, то не міг їх чітко роздивитися, але тепер, опинившись на кам’янистому пляжі, йому ставало моторошно.
На довгому пляжі не було жодних ознак життя: ні птахів, ні водоростей, ні молюсків. Навіть за скелястими стінами не було нічого, крім порожнечі. Здавалося, що червоний туман демонів поглинув тут усе живе.
Слідуючи за знаками, які залишила Лотос, Роланд з командою знайшли вузьку щілину, яка вела до табору. Це був швидше розлом, ніж щілина. Довгий і вузький, який розколов майже всю скелю. Настільки глибокий, що не можна було роздивитися дна. Саме на одному з країв цього розлому Лотос проклала вузеньку стежку шириною в півметра.
Коли Соловейка скористалася кам’яними сходами і зайшла у «небесну лінію», то не стрималася і здивовано скрикнула.
– У чому справа? – запитав Роланд.
– Поглянь туди, – вона вказала вглиб розлому, – у скелі є діри!
Команда зупинилася і поглянула вниз. Біля самого дна, де була майже непроглядна темрява, Роланд побачив кілька круглих, ніби вирізаних, отворів.
– Що це?
– Не знаю. Я бачила подібні діри у Непрохідних горах, але там вони більші. – Після короткого вагання Соловейко додала: – Що більше ми занурювалися вглиб, то сильнішим ставало відчуття, що за нами щось спостерігало.
– Щось… спостерігало? – Роланд був приголомшений.
– Більше ніж одне, – кивнула Соловейко. – Те місце знаходиться в урвищі, крізь яке пролягала дорога до табору Союзу Співпраці. Там також є стежка, що вела глибоко вниз, але я ніколи туди не спускалася.
– Коли Сільва повернеться, треба буде відвести її до Непрохідних гір, – Роланд ще двічі кинув погляд на дно розлому і, придушивши бажання послати когось вниз, щоб дослідити те місце, наказав групі продовжувати рухатися.
Хоча цей континент був частиною царства Світанку, де людські поселення були зафіксовані ще тисячу років тому, розуміння світу залишалося на дуже примітивному рівні, ніби люди навмисно ігнорували дослідження зовнішнього світу. Якось Роланд говорив Агаті про мапу всього континенту, але вона відповіла йому, що Федерація зробила детальну карту лише Родючої Рівнини, тоді як мапа царства Світанку мала тільки приблизні контури і вони нічого не знали про те, що знаходилося за його межами.
Ось чому Роланд з такою готовністю підтримав морські дослідження Грома. Він думав, що рано чи пізно зрозуміє повну картину цього світу, але тепер усвідомив, що навіть західна частина Сірого Замку, де він живе, йому не до кінця знайома.
На жаль, війна з церквою була неминуча, тому в нього не було іншого вибору, як на деякий час відкласти ці думки на задній план.
Коли вони пройшли щілиною, то перед ними повстав відкритий простір. Солдати першої армії, які стояли табором, негайно зустріли їх і привели до себе, і лише тоді Роланд побачив Агату і Солою.
– Де Блискавка й інші?
– Вони літають разом з Літом, – зітхнула Агата. – Останнім часом вона не може зупинитися. Табір демонів майже став їхнім ігровим майданчиком.
– В інший час це місце було б національним природним парком, за вхід до якого потрібно заплатити, – емоційно сказав Роланд.
– Що ти сказав?
– Ні… нічого, – Роланд кашлянув. – Я використаю печатку прослуховування, щоб покликати її. А тепер відведіть мене до зруйнованої вежі, яку ви знайшли.
Блискавка, Мейсі і Літо з’явилися майже одночасно з тим, коли група прибула до центру табору демонів.
– Це Блискавка, ми от-от приземлимося!
Білява дівчина підняла руки, повільно опустилася на землю, а потім повернулася і міцно обійняла Роланда.
Він почувався трохи розгубленим, адже Блискавка почала наближатися до того особливого етапу життя, який називався повноліттям.
– Уо…! – далі настала черга Мейсі, вона також підняла крила і різко приземлилася на землю, від чого вони з Літом, яка сиділа в неї на спині, мало не впали.
З Блискавкою справа була зрозумілою, але Мейсі – доросла відьма. Роланд безсило подумав, що ця поведінка, схоже, була заразною.
– Оскільки всі тут, почнемо, – він подав знак Літу, ноги якої злегка тремтіли.
– Так… Ваша Величносте, – відьма дошкутильгала до краю ями і заплющила очі.
За мить велика діра у землі раптом зникла – і перед усіма повстала величезна вежа з чорного каменю. Водночас повітря наповнилося червоним туманом, густим, як кров.
Роланд підсвідомо зробив крок назад і затамував подих.
– Такою ситуація була 26 днів тому до того, як стався інцидент, – пояснила Агата. – Якщо використати здібність до відтворення один раз, то Літо зможе підтримувати ілюзію майже півгодини. Тому ми можемо просто спостерігати за тим, що сталося.
– А де той демон про якого ви говорили? Той, що має очні яблука по всьому тілу і негайно звертає увагу на того, хто на нього подивиться? – з цікавістю запитала Тіллі.
– Він на вершині цієї кам’яної вежі, – Агата вказала вгору. – Але висота кам’яної вежі перевищує можливості здібності Літа, тому зараз ми його не можемо бачити.
Роланд поглянув угору і побачив порожній простір над вежею, ніби верхню частину повністю відсікли. Схоже, магія відтворювала події в межах п’яти метрів навколо Літа.
Раптом земля ніби здригнулася.
– Воно наближається! – глибоким голосом сказала Агата.
Коментарі
Дописати коментар