Роман ЗЦВ. Розділи 600-601
Розділ 600. Приголомшлива подія | Розділ 601. Спостереження за зірками
Розділ 600. Приголомшлива подія
Наближається? Що наближається?
Роланд навіть не встиг запитати, як земля біля його ніг раптом видулася вгору і розлетілася на шматки – вся чорна вежа в одну мить піднялася в повітря! Він побачив сірого велетня, який вирвався з-під землі. Створіння розкрило багряну пащу, намагаючись обхопити нижню частину вежі, щоб поглинути її. Усюди на шкірі істоти був розмазаний слиз.
Оскільки здібність Літа могла відтворювати лише події, а не звук, Роланд почувався так, ніби дивився німе кіно, але надзвичайно реалістична сцена все одно приголомшила його. Що стосувалося відьом, які побачили це вперше, то вони всі здивовано закричали, підняли руки, щоб закрити роти і зробили кілька кроків назад. Попіл же навіть вихопила меч і стала перед Тіллі.
Однак жахливих чудовиськ було більше, ніж одне.
Під чорною кам’яною вежею ховався
монстр-мацак. Його темне тіло майже повністю злилося з кам’яною вежею. На
перший погляд, здавалося, ніби з основи кам’яної вежі росли численні лапи.
Однак темно-червоне сяйво, яке відбивалося від луски, свідчило, що це жива
істота.
Попри те, що монстр-мацак був майже з половину замку, він все одно здавався незначним перед гігантською почварою з величезною пащею, що цілком могла заковтнути всю вежу. Щоб уникнути поглинання, монстр впирався мацаками у верхню і нижню щелепи гігантського звіра, водночас з цим він випускав з-під луски густий червоний туман. На тілі гіганта було чітко видно сліди роз’їдання – очевидно, що цей густий, майже чорний туман завдавав йому шкоди.
Проте, якщо брати до уваги величезне тіло звіра, тільки корозійного впливу туману було недостатньо, щоб запобігти поглинанню. З поступовим підйомом вежі у повітря, монстр-мацак втрачав сили, аж поки більше не міг чинити опір. Він не зміг витримати величезної ваги вежі і, коли його розчавила вежа, упав у черево гіганта. Після цього вежа чорного каменю повільно спустилася вниз, поки повністю не занурилася у величезну пащу. Наприкінці Роланд побачив багатоокого демона, який здавався абсолютно байдужим до раптового нападу на табір. Він нерухомо лежав на вершині вежі – і був проковтнутий разом з нею.
Відтворення подій минулого на цьому завершилося. В одну мить червоний туман і гігантський звір зникли, а все навколо виглядало тихим. Лише величезна яма, яка була перед ними, говорила всім, що відтворена сцена не була ілюзією.
Роланд полегшено видихнув. Він був упевнений, що вчинив правильно, коли вирішив залишити солдатів першої армії в таборі. Роланд відчував, як калатало серце під час спостереження за інцидентом. І навіть після завершення легкий страх все ще не покидав його.
– Невже це… монстр-хробак, який
поглинув лабораторію пані Агати? – через деякий час порушила мовчанку Тіллі. –
Навіщо йому нападати на табір демонів?
– Ми могли помилитися раніше. Можливо, це не демонічний гібрид, якого підкорили демони. Принаймні ним не керували демона, чий табір стояв за Сніговими горами… – Роланд подивився на Агату: – Що думаєш?
– Я згодна з цією думкою, – кивнула вона, явно багато розмірковуючи над цим. – Не кажучи вже про те, що за Першу і Другу Битви Божої Волі не було жодних згадок про таких демонічних звірів, якби демони справді могли керувати ними, то ми не протрималися б так довго. Ворогу достатньо було під час великого штурму послати кількох подібних створінь разом з вищими демонами – і Такіла б давно перетворилася на руїни.
– Якщо це не демони, то хто ними керує? – нахмурилася Тіллі. – Судячи з групи прозорих богомолів, з якими зіткнулася пані Соловейко, очевидно, що ці демонічні звірі мають певний план дій.
– Хіба вони не можуть зробити цього тому, що просто хочуть? – Соловейко розвела руками. – Гібриди – це не звичайні демонічні звірі. Судячи з їхньої діяльності під час Місяців Демонів, вони вже мають базову здібність до мислення. Якщо вони проживуть достатньо довго, то цілком можуть бути розумнішими за нас.
Ці слова примусили всіх розсміятися і напружена атмосфера злегка розвіялася. Очевидно, що ніхто так не думав. Це було б надто неймовірно – група монстрів, які їдять сире м’ясо, п’ють кров і повзають у багнюці, стала б розумнішою за людей, які пекли хліб і носили тканий одяг.
Тільки Роланд мовчав. Він дивився на глибоку яму, а його розум був сповнений думок.
Чи були люди найрозумнішим видом?
Він навіть не смів так думати, особливо в цьому абсолютно незнайомому світі. Коли життєве середовище і потреби сильно відрізнялися, то і характеристики розумних істот були зовсім іншими. Взяти, наприклад, демонічних звірів. Вони точно не вважали б шовк і хліб чимось цінним.
– Чому багатоокий демон не відреагував на напад? – збентежено запитала Андреа. – Хіба ви не говорили, що весь табір піднімається на диби, коли хтось на нього дивиться?
– Бо його ніхто не бачив, – пояснила Агата. – Він може бачити нас лише тоді, коли ми бачимо його. Однак у гіганта взагалі не було очей. Він не мав нічого, крім величезної пащі.
– Бо йому не потрібні очі, – заговорив Роланд. – Оскільки він живе під землею, то необхідність в очах у нього мінімальна, як у дощових черв’яків, що не мають потреби у розвитку спеціальних світлочутливих органів для орієнтації у просторі.
– Розвитку… чого? – допитливо запитала Тіллі.
– Світлочутливих органів, наприклад, очей. Деякі тварини використовують шкіру для цього, – Роланд не став пояснювати детально. Він присів і вказав на глибоку яму: – Блискавко, хочеш спуститися і поглянути?
Дівчина одразу ж кивнула.
– Це надто небезпечно, – заперечила Попіл. – Ми навіть не уявляємо, що там ховається.
– Не потрібно досліджувати тунель. Все, що потрібно, подивитися, куди рухається звір, – сказав Роланд. – Соловейко спостерігатиме за джерелами магії згори. Жодної небезпеки.
– Е, ми не будемо спускатися, щоб спіймати його? – насупилася Блискавка.
– Не цього разу. Зрештою він проковтнув демона, а не Агату. – Роланд ще раз нагадав: – Негайно повертайся для доповіді, як щойно ти з’ясуєш напрямок тунелю. Зрозуміла?
– Так, – Блискавка дістала з рюкзака переносний факел, запалила його і полетіла у глибоку яму.
– Ось вхід до тунелю! – після кількох вдихів з магічного каменю пролунав голос Блискавки. – Бачиш вогонь?
За положенням факела, що погойдувався з боку в бік, Соловейко швидко визначила, в якому напрямку ішов підземний тунель.
– Готово. Можеш підніматися.
Дивлячись на Соловейка, що стояла на південно-східному боці ями, і на засніжені гори позаду неї, Роланд насупився ще більше.
Очевидно, про це подумав не лише він.
– Схоже, ми справді помилилися, – знизала плечима Тіллі. – Здається, хробак-пожирач у Туманному лісі прямував не до табору демонів, а до цієї Снігової Гори, еге?
– Здається, це так, – Роланд підняв очі і побачив гірські вершини, що вимальовувалися на тлі хмар, і білий сніг, який виблискував під сонячним світлом. – Схоже, нам потрібно дослідити найвищу гору західного регіону.
Розділ 601. Спостереження за зірками
Сірий Замок, місто Світанок, обсерваторія.
Після падіння Тіфіко це місто більше не було столицею, вчений Зірки Розсіювання очікував, що безладу стане більше, але порядок у місті не сильно змінився. Люди продовжували жити так само, як і раніше, – фермери обробляли поля у передмісті, каменярі ремонтували зруйновані міські стіни, ковалі кували обладунки у кузнях, а патрулі продовжували грати в кішки-мишки зі щурами підпілля. На перший погляд, воно досі виглядало все ще найквітучішим містом королівства.
Звичайно, були і зміни. Наприклад, щодня люди залишали стару столицю і вирушали у західний регіон, шукати нових можливостей. Давній суперник гільдії астрологів – столична гільдія алхіміків навіть переїхала з міста Світанку. У палаці тепер була група маловідомих дворян. Вони цілими днями боролися за поділ землі і влади, що залишилися від старих дворян, і повністю ігнорували мудреців. Ніхто не питав про долю королівстві і ніхто не займався пророкуванням майбутнього.
Якби не чиновники, залишені Його Величністю Роландом, які регулярно виділяли астрологічній обсерваторії їжу і золото, то учні давно б розійшлися.
На щастя, вони досі могли підтримувати роботу гільдії.
Поки існувала обсерваторія, місія вчених не закінчувалася.
«Завжди дивіться на зірки».
Сонце повільно ховалося за горами на заході, небо змінило колір з помаранчевого на темно-червоний, а згодом на темно-фіолетовий… Після настання ночі робота астрологів тільки починалася.
На платформі запалювали вітронепроникні масляні лампи, а учні виносили зі складу прилади для спостереження за зірками. Вони мали бути дуже обережними, оскільки за будь-яке пошкодження їх чекало подвійне покарання – шмагання батогом й вираховування з заробітної плати. Особливо це стосувалося приладів для спостереження, які надіслав Його Величність Роланд. Вони були найціннішими скарбами.
Коли вчений Зірки Розсіювання вперше отримав ці інструменти в дерев’яних ящиках, то не сприйняв їх надто серйозно.
Це правда, що Його Величність пообіцяв надати гільдії астрологів більш досконалі прилади для спостереження за зірками, але їхнє виробництво було надзвичайно складним процесом. Вони відрізнялися від грубо зроблених далекоглядів. Уже лише внутрішній механізм, що дозволяв регулювати відстань, міг довести до розпачу на цілих два тижні навіть найвправнішого майстра, то що вже говорити про складність шліфування кришталевих лінз? На виготовлення приладу для спостереження за зірками – від вибору матеріалу і до завершення – ішло близько року, й один такий інструмент коштував приблизно сто золотих драконів.
Якщо і було щось спільне між дослідженнями мудреців, то це те, що вони потребували великих грошей. Однак продукти, створені алхіміками, часто віталися вельможами і заможними торговцями, тоді як астрологам щастило набагато менше. Тому лише столиця королівства могла забезпечити їх ресурсами і людьми. Наскільки знав вчений Зірки Розсіювання, Прикордонне Місто у західному регіоні ще два роки тому було бідним і занедбаним місцем. Навіть якщо під час війни вони змогли награбувати велику кількість золотих драконів, то навряд чи б захотіли віддавати їх астрологам в якомусь далекому місці, чи не так?
Але коли вони відкрили дерев’яні ящики, вчений Зірки Розсіювання був приголомшений.
Це перший раз, коли він бачив такий інструмент для спостереження за зірками. Його металева труба була такою великою, як відро, а скляне дзеркало таким чітким, що могло відображати силуети людей. Скільки б він не придивлявся, то не зміг знайти ні найменшої подряпини.
Рухомий механізм був розроблений досить майстерно. Лише одна маленька ручка, розміром з великий палець, розташувалася у хвостовій частині. Вона дозволяла легко налаштовувати відстань між лінзами простим обертанням. Крім того, не було потреби в додатковій фіксації позиції, що неабияк допомагало у використанні.
Його Величність Роланд послав поспіль три партії з шести інструментів спостереження нового зразка і дав їм прості назви: астрономічні телескопи.
Відколи він уперше використав один із них, Зірка Розсіювання навіть не хотів дивитися на старі прилади.
Решта п’ять телескопів, природно, були передані п’ятірці найдосвідченіших астрологів обсерваторії.
– Вчителю, всі прилади для спостереження за зірками на місцях, – повідомив старший учень Метеор.
– Зони спостереження за зірками поділили?
– Так, – учень поглянув на записник. – Астролог Зірки Небесний Блиск, який відповідав за північну частину, сьогодні захворів, тож його замінив Астролог Зірки Пустоти.
– Тоді запаліть вогонь – і почнемо дивитися на зірки, – сказав головний астролог.
– Слухаюсь!
У жаровні посеред центру платформи палав вогонь, символізуючи найяскравішу зірку на нічному небі, а астрологи, що стояли навколо, були її супутниками. Все на платформі було розташовано зі строгою відповідністю до зіркових схем, завдяки чому вони, стоячи під небесним куполом, стали частиною світу зірок.
На додаток до дорогого астрологічного обладнання, була ще одна річ, яка потребувала часу для розвитку – це навичка дивитися на зірки.
Єдине, на що вони могли покластися, це власні очі.
Тому для тих, хто хотів стати належним астрологом, було необхідним навчитися захищати власні очі. Вченому Зірки Розсіювання було вже 50 років, але його зір досі був кращим, ніж у більшості молодих людей міста Світанку.
Це було нелегке завдання.
Після того, як їх обирали учнями, єдине, на що вони могли дивитися вночі, – це зорі на небі. Їм суворо заборонялося читати при масляних лампах чи свічках. Також їм не дозволялося виходити на вулицю опівдні, щоб уникнути подразнення очей сильним сонячним світлом.
Харчування також зазнало відповідних змін. Перше, їм стало необхідним їсти нутрощі й очі тварин. Друге, їм заборонялося вживати рибу і спеції. Згідно зі знаннями попередніх астрологів, вживання більшої кількості їжі з кров’ю було корисним для очей. Однак риба походила з води, а спеції – з землі. Перше знищить стихію води в їжі з кров’ю, а друге викличе запорошеність очей.
Зірка Розсіювання дотримувався цього понад сорок років.
Він вважав, що була межа того, як довго людина може використовувати очі.
Щоб якнайдовше користуватися ними для спостереження за зірками, він рідко читав книги і зоряні карти в неналежний час, адже візерунки сузір’їв міцно вкарбувалися в його пам’ять.
Вчений спрямував погляд на оглядовий отвір – він був схожим на маленьку трубку в кінці товстого циліндра.
Очевидно, що всередині стояло скошене дзеркало, щоб світло заломлювалося в очі.
Цікава і корисна хитрість.
Хоча астрологи розуміли цей принцип, але вони ніколи не думали використовувати його у приладах для спостереження за зірками.
А виявилося, що це справді значно покращувало середовище спостереження зі зірками. Принаймні їм більше не доводилося горбитися, щоб спостерігати за зірками у вищих зонах.
Оскільки телескопи, надіслані Його Величністю Роландом, були набагато кращими, ніж старомодні астрологічні інструменти для спостереження, їхня робота полягала у повторному перегляді і нанесенні змін на вже існуючі карти зіркових схем. Відколи вони почали використовувати ці шість астрономічних телескопів, то виявили десятки темних зірок, які раніше було важко виявити.
Зірка Розсіювання швидко вивчав зону спостереження, за яку відповідав. Хоча зі зміною пір року сузір’я набували інших форм, їхнє світло для нього було таким же знайомим, як зморшки на власному обличчі.
Провівши спостереження першої зіркової області, він уже збирався змінити положення телескопа, аж раптом крихітний вогник привернув його увагу.
Через мить вчений відчув, як застигла кров у жилах.
Він затамував подих і зосередив усю свою увагу в цьому напрямку.
Це не ілюзія…
Між Зіркою Шести Шляхів і Яскравою Зіркою ховався тьмяний блиск. Світло було настільки слабким, що, здавалося, могло погаснути в будь-який момент. Але воно явно відрізнялося від навколишніх зірок.
Світло було червоним.
Коментарі
Дописати коментар