Роман РБ. Том 8. Інтерлюдія. Частина 1-2
Інтерлюдія. Сільфієтта. Частина 1-2
Інтерлюдія. Сільфієтта. Частина 1-2
***
Заняття були нудними. Більшість лекцій в університеті магії повторювали те, чого я навчилася в Руді. Слухаючи їх, я чітко розуміла, наскільки він був обізнаний в магії. Зрештою навіть коли я ставила запитання про те, чого не було і підручнику, Руді вільно відповідав на них.
Останнім часом я проходила багато занять із надзвичайно складної комбінованої магії, але, здавалося, всі теорії зводилися до «Якщо поєднати магію цього типу з магією цього типу, виходило оце, але ми не зовсім впевнені, чому». Здавалося, ще ніхто не зламав код, за яким працювала комбінована магія. Але Руді знався на ній. Можливо, у нього були власні теорії, але він принаймні пояснював так, що я могла зрозуміти цю магію. І більшість його пояснень для мене мали більше сенсу, ніж «унікальний погляд», який іноді використовував професор.
– Агов, Сільфі, який принцип стоїть за цією магією?
– О, це… якщо покласти розжарений багаттям камінь до каструлі, вода у ній негайно нагріється. Тут те саме.
Я слухала нудну лекцію, згадувала те, чого навчав Руді, і час від часу відповідала на запитання Принцеси. Вона старанно навчалася. Навіть якщо від цього їй не буде багато користі при поверненні додому, Принцеса ставилася до навчання серйозно. Вона не просто намагалася отримати хороші оцінки, її метою було зрозуміти магію.
Комбінована магія – дуже складна і багато однокурсників відмовлялися продовжувати вивчати цей предмет. Але Принцеса наполегливо вчилася. Таке пристрасне ставлення було привабливим. Мені подобалися люди, які були позитивними і старанними у навчання. Можливо, це вина Руді. Він був таким, і мені подобалися люди, які нагадували його.
Я також хотіла вивчити щось нове, слідуючи за прикладом інших… Але наразі це було неможливо. Не було часу. Однак я через це не переймалася.
Я була задоволена нинішньою ситуацією частково тому, що Принцеса була моїм другом, але також і тому, що я не була проти комусь служити. Простіше кажучи, я віддавала перевагу робити щось для інших, ніж робити щось для себе. Принцеса і мій друг іноді, здавалося, відчували розчарування через те, що я була такою. Вони говорили мені різне. Що я мала формувати власну думку, радили знайти те, що мені подобається.
Але наразі в мене не було нічого, щоб я дійсно хотіла зробити. Донедавна я думала, що маю знайти батьків, які зникли під час випадку з переміщенням, але вони вже знайшлися… Точніше, я дізналася, що вони загинули.
Тож якби я знайшла щось, чим би захотіла зайнятися, то звернула б на це увагу. Поки що я була задоволена тим, що допомагала Принцесі, яка мала великі плани й амбіції.
Поки що, га? Гадаю, можна сказати, що є речі, які я хочу зробити. Однак
водночас я відчуваю, що це насправді трохи відрізнялося від того, чим я хочу
займатися насправді… Як би це описати? Це… досить складе почуття.
– Сільфі, Сільфі…!
– Що таке, принцесо?
– Наступне заняття – практика. Чому ти відволікаєшся?
– …О, так. Я зрозуміла.
У будь-якому випадку, зараз я не почувалася погано.
В університеті було багато різноманітних студентів. Основна маса походила з королівства Раноа, герцогства Башерант і герцогства Неріс, але також були такі люди, як принцеса, що приїхали вчитися сюди з далеких країн Центрального континенту. Були також звіролюди й ельфи, що приїхали з далекого Великого лісу, а ще демони з Континенту Демонів. Студенти сюди приїжджали з усього світу. Тому, крім людей та інших рас, тут також були представники змішаної крові, тож я не надто виділялася.
Університет магії забезпечував повністю обладнаним гуртожитком, тому, сплативши вступний внесок, можна отримати гарантії на проживання. Також студенти отримували поради щодо навчання, а після закінчення навчання вони могли приєднатися до магічної гільдії. Колишні студенти після того, як вони ставали членами магічної гільдії й отримували диплом університету магії, могли легко стати викладачами магії в навчальних закладах інших країн. Ось наскільки престижний університет магії.
І це ще не все. Якщо залишитися в університеті на довший час, то можна відвідувати більше занять, не пов’язаних з магією. Наприклад, можна вивчити якесь ремесло.
Саме тому люди, що довгий час крокували шляхом шукачів пригод, після того, як припиняли цим займатися, витрачали накопичені гроші на вступ до університету магії.
Практичні заняття були призначені для того, щоб студенти фактично використовували магію, яку вивчили, але з плином часу фокус змістився на імітаційні битви між студентами. Особливо цікавою практику робили колишні шукачі пригод.
Хоча вони не хапали зірок на теоретичних заняттях, але, маючи багатий бойовий досвід, ці люди чудово показували себе на практичних заняттях. Якщо говорити просто, шукачі пригод були міцними, прямими і практичними. Ті, хто наближався до середнього віку, були спритнішими і хитрішими за юних студентів.
Серед молодих студентів були ті, хто користувалися незвичайними рухами або прийомами. Але ця оригінальність була єдиною цікавою річчю в їхніх здібностях, однак це не завжди допомагало перемогти.
Колишні ж шукачі пригод були іншими. Дії, які, на перший погляд, здавалися безглуздими і зайвими, приводили до перемоги.
– Ви сильний, як завжди, пане Фрікте. Якщо не проти, чи можете ви дати мені якусь пораду?
– Як на мене, ви на півкроку повільніші, щоб взяти ініціативу на себе. Ви не можете тиснути на противника, якщо ваші атаки не досягають його. Підійдіть ближче, – сказав він.
– Зрозуміло. Іншими словами, вже сама думка про можливий удар може на мить сповільнити рухи супротивника, так?
На цьому занятті я теж дечому навчилася.
Фрікт був найстаршим у нашому класі. Йому приблизно сорок шість років. На лекціях він тримався на середньому рівні, але, коли справа доходила до імітаційних боїв, Фрікт був одним з кращих. Він використовував довгий посох, зміцнений сталлю. Під час імітаційних боїв Фрікт промовляв заклинання і швидко рухався вперед. Час від часу він зупиняв заклинання, щоб завдати удару посохом або ногами.
Фрікт мав погану репутацію серед інших студентів, які нарікали на те, що він переходив до рукопашного бою під час поєдинків, де мали використовувати магію. Тому багато хто уникав імітаційних боїв з ним.
Але я не бачила в цьому особливої проблеми. Фрікт був єдиним, хто ставився до імітаційних поєдинків як до справжніх. Битви на практичних заняттях проходили у магічних колах, які хоча і були великими, але все одно мали свої обмеження.
У ситуації, коли не було незліченної кількості шляхів до втечі, був сенс активно просуватися вперед і атакувати замість того, щоб стояти на місцях і стріли один в одного магією.
Якщо пригадати минуле, то Руді тренувався різноманітними способами так, ніби кожен бій був справжнім. Тоді це здавалося дивним, але тепер все набуло сенсу. Люди, які думали так само як і Руді, були сильними. Тож цей метод все-таки не був помилковим. Я переконана, що це правильний підхід. Тому і намагалася наслідувати приклад Фрікта, агресивно скорочуючи дистанцію з суперником під час імітаційних боїв.
До речі, Фрікт хотів стати викладачем університету магію. Я захоплювалася людьми, які знали, чого хочуть від життя.
***
Коли заняття закінчилося, настав час знову доглядати за Принцесою. Вона й інші щодня були зайняті різноманітними справами для того, щоб реалізувати її амбіції. Я допомагала, хоча і не знала повної картини. Насправді я багато чого не знала.
Упевнена, якби я запитала, вона б розповіла мені. Але, схоже, Принцеса не вважала за потрібне розповідати мені кожну деталь.
– Сьогодні ми йдемо за покупками.
– Зрозуміло.
Здавалося, вона не запланувала на сьогодні чогось особливого. Після спільного обговорення ми іноді виділяли день для відпочинку. Вони траплялися рідко, рішення Принцеса приймала раптово, тож усе залежало від її примх. Хоча «примхою» це називати занадто – вона приймала рішення, взявши до уваги наш психічний стан.
Подорож у далекий і чужий край завдав усім багато клопотів. Помічники Принеси стали знервованими, дехто навіть плакав посеред ночі. Я також була страшенно засмученою, коли дізналася, що мої батьки загинули. Ці перерви мали на меті змінити темп, щоб переконатися – ми не занурилися у смуток і не стали марними.
– Не будете переодягатися?
– Нема сенсу одягати шикарний одяг, коли ми ідемо купувати саме його.
Зазвичай Принцеса і Помічник були добре одягнені, але чомусь вони не надто турбувалися про це, коли ішли за покупками. Стосовно мене, то навіть коли ми просто заходили до її улюбленого магазину одягу, я відчувала незручність і хвилювалася через те, як нас бачать інші.
– Ну ж бо, ходімо швидше.
У всякому разі, кілька з нас вирішили супроводжувати Принцесу на прогулянці по магазинах. Ми вийшли з університету і попрямували головною вулицею. Коли Принцеса, Лицар і Помічник ішли разом – це привертало увагу інших. Принцеса була прекрасною, Лицар – крутим, а Помічник – приголомшував.
Я ішла позаду, але розуміла, що погляди всіх прикуті до Принцеси. Вона стала відомою в місті. Все так, як і планувала Принцеса. Мене трохи тішила думка, що я теж приклала до цього руку.
– О, точно, – я раптом згадала свою ранкову пробіжку. – Якщо ми ідемо до магазину одягу, то мені відомий хороший маршрут. Це короткий шлях.
– Справді? Тоді, будь ласка, покажи нам дорогу.
Принцеса яскраво посміхнулася. Побачивши це, я вирішила провести її шляхом, який відкрила лише цього ранку.
– Ого, тут справді є дорога… Складна, вузька, звивиста, не дуже зручна, але вона має свій певний шарм.
– Зважаючи на те, наскільки старі будинки, це, швидше за все, залишки старого міста, – пробурмотів Лицар, озираючись навколо.
Магічне місто Шарія було старим. Зараз воно добре розвинулося, у центрі стояв університет магії, тут легко можна знайти магазини і майстерні. Однак, коли місто лише заснували, воно не було так чітко розділено, як сьогодні. Дуже давно, коли тут була лише гільдія магів, вулиці були складними і заплутаними.
Усе тому, що місто Шарія розташоване прямо на кордоні з Башерантом і Нерісом, але все ще залишалося в межах Раноа. Тож коли місто було засноване, до уваги брали можливість вторгнення з інших країн. Його зробили таким заплутаним, щоб ворожі солдати швидко губилися, а союзникам було легше захищатися.
– О, Люку, я думала, що ти не надто уважний на заняттях, але виявляється все навпаки.
– Ні, я почув це від дівчини, з якою днями ходив на побачення. Деякі з них багато чого знають.
Лицар збирав інформацію про місто не так, як я. Його метод полягав у тому, щоб ходити з різними дівчатами на побачення. Чесно кажучи, мені не надто подобався цей метод, проте так він не лише збирав інформацію, але також дбав про власне психічне здоров’я.
– Не грайся надто багато, а то можеш отримати ножа у спину.
– Я з родини Нотос, тому тримаю дистанцію від різноманітних порушників порядку.
З родини Нотос, еге? Якщо подумати, то Руді також мав їхню кров. Він, мабуть, також ласий до жінок. Озираючись назад, його ставлення змінилося, коли він дізнався, що я дівчина. Ймовірно, навіть після одруження він би продовжував ганятися за спідницями. Упевнена, що це було б так. Його батько був таким. У пана Пола було лише дві жінки, але це сталося тільки тому, що його дружина, пані Зеніт, була послідовницею віри в Міліса. Вчення Міліса проголошувало моногамію для подружніх пар.
Якби пані Зеніт не вірила у Міліса, то скількох би дружин узяв пан Пол? Трьох…? Ні, мабуть, п’ятьох…
Лицар також належав до родини Нотос і терпіти не міг бути зв’язаним, тож, швидше за все, це була сімейна риса.
Упевнена, що коли Руді одружиться, то він матиме ще одну дівчину. Я не належала до послідовниць Міліса, проте після одруження я б хотіла, щоб мій партнер був зосереджений на мені і тільки на мені. Але, думаю, Руді подібне не сподобається, тому коли ми одружимося, я маю проявити терпіння, коли він приведе ще одну жінку.
Мені б не сподобалося, якби Руді подумав, що я завдаю клопотів. Він міг би навіть розлучитися зі мною, хоча я сумнівалася, що він таке зробить.
Коли Руді приведе додому ще одну жінку, як його дружина, я мала визнати
її і порозумітися з нею. Якби нас було більше ніж троє, я мала б виступити ролі
посередниці, щоб запобігти сварці… Ні, ні, хвилинку. Дружина? Чому я взагалі
думала про те, що ми з Руді одружимося?
– Сільфі, щось не так?
– Ні, нічого. О, сюди.
Коли Принцеса поставила запитання, я змогла втекти від диких фантазій. Я навіть повірити не могла, що така дурна. Мріяти про майбутнє, яке ніколи не настане… Я зітхнула.
– О, то ось куди воно веде. Це справді короткий шлях, – здивовано сказав Помічник, коли ми вийшли з провулка.
Пункт призначення, магазин одягу, був прямо перед нами.
– Справді, ти добре попрацювала, Сільфі.
– Ехехе.
Після того, як Принцеса похвалила мене, я почухала щоку і ми зайшли до магазину одягу.
***
Після вечері я повернулася до своєї кімнати. Коли настав час лягати спати, я подивилася на спідню білизну, розкладену на ліжку. Бюстгальтер і трусики в одному стилі.
– Хмм…
Коли ми зайшли до магазину, то Принцеса пішла прямо до відділу спідньої білизни. Після напруженої дискусії з Помічником, вони вирішили купити мені спідню білизну. Саме так. Мені.
– Сільфі, тобі потрібна більш сексуальна білизна, щоб почуватися впевненою і тримати себе в руках, коли прийде відповідний час, – сказала Принцеса.
Можливо, вона чула, що я бурмотіла собі під ніс вранці. Однак… що вона мала на увазі під «коли прийде відповідний час»? Вони примусили мене приміряти одяг в магазині. Це могло здатися зарозумілим, але я вважала, що спідня блідно-зелена спідня білизна з мереживними квітками виглядала на мені досить добре.
Однак моє тіло все ще було таким худим, що інші досі помилково сприймали мене за хлопця, тому я б не сказала, що виглядала у них особливо еротично… Але, можливо, якби Руді це побачив, то принаймні подумав, що я виглядаю мило.
– …Руді, еге?
Раптом я пригадала, про що думала вдень під час уроку. Те, чим би я хотіла зайнятися…
Можливо, я хотіла порозумітися з Руді. Завдяки йому моє життя стало таким, яким було сьогодні. Я хотіла подружитися з Руді і відплатити за його доброту… Ні, це не зовсім правильно. Це не було бажанням відплатити. Ці почуття, безперечно, були породжені не лише вдячністю. Швидше за все я… Так, мабуть, справді…
– …
Коли я прийшла до висновку, то відчула, як моє обличчя розжарилося. Я пірнула до ліжка так, ніби намагалася щось скинути, і міцно стиснула ковдру. Згорнувшись клубочком, я придушила бажання почати качатися.
Тепер я знала, що хочу робити. Нарешті зрозуміла.
Але потім я раптом дещо усвідомила. І після цього міцно стиснула щелепи.
– Що ж мені робити…?
Промовивши ці слова, я міцно заплющила очі.
Тієї ночі я погано спала.
Коментарі
Дописати коментар