Роман РБ. Том 8. Розділ 6-1
Розділ 6. Недосяжна сила. Частина 2-1
Розділ 6. Недосяжна сила. Частина 2-1
– Приємно познайомитися, я… Фітц.
Зустрівши Занобу, старшокурсник Фітц трохи нервував. Мені б хотілося, щоб він діяв більш впевнено, але, схоже, він справді поводився сором’язливо в оточені незнайомців.
Заноба ж упевнено підійшов до нього
– Я третій принц королівства Шірон, Заноба Шіро — ааа!
Він поводився настільки зарозуміло, що я вдарив його по колінах, примусивши нахилитися. Зазвичай я не приділяв уваги ієрархії стосунків, але краще було якби він трохи вклонився при першій зустрічі зі старшокурсником.
– Занобо, це старшокурсник Фітц запропонував рішення, яке ми погодилися використати. Прояви до нього належну повагу.
Після того, як я це сказав, Заноба вклонився.
– Зрозумів, майстре… Приємно познайомитися. Мене звати Заноба Шірон, третій принц королівства Шірон. Радий нашій зустрічі.
– Н-ні, вам не потрібно бути таким… ввічливим. Ви член королівської родини, тому можна обійтися без зайвих церемоній.
Старшокурсник Фітц став позаду мене і замахав руками.
Від цього в Заноби розширилися очі. Між зовнішністю Фітца, чутками про нього, його діями і поведінкою існувала величезна прірва. Всі знали старшокурсника як «Мовчазного Фітца» і боялися його як мага, що міг використовувати безмовні чари. Він носив темні окуляри і виглядав трохи дивно, але коли ти з ним розмовляв, то складалося враження, що це був твій ровесник. Фітц був хорошим старшокурсником, який піклувався про молодших.
– Ну, тепер, коли ви двоє познайомилися, можемо йти.
Після цих слів ми утрьох пішли до міста.
Ринок невільників знаходився у торговому районі. Торгівля рабами на континенті Міліс і у південній частині Центрального континенту відбувалася у досить невеликих масштабах, але на північних територіях все було інакше. Тут купівля і продаж рабів був цілком законним у більшості країн, а в деяких місцях до цього навіть заохочували. Работоргівля – одна з важливих форм торгівлі у північній частині Центрального континенту. Без неї деякі країни не змогли б виживати.
Люди стали рабами з безлічі причин. Наприклад, ті, хто осиротіли під час війни. Були люди, що продавали власних дітей, бо не могли звести кінці з кінцями через неврожай. Були також ті, хто самі себе продавали, щоб врятувати сім’ю… Також ходили чутки, що в найтемніших куточках гільдії злодії існувало щось на зразок ранчо рабів.
Три магічні країни загалом були достатньо процвітаючими, тому їхнім громадянам не доводилося вдаватися до таких засобів, але що далі на схід, то більше бідних сіл, які регулярно продавали дітей работорговцям. Їх набирали в ополчення або до найманців, або їх купляли уряди країн і використовували як гарматне м’ясо у війні.
Крім того, деякі работорговці мали зв’язки з королівством Асура. Найкрасивіші і найталановитіші раби мали шанс відправитися до Асури. Це королівство було багатим, навіть ті, хто знаходився на самому дні, не страждали від голоду. Раби, які потрапляли до королівства Асури, були переможцями. Хоча вже саме становлення рабом можна назвати програшем.
Оскільки північні раби славилися фізичною силою і талантами, багато хто приїздив сюди з інших країн, щоб купити їх. У будь-якому випадку, якщо люди продаються, знайдуться ті, хто їх куплять.
– Ми на місці.
Перед тим, як відправитися на ринок рабів, я заздалегідь зібрав інформацію у гільдії шукачів пригод. У великих містах зазвичай було кілька ринків невільників, а тут їх аж п’ять. Вони мали велику різницю в якості. На найгірших продавали рабів, які були хворі або знаходилися на межі смерті. Здавалося, що навіть у таких місцях можна було знайти вигідні пропозиції, але це не те, що новачки, як ми, могли визначити одразу.
Тож ми вирішили піти на ринок невільників, який підходив як для початківців, так і для тих, хто мав гроші.
– Хм, він відрізняється від ринку у моєму королівстві, – схвально кивнув Заноба, демонструючи зацікавленість.
На перший погляд, ринок рабів виглядав як звичайна будівля. Простора споруда, зведена з землі і каменю. Вона була досить великою навіть за мірками цього світу. Таких споруд було три. Над входом було написано «Торгова компанія Ріум – Ринок рабів».
Біля входу у жаровні тріщав вогонь, а поряд стояв чоловік у товстому зимовому одягу, поверх якого був шкіряний панцир. Він мав густу бороду, але виглядав зовсім непогано… Або, можливо, за час роботи шукачем пригод я вже звик бачити таких типів.
– То він не на вулиці… – голос старшокурсника Фітца прозвучав здивовано.
На північних територіях ринки невільників зазвичай були у будівлях. З простої причини.
– Ходімо всередину.
Коли ми увійшли, нас огорнула задушлива спека. По всій будівлі горіли вогні. Усередині було вісім чи близько того помостів, на яких вишикували оголених рабів. Невільниками не торгували на вулиці, бо було занадто холодно, товар міг застудитися. Однак ринок, на який мені не рекомендували ходити, проводив торгівлю рабами на вулиці.
– Хм, тут так багато торгових майданчиків. Майстре, що будемо робити? – запитав Заноба.
– Я ніколи раніше не купував у подібних місцях. Для початку роздивимося.
Ми почали бродити навколо. Усі вісім торгових майданчиків належали работорговцям під юрисдикцією компанії Ріум. Раби, яких зібрали чи купили з різних місць, були вишикувані для продажу. Мені стало цікаво, чи будуть торговці продавати доти, доки не продадуть все, чи вони мали визначений період часу?
Навколо кожного торгового майданчика зібрався натовп. Люди були вбрані по різному, хтось у стилі шукачів пригод, як я, хтось був одягнутий як дворян, так само як Заноба і старшокурсник Фітц, а також були торговці, містяни, простолюдини і студенти. Серед ним, мабуть, також були і ті, хто займався перепродажем.
Трохи подалі від торгових майданчиків зібралися люди зі щойно купленими рабами і жваво говорили між собою. Можливо, особи, одягнуті в найбільш пошарпаний одяг, були кишеньковими злодіями? Ні, я сумнівався, що вони могли прослизнути крізь охорону на цей ринок. Це могли бути раби, які прийшли купити нових рабів за наказом своїх господарів.
Я ретельніше стежив за мішечком з золотом, схованим під мантією. Хоча це Заноба буде робити покупку раба, але я був тим, хто ніс його гаманець. Якщо гроші викрадуть, нам буде не до сміху.
– О, а, ого… вони справді усі голі… – старшокурсник Фітц поглянув на помости, його очі були широко розплющені від здивування. Обличчя зробилося яскраво-червоним. Через плащ було важко сказали, але, здавалося, все його тіло рухалося, а пальці на ногах – підтиснулися. – С-справді великі… ось як вони виглядають…
Коли я простежив за його поглядом, то побачив мускулистих рабів. Швидше за все, воїнів. Жінка посередині була особливо хорошою. Вона була великою. Приголомшував не тільки зріст, але і повнота грудей, від чого рот наповнювався слиною. Можна подумати, що воїну такі великі груди будуть заважати, але після спостереження за Ґіслейн я знав, що це не так.
– Старшокурснику, ви вперше на ринку невільників?
– Га? А, так… – старшокурсник Фітц почухав задню частину вуха, сором’язливо натягаючи плащ іншою рукою.
Мабуть, він намагався приховати ерекцію. Типова реакція для незайманців. Я теж колись так реагував. А тепер? Що ж, тепер я не реагував з іншої причини.
– Т-то ти звик до цього, Рудеусе?
Хоча Фітц був старшокурсником, але не мав жодного досвіду. Подумавши про це, я відчув невеликий тріумф, бо мав певний сексуальний досвід. Хоча я зробив це лише раз. Ба більше, моя партнерка втекла після цього. Нема чим пишатися.
Але це правда, що після такого досвіду, я трохи заспокоївся. А моя нижня частина аж занадто заспокоїлася!
– Думаю, що ти почуватимешся спокійним, коли здобудеш певний досвід, – запевнив я.
– С-справді? Стривай, ти хочеш сказати, що маєш досвід… – старшокурсник Фітц раптом став пригніченим.
О, він справді ще такий юний.
– Майстре, нам не потрібні воїни, правда? Ми шукаємо расу зі спритними руками і того, хто може користуватися магією.
Заноба ж смикнув підборіддям, ніби намагався сказати, що його не цікавлять такі речі. Здавалося, він взагалі не цікавився жінками, хоча формально був одружений один раз. Ймовірно, Заноба взагалі позбавлений лібідо.
– Якщо мова заходить про расу зі спритними руками, то це мають бути двори, правда? – запитав я.
– Саме так. Дворфи, які можуть використовувати магію землі, підійдуть найкраще. Хоча я не думаю, що потрібно так зосереджуватися саме на расі, – сказав старшокурсник Фітц, поки ми обходили торгові помости.
Навіть на такому великому ринку невільників рабів-дворфів було небагато. В основному тут були ті, хто мав талант до бою, однак майже не було тих, хто мав спритні руки.
– Хмм, думаю, краще вибрати маленьку дитину, навіть якщо вона ще не вміє користуватися магією, Рудеус зможе її навчити, – порадив старшокурсник Фітц.
– Чому дитину? – запитав я.
– У дитинстві найлегше навчитися безмовної магії.
– О, справді?
– Так, насправді їй майже неможливо навчитися після досягнення десяти років.
Серйозно? Однак, коли я пригадав минуле, то Сільфі могла використовувати безмовну магію, а Еріс – ні. Можливо, їхній вік справді був якось з цим пов’язаний.
– То це пов’язано з віком?
– Так. Я можу помилятися, але я дійшов до такого висновку на основі власного досвіду, того, що мені сказав вчитель, а також на основі слів професора… О, якщо почати використовувати магію приблизно з п’ятирічного віку, то загальна кількість магічної сили різко зростає. Якщо ви плануєте навчити раба робити фігурки за методом Рудеуса, тож що більше у нього буде магії, то краще.
Якщо використовувати магію з п’ятирічного віку, то резерв вибухово зросте. Раніше я висував подібну гіпотезу, але вперше почув її від когось іншого.
– Я чув, що кількість магічної сили фіксована від народження, – сказав я.
– Це неправильно. Звичайно, у підручниках написано саме так, але правда в тому, що зростання резерву припиняється при досягненні десятирічного віку, – пояснив старшокурсник Фітц.
Он воно що. Тепер стало зрозуміло, чому я мав такий великий резерв магічної сили. Бо почав користуватися магією з двох-трьох років. Оскільки старшокурсник Фітц сказав, що висновок базувався на його власному досвіді, була висока ймовірність того, що він також мав великий запас магічної сили.
– Старшокурснику Фітце, ви також користуєтеся магією з дитинства?
– Так. Ну… дуже давно мій учитель врятував мене, і я попросив його навчити мене.
– Ага.
Коли старшокурсник говорив «врятував», то це означало що на нього напав монстр у лісі чи щось подібне, еге? Ні, якщо він тоді був дитиною, то це, швидше за все, було викрадення. У цьому світі процвітала торгівля дітьми, а старшокурсник Фітц навіть з сонцезахисними окулярами був гарним хлопцем. Зрозуміло, чому він став мішенню викрадачів.
– То ваш учитель також використовує безмовну магію?
– Так. Він дивовижний. Я глибоко його поважаю.
– Справді? Я хотів би з ним зустрітися. – сказав я.
Якби мені вдалося зустрітися з кимось, хто міг допомогти мені з безмовною магією, мої навички трохи покращилися б. У всякому разі, я б дізнався з цього щось корисне, але старшокурсник Фітц гірко посміхнувся.
– Ем, не думаю, що це можливо…
– Невже? Гадаю, він має бути важливою особою, еге?
Старшокурсник Фітц – охоронець принцеси, тож його учителем міг бути королівський придворний маг або хтось подібний. Можливо, він був врятований якоюсь важливою персоною і так йому вдалося стати учнем. А коли він виріс, то став охоронцем принцеси. Придворний маг королівства Асура міг використовувати безмовну магію так само легко, як і дихав.
– Він… не надто важлива особа, але він, ну, з регіону Фіттоа.
– А… – Хтось, хто зник під час переміщення? Мабуть, старшокурсник не знав, де
він. – Не знаю, що сказати… Сподіваюся, він ще живий.
– Він живий. Насправді я його знайшов.
Якщо подумати, то старшокурсник говорив, що почав досліджувати телепортацію, щоб знайти когось зі знайомих. І він недавно його знайшов. То це був учитель старшокурсника?
– Га? Тоді чому я не можу з ним зустрітися?
– Хе-хе… Це таємниця, – Фітц широко усміхнувся.
…Чому моє серце билося швидше, коли я бачив цю усмішку? Я міг запасти на двовимірного фемінного хлопця, але я точно не був геєм… Можливо, моє тіло вживало рішучих заходів для одужання?
Дотримуючись порад старшокурсника Фітца, ми зупинилися на трьох критеріях для пошуку раба.
Перше, це мав бути хтось близько п’яти років (якщо менше, то вони навряд чи могли розуміти мову).
– Так, це добре.
Друге, вони мали бути дворфами (за потреби вони будуть працювати з глиною, тому потрібен хтось із вправними руками).
– Більшість гномів має спритні руки і розуміється на мистецтві.
І третє, це мала бути мила дівчинка (мій вибір).
– Дівчина? Мені байдуже на це, але, майстре, ви не забуваєте про нашу мету?
– Рудеусе…
Коли я сказав останній критерій, то почув критику від їх обох.
– Га?
Я думав, що, оскільки ми всі тут чоловіки, буде більше схвалення. Однак все вийшло навпаки. Можливо, Еліналіз погодилася б зі мною… Ні, вона, швидше за все, запропонувала б милого хлопчика. Зрештою в ній недавно прокинувся інтерес до шоти.
– Однак ми не можемо очікувати, що у п’ять років дитина буде освічена. Крім того, вони можуть не розуміти мови. Якщо вони знають лише мову Звіробога, то ми можемо забути про спробу навчити їх магії.
– Я розмовляю мовою Звіробога, тож тут зможу допомогти.
– Майстре, ви навіть знаєте мову Звіробога? Ви справді вражаєте!
– Хе, мабуть.
Від компліменту Заноби я відчув гордість. Хоча так не виглядало, але я зрештою знав кілька мов! Раніше я навіть навчав п’ятирічну дитину.
…До речі, тепер, коли я про це подумав, мені стало цікаво, як справи у Сільфі? Еліналіз і старшокурсник Фітц були свідченнями мого захоплення ельфами, струнка статура чоловіків і жінок цієї раси сподобалася б всім шанувальникам фентезі старої школи (особливо японцям).
У Сільфі була ельфійська кров. Я майже впевнений, що вона такого ж віку, як я, тож їй мало бути п’ятнадцять. Гадаю, Сільфі стала дуже красивою… За словами Пола, її магічні здібності дуже розвинулися. Крім того, у неї зелене волосся. Чутки про неї мали розійтися дуже широко, тож я міг почути або навіть зустрітися з нею.
Однак досі я нічого не чув про Сільфі. Тож мені було цікаво, де вона зараз…
– У будь-якому разі, оскільки ми визначилися з критеріями, ходімо запитаємо продавця.
Ми пішли до місця з позначкою «Інформаційний центр». За столом сидів мускулистий чоловік з поголеною головою і вусами. Він кинув на нас з Фітцом збентежений погляд, але, побачивши Занобу, задоволено кивнув.
– Ем, перепрошую, ми шукаємо…
Мачо проігнорував мої слова і заговорив із Занобою, що стояв позаду мене.
– Вітаю, проходьте. Що шукаєте? Бійця для охорони? Зараз у нас є люди, які можуть навчити вас фехтування. У нас також є кілька магів, але за цим краще піти до університету магії. Або вас цікавить, ну, самі знаєте чим? О, вам навіть не потрібно говорити. Ви не виглядаєте популярним. У нас є фігуриста дівчина років двадцяти. Вона колись була повією, тож ідеально підійде для цієї справи і, звичайно, в неї нема жодних хвороб – аааа!
Заноба схопив його залізною хваткою і підняв у повітря.
– Не ігноруй мого майстра. Я вирву твій язик і зламаю щелепу.
– Х-хей! Що ти робиш?!
Охоронці, які стояли неподалік, спробували негайно приборкати Занобу, але навіть не змогли змістити його на міліметр. Навпаки, він відкинув їх легким рухом плечей. Ого, оце так сила. Худий ботанік легко відкинув кремезних охоронців. Просто неймовірно. Отже, це сила Благословенного Дитя? Що ж, сила це сила!
О, хвилинку, зараз не час спостерігати.
– Ні! Занобо, зупинися! Відпусти!
– Слухаюся!
Почувши мій голос, Заноба відпустив чоловіка. Коли він це зробив, охоронці також зупинилися. Скориставшись моментом, я схилив перед ними голову. Я не пишався цим, але за останні кілька років мені вдалося відточити швидкість поклона. Швидкість це швидкість!
– Мені дуже шкода, він просто трохи схвильований.
– Ні, все гаразд… але нехай не надто шаленіє, гаразд? Наступного разу ми витягнемо мечі, – вони охоче погодилися відступити, а я вдав, що не помітив страху в їхніх очах.
Однак найнесподіванішою була реакція старшокурсника Фітца. У той момент, коли Занобу схопили, він ступив переді мною з піднятою магічною паличкою. Його рух був надзвичайно швидкий. Справжній охоронець принцеси. Мабуть, я був єдиним, хто поводився як боягуз.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар