Роман РБ. Том 1. Розділ 9
Розділ 9. Термінова сімейна нарада
Розділ 9. Термінова сімейна нарада
Зеніт дізналася, що вагітна. У мене буде братик або сестричка. Наша сім’я зростала. О, Руді, ти щасливчик!
Вже кілька років Зеніт переживала через свою нездатність зачати ще одну дитину. Я чув, як вона час від часу бурмотіла і зітхала про те, що, можливо, більше не може мати дітей, але близько місяця тому відбулися зміни у її харчових уподобаннях, також з’явилася нудота, блювання та загальне відчуття втоми – іншими словами, симптоми класичної ранкової нудоти у вагітних. Відчуття були знайомими, а візит до лікаря підтвердив, що її самодіагностика виявилася правильною.
Сім’я Ґрейратів була у захваті від цієї новини. Як ми назвемо дитину, якщо це хлопчик? Як ми назвемо її, якщо це дівчинка? У нас ще є кімнати, так? О, ми можемо використати старий одяг Руді та інші його речі. Темам для обговорення не було кінця.
Це був день кипучої радості та незлічених усмішок. Чесно, я був дуже щасливий, сподіваючись, що в мене з’явиться маленька сестричка. Молодший брат може зламати всі мої дорогоцінні речі (бейсбольною битою).
Проблеми виникли місяцем пізніше.
***
Наша покоївка Лілія теж виявила, що вагітна.
– Мені шкода, – прозаїчно оголосила вона нам, коли ми сиділи за столом. – Я вагітна.
У цю мить сім’я Ґрейрат завмерла. Хто батько? Але зважаючи на обставини, ніхто не наважився запитати.
Кожен мав певне уявлення про ситуацію. Лілія наша покоївка. Вона відправляла майже всю свою зарплату родині. На відміну від Пола, який часто навідувався до міста, щоб допомогти з розв’язанням проблем, чи Зеніт, яка час від часу допомагала у місцевій клініці, Лілія майже ніколи не виходила з дому, окрім випадків, коли це пов’язано з роботою, і ніхто не чув пліток про розвиток особливо близьких стосунків з кимось. Можливо, це був короткий роман?
Однак я знав правду.
Відтоді, як Зеніт завагітніла, Пол був змушений обходитися без сексу. І він прокрадався до кімнати Лілії серед ночі. Якби я справді був дитиною, то подумав би, що вони просто грають у карти чи щось таке.
На жаль, я дуже добре знав, що насправді відбувається. Вони не грали в «Олд Мейд*»; там була гра, і до неї була залучена покоївка, але це був не просто раунд гри у карти.
І все ж я б хотів, щоб вони були обережнішими. Про що, ймовірно, ці двоє теж подумали.
Привіт, хлопці та дівчата! Фраза дня «Ти зможеш!» Сьогодні ми
дізнаємося все про важливість контрацепції!
Частина мене хотіла сказати це Полу з абсолютно байдужим обличчям, але я не впевнений, чи взагалі існує у цьому світі поняття контрацепції. І, очевидно, я не хотів розбити сім’ю на частини, розказавши про це. Крім того, якби я зачепив покоївку, то впевнений, що вона ніколи мені не пробачить.
Однак у цей момент Зеніт кинула погляд прямо на Пола, на її обличчі з’явився вираз приголомшливого припущення.
Досить очевидно, що наші погляди зупинилися на Полові всі як один, тиснучи на нього.
– Е, вибачте, – бовкнув він. – Ця дитина, е… мабуть, моя.
Боже мій. Справді? Що ж, ні, гадаю, я повинен похвалити цього чоловіка за чесність. Припускаю, що, оскільки він постійно говорив мені «будь чесним», «будь справжнім чоловіком», «обов’язково захищай жінок» і «ніколи не піддавай сумніву своє почуття гідності» та інші подібні високочолі речі день і ніч, найменше, що він може зробити, це дотримуватися того, що він проповідує.
Що ж, нехай. Я не можу сказати, що ненавиджу його за це.
У всякому разі, це справді був найгірший сценарій. Це почуття зміцнилося, коли я дивився, як Зеніт піднімається у повний зріст, її обличчя почервоніло, а рука здійнялася вгору.
І тому було скликано термінову сімейну нараду за участю Лілії.
***
Це Зеніт першою порушила мовчання. Вона мала владу на цій нараді.
– Отже, що ми будемо робити?
З того, що я бачив, Зеніт була такою ж спокійною, як завжди; замість того, щоб впасти в істерику через те, що чоловік їй зрадив, вона задовольнилась одним ляпасом. На щоці Пола розповзлася червона пляма, схожа на кленовий лист.
– Після того, як я допоможу з родами господині, – сказала Лілія, – гадаю, я піду з вашого дому. – Вона також здавалася досить спокійною. Може, це звичне явище у цьому світі?
Пол забився у куток. Так багато батьківської гідності.
– А що з дитиною? – запитала Зеніт.
– Гадаю, що народжу тут, у Фіттоа, а потім виховуватиму дитину в рідному місті, – відповіла Лілія.
– Ти родом з півдня, так?
– Саме так.
– Ти будеш фізично виснажена після пологів, – сказала Зеніт. – Ти будеш не у тому стані, щоб здійснити таку довгу подорож.
– Можливо, так, але мені більше ніде зупинитися.
Регіон Фіттоа лежить у північно-східній частині королівства Асура. Наскільки я розумію, щоб дістатися до місця, що в цьому контексті зазначено як «південь», знадобиться близько місяця і вимагає численних змін диліжансів. Та все ж місяць стосувався ситуації, коли мандрівка йде безпечними землями при хорошій погоді, а сама поїздка у диліжансі не буде надто важкою.
Однак це стосувалося типового мандрівника. Грошей у Лілії нема. Вона не зможе дозволити собі їхати диліжансами і піде пішки. Навіть якби Ґрейрати оплатили її дорожні витрати, це не зробило подорож менш ризикованою. Вона буде жінкою, яке нещодавно народила і їде сама. Якби я був поганцем і помітив її, що б я зробив?
Я б на неї напав. Вона буде очевидною легкою жертвою, яка буквально благає, щоб її атакували. Взяти дитину в заручники, збивати матір з пантелику порожніми обіцянками. Тим часом забрати всі її гроші та майно. Як я розумію, у цьому світі існує рабство, тож зрештою я продав би обох – і матір, і дитину – і на цьому було все.
Навіть якщо люди казали, що королівство Асура населене найбезпечнішою нацією на світі, це не означає, що вона повністю позбавлена злочинців. Б’юся об заклад, що ймовірність нападу все ще висока.
І, як сказала Зеніт, існував також фізичний аспект, який слід враховувати. Навіть якщо у Лілії вистачить витривалості, то як щодо дитини? Чи може немовля витримати таку місячну подорож? Мабуть, ні.
Звісно, якщо Лілія не переживе цю подорож, то і дитина теж. Навіть якби вона просто захворіла, якщо у неї не буде грошей на лікаря, то їй кінець. У моїй голові раптом з’явилася картинка, де Лілія мертвою лежить посеред хуртовини з немовлям на руках. Я, наприклад, не хотів, щоб її спіткала така доля.
– Люба, – почав говорити Пол, – звичайно, вона може за…
– Стули пельку! – різко сказала Зеніт, обриваючи його слова. Він зіщулився, як насварена дитина. Це точно був той самий випадок, коли він не мав права говорити. Пол нічим не міг тут зарадити.
Зеніт гризла нігті з приголомшеним виразом обличчя. Вона очевидно також перебувала у конфлікті з собою. Вона не хотіла, щоб Лілія страждала, навпаки, вони були досить хорошими подругами. Зважаючи на те, що ці двоє провели останні шість років разом керуючи цим домогосподарством, мабуть, буде справедливим сказати, що вони були найкращими подругами.
Ну, за винятком тієї частини, що тепер Лілія виношувала дитину Пола.
Якби Лілія завагітніла за будь-яких інших обставин, Зеніт, беззаперечно, прихистила її і дозволила – ні, вона б наполягала, щоб Лілія виховувала дитину в нашому домі.
З розмови я припустив, що аборт у цьому світі процедура, до якої нелегко отримати доступ.
Здавалося, Зеніт боролося з двома протилежними емоціями: прихильністю до Лілії і почуттям зради. Враховуючи обставини, я вважаю, що Зеніт неймовірна людина, бо вона змогла відкинути свої емоції щодо останнього. Якби я був на її місці, то піддався ревнощам.
Той факт, що Зеніт змогла зберігати спокій, схоже, пов’язаний зі ставленням самої Лілії; вона не намагалася виправдатися і взяла на себе повну відповідальність за зраду сім’ї, якій так довго служила.
Однак якби запитали мене, відповідальність тут мав би взяти на себе Пол. Дивно покладати провину лише на Лілію. Дуже, дуже дивно.
Я не міг допустити, щоб ми розлучилися на таких дивних умовах.
Я вирішив, що допоможу Лілії.
Я був у боргу перед нею. Ми мало що робили разом, і вона майже ніколи не розмовляла зі мною, але завжди була поруч, допомагаючи. Вона клала для мене рушник, щоб я витирав піт, коли я тренуюсь з мечем; вона приготувала для мене ванну, коли я потрапив під дощ; вона приносила мені ковдри холодними ночами; вона наводила лад на полицях, коли я повертав книгу не на те місце.
Але головне, важливіше понад усе інше —
Вона знала про мої дорогоцінні трусики і мовчала про це.
Так, Лілія знала про них. Це сталося тоді, коли я ще вважав Сільфі хлопчиком. Йшов дощ, тож я сидів у своїй кімнаті, читаючи і переглядаючи ботанічну енциклопедію, коли зайшла Лілія і почала прибирати. Я був настільки захоплений читанням, що не помітив, як прибирання привело її близько до мого таємного сховку на полиці. Коли я це зрозумів, було надто пізно – Лілія вже тримала мої дорогоцінні трусики в руках.
Я був таким дурним. Майже двадцять років я був цілковитим самітником, залишаючи свої речі розкиданими навколо, не турбуючись про те, що хтось на них наткнеться. У мене навіть була тека з порно прямо на робочому столі комп’ютера. Можливо, моє вміння ховати речі через це заржавіло, але я не очікував, що мої речі знайдуть так легко. Насправді я також зробив досить пристойну роботу, щоб приховати їх! Це суперсила, яку мають покоївки?
Глибоко всередині себе я відчув, як щось почало розсипатися, і навіть міг відчувати, як кров відливає від моєї голови.
Почалося розпитування.
Лілія запитала:
– Що це?
Я відповів:
– Еге, що це таке? Ахахахахаха.
Лілія сказала:
– Вони пахнуть.
Я відповів:
– Т-так, думаю, це, можливо, кунжутова олія чи, мабуть, щось подібне, так?
Лілія запитала:
– Чиї вони?
Я відповів:
– Вибач… вони належать Роксі.
Лілія запитала:
– Чи не треба їх випрати?
Я відповів:
– О, ні, не треба!
Лілія без слів повернула мої дорогоцінні трусики у їхню священну схованку. Потім, поки я тремтів від страху, вона вийшла з кімнати.
Того вечора я підготувався до неминучої сімейної наради, але її так і не відбулося. Я провів довгу ніч, здригаючись від страху на своєму ліжку, але навіть коли настав ранок, нічого не сталося. Вона нікому не сказала.
Я завинив їй оплату цього боргу.
– Мамо? – покликав я, дотримуючись якомога дитячішого тону. – Чому всі поводяться так похмуро, коли в мене буде двоє молодших братів чи сестер одразу?
Мені хотілося справити наївне враження: агов, якщо Лілія вагітна, значить, наша сім’я стане ще більшою! Ураа! Чому всі так засмучені цим?
– Тому що твій батько і Лілія зробили те, чого не повинні були, – зітхнувши, сказала Зеніт, до цих слів домішувалася невимірна лють. Але вона була спрямована не на Лілію, Зеніт добре знала, хто тут несе основну провину.
– О, розумію, – сказав я. – Але хіба Лілії дозволено іти проти бажань батька?
– Що ти маєш на увазі? – спитала Зеніт.
Для Пола настав час пожинати те, що він посіяв.
– Ну, я знаю, що батько має певний вплив на неї.
– Що? Це правда? – сказала Зеніт, здивовано поглянувши на Лілію.
У Лілії, як завжди, було кам’яне обличчя, хоча вона здивовано звела брову, ніби мої слова поцілили в яблучко. Я скористався цим.
– Нещодавно я встав серед ночі, щоб піти в туалет, і коли проходив повз кімнату Лілії, почув, як батько сказав щось на зразок… «розсунь ноги!»
– Га?! – вигукнув Пол. – Прокляття, Руді, що в біса…
– Стулися! – гаркнула Зеніт, повернувши його під контроль. – Ліліє, це правда?
Погляд Лілії блукав.
– Е, ну, цей, насправді… – вона підігрує?
– О, ясно, – відповіла Зеніт, здається, вона прийшла до розуміння ситуації. – Ти не можеш змусити себе сказати це вголос.
Очі Пола кліпали знову і знову, його рот неодноразово відкривався і закривався, як у золотої рибки, не вимовляючи жодного слова.
Ідеально. Час покінчити з цим.
– Мамо, не думаю, що Лілія винна.
– Гадаю, ні.
– Думаю, що це провина батька.
– Я теж так думаю.
– Це неправильно, що Лілія опинилася у такому важкому становищі через щось, у чому винен батько.
– Ммм. Певно, що так.
Відповіді матері були більш стриманими, ніж я сподівався. Мені потрібно підштовхнути ще трохи.
– Мені весело гратися з Сільфі кожного дня, тому я думаю, що буде дуже добре, якщо у мого молодшого братика або сестрички буде хтось такого ж віку, з ким можна дружити!
– Я… гадаю, так.
– І, крім того, мамо, вони обоє будуть моїми молодшими братиками чи сестричками!
– Добре, Руді. Я зрозуміла. Ти виграв. – Зеніт важко зітхнула.
Боже, мамо, ти змусила мене хвилюватися.
– Ліліє, я наполягаю, щоб ти залишилася з нами, – ухвалила Зеніт. – У цю мить ти – сім’я! Я не дозволю тобі зробити щось настільки дурне, як піти кудись!
І, схоже, це стало останнім словом у цій справі. Очі Пола розширилися; Лілія піднесла руку до рота, стримуючи сльози.
Що ж, добре. Ця проблема обговорена і вирішена.
***
Отже, поклавши всю відповідальність безпосередньо на Пола, ми впоралися з цією ситуацію без проблем. В кінці Зеніт дивилася на нього з холодною байдужістю того, хто збирається зарізати свиню. Мої яйця напружилися в очікування того, яке покарання вона може накласти на нього. Проте з цим поглядом Зеніт просто повернулася до своєї кімнати.
Лілія плакала, її обличчя було порожнім і безвиразним, але з очей текли сльози. Пол виглядав збентеженим: чи варто її обіймати, чи ні. Поки що я збирався дозволити плейбою займатися своєю справою.
Я пішов за Зеніт. Якщо ця ситуація завершить тим, що вони з Полом розлучаться, це створить безліч проблем.
Я постукав у двері спальні, і Зеніт вистромила голову.
– Мамо, – сказав я, вирішивши перейти прямо до справи, – те, що я сказав раніше, було брехнею, яку я придумав нашвидкуруч. Будь ласка, не відчувай ненависті до батька.
На мить Зеніт була збентежена, але потім зробила гримаску і ніжно погладила мене по голові.
– Я знаю, милий. Я б ніколи не закохалася у такого жахливого чоловіка, – сказала вона. – Твій батько має слабкість до жінок, тож я готувалася до дня, коли станеться щось подібне.
– Батько має слабкість до жінок? – запитав я, прикидаючись необізнаним.
– Так. Не так часто в останній час, але раніше він був досить активним. Можливо у тебе є старші брати і сестри, про яких ми не знаємо, Руді. – Вона трохи додала сили в руку, якою куйовдила моє волосся. – Переконайся, що ти не виростеш таким, добре, Руді? – вона куйовдила – ні, схопила мене за волосся ще міцніше. – Запевнись, що ти ставишся до Сільфі справді добре, гаразд, Руді?
– А, ой! Звичайно, мамо! Ц-це боляче! – здавалося, що вона вже вирішила, чим я займатимуся в майбутньому.
Все буде добре, якщо вони залишаться такими. Куди вони підуть від цієї точки – тепер залежало від Пола.
І все-таки це неприємно усвідомлювати, що мій татко був таким клятим гедоністом. Жодного другого шансу від мене, сеньйоре.
Тренування з мечем наступного дня було надзвичайно важким.
Все що я міг, тримати з ним на рівні. Я хотів би, аби він не зганяв так на мені своє невдоволення.
Лілія
Я буду відвертою і скажу прямо: це я спокусила Пола.
У мене не було наміру робити щось подібне, коли я вперше прийшла до цього будинку. Але чути їхні стогони ніч за ніччю, прибирати кімнату, де пахне чоловіком і жінкою, які отримали велике задоволення, – у мене були свої потреби, і вони накопичувалися.
Спочатку я справлялася з цими потребами сама. Проте ранкові спостереження за тим, як Пол тренується з мечем на подвір’ї, розпалювали у мені вогонь, який ніколи повністю не згасав.
Спостереження за його тренуваннями, нагадувало мені наш перший раз.
Ми були такими юними, коли він жив у тренувальному залі, де ми проходили навчання. Пол прокрався до моєї кімнати, і тоді все і сталося. Я не відчувала до нього неприязні, але я точно його не любила. Це була не найромантичніша зустріч.
Але наступною людиною, яка до мене залицялася, був той лисий товстий міністр. Це, безумовно, показало, наскільки краще було з Полом.
Крім того, коли я дізналася, що Пол наймає покоївку, то подумала, що можу використати те, що тоді сталося, як важіль у переговорах.
Пол став набагато мужнішим парубком, ніж тоді; будь-які сліди хлоп’яцтва зникли, замінені рисами чоловіка, який удосконалював себе як фізично, так і розумово. Побачивши його, одна з перших думок, що прийшли мені в голову, була: останні шість років були до нього добрими.
Спочатку Пол не намагався зробити жодних рухів щодо мене. Однак він час від часу трохи фліртував, і це роздражнювало мене ще більше. Я могла протистояти цьому, але цілком усвідомлювала, що йду дуже тонкою лінією.
Усе пішло коту під хвіст, коли Зеніт завагітніла.
Знаючи, що у Пола високе лібідо, я подумала, що це можливість для мене. Я побачила шанс і запросила Пола до своєї кімнати. Тож, це дійсно була частково моя вина.
Але мені пробачили. Рудеус пробачив мені. Ця кмітлива дитина зуміла правильно зрозуміти, що сталося, спрямувати розмову саме туди, куди треба було, і навіть підвести все до елегантного компромісу. Він був настільки спокійним і розважливим щодо цього, ніби уже мав подібний досвід.
Це було тривожно – ні, ліпше припинити, поки я не зайшла надто далеко.
Рудеус лякав мене своєю поведінкою, тому я намагалася уникати його якомога більше. Хлопчик кмітливий, він, очевидно, зрозумів, що я його уникаю. Попри це, він мене врятував. Не можу уявити, щоб він мав добрі почуття у такій ситуації, але він обрав мене і мою дитину, а не свої почуття.
Я буду винна йому за це все своє життя. Він той, хто заслужив на мою повагу.
Так, він її заслужив. Я буду перед ним у боргу скільки живу. Тож коли дитина в моєму животі безпечно прийде у цей світ і коли вона виросте, я зроблю все, щоб вона стала вірним помічником юного господаря Рудеуса.
Рудеус
Кілька місяців минуло без серйозних потрясінь.
Сільфі зростала надзвичайно швидко. Тепер вона могла чаклувати заклинання середнього рівня без магічної формули, і досягнула того моменту, коли могла досягнути досить тонких ефектів. Для порівняння, моє володіння мечем залишилося відносно без змін. Я досягнув певного рівня, але поки що жодного разу не переміг Пола, тому важко відчувати велику радість щодо свого прогресу.
Ставлення Лілії теж пом’якшало. Раніше вона завжди була нашорошена щодо мене, але через те, що я з малечку балувався магією, то це було цілком природно.
Хоча по суті нічого не змінилося з відсутністю у неї прямого прояву емоцій, я відчув, що її слова і манери сповнені глибокої поваги до мене. Я розумію, що вона була рада моїй допомозі, але хотів, щоб вона зменшила прояв цього.
Однак після того випадку Лілія почала більше розмовляти зі мною – здебільшого розповідала історії про молодість Пола. З почутого стало зрозуміло, що вони обоє навчалися в одному тренувальному залі багато років тому. Вона розповіла мені такі речі, як-от про те, що тоді Пол показував свій талант, але ненавидів тренуватися. Або як Пол пропускав навчання, щоб поблукати по місту, або, як Пол прокрався до її кімнати посеред ночі та забрав її цнотливість. Або як Пол зрештою покинув тренувальну залу.
Потроху Лілія розповіла мені все це. Чим більше вона розповідала мені про минуле, тим нижче падала моя думка про Пола. Він був обманщиком і бабієм. Він був сміттям.
Він не був гнилим до глибини душі, просто слабким. Він поводився як дитина, безвідповідально, і щось у цьому, здавалося, зачіпало жіночі материнські інстинкти. Він намагався бути хорошим, суворим батьком для мене, але йому не вдавалося підтримувати цей фасад; коли він вирішив це зробити, то просто зробив – відверто і прямолінійно, і я точно знаю, що він не є абсолютним поганцем.
– Ну ж бо, глянь на мене, – сказав Пол, виводячи мене з заціпеніння. Ми відточували володіння мечем. – Хіба ти не хочеш вирости таким крутим хлопцем, як твій тато?
Чесно, ну і нерви у цього чувака.
– Чи круто бути хлопцем, який зраджує дружині й ризикує зруйнувати сім’ю?
– Гхм… – Пол скривився. Дивлячись на його обличчя, я вирішив бути більш обережним. Передбачається, що я молодий і необізнаний.
– Слухай, – сказав я, – якщо тобі так неприємно це чути, не міг би ти, будь ласка, тримати руки подалі від усіх, хто не є мамою?
– О-окрім, Лілії, так?
Він так нічому і не навчився.
– Знаєш, наступного разу мама може повернутися до своєї сім’ї, не сказавши ні слова.
– Ґах.
Він сподівається створити собі гарем? Піти у відставку, жити подалі від проблем, маючи прекрасну дружину, а також покоївку, яка може стати в пригоді, коли б йому забажалося, і сина, якого можна навчати фехтування? Хах. Це, мабуть, був би найкращий кінець з його точки зору. Було б схоже на те, щоб закінчити разом з Луїзою і Сієстою в кінці тої серії легких романів.
Але це не для мене. Я пригадую погляд Зеніт, коли наша сімейна нарада підійшла до завершення. Чи хотів би, щоб хтось поглянув на мене так? Однієї дружини буде достатньо, дякую.
– Я про те, що ти хлопець, – сказав Пол. – Ти знаєш, як воно буває. – Він все ще відмовляється відступати.
Я знаю про що він говорить, але це не означає, що я з ним погоджуюся.
– Що може знати шестирічний хлопчик?
– Ну, візьмімо Сільфі, вона тобі подобається, так? Вона буде прекрасною, коли виросте.
Що ж, я точно не міг сперечатися з ним щодо цього.
– Гадаю, твоя правда. Хоча я думаю, що зараз вона дуже мила.
– Отже, ти розумієш.
– Гадаю, так.
– Хехехе…
Я поглянув на Пола і побачив, що він посміхається і хихоче. Його погляд спрямований не на мене, а кудись позаду мене. Я обернувся і побачив там Сільфі. Вона рідко приходила до нас додому.
При ближчому погляді вона ледь-ледь почервоніла, її руки нервово рухалися. Мабуть, вона почула мої слова.
– Вперед, повтори те, що ти щойно сказав про неї, – мовив Пол.
Я тихо пирхнув. Зовсім не розумію цього хлопця. Гадаю, у Пола все ще є ідеї для всього.
Навіть найсердечніші слова з часом втрачають свій вплив, якщо ти чуєш їх так часто, що вже звик до них. Повторювати ті слова зараз – заборонено. Тож я просто безмовно усміхнувся Сільфі та помахав їй рукою. Крім того, Сільфі зараз лише шість, ще десяток років потрібно зачекати для такої розмови.
– Ем, я хочу сказати… я… я думаю, що ти теж крутий, Руді.
– О, так? Дякую, Сільфі! – я широко всміхнувся, сподіваючись, що мої білі зуби засяють сліпучим блиском (хоча, звісно, вони не засяяли).
Сільфі чудово вміла бути ввічливою, я мало не сприйняв оцей її піднятий на мене погляд за щирість. Я, звичайно, щиро сказав, що вона мила, але за цим не було ніяких романтичних почуттів.
Принаймні поки що.
– Добре, батьку. Ми підемо, – сказав я.
– Не катайтеся там у сіні, гаразд?
О, та годі! Ніби я таке зробив би! Це я міг би сказати тобі, а не ти мені.
– Мамо! – почав я. – Батько…
– Ґах! Ні, припини!
І ось так сьогодні наш дім знову був спокійним.
***
Незабаром після цього Зеніт народила.
Це був важкий досвід, дитина йшла ніжками вперед. Оскільки Лілія була вагітна, вона викликала повитуху з села, старшу жінку, але навіть вона сказала, що ситуація безвихідна. Ось наскільки все було погано.
Пологи тривали досить довго, і мати, і дитина були під загрозою. Лілія використала всі свої знання, а я допомагав, постійно накладаючи заклинання зцілення, хоча я не дуже добре ними володію.
Загалом, наші зусилля спрацювали, і пологи пройшли успішно. Немовля безпечно прийшло у цей світ, видавши свій перший здоровий крик.
Це була дівчинка. У мене маленька сестричка. Я радий, що це не молодший брат.
Однак наш спокій був недовгим, бо і в Лілії почалися пологи. Ми всі вже були виснажені, наша готовність була ослаблена. У моїй голові промайнули слова «передчасні пологи».
Однак цього разу свою роль змогла виконати повитуха. Хоча вона, можливо, погано справлялася з пологами, де дитина йде ніжками вперед, передчасні пологи були тим, у чому, як вона стверджувала, в неї є досвід. Вік іноді справді приносить мудрість.
Я зробив так, як сказала повитуха, ляснув Пола ногою по дупі, щоб вивести його з шокового стану та змусив його привести Лілію до моєї кімнати. Поки він займався цим, я за допомогою магії підготував нову ванну для новонародженого, зібрав усю чисту тканину і рушники, які в нас були, і повернувся до повитухи.
Звідси я дозволив їй керувати справою.
Коли народилася дитина, Лілія сміливо викрикнула ім’я Пола. Він був поруч з нею, сипав солодкими словами, стикаючи її руку.
Дитина була меншою, ніж у Зеніт, але все одно видала такий же здоровий крик. Це теж була дівчинка. Дві дочки. Дві молодші сестрички. Пол навіть безглуздо хихотів, ошелешений тим, що обидві його нові дитини були дівчатками. Удруге за цей день я побачив широку, дурнувату посмішку новоспеченого татуся на його обличчі.
Однак Пол опинився у незавидному положенні. Тепер кількість жінок у нашому домі подвоїлася. Хто в такій ситуації опиниться внизу тотемного стовпа? Ймовірно, той хлопець, який зрадив з покоївкою і зробив їй дитину.
Я сподівався зайняти позицію крутого старшого брата; жодних шансів для Пола отримати хоч крихту поваги.
Дочку Зеніт назвали Норн. Доньку Лілії назвали Аїшою.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар