Роман ЛМС. Том 10. Розділ 6-1
Розділ 6. Вечірка на день народження. Частина 1
Розділ 6. Вечірка на день народження. Частина 1
Лі Хьон зайшов в інтернет. Він зробив це для того, щоб перевірити реакцію на різних вебресурсах, зокрема на головній сторінці Королівської Дороги.
– Як і очікувалося, тут хаос.
Постів було більше, ніж зазвичай, зокрема у Залі Слави.
Половина з них стосувалася Віда.
[Від! Від повернувся!]
[Я раніше грав у Континент Магії. Невже
Від вирішив створити легенду на Королівській Дорозі? З нетерпінням на це чекаю.]
[Бог війни. Від!
……]
[Ну, не до такого рівня. Перемігши
одного-двох монстрів, важко вплинути на цілий континент, тому він не
зрівняється з провідними гравцями.]
[Та все ж я вірю, бо це Від.]
[Це ніби сон, бачити, як Від виконує
квест.]
[Якби не Від, то хто взагалі зміг би
битися з кістяним драконом?]
[Коли телекомпанії будуть повторно показувати трансляцію?
……]
Була чимала кількість схвальних
відгуків.
[Я вперше за довгий час побачив битву Віда. Як мені навчитися цього методу атаки?
L Я думаю, що треба досягнути рангу майстра у бойових мистецтвах. Або ходити до відповідної школи, щоб навчитися цього.
L На мою думку, цей метод можна застосовувати лише тоді, коли повністю зосередишся на битві.
L Я також успішно переміг слона!
L Теоретично, якщо вдарити по одному і тому самому місці понад 10 разів, то можна збільшити силу атаки у 2 або 3 рази.
L Здається, яка додаткова шкода буде завдаватися, залежить від типу зброї.
L Сумніваюся, що цей метод підходить для звичайного полювання.
L Це занадто складно і важко. Якщо намагатися бити в одне і те саме місце, то час полювання лише зросте.
……]
Також відбувалася жвава дискусія про метод атаки, який застосував Лі Хьон.
[Нелегко атакувати одну і ту саму точку
під час напруженого бою. Якщо намагатися використати цей метод для збільшення
шкоди, то можна потрапити у ситуацію, коли це обернеться проти тебе!]
[Оскільки Від змінив клас на Некромант,
то я теж зміню.]
[Якою магією володіє некромант?
……]
Клас Некромант почав набирати ще
більшої популярності.
Це було непогано для Лі Хьона.
– Якщо багато людей змінять свій клас на Некромант, то я зможу продати гримуар Баркана і посох Святого за високою ціною.
Зброя і спорядження, якими користуються маги, надзвичайно дорогі. Рідкісність цих предметів була на зовсім іншому рівні, порівняно зі зброєю воїнів, яку зазвичай вдавалося отримати, полюючи на монстрів.
Навіть ковалям нелегко виготовити зброю для магів. Як мінімум потрібно довести навичку Ковальства до середнього рангу і використовувати спеціальні матеріали, такі як благословенне дерево.
Тож пропозиція предметів була значною нижчою, ніж попит на них.
Іншими словами, оскільки речі для магів були дорогими, ними торгували не дуже активно, але також існувала проблема, що подібні предмети нелегко продати, оскільки люди купували лише те, що відповідало класу, з яким вони знайомі.
– Гадаю, я отримаю хорошу ціну, якщо продам їх приблизно через 5 місяців.
Лі Хьон вирішив почекати, і поки що використовувати предмети для себе.
Час для продажу древнього щита ще не настав. Його було б краще продати якнайшвидше, оскільки з часом міцність буде зменшуватися, але не було тих, хто міг ним користуватися. Це було пов’язано з обмеженнями древнього щита.
Навіть якби Лі Хьон виставив предмет на аукціон, знайшлося б дуже мало гравців вище 400 рівня, тому конкуренції у ставках не було б.
– Я можу заробити гроші, продаючи предмети, які будуть зроблені з кісток дракона.
Та все ж Лі Хьон не міг приховати жалю.
– У древнього щита є опція, що унеможливлює ремонт…
Якби предмет можна було полагодити, багато хто захотів би купити його про запас.
Він втішав себе тим, що принаймні зміг забрати більшу частину скарбів імперії Ніфльхейм.
– Гадаю, якщо відремонтувати ці речі, то їх візьмуть за добрі гроші в антикварних крамницях великих міст і замків.
Лі Хьон швидко пробігся поглядом по решті повідомлень у Залі Слави.
Далі він побачив виклик від престижної групи шукачів пригод під назвою «Тінь Землі».
[Вам же відомо про село під назвою Трікер, так?
Там є квест, який ще ніхто не виконав.
Подивимося, хто зможе виконати його першим!]
Тінь Землі кинула публічний виклик!
Було багато тих, хто кидав йому виклик.
Гравці високого рівня і воїни надсилали йому виклики. У поштовій скриньці накопичилося понад 300 подібних повідомлень.
– Ех, їм що, нічим зайнятися?
Він ігнорував більшість викликів, не приділяючи їм великої уваги. Проте деякі листи були досить корисними.
У них могли детально описати завдання або ділилися методами полювання на монстрів, які з’являлися у ще невідомих іншим місцях.
Тепер, коли Лі Хьон міг також заробляти на квестах, він цінував таку інформацію. Однак у цьому виклику не говорилося ні про деталі завдання, ні про винагороду!
– Нема сенсу працювати даремно…
Тому що важка праця була основою всіх завдань.
Інформація про монстрів також була досить корисною. Якби це було щось, що можна знайти в інтернеті, він би не мав до цього такого інтересу. Зазвичай, у листах надсилали свіжу інформацію про мисливські угіддя в місцях, де ходило досить мало гравців.
Знання – сила!
Він ретельно збирав таку інформацію.
– Я можу нею колись скористатися.
Лі Хьон продовжив переглядати пошту.
Дінь!
[Надійшов новий лист від члена сім’ї.]
Бабуся і Хейон були окремо виділені в його адресній книзі. Хтось із них надіслав електронного листа.
– І хто?
Лі Хьон глянув від кого надійшов лист. Його прислала бабуся. Знаходячись у лікарні, вона навчилася користуватися інтернетом.
– У чому справа?
Він відкрив лист.
[Лі Хьоне,
Моя спина почувається краще і більше не болить.
У лікарні дуже комфортно.
До речі, ти бачив бабусю Юн у палаті 203? Цього разу онук подарував її масажний пристрій. Він може масажувати плечі, а також сам нагрівається й охолоджується.
Я також мала колись можливість скористатися подібним, це був чудовий досвід.
Не хвилюйся, у мене все добре.]
***
Чон Ільхун, який не нагадував себе звичного, холодно запитав:
– Сьогодні той день. Ви впевнені, що все йде за планом?
Чхве Чонбом серйозно кивнув.
– Старший, наша підготовка ідеальна. Ми перевірили і двічі, і тричі.
– Навіть якщо це один випадок на мільйон…
– З планом абсолютно точно не виникне жодних проблем.
В очах Чон Ільхуна з’явився ледь помітний вбивчий блиск. Скільки разів він страждав, бо вірив на слово Чхве Чонбому, але нічого не йшло так, як треба?
– Ти впевнений?
– Якщо необхідно, я готовий поставити на це своє життя.
Чхве Чонбом стукнув себе у груди, ніби був абсолютно впевненим. Ма Санбом і Лі Індо, які стояли поряд з ним, також яскраво усміхнулися.
– Старший, хіба ж це не план, який ми всі разом склали?
– Саме так. Це ідеальний план, тож усе вийде.
Однак насуплений вираз обличчя Чон Ільхуна анітрохи не посвітлішав.
– Вам відомо, що важливість цієї справи неможливо переоцінити.
– Так.
Ма Санбом кивнув.
Сьогодні був день народження Лі Хьона.
Брати на шляху меча вирішили влаштувати для нього найкращу вечірку, хоча самі ніколи не святкувати цього дня з моменту народження!
– Хіба ж це не зворушливо?
Лі Індо тремтів. Він не сумнівався, що це буде значуща можливість для того, щоб поділитися емоціями.
Крім того, це принесе їм користь.
Зустріч зі студентками!
Це те, про що вони завжди мріяли.
Крім того, Ан Хьондо поїхав у відрядження, тож це була чудова можливість.
Чон Ільхун знову заговорив.
– Зробіть усе можливе. Ми повинні досягнути успіху. Чонбоме, скільки, на твою думку, нам залишилося жити?
– Десь років 50, так?
– Так. Життя лише одне, протягом цього часу ти їси сам і лягаєш спати сам-один, коли втомився… Тож чи проживеш ти ці 50 років таким чином, чи побудуєш гармонійну сім’ю – це залежить від того, що станеться сьогодні.
– Я триматиму це в голові!
Обличчя Чхве Чонбома, Ма Санбома і Лі Індо стали врочистими.
Чон Ільхун також трохи розслабився.
«План ідеальний. І діти сказали, що допоможуть, тож все буде добре!».
Вони безсоромно попросили про допомогу.
Він звернувся до О Донмана, який у Королівській Дорозі мав нік Пейл. Коли інші дізналися про день народження Лі Хьона, то пообіцяли активну допомогу.
«Дівчата були особливо щасливі».
Чон Хьорін, яку у грі звали Хварьон, навіть пообіцяла принести обід.
Кім Інйон (Ірен), Пак Хвійон (Ромуна) і Пак Суйон (Сурка) сказали, що зможуть прийти лише ввечері через сімейні обставини, але також немало допомогли, ніби це було для них неймовірно важливо.
«Це буде дуже щасливий день народження».
Чон Ільхун задоволено усміхнувся.
***
Лі Хьон досить рано прийшов до доджану на ранкове тренування. Однак інструктори підхопили його під руки і, поки він не розумів, що відбувалося, кудись потягли.
– Ходімо!
Інструктори доджану! Крім них, до групи також приєдналося 70 практикуючих і вони рухалися всі разом.
Їхні обличчя були застиглими, а очі – сповненими рішучості!
– Старші, куди ми йдемо? – тихо запитав Лі Хьон.
Лі Індо відповів так само тихо і суворо.
– У парк розваг.
– Навіщо нам туди? Ви збираєтеся битися чи що?
– Ні. Ми збираємося покататися на атракціонах… щоб розважитися. Навіть нам потрібні вихідні, правильно? Наставник дав дозвіл.
– Так.
Але попри згоду Лі Хьон хитнув головою.
Це точно не були обличчя людей, які ішли до парку розваг. У повітрі витала важка атмосфера, поки вони спостерігали за виразом Лі Хьона.
«Ми не можемо зазнати невдачі».
«З днем народження, днем народження».
Над ними нависало непереборне відчуття відповідальності, тому вирази їхніх облич не посвітлішали. Чорні костюми, в які вони старанно одягнулися, здавались якимись незручними і незграбними.
І ось так вони всім гуртом відправилися в метро. Не те щоб у доджані не було транспорту, це було свідоме рішення поїхати на метро.
«Щоб дістатися до парку розваг, потрібно користуватися громадським транспортом».
Ні практикуючі, ні інструктори не були у парку розваг з юності.
Коли вони поспішно звернулися до інтернету, то побачили допис із проханням до відвідувачів за можливості використовувати громадський транспорт, щоб не виникало заторів.
Група взяла це до уваги і саме тому відправилася в метро.
– Хей, може, нам сьогодні піти до Хансу, щоб пограти в ігри?
– Тож вчора я танцювала у клубі, і якийсь хлопець… а!
У галасливому метро запала мертва тиша.
Вагон заповнився міцними чоловіками у чорних костюмах.
– ……
Студенти і дорослі, які розмовляли ще мить тому, замовкли.
У метро, де завжди було багато пасажирів, вічно точилася запекла боротьба за місця.
Боротьба за те, щоб зручніше сісти!
Однак зараз кілька людей тихенько встали зі своїх місць. Потім піднялися всі інші, звільняючи сидіння.
– Кхем. Стояти зручніше.
– Так. Це як розминка…
Чоловіки 40-50 років також встали. Навіть літні люди і люди з інвалідністю захвилювалися.
– Га? Чому ви встали?
– Так.
Ма Санбом і Лі Індо були здивованими, але не сіли на вільні місця.
Коли людина звикала до комфорту, її тіло слабло. Тому потрібно тренуватися будь-де і за будь-якої можливості. Ось чому вони стояли, використовуючи громадський транспорт. Інструктори і практикуючі стояли, як і всі інші.
«Вони мафія? Їхні погляди…»
«Здається, ці м’язи ось-ось порвуть костюми».
«Це, мабуть, якісь злочинці».
«Поліція. Я думаю, краще звернутися до поліції…»
Коли вони прибули на станцію, двері вагона відчинилися.
– О, є вільні місця для сидіння?
– Як незвично о такій годині. Ого, яка удача.
Нові пасажири зраділи, побачивши вільні місця, і вже збиралися сісти, як зустрілися поглядами з практикуючими.
– ……
Коментарі
Дописати коментар