Роман ЛМС. Том 10. Розділ 6-2
Розділ 6. Вечірка на день народження. Частина 2
Розділ 6. Вечірка на день народження. Частина 2
Нові пасажири тихо стали разом з іншими. Вони, побачивши суворі обличчя інструкторів і практикуючих, не наважувалися сісти.
«Наскільки ж вони розгнівані, що навіть сідати не хочуть?»
«Та краще б вони вже сіли. Тоді б нам було трохи зручніше».
Пасажири не могли не відчувати ще більшої тривоги. Однак практикуючі не дозволяли таким речам турбувати їх.
Вони мали якось зробили Лі Хьона щасливим!
Хоча у них виникали питання до людей, які стояли у вагоні, але вони відмахувалися від цього, не задумуючись.
«Можливо, це якась нова мода, стояти в метро?»
«Що ж, це корисно для здоров’я».
Вагон метро, де ніхто не сидів, продовжував рухатися, поки не досягнув пункту призначення.
– Лі Хьоне, сюди!
– Сюди!
Перед головними воротами парку розваг.
Лі Хейон, О Донман, Шін Хємін, Чон Хьорін і Чхве Джіхун чекали разом.
– Хейон, чому ти тут? – здивовано запита Лі Хьон. Його надзвичайно швидкий розум підказав, що тут щось не так.
Не тільки поведінка інструкторів і практикуючих була дивною. Він навіть не очікував побачити О Донмана, Чон Хьорін і Чхве Джіхуна.
Лі Хейон яскраво усміхнулася і сказала:
– Брате, у тебе сьогодні день народження!
– День народження?
Лі Хьон згадав дату. Сьогодні справді був його день народження. Оскільки він не пам’ятав, коли в останній раз святкував його належним чином, то забув про це.
– Раз справа у день народжені, то чому ми тут?
– Брате, ти ніколи раніше не був у парку розваг. Саме тому ми прийшли сюди.
– Парк розваг? Але це місце призначене лише для вищого класу…
Почувши бурмотіння Лі Хьона, О Донман і Шін Хємін збентежено нахилили голови.
«Відколи це парк розваг перетворився на місце, доступне лише вищому класу?»
Але інструктори і практикуючі прийняли сказане.
– Насправді парк розваг – це місце, куди не можна потрапити, якщо не заробиш багато грошей. Сюди не можна прийти, не прийнявши важливого рішення.
– Для самотнього майстра бойових мистецтв парк розваг…
– Поїздка на одному атракціоні коштує понад 5 тисяч вон.
Інструктори також були досить економними.
Оскільки вони жили і харчувалися в доджані, то не мали особливих витрат. Саме тому вони були дуже чутливими до витрат, що перевищували 10-20 тисяч вон.
Серце Лі Хьона стиснулося від думки, що на кожен атракціон у парку розваг, доведеться марнувати гроші.
– Кхм! Я краще відпочив би вдома…
Лі Хейон схопила Лі Хьона за руку і повела за собою.
– Я вже маю безплатний пропуск. Так можна кататися без зайвих витрат, а раз ми тут, то ходімо розважатися.
Лі Хейон добре знала старшого брата. Якщо вона дасть йому хоч одну зайву секунду, він знайде причину і повернеться додому, щоб не марнувати гроші і час.
Тому Лі Хейон повела Лі Хьона за собою, не даючи йому часу подумати.
О Донман озирнувся і спитав.
– На якому атракціоні нам покататися першим?
Чон Хьорін схвильовано запитала:
– Вікінг? Чи американські гірки?
Американські гірки, це атракціон, де транспорт рухався по рейках на великій швидкості і з різкою зміною висоти. Вони були дуже популярними.
Шін Хємін, яка була морально виснажена від щоденних трансляцій, потайки хотіла гострих відчуттів.
– Можливо, спочатку покатаємося на американських гірках?
Зрештою перший атракціон, на якому вони вирішили покататися, були американські гірки!
Попри те, що відвідувачів у парку розваг досить багато, але оскільки було рано, їхня черга настала швидко.
Лі Хьон і Чон Хьорін сіли першими, далі О Донман і Шін Хемін, а за ними Чхве Джіхун і Лі Хейон.
Цього неможливо було уникнути через співвідношення хлопців і дівчат.
«Чудово».
Сьогодні Чхве Джіхун вперше зустрів молодшу сестру Лі Хьона.
Раніше вони лише разом полювали і подорожували у Королівській Дорозі. Але коли він побачив її в реальності, то відчув приємні емоції.
Коротко, вона була привабливою.
Хоча він зустрічався з безліччю жінок, але ніколи раніше не відчував таких емоцій.
«Тоді проведу з нею решту цього дня. Так, непогано».
Це сталося тоді, коли Чхве Джіхун яскраво усміхнувся.
Ма Санбом легенько поплескав його по плечу.
– Бережи хребет.
– Га?
– Добре подумай, хто ця людина…
Страх промайнув на обличчі Чхве Джіхуна.
– Хі-хі-хі.
Зловісно засміявся Лі Індо.
Бути поруч з Лі Хейон, яку безмежно любили інструктори і практикуючі, було рівносильним поставити на кін власне життя.
Чхве Джіхун відчув холодок у потилиці.
Потяг американських гірок швидко піднявся на високе місце і різко почав спускатися вниз. Однак, коли це сталося, голосно кричали лише О Донман, Шін Хємін, Чон Хьорін, Лі Хейон і Чхве Джіхун.
– Ґяааа!
– Юху!
У порівняні з ними, Лі Хьон, інструктори і практикуючи були абсолютно байдужими!
«Було набагато страшніше, коли я вирізав голову Крижаного Дракона».
Він висів на канаті і пересувався по брилі льоду заввишки сотні метрів, щоб зробити скульптуру. Через вітер було важко тримати тіло під контролем, тож йому доводилося докладати всіх зусиль. Порівняно з тим досвідом, сидіти нерухомо у транспорті – це дуже просто.
Інструктори також були спокійними і зібраними.
– На такій висоті…
– Якщо вправно скористатися технікою, то можна вижити навіть при падінні звідси. У найгіршому випадку відмовлять ноги, а так все буде добре.
– Можна зменшити швидкість падіння, якщо кілька разів повернути тіло.
– Чи слід нам зістрибнути?
Вони невимушено базікали, висуваючи власні моторошні пропозиції.
Ось чому лише кілька людей кричали на цих дивних американських гірках!
«Що взагалі відбувається?»
Подумав відповідальний за атракціон робітник.
Наступним вони обрали «Вікінг», і там все було так само.
Інструктори, практикуючі і Лі Хьон сиділи так, ніби нічого не відбувалося. Навіть вирази їхніх облич не змінилися!
«О, мої бідні гроші! Чому я мушу марнувати їх на щось таке?»
На обличчі Лі Хьона іноді з’являвся сум, але більшу частину часу він був байдужим.
Зрештою вони відмовилися від катання на атракціонах.
– Раз ви не боїтеся, то нема сенсу вибирати щось інше.
З жалем сказала Чон Хьорін.
У парку розваг люди часто насолоджувалися гострими відчуттями і напругою, але Лі Хьон, інструктори і практикуючі були далекими від цього.
Тоді О Донману спала на думку ідея.
– Якщо атракціоні надто нудні… чому б не піти в зоопарк?
Очі Лі Хейон збуджено заблищали.
– У зоопарк?
– Так. Тут також є великий зоопарк. Чому б нам не провести там веселу прогулянку, озираючись навколо?
– А там є тигри або… леви?
– Звичайно, є.
Тож вони змінили мету і всією групою пішли до зоопарку.
***
За ґратами були жирафи.
Маленькі діти, яким заледве виповнилося шість років, спостерігали за ними.
Група з дитячого садка прийшла у зоопарк.
Маленькі милі хлопчики вигукували.
– Дивіться, це жираф!
– Ого! Він такий крутий.
Дівчатка з гарними очима яскраво усміхалися.
– Такий милий.
– Яка гарна тваринка. О! Подивіться на цю довгу шию!
Це було видовище, яке пробуджувало невинний дитячий інтерес.
Жирафи мирно ходили всередині великої клітки.
Раптом позаду пролунав зловісний голос!
– Жирафи? А вони смачні?
– Він такий довгий, готувати буде важкувато.
– Але якщо додати трохи солі, то, думаю, буде досить смачно. Минулого разу, коли я тренувався в Африці, я був таким голодним, що з’їв лева. Запах – мерзенний, тож мені довелося затискати носа, поки я його їв.
– Хіба травоїдних не комфортніше їсти?
– Старший, ми можемо прийти якоїсь ночі і…
Шурх!
Інструктори і практикуючі!
Вони розмовляли, дивлячись на жирафів!
– Уваааааааа!
Діти розплакалися.
Їхні невинні і чисті серця були повністю зруйновані.
Але інструктори разом з практикуючими перейшли на інший бік.
Там були верблюди і поні.
– Цікаво, які вони на смак?
– Гадаю, це було б весело, вибрати щось.
– Засмажити і поласувати.
Вони аж цмокали язиками перед кліткою з білими ведмедями.
– О, лише подивіться на нього.
– Вау, в мене вже рот повен слини.
– Жовчний міхур і лапи… нема нічого зайвого. Якщо з’їсти його, то цього вистачить, щоб підживлювати тіло цілий рік…
Погляди інструкторів і практикуючих були лютими.
Навіть білі ведмеді злякалися і втекли.
Видри, дельфіни і крокодили – всі зазнали подібної долі. Ситуація птахів була анітрохи не кращою.
Однак були тварини, які напрочуд добре почувалися.
Мавпи, горили і свині!
Інструктори і практикуючі з задоволення спостерігали за тваринами, які поводилися мило, отримуючи банани й інші закуски.
– Чомусь вони мені подобаються.
– Не можу просто пройти повз них.
Лі Хьон також із задоволенням ішов зоопарком.
Минуло багато часу відтоді, коли він востаннє робив перерву.
Лі Хьон не мав жодного дня відпочинку з того моменту, як почав грати у Королівську Дорогу. Він думав, що відстане, якщо пропустить хоч один день, особливо тому, що міг змарнувати щомісячну оплату.
Проте Лі Хьон не шкодував, що прийшов до зоопарку з молодшою сестрою, друзями і братами по мечу.
«Колись у мене буде сім’я, і я знову навідаюся сюди».
Можливо, мине років 10 або навіть 20.
Проте зараз він почувався розслабленим і щасливим.
Чон Хьорін трималася поряд з Лі Хьоном, навіть коли вони не каталися на атракціонах. Ці двоє рухалися ніби парочка закоханих, які намагалися компенсувати час, що доводиться проводити порізно через квест на півночі.
О Донман, Шін Хємін і Чхве Джіхун відійшли якнайдалі від інструкторів і практикуючих.
– Що ж, принаймні їм це подобається.
– Відійдемо ще трохи.
– Ніби ми не знаємо їх.
***
Група, яка вирушила до парку розваг, повернулася громадським транспортом до доджагу, коли сонце збиралося сідати.
Остання частина плану вечірки з нагоди дня народження Лі Хьона була звершена.
М’ясна вечірка, меню якої включало свиняче черево і реберця!
Кім Інйон, Пак Хвійон і Пак Суйон також прийшли, і тепер старанно розносили м’ясо.
– Смачного.
– Дякую, панночко.
Сказав Ман Санбом, взявши жирне м’ясо загорнуте в листок салату і поклавши до рота.
– М’ясо, яке їдять на день народження, особливе.
Інструктори обрали м’ясо для вечірки з нагоди дня народження Лі Хьона.
Після парку розваг обов’язково мало бути м’ясо!
Таким був їхній план вечірки з нагоди дня народження.
Чхве Чонбом вправно рухав паличками, щоб потягнути ще не повністю готовий шматок свинини.
– М’ясо смачніше, коли їси у великому гурті.
Лі Індо погодився.
– Що більше людей, то смачніше. І не важливо, де та коли ти їси.
Вечірка з нагоди дня народження, яку вони влаштували, не була якоюсь грандіозною і не проходила в розкішному ресторані. Іменнику не дарували якихось особливих подарунків. Але навіть так, атмосфера була теплою.
Чон Ільхун взяв соджу.
– Ось, випий.
Лі Хьон обережно тримав чарку обома руками.
– Старший, хіба можна пити алкоголь?
– Не треба бути таким ввічливим. Скільки б ми не тренували наші тіла, ми все одно люди. Іноді можна собі це дозволити.
Чон Ільхун налив Лі Хьону соджу.
– Отже, за наше життя!
– За наше життя!
Це був простий тост справжніх чоловіків.
Спостерігаючи за цим, Лі Хейон вирішила обов’язково виконати обіцянку, яку дала раніше.
Групове побачення зі студентками!
Коментарі
Дописати коментар