Роман ЗЦВ. Розділи 15-16
Розділ 15. Повірити у себе, щоб уникнути помилок | Розділ 16. Дорога вперед
Розділ 15. Повірити у себе, щоб уникнути
помилок
Після того, як лицар пішов виконувати наказ, Роланд повернувся до столу:
– Якщо ти можеш зцілювати маленьких тварин, то чому думаєш, що відьми – зло?
– Вчитель сказав, що відьми можуть робити те, на що не здатні звичайні люди. Іноді це не виглядає як щось погане, та це диявольські хитрощі, щоб спокусити більше людей… – Голос дівчини стишився: – Я… я ніколи не бачила Диявола, клянуся.
– Авжеж, не бачила. Це тільки брехня Церкви, а твій вчитель один із тих, кого обманули, – заспокоїв Роланд.
– Церква бреше? – вигукнула Нана. – Чому?
Роланд похитав головою, нічого не пояснюючи. Навіть якби він спробував пояснити, вони все одно не зрозуміли б. Доки цивілізація не досягнула певного рівня розвитку, подібні дивні речі завжди відбуватимуться. Навіть не отримуючи особистої вигоди, люди автоматично приписували техногенні і природні катастрофи чи будь-яке незрозуміле явище вигаданому залаштунковому винуватцю. Кажучи відповідно до історії: вина завжди лягала на жінок.
А в цьому світі, де відьми мали сили невідомого походження, ще легше стати мішенню Церкви. Церква могла оголосити відьом святими, називаючи їх даром божим, або полювати на них, проголошуючи, що вони прихильниці Диявола. Однак, як тільки був би обраний перший варіант, монотеїзм утратив би велику частину своєї влади – оскільки поява відьом не мала нічого спільного з Церквою. Якщо інші релігії, що вірять в інших божеств, також визнають відьом святими, і всі вони будуть даром божим, то чий Бог буде справжнім?
Передумовою співіснування багатобожжя було те, що боги були справжніми і могли обмежувати одне одного. Та оскільки богів не існувало, вони були символами з чуток, то чому інші не можуть зазіхнути на дещо більше. Тому будь-який монотеїзм може заявити, що саме вони вірять у справжнього Бога, і тоді представників інших релігій довелося б фізично винищити. Тож вони могли вибрати лише одне, зосередитись на знищенні відьом, не шкодуючи зусиль.
Це не мало жодного стосунку до «грішників», йшлося тільки про вигоду.
На кухні замку була жива курка. Вона брикалась і смикалась, коли лицар приніс її, тримаючи за крила.
Те, що сталося далі, приголомшило Нану. Роланд витягнув срібного ножа й один раз штрикнув курку, поки лицар міцно тримав її, після цього він попросив дівчину вилікувати птаху, затим принц завдав курці ще одного удару, але вже трохи іншим способом, знову попросив Нану вилікувати птаху … і зробив так ще кілька разів.
Коли курка нарешті загинула, Роланд ліпше зрозумів здібності Нани.
Вона могла відновити пошкодження, такі як порізи, переломи та синці. Але якщо частина тіла втрачена, наприклад, коли курці відрізали лапу, Нана не змогла відростити нову. Однак, якщо з’єднати відрізану частину з тілом, то здібність дівчини могли приростити її назад. Врешті-решт вона не могла відмінити смерть. Як тільки курка померла, лікування Нани стало марним.
Протягом усього лікування Роланд не бачив «липкої рідини», про яку вона говорила. Нана просто клала руку на курячу рану, а потім та заживала зі швидкістю, видимою неозброєним оком. Після кількох дослідів дівчина не витратила багато сил, принаймні вона не потіла так сильно, як Анна.
Тільки Нана була незадоволена, оскільки їй здавалося, що це надто жорстоко, так поводитися з куркою, тому вона продовжувала похмуро дивитись на Роланда навіть після закінчення дослідження.
– Ну, не дивись на мене так, давайте щось з’їмо, – Роланду довелося використати фокус під назвою «післяобідній чай», щоб відвернути увагу Нани. Цей фокус спрацював кілька разів на Анні, тому він припустив, що багато дівчат її віку не можуть встояти перед смачними десертами. І, правду кажучи, Нана теж перед ними не встояла.
Після того, як вони поласували випічкою, Роланд відіслав дівчину додому. Анна розгублено запитала:
– Чому ви не залишили її тут? Вона, як і я, відьма, так?
– У неї є сім’я, і вони ще не зрозуміли, що Нана відьма.
Анна прошепотіла:
– Це тільки справа часу.
– Так, рано чи пізно це станеться, – Роланд зітхнув. – Але краще пізніше. Ти… сумуєш за батьком?
Вона похитала головою, і її очі були схожі на спокійне озеро без брижів. Здавалося, зрада батька повністю розчарувала дівчину. Та навіть не маючи родичів, у неї все одно були друзі.
– Нана буде часто приходити, насправді я маю намір дозволити їй приходити раз на два дні, щоб потренувати здібності.
Почувши це, Анна кліпнула очима і швидко кивнула.
– Ти хочеш повернутися до школи Карла і, як вона, навчатись разом з іншими дітьми?
Анна не відповіла, але йому здалося, що він почув її думки.
– Ця ситуація триватиме недовго… Поки я тут, ви зрештою будете жити, як звичайні люди, на вас не полюватимуть і не відправлять на шибеницю. Цей день настане, обіцяю, – твердо сказав Роланд.
***
З того часу, як Карл ван Бате взяв проєкт на себе, принц Роланд одразу ж розслабився.
Щодня він залишався в саду замку, займаючись тренуваннями Анни чи Нани. Тепер Анна не потребувала запасного одягу для навчання, навіть якщо кожен палець був охоплений полум’ям – вона вміло керувала ним і жодного разу, навіть випадково, не підпалила відьомський капелюх.
Нана також носила відьомську форму. Хоча вона не хотіла тренуватись, але заради післяобіднього чаю дівчина сердито практикувалася. Спостерігаючи, як дві відьми ходять по подвір’ї, Роланд був дуже задоволений.
Іноді він їздив до підніжжя гори Північний Схил, що перевірити як рухається проєкт. Після двох тижнів будівництва – зведено близько 100 метрів міської стіни. За відсутності теодоліта для вимірювання відстані, Карл наказав майстрам використовувати дерев’яний стовп щодня у певний час, щоб визначати довжину і прямолінійність на основі тіні від сонця. Через кожні десять стовпів установлювали сторожову вежу, щоб стабілізувати стіну.
Така масштабна зайнятість, природно, привернула увагу міської знаті. Проте, крім отримання певної інформації від Барова, вони більше нічого не робили, ніби ситуація не мала до них жодного стосунку. Роланда це не турбувало. Сімейні справи цих людей зосереджені у фортеці Довга Пісня і, звичайно, вони не залишаться тут, щоб допомогти йому охороняти Прикордонне Місто. Він навіть міг уявити, як знать, коли збирається без зайвих вух, висміює його спроби.
Не тільки вельможі, але і купці реагували схожим чином. Вони в попередні роки купували хутро тварин у Прикордонному Місті, та цього разу купувати було нічого і вони повертались до фортеці один за одним. Купці, очевидно, покладали провину за повернення з пустими руками на принца Роланда. Будівництво стіни Роландом Вімблдоном, принцом Сірого Замку, до початку Місяців Демонів уважали дурною справою. Новини про це поширились уздовж річки Червона Вода.
На цей момент ніхто не думав, що він здатен захистити це маленьке місто, і насправді більшість людей вважали, що таке просто неможливо. Зрештою, четвертий принц не справляв враження мужнього бійця. Які б у нього не були плани, врешті-решт йому доведеться сховатися у фортеці.
І ось у супроводі подібних балачок Роланд вступив у першу зиму цього світу.
Розділ 16. Дорога вперед
Вогонь у каміні яскраво горів, проганяючи холод, що проникав крізь двері і вікна. Над каміном висіла величезна рогата голова оленя. Від світла вогню, тіні від рогів, що лягали на стіни, здавалися кігтями.
Напроти стояв довгий темно-червоний дерев’яний стіл, заповнений книгами та пергаментними сувоями, переважно виконавчі розпорядження, що потребували тільки підпису. Зазвичай Роланд був тут, щоб виконувати свої обов’язки, це місце почало йому подобатись після того, як він перетворив кімнату на третьому поверсі у свій офіс.
Крізь вікна, від підлоги аж до самої стелі, він міг побачити маленьке містечко, а за ним – нескінченні гори. Непрохідний гірський хребет розділив материк на дві частини, пройшовши зі сходу на захід. Гора Північний Схил це тільки відгалуження Непрохідного гірського хребта.
Внизу можна було побачити сад, одгороджений дерев’яним парканом. Дерев’яну будівлю, зведену для тренування Анни, перемістили, а викладений цеглою басейн замінили на довгий стіл для післяобіднього чаю. Коли була хороша погода, він спускався, щоб погрітися на сонці, або подрімати у кріслі-гойдалці.
Хоча замок був невеликим, але його можна сприймати як віллу середнього розміру з власним садом. У попередньому житті, якби він хотів побути у справжньому кам’яному замку, то для початку йому довелося б потратити гроші на квиток. Але тепер Роланду належав не лише замок, а ще й ціле місто.
– Ваша Високосте, нещодавно ми витратили багато грошей на найм майстрів і робітників. Ці суми бралися з вашої кишені. Якщо так продовжиться, то боюся коштів не вистачить до весни наступного року, – повідомив Роланду про фінансове становище Баров, який тримав у руках купу документів.
Початкові доходи і витрати Прикордонного Міста були дуже простими, один з напрямків – торгівля рудою та коштовним камінням. Але він монополізований фортецею Довга Пісня. Продукція шахти Північного Схилу обмінювалась на пшеницю або хліб без будь-яких податків, а самим обміном керувала фортеця. Простими словами, шахта Північного Схилу була акціонерним продуктом вельмож фортеці Довга Пісня. Тих дворян, що жили у Прикордонному Місті, можна вважати наглядачами, присланими акціонерами, а більшість їхніх феодальних земель розташовані переважно на схід од фортеці. Вони приїздили сюди на певний час і щороку це була різна кількість людей.
Насправді Прикордонне Місто мало менше ніж тридцять років історії. У порівняні з майже двома сотнями років фортеці Довга Пісня, це як новонароджена дитина. Герцог Раян мав намір створити тут заставу, щоб якомога раніше отримувати попередження про напад демонічних звірів. Ніхто не очікував, що першовідкривачі знайдуть на горі Північний Схил корисні копалини і заснуються місто, яке назвуть Прикордонним Містом. У певному сенсі воно завдячує своїй появі шахті на Північному Схилі.
Щоб запобігти таємному видобутку і крадіжкам, герцог не пристав на пропозицію дворян, які хотіли надіслати на шахту власних людей. Натомість він найняв місцевих жителів. Навіть злочинці стали шахтарями, видобута руда розподілялася відповідно до вкладених ресурсів. Фортеця мала лише забезпечувати робітників харчування і невеликою винагородою. Оплата була фіксованою і не залежала від того що і скільки люди видобували. Переважна більшість жителів Прикордонного Міста працювали на шахті або були пов’язані з нею.
Другий напрямок – це інші галузі міста, такі як кузні, таверни, текстильні майстерні тощо. Мізерні податки у Прикордонне Місто надходили саме звідси, але їх було дуже складно заощадити протягом року. Колишній володар міста не сприймав цю безплідну землю всерйоз, а оскільки Роланда послав сюди король Сірого Замку, він просто залишився у фортеці.
Тому, якщо Роланд хотів найняти когось для зведення стіни, йому доводилося платити з власної кишені. Якби це був попередній четвертий принц, він би, звичайно, нічого такого не робив. Але нинішній Роланд хотів закріпитись у цьому місті, тому, навіть якщо він витратить увесь свій статок, це того варте. У будь-якому випадку вони більше не будуть продавати руду за зерно, а продаватимуть за гроші.
Питання полягало в тому чи готова фортеця Довга Пісня відмовитись від монополії на торгівлю з Прикордонним Містом – це наче забирати їжу прямо з пащі тигра, але дані інвентаризації, надані Баровом, свідчили, що видобуток корисних копалин низький, а перевезення руди – неефективне і незручне. По факту, річний видобуток шахти не перевищує тисячі золотих драконів, але для фортеці це всього лиш крапля в морі. В основному страждали дворяни, що вклали сюди свої гроші.
Для довгострокового розвитку Прикордонного Міста цю лінію потрібно відновити. Роланд добре розумів, що навіть якщо їхні інвестиції будуть відшкодовані за десять років чи навіть більше, вони так легко не підуть. Яким би маленьким шматочком цей прибуток не був, але це все ж пасивний дохід, без жодних зайвих рухів. Принц був готовий надати попереднім інвесторам певні поступки та компенсації, наприклад, дозволити купівлю за половину ціни. Проте продаж повного корабля руди за корабель наповнений зерном лише наполовину – не допустимий.
Доки Роланд вивчав список і думав, Баров уважно спостерігав за ним.
За три місяці, точніше за останній місяць, з четвертим принцом відбулися деякі зміни. Сторонні люди могли цього не помітити, але він був поряд із принцом щодня і ці зміни не змогли уникнути його погляду.
Ще у столиці Сірого Замку Баров чув про недобру славу принца Роланда Вімблдона. Він робив те, що йому подобалося, безтурботно і не дбаючи про благородні манери. Словом, принц не робив великих помилок, але мав багато дрібних, що робило його набагато гіршим за двох старших братів.
Коли Його Величність відправив Барова у Прикордонне Місто, він був дуже розчарований. Якби не обіцянка короля, що його призначать офіційним міністром фінансів після закінчення боротьби за престол, Баров уже давно пішов би.
За перші два місяці у Прикордонному Місті принц Роланд проявив свою дуже дитячу поведінку і зумів образити майже всю місцеву знать. На щастя, місто дуже маленьке, навіть якщо весь адміністративний персонал звільниться, Баров з десятком чиновників, яких взяв із собою, можуть легко їх замінити.
А потім все почало змінюватись.
Коли почалися зміни? Баров подумав… мабуть, після того, як принц урятував відьму.
Він думав, що Роланд одержимий демоном, або, можливо, ним керувала інша відьма. Та це дуже малоймовірно. Якщо демон чи відьма мали такі можливості, то чому вони обрали четвертого принца? Чи не краще було б керувати королем або Папою? Ще одна річ, яка розвіяла його підозри, це те, що він на власні очі бачив, як принц тримав у руках медальйон з божим каменем відплати.
Це була зброя церкви для боротьби з відьмами. Будь-яка демонічна чи відьомська сила буде розвіяна божим каменем відплати, але Роланд тримав його – і нічого з ним не сталося. Іншими словами, якщо це був не принц Роланд, а король демонів, який не боїться божественної сили, то чи потрібно його викривати? Найважливіше – зберегти власне життя.
Принц продовжував поводитись необдумано, але це справляло інше враження. Ні, Баров деякий час думав, що все мало бути навпаки.
Найбільша різниця була в мотиві. Він відчував, що Роланд щось планує, і для досягнення мети користувався методами, які незрозумілі для простих людей. Як тоді, коли принц намагався виправдати порятунок відьми, план, можливо, був незрілим і мав лазівки, однак Роланд рухався вперед зі своїм планом і був упевненим у результаті.
Це найскладніше місце, трон міг взяти хтось із його братів чи сестер, але не сам четвертий принц. Він мав це чітко зрозуміти, про який розвиток може бути мова у такому маленькому місті, як Прикордонне Місто? Навіть боги не можуть таке зробити! Що за божевільний план придумав Роланд, намагаючись збудувати оборону лінію за межами Прикордонного Міста і розвинути його ліпше, ніж місто Золотого Врожаю. І він навіть переконав себе, що це спрацює!
Якби це була просто божевільна фантазія, то було б добре, але стіна, яку Роланд енергійно будував, доводила зворотне. Він справді мав намір захистити це місце, покладаючись на алхімічний продукт під назвою «цемент», щоби звести стіну, яку, якщо добре подумати, неможливо добудувати до початку Місяців Демонів.
У родині Барова був алхімік, але він ніколи не чув, щоб в алхімічній майстерні створювали подібну річ. Рішення про побудову стіни базувалось на чомусь, чого раніше ніхто не бачив, зрештою, це була самовпевненість чи просто необдумана поведінка? Що ще приховував принц Роланд? Баров несподівано усвідомив, що потроху починає цікавитись майбутнім.
Коментарі
Дописати коментар