Повелитель. Том 16. 5-9
Розділ 5. Скрадне вбивство. Частина 9
Розділ 5. Скрадне вбивство. Частина 9
Йому достатньо наказати Бегемоту розчавити супротивника…
Раптом Декем подивився на сходи позаду немертвого. Він подумав, що, можливо, супротивник поводився так тому, що наближалися люди, і ціль була досягнута. Але не побачив там ні душі. Король ельфів уважно прислухався, але не те що людських – він не почув жодних кроків.
Декем не знав, що немертвий думав про його реакцію, але супротивник знову заговорив.
– Я сказав, що ти втратив достатньо мани. Як думаєш, скільки ти ще зможеш підтримувати перві — Бегемота? Можливо, ще кілька хвилин і все.
– А, то он воно що. Ти думав, що зможеш перемогти мене, коли я вичерпаю магічну силу. Це правда, що я не зміг ухилитися від твого кулака на початку, але так сталося лише тому, що ти раптово з’явився. Якби я з самого початку очікував, що тебе викличуть, то міг би уникнути цього.
– …Я знаю.
Голос немертвого звучав тихо. Декем, сам того не усвідомлюючи, ковтнув слину.
Чому він так поводився?
Це було дивно.
Чому Декема примушував нервувати звичайний немертвий?
Він був найсильнішим ельфом, який жив тут і зараз, і він походив від ельфа, який колись підкорив увесь світ.
Зціпивши зуби, Декем придушив ганебні почуття, що зростали в ньому.
– Он воно що! – закричав він. – Твій кулак пустив мені трохи крові – і ти через свою зарозумілість вирішив, що зможеш перемогти в рукопашному бою. Твій удар був як укус комара!
– І це я знаю.
Отримавши спокійну відповідь на сповнений гніву крик, Декем відчув, як його охопило незрозуміле почуття дискомфорту.
Можливо, це…
Всього на мить йому на думку спало дещо абсолютно неймовірне.
Але тоді… чому?
Навіщо він так бився?
Це – обман.
Він намагався обманути Декема цим спокоєм.
Іншої причини бути не могло.
– Бегемоте! – навіть він не міг сказати був це крик чи вереск. – Розчави!!
– Тоді почнемо, – через мить значення цих тихих слів стало зрозумілим. – Максимальна Потрійна Магія: Вибух Какофонії. Активація.
Першим відбувся вибух звукових хвиль, а потім з’явилися крила ангела.
Удар на себе прийняв Бегемот, що був між немертвим і Декемом. В його гігантське тіло врізався потужний дощ світла, який не поступався «Бурі». На відміну від живих істот, дух-охоронець землі не стікав кров’ю і не втрачав частини тіла, але життя стрімко знижувалося. Декем, як його власник, знав, що Бегемот ледве живий.
Розгубленість.
Повна й абсолютна.
Бегемот був найсильнішим елементалем. Істота, яка не мала рівних. До цього навіть найбільш виснажливі бої не призводили до такого сильного зниження здоров’я.
І все ж…
Зараз…
Він ніколи не отримував такої шкоди, щоб опинитися на межі смерті.
– Я… я-як…?!
– Приголомшливо. Попри те, що я ударив у слабке місце, шести ударів виявилося недостатньо. Можливо, результат був би інакшим, якби я глибше занурився в магію атаки?
Голос супротивника був спокійним, в ньому не звучало жодних емоцій. Здавалося, ніби тепер перед ним був інший немертвий.
«Щ-що взагалі відбувається?»
Хвиля розгубленості, що здійнялася в його серці, трохи спала – і на її місце почав заповзати страх.
Попередня швидкоплинна думка повернулася.
Невже… цей немертвий сильніший за нього?
– Кх! Бегемоте! Захисти…!
Мене! Елементаль зробив так, як йому сказали. Він став так, щоб перекрити поле зору немертвого, підняв правий кулак і вдарив.
«Ось так!! …Га? Що?!»
Бегемот ударив лівим кулаком. Це означало лише одне – він не зміг вбити немертвого одним ударом!
Попри два удари, Декем бачив, що немертвий вперто стояв перед Бегемотом.
Хоча до цього всі попередні вороги були розгромлені, цей супротивник навіть не поворухнувся.
– Максимальна Потрійна Магія: Вибух Какофонії.
На його очах Бегемот – непереможний великий дух-охоронець – перетворився на величезну купу землі.
В той момент Декем відчув величезну втрату.
Те, що раніше було в його серці, зникло. Залишилася лише зяюча діра.
– Хоча це трохи перебір… Але я не вважаю, що зробив неправильний вибір, оскільки в тебе, мабуть, є навички. Що скажеш?
– …Хіік!
Неможливо.
Це було абсолютно неможливим. Щоб могутній дух, його друга половина була переможена.
Однак правда в тому, що Бегемота більше не було.
То що тепер?
Як він мав діяти?
Що це взагалі за немертвий?
– Не бійся так… «Розсічення Реальності».
Він відчув страшенний біль.
Біль, якого ніколи до цього Декем не відчував.
– А, а-а-а! – він поглянув униз і побачив, що з грудей текла кров, фарбуючи мокрий від дощу одяг в яскраво-червоний. – Б-боляче-е-е!!
Боляче.
Боляче.
Боляче.
Це єдине, що лунало в його голові.
– Я розумію, що ти відчуваєш. Якби в мене було інше тіло, то біль від цього удару звів би мене з розуму. Тому я дещо тобі запропоную. Здайся. Якщо ти це зробиш, я гарантую, що більше не завдам тобі болю. Здайся, і ти будеш врятований.
– А… а… а-а… боля… Ц-це правда?
Від нестерпного болю на очі наверталися сльози, Декем звернувся до онуків.
Двійнята підскочили, а потім дівчина відповіла:
– Правда.
– Бачиш, я отримав дозвіл від своїх господарів. Роззбройся. Не варто боятися, щойно ми переконаємося, що твоє спорядження не становить загрози, то повернемо все тобі. Обіцяю. Я ніколи не брехав. Я клянуся зв’язком зі своїми господарями. Довірся мені.
Голос немертвого звучав м’яко і щиро. Декем відчував готовність повірити.
Боляче.
«Милість Шореї Робусти» могла трохи загоїти рани, але вона не позбавляла від болю, породженого глибокою раною.
На якусь мить йому захотілося здатися, щоб втекти від цього болю. Однак у ньому також було почуття гордості.
Він довгий час був королем цієї країни, а тому не міг молити про пощаду юних темних ельфів, навіть якщо ті були його онуками.
Боляче.
Магії не залишилося. Хоча було
дещо, однак навіть, якщо він скористається цим для магічної боротьби з
немертвим, у нього не виникало відчуття, що перемога буде на його боці.
Чи варто йому спробувати ближній бій?
Ні, Декему бракувало впевненості в собі. Якщо немертвий знову використає таку потужну магію, то він, швидше за все, негайно помре.
Боляче.
Декем перевів погляд на сходи позаду немертвого.
Там нікого не було.
А раз так…
Все, що йому потрібно, це бігти.
Боляче.
Йому було страшно.
Боляче.
Він був наляканий.
Але навіть так Декем побіг.
Кров, що текла, була ознакою того, що його життя витікало.
Страх смерті охопив його розум. Навіть магічний предмет, який він мав при собі для протидії страху, не стирав той страх, що виникав природним шляхом усередині.
Підсилене страхом тіло ідеально реагувало на вимоги розуму. Ноги рухалися навіть швидше, ніж будь-коли раніше.
Світ мчав повз нього – відстань між ним і немертвим стрімко скорочувалася.
– Стій! Я тебе вб’ю!
Він проігнорував попередження. Коли Декем промчав повз немертвого, той використав магію.
– Зупинка Часу!
Болю не було. Ні, можливо, був, але глибока рана на грудях боліла набагато сильніше. Біль, що виникнув під час бігу, був таким сильним, що він просто не міг дозволити собі відчувати щось інше.
Тому Декем продовжував бігти. Сходи були прямо перед ним.
Біль у грудях був напрочуд сильним, але це не заважало рухати ногами.
– Ауро!
Схоже, немертвий знову використав заклинання. Однак на Декема це ніяк не вплинуло.
Тому він просто біг далі.
Коли ельф досягнув сходів, то під ногами вибухнуло. Тричі.
Удар примусив його тіло на мить піднятися в повітря, але Декем напружив кожен м’яз, щоб утримати рівновагу. Ноги не боліли. Точніше через біль у грудях і страх, він не міг відчути нічого іншого.
Ельф чув, як немертвий говорив щось позаду, але не звертав на це уваги.
Декем біг так, ніби летів над сходами.
Він не чув жодних звуків позаду. Як тільки ельф трохи розслабився, його ноги прошило болем.
Декему мимоволі захотілося кричати, але він щосили стримувався. Будь-який голосний звук зараз був би небезпечним.
Коли він поглянув униз, то побачив пошматовані ноги. Очевидно, це були рани від тих вибухів.
Як тільки він побачив травми, біль став сильнішим.
Декем озирнувся, щоб подивитися, звідки він прибіг. За ним тягнувся кривавий слід. У такому випадку навіть не слідопит легко відстежить його.
Боляче.
Він не хотів бігти.
Однак йому потрібно тікати, якщо Декем не хотів відчути ще більший біль.
І понад усе… він не хотів помирати.
З цією думкою Декем терпів біль і ворушив ногами.
«Чому це сталося зі мною? Чому мої онуки не хотіли слухатися?!»
Він не розумів причини.
Чому вони не хотіли співпрацювати заради раси ельфів?
«Прокляття!»
Подумки вилаявся він, побоюючись, що якщо скаже щось в голос, то його знайдуть. Зі сльозами на очах і подумки лаючись, Декем біг далі.
*
Айзн скористався своїм найлагіднішим голосом, яким тільки міг, і закликав Декема задатися. Можливо, річ в тому, що умови для використання того загадково телепорту не були досягнуті або ельф був настільки загнаний у кут, що просто не міг нормально мислити. Айнз не знав, що конкретно це було, але Декем, здавалося, був готовим погодитися.
Нарешті. Айнз подумки засміявся.
Звичайно, пропозиція, яку він зробив раніше, була брехнею. Айнз не мав жодного наміру гарантувати безпеку ельфа. Він прикінчить Декема, щойно буде скинуто спорядження.
Можливо, якби розум ельфа був достатньо зламаним, той би більше ніколи не націлився на двійнят, але єдиним надійним способом буде смерть.
Однак наступної миті в очах Декема спалахнуло полум’я.
«Гм?»
Декем різко почав бігти. Прямо на Айнза.
«Тц! Отже, ближній бій, га? Що ж – нехай буде так!»
Коментарі
Дописати коментар