Роман РБ. Том 2. Розділ 2
Розділ 2. Усе за планом?
Розділ 2. Усе за планом?
Коли я прокинувся, то був у брудному складі. Сонячне світло проникало крізь заґратовані вікна.
Боліло все тіло, але жодна кістка не зламана, тож я шепотом читав заклинання зцілення.
Руки зв’язали за спиною, але що з того?
– Ось так.
Я повністю зцілився. А мій одяг навіть не порвався. Все йде за планом.
План завести юну панночку до пастки був такий:
1. Піти з панночкою до магазину одягу в місті;
2. У панночки вередлива вдача, тому вона захоче вислизнути з магазину сама;
3. Ґіслейн завжди супроводжує її, але цього разу вона «випадково» відведе від неї очі, і юна панночка вийде на вулицю;
4. Я піду за нею, але я зрештою молодший хлопець, якого вона побила, тож вона не надто цим перейматиметься;
5. Паночка потягне мене за собою як прислужника та піде на край міста (очевидно, вона природжена шукачка пригод»;
6. Потім з’являється викрадач, підісланий родиною Ґрейрат;
7. Він легко вирубає нас з юною панночкою, забирає і відвозить до сусіднього міста;
8. Я використаю магію, щоб ми втекли;
9. Коли ми вибираємося назовні, я розумію, що це сусіднє місто;
10. Я використовую гроші, сховані у штанях, щоб ми сіли на диліжанс;
11. Коли ми повернемося додому, я зможу спокійно проводити навчання панночки.
Наразі план плавно просунувся до сьомого кроку. Мені залишилося використати магію, знання, мудрість і сміливість, щоб граціозно втекти. Для того, щоб додати більшої реалістичності, я мав трохи імпровізувати. Однак я не впевнений, чи це допоможе…
– …гм?
Але все трохи не так, як планувалося. Цей склад був дуже запиленим, у кутку валялися зламані стільці та броня з діркою. Мені здавалося, що місце буде трохи чистішим, але…
Що ж, ми домовилися, що будемо робити це серйозно, аби ситуація не виглядала як вистава, тож, гадаю, ось результат.
– М… умм…?
Через якийсь час прокинулася панночка. Вона розплющила очі, побачила незнайоме місце і спробувала піднятися, але через те, що її руки були зв’язані за спиною, паночка упала на землю, нагадуючи гусеницю.
– Що таке?! – як тільки вона зрозуміла, що не може вільно рухатися, то негайно здійняла галас. – Що за жарти?! За кого ви мене маєте?! Розв’яжіть мене!
У неї гучний голос. Я помітив ще в маєтку, що вона не намагається говорити тихо. Але у великому будинку це здавалося способом, щоб її голос почули у кожному куточку… Але ні, вона онука свого діда. Сауроса, попри те, що він людина, яка кричить і залякує інших, поважали і любили. Мабуть, вона багато разів була свідком, як дід гримав на слуг і Філіпа. Діти люблять наслідувати, особливо якщо це щось погане.
– Стули писок! – коли панночка кричала, двері різко відчинилися і зайшов чоловік.
Його одяг був пошарпаний, а від тіла йшов сморід. Він був лисим і неголеним. Ця людина – бандит і для цього навіть не потрібно обмінюватися візитками.
Хороший вибір. Так панночка не зрозуміє, що це все підлаштовано.
– Фу! Ти смердиш! Не підходь до мене! Який жахливий сморід! Ти хоч знаєш, хто я?! Скоро прийде Ґіслейн і розріже тебе на дві частини!
Буух.
Паночку штовхнули ногою. Голос підвищився до немислимої точки, коли її ударили. Тіло піднялося в повітря і стукнулося об стіну.
– Бляха! Думаєш, можеш патякати, га?! Я знаю, що ти онука володаря!
Чоловік не стримувався, лупцюючи панночку, яка навіть поворухнутися не може, бо її руки зв’язані за спиною.
Ч-чи не занадто це?
– Б-боляче, ой… зу-зупинися… стоп, ой… припини…
– Тьху! – якийсь час чоловік бив панночку ногами. Закінчивши, він плюнув їй в обличчя і витріщився на мене.
У мить, коли я відвів очі, він поцілив в моє обличчя ногою.
– …ух!
Боляче. Хоча ми повинні грати серйозно, я б хотів, щоб він діяв трохи м’якше. Що ж, їм відомо, що я можу використовувати магію зцілення.
– Ха! Щоб не виглядав таким щасливим…!
Чоловік вийшов зі складу.
За дверима почулися голоси.
– Змусив їх замовкнути?
– Ага.
– Ти ж не вбив їх…? Якщо сильно їм нашкодив, ціна на товар знизиться, ясно?
Щось не так з цією розмовою. Було б добре… якби це була всього лише реалістична вистава, та, схоже, це не наш випадок.
– Га? А-а, та все норм. У гіршому випадку вистачить і хлопчака…
Зовсім недобре.
– …
Почекавши десь 300 секунд після того, як стихли голоси, я спалив мотузку магією вогню і наблизився до юної панночки. З її носа текла кров, і вона щось бурмотіла з пустими очима. Прислухавшись, я зрозумів, що вона каже «ніколи тобі не пробачу» і «розкажу дідові» та таке інше.
Промацую пальцями, щоб оцінити її стан.
– Ух! – схоже, вона відчула біль, тому подивилася на мене з боязливим виразом обличчя.
Я підношу палець до рота, показуючи, щоб вона мовчала. Обстежую місця ударів, спостерігаючи за її реакцією.
Дві кістки зламані.
– О богине материнської ласки, зціли рани та віднови сили в її тілі – Х-зцілення.
Я ледь чутно шепотів заклинання зцілення середнього рівня, лікуючи тіло юної панночки. На жаль, вливання у заклинання зцілення більше магії, не робить його ефективнішим. Нарешті я загоїв її рани. Сподіваюся, кістки не зрослися під якимось дивним кутом…
– Щ… що? Біль…
Юна панночка здивовано подивилася на своє тіло. Я підсунувся ближче і прошепотів їй на вухо:
– Тсс, тихіше. Ваші кістки були зламані, тому я використав магію зцілення. Юна панночко, здається, нас викрали люди, які плекають недобрі почуття до володаря. Тому…
Вона не слухала.
– Ґіслейн! Ґіслейн, допоможи! Вони хочуть мене вбити! Швидко, врятуй мене! – щодуху закричала панночка.
Я негайно сховав мотузку під одяг і відскочив у куток кімнати. Повернувся спиною до стіни, завів руки за спину, вдаючи, що я досі зв’язаний.
Крик юної панночки привів чоловіка назад, він люто гупнув дверима:
– Стулися бляха!
Цього разу панночку били більше, ніж раніше.
Що це в біса за спосіб навчання…?
– Тьфу, якщо ти ще раз здіймеш галас, я тебе вб’ю!
І, звичайно, мені теж дісталося.
Я ж нічого не робив, чого мене теж б’ють ногами? Я зараз розплачуся… Подумавши про це, я повернувся до юної панночки.
– Кха… Кха…
Погано. Не знаю, що там з ребрами, але з рота панночки лилася кров, можливо, постраждали внутрішні органи. Руки і ноги зламані. Я мало розуміюся на лікуванні, але з такими ранами вона може і померти, якщо залишити все так.
– Нехай божественна сила стане ситною їжею, що дає тому, хто втратив силу, снагу піднятися – зцілення!
Поки що я вирішив використати заклинання початкового рівня. Кров з її рота більше не текла. Тепер вона не помре… мабуть.
– Кха… д-досі болить… ви-вилікуй п-повністю…
– Не буду. Якщо вилікувати повністю, вас знову поб’ють. Самі чаклуйте.
– Я-я не можу так… робити…
– Якби навчилися, то змогли б.
Сказавши це, я пішов до входу на склад і притулився вухом до дверей. Я хотів почути про що говоритимуть викрадачі. Ситуація повністю відрізняється від мого плану. Щоб там не було, вони надто сильно нашкодили юній панночці.
– То ми продамо їх тому чуваку?
– Ні, використаємо їх для викупу.
– А на нас не почнеться полювання?
– Та пофіг. Ми вже будемо у сусідній країні.
Я почув їхню розмову, схоже, вони дійсно мають намір нас продати. Доручили підлеглим зімітувати викрадення, але натомість потрапили до рук справжніх викрадачів.
На якому етапі все пішло не так? На моменті коли нас викрали? Чи можливо, щоб Філіп справді хотів продати свою доньку? Таке може бути? …хай там що, а моя робота не змінилася. Однак ми більше не були в безпечному середовищі.
– Викуп принесе більше, ніж якщо ми їх продамо, так?
– Вирішуємо до ночі.
– Ага, викуп чи продаж.
Здається, вони ще не вирішили чи продати нас кудись, чи вимагати у володаря викупу. І, схоже, вони підуть звідси уночі. Тоді треба рухатися, поки ще триває день.
– Добре.
Гаразд, однак що нам робити?
Я можу виламати двері та розібратися з викрадачами за допомогою магії. Можливо, якщо панночка побачить, як я перемагаю викрадача, що побив її… Ні, думаю, це не спрацює. Припускаю, вона може подумати, що здатна зробити те саме, якби її не зв’язали. Крім того, в кінцевому результаті, це лише підкреслило б, що сила діє. Якщо я не покажу їй, що насильство ні до чого доброго не приводить, вона продовжить лупцювати всіх навколо. Я не хотів би, щоб вона покладалася тільки на силу.
…Для початку я сумніваюся, що зможу перемогти викрадачів.
Якщо вони будуть такими сильними, як Пол і Ґіслейн, я впевнений, що програю. А якщо таке станеться, мене точно вб’ють.
Гаразд, втечемо звідси, не зв’язуючись із викрадачами.
Я озирнувся, щоб побачити, як справи в юної панночки.
– …
Вона дивилася на мене злими очима.
Гмм.
Почнемо з простого.
Для початку я використав магію землі та вогню, щоб заповнити щілини у дверях. Плюс я повільно розтопив дверну ручку магією вогню, зробивши так, щоб її не можна було повернути. Тепер ці двері не можна відкрити. Але якщо їх вибити, то це викрадачів надовго не затримає. Проте це дасть трохи часу.
Підходжу до вікна. Я думав зосередити магію вогню в одній точці та розтопити залізні ґрати, але для цього потрібна дуже висока температура, тому я відмовився від цієї ідеї. Спробувавши кілька варіантів, мені вдалося прибрати ґрати, поступово розчинивши будівельний розчин навколо них за допомогою магії води. В результаті з’явився отвір, через який зможе пролізти дитина.
Ось і шлях до втечі.
– Юна панночко, схоже, нас викрали люди, що плекають недобрі почуття до володаря. Цієї ночі прийдуть їхні друзів, вони обговорювали, як замучити нас до смерті.
– Це… брехня… так?
Звичайно, брехня. Але обличчя юної панночки зблідло.
– Я не хочу помирати, тому забираюся звідси… прощавайте.
Поклавши руки на віконну раму, я підтягнувся. В цю мить з-за дверей долинув голос.
– Гей, вони не відкриваються! Що за чортівня?!
У двері гучно загупали.
Коли я озирнувся, то побачив як панночка переводить розпачливий погляд з дверей на мене.
– Н-не… не залишай мене… допоможи…
О, вона впала у відчай дуже швидко. Як і очікувалося, ця ситуація була жахливою навіть для такої юної панночки.
Я негайно повернувся до неї та зашепотів на вухо:
– Ви згодні слухатися мене, поки ми не повернемося додому?..
– Я… слу-слухатимуся…
– Обіцяєте не кричати? Ґіслейн тут немає, розумієте?
– Т-так… обі-обіцяю… по-поквапся, а то вони… увірвуться…!
Панночка кивала, погоджуючись. Її обличчя сповнилося страху й нетерпіння, що сильно відрізнялося від того моменту, коли вона мене била. Добре, що вона зрозуміла, як це, коли тебе б’ють, а ти не можеш відповісти.
– Якщо ви порушите обіцянку, я залишу вас одну. – Сказав якомога холоднішим тоном, водночас зміцнюючи двері магією землі.
Вогнем спалив мотузки на ній, а зціленням загоїв її рани. Після цього виліз через вікно і допоміг піднятися юній панночці.
☆☆☆
Коли ми вибралися зі складу, то побачили незнайоме місто. Міського муру не було, тож це не Роа. Це місце не настільки велике, щоб вважатися містом, але і не настільки маленьке, щоби бути крихітним селом. Однак якщо щось швидко не придумати, нас легко відшукають.
– Хм, такої відстані достатньо! – голосно сказала вона, схоже, неправильно подумавши, що вже втекла.
– Хіба ви не пообіцяли мені, що не будете кричати, поки ми не повернемося додому?
– Хмф! Чому я повинна дотримуватися даної тобі обіцянки?! – сказала панночка так, ніби це так і має бути.
Ах, ця зарозуміла…
– Справді? Тоді тут ми розходимося, прощавайте.
– Хмф! – фиркнувши, вона почала іти, і наступної миті ми почули далекий сердитий рев.
– Прокляття! Куди вони поділися?!
Вони або виламали двері, або вирішили зазирнути до кімнати через вікно та побачили, що залізні ґрати зникли, зрозуміли, що ми втекти і почали пошуки.
– …ой! – юна панночка тихо скрикнула і хутко повернулася до мене. – Т-те, що я щойно сказала, брехня. Я більше не буду кричати. Відведи мене додому.
– …я не ваш раб і не ваш слуга. – Мене трохи роздратувало те, як швидко вона змінювала свою думку.
– Щ-що ти кажеш? Ти мій вчитель, так?
– Хіба?
– Га?
– Юна панночко, ви сказали, що я вам не подобаюся, тому мене не взяли на роботу.
– Т-тоді, я найму тебе… – неохоче сказала вона, відвернувши голову.
Цього разу мені потрібно чітке підтвердження.
– Обіцянки-цяцянки. Коли ми повернемося до маєтку, то ви знову не дотримаєтеся свого слова? – сказав я так холодно, як тільки міг. Стримано, намагаючись не вкладати у свої слова жодних емоцій, але показати свою впевненість, що вона обов’язково так зробить.
– Н-ні, я не порушу свого слова… я вимагаю… тобто… допоможи мені…
– Ви можете піти зі мною, якщо не будете кричати і пообіцяєте слухатися мене.
– З-зрозуміла. – Панночка покірно кивнула.
Чудово. Переходимо до наступного кроку.
Спершу я дістав п’ять великих мідних асурських монет, які були сховані в моїх штанях. Наразі це всі мої гроші. Десять великих мідних монет складають одну срібну монету. Це досить незначна сума, але її має вистачити для наших цілей.
– Ідіть за мною.
Ми попрямували до в’їзду, щоби бути подалі від сердитих криків. Біля воріт нудьгував сонний вартовий. Я дав йому мідну монету.
– Якщо нас хтось шукатиме, скажіть, будь ласка, що покинули місто.
– Га? Що? Діти? Зрозумів, ви, мабуть, у хованки граєте? Ого, скільки грошей… О, ви з багатої родини?..
– Будь ласка, зробіть, як я сказав.
– Ага, ясно.
Доволі недбала відповідь, але ми не можемо довго затримуватися на одному місці.
Далі ми попрямували до зони очікування диліжансів, що була неподалік в’їзду. Умови використання та ціни були написані на стіні, але я вже читав цю інформацію днями. Натомість я шукав, де ми зараз знаходимося.
– Здається, ми у місті Віден, що за два міста від Роа. – Шепочу юній панночці на вухо.
Очевидно, дотримуючись свого слова, вона не підвищує голос і теж говорить пошепки:
– Звідки ти знаєш?
– Це написано прямо тут.
– Я не можу це прочитати.
Попалася.
– Це корисно – уміти читати. Тут також написано, як користуватися диліжансом.
Однак я не очікував, що вони зможуть так далеко нас завести за один день. Незнайомі міста викликають у мене неспокій. Здається, я знову переживаю попередній травматичний досвід.
Ні, ні, сьогоднішній я відрізняюся від себе колишнього, який навіть не знав, де знайти Hello Work. Якщо подумати, то ім’я Пол і слово Hello мають дещо спільне в написані катаканою. Коли я подумав про це, то почув, як наближається крик.
– Прокляття! Де ви ховаєтеся?! Виходьте!
– Ховайся…! – я схопив руку панночки, затягнув її до вбиральні та замкнув двері.
З-за дверей почулися важкі кроки.
– Де ви?!
– Не думайте, що зможете втекти!
Ой, як страшно!
Не робіть так. Припиніть шукати нас з таким злими голосами. Принаймні кличте так лагідно, як кличете кота. Якщо ви лиходії, то хоч постарайтеся виманити нас обманом. Інакше ми не вийдемо, чи не так?
– Прокляття, їх тут нема!
Нарешті їхні голоси віддалилися. Поки що ми в безпеці. Але не потрібно квапитися. Коли люди в паніці, то вони приходять шукати в одне і те саме місце знову і знову.
– …те-тепер все добре? – рука, якою панночка прикривала рот, тремтіла.
– Ну, якщо нас знайдуть, то будемо чинити опір з усіх сил.
– О, справді… саме так…!
– Хоча я сумніваюся, що ми переможемо.
– Сп-справді…?
Настрій юної панночки погіршився, тож я вирішив змінити тему розмови. Будуть проблеми, якщо ми вліземо в бійку.
– До речі, я подивився вартість проїзду, але щоб доїхати звідси до Роа нам доведеться двічі міняти диліжанси.
– …Міняти диліжанси? – на обличчі паночки виникло запитання: про що взагалі мова?
– Щодня з міста йде п’ять диліжансів, вони відправляються кожні дві години, починаючи з восьмої ранку. І такий розклад у кожному місті. Звідси до наступного міста десь три години. Тобто…
– Тобто?
– Коли ми доїдемо до наступного міста, там уже не буде диліжанса, щоб доїхати до Роа. Нам доведеться залишитися там на ніч.
– То!.. т-то он воно як. Кхм. – Схоже, вона хотіла закричати, але змогла стриматися.
Правильно, будь обережною і не кричи.
– У мене є чотири великі мідні монети. Нам потрібно дістатися звідси до наступного міста, провести там ніч, далі поїхати до іншого міста, а звідти до Роа. Нам потрібні гроші на кожен з цих пунктів, а їх доволі мало.
– Доволі мало… але їх вистачить, так?
– Вистачить.
Панночка полегшено видихнула. Проте розслаблятися надто рано.
– Їх вистачить, якщо ніхто не спробує нас ошукати.
– О-ошукати…? – панночка скорчила гримаску, ніби не розуміючи, що відбувається. Здається, вона раніше ніколи нічого не купувала сама.
– Коли корчмарі та кучери диліжансів побачать таких дітей, як ми, то можуть подумати, що ми не вміємо рахувати. Тоді вони можуть ошукати нас, давши меншу решту. Якщо негайно вказати на це, то вони дадуть правильну решту, але якщо ви не вмієте рахувати, то…
– Що станеться?
– Ми не зможемо сісти на останній диліжанс. А ті, хто нас переслідує, зможуть нас наздогнати…
Панночка затряслася, здавалася, що вона от-от обпісяється.
– Юна панночко, туалет там.
– З-знаю.
– Тоді я подивляюся, що робиться ззовні.
Коли я спробував вийти, вона схопила мене за край одягу.
– Н-не йди.
Зачекавши, поки панночка попісяє, ми вийшли назовні.
Тих чоловіків начебто не було. Не знаю, чи шукають вони в місті, чи поза межами міста. Якщо вони нас знайдуть, у мене не буде іншого вибору, як застосувати магію, щоб розібратися з ними.
Сховавшись у кутку зони очікування, я молився, щоб викрадачі були супротивниками, яких я можу перемогти. Дочекавшись часу від’їзду, я дав гроші кучеру і ми сіли до диліжанса.
☆☆☆
Ми доїхали до сусіднього міста без проблем.
Щоб показати юній панночці суворий світ, для ночівлі я обрав заїжджий двір схожий на халупу. Наші ліжка були з соломи.
Панночка була настільки знервована, що не могла заснути.
Щоразу, коли чувся якийсь шум, вона підстрибувала і дивилася на вхід широко розплющеними очима, а коли розуміла, що там нікого немає, через деякий час полегшено зітхала.
Наступного ранку ми сіли на перший диліжанс.
Очевидно, панночка не виспалася, її очі були налиті кров’ю, однак вона не виглядала сонною. Дівчина не один раз визирала через заднє вікно карети.
Кілька разів самотні вершники наздоганяли диліжанс, але це не були викрадачі.
Ми подолали чималу відстань, можливо, вони здалися. Ось що я подумав.
Минуло кілька годин. Ми доїхали до Роа без особливих проблем. Коли ми проїхали мимо надійних міських стін і здалеку побачили маєток володаря, нас охопило відчуття полегшення. Я підсвідомо подумав, що раз ми дісталися так далеко, то були в безпеці.
Ми покинули диліжанс і пішки попрямували до маєтку. Ми йшли легко. Після того, як нас годинами гойдала карета, я теж відчував втому, мабуть, через те, що вперше спав на соломі.
І тут, ніби чекаючи саме на цю мить, – юну панночку затягнули до провулка.
Я був необережним.
– …га? – я відволікся на дві секунди. Всього на дві секунди відвів від неї погляд, і панночка зникла. Я подумав, що вона справді зникла. Однак краєм ока помітив шматок тканини того самого кольору, що і одяг юної панночки, клаптик зник за рогом будинку.
Я кинувся туди. Коли я забіг до провулка, то побачив двох людей, вони тягнули панночку на собі та збиралися тікати.
– Хуу!
Я негайно створив стіну, використавши магію землі. Магія, випущена з моєї руки, створила перед ними велику земляну стіну. Їхній шлях був заблокований, тому вони були змушені зупинитися біля перепони, що раптово виникла перед ними.
– Що це таке?!
– Умху! – юна панночка закусила кляп, на її очах виступили сльози.
А вони швидко працюють, у них добре виходить за кілька секунд заткнути комусь рота. До того ж щока панночки набухла і мала червоний колір, схоже, її ударили.
Мої супротивники – двоє чоловіків. Один із них – той бандит, що бив мене ногою. Інший, мабуть, той чувак, з яким на складі розмовляв жорстокіший бандит. Вони обоє були по-бандитськи вдягнуті, та навіть мали мечі на поясі.
– Га, це той малий? Знаєш, якби ти не засовував свого носа куди не треба, то міг би повернутися додому…
Хоча цих двох здивувала раптова поява земляної стіни, та коли вони повернулися і побачили, що їхній супротивник це я, то посміхнулися.
Жорстокіший бандит без вагань попрямував до мене. Інший тримав юну панночку. Мені стало цікаво, чи є в них ще союзники. Однак зараз я створив маленьку вогняну кулю на руці, щоб залякати бандита.
– Ах ти ж! Виродок! – щойно він це побачив, то негайно вихопив меч.
Його напарник негайно нашорошився, він приставив кінчик меча до шиї юної панночки і почав повільно відступати.
– Ах ти ж маленька паскуда! Я все думав, чого ж ти такий спокійний, а виявляється, що ти маг-охоронець… Не дивно, що ти так легко втік. Бляха, мене обдурив твій зовнішній вигляд! Ти, мабуть, демон!
– Я не охоронець. Мене ще навіть на роботу не взяли.
Також я не демон, але немає потреби окремо зазначати це.
– Що? Тоді якого біса ти нам заважаєш?
– Ну, тому що тепер мене візьмуть на роботу.
– Ха, то ти хочеш грошей?
Хочу грошей, кажеш? Так, я тут, щоб заробити плату за навчання в магічному університеті, тож він не помилився у своєму припущені.
– Не заперечуватиму цього.
Почувши мої слова, рот жорстокішого бандита викривився у посмішці.
– Тоді переходь на наш бік. Я знаю одного збоченого дворянина, який готовий заплатити великі гроші за юну панночку зі знатної родини. Крім того, володар цього місця балує свою онуку й готовий дати великі гроші за викуп. Я можу виділити тобі частину цих грошей.
– Ого… – Захоплено видихнув я, юна панночка глянула на мене з блідим обличчям. Можливо, вона чула, що я хочу працювати, щоб мати змогу заплатити за навчання в магічному університеті. – і скільки ж це буде?
– Це не якась жалюгідна робота з платою в одну-дві золоті монети, за цю справу можна отримати десь 100 золотих монет. – Він сказав мені із самовдоволеною пикою.
Не знаю, які тут ринкові ціни, але звучало так, ніби він говорить про один мільйон єн. Це чимось нагадувало балачки школярів молодших класів.
– Хе-хе, пацанчику, хоча ти виглядаєш, як дитина, ти ж набагато старший, еге?
– Гм? Чому ти так думаєш?
– Це очевидно з того, що ти користуєшся магією, і так спокійно поводишся. Я знаю, що є такі раси серед демонів. Тобі приходилося тяжко через зовнішність, еге ж? Тож ти розумієш, настільки важливі гроші, правильно?
– Розумію.
То ось як все виглядає з точки зору інших людей. Хоча в певному сенсі це правда, ментально мені вже за сорок.
Бінго! Майже в яблучко, хороша робота.
– Так, звичайно, розумію. Доживши до цього віку, я глибоко усвідомлюю важливість грошей. Одного разу мене викинули без копійки в кишені в абсолютну невідомість, залишивши мені тільки одяг.
– Хехехе, тож ти розумієш нас, так?
Однак до цього випадку, я прожив життя взагалі не турбуючись про гроші. Майже двадцять років провів в усамітнені. Половина мого життя була заповнена еротичними й онлайн іграми. Я дечому навчився завдяки їм. Що буде, якщо зараз я зраджу юній панночці. А також, що буде, якщо я їй зараз допоможу.
– Тому, я думаю, що є дещо важливіше за гроші.
– Не починай робити красиві жести!
– Це не красиві жести. «Дере» за гроші не купиш. – Упс, проговорився.
– Дере? Що це в біса таке?
Жорстокіший бандит був ошелешений, але, схоже, зрозумів, що переговори перервані. Огидна посмішка зникла, а його обличчя стає похмурим. Він приставляє свій меч до шиї юної панночки.
– Тоді вона заручниця! Для початку вистріли ту вогняну кулю в небо.
– …вистрілити в небо?
– Саме так, навіть випадково не спрямовуй на нас свою руку. Ми використаємо її як живий щит або переріжемо горло швидше, ніж ти кинеш кулю в нас.
Хіба не розумніше сказати мені розвіяти заклинання? Хоча може він цього не знає. Вимовлене заклинання діє доти, доки не спрацює. Ті, хто не вивчав магію належним чином, ймовірно, не знають деталей.
– Зрозумів.
Перш ніж вистрелити заклинання вгору, я використав магію, щоб почаклувати над вогняною кулею. Додав всередину неї особливу вогняну кулю. І запустив у небо.
Піуу. Зі смішним звуком вогняна куля піднялася вгору. У повітрі прогримів потужний вибух.
– Ваа!
– Що?!
– Умх?!
Ревучий звук був настільки гучним, що від нього мало не лопнули барабанні перетинки. Спалах вибуху засліплював. У ту мить, коли противники дивилися на сліпучий жар, що падав вниз, я кинувся вперед.
Під час бігу я чаклував. Використовувати два заклинання вже було звичним. У правій руці магія повітря середнього рівня – Звуковий бум (Вакуумна хвиля). У лівій – магія землі середнього рівня – Кам’яна гармата (Кам’яна куля). Я спрямував заклинання на чоловіків.
– Ґяааа!
Вакуумна хвиля відрізала руку жорстокішому бандиту, який дивився в небо.
– Умх!
Коли юна панночка вислизнула з його хватки, я спіймав її, як принцесу.
– Ха! Не поспішай!
Я глянув на іншого бандита і зрозумів, що він мечем розрізав кам’яну кулю навпіл. Чорт, він так легко розрізав камінь. Не знаю, який стиль він використовує, але якщо бандит такий же сильний, як Пол, то у нас великі проблеми. Я не зможу його перемогти.
– Увааах…
Я створив ударну хвилю біля своїх ніг, змішавши магію повітря і вогню та полетів. Поштовх був настільки потужним, що мені здалося щось зламалося.
Після короткої затримки меч майже зачепив кінчик мого носа, коли лезо проходило крізь місце, де я був ще мить назад. У вухах засвистіло.
Це було близько.
Проте він не настільки швидкий, як Пол. Раз так, то я повинен заспокоїтися, я багато разів відпрацьовував симуляцію із суперником-мечником. Дотримуючись вивченого, ми можемо вирватися звідси.
Поки я був у повітрі, то підготував наступне заклинання. Спочатку запустити вогняну кулю в обличчя супротивника. Заклинання повільно летіло до нього.
– І це все?!
Бандит визначив траєкторію та підняв меч, щоб розітнути кулю. Поки вогняне заклинання летіло до нього, я використав магію води та землі, щоб створити трясовину під його ногами. Коли він перехопив вогняну кулю, то його ноги до литок обхопив липкий бруд, не даючи рухатися.
– Що?!
Так, я переміг!
Я був у цьому впевнений. Бандит більше не може бігти. Він перехопив вогняну кулю, але ми вже поза межами його досяжності. Хоча я тримав панночку на руках, та все одно можу сховатися серед натовпу. А якщо знадобиться, я можу покликати на допомогу.
…Ось, що я думав у цей момент.
– Що, думаєш я дам тобі втекти?!
Раптом він кинув свій меч.
І тут я згадав чого навчав мене Пол. У стилі фехтування Бога Півночі є техніка, що дозволяє мечнику з відрубаною ногою метнути меч. Ця техніка дозволяє проштрикнути ворога, який знаходить на відстані.
Меч летів прямо в мене на величезній швидкості. Я усвідомив, що мені його не уникнути. Меч летів ніби у сповільненій зйомці. Зброя націлена в мою голову.
…Смерть.
Щойно це слово вискочило в моїй голові, як наступної миті переді мною вистрибнуло щось темно-коричневе. Зі звуком схожим на розбиту порцеляну меч упав.
– Га?
Перед нами була спина. Широка і мускулиста спина. Я підняв очі, на голові були звірячі вуха. Це – Ґіслейн Дедордія. Вона поглянула на мене і злегка кивнула.
– Решту залиш мені.
У мить, коли вона поклала руку на меч на поясі – у повітрі промайнув червоний спалах.
– …е?
У чоловіка, чиї ноги загрузли в болоті, відвалилася голова. І це попри те, що він далеко за межами досяжності меча.
– Га, звідки воно взялося…
У мить, коли Ґіслейн змахнула хвостом, упала голова іншого бандита. Звук, як вона ударилася об землю, здавалося, дійшов до нас.
Я не встигав думати.
– …
Лише розсіяно спостерігав, як тіла двох бандитів, що були на відстані кількох метрів один від одного, впали. Це здавалося нереальним. Я навіть уявлення не мав, що щойно сталося.
Га? Вони мертві? Ця коротка думка прийшла мені в голову.
– Гм. Рудеусе, вороги лише ці двоє?
Коли до мене заговорили, я прийшов до тями.
– А, так. Дякую, пані Ґіслейн…?
– Жодних пані, називай мене просто Ґіслейн. – Вона обернулася та кивнула. – Я бачила вибух у повітрі, тому прийшла подивитися.
– Ц-це було швидко. Тобто, ви перемогли їх за лічені секунди…
Минула тільки хвилина відтоді, як я використав перше заклинання. Вона прибула сюди дуже швидко.
– Я була поруч. Крім того, це не так вже і швидко. Будь-який воїн із родини Дедордія може миттєво вбити ворога. До речі, Рудеусе, ти вперше бився з мечником стилю Бога Півночі?
– Це вперше, коли ми билися на смерть.
– Ясно. Такі люди не здаються навіть за крок до смерті, будь обережним.
За крок до смерті…
Так, я був за крок до смерті. При згадці про ті миті, коли в мене летів меч, мої ноги тремтять. Це був не тренувальний бій. Це був справжній бій не на життя, а на смерть.
– Хо-ходімо додому.
Якби я зробив один неправильний крок, то помер. Я ніколи всерйоз не замислювався над цим, але це дійсно інший світ. Світ меча і магії.
Що станеться зі мною, якщо я помру?
Від хвилі невимовного жаху по спині пройшов мороз.
☆☆☆
– Хаа…
Коли ми дісталися до маєтку, юна панночка була настільки виснажена, що сіла прямо на землю. Здається, тепер, коли напруга зникла, ноги її більше не тримали.
Покоївки стривожено кинулися до неї. Коли вони спробували їй допомогти, юна панночка відштовхнула їхні руки і підвелася сама. Її ноги тремтіли, як у новонародженого оленятка.
Вона випрямилася, схрестивши руки на грудях. Схоже, її дух відновився, коли панночка повернулася додому. Покоївки, відчувши щось дивне в її діях, завмирають.
Юна панночка вказала на мене пальцем і голосно сказала:
– Ми дома, тож я дотрималася свого слова! Тепер я можу говорити, так?!
– О, справді. Тепер ви можете говорити, юна панночко.
Коли я почув цей гучний голос, то зрозумів, що зазнав невдачі. Мені не вдалося змінити цю егоїстичну й жорстоку дівчину на слухняну дитину. Гадаю, вона здогадалася, що я відчув страх під час бою. Можливо, зараз вона скаже, що я намагався показати себе могутнім, але насправді – слабак.
– Я дозволяю тобі називати мене Еріс!
Слова юної панночки заскочили мене зненацька.
– Що?
– Це особливий привілей!
…тобто, я зробив це? Типу, я впорався? Тобто, я можу працювати домашнім вчителем? О, ого! Реально?! Я досягнув успіху! Так!
– Дякую, пані Еріс!
– Жодних пані! Просто Еріс! – юна панночка скопіювала інтонацію Ґіслейн. Як тільки вона закінчила, то впала на спину.
Ось так я став домашнім учителем Еріс Бореас Ґрейрат.
- - - - - - - -
Ім’я: Еріс Б. Ґрейрат
Рід занять: Онука володаря Фіттоа
Особистість: Жорстока
Не любить: Слухати те, що кажуть інші люди
Читання і письмо: Може написати власне ім’я
Арифметика: Може додавати числа від 1 до 9.
Магія: Є зацікавленість
Фехтування: Стиль Бога Меча, початковий рівень
Етикет: Може привітатися у стилі Бореаса
Люди, які їй подобаються: Дідусь, Ґіслейн
~ ~ ~
Hello Work (ハローワーク, harōwāku) – місце для пошуку роботи
Пол (パウロ, Pauro).
Коментарі
Дописати коментар