Роман РБ. Том 2. Розділ 5
Розділ 5. Юній панночці десять років
Розділ 5. Юній панночці десять років
Минув рік.
Навчання Еріс проходило гладко. Схоже, у неї талант у фехтуванні, вона досягнула середнього рівня до того, як їй виповнилося десять років. Це означає, що Еріс може позмагатися у силі зі звичайними лицарями.
Ґіслейн сказала, що, ймовірно, вона зможе досягнути просунутого рівня за кілька років… здається, юна панночка – геній.
Коли я спитав про себе, Ґіслейн відвела погляд. Схоже, в мене немає таланту у фехтуванні.
Еріс досягнула певних успіхів у читанні та письмі. Ґіслейн не раз розповідала, що без уміння читати, вона не могла нічого зробити, її багато разів обманювали, і навіть продали як рабиню, тож її розповіді вмотивували панночку і вони відчайдушно навчалися разом
Хоча вивчення арифметики просувалося повільно. Це її слабке місце, але нема потреби квапитися. Не знаю, чим Еріс займатиметься у майбутньому, але в цьому світі знання вищої математики не потрібне, тож п’яти років має вистачити на опанування чотирьох математичних функцій. Цього достатньо.
Уроки магії також проходили добре, але мені здається, ми зайшли у глухий кут. Вони могли використовувати базові заклинання, промовляючи магічні формули. І, коли Еріс опанувала більшість шкіл, окрім землі, Ґіслейн уміла лише в магії вогню. Чому така різниця, якщо вони проходять одні й ті ж уроки? Можливо, слабкість Ґіслейн це вода, повітря і земля? Здається, що це так, хоча я не дуже в цьому впевнений.
Хай там що, очевидно, це не та ситуація, коли проблему можна вирішити простим повторенням того, що написано у підручнику. Ми перепробували різні школи, але я не знаю, як їм допомогти. Крім того, нещодавно була практика безмовного чаклування, але результати були такі собі. Сільфі могла зробити це одразу, тож мені цікаво справа у віці чи у неї просто особливий талант?
Можливо, я навчаю їх непотрібних речей. Чи варто спробувати перейти до заклинань середнього рівня? Але Еріс і Ґіслейн – мечниці. Для них краще повністю опанувати початковий рівень, який можна використовувати для різних завдань. Зрештою я вирішив залишити все як є. Мені хочеться вірити, що колись вони зможуть безмовно чаклувати.
☆☆☆
Скоро Еріс святкуватиме свій десятий день народження.
Десятий день народження – це особлива дата.
У аристократів заведено відзначати п’ятий, десятий і п’ятнадцятий день народження з великим розмахом.
У день народження Еріс велика зала маєтку та внутрішній двір біля зали будуть відкриті для відвідування. Подарунки стікалися звідусюди, запросили вельмож з усього міста. Оскільки Саурос більше відповідає суворому військовому типу, спочатку планувалося, що буде вечеря з морем випивки, але втрутився Філіп і перетворив майбутнє святкування на танцювальний вечір, щоб місцеві дворяни нижчого рангу також змогли прийти.
Маєток сповнився метушні, готуючись до вечірки. По коридору бігли покоївки з собачими вушками. Зазвичай, у будинку вельмож слугам забороняють бігати, але це особливе місце, коли потрібно, покоївки мчали тут на повній швидкості. Якби вони наштовхнулися на розі з переведеним студентом, то могли відправити його до зірок.
Я тримався ближче до стін коридору, щоб не заступати їм дорогу. У мене нема ніяких планів. Це просто прогулянка. Саме так, прогулянка.
Я не маю нічого спільного з цією метушнею.
Зараз Еріс як головна героїня вечірки проходить спеціальні уроки етикету, тож наші заняття скасовані. Філіп сказав їй: принаймні поводитися, як десятирічна дитина, щоб за це не було соромно. Схоже, вона не відповідала цій вимозі, тож Една з втомленим обличчям попросила збільшити кількість уроків.
Я погодився, тож останніми днями Една з Еріс навчаються з ранку до вечора. Тож мені нічого робити.
Я буду на вечірці Еріс як один із гостей, все-таки це її день народження. Тож там мені не буде чого робити, крім як просто поїсти в кутку. Від мене нічого особливого не вимагали.
Я, бува, подумав зайняти вільний час тренуваннями і вивченням етикету, але постійна самодисципліна виснажує. Тож я вирішив відкласти це, до того ж мені захотілося вивчити маєток. Це вперше, коли я беру участь в такому масштабному заході. Можливо, є щось, де знадобиться моя допомога? Хоча, мабуть, єдине, що я можу зробити, це скуштувати їжу.
– Якщо подумати, чи буде на дні народження торт?
У селі Буена він не з’являвся. Торт начебто є тут, але я його не бачив. Іноді хочеться з’їсти щось солодке.
Думаючи про це, я йшов на кухню. Я міг би запитати у покоївок є торт чи ні, але також про це можна дізнатися прогулявшись. Якщо пощастить, можна натрапити на зразки страв, що готуються до дня народження.
Так. Я зголоднів. Чи не час обідати?
– Досить! – двері переді мною відчинилися з гуркотом, із кімнати вискочила Еріс. З розлюченим виглядом вона на скаженій швидкості промчала коридором і зникла за рогом.
З кімнати за нею вибігла Една:
– Юна панночко… – Вона глянула праворуч, затим ліворуч, побачивши, що Еріс нема, жінка зітхнула. – Хаа…
Здається, вона помітила мою присутність тільки на середині зітхання. На її обличчі з’явилася слабка усмішка:
– Це ж пан Рудеус.
Ця усмішка ніби просила вислухати її. Незвично, щоб Една робила таке лице.
– Ви багато працюєте, пані Едно.
– Мені шкода, що вам довелося це побачити.
Коли я наблизився до неї і підняв руку, вона витончено вклонилася мені. Граційні рухи. Я приклав руку до грудей і вклонився у відповідь.
– Що сталося?
– Що ж… дещо соромно про це говорити, але юна панночка втекла.
Ну, це мені відомо, бо я бачив все на власні очі. Втеча Еріс була приголомшливою. Вона зникла за лічені секунди. Я теж добре вмію тікати, але не настільки.
Една стурбовано приклала руку до щоки:
– Відверто кажучи, останнім часом я навчаю її танцювати, але в неї, схоже, не дуже виходить. Щойно мова заходить про танці, вона кудись тікає.
– О так, ця ситуація доволі неприємна. Я розумію, що ви відчуваєте. – Мені добре відоме це відчуття, бо вона чимало від мене тікала. Принцип Еріс не робити того, що їй не подобається. Едні непросто. Важко спіймати Еріс, коли та тікає.
– До її дня народження залишилося менше місяця, якщо так триватиме і далі, вона осоромиться перед гостями.
Една говорить про це так, ніби це велика справа. Але тепер уже пізно. Еріс уже має тут репутацію фізичного втілення жорстокості. Невміння танцювати, не знаходиться на верху ганебного списку.
– Це її десятий день народження, стати посміховиськом у такий день… вам не здається, що це занадто, пане Рудеусе?
Една поглянула на мене з блиском в очах.
Якщо їй є що сказати, мені б хотілося, щоб вона зробила це прямо.
– Перепрошую, що ви хочете, щоб я зробив?
– …ем, пане Рудеусе, чи не могли б ви умовити пані Еріс повернутися на уроки танців.
Ось так все почалося.
☆☆☆
Чому я погодився на її прохання? Справа не тільки в тому, що в мене багато вільного часу, було дещо в словах Едни, що змусило мене задуматися.
«Чи не занадто стати посміховиськом на свій десятий день народження?»
У цьому світі існує традиція пишно святкувати день народження у п’ять, десять і п’ятнадцять років. Тільки три рази. Буде надто сумно заповнити такий пам’ятний день гіркими спогадами. Якщо докласти трохи зусиль, ця подія може стати дуже радісним спогадом, але якщо нічого не зробити, то це буде сумний спогад.
Якби у молодших класах я навчався трохи краще, то вступив би до іншої середньої школи, і тих жахливих подій не сталося б. Не було б складних часів. Можливо, я б не закрився від світу. Не думаю, що з Еріс станеться щось подібне, але є великий шанс того, що неприємні спогади залишаться надовго.
Думаючи про це, я шукав Еріс.
На щастя, я швидко її знайшов. Вона лежала горілиць на великій купі сіна за стайнею.
– Хм. – Побачивши мене, панночка похмуро зітхнула.
Я заліз на сіно та сів біля Еріс.
– Я чув, що ви погано танцюєте… Ооой!
Мене різко зіштовхнули ногою. Я зміг безпечно приземлитися і швидко озирнувся назад, Еріс негайно завдає другого удару одразу ж після першого. Якщо не подбати про безпеку, другий удар прилетить у потилицю.
Ось як я думав, але другого удару не було.
Еріс лежала на сіні та дивилася в небо.
– …
Я знову виліз на сіно й сів поруч з Еріс. Цього разу я обома руками схопився за сіно, щоб не впасти від поштовху. Щойно про це подумав. Як відчув удар по голові.
– Ойой.
П’ятка Еріс опинилася на моїй маківці. Але це був не потужний удар каблуком, більше здавалося, що вона просто поклала ногу на мою голову. Панночка була в поганому настрої, але, здавалося, не мала сил.
– …повернетеся на урок?
– Мені не треба вивчати танці.
Я поглянув на Еріс, вона продовжувала дивитися в небо.
– Але…
– Я не буду танцювати на своєму дні народження. – Твердо сказала Еріс.
Але головна героїня вечора повинна станцювати. Я ніколи не брав участі в танцювальних вечорах, але, очевидно, що її в той день якось витягнуть, щоб станцювати перед усіма.
– Навіщо займатися тим, чого ти не вмієш робити? – сказала Еріс, надувши губи.
Розумію, що вона відчуває. Але втеча лише погіршить ситуацію в майбутньому.
– Так, на подібне запитання складно відповісти.
Як я можу її переконати? Паночку точно не переконає, якщо я скажу, що вона шкодуватиме про це в майбутньому. Це те, що знають дорослі. Вона не знає, що таке жаль, поки не відчує його сама.
– Ти цього не розумієш, бо можеш зробити все.
– Ні, є речі, які навіть я не можу зробити.
– Є такі?
– Звичайно.
– Хаа… – Еріс не запитала, що ж це. Вона просто кивнула з виразом обличчя, який ніби говорив «Я в це не вірю».
– Я думаю, що коли ти не вмієш щось робити і наполегливо працюєш над цим, то відчуваєш більшу радість, коли досягаєш успіху.
– Та ну? – Еріс знову дивилася в небо, схоже, це її анітрохи не переконало.
– Я теж вам допомагатиму. Чому б знову не спробувати потанцювати?
– … не хочу.
На цих словах розмова закінчилася, я не міг придумати, що ще сказати. Схоже, це неможливо.
Либонь, ліпше звернутися по допомогу до Ґіслейн. Звісно, вона теж не знає, для чого потрібні танці, як і я. Тоді залишаються Една і Філіп. Звернутися до Філіпа?
Щойно я про це подумав, Еріс прибрала п’ятку з моєї голови. Затим вона відштовхнулася ногами і зістрибнула з сіна.
– Рудеусе.
– Так?
– Я повертаюся на уроки танців. Іди за мною.
Мої слова подіяли? Чи це просто примха? Хай там що, вона виглядала вмотивованою, тож це потішило мене.
– Добре. Юна панночко.
Я пішов за нею до танцювального залу.
☆☆☆
Допомагаючи юній панночці вивчати танці, я також навчався танцювати. Процес проходить набагато швидше, коли у тебе є партнер.
Однак я ніколи раніше не танцював у минулому житті, весь мій досвід зводився до гри в одну невелику аркадну гру в середній школі, тому я трохи хвилювався.
– Чудово. Ви маєте талант до цього, пане Рудеусе.
На моє здивування, я опанував кілька початкових кроків. Суть танцю зводилася до просто слідування крокам, узгоджених з ритмом музики. Для колишнього мене, що ніколи не займався фізичними вправами, це було б складно, але тепер це було досить просто, бо я займався тренуваннями. Для початкових кроків не потрібно було докладати великих зусиль.
– …хм. – Еріс надулася, коли Една похвалила мене.
Вона витратила місяці на те, що я зміг опанувати досить швидко, ясна річ, що це викликало в неї гіркі почуття. Проте я не просто навчався. Я уважно досліджував, чому Еріс не даються танці.
На це були дві причини. Перша – Една погано викладала. Ні, не те щоб погано, це був звичний метод для вчителів. Роби так і роби ось так, просто запам’ятай. Вона не говорила про те, чому це важливо і для чого воно потрібно. Я мав подібного вчителя в середній школі. Він говорив мені подумати про ті частини, які я не розумію, самостійно, але для людини, чий день заповнений навчанням, це було майже нестерпно.
Друга – Еріс мала слабке місце. Її кроки надто швидкі та різкі. Характер і рухи юної панночки добре поєднуються зі стилем Бога Меча. Але це дало зворотний результат у танцях. Там, де потрібно рухатися повільно, щоб слідувати за ритмом, вона рухається швидко і різко, тому не синхронізується з партнером. Еріс намагається триматися за свій темп щоразу, коли інстинктивно не хоче, щоб її ритм порушували. Попри все, що відбувається, вона трималася за нього. Це чудове вміння в бою, але стримує її в танці. Зрештою, танець це взаємодія з партнером.
За словами Едни, це вперше коли зустрілася з людиною, яка немає хисту до танців. Але це не зовсім так. Вона може рухатися швидко, а це означає, що вона здатна різко змінити рух. Швидкість і різкість. Для деяких танцювальних програм, це підходить ідеально.
Тож метод навчання Едни не працював. Однак звинувачення викладачки ніяк не вплине на рухи Еріс. Тому потрібно прикласти тут руку.
Дивлячись на Еріс, що незграбно рухалася, я вирішив дещо спробувати.
– Еріс, будь ласка, заплющте очі та спробуйте рухати тілом у власному ритмі.
Почувши мої слова, паночка підозріло глянула на мене:
– Що ти плануєш зробити, коли я заплющу очі?!
– …Пане Рудеусе? – ніжна усмішка Едни трохи зів’яла.
Ні, ви чого? Ви ж не думаєте, що я її поцілую? Як грубо, де ви ще знайдете такого джентльмена, як я…
– Я використаю магію, що допоможе вам танцювати.
– О! Є таке заклинання?!
– Ні, це магія, а не заклинання. Це загадкове явище.
Еріс збентежено нахилила голову, але зробила те, що я попросив.
Її ритм, це те, що я не один раз бачив під час уроків фехтування, швидкий, точний, різкий, але нерегулярний. Ритм, який неможливо прочитати повністю, ритм, який природним чином порушує ритм суперника. Те, що я ніколи не зможу наслідувати. Ритм відвертого егоїста.
– Зараз я буду плескати в долоні, а ви дійте так, ніби намагаєтеся уникнути атаки.
Сказавши це, я почав плескати у долоні з певним ритмом. Еріс рухалася відповідно до нього. Я робив це деякий час, ніби натиснувши на кнопку «повтор», вигукуючи через певні проміжки:
– Так! Так!
Вигукував перед тим, як почати плескати в долоні. Еріс чекала якусь мить, а потім рухалася відповідно до заданого ритму.
– Ц-це воно! – Една здивовано підвищила голос.
Еріс виконувала правильні танцювальні кроки. Вона все ще рухалася трохи швидко, але це не повинно стати проблемою.
Една стиснула кулак і вигукнула з незвичною схвильованою усмішкою:
– Ви зробили це! Ви зробили це, юна панночко!
Еріс розплющила очі та запитала, радісно всміхаючись у відповідь:
– Справді?!
Я заговорив знову, ніби виливши на них відро води:
– Агов, не розплющуйте очі. Вам потрібно запам’ятати це.
– Запам’ятати… Мені всього лише потрібно стежити за маневрами суперника і уникати атак!
Саме так. Це те, що ми робили на уроках фехтування, – уникали атак Ґіслейн. Щоразу, коли вона використовувала якийсь маневр, то вигукувала «Так!», щоб ми навчилися ухилятися від вбивчих атак. У порівняні з цим, в моєму голосі легко відчути відсутність вбивчого наміру, тож і ухилитися легше. До речі, на цих уроках я отримав кращі результати, ніж Еріс. Юна панночка виявилася досить довірливою, а тому легко велася на маневри.
– Еріс, те, що ви дізналися на одному уроці можна застосувати на інших. Якщо щось не виходить, спробуйте пригадати чи стикалися ви з чимось подібним на інших заняттях.
– До-добре. – Еріс повелася досить незвично, вона широко розплющила очі та кивнула, нічого більше не сказавши.
Схоже, проблема з танцями вирішена.
– Як і очікувалося від вас, ви ж уже рік навчаєте панночку арифметики. – Схоже, Една вражена. Вона дивилася з теплом в очах.
Як і очікувалося, га… Невже навчання Еріс було настільки безнадійним? Хоча так. Мені теж було важко. Половину заслуги потрібно віддати Ґіслейн. Без неї нічого б не вийшло.
– У мене ніби полуда з очей спала. Здається, між фехтуванням і танцем є щось спільне. – Една виглядає так, ніби побачила щось неймовірне. Ніби, о Боже, я щойно побачила диво! Це занадто.
– Ну, є танці з мечами. Фехтування і танці мають доволі тісний зв’язок.
– Танці з мечами? О, невже вони справді існують? – здивовано запитала Една.
Танець з мечами є загальновідомим знанням серед учнів-задротів середніх класів, але тут його може і не існувати.
– Е? А, так, я читав про це у книзі…
– О, прочитали у книзі… звідки походить цей танець?
– А, цей, він походить з пустельної країни.
– Пустельної… Тоді це виходить континент Беґарітт, так?
– Не знаю. Як би це дивовижно не звучало, ймовірно, що це танець з континенту демонів. Я чув, що там є багато маленьких племен, схоже, хтось з них виконує подібний танець. – Трохи розмито сказав я.
– Зрозуміла, накопичення таких знань це джерело мудрості пана Рудеуса. – На губах Едни знову з’явилася ніжна усмішка, коли вона робила мені комплімент. Схоже, вона отримала підтвердження цього факту.
– Саме так, Рудеус – чудовий! – з якоїсь причини гордо додала Еріс.
Так, хваліть мене більше. Я та людина, що підноситься вгору від похвали. Бвахахахахаха!
☆☆☆
День танцювального вечора.
Еріс сиділа вдягнута, як принцеса, Саурос у піднесеному настрої вигукнув про початок святкування. Я влаштувався в кутку зали і спостерігав звідти.
Від початку вечора Філіп з дружиною вміло розбиралися з вельможами середнього та нижчого рангу, які скупчилися навколо родини Ґрейрат. Вони діяли настільки вміло, що ніхто не міг знайти отвору, щоб прослизнути мимо. Ті ж, хто намагався прямо поговорити з Сауросом, тікали, зазнавши впливу його могутнього голосу та безжальної односторонньої розмови.
Коли вони відступали, то прямували до останньої своєї надії, вони ішли до Еріс, зірки цієї вечірки. Еріс не має жодних повноважень і не розуміє політичних розмов. Тому вона перетворилася на робота, що повторює «розкажіть про це батькові, будь ласка».
Дехто привів з собою синів, юнаків і чоловіків середнього віку, щоб познайомити з нею. Було кілька дітей приблизно нашого віку, але більшість із них вже були досить жирними. Упевнений, що вони ростуть у мирі та комфорті. Здається, ніби я дивлюся на старого себе.
Коли я відчув спорідненість з ними, настав час для танців.
Як ми і планували спочатку, я взяв на себе роль першого партнера Еріс по танцях. Це буде найпростіший, дитячий танець, але оскільки Еріс зірка вечора, ми вийшли в центр зали. Нам просто потрібно зробити те, що ми вивчали.
– Щ-щ-що…!
Коли заграла музика, Еріс дуже занервувала. Так ми не зможемо нормально танцювати. Ба більше, є ймовірність того, що вона різко зіб’є мене з ніг і втече подалі.
– …
Використаю погляд і кроки, щоб додати маневрів до танцю. У відповідь на це Еріс надула губи.
– Навіщо? – знову промимрила вона, але тепер напруга зникла і вона повернулася до звичного стану.
Після цього вона кілька разів наступила мені на ноги, але ми змогли завершити танець без проблем.
– Хороша робота, пане Рудеусе, – сказала мені Една, коли танець закінчився.
Схоже, напруга юної панночки була помітною навіть здалеку.
На запитання, як мені це вдалося, я відповів, що зробив те саме, що ми використовували на практичних заняттях. На обличчі Едни було здивування, але коли я додав, що це загалом пов’язано з фехтуванням, вона захихотіла.
На цьому моя роль закінчилася. Настав час перекусити. Сьогодні подали багато рідкісних страв. Наприклад, пиріг із кисло-солодкими незнайомими мені фруктами, м’ясну страву для якої використали цілу тушку корови чи красиво оформлений торт.
Коли я із задоволенням смакував стравами, то зустрівся поглядом з Ґіслейн, що стояла на варті. Її погляд був стриманим, але з рота текли слинки.
Я людина, яка вміє читати атмосферу. Тому загорнув потроху кожної страви в серветки і сказав покоївці віднести їх до моєї кімнати. Здається, по закінченню танцювального вечора в охоронців і слуг буде власний бенкет, але подібних страв там не буде.
Коли я подбав про більшу частину страв, то помітив, що переді мною стоїть гарна дівчина.
Вона привіталася і назвала своє ім’я. Здається, це дочка вельможі середнього рангу, але її ім’я було таким довгим, що я не зміг його запам’ятати.
Хай там що, вона звернулася до мене з проханням «Чи не могли б зі мною потанцювати?», я відповів, що знаю лише прості кроки, і ми пішли танцювати. Гадаю, я добре танцював. Коли танець закінчився, до мене підійшла інша дівчина і запитала, чи можу я потанцювати з нею.
Я подумав: «Ого, я теж досить популярний». Панянки підходили одна за одною. Серед них були жінки за тридцять і дівчатка молодші за мене. Я відмовляв тим, з ким не міг танцювати через різницю у зрості, але в основному погоджувався.
Я японець, який може сказати ні. Однак важко сказати «ні» іншим дітям, коли першій дівчині я сказав «так». Звичайно, у мене були приховані мотиви, але я так втомився, що не міг запам’ятати ні їхніх облич, ні імен.
Коли моя популярність пішла на спад, підійшов Філіп і пояснив:
– Це провина мого батька.
Коли Сауроса запитали, хто був той хлопчик, що танцював перший танець з Еріс, він прямо сказав, що це той, хто має прізвище Ґрейрат. Іншими словами, в усьому винен Саурос.
Проте я не можу його звинувачувати.
Його запитали:
– Той хлопець, що так вміло вгамував нервування юної панночки під час першого танцю, можливо, ваша позашлюбна дитина, пане Сауросе?
Схоже, це не абияк його потішило. Спочатку ми планували тримати моє прізвище у таємниці, але у цій ситуації був замішаний алкоголь, тож, мабуть, цього було не уникнути. Іншими словами, дворяни припустили, що я можу бути дитиною з іншої гілки родини або сином коханки, хай там що, я маю якусь вагу, тож вони відправили до мене своїх доньок і онучок.
Я запитав у Філіпа, чи не було б розумнішим підійти до мене по закінченню першого танцю? На що він усміхнувся і сказав мені, що вони помітили мої маніпуляції із серветками і тому вирішили почекати. Хто хоче, той бачить.
Коли я поцікавився у нього, що робити з дівчатами, які намагаються зі мною познайомитися, він відповів, що я вільний у своїх діях. Здається, хай який буде розвиток подій, Філіп не планував залучати мене до політичної діяльності. Або, можливо, він подумав, що буде політична вигода вже тільки від того, якщо я зійдуся з одною з тих дівчат в майбутньому.
Я власне не маю бажання отримати політичну владу. Тож сьогоднішня швидкоплинна зустріч з популярністю більше нагадувала сон.
Хоча якщо я стану заможним і важливим, то зможу мати милих дівчат,
всіх, яких захочу.
Ось що я подумав у ту мить.
– Однак я попрошу утриматися тебе від наслідування прикладу Пола і не спати з кожною жінкою на своєму шляху, щоб не заплямувати прізвище нашої родини. – Філіп придушив подібні думки ще в зародку.
Останньою дівчиною, що підійшла до мене, була Еріс. Сьогодні вона була вбрана не у звичне вбрання, а в блакитну сукню. Її волосся зібрали в зачіску та прикрасили стрічкою з квітами, від чого юна панночка виглядала дуже милою.
Це її перший танцювальний вечір, незнайомі дорослі зверталися до неї один за одним, що, здається, втомило Еріс. Однак вона виглядала також схвильованою, тому що вечір, де вона головна зірка, пройшов так добре.
– Потанцюєш зі мною?
Голосної, грубої і різкої Еріс не було. Вона запросила мене на танець, поводячись так само витончено, як інші дівчата, що підходили до мене.
– З радістю.
Беру її за руку і веду за собою. Еріс вийшла в центр зали, озирнулася навколо з ясним обличчям і легенько засміялася.
Раптом заграла трохи складна музика зі швидким ритмом, під яку ми ніколи не танцювали. Можливо, музиканти хотіли потішити гостей.
– А, е-е… – цього вистачило, щоб збити Еріс з пантелику. Можливо, через те, що вона намагалася дотримуватися витонченого образу.
Вона благально подивилася на мене, не розуміючи, що робити, тож я додав різні фінти з поглядом у ритм музиці. Ця музика відрізняється, але Еріс легше танцювати під такий ритм. Хоча кроки були трохи неакуратними.
Якщо Една це побачить, то або здивується, або розсердиться.
Рука об руку, крок уперед і відступ, як звичайне тренування з мечем. Хоча танець відповідав ритму музики, але він був трохи неузгодженим і, мабуть, виглядав дивно для глядачів.
Але Еріс було весело. Вона, вічно насуплена і надута, нарешті усміхалася, як і належить дівчаткам її віку. Побачивши її такою, я подумав, що принаймні через це було варто взяти участь у цій вечірці.
Коли танець закінчився, пролунали оплески. Підбіг Саурос, він посадив нас обох на плечі та промчав подвір’ям, весело сміючись.
Він хороший чоловік. Люди навколо щиро сміялися.
Це був чудовий вечір.
☆☆☆
Після закінчення вечора я запросив до своєї кімнати Ґіслейн і Еріс. Насправді я планував запросити лише Ґіслейн, але Еріс була поряд, коли я це зробив, тому запросив і її.
Від вигляду їжі на столі живіт Еріс забурчав. Здається, вона нічого не їла на вечорі через хвилювання і тривогу.
З кривою посмішкою я дістав дешевий алкоголь, який купив заздалегідь у місті та заховав у глибині шафи. Це для Ґіслейн, але Еріс також захотіла випити, тому я налив три склянки, ми проголоси тост і стукнулися склянками. У цій країні алкоголь можна пити з 15 років, але сьогодні ми вирішили заплющити на це очі. Нормально іноді порушувати правила.
Випивши першу склянку, я раптом дещо пригадав і піднявся на ноги.
– Це ідеальний час, щоб віддати їх. – Сказав я, дістаючи два чарівні жезли з полиці біля ліжка.
– Га? Що це?
– Ви, Еріс, можете вважати це подарунком на день народження.
– Га? Тоді вже краще оце. – Еріс вказала на кілька маленьких фігурок, зроблених за допомогою магії землі, що я недавно зробив під виглядом навчання. Фігурки дракона, корабля і крихітна Сільфі вишикувалися у ряд.
Не те щоб я вихвалявся, але в минулому житті у свої двадцять я захоплювався фігурками та пластиковими моделями. Був навіть момент, коли я зробив картонний розмальований будиночок. На жаль, у цьому світі фарба дорога, а спреїв взагалі нема, тому вони були не пофарбовані. Проте робити фігурки за допомогою магії землі було весело і цікаво. Та все-таки це робота любителя…
До речі, першу фігурку Роксі у масштабі 1/8 купив вуличний торговець за одну золоту монету. Він, мабуть, уже подорожує світом. Що ж, зараз не про це.
– За словами мого наставника, вчитель магії дає своєму учневі магічний жезл. Я дещо запізнився з цим, бо не знав як робити їх і не мав грошей, щоб купити потрібне, але якщо ви не проти, прийміть ці жезли.
Щойно Ґіслейн це почула, вона різко встала, а потім шанобливо опустилася на одне коліно. О, я знаю, що це. Це поза, яку використовує учень стилю Бога Меча, щоб висловити повагу своєму наставнику.
– Так, учителю Рудеусе. Щиро вдячна.
– Ум, от і добре. – Ця ситуація мене трохи збентежила, тому я передав жезл так шанобливо, як тільки міг.
Ґіслейн дивилася на жезл зі щасливим обличчям:
– Я тепер можу називати себе магом?
О, то це причина її дій? Чи може вона називати себе магом? Я нічого не чув про це від Роксі… Хоча з якого боку не подивися, це річ для початківців, тож, ні. Але якщо ти почав вивчати магію, чи можеш ти називати себе магом? Гм, здається, наставниця дечого не пояснила.
– Тоді, Еріс ти хотіла це? – коли я жартівливо підняв фігурку Сільфі, вона похитала головою.
– Ні! Це, цей жезл! Я хочу його!
– Добре, тримай.
Вона негайно вихопила жезл з моїх рук, але, пригадавши благоговійне ставлення Ґіслейн, негайно випрямилася і шанобливо тримала його обома руками.
– Щ-щиро вдячна, учителю Рудеусе.
– Так, бережи його.
І тут Еріс поглянула на Ґіслейн.
Що таке?
Ґіслейн також помітила цей погляд і через кілька секунд вона напружилася і похитала головою.
– Вибачте, але моя раса немає таких звичаїв. Я нічого не підготувала.
Мені було цікаво у чому справа, а виходить, що це був натяк на подарунок.
Еріс сіла на диван із розчарованим обличчям. Здається, тут немає звичаю, щоб працівник дарував подарунки начальнику, але трохи сумно, що вона не змогла отримати подарунок від Ґіслейн, яку любить як старшу сестру.
Гадаю, потрібно допомогти.
– Ґіслейн, вам не потрібно дарувати щось особливе. Це може бути щось, що ви зазвичай носите, щось на зразок амулета чи щось таке.
– Хм, – трохи подумавши, Ґіслейн зняла з пальця перстень. Дерев’яне різьблене кільце, воно дещо потерте і подряпане, але чи то в ньому є якась магія, чи то світло так падало, чи то матеріал такий, воно мало ледь помітний зеленуватий відблиск. – Цей перстень – талісман, який передається в нашій родині. Говорять, якщо ти його носиш, то вночі на тебе не нападуть злі вовки.
– Я м-м-можу…?
– Так, це був звичайний забобон.
Еріс боязко прийняла перстень. Вона одягнула його на підмізинний палець правої руки і міцно притисла обидві долоні до грудей.
– Я б-берегтиму його.
Вона виглядала щасливішою, ніж коли отримала від мене магічний жезл.
Я відчуваю, що програв. Ну, це ж перстень. Для дівчинки це дуже важливо, так?
– Звичайний забобон? Тобто це означає, що на вас, Ґіслейн, напав злий вовк? – мені стало цікаво, тож я запитав.
Ґіслейн кивнула зі складним виразом обличчя:
– Так. Це була жарка безсонна ніч, і Пол запропонував мені скупатися…
– Так, зрозумів. Гадаю, я вже знаю, що буде далі.
Зупинимося на цьому. Моя репутація погіршиться, якщо розповідь продовжиться. Це Пол винен, він завжди стає на моєму шляху.
– Гаразд, раз ти не хочеш чути про діяння свого батька.
– Домовилися. Нумо їсти. Страви вже охололи, але продовжмо веселощі та насолодимося тим, що є. І на якийсь час забудемо про зв’язок учитель і учень.
Пам’ятний десятий день народження Еріс пройшов без пригод.
☆☆☆
Коли я прокинувся наступного дня, Еріс спала поряд зі мною. Її особистість нагадувала бурхливий вогонь, але її спляче обличчя було спокійним і милим.
– Ого.
Цікаво, я вже піднявся на рівень дорослих?
…Точно ні. Я все добре пам’ятаю. Еріс заснула посеред вечірки і завалилася на моє ліжко. Побачивши це, Ґіслейн сказала, що їй пора йти, вона залишила панночку тут, а сама пішла.
Кожен знає, що зараз потрібно зробити. Хе-хе-хе, нумо жартувати.
Я облизнув губу, плануючи розважитися, але побачив, як мирно сопіла Еріс із перснем Ґіслейн і магічним жезлом, який я дав. Злий вовк відступив.
– Схоже, перстень-талісман працює… – промимривши це, я тихенько відповз на край ліжка, не торкнувшись Еріс і пальцем.
Було ще дуже рано. Якщо поглянути у вікно, небо почало світлішати, але надворі ще темно. Я не проти спостерігати за сплячим обличчям Еріс, але коли вона прокинеться, то поб’є мене. Тому я вирішив прогулятися. Не люблю, коли мене б’ють. Я тихо сповз із ліжка і навшпиньки вислизнув з кімнати.
– Отже. – Я міркував над тим, куди піти, бредучи по прохолодному коридорові. Двері маєтку не відкривають до ранку, тому я не можу вийти на вулицю. Варіантів небагато.
За останній рік я загалом дізнався, що і де є в маєтку, але було багато місць, де я ніколи не бував. Наприклад, мені сказали, що я не повинен наближатися до єдиної вежі маєтку, однак мені цікаво. Можливо, я зможу отримати там щось хороше, типу як спідню білизну, що сохне в тіні.
Подумавши про це, я піднявся сходами на верхній поверх, поблукав трохи, щоб знайти вхід до вежі. Мені сказали триматися подалі, але вчора був день народження Еріс. Нехай сьогодні буде день порушення правил.
Вирішивши так, я почав підніматися сходами.
Зовні вежа виглядала високою, і всередині вона мала немаленьке число сходинок. Коли я припинив розуміти, як високо піднявся, зверху долинув голос.
«Няв-няв», ніжний голосочок, як у кішки в тічку. Я постарався ступати якомога тихіше, піднімаючись вище.
На верхньому поверсі знаходився Саурос. Він був у маленькій кімнаті, де ледве могла вміститися одна людина. Саурос був зайнятий покоївкою з котячими вушками.
Ясно, то ось чому вони говорили не наближатися…
– Гм? – Саурос помітив мене, коли я вже все роздивився.
Покоївка помітила мене вже давно. Здається, це навіть ще більше її схвилювало. Коли вони закінчили, покоївка з котячими вухами пройшла повз мене і почала спускатися сходами.
– …Рудеусе? – голос був спокійний, тихий, відрізняючись від звичайного.
Увімкнули режим мудрого старшого чоловіка?
– Так, пане Сауросе. Доброго ранку.
Коли я спробував притиснути руку до грудей, він жестом зупинив мене.
– Гаразд. Ти сюди прийшов у справі?
– Я піднявся, бо побачив сходи.
– Тобі подобаються високі місця?
– Так. – Хоча якщо я визирну тут з вікна, то мої ноги примерзнуть до підлоги. Подобаються і почуватися в них добре – різні речі. Навіть якби я підкорив світ і побудував найвищу вежу, то моя кімната була б на першому поверсі.
– А ви, пане Сауросе, що тут робите?
– Я молився тій кульці.
Га?
Мені здається, що в цьому домі особливо не переймаються молитвами, та я про це не буду казати. Хоча Саурос зазвичай виглядає суворим, він також є членом родини Ґрейрат. Ще одне яблуко з тої самої яблуні.
– Кульці? – визирнувши у вікно, я побачив там одну червону намистину, що ширяла у повітрі. Через те, як падало світло, здавалося, що всередині щось ворушиться. Що це таке? Воно дивовижне. Цікаво, воно літає за допомогою магії? – Що це?
– Не знаю, – Саурос похитав головою. – Я знайшов її три роки тому. Але це не щось погане.
– Чому ви так кажете?
– Краще думати так.
Розумію. Згоден з його думкою. Ця штука недосяжна. Навіть якщо думати, що це щось погане, це лише негативно вплине на твоє психічне здоров’я. Ліпше думати, що це щось хороше і молитися про це.
Я теж помолився.
Нехай з неба прибуде мила дівчина…
– Рудеусе, я збираюся сьогодні в довгу поїздку. Поїдеш зі мною?
– Це честь для мене.
Старий Саурос щойно провів гарячий ранок, але досі сповнений сил. Очевидно, він хотів провести зі мною час, поки в нього немає інших планів. Можливо, я мав виглядати більш радісним, але його слова звучали виснажливо.
– До речі.
– Так?
– У вас немає дружини?
Щось хруснуло. У мене по спині побігли мурашки, коли я зрозумів, що це Саурос скрипнув зубами.
– Вона мертва.
– Он воно як. Мені прикро це чути. – Я щиро вибачився. Він добре провів час з покоївкою з котячими вушками, а я нагадав йому про щось неприємне.
У такому разі, краще не питати, чому в Еріс немає брата чи сестри.
– Що ж, ходімо.
– Так.
Сьогодні мій вихідний. Відзавтра Еріс продовжить старанно навчатися.
- - - - - - - -
Ім’я: Еріс Б. Ґрейрат
Рід занять: Онука володаря Фіттоа
Особистість: Трохи жорстока
Може: Дослухатися до того, що кажуть інші люди
Читання і письмо: Читає майже ідеально
Арифметика: Вивчила таблицю множення
Магія: Опанувала майже всі заклинання для початківців
Фехтування: Стиль Бога Меча, середній рівень
Етикет: Не осоромила себе на танцювальному вечорі
Люди, які їй подобаються: Дідусь, Ґіслейн, Рудеус
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар