Роман РБ. Том 2. Пролог
Пролог
Пролог
Я біг.
Просто тікав від дикого звіра. Страх охопив моє серце. Я мчав сходами, летів крізь сад, інколи використовував магію, щоб піднятися на дах, і скотитися вниз.
– Куди він дівся?!
Воно гналося за мною з моторошними криками. Усюди.
Я був доволі впевнений у своїх фізичних можливостях. Зрештою, я майже три роки присвятив бігу та фехтуванню. Однак ця впевненість розбилася на друзки. Яскраво-червоне волосся розвівається, воно женеться за мною без перепочинку, наче висміюючи мої старання.
Я не здамся. Неважливо наскільки велика між нами відстань, щойно я розслаблюся, воно точно скоротить розрив.
– Хаа… Хаа… – я задихаюся. Більше не можу бігти, не можу тікати. Залишився єдиний вихід – сховатися. – Ху…
Коли я сховався під сходами за розлогою рослиною, то почув гучний рев дикого звіра, що луною прокотився по будинку:
– Я ніколи тобі не пробачу!
Від цих слів у мене затремтіли ноги.
Я – Рудеус Ґрейрат. Мені сім років. Нині симпатичний хлопець зі світло-каштановим волоссям і рожевими щоками, а раніше був 34-річним незайманим усамітненим безробітним.
Сім’я вигнала мене з дому за те, що я пропустив похорони батьків. Занурений у відчай я потрапив під вантажівку і помер. Але дивовижним поворотом долі переродився немовлям з пам’яттю про минуле життя.
Пам’ятаючи яким сміттям я був перед смертю, я намагався всерйоз жити протягом цих семи років. Вивчив мову, навчався магії та володінню мечем, добре ладнав з батьками і навіть знайшов милу подругу дитинства на ім’я Сільфі. Щоб разом із Сільфі піти до школи, я попрямував до цитаделі Роа, дотримуючись вказівок, аби заробити на наше навчання.
Якщо протягом п’яти років я старанно навчатиму доньку роботодавця, то він оплатить наше навчання в школі.
…Так мені сказали.
– Виходь! Я зітру тебе в порошок!
Я, сховавшись за рослиною, тремтів від страху перед голосом звіра. Мене налякало втілення насильства у вигляді дівчинки.
…Як же це сталося?
Повернімося десь на годину тому.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар