Роман ЗЦВ. Розділи 21-22
Розділ 21. Що ти насправді бажаєш (Я нікуди не піду) | Розділ 22. Декларація
Розділ 21. Що ти насправді бажаєш (Я нікуди
не піду)
Коли Соловейко закінчила, до кімнати повернулась тиша, яку зрідка порушувало потріскування полум’я свічок.
Роланд виглядав серйозним, він загалом зрозумів у чому полягала суть відьом.
Більшість відьом пробудилися протягом Місяців Демонів, саме у цей час, як кажуть, відчинялась Брама Пекла. Загалом, досягнення повноліття для відьом це роздільна лінія. Якщо вони не пробудились у вісімнадцять, то навряд чи потім стануть відьмами. А ті, що пробудились до вісімнадцяти років, щороку в день свого пробудження будуть страждати від демонічного поглинання.
Схоже, цей біль складно зрозуміти звичайним людям. Коли Соловейко говорила про це – її голос тремтів. Згідно її досвіду, це ніби щось намагається вирватися із тіла. Здавалося, що кожна кровоносна судина та сухожилля неймовірно боліли. Зрештою, шкіра покриється кров’ю, а очі намагатимуться вилізти з орбіт.
Якщо відьма зможе пережити це, то її тіло відновиться після чотирьох-п’яти днів відпочинку, але ті, хто не витримає, помруть від цих мук і смерть їхня буде страшною.
Соловейко була свідчицею багатьох смертей своїх товаришок. Їхні тіла втрачали силу для підтримки в прямому стані та перетворювались на кулі. Кров змішана з нутрощами витікала з отворів тіла і при потраплянні в повітря – перетворювалась на чорний туман. Врешті-решт, коли туман зникне, на землі залишається лише обвуглена шкіра.
Ось чому відьом уважають втіленням Диявола.
Звичайні люди були нажахані цим видовищем; кого хвилює істинна причина смерті? Плюс церква підлила масла у вогонь, стверджуючи, що саме це відбувається з тими, хто служить Дияволу. Тому з часом відьом почали вважати представницями зла.
Щоб інші не думали про це, страждання були справжніми, і саме з цієї причини, як правило, відьми жили недовго. З часом, муки ставали дедалі важчими, і тому багато відьом обирали покінчити життя самогубством.
Демонічне поглинання, коли відьма досягала повноліття у вісімнадцять років, найважче витримати. По суті, до цієї межі, магічна сила відьом не досягла свого піку, тільки після досягнення повноліття їхні сили стабілізуються. Після того, як магія стабілізується, вона зростає, а також навіть можуть з’явитися нові здібності.
На жаль, процес стабілізації дуже болючий. Страждання від магічної сили такі сильні, що доросла людина не здатна їх витримати, і багато відьом помирають у цей день.
Почувши це, Роланд довго мовчав, перш ніж тихо запитати:
– У стародавніх книгах написано, що відьми можуть здобути вічний спокій на Святій Горі та більше не будуть страждати від демонічного поглинання. Це правда?
– Ніхто не знає. Свята Гора фігурує лише в легендах. Однак, якщо ми приведемо їх до табору Союзу Співпраці Відьом, вони матимуть більше шансів вижити. Там їм не потрібно приховувати свою суть і вони можуть жити вільно. Фізичні страждання будуть набагато меншим, ніж були в минулому.
Роланд був певний час розгублений, тому що Анна і Нана незамінні для його плану, проте це піддавало їх величезному ризику, тому тут він не міг нічого вдіяти. Зрештою, принц тихо сказав:
– Анна нижче поверхом, я покличу її, якщо вона захоче піти, ви зможете забрати дівчину з собою. Щодо Нани, я побачу її тільки завтра.
– Спасибі за розуміння, схоже, я неправильно вас оцінила, – сказала Соловейко, підвівшись, щоб поклонитись.
Коли Роланд покликав Анну, вона ще не спала, дівчина щось переписувала за столом. Побачивши Роланда, відьма виглядала здивованою. Коли він попросив піднятись з ним до його кімнати, вона, не сказавши ні слова, пішла за ним.
Коли дівчина побачила, що в кімнаті принца знаходиться ще одна людина, Анна була приголомшена. Роланд взяв її за руку та коротко представив їх одна одній, а потім вони втрьох сіли за круглий стіл. Соловейко повторила все, що сказала раніше.
– …У таборі багато таких, як ти, і вони будуть твоїми товаришками.
– Ось така ситуація, міс Анно. Хоча я підписав з вами трудовий договір, я повинен поважати вашу думку в ситуаціях, що можуть загрожувати вашому життю. Якщо ви погодитесь…
– Я не піду.
Роланд був приголомшеним:
– Що ви сказали?..
– Я сказала, що не піду. – Швидко перебила Роланда Анна. – Я хочу залишитися тут.
– Анно, я не брехала тобі. – Соловейко нахмурилася. – Я відчуваю, як пульсує твоя магічна сила, вона наближається до свого піку. День твого повноліття припадає на Місяці Демонів. Що раніше ти потрапиш до табору, то в більшій безпеці будеш.
Анна проігнорувала Соловейка, але повернула голову та подивилася на Роланда.
– Ваша Високосте, пам’ятаєте, як ви спитали мене, чи не хотіла б я повернутися до школи вчителя Карла та навчатися разом з Наною та іншими дітьми?
Роланд кивнув.
– Тоді я не відповіла. Та те, що ви сказали після цього… Мені все одно на пропозицію жити, як нормальна людина, – голос Анни звучав плавно та спокійно. – Я просто хочу залишатися з Його Високістю, не більше того.
Роланд вважав, що розуміє психологію Анни, та зараз він усвідомив, що насправді взагалі її не розуміє.
Він не бачив емоцій в очах дівчини. Це не схоже ні на залежність, ні на любов. Нічого не видно… тільки бездонний спокій.
Принц згадав мить, коли вони вперше зустрілися, тоді її очі були такими ж спокійними, як зараз.
Різниця полягала в тому, що в цей момент обличчя дівчини повне життя, немов квітка, що розцвіла. Вона все ще не боялася смерті та не очікувала її.
– Демонічне поглинання не вб’є мене, – сказала Анна, – я зможу це подолати.
Соловейко заплющила очі та глибоко вдихнула:
– …Добре, я розумію.
– Отже, ти підеш сама? – запитав Роланд.
– Ні, я залишусь тут, – сказала Соловейко, натягнувши капюшон і підвелась. – Все одно табір не змінить свого положення до кінця Місяців Демонів.
– Чому? – Роланд був здивований. Можливо, вона планувала спостерігати за ними протягом усієї зими?
– Не думаю, що курча, яке ще не досягло повноліття, розуміє небезпеку. Я кілька разів була на межі смерті та була свідчицею загибелі моїх товаришок. Коли настане той день, я зможу їй допомогти. А якщо… – Соловейко знизала плечима. – Якщо вона не зможе вижити, я маю досвід ведення похоронних справ.
Вона підійшла до дверей, витягла кинджал і ще раз поклонилась Роланду.
– Що ж, я вас покину, – сказала вона, а її тіло потроху зникло у темряві без сліду, немов туман.
Це здатність Соловейка? Роланд задумався, безшумне пересування робить її природною вбивцею. І те, як вона кинула кинджал, показувало, що вона пройшла відповідну підготовку. Окрім збору відьом Союзу Співпраці займається і їхнім навчанням? Чи вона оволоділа цими навичками до того, як приєдналась до них?
Інформації про цю організацію було замало, Роланд не міг знайти нічого корисного в своїй пам’яті. Але він здогадувався, що неодмінно зіткнеться з ними ще раз, обравши шлях підтримки відьом.
– Вже пізно, йди спати, – сказав Роланд, погладивши дівчину по голові.
На його подив, Анна відштовхнула руку та пішла геть, не сказавши жодного слова.
Двері, що зачинились за нею, відрізали її від світла, і тінь огорнула дівчину. Вона легенько притулилась до дверей, а її очі, що скидалися на тиху поверхню озера, вже не були спокійними.
Дівчина підвела голову, притуливши долоню до лиця, та прошепотіла дуже тихо:
– … Дурень.
Розділ 22. Декларація
Наступного дня дощ припинився, Прикордонне Місто знову ожило, і багато жителів містечка зібралися на майдані та чекали виступу четвертого принца.
Напередодні Роланд вивісив оголошення, де повідомив, що ті, хто прийдуть послухати його промову, отримають порцію пшеничної каші та шматок хліба. Для містян це означало безплатний обід, тому людей на майдані було набагато більше, ніж коли вони приходили подивитись на страту відьми.
Ближче до полудня Роланд піднявся на попередньо підготовлену сцену.
Він збрехав би собі, якби сказав, що не нервує, стикаючись з такою кількістю людей. Раніше він в основному мав справу з комп’ютерними моніторами. Навіть на зустрічах він був серед тих, хто аплодував речнику. Тому йому вперше доведеться зіткнутися з такою юрмою.
Та він повинен це зробити, щоб утримати жителів у Прикордонному Місті потрібна загальна мобілізація.
Роланд махнув рукою, щоб заспокоїти всіх.
Він багато разів практикував цю сцену, та коли піднявся на поміст у роті трохи пересохло:
– Мої піддані, добрий день. Я четвертий принц Королівства Ґрейкасл, Роланд Вімблдон. Я зібрав вас усіх тут, щоб повідомити важливу новину!
Чотири дні тому прибув посол фортеці Лонгсонг, щоб забрати видобуту руду. Всім відомо, що місяць тому стався нещасний випадок і шахта Північного Схилу обвалилась. До цього дня виробництво ще не відновилося повністю. Через обвал минулого кварталу ми добули руди тільки на два місяці.
Я пояснив ситуацію посланцю і сподівався, що він зможе виділити Прикордонному Місту їжу в повному обсязі, а ми підготуємо потрібну кількість руди після зими. Та він відмовився! І не погодився на переговори. Він відмовився дати нам більше їжі, як і два роки тому.
Натовп вибухнув криками, показавши, що нестача їжі два роки тому сильно на них вплинула.
– Цього разу буде гірше. Астролог Королівства Ґрейкасл повідомив мені, що цьогорічна зима буде набагато довшою, ніж раніше, і Місяці Демонів триватимуть понад чотири місяці. Це означає, що кожен може зіткнутись з двомісячним браком їжі. Два роки тому ви втратили двадцять відсотків жителів. Хтось втратив брата, хтось дитину. Скільки ви готові втратити цього разу?
– Ні! Ваша Високосте, допоможіть нам! – знизу хтось голосно закричав, і його крик підхопило багато людей: – Ваша Високосте, будь ласка, допоможіть нам!
Схоже, підготувати кількох людей було розумним рішенням. Роланд підняв руку, стишуючи галас юрби:
– Звичайно, я не залишу своїх підданих, жодну людину! Ви можете не знати, що вартість пшениці та хліба, яку відправляє фортеця Лонгсонг, не еквівалента вартості руд, що вона забирає. Відповідно до ринкової ціни, руди, видобутої за два місяці, достатньо для обміну на піврічний запас їжі! Я продав руду крамарям Вербового Міста, їхнє вантажне судно, повне їжі, незабаром припливе до Прикордонного Міста. Крім хліба, буде ще сир, вино та в’ялене м’ясо! Вистачить на всю зиму!
Майдан вибухнув криками ура.
– Однак це означає, що ми припиняємо наші стосунки з фортецею Лонгсонг, і вона більше не прийматиме наших містян. Тож цю зиму ми проведемо у Прикордонному Місті. Більшість уже бачила, що на заході Прикордонного Міста будується міцна стіна. Я знаю, що багато людей стурбовані чи зможемо ми зупинити демонічних звірів. Я хочу сказати вам, що демонічні звірі не набагато сильніші за лісових. У них міцна шкура, та якими б великими та сильними вони не були, вони не здатні лазити по стінам та гризти каміння. Вони просто легкі мішені!
Скажіть мені, мої піддані, що ви оберете: сховатися в халупі, яку виділить фортеця, та померти з голоду чи під моїм керівництвом боронити Прикордонне Місто до останнього, захищаючи своїх родичів і дітей? Обіцяю, усі містяни, що будуть брати участь в обороні на міській стіні до кінця Місяців Демонів, отримають винагороду – 25 срібних драконів. А сім’ї тих, хто пожертвує своїм життям, отримають компенсацію у п’ять золотих драконів!
– Ми будемо битися за Вашу Високість! – під керівництвом людей принца, які ховалися в натовпі, дедалі більше людей кричали та обіцяли битися до смерті. Відчувши їхній піднесений настрій, Роланд скористався можливістю і велів видати обід. Він не очікував, що всі залишаться у Прикордонному Місті. Він був упевнений, що якщо залишить лише половина, цього вистачить, щоб зупинити демонічних звірів тут і не дати їм пройти далі на схід.
*********
Пейло не знав, що про нього говорив четвертий принц. Коли він повідомив новини шістьом знатним сім’ям, вони просто засміялися.
– Ти кажеш, що невмілий принц справді хоче відкинути демонів сам? Насмілитися квапливо будувати стіну до початку зими, не знаю, чи варто хвалити його за мужність чи сміятися з його самовпевненості?
– Відсутність хоробрості в його високості відомий факт, коли це четвертий принц знайшов у собі мужність? Він просто невіглас, не більше!
– Так, у нього навіть каменярів нема, він навалив купою неполірований камінь, перемазавши його якимось мокрим брудом. Боюся, стіна обвалиться, як тільки досягне певної висоти.
– У будь-якому випадку, це добре. Якщо він прибіжить до фортеці Лонгсонг, то, очевидно, залежатиме від нашої милості. А якщо помре у Прикордонному Місті… ми зможемо швидко закінчити цей фарс.
Герцог, який думав, заплющивши очі, раптом сказав:
– Пейло, що ти думаєш?
Пейло стрепенувся, він не очікував, що герцог фортеці Лонгсонг поцікавиться його думкою.
– Ну, я спочатку хотів зберегти монополію, навіть купуючи руду по ціні нижчій на 30% за ринкову – це все одно вигідна для нас угода, проте… – він швидко розібрався у своїх думках, – проте Його Високість немає наміру продавати всю руду фортеці Лонгсонг, він навіть готовий продавати її за ціною на 50% нижчою за ринкову, що означає, принц планує збільшити видобуток руди в наступному році. Якщо вони зможуть подвоїти видобуток порівняно з попередніми роками, ми можемо заробляти більше, ніж раніше. Він також планує самостійно виробляти металеві вироби для продажу, такі товари дуже популярні і їх легко перепродати. Однак… це не найважливіше.
– О? І що ж важливіше?
– Якщо він зможе утримати Прикордонне Місто, це також буде гарною новиною для нас. Нам не доведеться щороку зосереджуватися на боротьбі з демонічними звірами, що може заощадити нам великі кошти. Друга перевага – в тому, що величезна кількість землі між фортецею та Прикордонним Містом буде у нашій власності. Чи то обробка землі, чи використання її для розселення нових людей, обидва ці варіанти непогані. Це може полегшити поточну ситуацію перенаселення фортеці. – Пейло говорив свої ідеї одна за одною: – І четвертий принц не залишиться у Прикордонному Місті назавжди. Боротьба за королівський трон триватиме лише п’ять років, а через п’ять років ми отримаємо більш розвинуте Прикордонне Місто, а потім ми б могли приєднати його до фортеці. Тоді б територія фортеці стала б третьою за величиною територію в усьому королівстві. То ж я пропоную… – Він поглянув на герцога й обережно сказав: – Фортеця має постали людей, щоб допомогти Його Високості побудувати стіну та допомогти в обороні Прикордонного Міста.
– Правильно, – посміхнувся герцог, – але це думки купця, якого цікавлять лише прибутки та збитки.
Сказавши це, він випростався, його очі повільно пройшлися по кожному із учасників розмови, а його голос набув ваги:
– Однак для людини мого рангу ситуація не зводиться лише до прибутку. Чому я маю допомагати тому, хто не знаходиться під моїм контролем? Тому що люди ведуть з ним торгівлю? Деяких правил потрібно дотримуватись, а якщо вони порушені, то винуватець повинен бути покараний. Незалежно від того, чи буде Прикордонне Місто процвітати чи буде зруйновано, важливим є те, що ніхто навіть думати не повинен, щоб забрати у мене владу, – навіть якщо це принц, він не є винятком.
Коментарі
Дописати коментар