Роман ЗЦВ. Розділи 29-30
Розділ 29. Гнів | Розділ 30. З туману
Розділ 29. Гнів
Замок лорда у Прикордонному Місті побудували в іншому місці, а не там, де планували.
Коли вони вперше закладали фундамент, то наткнулися на підземну печеру, земля обвалилась, тому довелося обрати інше місце.
Вже прориті водні шляхи були в основному зруйновані під час обвалу, а ті, що залишились цілими, покинули через реконструкцію.
Коли Браян був юним, він часто грав у тих тунелях і одного разу випадково виявив, що від пересохлої криниці був шлях до криниці у саду замку. Браян розповів про це батьку, за що був дуже битий. Батько попередив, що проникнення в замок карається смертю. Якщо його визнають винним, то це закінчиться шибеницею.
Браян був цим наляканий, тому, очевидно, більше ніколи не ходив тим шляхом. Але коли всі збирались випити та потеревенити, він не раз хвалився, що знає дорогу прямо до замку. Зараз Браян про це пошкодував.
За винятком Сірка, у групі було дев’ять людей. Іншими словами, Лютий Шрам переконав увесь міський патруль працювати на герцога Раяна, який контролював західну частину королівства, і запропонував достойну нагороду – тільки деякі люди могли протистояти такій спокусі.
Занедбана криниця була в тій частині, яка обвалилась першою, навіть сьогодні це місце залишалось пусткою. Лютий Шрам погрожував Браяну мечем, а сам Браян йшов прямо по центру групи, коли вони спуститися у криницю. Широкі водні шляхи, які він пам’ятав, нині були дуже вузькими. Оскільки цією дорогою ніхто не ходив, а вода змінила напрямок, то тут у багатьох місцях виросли лози.
Хлопець, який зарізав Сірка, йшов попереду, він тримав факел і сокиру, щоб очистити шлях від перешкод.
Браян прикинувся, що намагається пригадати дорогу, але насправді він думав про спосіб утечі.
Очевидно, в такому незручному місці він не має шансів на порятунок. Можливість з’явиться, коли вони доберуться до замку. Але що тоді робити? Закричати, щоби привернути увагу охоронців Його Високості? Ні, ні… Шрам просто ворухне рукою – і Браян труп. Спочатку потрібно відділитись від них, інакше він закінчить як Сірко.
Подумавши про Сірка, очі Браяна потемнішали.
Вони з Сірком жили тут ще до заснування Прикордонного Міста. Вони разом грались і разом росли. Це була ідея Браяна приєднатись до міського патруля. Несподівано навіть для самих себе вони стали головними у патрулі.
Браян довго радів за нього, інші зневажали Сірка через заїкання. «Ось він нарешті отримав можливість бути визнаним». Принаймні в той час Браян думав саме так.
Але коли Сірко упав, а Браян закричав на Лютого Шрама, той саркастично розповів, чого ж їх обрали головними.
– Дурню, лідери патруля повинні залишатися до початку Місяців Демонів, щоб запалити вогонь і попередити всіх. Це доручали вам, чи ти думаєш, що я сам маю робити щось настільки небезпечне?
Ці слова, як гострий ніж, увіткнулись у серце Браяна.
То те смирення… ті вітання – були лицемірною брехнею, а істина причина була такою потворною. Браян показав на лиці вираз шоку та розпачу, щоб приховати пекучий гнів. Це непростимо, він потайки стиснув зуби. Хтось повинен заплатити за це!
Пройшовши висохлим підводним шляхом близько півгодини, вони нарешті почули шум води.
Це означає, що вони недалеко від місця призначення.
Повернувши за ріг, попереду стало просторніше, вже двоє людей могли стати пліч-о-пліч. Людина на чолі групи сказала:
– Далі дороги нема, тут вал.
– У чому справа? – запитав Лютий Шрам, тицьнувши мечем.
– Скажи йому, щоб підняв очі, – низьким голосом сказав Браян, – ми прийшли.
Забутий водний шлях вів прямо до криниці на задньому дворі замку. Через необережність під час будівельних робіт цю дорогу не заблокували. Лютий Шрам прилип до стіни і підняв погляд, під ногами хлюпотіла вода, а над головою виднілось невеличке коло нічного неба.
Він звелів іншим стежити за Браяном, поки сам дістав із сумки мотузку, прив’язав її до гаку та обережно підкинув його. З тихим звуком гак міцно зачепися за край криниці.
Лютий Шрам акуратно поліз угору. Незабаром він кілька разів смикнув мотузку, показуючи, що інші можуть слідувати за ним.
Їм знадобилось немало часу, щоб усім вибратися з криниці. Замок, який раніше вони бачили лише здалеку, зараз стояв прямо перед ними.
Лютий Шрам схопив Браяна і тихо звелів:
– Веди нас до складу.
Браян був тут лише один раз. Хоча пам’ять про це місце розмилась, він спокійно вів людей за собою, відчинивши найближчі двері та прослизнувши до замку.
О цій годині більшість людей у замку спали, а масляні лампи, що висіли на стінах, погасли. У суцільній темряві хтось із загону запалив вогонь. Слабке світло могло освітити лише кілька футів, і Браян знав, що шанс от-от настане.
Коли команда наблизилась до розвилки коридору, він націлився на сходи, що вели вниз, і різко кинувся вперед. Хоча той, хто охороняв Браяна, стежив за кожним його рухом, але стрибок був надто швидким, і перш ніж людина встигла зреагувати, її збили з ніг і вона покотилась униз.
Вони злетіли зі сходів і таким чином вийшли за межі світла та зникли в темряві.
– Чорт, чорт! – Лютий Шрам дістав короткий меч і помчався вниз. Він думав, що Браян скористається темрявою, щоб погратися з ним у хованки. Шрам не очікував, що Браян не тільки не втече, а стоятиме під сходами, ніби очікуючи його.
Лютий Шрам помітив, що його товариш нерухомо лежить на землі, а в руках Браян тримав зброю того чоловіка.
– Дурню, гадаєш у тебе є можливість перемогти? – Лютий Шрам стримав атаку, чекаючи, коли інші спустяться. – Нас семеро, а ти один.
Браян не відповів, йому більше нема потреби придушувати свій гнів. Він махнув мечем, різко вдаривши по верхній частині меча Лютого Шраму, полетіли іскри. Не чекаючи, коли супротивник прийме захисну позу, Браян встромив меча у плече Шрама!
Лютий Шрам заревів і завалився назад, а інший чоловік виступив уперед, блокуючи Браяну шлях.
Це чудове місце для боротьби, вузький прохід не дає супротивнику скористатися перевагою у кількості. Браян стояв посередині коридору і перед ним були лише вороги. Тут нічим не зарадити – двоє людей не могли стояти пліч-о-пліч і махати зброєю.
Щодо володіння мечем, Браян був упевнений, що не програє жодному з них.
Коли ці мерзотники били байдики, грали в азарті ігри та розважались у шинках, він і Сірко шліфували свої бойові навики, незалежно від того, що було надворі: вітер, мороз, дощ і сніг – ось чому Браян вирішив не кликати негайно на допомогу.
Він сам хотів помститися за Сірка.
Розділ 30. З туману
Ворог заблокував два удари Браяна до того, як меч вибили з рук.
Вони не члени міського патруля, а група бандитів. Браян сердито подумав, що ще, крім шантажу та вимагання, ці поганці зробили? Вони з Сірком ретельно виконували завдання, які давав лорд, та в підсумку саме їм випала доля стали чужинцями в команді.
Але… сталося так, що саме ця група негідників заради теплого місця у фортеці Лонгсонг, не турбується про те, що станеться з містечком, і скористалася огидним методом, щоб убити Сірка.
Непростимо!
Він націлився мечем у шию переляканого противника…
У цю мить поряд з ціллю з’явилась тінь – вона блискавкою метнулась до серця Браяна. Це був прихований удар, тож, коли він його помітив, було вже пізно блокувати.
Поспіхом відсахнувшись, чоловік завалився на землю та одночасно з цим відчув біль у грудях.
Двічі перекотившись, Браян підвівся і негайно зайняв оборону позицію. Ця атака лише пробила одяг та зачепила шкіру, тому не завдала йому великої шкоди. Але головне те, хто напав! Він пам’ятав, що у міському патрулі не було людей з такими навичками.
– А? Ти справді цього уникнув. – Чоловік одштовхнув товариша по команді, який втратив зброю, та вийшов уперед.
При світлі вогню Браян виявив, що він цю людину зовсім не знав, чоловік не був високим, руки в нього довгі, вони звисали аж до колін. Обличчя незнайоме, Браян міг поклястися, що раніше ніколи його не бачив.
– Ти не з патруля… Хто ти такий?
Хоча він мало спілкувався з п’ятіркою по сусідству, але міг їх впізнати. Тож, очевидно, цей хлопець замінив одного з них і пішов із групою до замку. Не дивно, що він не помітив цього серед ночі. Проте, оскільки інші не здавались здивованими цим, є лише одне пояснення, цього парубка спеціально влаштував Лютий Шрам.
– Ти вже знаєш відповідь, то навіщо питаєш мене? – він байдуже посміхнувся. – У будь-якому разі ти скоро помреш.
– Чорт, він мені нашкодив! – незадоволено сказав Лютий Шрам. – Гадюко, швидко відрубай йому руки та ноги, я повільно випущу його кров!
– На жаль, містере Гілл, я повинен оддати пріоритет виконанню завдання, яке дав лорд.
Без найменшої зупинки хлопець, якого назвали Гадюкою, атакував. Його рухи були швидкими та хитрими, плюс довгі руки – все це змусило Браяна вести запеклу боротьбу. Він відступав знову і знову, без можливості дати відсіч.
Яке недбальство! Браян відчув тривогу. Вони так довго билися тут, тож охоронці нагорі вже мали це помітити, так?
Спочатку він мав намір особисто помститися за Сірка, але зараз йому залишалося тільки сподіватися прожити трохи довше, чекаючи, коли лицарі-охоронці Його Королівської Високості прийдуть і придушать цих лиходіїв.
– Ти, здається, чогось очікуєш. – Гадюка несподівано припинив атакувати. – Гадаю, ждеш, коли лицарі принца прийдуть тебе рятувати? На жаль, цей кам’яний замок побудований інакше, ніж звичайні шинки та борделі. Ті дерев’яні будівлі скриплять від кожного кроку. Проте якщо зачинити тут двері, навіть якщо ти зірвеш горло від крику, люди зверху нічого не почують.
Коли Браян почув ці слова, то на якусь мить зупинився, саме на цю можливість чекав Гадюка. Він повів меч униз, притискаючи зброю супротивника й обмежуючи його рухи, затим підняв іншу руку і запустив спусковий механізм арбалета, прихованого в рукаві.
З-під манжети вистрілив болт довжиною з палець, Браян тільки почув гудіння механізму, а арбалетний болт уже поцілив у легені.
Нестерпний біль несподівано вибухнув у грудях. Браян кинув меч у Гадюку, затим повернувся і побіг. Але кров, що витікала з легенів, швидко просочилась у трахею, ускладнюючи дихання. Він не зміг далеко відбігти, спіткнувся через поріг і похитуючись опустився на землю.
Гадюка поквапився наздогнати Браяна, щоб швидко покінчити з цією справою, але його зупинив Лютий Шрам.
– Дай мені це зробити, – прошипів чоловік крізь стиснуті зуби, – я хочу його вбити! Він мене порізав!
Щось холодне промайнуло на лиці Гадюки, але він все-таки відійшов у бік:
– Зроби це швидко, не забувай у нас є інші справи.
Лютий Шрам схопив Браяна за волосся і загарчав:
– Повір мені, ти помреш дуже болісно.
Браян хотів плюнути кров’ю в обличчя Лютого Шраму, але сила витікала з його тіла, як вода з дірявої бочки. Він усвідомлював, що проживе недовго. У його голові сплив жаль, наприклад, про дружину, яку Браян ще не зустрів, або нереалізована мрія стати лицарем. Проте найгірше, що… не вдалося помститися за Сірка.
Заждіть, що це?
Він кліпнув очима, на кришці коробки сиділа жінка, хоча при слабкому світлі він не міг чітко бачити її зовнішність, але вишукана постать виразно вказувала на те, що це жінка.
Чорт, це ілюзія… Коли він завалився у цю кімнату, то нікого не побачив усередині. Можливо, бог на небі почув його нарікання та навмисне створив цю ілюзію, щоб утішити?
– Гей, ви так жваво дієте на чужій території та навіть плануєте когось убити на моїх очах. Боюся, так не годиться, еге ж?
Браян відчув, як смикнулась рука Лютого Шрама, і його волосся різко відпустили. Нападники дістали зброю та одночасно з цим кілька людей крикнули:
– Хто ти!?
Їхня реакція… почекайте, свідомість Браяна туманилась, хіба це не ілюзія, яку бачить тільки він?
– Авжеж, я тутешня, – жінка зіскочила з коробки, нахилилася і обтрусила пил з одягу. При тьмяному світлі Браян зміг побачити дивний візерунок, вишитий на плащі: три трикутники стояли поряд, а між ними, в центрі, величезне око. Контури очей виблискували золотом від світла.
– А ви хто? Пробрались, як щури, крізь каналізацію. – Її голос був чистим і милим, але не містив жодних емоцій. Це ненормально… жодна людина не повинна бути такою спокійною, коли бачить місце вбивства.
Гадюка теж це помітив. Він виглядав напруженим, коли повільно повернувся обличчям до нового суперника, і різко атакував.
Жінка навіть не глянула на нього, недбало махнувши рукою, Гадюка не помітив її зброї, лише відчув, як по його тілу пройшовся холодний вітер.
Лютий Шрам скрикнув, широко розплющивши очі, Гадюка смикнувся назад, місце, де раніше була рука, виявилось порожнім.
Його рука разом з мечем упали на землю.
Страх стиснув горло Лютого Шрама. Інші не могли знати, але йому відомі деталі про Гадюку. Злий, хитрий і дуже небезпечний – це те, що сказав про нього граф. Не можна недооцінювати людей, завербованих графом, Гадюка сильний, навіть Браяну було б важко витримати його атаки більше за чверть години. Але зараз його випадково вдарила жінка, і відсікла йому руку.
– Не стійте на місці! Ідіть і вбийте її! – закричав Гадюка, затискаючи рану.
Зір Браяна почав розмиватись через велику втрату крові. Він міг лише чути хаотичні кроки, звуки зіткнення зброї та… приглушений звук, з якими падали людські тіла на землю. Зрештою, що сталося? Він моргнув і поглянув перед собою…
Те, що Браян побачив, складно було зрозуміти.
Жінка була схожою на примару, вона ходила між людей, іноді зникаючи. Кожна її атака скерована у життєво важливі точки ворога. Це не стільки бійка, скільки танець. Він ніколи не бачив, щоб хтось володів зброєю з таким відчуттям ритму, а лезо летіло зверху-вниз, малюючи неймовірну траєкторію. В порівняні, люди навколо неї були схожими на незграбних клоунів. Вони намагалися дати відсіч, але марно падали. Врешті-решт, залишилась стояти тільки вона, горда і незалежна.
Це було останнє, що побачив Браян до того як втратив свідомість.
Коментарі
Дописати коментар