Роман ЗЦВ. Розділи 31-32
Розділ 31. Наш друг | Розділ 32. Лицар
Розділ 31. Наш друг
Роланд ошелешено сидів за своїм робочим столом. Він справді не очікував, що хтось наважиться вчинити вбивство у його замку. Якби Соловейко вчасно не виявила це, його могли холоднокровно вбити.
Хто замовив цей замах? Це була третя сестра чи хтось інший з його братів і сестер? Чому вони так поспішають? Пройшло лише кілька місяців з початку п’ятирічної боротьби за трон, а його вже двічі намагались убити. Роланд роздратовано стукнув по столу. Це просто обурливо, чому вони не можуть дозволити йому спокійно перезимувати?
За дверима пролунали кроки, головний лицар Картер Ланніс відчинив двері та зайшов:
– Ваша Високосте, особи загиблих установлені. Семеро з восьми входили до патруля, особистість останнього досі нез’ясована. Також є двоє живих, один у відьми… ні, після лікування міс Пайн він ще не прокинувся, а іншого відвели до темниці та пильно охороняють.
Міський патруль? Він знав, що загін зібраний колишнім лордом був ненадійним. Роланд подумав, стиснувши зуби, що вісім з десяти виявились заколотниками, тому рішення не допустити їх до ополчення було правильним.
– Той ув’язнений, скажи своїм людям наглядати за ним, щоб він не міг вчинити самогубство, отруївшись, як було минулого разу!
– Як… минулого разу?
– Кха, не звертай уваги, – Роланд похитав головою. Очевидно, через те, що Соловейко рано його розбудила, у голові все перемішалось. – У будь-якому разі я хочу знати про них все: хто лідер, хто зв’язковий, хто заплатив. Залишаю це на тебе.
– Так, Ваша Високосте. – Картер, отримавши наказ, не пішов одразу ж, замість цього він опустився на одне коліно. – Це моя провина, що вбивці прослизнули до замку. Сподіваюсь на справедливу кару від Вашої Високості.
– Досить, тебе навіть у замку тоді не було, це тебе ніяк не стосується.
– Ну… – Картер вагався. – Чи можете ви розказати мені, хто запобіг цьому вбивству? З того, що я бачив, вони… – Лицар проковтнув клубок у горлі. – Їх усіх вбила одна людина, а вони не могли їй протистояти.
– Можеш пояснити? – поцікавився Роланд.
– Якби сили були б рівними, то місце подій не було б таким чистим, а рани були би по всьому тілу, - тихо сказав Картер. – Але їх убили в невеликому складі, окрім крові та мертвих тіл, на підлозі нічого не було. Жодних пошкоджень на речах, навіть на великих ящиках з м’ясом нема ні найменшого сліду від меча. Іншими словами, людина розібралась із супротивниками сама. З усією повагою, Ваша Високосте, це занадто неймовірно.
– Он воно що, – Роланд кивнув, він зрозумів пояснення Картера. Теоретично, якою б сильною не була людина, якщо її оточили, вона опинялась у надзвичайно несприятливій ситуації – справжні сутички зазвичай не закінчуються так, як це показують у кіно, коли оточений кидає ворогів на землю одного за іншим. Напад зі сліпої зони може бути смертельним. Тож для боротьби один проти багатьох правильним буде використовувати місцевість і речі навколо так, щоб усі противники були перед очима.
Проте Соловейко не входить до числа звичайних людей.
– Незважаючи ні на що, спочатку ти повинен виконати завдання, яке я тобі дав. Цю людину поки що не можна розкривати, але коли настане час я скажу тобі.
Хоча він знав, що головний лицар один з його вірних і надійних підлеглих, якому відомо, що Анна і Нана відьми, та все ж Роланд обрав приховати від нього присутність Соловейка, бо різниця між нею та іншими двома відьмами в тому, що вона не належала їхній стороні. Соловейко залишилась у Прикордонному Місті тільки через Анну. Вона належала до Союзу Співпраці Відьом та рано чи пізно покине це містечко.
Картер пішов із похмурим обличчям.
Роланд міг зрозуміти про він думає. Будучи людиною, яка добре володіє мечем, Картер постійно практикувався у фехтуванні за програмою, створеною на основі бойових технік, зібраних протягом сотень років, він пишався цим. Але якщо побачити щось подібне, як місце злочину на тому складі, то можуть виникнути сумніви щодо власних умінь, якщо хтось володіє таким рівнем фехтування, то чим він взагалі пишається?
– Я думала, ти покличеш мене. – Показалася Соловейко, вона вже сиділа на кутку його письмового стола, поклавши ногу на ногу.
– Я теж про це думав. Чому б тобі не стати моїм тіньовим охоронцем. Зарплата два золотих дракони на місяць, удвічі більше, ніж у Анни. Що думаєш? – Роланд вів далі. – Будинок із садом, два вихідні на тиждень і навіть оплачувана відпустка щороку – ум… це коли ти відпочиваєш і отримуєш плату.
На його подив, цього разу Соловейко не відмовилась рішуче, вона посміхнулась і сказала:
– Я не можу залишити своїх товаришок самих.
– Тоді клич їх сюди, як тільки закінчиться зима Прикордонне Місто почне перебудовуватись, з’явиться багато нових будинків. А… відьми зможуть ходити вулицями без будь-яких упереджень, і ніхто не сприйматиме їх як зло.
– Зачекаю, поки ти це зробиш, – сказала Соловейко, знизавши плечами.
Ну, в будь-якому разі краще один раз побачити, ніж сто раз почути. Такі речі змінюються повільно. Роланд змінив тему:
– Нана безпечно повернулась назад, так?
– Хм, вона дуже злякалась.
Роланд зітхнув, була північ, коли Соловейко розбудила його, він майже не здригнувся, коли побачив місце подій. Вона коротко пояснила, що сталося, і Роланд сказав їй таємно привести Нану. Дівчина, яка зазвичай лікувала тільки курей, одразу ж знепритомніла, коли побачила живу людину покриту кров’ю. Отямившись, вона вилікувала капітана патруля зі сльозами на очах.
Щоб родина Нани не помітила її відсутності, Соловейко відвела дівчину додому.
Коли все скінчилось, майже настав світанок.
– Що ти про це думаєш? Як гадаєш, хто з моїх братів чи сестер їх послав?
Соловейко похитала головою:
– Усі вони були патрульними, за винятком одного, але він також не мав із собою нічого, щоб допомогло визначити його особу. Маючи достатньо грошей будь-хто міг їх найняти. Проте я думаю, це ніяк не пов’язано з вашими братами і сестрами.
– Чому?
– Тому що це було дуже неорганізовано. У цій групі були внутрішні суперечки. І вони не вчинили негайного самогубства, зазнавши невдачі, в живих залишилось двоє. До того ж вони діяли не як професіонали, а швидше як купка вуличних розбійників. Це не схоже на стиль ваших братів і сестер, радше це був план непрофесіонала. Гадаю, навіть якби мене не було тут, ця спроба вбивства все одно провалилась би… Не забувай, Анна спить поверхом нижче.
Соловейко взяла чашку Роланда, випила, не звернувши жодної уваги на те чия це чашка, а потім сказала:
– Хай там що, твій лицар попрямував до темниці, щоб отримати інформацію. Б’юсь об заклад, він скоро дізнається правду, у порівняні з пішаком, підісланим твоєю сестрою, той хлопець нікчемний. Він стояв на колінах і благав не вбивати його.
– Тяжко поранений капітан патруля… Здається, я його викликав.
– Справді? – Соловейко нахилила голову. – Гадаю, йому потрібно подякувати. Якби він не виступив проти інших, я б не змогла знайти їх так швидко і вони прослизнули б у підвали замку. Хоча досі незрозуміло чому він так вчинив, але ворог ворога це наш друг, так?
Так, подумав Роланд, але справа не в тому друг він чи ворог, а в тому, що сказала Соловейко.
Наш друг.
Розділ
32. Лицар
Коли Браян прокинувся, перше, що впало йому в око, це сіра стеля.
Сонячне світло, що лилося крізь вікно, було трохи сліпучим, він на мить заплющив очі, потім знову розплющив, але місце перед ним залишилося незмінним.
«Не сон, – подумав він, – я… все ще живий?» Браян спробував поворухнутись, але виявив, що може лише трохи підняти пальці. Здавалося, сила повністю покинула його тіло.
Затим він почув, як хтось кричить:
– Він прокинувся! Ідіть і повідомте Його Високості!
Його Високість? Браян почувався так, ніби голова забита ватою, а тому думки рухалися набагато повільніше, ніж зазвичай. Між іншим, що сталося, коли він знепритомнів? Браян пам’ятав, що Гадюка влучив йому в груди і смерть майже дихала в потилицю, а в останню мить з’явилась жінка, схожа на привида, що неймовірним чином перемогла всіх…
Незабаром з’явилась покоївка, щоб допомогти йому сісти в ліжку. Інша покоївка принесла таз і допомогла Браяну очистити лице. За все своє життя він ніколи не відчував такого ретельного догляду, крім того навколо були молоді служниці, що бентежило його чи не найбільше.
На щастя, це тривало не довго. Як тільки четвертий принц увійшов до кімнати, всі інші вийшли.
Браян відчув, як у його серці спалахнув вогонь, було багато чого, що він хотів сказати, але чоловік не знав з чого почати. Роланд кивнув і заговорив:
– Мені відомо все про твої вчинки, Браяне, ти заслужений герой.
Щойно прозвучало слово «герой», він відчув, як запекло в очах і його голос затремтів:
– Ні… Ваша Високосте, це мій друг справжній…
Роланд поплескав чоловіка по плечу, щоб утішити.
Як і передбачила Соловейко, після того, як Лютого Шрама притягли до катівні, він зізнався у всьому, що знав, ще до того, як до нього торкнулись пальцем.
Керували цією групою не брат чи сестра принца, а сім’я Елк з фортеці Лонгсонг. Граф Елк зв’язався зі своїм далеким родичом Гіллом Медером. Після цього Лютий Шрам отримав контроль майже над усім міським патрулем за допомогою щедрих обіцянок. Крім того граф надіслав одного зі своїх найліпших бійців, щоб запобігти нещасним випадкам під час виконання завдання. Їхньою метою було не вбити принца, як Роланд спочатку подумав, натомість вони мали спалити запаси їжі, що змусило би його слухняно приїхати до фортеці.
Ця змова привела до смерті невинної людини – Сірка. Він спробував зупинити злочинців і був заколотий кинджалом кимось із колишніх товаришів. Де знаходиться член міського патруля, якого замінив Гадюка, невідомо. Можливо тому, що у замку не сталося пожежі, а Лютий Шрам не повернувся, він усвідомив, що їхній план викрито й одразу втік.
Коли настрій Браяна нормалізувався, Роланд сказав:
– Твій друг Сірко отримає похорон, достойний його жерти. Про його сім’ю належно попіклуються, тому в майбутньому їм не доведеться турбуватися про їжу.
– Дякую, Ваша Високосте, – Браян глибоко вдихнув. – Щодо Лютого Шраму… він теж мертвий?
– Ні, він ще живий.
Капітан патруля заплющив очі від болю, він би волів потягнути свого ворога до пекла, а не бути врятованим. Але тепер чоловік не міг втілити таке бажання в реальність… Жодних сумнівів у тому, що Лютий Шрам винен, але аристократи можуть розплатитись за свої злочини грошима. Доки дядько готовий захищати його, найімовірніше, що Лютий Шрам не помре. Ба більше, він навіть не сяде до в’язниці.
Роланд, очевидно, здогадався про його думки:
– Гілл Медер, також знаний як Лютий Шрам, входить до родини Елк з фортеці Лонгсонг. Головою його сім’ї є – Локецзінь Медер, васал герцога Раяна, що також є дуже далеким родичом Лютого Шрама… – принц на мить зупинився, – проте ніщо з цього не вплине на остаточне рішення. Лютий Шрам засуджений до повішення, його стратять за три дні. Якщо до того часу ти фізично відновишся, то зможеш піти і подивитись.
Браян широко розплющив очі:
– Але… але, Ваша Високосте, представники знаті можуть спокутувати свої гріхи золотими драконами. Це правило, ви…
Роланд махнув рукою, таким чином показуючи, що капітан патруля не має цим надто сильно перейматися:
– Він – аристократ? Можливо те, що він походить з родини Елк, підвищує його статус, але насправді у нього немає ні титулу, ні земель, його не можна вважати аристократом. До того ж, навіть якби він був істинним представником знаті, то вторгнення до резиденції принца, спроба спалити продовольчі запаси і таким чином занапастити більше 2000 людей у Прикордонному Місті – вже ці три лихі вчинки не можна пробачити.
Якщо щодо Тіер Роланд ще трохи вагався, то Лютий Шрам входив до категорії тих людей, яких пробачати не можна. Якби він досяг успіху, всі подальші плани щодо Прикордонного Міста були б знищені, а принц не мав би шансу вистояти. Це було набагато гірше, ніж замах на вбивство.
Що стосується того, чи розлютить це фортецю Лонгсонг, кого це хвилює? Оскільки вони не хотіли з ним співпрацювати, та навіть спробували підступним чином підкорити собі Прикордонне Місто, він, ясна річ, не може поступитись. І в той же час цей інцидент дечому навчив Роланда – політична боротьба у цьому світі відрізнялася від того, що він знав зі свого минуло світу, більшість з них займались підкилимною боротьбою, а тут обирали методи набагато примітивніші та кривавіші.
– Добре відпочинь, ти втратив дуже багато крові, тому не покидай замок. Я домовився, щоб інші люди виконували роботу міського патруля, а коли скінчяться Місяці Демонів, я проведу твою церемонію посвяти.
– Ваша Високосте, – Браян недовірливо поглянув на принца, почувши останні слова, – ви маєте на увазі…
– Так, ти станеш одним з моїх лицарів, сер Браян, – з усмішкою відповів Роланд.
**********
– Готуйсь! Бий!
Фаньна стиснув зуби, щоб завдати списом удар з тою ж силою і під тим самим кутом, що і минулого разу.
Це був його сотий удар.
У руках закололо і Фаньна подумав, що більше не витримає. Хоча він так само думав і після п’ятдесятого удару. Умовний рефлекс, якого він набув за тиждень, все одно змусив його виконувати наказ. Якщо чесно навіть сам Фаньна був здивований тим, що зміг витримати до цього моменту.
– Всім відпочивати!
Після того, як Залізна Сокира викрикнув команду, Фаньна почув як люди навколо нього важко видихають повітря, він також полегшено зітхнув, опустив спис і сів прямо на землю.
Він нарешті зрозумів, що ополчення не буде підрозділом, яке виконуватиме доручення охоронців чи лицарів. Після тижня дивних тренувань, їхнє навчання змінилося на більш гідне для бійців. Наприклад, зараз вони стояли на міській стіні та били і опускали списи на команди мислився, хоча поки що списи були замінені дерев’яними палицями, Фаньна міг зрозуміти чого чекати в майбутньому.
Загін підтримки ніколи не виконувала таких вправ, а це означає, що в майбутньому вони зіткнуться з демонічними звірами на стіні. Про таке досить страшно думати. Він навіть планував сховатися, але чомусь, побачивши, як його товариші по команді тренуються разом з ним, а також думки про триразове харчування та хороша плата, змусили його потроху переосмислити ситуацію.
Коментарі
Дописати коментар