Роман ЗЦВ. Розділи 35-36
Розділ 35. Дім | Розділ 36. Переговори
Розділ
35. Дім
Соловейко йшла крізь «туман».
У цьому місці було лише два кольори: чорний і білий.
Контури речей розмились, а прямі лінії зробились ламаними та округлими, незрозумілими, як дитячі малюнки.
Це почуття важко описати словами, Соловейку знадобилось багато часу, щоб зрозуміти, як розрізняти лінії. Коли вона робила все правильно, то жодна річ не обмежувала її прогулянок у тумані. Навіть суцільні стіни, якщо трохи змінити кут, мають входи, яких не існує в реальності.
У тумані вгору і вниз, вперед і назад – не сталі поняття, вони будуть замінюватись одне одним і навіть перекриватись. Наприклад, вона робила це прямо зараз, прослизнула до замку прямо під носом в охоронців, і, слідуючи за непередбачуваними лініями, крок за кроком рухалась у повітрі, пройшла крізь стелю та опинилась у кімнаті Анни.
Для неї це абсолютно вільний світ.
Тільки в тумані Соловейко могла по-справжньому розслабитись, хоча тут тихо та самотньо, їй подобається відчуття безпеки, яке він дарує.
Здебільшого тут все чорно-біле, та іноді вона може бачити й інші кольори.
Ось прямо зараз, коли перед нею Анна.
Відьми відрізняються від звичайних людей тим, що в них тече магічна сила. Соловейко здатна бачити потік і згасання цієї сили, і це єдині яскраві плями в тумані.
Вона ще не бачила нікого з таким насиченим і яскравим кольором, як у Анни – смарагдово-зелений колір огортав її тіло, а ядро таке яскраве, що боляче дивитись. Це бентежить Соловейка. Загалом, колір магічної сили пов’язаний зі здібністю. У Союзі Співпраці Відьом вона бачила багатьох людей, що контролювали полум’я, вони мали оранжеві або темно-червоні кольори, які формою нагадували вогняну кулю. Але ті барви і розміри не йдуть ні в яке порівняння з Анною.
Якщо це незрозуміло, то інша річ була неймовірною.
Чому вона досі жива, з такою величезною кількістю магії, зосередженою в ній?
У Союзі Співпраці Відьом Соловейко не могла б знайти нікого, хто володів такою великою магічною силою, навіть серед дорослих відьом. Якщо Анна досягне повноліття…
Ні, у неї немає цієї можливості. Соловейко зітхнула: що сильніша відьма, то жахливіші наслідки. Вона навіть уявити не могла, з якими жахливими тортурами зіткнеться Анна, коли настане демонічне поглинання. Різкий біль, що постійно пронизує із середини та рветься назовні, не дозволить втратити свідомість, поки відьма не відмовиться від опору, прийнявши свою смерть.
Вона вийшла з туману, на деякий час відсунувши похмурі думки, та весело сказала:
– Доброго ранку, Анно.
Анна, що вже звикла до раптових появ іншої відьми, мовчки кивнула, продовжуючи тренувати контроль над вогнем.
Соловейко потерла ніс, затим підійшла до ліжка дівчини та сіла.
Вона неодноразово спостерігала за цим тренуванням. Спочатку Анна випадково підпалювала одяг, а в будинку на задньому дворі замку підготували цілу купу запасних роб. Пізніше вона навчилася контролювати вогонь так, що він танцював на її пальці, Роланд більше не наполягав на тренуваннях. Будиночок у саду знесли, замінивши на місце, де можна насолоджуватись післяобіднім чаєм та приймати сонячні ванни.
Та незважаючи на це, Анна все одно виконувала попередні вказівки принца, займаючись щодня одну-дві години у своїй кімнаті.
– Я принесла рибні котлети, хочеш? – Соловейко дістала мішечок і показала дівчині.
Анна відчула смачний запах і кивнула.
– Іди і помий руки. – Всміхнулась Соловейко. На щастя, дівчина не ненавидить її, але скупа на розмови. Щодо цього, навіть з Наною, про яку так піклується, вона говорить небагато. Насправді, Анна найбільше розмовляє з Роландом.
На відміну від неї, Роланд говорив забагато. У нього купа правил, навіть коли їсть, наприклад, мити руки перед їжею, не їсти надто швидко, не їсти те, що впало на підлогу тощо… Він міг говорити та говорити.
Спочатку це дуже дратувало, але Роланд володар цього місця, четвертий принц Ґрейкасла, та оскільки вона жила тут, їла його їжу, то їй довелося неохоче дослухатись до цих вимог. Тепер вона звикла до цих правил і чомусь почувалася весело, коли змагалася з Анною, Наною, Роландом та іншими за порядок миття рук.
Анна помила руки у відрі з колодязною водою, а потім запалила вогняну кульку, щоб обсушити їх, перед тим, як взяти рибну котлету та сісти за стіл, де повільно її з’їла.
– Ти справді не хочеш піти зі мною? – знову запитала Соловейко. – Там багато сестер, вони подбають про тебе.
– Тут ти можеш вільно гуляти тільки в замку, хіба це не нудно?
– Хоча в Непрохідному гірському хребті у нас небагато запасів, там ми всі – сім’я, що зібралася з однією метою.
– Ти така сильна, вони дуже тобі зрадіють.
– Я боюся, що ця зима стане для тебе останньою…
Голос Соловейка знизився і стих. Можливо, вже надто пізно. Навіть якщо вони підуть до табору, сила Анни настільки велика, що вона може не пережити повноліття. Все, що могла зробити Соловейко, це спостерігати, як дівчина загине.
– Де ти жила, до того як вступила до Союзу Співпраці Відьом?
Соловейко здивувалася, Анна рідко ставила їй запитання:
– Я… раніше жила у великому місті на сході, недалеко від столиці.
– Ти була щаслива?
Щаслива? Ні, це був час, який вона не хоче згадувати. Її зневажали та висміювали. А коли вони дізнались, що вона стала відьмою, то до неї ставились гріше, ніж до собаки чи кота, смикаючи за ланцюг і примушуючи виконувати їхні команди. Соловейко похитала головою і тихо мовила:
– Чому ти питаєш?
– Я раніше жила у старому районі, – просто почала свою історію Анна, – батько продав мене церкві за 25 золотих драконів, це Його Високість врятував мене з тюрми. Тут я весело провожу час. Я щаслива.
– Але ти не можеш вийти із замку, і крім Роланда Вімблдона, всі інші все ще ненавидять відьом.
– Мені все одно, і він сказав, що змінить це, чи не так?
– Це дуже важко. Поки є церква – відьом продовжуватимуть вважати лихими.
Анна не заперечила. Мовчання тривало так довго, що Соловейко подумала – дівчина більше не заговорить, коли вона раптом спитала:
– Де ти щасливіша, у Союзі Співпраці Відьом чи тут, з нами?
– Ти… що ти таке питаєш? – слова Анни заскочили Соловейка зненацька. – О-очевидно, це…
Союз Співпраці? Якщо відверто, вона не дуже зацікавлена у пошуках Святої Гори, але в Союзі Співпраці були друзі, від яких відьма не хотіла відмовлятись.
Прикордонне Місто? Якби не чутки, що відьмі загрожує небезпека, вона б ніколи не прийшла сюди!
Відповідь очевидна, але ж чому вона вагається?
Цього разу Анна всміхнулась. Соловейко рідко бачила її усмішку. Очі дівчини нагадували поверхню озера, на якій танцювали вранішні промені сонця, від цього відьма відчула приємне відчуття спокою, якого вона не відчувала навіть, коли блукала в тумані.
– Я чула, як Роланд сказав, що ви шукаєте Святу Гору на півночі. Якщо Свята Гора означає безпеку і дім, то, гадаю, я її знайшла.
Це Свята Гора Анни, і Соловейко усвідомила, що, хоча життя дівчини закінчується, її душа досягне спокійного берега раніше за душі більшості відьом.
У цю мить з коридору долинув звук поспішного бігу, Соловейко уважно прислухалась, це чимось нагадувало Нану.
Двері відчинились – і до них справді забігла Нана.
Вона кинулася в обійми Анни зі словами:
– Щ… що робити? Сестричко Анно, батько дізнався, що я відьма!
Розділ
36. Переговори
Соловейко витягла Роланда з ліжка.
Він спочатку здивувався, дізнавшись, що батько Нани Пайн прийшов до замку, але швидко зрозумів – це рідкісна можливість, якщо він хоче, щоб дівчина залишилась і допомагала під час Місяців Демонів, то має знайти причину для містера Пайна, щоб залишитись зимувати у Прикордонному Місті.
Хоча це доволі складна ситуація, все-таки репутація четвертого принца серед знаті опустилась до самого дна. До того ж його стосунки з фортецею стали напруженими. Зрозуміло, що дворяни, чиї інтереси в основному лежать на сході фортеці Лонгсонг, найімовірніше покинуть містечко. Роланд не думав співпрацювати зі знаттю, вони можуть добре боротися за владу, але не підходять для битви пліч-о-пліч.
Він швидко одягнувся, поспіхом умився і пішов до зали.
Тіґу Пайн, якого привели охоронці, давно кипів люттю, тому одразу, як тільки побачив принца, піднявся:
– Ваша Високосте, де моя донька?
Це вперше Роланд бачить батька Нани. Міцний чоловік невисокого зросту, борода на обличчі надавала йому грізного вигляду. Через туніку, плащ до талії та шкіряні штани з великими кишенями він скидався більше на мислився, ніж на дворянина.
– З нею все добре, містере Пайн…
– Чому ваша охорона пропустила її, а мене зупинила? – гнівно перебив Тіґу. – Мені потрібні пояснення, Ваша Високосте! Приведіть мою доньку, я хочу її побачити!
Якого чорта? Роланд був приголомшений, він очікував, що Тіґу Пайн, знаючи правду про те, що Нана відьма, буде тихо просити приховати це або дозволить йому з усім розібратись. Але принц не очікував, що чоловік буде таким агресивним і зовсім не дотримуватиметься аристократичних манер.
Щодо того, чому охорона пропустила Нану, вони мали наказ. Дівчина приходить до Анни кожні три дні, а тому охоронці добре її знали.
Подумавши якусь мить, Роланд покликав служницю і попросив її привести Нану.
Яким би грубим не був цей чоловік, він все-таки батько дівчини, тож нехай зустрінуться і поговорять. Якщо він покаже найменшу ознаку того, що віддасть Нану церкві або зречеться її, то Роланд зможе втрутитись.
Нана зайшла до кімнати слідом за Анною.
Як тільки Тіґу Пайн побачив доньку, його гнів одразу розвіявся, він розкинув руки і сказав:
– Ходи до тата.
Але дівчина, сховавшись за Анною, лише трохи висунула голову:
– Ти продаси мене церкві?
– Ха… що ти таке говориш, нерозумне дитя? Церква не приймає таких дурненьких дівчаток, тож ходімо додому.
Його реакція трохи збентежила Роланда. Соловейко сказала, що батько Нани побачив, як вона користується магією. В паніці дівчина кинулась до замку, щоб знайти Анну. А її батько слідував за нею з убивчим обличчям.
Але зараз в очах Тігу була лише турбота і любов до доньки, а не ненависть до відьом, як у звичайних людей.
То ж це всього лиш непорозуміння?
Роланд трохи вагався, але вирішив піти у відкриту, сказавши:
– Містере Пайн, гадаю, ви вже знаєте, що ваша донька відьма.
– Ваша Високосте, я не розумію про що ви, – Тіґу тупнув ногою і підійшов, щоб схопити Нану за руку, але Анна закрила її собою.
– Батьку, я стала відьмою… вибач. – Прошепотіла Нана.
От зараз Тіґу занепокоївся:
– Не кажи дурниць! Яка ще відьма? Цього тебе навчав Карл? Не слід було відпускати тебе до школи, там лише навчають церковній маячні!
Почувши ці слова, Роланд почав розуміти ситуацію. Можливо, Тіґу неправильно зрозумів принца і намагається захистити Нану?
То ось чому він був такий стривожений, поки не побачив доньку.
– Анно, – він підморгнув відьмі. Вона кивнула і протягнула руку до Тіґу, що намагався обійти її та забрати доньку. Полум’я потекло з долоні дівчини.
Тіґу широко розплющив очі, похапцем відступаючи на кілька кроків. Нана панічно схопила відьму за руку:
– Сестричко Анно, не треба!
– Ваша Високосте, це…!
– Як бачите, вона теж відьма, як і ваша донька. – Роланд розвів руками. – Причина, по якій Нана може вільно навідуватись до замку, не в тому, про що ви подумали. То ж зараз ми можемо поговорити?
У цю мить, здалося, Тіґу прокинувся від сну:
– А. А. Ваша Високосте, я…
– Сідайте і ми поговоримо, – Роланд показав на стіл, – для початку випийте чаю.
Він зітхнув, звичайно, його репутація настільки погана, що дехто припускає буцімто принц цікавиться дітьми. Роланд тепер зрозумів причини такої грубої поведінки Тіґу на початку. Батько, який турбується про доньку, побачив, як його дитина біжить до замку принца, а охоронець, що її пропустив, мав такий вигляд, ніби звик до цього.
Якби на місці чоловіка опинився сам принц, він би розніс замок голими руками.
А щодо заперечення того, що його донька відьма, то це теж досить зрозуміло. Тіґу боявся, що принц скаже «Нана спокусилась Дияволом і її потрібно очистити», щоб примусити його до чогось, тож заперечував усе. А насправді чоловіку все одно відьма вона чи ні.
Тіґу довго вагався, та зрештою сів, взяв чашку і випив її одним махом. Витерши рот, він дещо збентежено сказав:
– Вибачте, я вів себе грубо. Чи можу я запитати, коли ви дізнались, що моя донька стала… відьмою?
– Ще до зими. Не я першим дізнався, що вона пробудилась, а її вчитель Карл ван Бате. Оскільки він друг Анни, то довірив Нану мені, сподіваючись, що я зможу її захистити. – Детально пояснив Роланд. – Ці півтора місяця вона приходила до замку, щоб потренуватись, коли була вільною. До речі у неї сила зцілення.
– Он воно що… – Тіґу почухав голову. – Тепер я розумію, чому кіт знову міг бігати і стрибати.
– Кіт?
– Кха-кха, нічого особливого. Коли я повернувся додому, то побачив, що вона сидить біля дверей, тримаючи кота, якого збила карета. Хотів був налякати її зі спини, але вона втекла, коли побачила мене. У кота була зламана лапа, але він раптом видужав. – Тіґу глянув на Нану й Анну. – Ви подруги?
Анна не встигла нічого сказати, як Нана кивнула.
Вираз обличчя Тіґу трохи пом’якшився.
Роланд зацікавився, побачивши це:
– Ви, здається, не думаєте, що відьом спокусив Диявол і вони є втіленням зла.
– Звичайно, моя донька не зла людина! – Категорично сказав він. – У цьому немає жодних сумнівів, ким би вона не стала!
Він так сильно відрізнявся від батька Анни. Роланд тепер зрозумів, чому Нана завжди така безтурботна і майже завжди усміхається. Така сім’я – тепла колиска для дитини.
– Я теж так не думаю, містере Пайн. – Принц сказав прямо: – Здібність вашої доньки має велике значення для поранених. Я сподіваюсь, що вона залишиться у Прикордонному Місті та допоможе під час Місяців Демонів.
Тіґу вагався:
– Ваша Високосте, даруйте, але я змушений відмовити. Коли настануть Місяці Демонів, тут стане небезпечно. Я не можу залишити її тут.
Оскільки територія, яку захищав Тіґу Пайн, не підпадає під юрисдикцію Прикордонного Міста, навіть принц не може примусити його виконувати наказ. Але поки чоловік готовий сидіти тут і говорити, Роланд упевнений, що є можливість його переконати.
Коментарі
Дописати коментар