Роман ЗЦВ. Розділи 37-38
Розділ 37. Сімейна історія | Розділ 38. Ера вогнепальної зброї
Розділ
37. Сімейна історія
– Небезпека відносна, містере Пайн, і з небезпекою приходять можливості. – Четвертий принц пригадав інформацію, зібрану помічником міністра. – Ви успадкували свій титул від батька, так? Він був лицарем, якого за бойові заслуги нагородили титулом барона і землями.
– Саме так, – кивнув Тіґу.
– Та битва була почесною битвою заради невинних і теж сталася у Місяці Демонів. Тоді невелика група демонічних звірів випадково змогла проникнути крізь оборону фортеці на річці Чішуй і потрапила вглиб західного регіону. Під час патрулювання ваш батько помітив їх, він вирішив не уникати звірів, а напасти на них, відіслав прохання про підкріплення та атакував, бо за ним було незахищене місто, хоча він не мав жодного стосунку до того місця. – Сказав Роланд, стежачи за лицем Тіґу. – Про те, що сталося далі, ви повинні знати більше за мене. Ваш батько викликав ополчення з міста і вони разом з його загоном напали на демонічних звірів – і перемогли.
– Так. – Схвильовано мовив Тіґу, очевидно, він був переповнений емоціями щодо цієї сімейної історії. – Один з них був величезним, схожий одночасно і на оленя і на вола, він поєднував у собі риси обох тварин. Його ноги були більшими за мого батька, а коли цей звір біг – тремтіла земля. Якби там був я, то не знаю чи зміг би перемогти такого монстра.
– Але він це зробив. Стоячи біля неглибокої канавки, мій батько заманював розлюченого звіра. Той розігнався, щоби скористатися швидкістю під час удару, а батько ліг у канавку, трохи нахилив меч і впер руків’я в каміння на дні заглибини. Звір, який здавався непереможним, виявився дурним, тому навіть не ухилився від меча, що розпоров йому живіть. Кишки і чорна кров мало не втопили мого батька. Трофей з тієї битви, величезний ріг демонічного звіра, досі висить над моїм каміном.
Роланд відпив трохи чаю і неквапливо сказав:
– Битва гідна захвату. Він слідував вірі, співчуттю та хоробрості лицаря. Пізніше ваш батько отримав титул і землі від Джо Керра, який на той час був графом у фортеці Лонгсонг. Двадцять п’ять років тому він отримав титул герцога від мого батька, Вімблдона III, також його призначили охоронцем південного кордону, весь південний регіон відійшов під контроль Джо Керра. На жаль, після цього ваш батько, землі якого лежали на схід од фортеці, став колючкою в оці герцога Раяна.
– Ваша Високосте, ви добре обізнані, – дещо безпорадно зітхнув Тіґу. – Герцог Раян і лорд Джо завжди сперечались. Джо Керр отримав титул графа не від герцога, його кровну лінію можна простежити аж до однієї з гілок королівської родини. Незалежно від того сім’я це чи крові, він нічим не поступався герцогу Раяну.
Роланд зітхнув, це політика стримування та врівноваження, якою займався Вімблдон III.
Щоб зрозуміти ці складні стосунки, він цілий день слухав пояснення помічника міністра.
Поділ і влив дворян дуже хаотичний. Теоретично вища аристократія на своїх землям може наказувати нижчій аристократії, але насправді все набагато складніше. Наприклад, граф Джо Керр і герцог Раян. Граф, прямо призначений королем у західний регіон, мав не менше сили і престижу, ніж герцог Раян.
Коли Джо став герцогом на півдні, на його землях, зрозуміло, зробили щось подібне для стримування та врівноваження.
– Отже, коли ви успадкували землю, торгівля та фермерство вже занепали, а ви вже не маєте того, що мали раніше. – Повільно сказав Роланд. – Зараз перед вами нова можливість.
– Нова… можливість?
– Мабуть, ви чули про голод, який був два роки тому. Фортеця Лонгсонг відмовилась надавати харчі без додаткових поставок руди. Цього року ми маємо схожу проблему. Несподіваний обвал шахти на Північному Схилі загнав жителів Прикордонного Міста у глухий кут, нам немає куди відступати, ми мусимо зупинити демонічних звірів на нашій новій міській стіні. Ймовірно, битва не пройде гладко, але, як я вже казав, з небезпекою приходять і можливості.
– … – Тіґу зрозумів про що говорить принц, він насупився і нічого не сказав.
– Якщо бути відвертим, ви не схожі на звичайного дворянина. – Усміхнувся Роланд. – Бо представники знатті так не одягаються і їхні руки не вкриті мозолями. Ви зберігаєте спадок вашого батька, чи не так? Ви лицар із прекрасними бойовими навичками.
Авжеж, він не забув про батьківський спадок, Роланд був у цьому впевнений, інакше б чоловік не проводив стільки часу в Туманному Лісі. Згідно інформації, яку надав Баров, містер Пайн проводить щонайменше три дні на тиждень у Туманному Лісі, поки перебуває у Прикордонному Місті. Щоразу, коли він прямував у ліс, то був повністю екіпірований і наймав мисливців, бо не міг утримувати власний загін. Деякі люди люблять битви, Тіґу Пайн один із них.
– Якщо ви залишитесь у Прикордонному Місті, я надам вам можливість повернути славу вашого батька. Ви, як і він, здобудете честь, покладаючись на меч і мужність. Якщо ви чудово себе покажете, то в нагороду отримаєте землю на схід од Прикордонного Міста, територію, що прекрасно підійде для титулу віконта.
Хоча такі ситуації рідко трапляються, але ця обіцянка має силу. Як повнолітній принц, він може надавати титули віконтів, баронів і посвячувати лицарів, але таке рідко роблять для людей, що є підданими інших лордів. З одного боку копання фундаменту для стіни дещо позбавило його аристократичного ореолу, а з іншого – буде ніяково, якщо містер Пайн відмовиться. Роланд не надто переймався думкою інших дворян, він хотів залишити Нану в містечку, бо вона єдина мала цілющу силу. Він також не надто переймався відмовою. Оскільки Джо, який став вартовим півдня, не забрав із собою батька Тіґу, то це означало, що він відмовився від сім’ї Пайн.
Нарешті Тіґу заговорив:
– Тоді… Ваша Високосте, чи можу я відіслати Нану до фортеці Лонгсонг? Ніхто раніше не намагався зупинити демонічних звірів тут. Якщо ми програємо, я не хочу, щоб мою доньку поховали тут.
– Я вже говорив вам, містере Пайн, що небезпека відносна. Чи думали ви про наслідки, якщо у фортеці Лонгсонг викриють, що Нана відьма? Те місце не схоже на Прикордонне Місто. Церква давно вкорінилася там. Фортеця заповнена вірянинами і шпигунами. Навіть я не зможу врятувати Нану, коли її викриють.
Роланд на мить зупинився і додав:
– Прикордонне Місто не програє. Коли настануть Місяці Демонів, я битимусь пліч-о-пліч зі своїми підданими на стіні. Наші вороги – це купка мутованих звірів, а не демони, який неможливо перемогти. Ваш батько переміг їх у чистому полі, а в нас є стіна. Якщо… якщо ситуація стане загрозливою, я відішлю Нану першою, – він на мить зупинився, – а також Анну. На пристані буде корабель підготований про всяк випадок. Обіцяю, вони будуть у безпеці.
– У такому випадку… я вірю вам, Ваша Високосте. – Тіґу Пайн встав, затим опустився на одне коліно, випрямивши спину і, як лицар, відсалютував. – Я буду битися за вас.
…….
Коли Тіґу і Нана пішли, Анна поглянула на Роланда.
– Про що ти? – мовила вона. – Я нікуди не піду.
Розділ
38. Ера вогнепальної зброї
Залізна Сокира знав, що за ним стежать.
Мисливці, що брали участь у пробному вибухові, переїхали до двоповерхової будівлі біля замку. Визирнувши з вікна, можна побачити кам’яні стіни й охорону, що була поряд зі входом.
Він не переймався цим, і навіть думав, що це доволі необачно з боку Його Високості поставити тільки двох охоронців.
Досі Залізна Сокира чув у своїй голові рев пробного вибуху – жодна зброя не викликала в нього такого потрясіння. На далекому півдні він бачив, як з-під землі вириваються оранжеві пожежі, що могли палати десятиліттями. На Нескінченному мисі він бачив, як бурхливі вітри здіймали величезні хвилі, що затуляли небо та сонце… Однак все це було силою небес, волею Матері Землі чи Морського бога, батіг, яким вони карали людей.
Але Його Високість власноруч заволодів силами трьох богів, отримавши силу божої кари, хоча це і не повністю схоже на грім і блискавку з небес, та він уже знаходиться вище інших людей.
Якщо хтось із міста Залізного Піску знав таємницю, йому, як правило, відрізали язик. Звичайно, це не найбезпечніший спосіб зберігати все в секреті. Лише мертві ніколи не відкривають таємниць. Щодо іноземців, то вже лише їхній вид уважався богохульством, жоден із них не міг увійти до основного ядра клану Моджін.
Принц знав, що він напівкровка, та все одно дозволив стати свідком небесного покарання. Навіть більше, Його Високість велів йому сформувати загін із мисливців, така довіра запала Залізній Сокирі в серце.
У місті Залізного Піску він зазнав низки зрад і підступів, тому втік до південного кордону Ґрейкасла. Але навіть там він страждав через мішану кров. Зрештою, Залізна Сокира прийшов до Прикордонного Міста, повністю зневірений. Він збирався присвятити решту свого життя полюванню. Залізна Сокира ніяк не очікував, що принц проявить до нього прихильність.
Він не мав жодних сумнівів, що принц Роланд, маючи таку зброю, переможе в битві за трон.
Залізна Сокира був у захваті, думаючи про можливість служити майбутньому королю.
– Усім спуститись вниз!
Коли Залізна Сокира почув слова і визирнув назовні, то зрозумів, що голос належав головному лицарю четвертого принца – Картеру Ланнісу.
Спочатку він поправив одяг, швидко спустився вниз і став прямо перед Картером. Залізна Сокира теж брав участь у тренуванні ополчення, тому знав, що Його Високість надає перевагу дисциплінованим та добре організованим військам. Проте інші мисливці були набагато повільнішими, шість чоловік витратили майже сім хвилин тільки на те, щоб вишикуватись.
– Всі йдуть за мною до старого місця. – Картеру на це було все одно, він повів людей за собою до міської стіни.
Це було те саме місце, де відбувся пробний вибух, але цього разу без позначених меж.
Окрім Роланда, тут було ще четверо лицарів, підлеглі Картера. Залізна Сокира помітив, що принц пояснює щось лицарям, тримаючи в руках металеву палицю дивної форми.
Помітивши мисливців, Роланд поцікавився:
– Ну як вам життя на новому місці?
– Дякуємо за турботу Вашої Високості. – Всі поклонились, кажучи, що в новому домі дуже комфортно.
По правді кажучи, новий будинок, до якого вони переїхали, набагато кращий за їхні старі халупи, Залізна Сокира думав, що тут не буде свистіти вітер і текти вода, а дах зроблений не з соломи, а з черепиці.
– Це добре, – кивнув Роланд. – Ця угода зроблена з міркувань безпеки. Коли закінчаться Місяці Демонів, ви зможете повернутись додому. До того ж я виплатив вашим родинам зарплату за перший місяць, ви можете зустрічатися з ними на вихідних. Звичайно, у супроводі охоронців.
– Спасибі за вашу доброту, Ваша Високосте. – Радісно сказали мисливці.
Це справді здивувало Залізну Сокиру. Залишимо осторонь закони пісочників, навіть військове керівництво Ґрейкасла не повинно бути таким невимогливим. Чи може це бути через особисту терпимість Його Високості? Залізна Сокира трохи занепокоївся, якщо принц хоче боротися за трон, то має бути жорстоким і без краплі милосердя. Це те, що він вивчив, коли жив у місті Залізного Піску.
Але коли четвертий принц сказав, що далі буде випробувана нова зброя на основі пороху, Залізна Сокира негайно відклав ці тривоги подалі. Він, не кліпаючи очима, дивився на Роланда, який показував людям дві дивні палиці.
– Ця річ називається крем’яною рушницею. – Сказав принц. – Я розповів вам, як нею користуватись.
…….
Залізній Сокирі знадобилось лише півгодини, щоб повністю зрозуміти, як користуватись новою зброєю.
Насипати чорний порошок, який викликає небесну кару, тобто порох, у спеціальне барильце, потім запхнути свинцеву кулю за допомогою шомпола аж до кінця каналу ствола. Затим покласти порох до запалювальної камери, прицілитися, а потім натиснути на курок.
Хоча Залізна Сокира вважав, що у нього є талант убивати, він вміло користується мечами, ножами, молотами, сокирами та списами, але це завдяки рокам тренувань та бойовому досвіду. За півгодини розібратися, як працює нова зброя, таку швидкість навчання можна порівняти лише зі швидкістю, з якою можна оволодіти ручним арбалетом.
Іншу рушницю передали Картеру.
Головний лицар теж зацікавився цією новою зброєю і не хотів її відкладати.
Після кількох пробних спроб, Роланд попросив обох вистрілити, щоб побачити результат. Два лицарі вже підготували ціль. На відстані 30 футів на дерев’яній палиці встановили пластинчасту броню.
Залізна Сокира і Картер слідували за методом стрільби, яку продемонстрував принц, підняли рушниці, щоб прицілитись, і натисли на курок.
Сильний шум під час першої стрільби шокував усіх присутніх, Залізна Сокира не став винятком, та незабаром обличчя людей зробились здивованими.
У пластинчастій броні, що була їхньою ціллю, з’явився невеликий отвір. Свинцева кулька пробила найтовстішу пластину.
Перед вистрілом Залізна Сокира ретельно вивчив броню. Очевидно, це не був виріб якоїсь посередньої ремісничої майстерні. Відмітина у вигляді молота і ковадла біля краю, що мав облягати шию, вказувала, що це обладунок від Товариства ковалів Королівства Ґрейкасл. Найтовстіша частина була десь в половину пальця, цього вистачало для того, щоб витримати постріл із ручного арбалета з близької відстані. Щоби пробити такий вид броні потрібно обрати важкий арбалет, бойовий молот чи алебарду.
Отже, крем’яна рушниця схожа з арбалетом у використані, але рушниця набагато потужніша. Швидкість перезарядки приблизна до швидкості використання ручного арбалета. Що стосується точності… Ціль на відстані 30 футів дає небагато інформації.
– Ваша Високосте, кількість одиниць цієї зброї…? – запитав Картер.
– Наразі дві одиниці, ще максимум дві ми зможемо виготовити до початку Місяців Демонів.
Залізна Сокира помітив, що Картер розслабився почувши це. Він міг здогадатись про що думає головний лицар. Якщо таку зброю легко виготовити, то знадобиться кілька днів, щоб швидко навчити бійців володіти рушницями. Вони не будуть обмежені віком, професією чи статтю, навіть тендітні жінки зможуть становити величезну загрозу для лицарів.
Хоча ця зброя не приголомшувала так сильно, як небесне покарання, вона все одно потужна. Залізна Сокира вважав, що з цим вони з легкістю зможуть вбивати великих, товстошкірих демонічних звірів зі стіни. Якби він мав при собі крем’яну рушницю, коли зіткнувся з гібридом, то результат би був зовсім іншим.
Серед них тільки Роланд знав справжнє значення цієї зброї.
Він власними руками відчинив двері для битв з вогнепальною зброєю.
Коментарі
Дописати коментар