Роман ЗЦВ. Розділи 39-40
Розділ 39. Зима | Розділ 40. Лист
Розділ
39. Зима
Роланд стояв на міській стіні, дивлячись на північ. Протягом останнього місяця він неодноразово перевіряв замок, район біля шахти та міську стіну, постійно слідуючи цьому маршруту з трьома точками. Принц ретельно перевіряв деталі, щоб нічого не забули.
Ополчення навчилося вправно поводитися зі зброєю. Завдяки повторюваним тренуванням Картера вони змогли вивчитись тримати спис, поки капітан ополчення не давав команду бити.
За спиною ополченців стояв загін стрільців. Кожен мисливець, який залишився у Прикордонному Місті та володів луком чи арбалетом, був включений до цього загону. Ці досвідчені мисливці – це основна сила для вбивства демонічних звірів. Стоячи на міській стіні на відстані дванадцяти футів для них майже неможливо промахнутись.
Останньою лінією оборони були Залізна Сокира, Картер і два мисливці з елітної команди, які підкорюються Залізній Сокирі. Чотири рушниці, виготовлені завдяки деталям, що виготовили ковалі, і зварені завдяки здібності Анни, передані для використання. Вони вступатимуть у справу лише тоді, коли нападе змішаний вид або у випадку, коли мисливці не зможуть пробити шкури демонічних звірів. У них немає конкретної точки, тож їм чотирьом доведеться патрулювати всю стіну. Вони будуть з’являтися там, де потрібні.
Що стосується вибухівки, то її тримали під посиленим захистом на складі біля стіни. Порох за потреби легко доставити на стіну, а задля безпеки вибухівка зберігалась у спеціальних посудинах, щоб випадково не стався вибух. Зуби і пазурі демонічних звірів можуть пошкодити цемент, але вибух пороху може підняти у повітря стіну.
Роланд організував два бойових навчання, і з вибухівкою теж. Завдяки цим тренування ополчення звикло до громового гулу і вже не було настільки наляканим, щоб кидати зброю. Іншою перевагою стало те, що у принца виявили таку потужну зброю, а це значно підняло моральний дух людей.
– Ваша Високосте, – Баров потягнув комір, – ми вже витратили більшу частину грошей, отриманих за руду, тож, якщо Місяці Демонів триватимуть стільки, скільки передбачив астролог, боюсь, що їжі не вистачить до кінця зими.
– Тоді заповни весь склад, – не вагаючись сказав Роланд, – і не припиняй торгівлю з Вербовим містом. Першу парову машину доставили на шахту, а місце обвалу вже очистили від гравію. Ми можемо дещо отримати протягом зими. Особливим попитом користується необроблене коштовне каміння, не акцентуйте увагу на ціну. Натомість продайте його якнайшвидше, наші склади мають бути заповнені їжею.
Баров кивнув:
– Я негайно зроблю це, Ваша Високосте. Просто…
Побачивши нерішучий вираз на обличчі помічника міністра, Роланд, безумовно, зрозумів, що той хоче сказати.
– Не хвилюйся, я вже підготував човен. Якщо лінію оборони прорвуть, я покину місто.
– Радий це чути, – полегшено зітхнув Баров.
Роланд усміхнувся йому:
– Іди, у тебе багато справ, а я маю дещо зробити.
Після того як Баров пішов, принц повільно піднявся на сторожову вежу. Це найвища точка в центрі міської стіни. Звідси чудово видно густий ліс і гори, усе це тягнулась вдалечінь. Холодний вітер овіяв його лице, але йому було все одно. Лише тут він зміг трохи вгамувати своє хвилювання перед майбутньою війною.
– Ти збрехав йому, – сказав хтось поруч, – ти не збираєшся нікуди їхати.
– Життя таке складне, деякі речі ліпше зберігати в таємниці.
– Я не розумію що ти кажеш, якщо вже життя принца складне, то що говорити про нас? – Соловейко з’явилась з туману. – Навіть якщо ти не станеш королем, доки живеш тут протягом п’яти років боротьби за трон – ти володар цього місця. Замість того, щоб перейматись такими речами, проводь більше часу з Анною, боюсь… у неї не так багато часу.
Роланд на якусь мить задумався:
– Я не думаю, що вона помре протягом Місяців Демонів.
– Чому?
– Вона сказала, що не програє демонічному поглинанню, – він зробив секунду паузу, – і я їй вірю.
– Ти насправді віриш відьмі, – Соловейко похитала головою, – але ми прокляті Дияволом.
– Невже? Я і тобі вірю.
– …
************
Браян, одягнений у повсякденний одяг, стояв перед надгробком Сірка.
Він ніжно погладив табличку прикріплену до гладкого каменю, на табличці були виведені слова: «У пам’ять про мовчазних героїв Прикордонного Міста. Сірко».
– Моя мрія здійснилася, коли закінчаться Місяці Демонів, Його Королівська Високість проведе для мене церемонію посвяти в лицарі. Але я не хочу сидіти на лікарняному ліжку та чекати. Мої рани вже загоїлись, тож міська стіна – це місце де я повинен бути. Місяці Демонів наближаються, демонічні звірі можуть бути сильними, але вони покладуть свої голови на лінію оборони, яку ми всі разом створили, тому їм не вдасться зробити і кроку вперед. Я теж захищатиму це містечко і розмахуватиму мечем і за тебе також. Не все ще закінчилось. Той, хто винен у твоїй смерті, ще живий… але він не проживе довго. Це пообіцяв мені принц. Коли я прийду наступного разу, то принесу тобі добрі новини.
Браян нахилився і поклав букет квітів перед надгробком.
– Що ж, до побачення, мій друже.
****************
– Сестричко Анно, ти не боїшся? – запитала Нана, лежачи на ліжку.
– Чого я маю боятися?
– Демонічне поглинання, Соловейко сказала, що воно буде взимку, бо я стала відьмою восени, тож це вперше…
– Ну, вперше, – Анна на якусь мить задумалась, – це буде боляче і часом здаватиметься, що краще померти.
– Ах! – скрикнула Нана й одразу затулила рот рукою.
– Але ти виживеш, як і я.
– Не знаю… – прошепотіла Нана. – Я не така сильна, як ти.
– Я не така вже й сильна. – Анна заплющила очі. В її голові виникла сцена їхньої першої зустрічі з Роландом. У тому холодному і темному підземеллі, він загорнув дівчину у свій одяг, сказавши, що найме її на роботу – вона досі почувалася неймовірно через цей спогад. – Ти теж матимеш речі, що дадуть тобі жагу до життя, навіть якщо воно буде важким.
– Такі, як…?
– Такі, як стейк із соусом, – зітхнула Анна, – звідки я знаю, про що ти мрієш… М-м?
Помітивши, що Нана витріщилась на неї, дівчина провела по обличчю рукою:
– У мене що, брудне лице?
– Ні… – Нана похитала головою, – я була трохи здивована, ти ніколи зі мною так багато не говорила… Сестричко Анно, коли ти заплющила очі та говорила, то була такою гарною.
Анна закотила очі, зіскочила з ліжка і підійшла до вікна.
Нана пішла за нею:
– На що ти дивишся, на Туманний Ліс?
– Ліс на заході, – сказала Анна трохи сердито, – тут ти можеш побачити лише річку Чішуй.
– Сестричко Анно, поглянь! – дівчина вказала на небо.
Анна здригнулась, а затим відчинила вікно, холодний вітер, змішаний з маленькими сніжинками, увірвався до кімнати.
Вона протягнула руку, спіймала сніжинку і відчула прохолоду на пальцях.
– Пішов сніг.
***************
– …
Після тривалого мовчання Соловейко сказала:
– Ти не брехав.
– Звичайно, – засміявся Роланд, – я рідко кажу брехню.
Соловейко більше нічого не сказала, вона нахилила голову і в її очах було щось незрозуміле.
Несподівано відчула холод на шиї і підняла руку, щоб торкнутись до неї. Вона підняла голову і помітила, що пішов сніг. Під сірим небом танцювала незліченна кількість сніжинок, їх підхоплював холодний вітер, і десь поряд лунали команди для ополчення.
…Місяці Демонів почалися.
Розділ
40. Лист
Дрова горіли, але Ґелун Вімблдон не відчував сильного тепла.
Намет був великий і зробленим зі шкіри, нижній край присипали землею, тож гаряче повітря не повинно було виходити. Та він все одно відчуває холод, особливо пальці ніг, вони аж оніміли.
– Це прокляте місце, тут навіть сеча замерзає на льоту. – Він сплюнув і звівся на ноги, взявшись обома руками за стіл, під шкірою проступили вени, і міцний квадратний стіл вагою у шість футів відірвався від землі.
Поставивши стіл біля вогнища, Ґелун відчув себе набагато комфортніше. Він зняв взуття і витягнув ноги до вогню, щоб зігріти їх. Затим розгорнув аркуш паперу та продовжив писати лист.
«Люба Олівіє,
Я в Гермесі вже місяць, хоча церковники воліють називати це місце «Новим Святим Містом». Якби не домовленість щодо Місяців Демонів, я б не затримався тут ні на хвилину. Я бажаю повернутись додому та ще раз розділити з тобою тепле ліжко.
Через угоду сили, що мали наглядати за церквою, стали її союзниками. Вельми іронічно, еге ж? Говорячи про церкву, маю визнати, що вони зробили дещо справді дивовижне. Двадцять років тому тут були лише схили та каміння, а церковне містечко розташувалось у підніжжя гір. Але тепер вони проклали дорогу, по якій можуть підніматись екіпажі та звели місто-фортецю на вершині.
Якби це було літо, ти могла б приїхати зі мною, щоб поглянути на це місце. Нове Святе Місто величніше за Ґрейкасл. Пам'ятаєш той театр у Ґрейкаслі? Ми з тобою ходили туди, щоб подивитись «Помсту принца». Тебе так вразила архітектура театру та його просторість.
Але якби ти побачила Зал військових справ Святого Міста, то зрозуміла б, що театр Ґрейкаслу це маленький будиночок. Важко назвати це простою спорудою, гадаю, воно більше схоже на витвір мистецтва. Ця будівля настільки простора, що в ній можна помістити п'ять театрів, але тут немає стовпів для опори. Замість них споруду підтримують вісім кісток демона. Між великими вигнутими кістками є багато дрібніших, оплетених конопляними мотузками, а ще здається буцімто дах висить просто в повітрі. Як вони додумались до цього?
А ці кістки, якщо вони справді належали демонічному звіру, то це створіння мало би бути більше ста футів у висоту. Ймовірно, лише в Гермесі можна зустріти таке чудовисько. Але не бійся, моя люба. Навіть якщо демонічні звірі величезні, вони всього лише слуги диявола. Бо жодне зло не може уникнути ока Божого. Хто б там не був, демонічний звір, відьма чи демон — вони всі перетворяться на попіл!”
На цьому Ґелун зупинився, відклав перо і стиснув кулак — рука трохи боліла. Дещо дивно, що він міг спокійно розмахувати мечем вагою у п'ятнадцять фунтів майже цілий день, але так швидко втомлювався, коли писав. Ґелун усміхнувся, схоже, його немов створили для грубої роботи.
«Говорячи про демонів, я раптово згадав про четвертого брата. Йому виділили Прикордонне Місто, жалюгідне місце. Гадаю, він уже притиснув хвоста і втік до фортеці Лонгсонг, хоча демонів там менше, ніж біля Гермеса. Не можу його звинувачувати, якби я отримав подібне місце, то теж шукав би притулку. Тож ти бачиш на скільки несправедливий мій батько. Тільки тому, що мій другий брат змалку був дуже розумним, він вирішив передати йому трон. Батько забув, що сам він не отримав Ґрейкасл завдяки розуму. Після смерті моєї матері мені дедалі складніше розуміти про що думає батько».
Ґелун завагався чи писати Олівії про свої плани чи ні. Після короткої паузи він вирішив написати, якщо все пройде вдало лист надійде після того, як він увійде до Ґрейкаслу.
«Мій шановний астролог Ансгер має рацію. Якщо я нічого не зроблю, то трон опиниться в інших руках. Він прочитав по зіркам, що Зірка Апокаліпсису горітиме чотири місяці, затим вона віддалиться від сонця. Астролог сказав, що часу залишилось небагато, тож я не можу залишатись осторонь.
Після сьогоднішньої битви я таємно повернусь до Королівського Міста, взявши з собою вірних мені солдат. Хребет Ханьфен поступається багатством Валенсії, але там мало воїнів. Мені варто дати кілька монет і обіцянок, і ці люди, як голодні вовки, йтимуть до мети. Звичайно, я не бажаю робити ніяк збурень. Просто хочу особисто дізнатись, чому батько вирішив розпочати цю боротьбу за престол. Зрештою, що змусило його забути, що я, його старший син, спадкоємець престолу?
Астролог Ансгер вже все підготував. Олівіє, кохана, тобі доведеться почекати ще трохи. У день, коли я стану королем, то одружусь з тобою і зроблю тебе королевою. Якщо ж я зазнаю невдачі... Тобі не слід повертатися до столиці, живи щасливо.
З любов'ю,
Ґелун»
Він обережно поклав лист до конверту, а затим запечатав його воском. Перевіривши все кілька разів, Ґелун постукав по столу і до намету зайшов охоронець.
– Достав цей лист у руки Роуз на хребті Ханьфен. Тобі не потрібно їхати вдень і вночі. Не бери коня, одягнися як звичайний мандрівник і подорожуй, як інші. Пам'ятай, що цей лист маєш передати з рук в руки.
– Буде зроблено, Ваша Королівська Високосте!
– Добре, можеш іти. – Ґелун махнув охоронцю, а затим сів за стіл, витягнувши ноги до вогню.
Тепер вже нічого не змінити.
Він заплющив очі та пригадав дитинство. Тоді він разом з Тіфейке і Ґарсією грали в королівському саду. Коли сестра впала, він з молодшим братом потурбувався про неї. Коли ж вони почали потроху відділятись одне від одного?
Ґелун похитав головою, відсовуючи сплутані думки. Така сентиментальність йому не личить. Зрештою, вся плутанина закінчиться, коли він посяде трон.
У цю мить до намету долинув глухий звук рогу.
– Ту-ту-у-у-у-у-у-у...
З'явились! Він негайно піднявся, взувся та вийшов з намету. Зовні все рухалось. Солдати, над якими майоріли прапори, злились в один потік, прямуючи до поля битви. Луна долітала з далеку, відбиваючись від далеких гір — звук все звучав і звучав.
Якщо заграв ріг, то це означає що демонічні звірі атакують.
– За мною! – він заскочив на бойового коня, якого підвели охоронці, та клусом поїхав на вершину, до міської стіни.
Тільки стоячи на стіні Святого Міста можна осягнути всю його велич. Воно схоже на нездоланну перепону, що розділяла Непрохідний гірський хребет. Вершина стіни плоска і широка, дозволяла вільно ходити багатьом людям. Перед ними були льодовики, а позаду лежало плато.
Ось чому церква так відчайдушно хотіла збудувати Нове Святе Місто на вершині гори.
Використовуючи різницю в ландшафті, вони створили лінію оборони, яку майже неможливо перетнути.
А Ґелун Вімблдон дивився у довгостроковій перспективі. Перевезти стільки каміння і дерева з підніжжя гір на вершину, сила, яку продемонструвала церква, звівши за двадцять років Гермес, вражала.
Однак якби Ґелун недолюблював церковників, але він має визнати, якби вони не допомагали у захисті Гермесу, то всі країни на материку зіткнулися б з навалою демонів. Це також причина підписання угоди про Місяці Демонів.
Коли приходять Місяці Демонів, чотири королівства, що межують з Гермесом, повинні відправляти війська для підтримки церкви та битися пліч-о-пліч.
Чотири прапори розвівалися над містом. Скіпетр, обвитий змією — королівство Ченьсі; щит з мечем — королівство Лансінь; вершина айсберга — королівство Юндун...
Вежа зі списами — королівство Ґрейкасл.
Дивлячись на чорні плями на горизонті, Ґелун Вімблдон стиснув у руках великий меч.
Коментарі
Дописати коментар