СвТ. Том 4. Розділ 3-1
Розділ 3. Зірвати весілля! Частина 1
Розділ 3. Зірвати
весілля! Частина 1
Герцог Доем дивився на церемоніальну залу з другого поверху.
– Наш контур безпеки у повній готовності?
– Так.
– Не знижуйте пильність. Сад Тіней може зробити свій крок.
Агент Культу, переодягнений в охоронця, вклонився і пішов.
Звіт про напад Саду Тіней на форт Сайшьо дійшов і до вух Доема.
Попри те, що Культ діяв обережно, намагаючись уникнути виявлення, вони були на волосинку від втрати Персня спадкоємності.
Для Доема Сад Тіней був колючкою в оці.
Тінь зірвав їхні плани стосовно фестивалю Бушін, тому їм довелося іти обхідним шляхом. Культ нарешті серйозно почав ставитися до думки знищити Сад Тіней, але Доем, який був свідком справжньої сили Тіні, вважав, що вищі чини досі не усвідомили всю глибину загрози.
Доказом цього було те, що вони так і не змогли знайти базу Саду Тіней.
Насправді інформації про їхнього супротивника було надто мало. В очах Доема це було грубою недбалістю з боку Культу.
Вищі чини навіть зараз вірили, що світ під повним їхнім контролем.
– Але Перстень спадкоємності в моїх руках. Залишилося лише отримати право спадкоємця престолу – і тоді мій план буде успішно виконано. Інформацію ж про Сад Тіней можна буде витягнути з Рози Оріани.
На його шляху виникали різноманітні несподівані проблеми.
Він використав королеву Рейну для того, що перетворити короля Оріани на маріонетку, і це пройшло чудово, але якимось чином король усвідомив небезпеку і вплинув на Перстень спадкоємства, щоб передати владу над ним Розі Оріані. Тепер для Доема єдиний спосіб стати володарем Персня спадкоємства – це одружитися з дівчиною.
– Яким би не був процес, результат буде чудовим. Коли все закінчиться, я нарешті зможу приєднатися до Кола…
Після того, як він успішно завершить завдання в королівстві Оріана, Доем може стати один із дванадцяти у Колі. Все завдяки підтримці пана Мордреда, що займав дев’яте місце.
В обмін на це Доем приєднається до боротьби за владу у Культі і буде виступати на боці пана Мордреда.
У Доема найслабший послужний список як для Кола, тому йому доведеться деякий час підігрувати. Але щойно він стане могутнішим й отримає потрібні навички, більше не буде потреби звертати увагу на прихильність тієї фракції, яка зараз мала владу.
Культ не був монолітною організацією, тож існували можливості для просування.
– Поки в мене є Перстень…
Доем дістав із кишені маленьку коробочку. Він ретельно її оберігав і постійно тримав при собі, всередині лежав перстень.
Звичайно, це не була обручка чи щось таке. Там лежав Перстень спадкоємності.
З переможною усмішкою Доем відкрив коробку.
– …Е?
В одну мить усмішка зникла з обличчя.
Коробочка була порожньою.
Персня ніде не було видно.
– Е, що…? Га? Як?
Доем перевірив під кришкою, у кишені, потім підлогу. Його обличчя зробилося блідим.
– Нема…
Холодна правда пронизала Доема.
– Я загубив його…
Перстень точно був усередині, коли він отримав коробочку. Доем перевірив це.
Він тримав коробочку при собі, щоб вона була під постійним наглядом. Не було можливості, щоб перстень хтось викрав.
– Т-тоді як…?
Королева Рейна була єдиною, кому відомо, де перстень, але на думку Доема вона не могла його вкрасти. У неї не було причин для цього.
Тоді – це робота Саду Тіней?
Навіть якщо припустити, що Тінь був настільки талановитим, щоб обібрати його кишені, це просто не мало сенсу. Якби у супротивника була можливість, то він би швидше убив Доема.
У такому випадку, це була робота внутрішнього ворога. Це зробила фракція, що виступала проти пана Мордреда.
Вони викрали перстень і залишили коробку, влаштувавши для нього жорстоку пастку.
Їхні наміри були ясними, як день. Вони намагалися погубити Доема.
– Мене обіграли!
Боротьба між фракціями Культу вже почалася.
Якщо так триватиме, він не тільки не стане одним з Кола, навпаки, його власноруч вб’є пан Мордред.
– Прокляття…!
Піт водоспадом стікав з нього.
Для пошуків персня він точно не міг використовувати людей з Культу. Вони були під командуванням пана Мордреда, і якщо він про це дізнається, Доему настане кінець.
Якщо цю помилку викриють, його безсумнівно вб’ють.
– М-мені доведеться шукати самому…
На щастя, у нього ще був час перед тим, як знадобиться Перстень.
Йому слід придумати якесь виправдання і так відкласти доставку приблизно на три дні. Так, це він і зробить.
І щойно йому вдалося взяти себе в руки…
– …Доеме.
Голос пана Мордреда пролунав прямо в його голові.
– Хіі…!
Він тут.
Пан Мордред прийшов сюди.
– Радій. Я потягнув за
необхідні мотузочки, тож після того, як все закінчиться, дванадцяте місце Кола
твоє.
– Ц-це честь…
– Я покладаю на тебе
великі надії. Не підведи мене.
– С-с-слухаюся…
Розум Доема опустів. Ошелешений, він відправився на весільну церемонію.
***
Роза піднімалася широкими зовнішніми сходами, що вели до королівського замку.
Вона виглядала настільки прекрасною у чисто-білій весільній сукні, що зачаровувала кожного, хто на неї дивився.
Багато громадян Оріани зібралися внизу сходів, щоб спостерігати за церемонією. Роза чула вітання і насмішки, але ніщо не привертало її уваги.
Наречений, герцог Доем, чекав на вершині сходів. Здавалося, що він виглядав трохи неспокійний, але, можливо, їй так здавалося через власний душевний спокій.
Коли вона підніметься сходами, вони обміняються весільними клятвами.
Однак обличчя Рози було світлим.
Сніг, який сипав усю ніч, в ранці припинився. З чистого блакитного неба лилося тепле сонячне світло.
Сумнівів більше не було.
Вона більше ні про що не шкодувала.
Страх зник.
Вона знала, що мала зробити.
Досягнувши вершини, Роза зайняла місце поряд з Доемом.
Роздумуючи над тим, чого його обличчя таке бліде, вона чекала потрібного моменту.
Після дзвінкого гімну священник читав Біблію, а далі настала черга обітниць.
– …Чи обіцяєте ви любити одне одного, шанувати і дбати у хворобі та здоров’ї, у багатстві та бідності?
– Так, – першим сказав Доем.
Далі всі погляди звернулися на Розу.
Дмухав ніжний вітерець, він розвіяв її красиве медове волосся. І коли це відбувалося, вона усміхнулася.
– Ні, – сказала Роза.
По натовпу пробіг гомін.
– Щ-що ти кажеш…?! – закричав Доем, широко розплющивши очі від шоку.
Роза обернулася обличчям до своїх людей. Її медові очі блищали, ніби вона знайшла щось дорогоцінне.
– Я вбила короля.
Голос легко рознісся у зимовому повітрі.
Всі балачки припинилися, навколо запанувала мертва тиша.
– Я не буду виправдовуватися. Я визнаю все. Мої гріхи, помилки, усе… Але є одна річ, яку маю прояснити.
Роза крутнулася у чисто-білій сукні і вказала пальцем.
– Герцогу Доеме, ви винні.
Переполох розійшовся по натовпу ніби буря.
– Про що ти? У якому злочині ти мене звинувачуєш?!
– Ви обманули публічну довіру. Маніпулювали королем, заплямували королеву і планували повалити державний лад. Я звинувачую вас у державній зраді.
– Не вигадуй! Де докази?
– Їх нема, – чесно сказала Роза. Вона не планувала танцювати навколо цього питання і не збиралася приховувати це.
– Агов, закінчуй з балачками. У мене є заручник, – приглушеним голосом пригрозив Доем. – Якщо ти забереш щойно сказане назад і спокійно вийдеш за мене заміж, я заплющу на це очі.
Роза усміхнулася. Усмішка була такою прекрасною, що зачарувала всіх.
– Я не можу цього зробити. Я пообіцяла, що б не сталося, я буду триматися свого справжнього кохання до кінця.
Сказавши це, Роза дістала з кишені перстень.
Це була дорогоцінна обручка, яку подарував їй коханий.
Щоки Рози злегка почервоніли…
– Ч-ч-чому він у тебе…?!
Вона надягнула перстень на безіменний палець лівої руки.
І наступної миті той почав випромінювати сліпуче світло.
Яскраве світло залило все навколо білим, заглушивши шум на площі.
– Щ…
Коли світло вщухло, у небі з’явилося зображення покійного короля Оріани.
– Бать… ку…?
– Що… за…?!
Усі з недовірою дивилися на небо.
– До того часу, коли ви всі почуєте ці слова, мене вже більше може не бути з вами.
Король говорив так, ніби був ще живим.
Однак його постать напівпрозора – крізь тіло просвічувало небо.
– Я відчуваю, що мій розум роз’їдає день за днем. Скоро я повністю втрачу себе і перетворюся на маріонетку. Але перш ніж це станеться, я хочу сказати вам правду.
Це був заповіт короля Оріани.
– Якийсь наркотик роз’їдає мій розум. Хтось мене труїть. Я не знаю, підмішують вони це у воду чи їжу. Отрута може потрапляти в мій організм якось інакше. Я попросив дружину таємно поміняти мою їжу, але користі це не принесло. Хоча я не знаю, як це відбувається… Але мені відомо, хто винуватець. Це герцог Доем.
Усі погляди зосередилися на Доемі.
– Щ-що за дурниця…
– За його спиною стоїть могутня організація, що намагається захопити королівство Оріана. Я не можу розкрити назву цієї організації. Але я впевнений, що багатьом це здавалося дивним. Як Доем, всього лише усиновлений син герцога Кехата, зміг за такий короткий час піднятися до подібних висот у королівстві Оріана…
Далі король Оріани одна за одною розкривав схеми Доема і показував його справжню суть.
Він детально розповідав про брудні трюки, викладав докази неправомірних дій, перераховував людей, яких за допомогою наркотику використовували як маріонеток, а також не забув про зрадників, яких купили…
Закінчивши з цим, король ніжно усміхнувся:
– …Я буду боротися до кінця, щоб захистити цю країну. Але навіть якщо я зазнаю поразки, вам нема про що хвилюватися. Я довірю майбутнє королівства Оріана своїй доньці, яку я найбільше люблю і якій найбільше довіряю. Що б не сталося, вірте в неї. Я впевнений, що вона стане тою, хто приведе королівство Оріана до величі.
Потім король подивився на Розу.
Це мав бути всього лише запис. Його вже не було з ними.
Однак очі короля, безпечно, були прикутими до Рози. Здавалося, у зображенні була крихітна частинка його душі, яка залишалася у персні.
І король покликав її по імені.
– Розо… я довіряю майбутнє королівства тобі.
І в цей момент вона згадала все.
Це були ті самі останні слова, які батько сказав, коли вона встромила меч в його груди.
Він любив її до кінця.
– Батьку…
Вона відчула, як щось гаряче піднялося всередині.
З очей Рози потекли великі сльози, постать короля в небі розтанула.
– Це нісенітниця! Хто повірить цьому фарсу?! – пролунав сердитий голос Доема.
– Як принцеса королівства Оріана – я засуджую тебе, – погляд медових очей пронизав його.
– Стулися! Хей, охороно! Схопіть її негайно!
Але ніхто не виконав його наказ.
Холодні погляди спрямовані на Доема.
– Що це таке? Чому вони нічого не роблять?! – Доем озирнувся навколо, розвів руками і закричав: – Ти кидаєш мене?! Віддаєш на поталу вовкам?! Після всього, що я зробив для організації?!
Це було майже так, ніби він звертався до когось невидимого.
– Закінчимо з цим.
Роза елегантно, ніби танцюючи, змахнула рукою.
Частина її весільної сукні перетворилася на чисто-білий слиз, який потім став рапірою.
Роза спрямувала зброю на супротивника.
– Приготуйся, герцогу Доеме.
– Не недооцінюй мене!! Ти хоч уявляєш, хто я?!
Охоплений люттю, Доем також вихопив меч.
При зіткненні двох клинків пролунав високий звук.
– Неможливо… – Коли вони стояли одне навпроти одного зі схрещеними мечами, Доем скривився. – Ти рівня мені…?! Коли ти отримала таку силу?!
– О, ми не рівня.
Одним потужним ударом білої рапіри вона відбила меч Доема вбік.
– Ґх…?
Другим ударом, який залишив після себе білий залишковий слід, вона підбила меч Доема вгору.
– Чому ти така швидка…?!
І третім…
Чисто-білий слід сяяв, як спалах світла, що пронизав груди Доема.
– Це… неможливо…
Доем тупо дивився на рапіру, встромлену в його груди.
– У твоїй роботі з мечем було вагання, ти нікого не різав.
Коли Роза висмикнула рапіру, Доем безсило впав на коліна.
– Я мав… приєднатися до Кола… я не можу… не так… не тут…
Білу рапіру притиснули до його шиї.
– Це марно… Якщо ти вб’єш мене… він просто…
– Хто такий «він»?
Доем налитими кров’ю очима дивився на Розу.
– Хе-хе… його звати… Мор — ґхааааа!
В цей момент очі Доема раптом розширилися до межі.
Він виплюнув величезний згусток крові.
– Га…? Чому? – Роза відступила.
В цей момент відрубана голова Доема скотилася з його тіла.
Вона скотилася на сходи. Одна сходинка, друга, третя…
– Н-нііііііі! Монстр! Розо, чому?! Чому ти з ним це зробила?! – Королева Рейна зірвалася з місця для гостей і підняла голову Доема.
– Ні, це була не я… – Роза похитала головою.
Не вона, а хтось інший убив Доема.
Ніхто навіть не помітив, як цей хтось відрубав герцогу голову.
– Але хто б це міг…
Роза озирнулася.
На весільній церемонії був присутній чоловік з дивною аурою.
Він мав вогненно-руде волосся. Цей чоловік неквапливо піднімався сходами.
Він був у зоні, на яку всі звертали увагу, але ніхто не дивився на нього.
– Я думав, що зможу використати його ще трохи…
Лише коли чоловік заговорив, люди навколо помітили його присутність.
– Х-хто ти?!
Охоронці вихопили мечі й оточили чоловіка.
Але наступної миті їхні голови упали на землю. Від охоронців здійнялися бризки – і натовп зайшовся криком.
– Тікайте! – крикнула Роза. – Він небезпечний!
Вона навіть не змогла побачити його атаки. З першого погляду Роза зрозуміла, що цей чоловік був надзвичайно могутнім.
– Хто ти?
– Мене називають Мордред.
– Мордред…
Роза впізнала ім’я. Це був той, хто посідав місце дев’ятого лицаря Кола, пан Мордред «Магічний меч, що перевершує людські межі».
– Чи можу я дізнатися, чому ви тут, пане Мордред? – Роза насторожилася і трималася на певній відстані.
– Всього лише невелике прибирання. Як кажуть, некомпетентні союзники гірші за ворога.
З цими словами він підійшов до трупа Доема. Королева Рейна чіплялася за тіло так, ніби від цього залежало її життя.
– …З дороги.
– Мамо, тік…!
Голос Рози прозвучав надто пізно.
Мордред убив королеву Рейну і підпалив її тіло разом з тілом Доема.
Це було моторошне криваво-червоне полум’я.
– Мамо…
Роза вказала білою рапірою на Мордреда.
Однак той не продемонстрував жодного бажання битися з нею. Лише холодно посміхнувся.
– Ключ успадкований.
– Ключ…?
– Це означає, що двері можна відкрити будь-коли.
– Про що ти говориш…?
Раптом звідкись почала витікати неприємна магічна сила. Вона була такою важкою і липкою, що аж важко дихати.
– Це трохи небезпечно, але… свідомо випустив це з-під контролю.
Навколо стало темно.
Спочатку Роза подумала, що сонце сховалося за хмарами.
Але справа була не в цьому. Прямо в небі поширювалася темрява.
– Що це…
– Чорна Троянда знищила сто тисяч солдатів Вельгати за одну ніч… але водночас вона знищила і столицю королівства.
Чорна темрява вгризалася в небо.
Щось схоже на пелюстки кружляло в центрі.
– Це справжня форма легенди – Чорна Троянда Королівства Оріана.
Темрява наповнювала повітря.
З центру Чорної Троянди падали незліченні новонароджені шматки чорної маси.
Це були огидні монстри, яких ніхто раніше не бачив.
– Правило культу: жодних свідків. Це початок різанини.
– Т-тікайте всі…!!
Крик Рози примусив наляканий натовп негайно кинутись навтьоки.
Однак смолисто-чорні звірі завзято кинулися на людей.
– Ні-і-і-і-і-і-і-і-і!!
Роза почула знайомий голос. Його власницею була її особиста покоївка.
– Маргарет!
Покоївка впала, один зі звірів мав ось-ось вчепитися в неї зубами.
Роза змахнула білою рапірою та кинулася між Маргарет і монстром.
Кігті звіра і лезо схрестилися – на землю бризнула чорна кров.
– Маргарет, ти як?
Вона допомогла тремтячій покоївці піднятися.
– П-принцесо… Розо…
– Я рада, що ти ціла. Швидко біжи в будівлю.
Коментарі
Дописати коментар