Роман ЗЦВ. Розділи 41-42
Розділ 41. Поява демонічного звіра | Розділ 42. Нещасний випадок
Розділ
41. Поява демонічного звіра
Як і говорив Браян, коли на Прикордонне Місто посипався сніг, він не припинявся ні на мить.
За одну ніч місто немов огорнуло шаром білої тканини. Рано-вранці снігу вже не сипало стільки, скільки було вночі, а небо залишалося сірим. Роланд почувався трохи дивно, думаючи про те, що не побачить сонця кілька місяців.
Це немає жодного сенсу. Він думав, що дещо дивно шукати здоровий глузд у світі, де існує магія, але як демонічні звірі можуть впливати на погоду? На жаль, у нього немає погодного супутника, що надав би йому фото скупчення хмар.
Прямуючи до міської стіни на заході, Картер не міг не зітхнути:
– Місто доволі пусте, хоча ще залишилась купка людей, які поїдуть разом зі шляхтичами.
– Це добре, принаймні вони нам не заважатимуть, – Роланд видихнув і вгору піднялась біла хмаринка, – я попросив Барова провести перепис населення цієї зими.
– Що це?
– Це статистичні дані, які збирають, коли ходять від дверей до дверей і записують, скільки людей залишилось, їхні імена та чим вони займаються, а потім реєструють цю інформацію. – Пояснив Роланд. – Таким чином ми можемо швидко та ефективно використовувати людські ресурси протягом війни, а після неї розподіляти пенсію.
– Е-е… Людські ресурси? – Картер кліпнув очима, а затим посміхнувся. – Ваша Високосте, ви справді змінились.
– О?
– Ви говорили речі, які я не розумів, і робили загадкові та незрозумілі речі, що зовсім не підходили статусу принца, але зараз… – Картер зупинився на мить, ніби роздумуючи над своїми подальшими словами. – Чи були то химерні правила тренування, чи новітні винаходи алхімічної майстерні – вони напрочуд ефективні. Можливо, саме про це говорив мій дідусь, що надзвичайні люди бачать те, що прості люди ігнорують. Я починаю думати, що, можливо, ви зможете стати наступним королем.
– …навіть так? – Роланд раптом відчув тепло у серці. Чи є щось прекрасніше, ніж визнання підлеглими його важкої праці? На якусь мить він відчув, як сила наповнює тіло, а похмуре небо не так вже і гнітить.
Рухаючись міською стіною, ополчення розчищало прохід од снігу, і коли з’явився принц, люди вклонялись і віддавали честь.
Роланд подумав, що їх потрібно навчити військовому вітанню:
– Якою була ситуація минулої ночі?
– Жодних слідів демонічних звірів, – відповів Залізна Сокира. – Ваша Високосте, відповідно до попереднього досвіду, у нас є відносно спокійний період після першого снігопаду. У цей час мало демонічних звірів, а ті що з’являються дрібні та слабкі.
Роланд кивнув:
– Продовжуйте пильнувати.
Територію за міською стіною перетворили на казарми. Коли все тихо, більшість людей відпочивали там, щоб зберігати сили. Для охоронців запровадили систему патрулів. Через низьку температуру кожен загін проводить двогодинне патрулювання, перш ніж їм на зміну приходять інші.
Все це запровадив Роланд. Одного разу він запитав у Браяна і дізнався, що фортеця Лонгсонг не дуже переймається захистом від демонічних звірів. Найнещасніших новобранців відправляють спостерігати за демонічними звірами, залишаючи на стіні на цілий день. У результаті – або недбальство, або дезертирство. Наприкінці зими 20-30 людей можуть повісити за невиконання обов’язків або порушення наказу.
А коли вони помічали демонічного звіра, то починався безлад. Людей не розділяли на групи, кожна з яких обороняла певну частину стіни. Думаючи про рівень військового мистецтва у цю епоху, Роланд уже все зрозумів. Наголошували на особистій хоробрості, честі та дозволяли розбої. Навіть лицарі піддавались імпульсу, тож не слід очікувати надто багато.
Після того, як Роланд пройшовся міською стіною, здавалося, що все добре, однак виявилось – він не помічав одну проблему.
Тобто ситуацію з перешкодами.
Наразі вони приводитимуть демонічних звірів до центру стіни, але якщо Браян має рацію, то за два-три місяці перешкоди зникнуть під снігом. У такому разі будь-яка точка на стіні довжиною 600 метрів може стати ціллю демонічного звіра, а ополчення не може захищати всю стіну.
Відправити людей, щоб розчищати сніг, не можна, швидкі види демонічних звірів, наприклад, вовки можуть завдати значних втрат ополченню.
Можливо, доведеться покладатися на силу відьом.
Наприклад, нехай Соловейко крадькома виведе з міста Анну, дівчина розтопить сніг вогнем – і тихо повернуться назад так, як відьма потайки забрала Нану із дому Пайн.
У цю мить закричали з наглядового пункту зліва.
– Погляньте туди!
Роланд і Картер поглянули в той бік, на який вказувала людина, там на снігу з’явилась маленька тінь, що повільно рушила до стіни.
– Ваша Високосте, чи потрібно… – мисливець, який відповідав за оборону, повернув до нього голову, запитуючи.
– Згідно з навчанням, ти сам повинен вирішувати трубити в ріг чи ні, – сказав Роланд, – тут у тебе більше досвіду, ніж у мене.
Чоловік вагався та зрештою просто зарядив арбалет і продовжив спостерігати.
Роланд задоволено кивнув. Зараз порядок на міській стіні важливий. Поки що невідомо чи під час нападу великої кількості демонічних звірів на Прикордонне Місто вони зможуть швидко організувати оборону відповідно до навчання.
Тінь потроху наближалась. Коли вона наблизились на відстань близько 50 метрів, Роланд зміг її розгледіти.
Можливо, це різновид лисиці?
Його хутро було сіро-чорним, очі червоними, і коли він підійшов ближче до міської стіни то важко дихав.
– Це створіння, здається, недавно стало демонічним звіром, тож не є великою загрозою, – сказав Залізна Сокира, піднявши лук, щоб прицілитись.
– Ти маєш на увазі, що вони заражені подихом пекла, яке знаходиться на захід звідси?
– Це не тільки на заході, – сказав Картер. – Брама Пекла відкривається на спустошених землях і будь-яке місце, що не захищене Непрохідним Гірським Хребтом, буде атаковане демонічними звірами, таке часто трапляється на півночі. Там є величезна прогалина, ніби хтось вирізав шматок гірського хребта, саме це місце є основним напрямком атаки демонічних звірів.
Цей божевільний звір на мить завмер перед величезною перепоною, задер голову, ошкірився і загарчав на людей на стіні. Коли він збирався стрибнути, Залізна Сокира відпустив тятиву лука – і гостра стріла пробила шию звіра, від чого той впав на землю.
Роланд помітив, що кров була чорною.
Чому відьми залишаються при здоровому глузді після пробудження, а звірі скаженіють і їхні тіла змінюються, якщо на них впливає одна і так ж сила? Роланд подумав, що коли йому випаде така можливість, то він має поглянути, що там за Непрохідним Гірським Хребтом. Зі спогадів попереднього принца, те місце забуте і туди не ступала нога людини. Однак, якщо там нікого не було, то всі припущення, про які говориться у стародавніх книгах, неможливо перевірити, а тому їх достовірність сумнівна.
Розділ 42. Нещасний випадок
– Що станеться, якщо демонічний звір вкусить людину? – спитав Роланд. – Чи відбудуться з неї такі ж зміни, як з демонічним звіром?
Він сподівався, що це не буде версією Resident Evil в іншому світі, бо з нинішнім рівнем технологій вони не зможуть витягти антигени вірусу.
– Звичайно, ні, – сказав Залізна Сокира зі збентеженим виглядом. – Якщо людину вкусили, то вона перетворюється на труп.
– А як щодо м’яса демонічних звірів, ми можемо його їсти?
Картер вигукнув:
– Ваша Високосте! Як можна їсти щось таке? Їх осквернило подихом пекла!
Роланд поглянув на Залізну Сокиру, той кивнув:
– Ваш головний лицар має рацію. Одного разу я відрізав м’ясо демонічного звіра, щоб нагодувати собак. У результаті пси загинули після того, як з’їли м’ясо.
– Справді? Як шкода, – Роланд зітхнув. У цю епоху мало джерел їжі. Якби демонічних звірів можна було їсти, то зима перетворилась би на місяці врожаю. Подумати лишень, тварини у лісі божеволіють і біжать до Прикордонного Міста, людям навіть мисливські знаряддя не знадобились би.
Закінчивши з патрулюванням міської стіни, він вирішив навідати Нану.
Роланд конфіскував найближчий до стіни будинок шляхтича, щоб використати в якості лікарні біля поля бою. Зрозуміло, для інших це була звичайна лікарня. Про всяк випадок тут було багато охоронців, якщо не брати кількість охорони на міській стіні.
Коли власник дому повернувся до фортеці Лонгсонг, то забрав із собою все майно. Оскільки Прикордонне Місто це місце, яке були готові покинути у будь-який момент, то будинок був великий, але в ньому майже не було фресок, килимів і порцеляни. Якби це місце не було таким чистим, то будівля сприймалася б, як давно покинута.
Роланд зруйнував дерев’яні перегородки на першому поверсі, за винятком коридорів і передпокою, таким чином з’єднавши кімнати в одне ціле. Потім він помістив десять ліжок, зробивши таку собі просту лікарню. Тут не було ні медсестер, ні лікарів, та навіть ці десять ліжок навряд чи знадобляться, все-таки лікування Нани не вимагало постільного режиму, воно негайно приносило результати.
Протягом дня дівчина перебувала в режимі очікування на другому поверсі лікарні, Анна приходила до неї, коли мала вільний час. Тіґу Пайн і Браян відповідали за перший поверх, а біля входу стояли двоє охоронців, яким можна довіряти.
Але Роланд не очікував, що першим пацієнтом польового госпіталю буде не людина з ополчення, яка охороняла міську стіну, а працівник із шахти на горі Північний Схил.
**********
Дінцзи відчув, як у нього трясуться руки. (Дінцзи – Цвях, кіготь)
Він
знову пришвидшив кроки, почувши за собою крик Тєтоу, йому навіть захотілося
вміти літати. (Тєтоу – Залізна Голова)
Він подумав, що все це через його недбальство. Чорт забирай, як можна було забути вказівки сера лицаря?
Він знав, що не мав погоджуватись керувати цією великою машиною сам!
Оскільки велику чорну машину встановили біля входу шахти, робота гірників стала набагато легшою.
Одною із найбільш важких робіт є вивезення руди з шахти. Коли кошик наповнений рудою, потрібно три-чотири людини, щоб витягти його. Зазвичай двоє людей штовхають ззаду, а решта тягне спереду. Після багатьох років видобутку спочатку нерівна підлога тунелю згладилась рудним кошиком. Залізні накладки на дні кошика теж вимагали частої заміни.
Тиждень тому головний лицар велів Тєтоу та його людям перемістити на гору багато дивних металевих деталей, і за кілька днів з них зібрали піч. Дінцзи не очікував, що ця річ зможе рухатись самостійно, якщо горітиме вогонь.
Сер лицар сказав, що це винахід Його Королівської Високості, і ця річ називається паровою машиною.
До кошика прив’язували конопляну мотузку, розпалювали вогонь аж поки машина не почитала гудіти, рухаючи лебідку, щоб витягнути кошик із шахти.
Це неймовірно!
Сер лицар кілька разів це продемонстрував, а потім сказав Тєтоу обрати людину, що буде відповідати за керування парової машини. Дінцзи довгий час почувався щасливим, коли його вибрали. Поки він залишається поряд з цією машиною, йому не потрібно спускатися в шахту чи тягати кошик з рудою. Останній обвал у шахті налякав Дінцзи.
Він запам’ятав слова сера лицаря.
Це, здавалося, нескладним. Усю роботу виконувала машина, Дінцзи всього лиш потрібно підняти пофарбований у зелене важіль та натиснути на червоний. Сер лицар сказав, що зелений важіль пов’язаний із впускним клапаном, а червоний – з випускним, завдяки чому пара надходитиме в циліндр через трубу. Для того, щоб зупинити машину, коли кошик опиниться біля входу, потрібно зробити все навпаки: підняти червоний важіль і натиснути на зелений. Тоді пара виходитиме через трубку збоку котла. Після кожного циклу потрібно доливати воду – хоча Дінцзи не розумів, що таке клапан і циліндр, але обіцяв робити все крок за кроком.
Проте сер лицар підкреслив два моменти. По-перше, не можна порушувати порядок. При початку роботи він мав розпочинати з зеленого важеля, а потім натискати червоний, а закінчувати з червоного, а потім натискати на зелений. Якщо зробить помилку, то машина може зламатися. По-друге, очистити територію від шахтарів та голосно попереджати інших, що він робить, поки червоний важіль не буде повністю піднятий.
З першим – Дінцзи впорається навіть із заплющеними очима, а от з другим виникли проблеми.
Сьогодні у той час, коли машину зазвичай вимикали, поряд нікого не було. Він почувався дурнем, коли вигукував попередження до пустоти, тому замовк і потягнув червоний важіль. Той ішов трохи туго, тому Дінцзи довелося стиснути зуби і докласти зусиль, щоб підняти важіль.
Раптом у ту саму мить, коли він підняв важіль, перед котлом з’явився Тєтоу. Дінцзи міг поклястися, що не бачив звідки вийшов шахтар, а через гуркіт машини, він не почув кроків. Білий пар вирвався з випускного отвору прямо в обличчя Тєтоу!
Дінцзи завмер від жаху, побачивши, як Тєтоу впав на землю, обхопивши обличчя руками та катаючись по підлозі. Його крик звучав так моторошно.
Незабаром інші шахтарі зібрались навколо нього, притисли до землі, зупиняючи рух і силоміць відтягли руки – вони побачили, що обличчя Тєтоу немов оплавилося, сочилася кров, а очі перетворились на білі намистини. Всі, хто тут був, зрозуміли, що його не врятувати.
На очі Дінцзи навернулись сльози. Тєтоу завжди дбав про нього. Врахувавши молодий вік Дінцзи, він доручав йому менше роботи, але не зменшував плату. Але зараз цей нещасний випадок стався через його недбалість.
Охоплений горем і тривогою, Дінцзи раптом згадав слова сера лицаря. Якщо хтось із шахтарів випадково постраждає, пораненого можна доставити до міської стіни, де нещодавно відкрили лікарню.
Хоча Дінцзи розумів, що таку серйозну рану неможна вилікувати, а трави мало чим могли допомогти. Рана гнитиме, а потім Тєтоу почало би лихоманити і він впав би в кому. Тим не меншу, Дінцзи взяв чоловіка на свою спину і побіг до підніжжя гори, стиснувши зуби та ігноруючи здивування людей.
Якщо він нічого не зробить і просто спостерігати як Тєтоу отак помирає, то не зможе пробачити себе до кінця життя.
Коментарі
Дописати коментар