Роман ЗЦВ. Розділи 45-46
Розділ 45. Змова. Частина 1 | Розділ 46. Змова. Частина 2
Розділ 45. Змова. Частина 1
Коли місяць майже зник з обрію, Ґелун Вімблдон побачив, як у нічній темряві насуваються стіни столиці.
Нарешті він повернуся сюди через кілька місяців. Думаючи про це, принц відчув, як втома від довгої подорожі значно зменшилась. Але він залишався пильним, натягнув поводи коня і поманив до себе помічника, щоб той розвідав ситуацію.
Якщо все пройшло по плану, астролог Ансгер уже мав замінити міську охорону людьми Ґелуна. Після того, як помічник подасть сигнал, опуститься боковий підвісний міст.
Ґелун широко розплющеними очима дивився вперед, побоюючись, що не помітить слабкий вогонь.
Він очікував недовго, але йому здалося, що час зупинився. Коли повіки затремтіли і майже опустились, Ґелун нарешті побачив далеке мерехтіння – два внизу стіни і три над, як вони і домовлялися. Він глибоко вдихнув і махнув рукою, наказуючи своїм людям рухатись уперед.
То ж він тепер лише за крок від трону.
Ґелун проїхав разом зі своїм помічником крізь бокові ворота у міській стіні.
За його спиною було двадцять вершників, які мовчки натягували поводи, керуючи конями, щоб повільно рухатись вперед.
Міську стіну столиці збудували з каменів привезених з Хребта Упалого Дракона, це каміння світилося червоним під світлом смолоскипів, а тому здавалося просякнутим кров’ю. Міська стіна мала ширину двадцять футів, а під час її будівництва загинуло більше тисячі рабів, робітників і каменярів.
Крізь цю могутню стіну не могли проникнути армії, що складалися з десятків тисяч людей, але він зміг зробити це з легкістю. Ґелун подумав, що будь-які лазівки для проникнення у, здавалося б, непереможні фортеці з’являються зсередини цих сам фортець. Чомусь він раптом подумав про нове Святе Місто. Чи можна зруйнувати їх пишну і непроникну стіну із середини?
– Ваша Високосте, я давно на вас чекаю. – Проїжджаючи крізь ворота, він почув голос астролога, який чекав його з іншого боку міської стіни. Побачивши, що з’явився Ґелун, Ансгер спустився з коня, поклонився і віддав честь.
Ґелун відкинув зайві та дещо тривожні думки, мабуть, це тому, що він надто збуджений і не може не думати про різні речі.
– Ти чудово впорався! Охорона палацу теж замінена?
– Ваша Високосте, виникли деякі проблеми. Срібного лицаря, який погодився служити вам, перевели на південні землі три дні тому. Тож замінені ще не всі.
Ґелун нахмурився, бо це означало, що він не зможе завести до палацу двадцятеро людей. Охоронці не будуть зупиняти його, але і не дозволять стільком озброєним людям увійти до королівського палацу.
– Ну гаразд, вистачить і кількох, решта охоронятиме двері та не дозволятиме стороннім заходити, щоб завадити мені. – Він трохи вагався, але все-таки вирішив. Хоча не все за планом, але ситуація досі під контролем. Охоронці батька зазвичай залишаються у зовнішній кімнаті на ніч, тож поки є хтось, хто затримає їх на деякий час, він точно зможе з ними розібратися.
Коли вони увійшли до внутрішньої частини міста, все виглядало таким, як принц і запам’ятав. Хоча він ішов уночі, та все одно міг впізнати кожну вулицю. Без сумніву це його місце. Люди зіскочили з коней та швидко попрямували до палацу. Коли вони наблизились до дверей, більше двадцяти людей розійшлися згідно з новим планом і причаїлися біля палацу. Як і сказав астролог Ансгер, хоча охоронці були здивовані появою принца посеред ночі, та коли Ґелун збрехав, що має доповісти щось важливе, відчинили двері та впустили його.
Зрештою, він старший син короля і перший в черзі на престол.
Принц і астролог Ансгер пройшли через сад і головний зал до резиденції короля Вімблдона III. Астролог підняв факел і махнув збоку в бік, з темряви негайно вийшов охоронець і опустився на коліна перед двома людьми.
– Ваша Високосте, будь ласка, ідіть за мною.
Ґелун принюхався і відчув запах крові.
Хіба Ансгер не сказав, що частина охоронців успішно замінена? Принц придивився до охоронця, це справді був дехто знайомий, лицар, що служить графу, який підтримував плани Ґелуна. Це його трохи заспокоїло.
– Що сталося? Хтось зайшов до палацу?
– Ваша Високосте, король увечері викликав до себе покоївку, вона побачила заміну охоронців, коли виходила, – відповів лицар. – Будьте певні, ми з цим вже розібрались.
Покоївка? Батько давно не торкався до жінки – з того часу, як померла мати. Ґелун був трохи здивований, але зараз не час розбиратися з такими дріб’язковими речами. Він кивнув, нічого не сказавши, пішов за охоронцями до резиденції, а решта – за ним.
Ґелун
міг пройти по палацу із заплющеними очами від початку і до кінця. Він прожив
тут більше двадцяти років і добре знав, де розташовані таємні тунелі та приховані двері. Проте мета полягає
в тому, щоб переконати батька передати йому трон, тож немає сенсу крадькома
проникати до спальні. Принцу довелося позбутися охорони, що була зовні, щоб
дати королю повністю усвідомити ситуацію, тож вони зможуть сісти та серйозно
поговорити щодо успадкування трону.
Якщо він не зможе його переконати…
Ґелун Вімблдон глибоко вдихнув, подав іншим знак рукою зупинитися і зняв зі спини свій дворучний меч.
У кінці коридору були бронзові двері – це єдиний вхід до кімнат короля. За дверима приміщення з охоронцями, вони остання лінія оборони. Там, як правило, стоять два-три охоронці у разі небезпеки вони готові кинутись на захист короля.
Спочатку Ґелун злегка штовхнув двері, щоб зробити невелику щілину. Затим, стукнувши двері плечем, він увірвався до кімнати з мечем напоготові, але тут не було ні душі. У цю ж мить принц відчув сильний запах крові.
У нього промайнуло лиховісне передчуття і він побіг прямо до спальні.
Там Ґелун побачив приголомшливу сцену.
Вімблдон III сидів на ліжку, спиною притулившись до подушок, халат був відкритий, а в груди встромлений ніж. Кров стікала по животу, просочуючи ковдру.
Біля батька стояв молодший брат Тіфейке Вімблдон.
– Як… як це сталося? – Ґелун був ошелешений.
– Як і ти, старший брате, – Тіфейке зітхнув, – я не хотів цього робити.
Він заплескав у долоні й велика кількість воїнів у броні зайшли до кімнати, оточуючи першого принца.
– Це шахова партія і я хотів закінчити її за правилами. Брате, ти знаєш? Третя сестра не планувала дотримуватись правил, звичайно… як і ти. Інакше, чому ти так поспішав повернутися до столиці, почувши астрологічний прогноз Ансгера. Серйозно, якби ти не з’явився, я б не знав, що робити.
– Астролог!
Він стиснув зуби та озирнувся. Астролог Ансгер відступив назад і сказав:
– Я вам не збрехав. «Зірка Апокаліпсису почала відходити від Сонця» – це означає, що людина збилася з правильної дороги, але також означає падіння.
Тепер Ґелун все зрозумів. З самого початку він потрапив до добре продуманої пастки. Запах крові, що він відчув біля входу до палацу, не належав ніякій покоївці, а Срібного лицаря нікуди не відправляли. Але найбільше по ньому вдарив той факт, що астролог Ансгер, який піклувався про нього більше десятка років, в дитинстві навчав його читати на писати, зрештою, обрав другого принца – так само, як і батько.
– Тіфейке Вімблдон! Ми обоє його сини, але він прикладав саме для тебе найбільше зусиль, призначив тобі найкращу територію, але саме ти напав на нього першим! Ти диявол, який прийшов прямо з пекла!
Гнів промайнув у очах Тіфейке, але швидко зник.
– Ти справді так думаєш? Дорогий брате, якби ти не зміг переконати його під час цього приїзду передати тобі трон, ти справді б тихо пішов? Не обманюй себе.
Розділ 46. Змова. Частина 2
–… –
Ґелун знав, що його загнали в тупик. Все, що він може зробити, це потягнути
молодшого брата за собою в пекло. Тепер перший принц взяв себе в руки: – Мета
всього цього – позбутися мене?
– Позбутися тебе? Ні, це мені нічим не допоможе, дорогий брате. Проте тут нічим не зарадиш, – голос Тіфейке залишався спокійним, ніби констатував факт. – Якби я терпляче чекав п’ять років, то, боюся, зіткнувся би з піратською армією третьої сестри. Знаєш, чим вона займається останнім часом?
Ґелун похитав головою, прикидаючи відстань між ним і другим братом. Він пам’ятав, що його брат з дитинства був дуже розумним, проте не вмів скакати на коні, стріляти з лука та битися мечем. Якщо підібрати момент, щоб кинутись уперед і розрізати ——
– Вона формує власну армію, брате. Відверто кажучи, я в захваті, що вона почала робити це задовго до королівського наказу. Навіть я цього не очікував. Коли ми були дітьми, все було мирно і спокійно, тож чому? Як ми дійшли до того, що нам потрібно вбивати одне одного? – він відступив на два кроки і сказав: – Наприклад, ти зараз хочеш розрізати мене мечем навпіл, так?
– … …
– Мені це відомо, старший брате. Ти все такий же, як і раніше. Коли ти хочеш когось убити, твої очі набувають жахливого вигляду. – Зітхнув Тіфейке. – Скажу прямо, я хочу скасувати указ про вибір майбутнього спадкоємця престолу. В іншому випадку через п’ять років на мене чекатиме флот Ґарсії. Вона вже кілька років контролювала порт Чиста Вода, а Валенсія ідеально підходить для підготовки купців, а не воїнів.
– Мені потрібна армія, що зможе протистояти флоту третьої сестри, а цього торгове місто не може дати. Ґелуне Вімблдоне, завтра тебе судитимуть за те, що ти покинув свої землі та вбив короля. Я ж цієї ночі повернуся до Валенсії, щоб підготуватися до поширення сумної звістки про короля на схід. Я буду глибоко засмученим і виконаю свій обов’язок, прийнявши корону, як другий у черзі на трон. А тебе відправлять на гільйотину, засудивши за вбивство короля.
– Ти…! – Ґелун заревів і кинувся до молодшого брата, проте відстань була завелика. Його меч заблокували двоє охоронців. Принц на мить завмер, лезо проткнуло йому литку. Від цього Ґелун втратив рівновагу і впав на підлогу. Охоронці накинулись на нього, притиснули до землі та швидко зв’язали так, щоб він не зміг рухатись.
– Суд? Думаєш у тебе є право судити мене? Я розповім про це і дам знати всім, хто тебе підтримує, який ти монстр!
– Звичайно, ти не зможеш цього зробити, старший брате, – терпляче сказав Тіфейке. – В алхімічній майстерні є препарат під назвою «Забута мова», його готують, змішуючи отруту ящірки та кобиляче молоко з південних земель. Після того, як ти це вип’єш, то не зможеш видати жодного звуку. Не турбуйся, ти не відчуєш болю, навпаки, смак буде м’яким і хмільним. Якщо ж ти хочеш когось звинуватити у цьому, то звинувачуй нашу третю сестру. Якби не вона, я б не пішов на цей крок.
Тіфейке махнув рукою начальнику охорони, який кивнув і відсалютував, після чого велів забрати першого принца з палацу, інші охоронці теж віддали честь та покинули кімнату, з другим принцом залишився лише астролог Ансгер.
– Ваша Високосте, оскільки трон уже ваш, я повинен звертатися до вас «Ваша Величносте», – з поклоном мовив астролог Ансгер.
– Ти гарно виконав свою роботу. Коли я сяду на трон Ґрейкасла, то виконаю свою частину угоди. Однак… побачивши сьогодні трагічний образ мого брата, гадаю, потрібно додати ще один пункт.
Погляд астролога відразу змінився:
– Ваша Величносте, ви хочете…
– Не переймайся, я просто не хочу, щоб мене зрадили. – Тіфейке дістав із кишені таблетку. – Ти, мабуть, часто бачив таке. Восковій оболонці цієї таблетки знадобиться сім днів, щоб повністю розчинитися, приблизно стільки ж часу знадобиться мені, щоб дістатися до Валенсії зі столиці. За твою співпрацю, я обіцяв тобі місце головного астролога, тож не хочу, щоб інші запропонували тобі вищу ціну.
– Ваша Величносте… ви, певно, жартуєте. – Обличчя астролога зблідло, він стиснув зуби та, зрештою, вирішив проковтнути таблетку.
– Розумний вибір, – задоволено кивну Тіфейке. – Можеш іти.
… ...
Коли кімнату покинув астролог, обличчя другого принца стало похмурим.
Він схопив порцеляну з тумбочки і розбив її об землю. Вона розлетілась на друзки. Одразу ж прийшов охоронець.
– Ваша Високосте?
– Геть! – розлючено гаркнув принц.
– Слухаюсь. – Охоронець швидко схилив голову та вийшов з кімнати, зачинивши за собою двері.
Дідько, так не мало бути!
В його плани не входило вбивати батька. Враховуючи ставлення до нього Вімблдона III, він хотів лише вказати на дії Ґарсії та зупинити її. Пішаком у його руках мав стати Ґелун Вімблдон.
Тіфейке вважав, що його план бездоганний. Він використав посаду головного астролога, щоб переманити на свій бік наставника Ґелуна – астролога Ансгера, що мав невисокий ранг у Гільдії астрологів, той написав листа першому принцу. І старший брат проковтнув наживку. Все відповідало думкам Тіфейке, битви – сильна сторона Ґелуна, проте мислення – слабка, в той же час перший принц не бажав поступатися своїм правом на трон.
Кілька наступних листів підігрівали амбіції старшого брата, а Тіфейке підготувався до наступного кроку. Коли був відправлений останній лист з астрологічним прогнозом, другий принц таємно повернувся до столиці, щоб повідомити королю про те, що Ґелун можливо планує захопити владу. Жодних сумнівів, що якби це підтвердилось, батько розлютився би і відправив старшого сина до в’язниці, можливо засудив би до смерті або до заслання.
Тоді батько би звернув увагу на інших дітей, і Ґарсія, що швидко нарощувала свою військову силу, неминуче стала би наступною жертвою.
Але… чому все так обернулось? Батько, почувши від нього новину, дивно посміхнувся, витягнув кинджал і вдарив себе в груди!
Все відбулося так швидко, що Тіфейке не встиг йому завадити, і міг лише спостерігати, як батько помирає.
Він сів на край ліжка, вперше подумавши, що він також шахова фігурка. Остання посмішка його батька була жахливою, від неї волосся стало дибки. Тіфейке думав над цим знову і знову, навіть оглянув труп, та все ж не знайшов підказки – чому батько так вчинив?
Він також підозрював, що ця людина могла бути не справжнім королем, але не зміг знайти жодних недоліків, навіть сліди від рани на спині такі ж, як принц пам’ятав.
Побачивши, що Ґелун прибув до столиці, він заспокоївся і змінив плани. Покласти провину за смерть Вімблдона III на найстаршого принца, потім скористатися тим, що він другий принц і є наступним в черзі на королівський престол, щоб успадкувати корону. Якщо коронація пройде гладко, Тіфейке більше не буде обмежений своїми землями, тож зможе прямо веліти герцогу півдня підготуватись до атаки на Ґарсію, щоб змусити її покинути порт Чиста Вода.
Тож здалося, що все закінчилося не так вже й погано, однак Тіфейке відчував глибоке занепокоєння… ніби є невидима сила, яка приєдналася до боротьби за Ґрейкасл, а він про це нічого не знає.
Проте у цю мить йому не залишається нічого іншого, як міцно триматися за трон. Тіфейке присягнувся собі, що коли він дізнається, хто стоїть за цим, то вони відчують, що таке гнів короля!
Коментарі
Дописати коментар