Роман ЗЦВ. Розділи 49-50
Розділ 49. Змішаний вид | Розділ 50. Вогняна стіна
Розділ 49. Змішаний вид
Роланд потер очі, що це ще таке? Зміни демонічних звірів знаходилося в межах біології та піддавались розумінню, проте ця почвара більше схожа на чудовисько із фільму жахів.
Здалеку воно скидалось на гігантську черепаху з двома головами. Коли створіння наблизилось, стало зрозуміло, що голови насправді вовчі.
Це що, морська свинка для Франкенштейна? Роланду здалося, що гігантський демонічний звір такий же високий, як і міська стіна, його тіло було майже шість метрів у довжину, чудовисько мало шість коротких товстих ніг, як у носорога. Однак розмір однієї ноги був з тіло дорослої людини. А голови… ці дві вовчі голови не схожі на голови монстрів, які показували у фільмах. Вони не вили і не намагались кусати одне одну, натомість голови просто звисали, їхні очі були пусті, а рухались вони, як зобмі.
Панцир на спині монстра привертав найбільше уваги. Його поверхня мала сіро-коричневий колір і була покрита водоростями. На вигляд він був дуже твердим. Як і панцир черепахи, він покривав тіло він голови до хвоста.
Однак Роланд не хвилювався, демонічний звір, який рухався так повільно, це чудова ціль. Навіть якщо рушниці не зможуть пробити панцир монстра, завжди можна вистрелити в голову. Якщо чудовисько сховає голову в панцир, то можна підірвати його.
– Ваша Високосте, це змішаний вид, – нервово сказав Залізна Сокира. – Тепер я розумію, чому різні види демонічних звірів діяли разом. Вони під контролем цього гібрида.
Як лев, що керує отарою овець? Роланд кивнув:
– Отже, це не той звір, з яким ти зустрічався.
– Це вперше, коли я бачу такий змішаний вид. Хоча він виглядає незграбним, не варто його недооцінювати. З будь-яким звіром змішаного виду складно боротися.
– Він майже наблизився до зони досяжності, – заговорив Роланд, – спочатку спробуйте лук і стріли.
Йде легкий сніг і в той же час дме мінливий північний вітер. Несприятлива погода для стрільби з лука, але двоє мисливців, яких обрав Залізна Сокира, виглядали досить впевнено.
Вони піднялися на сторожову вежу, визначили напрямок вітру і випустили стріли.
Здавалося, що стріли мали очі, вони піднялися до найвищої точки і, під впливом вітру та сили тяжіння, полетіли до панцира цілі майже вертикально.
Як і очікувалося, стріли відскочили, у голові Роланда пролунав звук рикошету.
Двоє мисливців спокійно наклали стріли – і знову вистрілили.
Останній вистріл мав кращий результат, цього разу стріли влучили в передню частину монстра. Одна зі стріл влучила в голову вовка, а інша поцілила в шию.
Проте це не змусило звіра заревіти від люті чи прискоритись, монстр зупинився на мить, заховав голови і підібгав ноги під панцир, а затим продовжив рухатись уперед.
Такі зміни всіх приголомшили.
Демонічний звір зараз виглядав як танк, нижня частина його панцира майже торкалась землі, тож навіть найкращі лучники не змогли б поцілити в тіло чудовиська.
– Взяти рушниці, – велів Роланд.
Зараз ціль була всього за п’ятдесят футів від міської стіни, навіть якщо це крем’яна рушниця без нарізу, можна не турбуватися, що куля пройде повз мішені.
Картер, Залізна Сокира і ще двоє негайно підійшли до краю стіни, поклали стволи на парапет, прицілились і вистрілили.
Поки поряд з рушницями розсіювався білий дим, Роланд побачив, як куля потрапляє в панцир і розлітається на шматки. На панцирі залишились невеликі тріщини, але змішаний вид не постраждав і продовжив рухатись з незмінною швидкістю.
Схоже, що цей панцир має міцність на основі вуглецю. Роланд подумав, як жаль, що свинцеві кулі надто м’які та легко деформуються, вони справді не підходять для проникнення в таку товсту броню. Мабуть, нереально розтрощити панцир змішаного виду, використовуючи чотири рушниці, а тому потрібна вибухівка.
Залізна Сокира прийшов до того самого висновку, що і принц. Він наказав заступнику загону списників принести вибухівку. Звір наблизився до стіни впритул. Відчувши, що він більше не може просуватися вперед, монстр задіяв свій панцир, той швидко-швидко завібрував, стукаючись об стіну з високою частотою, як електричний молот. Раптом по стіні пішли тріщини і полетіло каміння.
Бутова кладка стійка до стиснення, але її опір розтягуванню та зсуву дуже низький, тобто стійкість до вібрації майже нульова. Люди, що стояли на стіні, відчули сильну вібрацію. Незабаром голосний звук тертя наповнив вуха кожного, змішаний вид врізався в стіну.
Звір не припиняв своїх дій ні на хвилину, він майже наполовину занурився у глиб стіни.
Члени ополчення покинули покриту тріщинами частину стіни. Роланда схопила невидима Соловейко і стрибнула прямо зі стіни. Якби хтось поглянув на принца у цю мить, то подумав, що він по повітрю зійшов униз.
Коли повернувся Фаньна, обережно несучи вибухівку, то з подивом побачив, що в стіні з’явилась діра. Панцир демонічного звіра, що пробився крізь перепону, припинив вібрувати. Монстр повільно рухався уперед.
– Поквапся! – вигукнув Залізна Сокира. – Підпали вибухівку і поклади до ніг демонічного звіра!
Хоча руки Фаньна тремтіли, його розум зберіг ясність. Він пам’ятав кожну дію, яку вони виконували під час навчання. На відміну від тестового пакету вибухівки, ця містила менший заряд, а порох був поміщений у дерев’яний ящик. Між мішечком з порохом і деревом були накидані невеликі уламки гірських порід. Підпал теж був удосконалений, для запалювання використовувався кремінь і мідний дріт. Якщо цей запал виходив з ладу, пакування мало ще один шнур для підпалу. Фаньна квапливо здер тканину, просякнуту олією, і щосили потягнув за мідний дріт. Із дерев’яного ящика почулося шипіння, а потім з’явився дим, це ознака успішного займання.
Запобіжник, просякнутий сіллю, горів повільно – десь близько десяти вдихів. Коли Фаньна побачив, як з ящика виривається білий дим, навколишній світ зробився тихим. Він був свідком того, на що здатна ця річ. Якщо вона вибухне в руках, від нього навіть мокрого місця не залишиться.
Дев’ять видихів.
Фаньна прислухався до свого серцебиття, мовчки рахуючи. Він наблизився до демонічного звіра і поставив ящик на його шляху.
П’ять вдихів.
Звір насувався, ніщо не могло зупинити його.
Три вдихи.
Фаньна розвернуся і побіг.
Два вдихи.
Один вдих ——
Почувся приглушений шум, Фаньна відчув тремтіння під ногами, і у світ знову повернулись звуки.
Він обернувся і побачив, як з під панцира піднімається біла повітряна хвиля – це був сніг, піднятий вибухом. Було схоже на туманну квітку, що огорнула демонічного звіра. Чудовисько зупинилося, немов більше не могло нести тягар, гігантська туша впала на землю. З-під панцира потекла чорна кров, що намочила землю.
– О-о-о!
Натовп вибухнув радісними криками.
Фаньна сів на землю, і тільки зараз зрозумів, що його одяг просякнутий потом.
Нарешті кінець.
Коли всі так подумали, знову зазвучав сигнальний ріг.
На горизонті з’явилась ще одна хвиля демонічних звірів, яка прямувала до Прикордонного Міста.
Розділ 50. Вогняна стіна
– Тобі краще?
Анна погладила Нану по спині, її живіт теж скрутило, але вона все-таки стрималася.
Коли принесли пораненого, він ще був при свідомості та постійно повторював: допоможіть мені, допоможіть мені… Відчай і благання в його очах викликало в людях глибокий жаль. Коли дівчина побачила, що кишечник вивалюється з живота пораненого, Нану вивернуло.
Навіть після такого, вона вирішила завершити зцілення. Після того, як Браян допоміг повернути кишечник на місце, Нана простягла руку та заплющила очі, щоб залікувати рани бідолахи.
– Угу… – Дівчина виглядала трохи в’ялою, вона притулилася до Анни і тихо сказала: – Сьогодні я вперше почула сигнальний ріг, з Його Високістю все добре?
– Не знаю. – Анна похитала головою. Вона хотіла піти до стіни та подивитись на ситуацію, але боялася, що може завдати Роланду ще більше клопотів. Зараз вона трохи заздрила здібності Соловейка, залишатися непомітною для інших дуже зручно.
У цю мить з боку міської стіни долинув приглушений шум, усі відчули легку вібрацію.
Браян підвівся, і стурбовано пройшовся по кімнаті.
– Спокійно, хлопче. – Мовив барон Пайн, протираючи меч. – Втрата терпіння перед виходом на поле бою, тільки погіршить ситуацію. Не кажучи вже про те, що ситуація далека від поганої.
– Вибачте, шановний пане, – відреагував Браян, – я просто не можу заспокоїтись, думаючи про інших, що відчайдушно захищають міську стіну, в той час як я марную свій час тут. Мій обов’язок охороняти це місто.
– Можливо, – знизав плечима сер Пайн, – але ти несеш відповідальність не тільки за охорону міста. Я чув, що Його Високість пообіцяв посвятити тебе в лицарі після закінчення зими, тому ти маєш зрозуміти, що перший принцип лицаря – це вірність. Він велів тобі захищати Анну, ти повинен виконати свій обов’язок.
– Ваша… правда, – Браян трохи завагався, перш ніж сісти на своє місце.
Але незабаром вони почули другий сигнал, довший, ніж перший, і він був схожим на грім серед ясного неба.
Пайн нахмурився.
– Анно! – вигукнула Нана.
Він повернув голову і побачив, як відьма прямує прямо до дверей, Браян негайно наздогнав її і став перед нею.
– Хіба ви не сказали, що хочете охороняти міську стіну? Настав час, – спокійно заговорила Анна, – поки ви будете зі мною, то не порушите наказ Його Високості.
Браян був приголомшений, він поглянув на сера Пайна.
Барон подумав, що дівчина дуже розумна. Це справді не буде вважатися порушенням наказу принца. Тому що Його Високість не наказував тримати її в лікарні. Пайн чув од Нани, що ця відьма може викликати полум’я. Якщо ситуація зараз дійсно напружена, то допомога відьми може все змінити на краще.
Обдумавши це, він кивнув:
– Захищай її.
– Так! – голосно відповів Браян піднесеним тоном.
Побачивши, як ці двоє виходять, Нана запитала:
– Батьку, ви не підете?
– Моє поле бою тут, мою люба доню, – усміхнувся барон, – чи то демонічні звірі, чи самі демони, я не дозволю їм завдати тобі болю.
Відстань між стіною і лікарнею була невелика, Анна і Браян бігли по кам’яній доріжці біля східного боку стіни. Коли вони дістались до центральної сторожової вежі, то зрозуміли, що ситуація значно погіршилася.
У стіні була велика діра, навколо Роланда стояла його особиста охорона з піднятими щитами, але декілька людей вже були збиті з ніг. Серед демонічних звірів особливою люттю вирізнявся кабан, він розганявся так, що його не можливо зупинити.
– Агов, тут небезпечно, швидко йди звідси! – хтось побачив Анну в дивному вбранні та застеріг її щодо небезпеки.
Анна поводилася так, ніби нічого не почула, вона йшла прямо до діри. Після того, як демонічний звір проклав свій шлях крізь натовп, він розвернувся і кинувся до відьми. Браян, як охоронець Анни, виступив уперед, нахилився, виставивши меч паралельно землі – скажений демонічний звір навіть не думав ухилятись. Його нога врізалась в меч – клинок одразу вилетів з рук Браяна, однак разом з цим швидкість звіра зменшилась. Кістки в його нозі були роздроблені.
Монстр упав на землю і забився, немов риба, яку витягли з води. Ніхто не наважився підійти ближче. Анна підійшла з боку до демонічного звіра, притисла руки до землі – вогонь вирвався з-під чудовиська і швидко перетворив його на попіл.
Роланд також помітив спалах вогню, він покрився холодним потом, коли зрозумів, що це була Анна.
Він такого не планував!
Спочатку Нана мала завоювати прихильність ополчення. А після того, як більшість прийняла би відьму, він хотів розкрити існування Анни.
Але зараз пізно було щось змінювати, тому він повернув голову і сказав:
– Не турбуйся про мене, іди та захисти її!
Анна не має постраждати, вона важлива людина, яка є ключем для розвитку промисловості. Якщо з нею щось станеться, це принесе велику шкоду.
– Зрозуміла, – сказала Соловейко. – Будь ласка, подбай про свою безпеку.
Анна пішла до діри в стіні. Більшість охоронців Роланда вже бачили цю дивно вбрану дівчину, тому пропустили її. Вона стала в розломі, широко розвівши руки в сторони. Полум’я, схоже на виноградну лозу, виривалось з її долонь і тягнулось до країв розлому обабіч неї.
Люди, що були свідками цього видовища, порозтуляли роти, вони не могли повірити своїм очам, коли перед ними поволі піднімалась вогняна стіна, закриваючи діру в міській стіні. Це аж ніяк не було ілюзією – висока температура змусила охоронців відступити, а сніг навколо швидко розтанув, перетворившись у білий туман, що піднявся вгору.
Демонічні звірі також відчули жар вогню, вони розбіглись у різні боки, хоча знайшлося кілька скажених чудовиськ, що кинулись у вогняну стіну, але не змогли зробити і два кроки, як перетворились на попіл.
– Усі, піднімайтесь на міську стіну! – Роланд закричав, вирішивши скористатись можливістю. – Загін списників повернутись на місця! Загін мисливців, за можливості, стріляйте!
Після цього, він схопив крем’яну рушницю Картера, піднявся на стіну і застрелив демонічного звіра, якому нікуди було тікати.
Дії принца негайно підняли моральний дух інших. Потрібно сказати, що в цю епоху дуже мало представників королівської родити чи шляхтичів билися в першій лінії. Роланд же бореться пліч-о-пліч з ополченням – це неабияк підняло бойовий дух людей.
Люди вигукували «Захистити Прикордонне Місто!» і «Бийтеся за Його Високість», відновлюючи оборонне формування так, як це було до руйнування частини стіни.
Битва тривала, поки небо не потемніло, і, нарешті, перед стіною не залишилось жодного живого демонічного звіра.
Полум’я повільно згасло і зникло, Анна вийшла з розлому, витираючи піт.
Затим Роланд побачив неймовірну сцену.
Охоронці стискали кулаки та притискали їх до грудей, шанобливо схиляючи голови перед дівчиною. Ополчення, немов під враженням від цих дій, чинило так само. Ніхто не кричав «демон» чи «грішниця», натомість вони мовчки спостерігали за нею; після жорстокої боротьби тут на деякий час запанував мир.
Невідома і могутня сила насправді жахає, але коли ця сила бореться проти ворогів, страх поступово зникає, йому на зміну приходить довіра і вдячність.
Роланд придушив у собі хвилювання та підійшов до Анни, але він помітив, що її лице бліде, кроки непевні, а тіло похитується.
– З тобою все добре? – він обережно тримав дівчину за плечі, вона слабко всміхнулась, а за тим знепритомніла в його руках.
Коментарі
Дописати коментар