Роман ЗЦВ. Розділи 618-619
Розділ 618. Залишене | Розділ 619. Невпинний шлях. Частина 1
Розділ 618. Залишене
Вислухавши історію Лівії, Роланд не міг не відчути безлічі емоцій.
Історія була не надто складна. Як командир прикордонної варти, Ґорон Вімблдон щороку відвідував Хребет Холодного Вітру, щоб допомогти церкві під час Місяців Демонів. Під час одного зі своїх візитів він познайомився у таверні зі служницею Лівією і після деякого спілкування вони покохали одне одного.
Ясна річ, що з огляду на статус Лівії, вона не могла вийти за нього заміж і відправитися до палацу. Ґорон не наважився оголосити про їхні стосунки, але потайки купив будинок, що став їхнім любовним гніздечком, у невеликому місті. Роланд не міг сказати наскільки щирими були їхні почуття. Але наскільки пам’ятав четвертий принц, Ґорон ніколи не мав коханки у столиці, а всі пропозицію шлюбів з дворянками він відхилив. Ходили навіть чутки, що перший принц віддавав перевагу чоловікам. Подібна поведінка була справді дивною для дорослого члена королівської родини.
Зміст таємного листа, який дала Лівія, шокував ще більше. Виходило, що Ґорон твердо вирішив взяти простолюдинку за свою королеву. І це було не лише усне твердження, він також залишив письмові докази. Якби вони просочилися до Вімблдона III, першому принцу добряче б дісталося.
Однак хороші часи тривали недовго. Щойно звістка про те, що Тіфіко виніс смертний вирок першому принцу, дійшла до північного регіону, спокійне життя Лівії закінчилося. Спочатку охоронці, залишені Ґороном, пішли, не попрощавшись, а потім її будинок пограбували. Втративши джерело засобів для існування, вона не мала іншого вибору, як повернутися до таверни, де раніше працювала, і знову почати працювати служницею.
Але це був ще не кінець. Власник таверни, очевидно, був дуже незадоволений тим, що вона раптово покинула роботу, тому почав чіпляти до неї. Далі він погрозами і підкупом намагався затягнути її до своєї кімнати.
Словом, останні шість місяців життя у Лівії було дуже поганим. Дружина власника таверни не сміла висловлювати чоловіку свого обурення, тому вся злість була спрямована на неї, яка була всього лише служницею. Сам же власник здебільшого закривав на це очі, а іноді навіть долучався до знущань.
Звісно, Роланд не став дорікати їй через відсутність сильної волі. Адже було багато спосіб примусити звичайну людину, якій ні на кого покластися, здатися. Бо на першому місці стояло виживання. Крім того, він підозрював, що зникнення охоронців і подальше пограбування не були випадковими. Оскільки той, хто чітко знав, де Лівія ховала гроші, і скористався моментом, коли її не було, швидше за все, і був злочинцем.
– То з чим ти хочеш, щоб я тобі допоміг?
Між ним і Ґороном не було дружби. Якщо взяти до уваги попереднього четвертого принца, то можна навіть сказати, що перший принц був йому наполовину ворогом. Причина, чому Роланд вирішив допомогти, полягала в самій Лівії – жінка, яка дійшла до цього моменту, терпляче очікуючи на шанс врятуватися. Її вдача була гідною похвали.
Ба більше, для нинішнього Роланда така дрібниця – це справа кількох хвилин.
Що ж до якогось іншого – романтичного – інтересу до дружини старшого брата, то це йому навіть на думку не спадало.
Чесне слово!
– Ваша Величносте… я хочу покинути таверну, – прошепотіла Лівія. – Чи можете ви допомогти мені знайти нову роботу?
– Ти впевнена, що хочеш залишитися у північному регіоні? Якщо власник таверни має до тебе якийсь інтерес, то він так просто не відступить, – сказав Роланд розвівши руками. Він не хотів особисто втручатися в таку цивільну суперечку, це було надто низько для нього. – Ти можеш відправитися кораблем у західний регіон, там вдосталь роботи, а ти матимеш житло і їжу.
Лівія деякий час вагалася, а потім відповіла ще тихішим голосом:
– Ваша Величносте… Я… я хочу залишитися тут.
– Здається, вона тебе боїться, – прошепотіла Соловейко йому на вухо. – Для звичайних людей її зовнішність майже наполовину така ж гарна, як в Едіт. Тому не дивно, що власник таверни жадає її.
– Дурниці, – одними губами він відповів Соловейку. Потім Роланд кивнув Лівії: – Гаразд, я скажу герцогу Кельвіну, щоб він послав людей і перевіз тебе до міста Вічної Ночі. Вже пізно, Шон може знайти тобі таверну для ночівлі.
– Я ніколи не забуду вашої доброти, Ваша Величносте, – Лівія знову стала на коліна. – Але… сьогодні я мушу повернутися.
– Все гаразд, – Роланд підняв брови, а потім поглянув на Шона, – проведи її.
Коли Лівія підійшла до дверей, він раптом запитав:
– До речі, у вас з Ґороном… були діти?
Вона завмерла, а потім обернулася і сказала:
– Вибачте, Ваша Величносте… я не змогла подарувати йому дитину.
……
Коли Лівія у супроводі охоронця пішла з кабінету, з’явилася Соловейко:
– Її остання фраза була брехнею.
– Так, це очевидно, – Роланд смикнув краєм губ. – Вона не вміє приховувати речі і цим можна пояснити, як власнику таверни вдалося її примусити.
– Через дитину?
– Власнику таверни мало бути відомо, що в той час її забрав найстарший принц Ґорон Вімблдон. Він також добре усвідомлював, що якщо Тіфіко дізнається про це, то дитина точно помре. Щоб уберегти плід свого кохання з Ґороном, Лівія не мала іншого вибору, як прийняти умови власника таверни. Гадаю, ось що сталося.
– Хочеш, щоб я пішла і розвідала? – запитала Соловейко.
Роланд довго дивився на неї, поступово кутики його рота піднялися:
– Хвилюєшся, що я, як і Тіфіко, планую назавжди поховати цю таємницю? Родина герцога Раяна навіть тепер перебуває під домашнім арештом у Беззимному місті. Не турбуйся, я і пальцем не торкнуся невинних.
Він ніколи не був прихильником стародавніх королів, які прикривалися гаслом «викорінення зла» і винищували цілі сім’ї. Особливо, коли мова йшла про позашлюбного сина, народженого від простолюдинки, який не становив жодної загрози для престолу.
– Якщо ти накажеш, я виконаю цей наказ, яким би він не був, – повільно сказала Соловейко.
– Зрозумів, – Роланд схопив її за руку і поклав собі на плече, – тоді… розімни мені ще раз плечі.
*******************
Лівія повернулася до дерев’яного будинку, де тимчасово проживали переселенці. Звуки її кроків розбудили дитину.
– Ува… Ува…
Дитина заплакала.
– Бляха, зроби так, щоб він замовкнув! – ревнула дружина власника таверни з сусідньої кімнати. – Інакше я запхну його до кошика і викину в Безмовну річку!
– Ви-вибачте, я зараз же заспокою дитину.
Лівія, не зважаючи на нічну прохолоду в місті Глибока Долина, поспіхом скинула брудну сукню і пригорнула хлопчика до себе. Малюк звично притиснувся до неї, шукаючи джерело їжі.
Вона полегшено зітхнула.
Власник таверни ще не повернувся, тож вона зробила правильну ставку.
Відтоді, як вони покинули Хребет Холодного Вітру, він з кожним днем ставав усе дратівливішим і почав витрачати більшу частину часу й енергії у місцевих тавернах і гральних будинках. Власник таверни навіть став рідше торкатися до неї. Ось чому Лівія наважилася вислизнути з дерев’яного будинку з настанням ночі і піти до замку, щоб благати молодшого брата Ґорона про допомогу.
Вона не наважилася ні розповісти про існування дитини, ні відправитися у західний регіон, що був під повним контролем короля. Якби Його Величність захотів нашкодити дитині, то у неї не було б можливості чинити опір.
Лівія ніжно погладила хлопчика по голові. У тьмяному місячному світлі можна було побачити срібні волосини – характерна риса родини Вімблдон.
Як шкода, що Ґорон не зміг дочекатися цього моменту. Вона дізналася про вагітність, коли його лист прийшов на Хребет Холодного Вітру.
Наївшись, дитина задоволено забелькотала і незабаром заснула.
Лівія опустила голову і поцілувала малюка в чоло.
Вона виростить його сама, чого б це їй не коштувало.
Розділ 619. Невпинний шлях. Частина 1
З повільним наближенням корабля до Старого Святого Міста з-за дерев поволі з’являлася червона цегла і блакитно-зелений дах собору.
Порівняно з собором на плато Гермес, ця споруда не виглядала примітною. Вона не мала ні приголомшливих каплиць, ні високої Небесної Вежі. Якщо брати розмір, то цей собор навіть не був таким великим, як церкви у столицях чотирьох королівств. Однак у серцях більшості вірян ця давня і велична споруда, разом з монастирем, ареною і трибуналом втілювали земний палац бога.
Він символізував ядро церкви, початок усього.
Ізабелла насміхалася з цієї думки.
Віряни ніколи не дізнаються, що ядро церкви сховано всередині крутих гір, які були за собором.
Що ж тоді зі Старим Святим Містом?
Це було лише прикриття, яке ховало істину від інших.
Після того, як вітрильник причалив до пристані, Ізабелла легкими кроками зійшла з трапу. Охоронець таємної зони, який вийшов її зустріти, був здивований:
– Пані, а де інші безгрішні?
– Вони прибудуть за день або два, – знизала плечима відьма. – Хоча Її Святість наказала повернутися якнайшвидше, але їм потрібно трохи часу, щоб все підготувати.
– Але пані Зеро сказала…
– Що хоче бачити всіх, – перебила його Ізабелла, – я знаю це. Але вона не сказала, що хоче бачити всіх одночасно.
Цей наказ про відкликання справді було важко зрозуміти. Ця дія була рівнозначною тому, що церква відмовлялася від контролю над королівством Світанку. Без ліків король помре у нескінченному сні. Вона не розуміла, чому Зеро раптом змінила попередній план, а в наказі не було жодних пояснень.
«Вона все більше стає схожою на справжнього Папу», – трохи незадоволено подумала Ізабелла.
Попри це, щойно був отриманий наказ, вона негайно вирушила в дорогу і вже за тиждень повернулася до Гермеса.
– До речі, ти знаєш, що сталося у Святому Місті? – під час посадки в карету Ізабелла озирнулася на охоронця, що стояв позаду.
– Авангард церковної армії і сили Сірого Замку зійшлися в битві біля підніжжя гір неподалік Хребта Холодного Вітру. – Після вагання він додав: – Про деталі вам краще запитати у пані Зеро.
– Невже… авангард програв?
Охоронець на це не відповів, проте ледь помітно кивнув, після чого скочив на коня і скомандував кучеру:
– Поїхали!
Сповнена сумнівів Ізабелла опустила штори у кареті.
Жодних сумнівів, що в авангарді церковних сил було багато воїнів божої кари. Верхівка церкви реагувала лише тоді, коли армія божої кари зазнавала великих втрат.
Воїни божої кари не були безсмертними. Коли вони стикалися з тим, що перевищувало їхні можливості, то також отримували серйозні травми. Після того, як церква напала на Вічну Зиму, Святе Місто втратило майже сотню воїнів божої кари. Раніше Ізабелла думала, що Зеро звикла до цього, але тепер здавалося, що все було інакше. Питання в тому, наскільки серйозними були втрати у цій битві, щоб примусити Зеро відкликати всіх чистих відьом?
Карета проїхала жвавими вулицями Старого Святого Міста і прибула до табору біля Непрохідних гір. Це місце було під посиленою охороною, так само як і собор. Ізабелла покинула карету, зайшла до тунелю, пробитого у гірській породі, і, пройшовши численні залізні ворота, відправилася углиб гори.
Перед її очима повстав величний силует Таємного Храму, омитого холодним світлом божого каменю.
Вона пройшла повз охоронців таємної зони і відправилася прямо в бібліотеку на верхньому поверсі. Штовхнувши двері круглої кімнати, Ізабелла побачила нинішнього Папу, який стояв біля вікна і з задумливим виразом дивився назовні.
– Схоже, ти натрапила на справді міцний горіх, раз тобі вже нема діла до королівства Світанок, – присвиснула Ізабелла, наближаючись до Зеро. – Хай там що, але хіба ти не можеш залишити у королівстві Даму і Чорну Вуаль для стабілізації ситуації?
Зеро не відповіла на це, натомість вона вказала на людей знизу і запитала:
– Як думаєш, на що вони схожі?
Ізабелла насупилася:
– Це має якесь відношення до мого запитання?
– Ці маленькі, неосвічені, зайняті цілими днями люди, які навіть не знають навіщо вони це роблять, як мурахи, – ніби для самої себе сказала Зеро. – Бог, мабуть, так само думає про нас… Ми ті, хто кидається у кривавий бій, а потім помирає в невіданні. Ми не можемо знати, як виглядає світ, поки не досягнемо вершини. На щастя, я тепер на крок ближче до Божої Волі.
– Що ти хочеш сказати?
– Як тільки я поглину нового короля Сірого Замку, то шанс перемогти у Битві Божої Волі зросте на 50%, – Зеро підняла кутики рота. Її очі горіли світлом, якого Ізабелла раніше не бачила. – Я маю невиразне відчуття… ніби це бог послав його для мене.
Ізабелла трохи помовчала, а потім сказала низьким голосом:
– Я просто хочу знати, яких втрат зазнала армія божої кари у битві неподалік Хребта Холодного Вітру?
– Сто п’ятдесят загинули в бою, ще одинадцять загинули на зворотному шляху до Святого Міста. – Зеро подивилася на неї палаючим поглядом: – Але ворог майже не постраждав. Ні величезні щити, ні метальні списи не змогли вплинути на оборонну лінію Роланда.
Ізабелла раптом відчула, як у серці здійнялася буря – лише одна ця битва призвела до таких втрат воїнів божої кари, що майже перевищували загальну кількість втрат, які сталися за час завоювання королівства Вічна Зима, королівство Вовче Серце і за час оборони під час Місяців Демонів. Як принц Сірого Замку зміг отримати таку силу?
Відьми? Лицарі? Ні, про них навіть не варто було згадувати. Навіть великі, майже як гора пекельні звірі гинули під масовою атакою воїнів божої кари. Ізабелла навіть не могла уявити, як їхні супротивники цього досягнули.
– Жахлива зброя зі сніговим порошком, – ніби прочитавши її думки, сказала Зеро. – Цією зброєю можуть користуватися смерті. Це дозволяє їм атакувати на відстані більшій ніж тисяча кроків. Зброя настільки потужна, що може легко пробити пластинчасту броню і металеві щити. Перерв між пострілами майже нема. Наші воїни були для них звичайними мішенями.
Вислухавши детальну розповідь про те, як відбувався бій, Ізабелла глибоко вдихнула. Вираз її обличчя був невпевненим, через деякий час вона сказала:
– Отже, ти програла.
– Це справді програш для церкви, а судження Соллі Дала було надто поспішним…
– Ні, я говорю не про бій, – перебила Ізабелла. – Я маю на увазі ту розмову, що ми мали раніше. Лише переможець буде улюбленцем бога. І тепер все виглядає так, ніби обрана людина – це не ти.
– То ти думаєш… Що Роланд Вімблдон має більше шансів здобути усмішку бога, ніж я? – спокійно запитала Зеро.
– Не забувай про нашу мету! – Ізабелла не втрималася і підвищила голос. – Це перемога над демонами, щоб дозволити людству вижити! І мені байдуже: досягне цього церква чи хтось інший! Цей бій уже все розкрив. Навіть якщо ти збереш усі сили, щоб перемогти і поглинути Роланда, то яка з цього буде користь для головної мети? Його армія і відьми будуть вбиті, і буде щастям, якщо комусь з воїнів божої кари вдасться вижити. І далі? Менш ніж за пів року знову почнуться Місяці Демонів!
На мить Ізабеллі здалося, що Зеро вб’є її, але та не відреагувала.
– Тоді що ти хочеш, щоб я зробила? – тихо запитав Папа після довгої мовчанки.
Коментарі
Дописати коментар