Роман ЗЦВ. Розділи 622-623
Розділ 622. Полум’яний грім | Розділ 623. Бій не на життя, а на смерть
Розділ 622. Полум’яний грім
Щойно Роланд зі сніданком наступного ранку прибув на командний пункт, як отримав повідомлення Мейсі.
– Церква виступила, куу! – її схвильований голос лунав крізь магічну печатку. – Загін покинув Хребет Холодного Вітру і прямує до лінії оборони, куу!
– Скільки людей?
– Один, два, три… всього п’ять!
Роланд, який вже збирався провести нараду перед битвою, знову сів на місце:
– Що? П’ять?
– Їхнє вбрання таке блискуче, ніби золотою фарбою облите, а ще вони несуть прапор Святого Міста. Яка показуха, куу! Чи потрібно мені повідомляти артилеристам про відповідну мітку?
– Е… Ні, не треба, продовжуй спостерігати за Хребтом Холодного Вітру, – він запхнув хліб до рота, дивуючись: чого хотіла церква?
– Може, вони благатимуть про пощаду? – Соловейко скривила губи.
– Якщо це так, то Святе Місто не мало посилати таку велику армію для захоплення Хребта Холодного Вітру, – нахмурився Роланд.
Через півтори доби ця невелика група прибула до передової лінії оборони. Священник, який їх очолював, стверджував, що вони посланці церкви і хочуть бачити Його Величність Роланда. Вони мали при собі листа від Його Святості Папи, який хотіли передати молодому королю Сірого Замку.
– Що думаєте? – Роланд зібрав помічників і відьом разом та запитав: – Чи може це бути трюк безгрішних?
– Перед цим я б хотіла дізнатися вашу думку про дещо, – першою заговорила Едіт. – Якщо церква захоче здатися, чи погодитеся ви на мирні переговори?
Роланд без вагань відкинув таку можливість:
– Якщо вони не розпустять армію
божої кари і не віддадуть під суд всіх високопосадовців і тих, хто заплямував
себе кров’ю невинних, то ні. Але я не думаю, що церква погодиться на такі
умови.
– Так, – негайно відреагувала Едіт, – тоді вам не потрібно зустрічатися з посланцями. Незалежно від того, запланували вони щось чи ні, процес перемовин може похитнути вашу рішучість.
– Я згодна з цим, – кивнула Агата. – Хоча ніхто з цих п’яти не продемонстрував магічної реакції, відьми мають різноманітні здібності, ніхто не може з упевненістю сказати, що станеться далі.
– Або ми можемо схопити їх і катувати, щоб з’ясувати мету, після чого таємно позбутися, – Залізна Сокира провів ребром долоні по горлу.
– Ваша Величносте, Сірий Замок – це не Місто Залізного Піску. – Поквапився втрутитися з порадою Джез Сіерте: – Краще не робити цього. Якщо про подібне стане відомо, це може нашкодити вашій репутації.
– Я знаю. – Роланд на мить задумався, а потім поглянув на Залізну Сокиру: – Нехай залишать лист і підуть.
– Як накажете, Ваша Величносте.
Роланд не міг не відчувати цікавості. Що хотів у цей час сказати йому верховний правитель Гермеса?
Був це заклик чи спонукання?
Після кількох перевірок, які зробила Сільва й Агата, рукописний лист Папи Святого Міста доставили йому.
Розпечатавши вишуканий конверт, він побачив, що лист був написаний напрочуд красивим почерком.
Зміст здивував Роланда.
У листі відверто говорилося про походження і призначення церкви, а також розкривалося існування великого ворога людства – демонів.
Якби йому вже не була відома таємниця подій чотирьохсотлітньої давності, то цього, мабуть, було б достатньо, щоб збити його з пантелику і викликати вир емоцій.
Це була стратегія, яку придумав ворог?
Скористатися давно забутою правдивою історією, видати це за щирість у мирних переговорах і заплутати опонента?
У результаті, коли перша команда посланців повернулася, з Хребта Холодного Вітру надіслали ще одну групу з п’яти осіб.
Роланд, звісно, з ними не зустрівся, але вони також отримали інструкцію залишити лист і піти.
Цього разу було сказано трохи більше. Крім короткого вступу про Федерацію, попередницю церкви, також згадувався термін «Битва Божої Волі». Папа вважав, що війна з іншою цивілізацією, яка відбувалася раз на 400 років, була божим випробуванням для людства.
Попри те, що Роланд насміхався з цього, але чомусь відчував у серці легкий неспокій.
Наступного тижня Хребет Холодного Вітру надіслав кілька команд посланців, щоб доставляти рукописні листи Папи до табору на передовій. Вони не відкривали багато нових деталей і ставали дедалі коротшими. На пропозицію, щоб обидві сторони об’єднали зусилля для боротьби проти демонів, Роланд просто заплющив очі.
Лише з настанням жарких літніх днів Святе Місто припинило надсилати нових посланців.
Цього разу ворог вийшов у повному складі.
*******************
– Це Блискавка! Ворог увійшов у дев’ятий сектор! Повторюю, ворог увійшов у дев’ятий сектор!
Слухаючи голос, який долітав з печатки прослуховування, Котячий Кіготь нервово гортав буклет у руці:
– Е… номер дев’ять, номер дев’ять…
– Швидше! – крикнув Родні. – Снаряди вже завантажені!
– Це вже найвища швидкість! – Котячий Кіготь вигукнув: – А… ось воно, кут 26, крок 15!
Нельсон швидко повернув ручку:
– Двадцять шість… п’ятнадцять, готово!
– До стрільби готові!
Почувши команду, Котячий Кіготь швидко заткнув вуха.
– Вогонь!
Юпі різко смикнув запалювальний шнур – і 152 міліметрова фортечна гармата миттєво видала приголомшливий рев. Звук змішався з потоком повітря і вдарив Котячого Кігтя в груди, як молот, змусивши кров закипіти. Він відчув, як здригнулася земля під ногами від потужної віддачі.
«Ось це сила, – подумав Котячий Кіготь. – Порівняно з дванадцятифутовими гарматами, фортечна гармата – це справді чоловіча зброя».
Шкодував він лише про те, що не бачив, як снаряди падали на землю.
Набравшись сміливості, Котячий Кіготь підійшов ближче до магічної печатки в руці Сільви:
– Е-е… Пані Блискавко, ми влучили?
– Ага… точно в ціль, – відповіла вона.
……
Порівняно з артилеристами в тилу, Блискавка і Мейсі могли спостерігати як за пересуваннями ворога, так і за результатами ударів, які на тих сипалися.
Відьма летіла на абсолютно безпечній висоті, спостерігаючи за тим, що відбувалося внизу крізь підзорну трубу. Снаряд, який щойно впав із західного боку сектору дев’ять, відхилився приблизно на чотири метри від очікуваної точки приземлення, ймовірно, через зміну швидкості вітру, але результат вийшов доволі непоганим. Величезна армія церкви зайняла всю гірську дорогу. Щойно відбувалося влучання в центр колони – як негайно розцвітала яскраво-червона квітка.
Так було і з ударом, якого щойно завдали.
Блискавка не бачила, як летів і приземлявся снаряд. Першим її увагу привернуло темно-червоне сяйво, за яким здійнялася хмара пилу і гравію. Брижі швидко розходилися від сяйва, здіймаючи пил усюди, де проходили. Звук вибуху долетів на мить пізніше, ніби ці події не відбулися одночасно.
Коли дим розвіявся, в центрі удару залишилася лише обгоріла чорна ділянка, навколо неї були розкидані трупи і відірвані кінцівки. Липкі органи і гаряча кров пофарбували обладунки в яскраво-червоний колір. Воїни суду, які знаходилися трохи далі, виглядали зовсім інакше. Здавалося, на їхніх тілах не було явних ушкоджень, але вони все одно падали на землю, захлинаючись кров’ю. Декому з них навіть вдалося пройти кілька метрів, перш ніж впасти. Їхні хиткі кроки нагадували рухи п’яних.
Церква втратила щонайменше 50 людей лише за один постріл.
Блискавка радісно махнула кулаком: «Ви отримали те, що заслужили!».
Потім вона звернула увагу на наступну зону для обстрілу.
– Увага, ворог проходить через сектор 12. Можете відкривати вогонь. Повторюю, можете відкривати вогонь!
Розділ 623. Бій не на життя, а на смерть
Під артилерійським обстрілом військо церкви занурилося в хаос, рівні колони поступово розділилися, а воїни божої кари, які не зазнали ударів, почали бігти швидше, залишаючи армію суду позаду.
Саме тоді Блискавка помітила дещо дивне.
Вершник, одягнений як священник, швидко їхав нерівною гірською дорогою, його тіло було огорнуте жовтим мерехтливим світлом. Де б не проходило жовте сяйво, армія суду, яка була на межі краху, брала себе в руки і слідувала за вершником. Цього разу вони не марширували рівними колонами, а йшли вільними хаотичними рядами, тому наступні кілька ударів артилерії не досягнули таких же результатів, як перші.
Це була безгрішна!
Блискавка вже збиралася віддати двом артилерійським командам інструкцію, щоб ударити саме по тому місцю, де незабаром мала проїхати церковна відьма, як почула крик Мейсі:
– Стережись, куу!
Вона рефлекторно злетіла в небо, піднявшись більше ніж на десять метрів. Під її ногами пролетів сіро-коричневий рій сарани.
Не зіткнувшись з перепоною, комахи скупчилися разом, утворюючи нечітку постать людини:
– Грішниці, які сміють іти проти церкви, ви напрошуєтеся на смерть!
– Мейсі, продовжуй керувати артилерією! – Блискавка зняла окуляри, що захищали від вітру, витягнула револьвер і націлила його на рій комах. – Думаєш, вбивати собі подібних робить вам честь? Це ви всі маєте померти!
……
У полі зору Денні з’явилися фігурки ворогів. На відміну від минулого разу, тепер їх було набагато більше. На тлі туманно-сірих гір яскраво виблискувала броня. Воїни божої кари більше не використовували тактику зі щитами і повільним просуванням вперед, тепер вони від самого початку перейшли на швидкий біг.
Дивлячись на ворогів, що хвилею котилися з диких гір, він відчував їхній потужний порив. На долонях мимоволі виступив піт, а приклад став липким. Подібну сцену Денні бачив з міської стіни під час Місяців Демонів. Тисячі демонічних звірів нехтували власними життями і кидалися на стіни, ніби одержимі, і все, що опинялося на їхньому шляху, було безжально розтерзано. І тепер перша армія протистояла ворогу, набагато могутнішому за демонічних звірів.
Однак Денні не боявся. Демонічні звірі не змогли прорватися крізь невисоку кам’яну стіну, бо на ній стояло ополчення, а церковна армія буде зупинена оборонною лінією з плоті і крові, яку сформувала перша армія!
Ба більше, жінка, яку він хотів захистити, стояла прямо за їхніми позиціями.
Коли Денні вранці ступив до окопів, то побачив знайому постать з зеленим волоссям. Вона повернула голову й усміхнулася йому. Хоча він знав, що це було лише ввічливе привітання, та усмішка запала в його серце і розпустилася, як брунька.
Неочікувано, але вона також вийшла на поле битви разом з Його Величністю Роландом.
Хай там що, він не дозволить ворогам прорвати лінію оборони.
На жаль, після порушення військової дисципліни командувач Залізна Сокира виключив Денні з команди високоточних стрільців і тепер в його руках була звичайна револьверна гвинтівка. Якби все було інакше, він би вже давно дав добрячої прочуханки армії божої кари.
– Вони перетнули 300 метрову позначку! – Солод все ще повідомляв відстань до цілі, як робив тоді, коли був захисником. – Остерігайтеся ворожих списів!
– Я бачу, – Денні погладив нижчого парубка по голові. – Бережи себе.
Солод вважався людиною, яку він потягнув за собою. Після того, як його рани були зцілені, командувач понизив хлопця у званні і перевів до звичайних стрільців на тій підставі, що той не відмовив Денні від порушення дисципліни. Але оскільки він був усього лише співучасником, Солод не отримав штрафу в розмірі місячної зарплати й уникнув ув’язнення.
Потрібно сказати, що цього разу наступ ворога був надто стрімким. Чотири кулеметні розрахунки не змогли повністю придушити натиск армії божої кари. Це в поєднанні з пилом, який піднімався з землі, і димом, який виник через польову артилерію, спричинив до появи кількох лазівок у вогневій сітці оборони.
Армія божої кари, що мчала першою, перетнула попереджувальну червону лінію для стрільців.
– Двісті метрів, метають списи!
– Лягайте!
– Всі на землю!
В окопах лунав хор голосів. Денні за один раз випустив п’ять куль, а потім звалився на землю, не забувши перезарядити зброю. Дочекавшись, коли вороги метнуть списи, він піднявся на ноги і натиснув курок, цілячись в найближчого супротивника…
На такій відстані потужність револьверної гвинтівки не поступалася новій зброї. Денні майже чітко бачив спокійний вираз обличчя воїна божої кари; здавалося, що ні артилерійський вогонь, ні постріли не мали до нього жодного стосунку. Лише тоді, коли кулі влучали ворогу в груди, шию і розносили голову, той здригався, зупинявся і, падаючи, спливав блакитною кров’ю.
Оскільки все більше ворогів перетинали лінію вогню, Денні швидко вистріляв три заздалегідь заряджені магазини і, відповідно до плану, підняв гвинтівку, щоб відступити до другої траншеї.
Тільки-но він разом з товаришами увійшов до іншого окопу, як з неба впала чорна тінь. Воїн божої кари високо стрибнув, долаючи перепону у вигляді колючого дроту перед траншеями, і замахнувся великим мечем!
– Біжи! – Денні схопив Солода і потягнув до себе.
Пролунав гучний різкий звук!
Денні раптом відчув, як в руках стало легше, і відлетів назад, кілька разів перекотившись.
Коли він розплющив очі, то побачив, що від Солода залишилася половина.
Хлопець поглянув на нього, розкрив рота, але звідти полилася кров і він нічого не зміг сказати.
Денні відчув дзижчання в голові, з криком він підняв гвинтівку. Воїн божої кари вже мчав до нього. Різким ударом він відрубав стрільцю обидві руки і замахнувся, цілячись в обличчя.
В цей момент Денні навіть зміг розгледіти шорстке і закривавлене лезо меча.
Саме тоді, коли він думав, що ось-ось помре, краєм ока стрілець помітив спалах холодного світла. Меч, що опускався згори, зітнувся з тим, що піднімався знизу – і це супроводжувалося вибухом іскр. Удар був настільки потужним, що зброю вибили з рук воїна божої кари і вона відлетіла вбік!
Над окопом з’явилася жінка з довгим чорним волоссям, зібраним у хвіст до пояса, і з очима, що виблискували золотим світлом. Вона нагадувала непереборну гору.
Воїн божої кари, який втратив зброю, навіть не здригнувся, натомість він атакував її голими руками.
Жінка чистим рухом збила його на землю, потім підійшла до беззахисного ворога й одним ударом ноги розтрощила йому череп.
Блакитно-біла суміш бризнула на обличчя Денні.
– Ідіть.
Вона поглянула на переляканих солдатів, холодно виплюнуло це слово, а потім вступила в бій з двома іншими воїнами божої кари, що кинулися до них.
– Він поранений!
– Несіть його швидше!
– Візьміть Солода, – прохрипів Денні, намагаючись обійняти половину тіла хлопця, але понівечені руки не могли нічого втримати.
– Він мертвий! – крикнув хтось. – Хочеш убити нас усіх?
Товариш по команді, що йшов за ним, підняв відрізані руки – і вони всі відправилися до дальніх окопів. Бездиханне тіло Солода поступово зникло з поля зору Денні.
……
Блискавка на максимальній швидкості знову підлетіла до комашиного рою і натиснула на курок.
Вона вже зрозуміла слабкі сторони ворога. Хоча рій комах здавався безтілесним, але кожна вбита комаха відбирала у безгрішної частинку магії. Особливо коли Мейсі перетворилася на природного ворога сарани – гірську ластівку і постійно кидалася на рій, змушуючи комах збиватися до купи. Далі Блискавка діставала револьвер і стріляла. Кожен раз випускаючи кулі, вони могли почути прокльони і рев супротивниці.
Безгрішна не могла протриматися довго.
У той момент, коли Блискавка відлетіла і готувалася перезарядити зброю, рій сарани раптом змінив напрямок і кинувся до землі.
– Мейсі!
Невисока дівчинка крикнула:
– Уо…!
Яструб-тетеревятник склав крила, метнувся вниз і тоді перед роєм комах раптом з’явилася величезна паща.
– Щ-що це? Ні… неможливо! – гудіння комашиного рою перетворилося на крик. Сарана хотіла розвернутися і втекти, але вже було пізно.
Мейсі без зусиль проковтнула комах, прожувала і сказала:
– Фе… вони не смачні.
Блискавка знизала плечима і повернула револьвер на пояс:
– Бо вони не смажені і без приправ.
Лише тепер вона помітила на собі кілька плям крові. На початку сутички комашиний рій кілька разів подряпав її. Зуби в цієї сарани були схожими на міцні заточені ножі. Якби це була звичайна людина, то їй би було досить складно уникнути таких гнучких атак.
Дивлячись на гірський схил покритий кратерами і трупами, Блискавка глибоко зітхнула:
– Нам більше не потрібно займатися наведенням артилерії. Полетіли на підтримку Його Величності.
– Уо!
Коментарі
Дописати коментар