Роман РБ. Том 8. Розділ 7-1
Розділ 7. Викрадення й ув’язнення дівчат-звіролюдок. Частина 1-1
Розділ 7. Викрадення й ув’язнення
дівчат-звіролюдок. Частина 1-1
Лініа Дердорія. Онука Гюстава, вождя племені Дордія, які є захисниками Великого Лісу. Вона дочка Ґюса, лідера воїнів і наступного вождя.
Пурсена Адордія. Її плем’я належить до Дордія, які є захисниками великого Лісу. Онука вождя племені Бульдоґа та донька лідера воїнів і наступного вождя Тертерія.
Плем’я Дордія було особливим серед раси звіролюдей. Їхнє коріння можна простежити майже на 5500 років у минуле. До часів після Першої Великої війни між людьми і демонами. Війна усіх з усіма. Люди виграли у тій війні. Вони поводилися зарозуміло, ставилися до демонів як до рабів.
Здобувши величезні багатства, людська раса почала оголошувати війни іншим расам. Звіролюди, які жили у Великому лісі з величезним запасом деревини, не стали винятком. Щоб протистояти ворогу, який наближався, альфа того часу, Звіробог Ґіґер, перейшов до рішучих дій. Він об’єднав племена звіролюдей і сам бився на передовій проти мерзенних людей. Звіробог Ґіґер використовував силу і мудрість, що рятувати інших звіролюдей, а також захищав Великий ліс до самого кінця.
«Звіробогом» називали героя, який стояв на вершині всієї раси звіролюдів. А Звіробог Ґіґер належав якраз до племені Дордія. Навіть після його смерті, Дордія продовжували очолювати расу звіролюдів, що населяли Великий ліс.
На перший погляд, може здатися, що це не така вже велика справа. Бо ці слова звучали так, ніби вони всього лише сім’я вождя якогось племені. Але тепер раса звіролюдів проживала не лише у Великому лісі, їхні племена поширилися по Центральному континенті і континенті Беґарітт. Хоча їхня загальна чисельність не така велика, як у людей, однак не можна сказати, що звіролюди були чимось незначним.
Крім того, плем’я Дордія могло впливати не лише на власну расу, але також і на ельфів, дворфів і гобітів. По суті, вони були ватажком усіх, хто жив у Великому лісі, який мав достатньо військової міці, щоб розпочати тотальну війну проти Святого Королівства Міліс. Раса звіролюдів була досить могутньою.
Лініа і Пурсена були онуками вождів племен Дордія. Вони були прямими нащадками Звіробога, а тому могли у майбутньому самі стати вождями або принаймні бути дружинами чоловіків, які обіймуть ці посади. Якщо порівнювати з людьми, то це було ніби право успадкувати трон, тож ці двоє цілком гідні називатися принцесами. Ба більше, принцесами раси, яка військовою могутністю могла зрівнятися зі Святим Королівством Міліс. Тому, коли Лініа і Пурсена вступили до університету, вони мали найвищий соціальний статус серед студентів.
То чому вони покинули рідні місця і поїхали навчатися так далеко? Усе тому, що попереднє покоління, принц (Ґюс) і принцеса (Ґіслейн), були повними невдахами і, як і вони, Лінія та Пурсена не були такими вже розумними. Вождь племені Гюстав хвилювався через це і тому наказав обом дівчатам відправитися у далеку країну і там здобувати освіту. Можливо, він думав, що перебування у місці, де вони не зможуть застосувати свою владу, трохи прочистить їм мізки.
Однак все-таки був один прорахунок.
Гюстав відправив цих двох до університету магії, бо вважав, що їхні статуси онук вождів племен звіролюдей не матимуть там жодного значення. Юні звіролюдки вже приготувалися до цькувань і переслідувань, але натомість зустрілися з викладачами, які ставилися до них з обережністю, а інші студенти намагалися їм лестити.
Отже, їхній статус і походження мали вагу. Як тільки вони це зрозуміли, то негайно загордилися.
Коли вони тільки вступили, то нервували поряд з іншими, але щойно помітили боязливе ставлення людей навколо, ситуація негайно змінилася. Це у поєднані з магією голосу, яка передавалася у племені Дордія, високою спритністю, фізичною силою, зумовленою расовими особливостями, а також заклинанням, які вони вивчали на заняттях, дозволило їм легко перемагати старшокурсників. Їхня поведінка поступово погіршувалася.
Бойкот, вимагання, шантаж, цькування – вони робили майже все, що було у списку студента-порушника, і вже на першому курсі досить швидко стали ватажками власної банди.
Однак їхнє стрімке просування незабаром закінчилося.
Щойно вони перейшли на другий рік навчання, як з королівства Асура прибула принцеса. Аріель Анемої Асура. Друга принцеса королівства Асура. Людина, яке недавно створила власну фракцію і боролася за владу, привела за собою двох охоронців та увійшла на територію Лінії і Пурсени, ніби це була її власність.
На їхнє незадоволення, викладачі, які до цього танцювали на задніх лапках перед онуками вождів племен звіролюдей, тепер зазирали в очі Аріель.
Однак вони все-таки терпіли це півроку.
Хоча звіролюдки були роздратовані і їм це не подобалося, але з якоїсь причини стримувалися. Проте їхній терпець увірвався в той момент, коли Аріель на першому році навчання приєдналася до студентської ради. Принцесу Асури хвалили як відмінницю, а Лінію і Пурсену називали правопорушницями. Вони не могли цього прийняти. Хоча це їхні власні дії призвели до подібного результату, але звіролюдки кипіли від абсолютно невиправданого обурення.
Лініа і Пурсена почали чіплятися до принцеси Аріель і її групи. Все почало з простих цькувань: плювати на землю перед ними, коли вони проходили повз одне одного, далі це переросло у навмисне штовхання плечем, потім обливання водою і навіть викрадення спідньої білизни, яку розклали перед чоловічим гуртожитком. Зрештою це закінчилося нападом групи студентів-порушників.
Однак їх усіх побив майже до безпам’ятства старшокурсник Фітц. Ходили чутки про цей інцидент, нібито сторона Аріель підставила Лінію і Пурсену. Проте факт залишався фактом: майже двадцять нападників були переможені однією людиною – старшокурсником Фітцом. Він також самотужки переміг Лінію і Пурсену. Цей випадок викликав складне обговорення серед викладачів і зрештою майже всіх студентів-порушників виключили з університету. Звичайно, крім Лінії і Пурсени, статус принцес Дордія знову їх врятував.
Після того, як вони програли, їхня репутація була зруйнована. А оскільки тих, хто слідував за ними, виключили з університету, вони більше не мали союзників. Соціальний статус Лінії і Пурсени різко впав, а принцесу Асури та її групу студенти почали вважати героями. Хоча принцеса Аріель зі своїми людьми технічно класифікувалися як спеціальні студенти, але на її прохання до них ставилися так само, як до звичайних.
Ясна річ, Лініа і Пурсена були цим не надто задоволені. Ситуація виявилася зовсім не радісною, і тепер, коли вони не мали жодного підлеглого, різниця в силі стала очевидною. Єдине, що ці двоє могли зробити, виплеснути власне роздратування на нових спеціальних студентів – Занобу і Кліфа, які вступили минулого року. Після перемоги вони використовували Занобу для збору інформації про принцесу й інших, але поки що не проявляли бажання помститися.
Попри те, що їхня поведінка досі залишалася поганою, звіролюдки сумлінно відвідували заняття. Можна сказати, що вони реабілітувалися.
Для мене, як першокурсника, цей епізод був лише черговим доказом, що підкреслював наскільки дивовижний старшокурсник Фітц.
На цьому все і мало закінчитися… принаймні так здавалося.
★ Заноба ★
Минув місяць відтоді, як Джулі стала молодшою ученицею майстра.
Він використовував своєрідний метод навчання, говорячи «Це експеримент». На початку кожного дня Джулі мала використати заклинання, промовивши магічну формулу. Після цього майстер більше не навчав її іншим заклинанням і примушував безмовно створювати грудки землі. Коли я вперше за цим спостерігав, то думав, що так неможливо навчитися безмовної магії. Однак, на мій подив, результат був помітним уже через місяць.
Всього за один місяць Джулі змогла успішно створити грудку землі. Не сказавши заклинання. Це дивовижне досягнення.
Проте майстер сказав, що їй ще багато чого потрібно вивчити. Джулі вдалося створити грудку землі за допомогою безмовної магії лише один раз, крім того, у неї швидко закінчувалася магічна сила. Часто їй доводилося пробувати знову і знову цілий день, але все безрезультатно.
Однак, порівняно зі мною, в якого зовсім не було таланту до магії… Кхем, можна сказати, що я сильний в інших сферах. Хоча це не важливо, бо, попри все, це було дивовижно. Така дитина могла використовувати безмовну магію.
– Це все завдяки пораді старшокурсника Фітца, – сказав майстер, але справа була не лише в цьому.
Саме він її навчав. Жодних сумнівів, це талант справжнього майстра. Я не помилився, коли став його учнем.
Водночас з
магією майстер також навчав Джулі мови людей. На наш подив, вона вже трохи
володіла нею. Якщо подумати, Джулі скількись років жила з батьками на
Центральному континенті, тож це було цілком природним. Завдяки цьому навчання
проходило легко. Той купець збрехав. Хоча, ні, у нього не було причини брехати,
тож, можливо, Джулі просто нічого не говорила.
У будь-якому разі, вона була хорошою покупкою. Джулі – дуже спостережлива дівчинка. Якщо я казав їй принести щось, вона вибирала правильну річ без детальних інструкцій. Джулі добре розуміла, що я хотів. Вона нагадувала мені Джинджер.
Зазвичай куплених рабів таврували спеціальною магічною печаткою, щоб запобігти їхній втечі, але майстру подібне не сподобалося, тому я не став цього робити. По суті, ми вирішили ставитися до неї як до учениці, а не рабині. Тож я сприймав Джулі як свою молодшу співученицю. Цікавим було те, що коли я почав думати про неї так, то вона почала здаватися милою.
Що ж, одного дня стався певний інцидент.
Був вечір, мій майстер щойно закінчив урок магії землі і я планував розповісти Джулі про велич фігурок. Без пристрасті неможливо досягнути нічого великого. Джулі, яка мала стати наріжним каменем великого плану майстра, мусила осягнути всю досконалість ляльок.
Того дня я вирішив використати статуетку Руїджерда як приклад, щоб розповісти про блискучі вміння майстра. Я відімкнув замок і витягнув фігурку зі скриньки для зберігання. Це була лялька воїна, що випромінювала силу і наводила страх. Щоразу, дивлячись на неї, я відчував захват.
Майстер, який збирався йти до себе, подивився на статуетку і раптом сказав:
– До речі, що з фігуркою Роксі?
Щойно пролунало це запитання, я відчув, як все тіло вкрилося холодним потом. Це були ті слова, які я сподівався (знову і знову), від нього не почути, але він їх сказав. Я мало не випалив «Я залишив її у королівстві Шірон», однак це була брехня. Я закусив губу і стримав ці слова. Я. Не. Буду. Брехати. Я не стану брехати майстру.
Зрештою я сказав:
– Насправді… вона тут, але…
Мій рот рухався незграбно. Руки тремтіли. Якщо майстер дізнається правду, то може відмовитися від мене як від учня. Від цієї думки моє тіло стало важким, як свинець.
– Вона тут? Я давно її не бачив. Можеш витягнути її для мене? – голос майстра звучав схвильовано.
У мене раптом заболіло у грудях. З великими труднощами я нарешті дістав з-під ліжка одну з замкнених скриньок. Тремтячими руками я відімкнув замок і вийняв вміст. Щойно погляд майстра упав на те, що лежала на моїх руках, його обличчя завмерло.
– Хей, що це взагалі таке…? – голос майстра тремтів. Він тремтів, хоча звучав рівно і монотонно.
Мені хотілося плакати. Такого страху я ще ніколи не відчував. Це був шедевр майстра – фігурка Роксі у масштабі один до восьми. І вона була розідрана на шматки. Голова відірвана, частина одягу розтрощена, рука заламана в лікті, нога зігнута під дивним кутом. Жахливе видовище. Лише її посох залишився неушкодженим.
– Що це, Занобо? Ти… я… що це в біса таке, га…?! – майстер розсердився. Він зазвичай говорив спокійним і ввічливим голосом. Зараз майстер затинався. – Хіба я не говорив тобі, що я їй вдячний і сильно шаную? Хіба тобі не відомо, як я багато вклав почуттів у створення цієї фігурки?
Було очевидним, що майстер щиро розгнівався. Навіть коли Лініа і Пурсена насміхалися з нього, він відповідав з самоіронією. Коли Кліф раптом накинувся, майстер виглядав пригніченим. Коли Люк сміявся з нього, він усього лише мав стурбоване лице. Але зараз мій майстер випромінював убивчий намір.
Джулі злякалася і сховалася за мною. Я також хотів сховатися.
– Тільки не говори… ти насміхаєшся з Роксі? А… тоді ти мій ворог?
– Ц-ц-це не так! – я панічно замотав головою.
Майстер весь час говорив про шановну панну Роксі. Він розповідав про те, яка вона чудова і як заслуговувала на повагу. Я відчував, що це було більше, ніж просто захоплення, це було ближче до релігійного фанатизму. Таке саме відчуття було від Лицарів Храму Міліс.
Якщо чесно, мені було зовсім байдуже до панни Роксі. Однак якби я відверто про це висловився, то майстер розлютився і вдарив би мене магією. Він міг використати досить серйозні заклинання… від мене навіть попелу б не залишилося. Хоча я був Божественним Дитям, але моє тіло не мало особливої стійкості до магії.
– Це зовсім не так! Ця фігурка – моя найцінніша річ, я поставив її, коли бився на дуелі з Лінією і Пурсеною! Після програшу вони розтоптали статуетку. Але я б ніколи не став насміхатися з панни Роксі!
– Дуель?
Я продовжив пояснювати. Розповів щиру правду. Рік тому Лініа і Пурсена викликали мене на дуель. Той, хто програв, мав запропонувати переможцю найціннішу для себе річ. Тому я підготував фігурку Роксі. Я був Божественним Дитям і ніколи не зазнавав поразки у королівстві Шірон, тому не сумнівався у своїй перемозі. Навіть якби вони застосували просунуті заклинання, я був готовий прорватися крізь них і розмахувати стиснутими кулаками.
Однак вони раптово застосували дивну магію. Вона мене паралізувала і тоді, поки я не міг рухатися, Лініа і Пурсена добили мене. Я нічого не міг вдіяти і зі сльозами на очах передав їм ляльку. Але я мав це зробити. Бо я програв. Це була моя власна провина, що в мене забрали таку дивовижну річ. Звичайно, кожен захотів би мати таку.
З такими думками я передав їм фігурку. Але виявилося, що вони – ці двоє звіролюдок – не розуміли цінності того, що тримали в руках! Вони сказали «Що це взагалі таке?» і «Як бридко, няв», після чого кинули ляльку на підлогу і розтоптали.
Щойно я це пояснив, вбивчий намір майстра вщух.
– Он воно що, я розумію, – він поплескав мене по плечу.
Він зрозумів! Подумавши так, я підняв голову – і видав жалібний писк. Вбивчий намір не вщух! На його обличчі відобразилося щось зловісне.
– Якщо сталося щось подібне, ти мав сказати мені про це з самого початку. Якби я про це знав, то не посміхався б тоді, як дурень.
Його слова звучали майже ніжно, але я міг бачити крізь них. Тон відрізнявся від звичайного. Майстер стримав свій гнів і ступив на крок вище. Він не дуже часто говорив про фігурки. Останнім часом я ловив себе на думці, що, можливо, його любов до ляльок була не такою сильною. Однак я помилився. Почуття, приховані у серці мого майстра, палали сильніше, ніж у будь-кого іншого.
– Провчимо тих дівчат.
Лініа і Пурсена мали померти цієї ночі. Я був переконаний у цьому. Я затремтів від страху.
Але через кілька секунд я зрозумів, що насправді тремтів від радості.
– Так, майстре!
З підтримкою такого могутнього союзника я нарешті міг помститися за знищену фігурку.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар