Роман РБ. Том 8. Розділ 7-2
Розділ 7. Викрадення й ув’язнення дівчат-звіролюдок. Частина 1-2
Розділ 7. Викрадення й ув’язнення
дівчат-звіролюдок. Частина 1-2
★ Рудеус ★
Це було абсолютно неприйнятно.
Я ненавидів цькування. Я міг пробачити їм те, що вони командували Занобою, бо він програв їм у бою. Все-таки Лініа і Пурсена затихли після того, як їх побив старшокурсник Фітц. Для них було правилом, що той, хто програв у бою, мав слухати переможця. Лінія, Пурсена і Заноба дотримувалися умов, про які самі домовилися. Ось і все. Заноба з цим погоджувався, тож я не мав причин втручатися.
Однак я не міг пробачити тих, хто взяв в руки створене кимось іншим, щоб навмисно розтоптати і знищити! Це обурливий вчинок! Це так само, як розбити чужий комп’ютер битою! От чорт. Які вони гидкі, я не можу дозволити цим двом уникнути покарання.
Найбільше я не можу пробачити їм того, що вони ударили ногою Роксі, навіть якщо це була всього лише фігурка. Я сміявся з історичних записів про офіцерів періоду Едо, які змушували підозрюваних у християнстві наступати на предмети із зображенням Христа. Тоді я думав, що подібне не могло допомогти визначати істинні вони віряни чи ні. Але тепер я зрозумів їхні почуття. Я розумів образу через те, що на твоїх очах топчуть те, у що ти віриш.
Ось вона правда про Сімабарське повстання. Приниження Каносси. Хрестоносці, які пройшли неймовірну довгу дорогу до Святої Землі.
Звичайно, Лініа і Пурсена не знали, наскільки спогади про Роксі підтримували мене з моменту появи еректильної дисфункції. Саме завдяки цьому мені вдалося зберегти здоровий глузд!
Вони не могли цього зрозуміти! Тож я мав примусити їх усвідомити це… Ми мали провчити цих двох дурних дворняжок. Примусити усвідомити, якими будуть наслідки, коли хтось керується у житті лише власними егоїстичними примхами.
– Ти слухаєш, Занобо?
– Т-так?
– Потрібно схопити їх, але не вбити. Вони мають бути покарані за непокору Богу.
– Покарані? Зрозумів.
– Поки що я думаю, що буде краще схопити кожну з них окремо.
– Але вони завжди разом.
Команда з двох. Тварини, що діяли зграями, справді розумні.
– Це правда. Вони не дурні, аж не віриться що це звіролюдки. Хоча бій був двоє проти одного, але вони змогли перемогти тебе, Занобо… Здається, це буде досить складний бій.
– Ні, я думаю, у вас, майстре, не виникне жодних проблем.
– Не переоцінюй мене. Перемога завжди падає до рук тих, хто залишається скромним.
Я зберігав спокій. І був зібраний. Тримав розум холодним. Коли я був шукачем пригод, холоднокровність вирішувала житимеш ти чи помреш. Я мав зберігати спокій, щоб знищити цих двох негідниць.
– Добре. Ось мій план!
– Так!
– Їхня бойова сила невідома, але ми вже з’ясували, як вони б’ються. Однак з них швидко рухається й атакує магією, щоб збити ворога з пантелику, тоді як інша нейтралізує ворога магією голосу. Виглядає досить просто, але вони обидві мають приблизно рівні фізичні можливості. Навіть якщо атака буде з тилу, вони можуть швидко помінятися ролями.
Та, на кого нападуть, зосередиться на ухиленні, тоді як інша використає особливу магію, щоб паралізувати супротивника. Як старшокурснику Фітцу вдалося порушити їхню координацію? Я мав би про це запитати.
– Але цього разу буде двоє проти двох. Якщо брати по силі, то ти, Занобо, як Благословенне Дитя не поступатимешся їм.
– …Ні, майстре, думаю, я вам навіть не потрібен тут. Ви зможете перемогти їх самостійно, – сказав він.
– Занобо, ти обожнюєш мене, бо я твій майстер. Хоча я ціную це, але коли справа доходить до рукопашного бою, то друг дитинства, старший на два роки, завжди бив мене до смерті. Попри те, що я відтоді багато тренувався, але, чесно кажучи, я не відчуваю впевненості.
– Що?! Є хтось, хто може побити вас, майстре, до смерті?!
– Звичайно. Я знаю щонайменше чотирьох.
Еріс, Руїджерд, Ґіслейн і Орстед. Це були ті четверо, кого я знав, але упевнений їх буде більше, якщо пошукати. Крім того, не було жодної гарантії, що Лініа і Пурсена не одні з них. Я міг перемогти Еріс за завдяки магії і магічному оку, однак ми з нею жодного разу не сходилися у серйозному бою. Лініа і Пурсена були приблизно її віку, тож краще думати, що вони приблизно такі ж сильні, як вона.
– Майстре, ви надто скромні.
– Занобо, наша перемога має бути абсолютною. Ми не можемо дозволити, щоб подібне сталося ще раз і наставниця Роксі була кимось потоптана. Чесно кажучи, мені дуже хотілося б заручитися підтримкою старшокурсника Фітца й Еліналіз. Але вони, на жаль, обидва зайняті, тому нам доведеться самим це зробити.
Еліналіз не стане вплутуватися в особисту сварку. Попри проведений з Роксі час, вона сказала: «Нічого страшного. Це ж просто лялька. На справжню Роксі це ніяк не вплинуло». Холоднокровна жінка.
– Гаразд. Тоді кинемо їм виклик. На моїй батьківщині існує давня традиція надсилати листа з ножем і квіткою. Говорять, що у племен Дордія еквівалентним цьому є кидання у голову суперника гнилого фрукта. Однак я ніколи не чув про такий звичай, тож можливо це брехня. Що думаєте, майстре?
– Ми здійснимо раптову атаку.
– Га? Але хіба ж це не підступно…?
– Занобо.
– Вибачте, я переступив межу!
Хм, так, це підступно. Але мені байдуже. Це не дуель, а священна війна. Тож це було нормально. В ім’я релігії можна робити все, що завгодно. Головне – це перемогти!
***
Зрештою нам довелося відмовитися від раптової атаки. Усе тому, що я не зміг придумати способу, як обдурити гострий нюх Дордія. Тож ми вирішили влаштувати засідку. Просто і відкрито.
Ми пішли до окремої будівлі, що стояла трохи на відстані від головної будівлі університету. Звідти пошукали дорогу до гуртожитків і зайняли позицію у безлюдному місці. Це місце чимось нагадувало площу, яка прилягала до лісу, з обмеженим оглядом.
Ми стали там прийнявши горді пози – розставивши ноги і схрестивши руки на грудях – та чекали. Вечоріло. Доріжка була практично порожньою. Ми обрали цей час не тому, що правила дозволяли проведення дуелей у сутінки. Саме зараз у наших суперниць закінчувалися заняття, тож вони мали показатися з навчальної будівлі. Крім того, я припускав, що ближче до завершення дня у них буде менше мани.
Час минав повільно. Дівчата залишалися до кінця занять, повністю суперечачи своїм образам хуліганок. Їм слід було б пропустити післяобідні заняття і зібратися з рештою собі подібних перед магазином… Сутінки минули, силу почала набирати темрява, а люди повністю зникли з поля зору. Приблизно тоді я подумав про те, що було б ніяково, якби хтось побачив нас з Занобою ось так, коли ми стояли у безглуздих позах і чекали.
Нарешті вони показалися.
– Що це, няв?
– Що таке?
Лініа підозріло подивилася на нас.
– Хей, ви двоє. Ви заступили нам шлях, няв. Відійдіть, няв.
Лінія сказала це, але ми не поворухнулися.
Пурсена втягнула носом повітря і, здалося, щось відчула. Вона облизнула губи і широко посміхнулася.
– Лініє, схоже, вони хочуть битися.
Почувши це, Лініа втупилася очима в Занобу, який стояв позаду мене. Потім вона зітхнула.
– Занобо, тобі не соромно, няв? Ти привів цього маленького першокурсника, щоб помститися за те, що сталося так давно, ніхіхі-няв…
– Хм, – у відповідь Заноба пирхнув і відвернувся.
На чолі Лінії запульсувала синя вена.
– Ах ти ж! Мені не подобається така зухвала поведінка, няв. Здається, ти хочеш, щоб ми розбили й іншу твою ляльку, няв.
– Гр… Майстре, залиште це на мене.
Заноба виглядав роздратованим і спробував зробити крок уперед, але я схопив його і зупинив. Я розділяв його гнів. Коли вона говорила про іншу ляльку, то, швидше за все, мала на увазі фігурку Руїджерда. Іншими словами, погрожувала знищити образ того, хто врятував мене. Того, кого я шанував і вважав другом.
– Не хвилюйся, – сказав я. – Тобі нема чого соромитися. Це їм має бути соромно, що вони постійно разом, ніби мотузкою прив’язані. Навіть здається, наче вони хочуть показати іншим, що нічого не можуть зробити поодинці.
– Що, няв…?!
Лінія і Пурсена дивилися на мене з недовірливими і загрозливими виразами облич. Однак я не відчував страху. Я знав тих, хто випромінював сильнішу вбивчу ауру. Якби я сказав певній людині щось образливе, вона б не стала розкривати рота, а просто напала. Ударила б кулаком, збила на землю, сіла зверху і продовжила розмахувати кулаками, але вже у супроводі лютого крику. Ці двоє і близько не стояли.
– Хей, новачку, не поводься так зарозуміло, няв! Я не звертала на тебе уваги, бо ти знайомий дідуся, але якщо продовжиш патякати, я тебе знищу!
Що з її ставленням? Вона поводилася так, ніби ми сваримося з ними без причини.
– Якщо зрозумів, то звали з дороги, няв. Ми тепер зайняті відмінниці, які переросли свою звичку створювати проблеми, няв. Якщо хочеш битися, іди в якесь інше місце, няв, – сказала Лініа, махнувши на нас рукою.
Колись говорили: «Якщо тобі не подобається людина, то ти ненавидиш усе з нею пов’язане». Раніше я вважав би це нявкання досить збуджуючим, але зараз здавалося, що вона насміхалася з мене.
– Няв, няв, няв. Набридло це чути. Ти що, не здатна говорити нормальною мовою людей? Звіролюди, з якими я знайомий, могли розмовляти нормально. Ти ж не дитина, то чому б тобі не припинити поводитися як маленька і не спробувати говорити нормально?!
– Няв?!
Рот Лінії широко розкрився. Далі її зіниці різко звузилися. Вона сердито видихнула, а її хвіст піднявся і розпушився.
– Покидьку… Я роздягну тебе догола і обіллю водою, няв!
Зі мною вже робили таке раніше. Як погроза звучало так собі. Власне, з її вуст це звучало досить безглуздо.
– Тц, Лініа завжди так легко втрачає самовладання… бляха, – пробурмотіла Пурсена під ніс, випустивши ікла, вона піднесла руки до рота.
У пам’яті сплив момент, коли Ґюс позбавив мене сили. Це була вона – магія голосу.
– Хуах! – Лініа, ніби дії Пурсени підштовхнули її, відштовхнулося від землі. Пролунав вибух, вона відстрибнула вліво і зникла.
Лінія
робить три кроки вбік, потім різко змінює курс і атакує.
Вона рухалася досить швидко, але я вже активував Око Передбачення.
– Занобо! На тобі Пурсена!
Стежачи очима за Лінією, я дав йому вказівку. Крім того, я простягнув руку до Пурсени. Магію голосу було важко розрізними магічним оком. Тому найкраще зупинити процес до того, як вона цим скористається, але я не розумів потоків магічної сили для магії голосу. Тому було не зрозуміло, чи спрацює «Порушення магії». Замість цього я створив перед нею велику хмару пилу.
– …! Кха! Кха!
Пурсена, яка глибоко вдихнула, тепер люто викашлювала пил.
– Шаа!
Водночас з цим Лініа атакувала. Я бачив це. Атака була повільною, незграбною і підкріплена всією силою, яку вона могла зібрати. Я, мабуть, міг би з цим впоратися навіть без магічного ока.
Вона була далекою від рівня Еріс, чиї атаки були швидшими, різкішими, сильнішими і більш звірячими, ніж у самих звіролюдей. Я заблокував її удар. Моя долоня з глухим звуком врізалася в підборіддя звіролюдки. Вже тільки цього було достатньо, щоб ноги Лінія смикнулися і хитнулися. Я ударив ще раз. Кулаком у скроню, збивши її на землю. Поставивши ногу на груди, я вистрілив у неї кам’яною кулею. Приємний звук пролунав навколо нас.
– Ґняв?!
Лініа швидко знепритомніла. Я прибрав ногу з її тіла, схожого на розплющену жабу. Її спідниця задерлася від удару у цій битві. Хм, то сьогодні вона в білих.
Я перевів погляд на Занобу і Пурсену. Ми планували, що він нападе з тилу на ту, яка використовуватиму магію голосу, і він робив саме це. Пурсена стала на карачки і, немов собака, трималася від нього на певній відстані. Заноба не встигав за нею. Вона досить швидка… Хоча ні, це просто він був занадто повільним. Невже єдиною його навичкою було хапання? Йому справді потрібно попрацювати над швидкістю бігу.
Я створив трясовину перед Пурсеною. Раптом її ноги занурилися у багнюку і звіролюдка також впала в неї обличчям.
– Ха-ах?!
Водночас я використав магію землі, щоб багнюка стала твердою.
– Що?! Що це?! – Пурсена запанікувала і спробувала витягнути своє тіло з затверділої землі.
Я вистрілив з лівої руки кам’яною кулею.
– Ґха?!
Пролунав ще один приємний звук, і Пурсена знепритомніла.
Все скінчилося.
– Хуу… Гаразд, іди сюди!
Щойно ми дали сигнал, Джулі, яка ховалася в кущах неподалік, підбігла до нас з великим тканинним мішком. Вона з Занобою швидко запхали туди звіролюдок.
Бій пройшов швидко, але не приніс задоволення. Оце і все?
Якби це була Еріс, вона б не стала атакувати збоку. Її кулак завжди обирав найкоротший шлях. Також вона б ніколи не дозволила моїй першій контратаці зачепити себе. А навіть якби це сталося, то Еріс негайно відступила, щоб уникнути струсу мозку від наступної. Тож я б не зміг ударити її у скроню і збити з ніг. Мені б ніколи не вдалося поставити ногу їй на груди. Бо щойно я це зробив, вона схопила мене б за коліно чи щиколотку і зламала кістки. Хоча це, звісно, не зупинило б кам’яну кулю.
Те ж саме і з Пурсеною. Якби це була Еріс, вона б не розгубилася в момент, коли земля перед нею перетворилася на болото. Навіть якби пастка спрацювала, у неї б вийшло втримати рівновагу або навіть вчасно зупинитися і вибратися з трясовини.
Звичайно, Еріс також не могла робити цього з самого початку. Вона набралася досвіду, поки ми тренувалися разом. Але навіть Пол робив щось подібне, коли вперше зіткнувся з моїми атаками. Фехтувальних просунутого рівня з багатим бойовим досвідом міг легко уникнути болота. Навіть монстри не застрягали у трясовині. Хоча… блукаючий дракон таки застряг у ній.
...О, хвилинку. Можливо, Пол і Еріс насправді були дуже сильними? Мені раніше говорили, що вони талановиті, але…
– Як і очікувалося від вас, майстре. Я вам навіть не знадобився.
Підійшов Заноба з тканинним мішком. Я припинив думати про це і повернувся до нього.
– Ну, я сам здивований.
– Ви скромні, як і завжди. Ходімо. Повернемося до вашої кімнати.
– Добре. – Ми йшли неосвітленою стежкою, обережно, щоб нас не побачили. – Джулі, дивися під ноги.
– Т-так.
Чомусь мені здалося, що в очах Джулі, коли вона дивилася на мене, промайнув страх.
~ ~ ~
Сімабарське повстання (яп. 島原の乱, しまばらのらん, «сімабарська смута»; 11 грудня 1637 — 12 квітня 1638) — повстання селян і дрібних самураїв, переважно християн, проти місцевої влади і сьоґунату (шьоґунату) Токуґава на півдні півострова Сімабара і островах Амакуса, у регіоні Кюсю, в Японії. Завершилося розгромом повстанців, посиленням релігійного гніту та оформленням політичної ізоляції Японії. (Вікіпедія)
Ходіння до Каносси, також Каносське приниження (нім. Gang nach Canossa; італ. l'umiliazione di Canossa) — епізод з історії боротьби пап Римських та імператорів Священної Римської імперії та боротьби за інвеституру зокрема, датований січнем 1077 року. Під цим поняттям зазвичай розуміють подорож імператора Генріха IV до папського замку Каносса та перемогу папи Григорія VII над імператором у цьому епізоді їхнього протистояння. (Вікіпедія)
Коментарі
Дописати коментар