ЗСМК. Том 1. 7
7. Колишня парочка іде ■■■. Частина 1. «Будь ласка, зустрічайся зі мною так, ніби маєш намір одружитися»
7. Колишня парочка іде ■■■. Частина 1. «Будь ласка,
зустрічайся зі мною так, ніби маєш намір одружитися»
◆ Мізуто ◆
Так само, як я не знав, що відбувається з тією дівчиною, так і вона не знала, що відбувається зі мною. Це здавалося очевидним, але люди схильні забувати про таке. Особливо це стосувалося мене, людини, моделі поведінки якої можна порахувати на пальцях однієї руки. Коли ти живеш з кимось під одним дахом, то виникає надмірна впевненість і ілюзія, що ти знаєш про іншу людину все.
Однак потрібно взяти до уваги, що я жив своїм життям, а вона – своїм, те, що ми живемо в одному будинку чи маємо однакове прізвище, нічого не змінювалося.
Гаразд, потрібно повернутися в минуле.
Це сталося на наступний день, як та дівчина, моя зведена сестра Ірідо Юме, застудилася і була відсутня у школі. Я був у такому непопулярному місці, відомому як шкільна бібліотека, до мене підійшла дівчина в окулярах з чорною оправою і двома хвостиками, ніби живе втілення Аяї Юме з середньої школи.
Я ніколи не бачив її раніше, але вона сказала мені:
– Будь ласка, зустрічайся зі мною так, ніби маєш намір одружитися.
Запропонувала вона мені біля полиць освітлених сутінковим світлом.
◆ Юме ◆
Зізнаюся, мене заскочили зненацька.
Вчора… Так, це сталося вчора. Після школи я вирішила навідатися в улюблений книжковий магазин і помітила свого молодшого зведеного брата, Ірідо Мізуто, у бургерній на першому поверсі. Так, я на власні очі бачила, що мій молодший зведений брат їв картоплю фрі з незнайомою мені дівчиною!
Так, в той момент я втекла, навіть не задумуючись, але що то в біса було? Побачення? Побачення, правда? Бо коли ми з ним зустрічалися, це було те саме місце, де… у-у-у-у-у-у-у-у-а-а-ах!!
Зайве говорити, що це мене дуже збентежило, тож удома я спробувала провести розслідування.
– Як справи у школі?.. Уже з’явилася д-дівчина?
– Га? Що за жарти? Я вже вивчив свій урок завдяки декому.
Це мої слова!! Завдяки декому я абсолютно не планую шукати собі хлопця,
хоча я дуже популярна тепер!
У всякому разі, його реакція була цілком спокійною. Ніби ніякої дівчини взагалі немає. Його звичний покерфейс навіть на секунду не зник, тож я уявлення не мала про що він думав.
Але хто та дівчина?
Вона виглядала точнісінько, як у минулому… ем, га? Невже саме це йому подобається? Гм, ясненько. Мені шкода, що мій зовнішній вид змінився і більше не відповідає твоїм уподобанням.
Не те щоб я через це турбувалася. Ми більше не парочка. Як член сім’ї – звичайнісінький член сім’ї! – я хотіла дізнатися, з ким він зустрічається.
Тож після закінчення уроків під виглядом звичайних пліток я запитала про це в Мінамі-сан, яка має широке коло спілкування.
– Дівчина в окулярах з чорною оправою і хвостиками? Гм… Це все-таки підготовча старша школа, подібних дівчат тут багато.
Як таке може бути? У нашій школі аж стільки подібних дівчат? О Боже… Та це ж рай для любителів звичайних дівчат! Поки я тремтіла від тривожного усвідомлення, на обличчі Мінамі-сан розповзлася широка глумлива посмішка.
– Але, ого! Нічого собі, Ірідо-кун влаштовує побачення у бургерній, га? Досить непогано від такого стриманого хлопця! Попри його тихий характер, якщо придивитися, то він добрий і досить гарний. Він з легкістю може вкрасти серце будь-якої сором’язливої дівчини, яка просто на нього погляне.
Так, твоя правда! Вибачте, я була такою простачкою! Коли я думаю про це, то навіть словами важко описати наскільки посередньою і соціально-незграбною я була в минулому. По правді, це абсолютно звичне явище для соціально-незграбних дівчат, які не мають жодного досвіду в романтиці, закохуватися у хлопців, що проявили до них краплю доброти! Це закон природи!
Іншими словами, у того хлопця жодних шансів з нормальними дівчатами, тому він обирає легкі цілі. Який підлий! Він полює на вразливих і слабких дівчат! Раз таке сталося, я просто не можу мовчати. Я повинна допомогти тій дівчині, щоб не сталася друга чи третя трагедія подібно до моєї. Ще є час!
– О, уже так пізно…? – Мінамі-сан поглянула на смартфон і закинула сумку на плече. – Вибач, Юме-чян! У мене сьогодні неповний робочий день.
– Ага, добре. Зі мною все гаразд. Успіхів.
– Так, побачимося!
Мінамі-сан вибігла з класу, весело помахавши руками. У класі залишилася тільки я. В мене не було жодних планів і зараз я не брала участі в клубних заходах, тож єдиний варіант, який я маю, – піти додому.
Чудово. Я маю використати цю можливість, щоб придумати спосіб, як
врятувати невинну дівчину з лап того хлопця.
Коли я повернулася додому, то
побачила біля входу пару жіночих лоферів.
– …
Я потерла очі і знову подивилися на те місце. Пара жіночих лоферів продовжувала стояти біля входу. Що це? Га-а-а-а-а-а-а-а?!
Я дивилася на взуття, що стояло поряд з кросівками Мізуто. Вони не належали мені, і точно не належали мамі, їхній розмір значно менший за наш. Щоб носити таке маленьке взуття потрібно бути мініатюрною дівчиною – такою, як та дівчина, що була з Мізуто.
Ц-цей хлопець…! Не може бути! Він справді привів її додому?!
Не минуло і місяця, як почалася школа, а він привів її сюди. Мене ж він запросив до себе додому тільки через пів року, як ми почали зустрічатися…!
І тут я раптом дещо згадала.
Згадала причину, чому той хлопець мене запрошував до себе. Я, стоячи біля
входу, повела очима вгору по сходах, поки не зупинилася поглядом на другому
поверсі. Ні… не може бути, так? Щоб прямо
зараз вони…
Ні… ні-ні-ні. Н-не можливо! Не може бути! Щоб такий невдаха, як той
хлопець міг зробити це так блискавично!
Але якщо… якщо він використав
свою невдачу зі мною як навчальний матеріал і вирішив відмовитися від повільної
стратегії та обрати тактику бліцкригу?
А якщо, коли я проходитиму повз його кімнату, голоси з підозрілими
інтонаціями негайно стихнуть і буде лунати шум, ніби вони намагаються приховати
те, що разом робили?
Н-ні! Ні, просте і чітке ні! Я навіть думати про це не хочу!
…Потрібно провести розслідування. Для початку слід зберегти зображення лоферів, однак при фотографуванні лунає гучний звук, тому я зняла коротке відео на смартфон.
Після цього я тихо зняла власне взуття, сховалася у пральні і зателефонувала Мізуто.
– …Так?
– Привіт.
– Чого тобі?
– Де ти зараз?
– Га? Вдома.
Я постаралася зосередитися на фоновому шумі, який міг долинати з боку Мізуто… але нічого підозрілого не почула.
– Я щойно згадала, що мені потрібно зробити одне доручення, але я зараз трохи зайнята. Можеш зробити його замість мене?
– Гм… – навіть думати не потрібно, він абсолютно точно не хотів мені допомагати. Його тон все розказав. Ц-це тому, що разом з ним дівчина? Чи тому, що йому не подобається, коли на нього перекидають доручення? – Можливо, і зроблю…
– Будь ласка.
– Будь ласка? – Я почула сміх на іншому боці. – Коли ти востаннє говорила мені «будь ласка»?
– Стулися. Просто зроби це, добре?
– Оскільки я збираюся виконувати твоє доручення, я б хотів, щоб ти трохи змінила інтонацію.
Що за гнилий до самого серця хлопець. Упевнена, що будь-яка дівчина, що хоче з ним зустрічатися, так само гнила до самого серця.
– То… що тобі потрібно?
– І що ж…
– Тобто «і що ж»?
Ой! Я не хотіла казати це вголос.
– Що ж… мені потрібен сомен! Сомен!
– Сомен? Це ж літня їжа?
– Що поганого в тому, щоб їсти сомен весною? Виробники сомену працюють не лише влітку. Вони працюють цілий рік!
Можливо.
– Гаразд, зрозумів. Ще щось?
Я навмання перерахувала назви кількох повсякденних речей і завершила розмову. Переводячи подих у пральні, я почула, як хтось іде до вхідних дверей. Далі вони відчинилися і зачинилися.
Добре-добре. Він пішов. Я деякий час прислухалася, щоб переконатися, що той хлопець не повернувся, після чого вийшла з пральні.
Тепер у кімнаті Мізуто мала залишитися тільки та дівчина! Зараз я піднімуся і поговорю з нею… Ні, я не планую її залякувати, типу «Смієш спокушати мого молодшого брата», а просто спокійно поясню їй, що не варто так бездумно іти до хлопця додому. Від моєї доброти повинна плакати вся країна.
Я піднялася сходами і поклала руку на ручку до кімнати Мізуто, однак перш ніж я встигла натиснути на неї, хтось відчинив двері зсередини.
– Га?
– Е?
За дверима я побачила знайоме обличчя. Це настільки мене приголомшило, що розум опустів. Га? Чому? Що відбувається?
– Чому… ти ту? – Мізуто поглянув на мене зі збентеженим виразом обличчя. – Я думав, що тобі потрібно допомогти, бо ти «трохи зайнята». Раз ти вже дома, то чому мене про це попросила?
– П-почекай… хвилинку… мені потрібно подумати…
Я розгублено озирнулася на сходи. Він же… мав піти, так? Я була впевнена, що цей хлопець спустився сходами і вийшов крізь вхідні двері… Але зараз Мізуто стояв прямо тут і з легкою підозрою дивився на мене. Але якщо він тут, то хто вийшов?
– А-а! – я кинулася вниз сходами, щоб поглянути на взуття біля вхідних дверей.
Нема… Мініатюрних жіночих лоферів нема! Вони щойно були тут!
– Що на тебе найшло? Якщо ти так мчатимеш сходами, то можеш впасти і померти.
– Ти дозволив їй втекти, так?!
Я схопила Мізуто, що повільно наблизився до мене, за комір.
– Воу! А-агов! Що з тобою?!
– Ти дозволив їй втекти! Щойно ти дозволив тій дівчині, що привів додому, вислизнути!
– Х-хаа…? Дівчині…?
Мізуто розгублено наморщив лоб.
Він підловив мене. Вдав, ніби це він іде, але насправді дозволив тій дівчині втекти! Невже якось зрозумів, що я повернулася додому?!
– Про що ти говориш? Я весь цей час був сам…
– Я бачила! Я бачила жіночі лофери на власні очі. Вони стояли прямо тут! Ось доказ.
Я сунула Мізуто свій смартфон.
– Добре, я зрозумів, що ти побачила щось. Але навіщо ти зняла відео? – сказав Мізуто і пересмикнув плечима (не показуй так відверто свою огиду!). Зморшки між його брів зробилися глибшими, коли він переглянув відео з лоферами. – Ти… зняла це сьогодні?
– Так, і вони іншого розміру, тож я не могла підробити це відео.
– І то правда. – Мізуто взувся і повернув ручку на вхідних дверях. – Двері не замкнені…
– Це тому, що приведена тобою дівчина втекла! Я знаю, що замикала двері…
– Перевір свою кімнату. – Мізуто з серйозним обличчям поглянув мені в очі. – Зараз же.
Як він і сказав, я перевірила свою кімнату. Обличчя Мізуто було таким серйозним, що я аж злякалася: можливо, кроки, що я почула, коли була у пральні, були кроками грабіжник?
– Все виглядає нормальним. – Повідомляю Мізуто, що чекає внизу сходів.
На його обличчі з’явився вираз сильного збентеження, але це я та, хто почувається збентеженою.
– Не лякай мене так. Я подумала, що це був грабіжник чи щось таке.
– Справді?.. Твоя кімната не виглядала так, ніби її прибрали? На полицях не з’явилося більше еротичних книжок, ніж зазвичай?
– Звичайно, ні! У мене навіть немає таких книжок!
Але… чому саме еротичні книжки? Уявлення не маю, про що він думає.
Мізуто хмуриться і потирає шию. Він так робить, коли думає про щось.
– Зажди! Настав час пояснень! Те взуття належить дівчині, яку ти привів з собою, так?!
– Га? А… так-так, – недбало сказав він. – Все так і було. Я привів сюди дівчину.
– Хаа?! І ти так легко зізнаєшся в цьому?!
Мізуто розчаровано чухає голову і повертається до мене спиною. Коли він намагається піти до вітальні, я прослизаю повз нього і блокую дорогу.
– Хаа… Я втомився. Мені потрібно відновити водний баланс, якщо ти розумієш про що я.
В-втомився…?! Відновити водний баланс?! У моїй голові негайно з’явилася яскрава сцена, де дівчина, яку я бачила у бургерній, і Мізуто за зачиненими дверима роблять щось виснажливе.
– Щ-щ-що ти робив у кімнаті з тією дівчиною?!
– Хах? – Мізуто звузив очі й подивився на мене. – Чому я маю говорити про це тобі, Юме-сан?
– Тц… – я не знаю, що сказати, тому лише стискаю губи.
…Його правда. Навіть якщо Мізуто привів з собою дівчину, я не маю права злитися. Він не повинен переді мною вибачатися. Зрештою ми – зведені брат і сестра.
І я знаю, що мені до цього має бути байдуже, але чому він так дивно поводиться?
– Що ж, наступного разу я буду обережнішим. Просто забудь про це. Я піду.
Мізуто помахав мені рукою, заціпенілій у мовчанні, відчинив двері до вітальні та раптом завмер. Він приголомшено стояв на одному місці, дивлячись на щось.
– …
Я простежила за його поглядом. Я зрозуміла на що він дивиться, але спантеличено нахилила голову.
Біля обіднього столу стояло п’ять стільців, оце і все.
– У чому його проблема…?!
Я взагалі не розуміла, що відбувається, а Мізуто нічого не пояснював. Він з розгубленим виразом обличчя пішов до своєї кімнати і закрився там без жодних пояснень.
– Боже…
Я повернулася до своєї кімнати. Нічого підозріло немає. Для мене все виглядає так само, як і було, коли я прокинулася вранці… Цікаво, чому він сказав мені перевірити кімнату? Він намагався відволікти мене від того, що привів дівчину? Чи була якась інша причина?
…Гаразд, потрібно зупинитися.
Я швидко зняла шкільну форму, переодягнулася і впала на ліжко. Моє довге волосся розсипалося, покриваючи тіло. Я так старанно працювала, щоб відростити його, але тепер воно діяло мені на нерви.
– Можливо, я знову щось неправильно зрозуміла…?
Жіночі лофери. Дівчина, з якою він сидів у бургерній… Я знову роблю з мухи слона? Я зітхнула і мене негайно накрила хвиля млявості, моя свідомість поринула у дрімоту.
«Отже, ти можеш поводитися дружньо з дівчатами, але тебе дратує, коли я
ладнаю з іншими людьми?»
Я чітко пам’ятала момент, коли ці слова зірвалися з моїх губ. Це була та сама мить, коли його стіна самовладання тріснула, він розгублено смикнувся і поглянув на мене так ошелешено, як загублена дитина.
Я одразу зрозуміла, що сказала те, чого немала говорити.
Він вибачився. Намагався зі мною помиритися. Відверто зізнався у своїй надмірній власницькій поведінці та не в характерній для нього манері поведінки пішов мені назустріч.
Але… сцена, яку я побачила у шкільній бібліотеці знову і знову спливала перед моїми очима. Це місце, де ми зустрілися. Місце, з яким пов’язано багато спогадів. І саме так я побачила, як він із задоволенням розмовляє з іншою дівчиною, яка не була мною.
Тепер я знаю, що тоді сталося непорозуміння. Мабуть, навіть у ті дні я розуміла, що це так. Але я не могла стерти враження, що глибоко засіло в моїй голові. Шрам від цієї рани ніколи не зникне.
У нашому особливому місці людина, якій я довіряла, зробила те, чого я не могла прийняти.
Це враження роздерло на шматки мої спогади і почуття.
Тож, навіть якщо у нього була причина зробити це через те, як я поводилася, було неправильно ставитися до мене холодно і різко.
Я завжди була тихою людиною, яка не вміє говорити. Однак це не означає, що я не вмію говорити. Звичайно, я мало говорила в голос, але мій розум переповнювався словами.
Ніби проривалася дамба – і слова лилися потоком.
Все ж… я хотіла з ним помиритися. Я будувала купу планів на майбутні літні канікули. Планувала, що скажу Ірідо-куну. Однак все було даремно.
Наші другі літні канікули як пари так і не відбулися.
Я прокинулася від дрімоти і повільно сіла. Я спала на животі, тому на ліжку були мокрі плями. Це слина чи… Я повільно стираю вологу з очей тильною стороною долоні, хоча в цей момент навіть не позіхнула.
За вікном уже темно. Здається, я спала більше, ніж очікувала… Можливо, це через усі ті хвилювання? Хай там що, у всьому винен той хлопець.
Перевірила своє обличчя у дзеркалі. Жодних слідів слини. Очі не почервоніли. От і добре.
Це трохи засмучує, але я не можу розслабитися ні на хвилинку через хлопця одного зі мною віку, з яким ми живемо під одним дахом. Я повинна дбати про свій зовнішній вигляд. Хоча, якщо подумати, немає причин, чому я маю хвилюватися про те, як виглядаю, перед цим хлопцем.
– Юме? Ти встала? Вже майже час вечеряти, тому спускайся!
Я відповіла «так», мій голос прозвучав досить слабко. Упевнена це через те, що я голодна. Саме так. Мені стане краще після їжі.
Подумавши про це, я відчинила двері та вийшла у коридор. Раптом хтось протягнув руку, міцно стиснув моє зап’ястя і сильно потягнув мене.
– Яай!?
Мої ноги заплуталися, мені якось вдалося втримати рівновагу, але я стукнулася спиною об стіну. Якого біса?! Коли я роздратовано піднімаю очі, то бачу перед собою обличчя Ірідо Мізуто.
Га? Мізуто продовжує тримати мене за зап’ястя, дивлячись на мене з дивним нервовим відчуттям. Я не бачу в цьому якихось теплих почуттів, але його очі ніби зазирають у глибину душі. Це був той самий погляд, в який я бездумно закохалася, коли навчалася на другому році середньої школи.
Хоча цей погляд ніби тиснув на мене, мені вдалося вичавити з себе:
– Щ-що…?
– Я вимагаю застосування покарання, бо ти порушила правила.
Мені знадобилася хвилина, щоб зрозуміти, про що він взагалі говорить. Покарання? З якого дива? Але потім мій мозок нарешті витягнув спогад про недавні події.
Він говорить про покарання, про яке ми домовилися після того жахливого випадку зі спідньою білизною. Тобто щодо правила, коли хтось поводиться інакше, ніж мають поводитися брат і сестра, ми домовилися, що зможемо віддати одне одному наказ, поки той не порушує громадський порядок і мораль.
Якщо він вирішив зробити це зараз, то що саме хоче попросити? Можливо… він скаже, щоб я нічого не говорила про дівчину, яку він привів. Якщо це так, то я у відповідь приготую стільки знущань, що він пошкодує.
Я була максимально готова до всього, але про те, що озвучив Мізуто, я навіть не думала.
◆ Мізуто ◆
Навколо обіднього столу стояло п’ять стільців. Чому ж це мене так приголомшило? Що ж, відповідь пов’язана з цією самою таємницею.
Дівчина, з якою я був у бургерній, лофери, які раптово з’явилися біля входу, причина, чому я попросив перевірити Юме її кімнату, і навіть те, чому я питав її про еротичні книжки… все це, ймовірно, не мало ніякого сенсу для Юме, але все це пов’язано з причиною, чому навколо обіднього столу стоїть п’ять стільців. В цьому чітко видно повідомлення.
Отже, що за покарання я призначив для Юме, скориставшись правом на наказ за порушення правила про братів і сестер?
Перш ніж розкрити це, мені потрібно пояснити дещо, що ховається за цими п’ятьма стільцями. А для цього потрібно трохи повернутися в минуле і розповісти про деякі події, що сталися після тієї пропозиції.
«Будь ласка, зустрічайся зі мною так, ніби маєш намір одружитися».
Так само, як я не знаю, що відбувається з тією дівчиною, так і вона не знає, що відбувається зі мною.
Тому почну розповідь з самого початку.
Розповідь про небезпеку, яка наблизилася до Юме, що навіть не підозрює про це.
Це сталося на наступний день, коли Юме застудилася і не прийшла до школи. Я ніби дослідник, що розкопував скам’янілості, розкопував шар, який називається «книжкова полиця» у шкільній бібліотеці.
Бібліотека незамінна для мене, як для школяра з обмеженими фінансовими ресурсами, що бажає вести повноцінне читацьке життя. І в цьому плані наша шкільна бібліотека, заповнена різноманітними книгами, починаючи від спеціалізованих книг і закінчуючи легкими романами, ідеальна. Я став постійним відвідувачем, як тільки вступив до цієї школи.
Того дня я знайшов старий легкий роман. Обкладинка була настільки потертою, що її вік одразу відчувався. Коли я переглянув листочок із записами, хто брав книгу, то найдавніші дати тягнуться аж до двадцятого століття.
Я пішов до свого улюбленого місця, схвильований передчуттям цікавої історії.
Моє улюблене місце – це сидіти по діагоналі від входу, біля вікна, прямо під кондиціонером. Книжкові шафи закривали більшу частину мого поля зору, відчуття ніби я сиджу у напівприхованій кімнаті.
Я гортав сторінки, підставивши спину сонячним променям. Ох, всі ці нетрадиційні фрази, мій мозок аж заскрипів від напруги, але коли я тихо застогнав, то зрозумів, що поряд хтось стоїть.
Відображення у склі чи що?
Піднявши очі від книги, я побачив перед собою дівчину з двома низькими хвостиками перекинутими на груди, вона дивилася на мене великими ніби у лані очима крізь окуляри з товстою чорною оправою.
– Гм?
За мною є лише стіна, на яку можна дивитися.
На що тоді вона дивиться? Не на мене, так?
– Ти… Мізуто-кун… правильно?
Дівчина з хвостиками і в окулярах сказала це дуже тихо, але не припиняла дивитися мені в очі.
О, то вона таки дивилася на мене. Дивно…
– Гм… Вибач, ми знайомі?
– О, я… хм… я хочу поговорити з тобою про дещо. – Сказала дівчина з хвостиками, ворушачи пальцями перед животом.
Атмосфера навколо та її поведінка викликали в мене відчуття дежавю. Я ніколи не забуду того моменту, коли Аяї Юме передала мені любовний лист наприкінці літніх канікул на другому курсі середньої школи. Ця ситуація нагадувала ті події.
Що? Ні, я вперше її бачу, так? Чому це незнайома дівчина раптом…
Що більше я дивлюся на дівчину в окулярах, яка опустила погляд, то більше мені здається, що я її знаю. І щойно я про це подумав…
– Пхаха. – Вона почала сміятися, затуливши рота рукою. – Пхахахахахахаха!! Ти не зрозумів, так? Я не знала, коли припинити, бо ти, здавалося, нічого не розумієш.
Раптом її тон і поведінка змінилися, хоча зовнішність залишалася тою самою. Вона виглядала серйозною, але її голос звучав дуже жваво, ніби підстрибував.
Це справляло дивне відчуття. Ніби голос актора дубляжу зовсім не підходив персонажу, якого він озвучував.
– Хм? Досі не зрозумів. Гаразд, тоді я представлюся ще раз. Зажди хвилинку.
Дівчина в окулярах трохи опустила голову і зняла окуляри, потім стягнула резинки з волосся, перекинула волосся на спину, після чого зібрала його рукою і підняла до потилиці, а вже після цього поглянула на мене.
– Привітики! Тепер ти знаєш, хто я, чи не так?
– О…
Звичайно, я знаю, хто вона така. Вчора вона приходила до мене додому. Хвіст тепер лише один, але якщо уважно подивитися, то її мініатюрна фігурка має щось схоже з маленькою тваринкою.
– Мінамі-сан…?
– В яблучко! Ну як? Вигляд серйозної дівчини чудово мені пасує, еге ж? – весело сказала вона, одягнувши окуляри і знову зав’язавши два низьких хвостики.
Уявлення не маю про що вона… Однак з якого боку не подивися, вона виглядала як серйозна дівчина. Гадаю, люди не помиляються, коли кажуть, що зовнішність – це 90% враження від людини.
– Я не хотіла виділятися, тому змінила свою зовнішність! Я подумала, що це ідеальний образ для розмови з тобою.
– Що за жарти…? Я подумав, що ти збираєшся зізнатися мені. Це мене здивувало.
– А, тоді все добре. Так і треба.
– Га?
– Ірідо-кун, будь ласка, зустрічайся зі мною так, ніби маєш намір одружитися.
Моя здатність до розуміння, схоже, взяла перерву. Ніби я читав погано перекладений роман.
– …Вибач, що ти сказала?
– Та ну? Гаразд, уважно слухай. – Мінамі-сан підійшла трохи ближче, крізь окуляри в чорній оправі вона дивиться мені прямо в очі і повторює: – Ірідо-кун, будь ласка, зустрічайся зі мною так, ніби маєш намір одружитися.
…Га? Здається, я знову щось неправильно почув? Зустрічатися це одне, але з наміром одружитися? Неможливо, щоб вона сказала це просто так, правильно?
– Хей? Досі не зрозумів? Дівчина. Пара. Майбутні чоловік і дружина. Я кажу, що хочу зробити це з тобою, Ірідо-кун. Розумієш?
– Не розумію.
Чи можливо, щоб однокласниця пропонувала зустрічатися – одружитися – коли не минуло й місяця з початку школи?
Гаразд, спокійно. Це якась пастка або непорозуміння. Потрібно зберігати
спокій і збирати інформацію, щоб потім прийняти виважене рішення.
– Ти хочеш одружитися зі мною, Мінамі-сан?
– Хочу.
– Я тобі подобаюся, Мінамі-сан?
– Я не відчуваю до тебе ненависті.
– Мінамі-сан… чому ти хочеш одружитися зі мною?
– Ну, це тому… – обличчя Мінамі-сан засяяло, а на губах заграла широко усмішка. – Якщо я одружуся з тобою, то стану молодшою сестрою Юме-чян!
– …
Не розумію.
– …А потім вона довго розповідала тобі про велич Ірідо-сан, ніби намагалася запропонувати щось купити, так?
– Ага… – уже ніч. Я сидів у своїй кімнаті, тримаючи біля вуха смартфон і спілкувався зі своїм другом Каванамі Коґуре. Я важко зітхнув. – Не розумію… Що взагалі відбувається? Мінамі-сан завжди була такою?
– Так, вона саме така. Жахливо, еге? Ха-ха!
Чомусь Каванамі був у гарному настрої. Як отаку, що знайшов людину, яка його розуміє.
– Буде краще, якщо ти думатимеш, що вона насправді така, – продовжив він. – Вона поводилася схожим чином у середній школі, тому, мабуть, і вибрала старшу школу, де не зустрінеться зі своїми колишніми однокласниками.
Ніколи б не думав, що у середній школі вона була у групі, що жадали засяяти. Я думав, що лише Юме така, але схоже багато, хто так робить, так?
– Отже… що вона за людина? Ти начебто знав її раніше, правильно?
– Людина, яка швидко загоряється і яку непросто охолодити – ось яка Мінамі Акацукі. – Каванамі заговорив серйознішим, ніж зазвичай, тоном. – Коли щось привертає її увагу, то вона повністю зосереджується на цьому. Ніби атомна електростанція, температура якої постійно зростає, вона викидає у навколишнє середовище токсичні речовини, після чого відбувається потужний вибух. Бум, – жартівливо додає Каванамі.
– Потужний вибух? Тобто?
– Дай подумати. А, я дещо чув від мого приятеля. Не хочу його соромити, але в Мінамі був хлопець у середній школі.
– Га?
У Мінамі-сан був хлопець? Мені складно це уявити. Вона виглядає як дитина.
– Бути там дивакуваті хлопці, розумієш? Звичайно, Мінамі теж далеко він нормальної. Вони проводили час разом і вона робила для нього все. Здається, спочатку тому хлопцю все подобалося. Дівчина, яка йому подобалася – порядна і мила – так про нього піклується. Цього достатньо, щоб зробити будь-якого хлопця щасливим.
Хоча він почув це він інших, але звучить досить детально… Каванамі продовжив говорити:
– Однак через три місяці дещо сталося. Як думаєш що?
– Вона знепритомніла або щось таке?
– Її хлопець знепритомнів від стресу і потрапив до лікарні.
– Га?
Ні, хвилиночку. Вона ж про нього піклувалася, правильно? Саме він мав би спокійно ставитися до ситуації, то чому раптом знепритомнів?
– Ось наскільки жахлива Мінамі Акацукі… – дещо нігілистично сказав Каванамі. – Ти ж знаєш, що якщо надто багато торкатися кота, то це може викликати у нього стрес? Мінамі Акацукі – дівчина, що робить таке саме з людьми. Вона дає надто багато любові. Спочатку це може навіть подобатися, але через деякий час це як… я задушу тебе своєю любов’ю.
Я ковтнув. У це важко повірити… Але якщо подумати, то це має сенс.
Якби я опинився на місці того хлопця, коли дівчина дбає про будь-яку дрібничку у моєму житті, то якими б були мої почуття? Я б почувався так, ніби мою гідність зневажають, що про мене піклуються, як про домашнього улюбленця…
– Коли Ірідо-сан брала вихідний, а Мінамі прийшла до вас у гості, упевнений вона якось проявила цю свою сторону. Нічого не спадає на думку?
Якщо подумати… Мінамі-сан годувала Юме з ложечки і навіть дула на гарячу кашу. Це аж занадто інтимний догляд для людей, які дружать лише місяць.
– Ото вже. Вона абсолютно безпринципна. Якщо з хлопцем не вийшло, то вона зараз намагається зробити це з дівчиною.
– Тобто?
– Просто думки вголос… Отже, почувши мою розповідь, у тебе є якесь бажання одружуватися з Мінамі?
– Жодного. Я з тих, хто хоче залишатися на самоті.
– Тоді замість того, щоб займати двозначну позицію, продовжуй чітко їй відмовляти. Вона наполеглива, але не піддавайся. Якщо вона почне переходити межу, скажи мені про це, тоді ми розробимо план з прямими заходами протидії.
– Що ти маєш на увазі під «почне переходити межу»?
– Гм… Ну це ще одна чутка, яку я чув, коли навчався у середній школі, і звучало воно, як те, що може зробити дівчина-психопатка… О, ні, забудь про це, не хочу тебе лякати. Вибач.
– У тебе хобі робити кліфгенгери, чи що?
– Зрозумієш, якщо спробуєш. Це так весело! – Каванамі радісно засміявся і сказав: – Якщо щось знадобиться, подзвони мені.
І поклав слухавку.
Я збирався запитати його, звідки він так багато знає про Мінамі-сан, але мені так і не випала можливість це зробити.
З того моменту Мінамі-сан прилипла до мене.
– Одружімося!
– Я дуже віддана.
– Агов, невже ти так сильно мене ненавидиш?
– Я можу народити багато дітей!
Вона постійно говорила ці або схожі фрази, що стосувалися шлюбу, не даючи мені жодного шансу перервати чи прямо відмовити. Попри те, що у бургерній я був повністю занурений у читання книги, вона дивилася на мене і продовжувала говорити фразу за фразою.
А потім стався цей випадок.
«Ти дозволив їй втекти! Щойно ти дозволив тій дівчині, що привів
додому, вислизнути!»
Через два дні після того інциденту зі спідньою білизною, Юме раптом накричала на мене і висунула такі звинувачення. З її слів виходило, що біля входу вона побачила чужі лофери.
Спочатку я подумав, що Юме просто щось неправильно побачила, але коли вона показала мені відеодоказ, було вже не до сміху. Взуття було такого маленького розміру, що його могла носити лише така маленька людина, як Мінамі.
Вхідні двері були незамкнені, тобто з будинку вийшла людина, що не мала ключа. А раз так, то коли і як вона зайшла?
Я здогадуюся, як це могло статися. Коли я повернувся додому, то пішов до своєї кімнати, але в мене було таке відчуття, що я забув замкнути двері. Однак коли я спустився перевірити, то виявив, що вони замкнені належним чином. Швидше за все, маленькі лофери вже стояли біля входу, а я просто не помітив їх.
Вона підловила мене. Мінамі-сан липла до мене, коли я повертався зі школи додому, так сталося і сьогодні. Вона йшла за мною всю дорогу додому. Якщо вона залишалася неподалік, то за звуком могла зрозуміти, що я забув замкнути двері.
Ексцентрична поведінка, але це єдине пояснення, яке я можу придумати. Той факт, що вона не приховала своє взуття, вказує, що вона втратила самовладання у гарячкових діях, тобто це був імпульсивний злочин.
У моїй голові зазвучали зловісні слова Каванамі про те, що Мінамі Акацукі робила у середній школі. Я сказав Юме перевірити власну кімнату і, поки вона була там, подзвонив Каванамі Коґуре.
– Як ти вже зрозумів, вона одного разу прокралася до кімнати свого хлопця.
Каванамі негайно підтвердив мою підозру. Так і знав.
Він продовжив:
– Хоча вона пробралася до його кімнати, але нічого не вкрала. Вона прибрала всередині, зробила купу фотографій, ніби знімала сцену злочину, а кількість еротичних зображень на комп’ютері збільшилася.
– Збільшилася? Не зменшилася?
– Саме так, збільшилася. Вони ідеально відповідали смакам її хлопця.
Не знаю, але чомусь те, що кількість зображень зросла, звучало набагато страшніше, ніж якби їх стерли.
– Хай там що, реально шкоди не було завдано, так? Тоді…
– Ні, було дещо. Вона замінила наволочку на нову.
– О-о…
Я раптом згадав історію Юме про її темне минуле. Невже подібні дівчата так люблять колекціонувати речі? У будь-якому разі, як мені сказати про це Юме?
Слухай, твоя подруга раптом перетворилася на сталкера? Ніби я можу сказати щось подібне! Це налякає Юме до чортиків. Але як мені попередити її…?
Я хвилювався, бо був абсолютно впевнений, що Мінамі-сан навідалася у кімнату Юме.
Однак Юме повернулася і сказала:
– Все виглядає нормальним.
Отже, Мінамі-сан не заходила в кімнату Юме. Це беззаперечний факт. Тоді де вона ходила? Вона прослизнула до нашого будинку, то що зробила?
І тоді я зрозумів у чому справа. Усвідомив, побачивши одну сцену перед собою.
Мета Мінамі Акацукі – стати членом сім’ї Ірідо Юме. Одруження зі мною це лише засіб досягнення мети, але кінцева ціль – стати сім’єю Юме.
Нагадую, що ми сім’я з чотирьох осіб. Тримаючи це в пам’яті поглянемо на цю ситуацію ще раз.
Навколо обіднього столу стояло п’ять стільців.
– Вона перейшла межу. – Заявив твердим і надійним голосом Каванамі Коґуре.
Я повернувся до своєї кімнати і знову говорив по телефону з Каванамі.
– Схоже, вона так і не вивчила свій урок. Я не хотів цього робити, але, гадаю, у мене немає іншого вибору, як втрутитися. Хе-хе-хе!
– Здається, тобі дуже весело…
Куди подівся його надійний тон? Як на мене, це все досить серйозно.
– Що ти збираєшся зробити? У тебе є план? – питаю я.
– Звичайно. Якщо коротко, потрібно зробити так, що вона відмовилася від Ірідо-сан. Є лише одне, що можна зробити в цій ситуації. Те, що спрацьовувало протягом усієї історії.
Уявлення не маю, про що він говорить, а тому вирішив слухати далі.
– Ірідо Мізуто, ти підеш до Ірідо-сан і скажеш їй таке. – Суворо сказав Каванамі.
Я сильно пошкодував, що слухняного його слухав.
◆ Юме ◆
Мізуто озвучив те, про що я навіть не думала.
– Завтра ти ідеш зі мною на побачення.
Коментарі
Дописати коментар