ЗСМК. Том 1. 8
8. Колишня парочка іде на побачення. Частина 2. «Бісовий книжковий хробак» «Бісова маніячка-любителька таємниць»
8. Колишня парочка іде на побачення. Частина 2. «Бісовий
книжковий хробак» «Бісова маніячка-любителька таємниць»
◆ Мізуто ◆
Зараз я можу назвати це лише помилкою юності, але в мене була так звана дівчина з другого по третій рік середньої школи. За приблизними підрахунками цей період тривав десь півтора року, але, у порівняні з тривалістю, наш з нею досвід побачень надзвичайно малий. Що і не дивно, бо варіантів побачень у нас було навіть менше, ніж у бродячих котів.
Якщо грубо, то їх можна звести до трьох варіантів: побачення у книгарні, побачення у бібліотеці, побачення у букіністичному магазині.
Здається, типові побачення являли собою, наприклад, похід у караоке, відвідування кінотеатру або кав’ярні, прогулянку на березі річки Камо, але ми з Аяї були не тип типом людей, що любить займатися цими речами, тому ми не бачили сенсу шукати причину, щоб іти в незнайоме місце і робити те, що вважається «нормальним».
Ні я, ні вона не володіли досвідом стандартних побачень, тому сьогоднішня подія абсолютно незвідана для мене територія.
Суботнього ранку я прокинувся набагато раніше, ніж зазвичай, швидко одягнувся і вийшов з дому, не зустрівшись з Юме.
Хлопець, що втягнув мене у цю
ситуацію, заявив, що якщо я зустріну Юме перед Вежею-Годинником на станції
метро Кіото, то це виглядатиме як справжнє побачення.
Прибувши на станцію метро Кіото, я вийшов із будівлі через східний вихід Хачіджьо. Я прямував до зони відпочинку, що була неподалік зупинки нічних автобусів. Це платна зона відпочинку з розкішними ванними кімнатами, отримати доступ можна за розумною ціною, яка (очевидно) не стане великим навантаженням для гаманця учня старшої школи.
Коли я зайшов, Каванамі Коґуре озирнувся, продовжуючи сидіти на місці.
– Привіт, Ірідо… е-е… – Він був одягнений у сорочку з рукавом у три четверті та штани довжиною у три четверті, які личили лише таким яскравим і веселим хлопцям, як він. Коли він побачив мене, на його обличчі з’явився шокований вираз. – Боже, у що ти одягнений? Ти ж не у сусідню крамничку зібрався?!
– Очевидно, що ні.
– Тоді ти мав приділити своєму одягу більше уваги!
Що не так? Я зробив те, що і завжди, відчинив шафу, взяв те, що було зверху, і одягнув.
– Ех… – сумно зітхає Каванамі. – Що ж, я не здивований. Я і думав, що ти саме такий хлопець.
– Який хлопець?
– Такий, який навіть заради побачення нічого не змінює. Дівчата прогортують таких хлопців, як ти.
Як грубо! Ніхто ще не скаржився на мій одяг.
– Тому я підготував для тебе справжній одяг, залишилося мало часу, тож ти переодягнешся тут.
– Га? Але я одягнутий нормально…
– Ти мене чув? Це не підходить! Тц, здається, я маю ще раз нагади тобі мету сьогоднішнього дня!
Каванамі заштовхав мене до переодягальні, кинув мені новий одяг і навіть нове взуття мого розміру. Він доклав стільки зусиль, щоб підготувати це? Скільки книжок я міг би купити за такі гроші? Чому він так старається? Це ж навіть не його побачення. Стрьомно якось.
– Ти кидаєш невдячні погляди на свого найкращого друга, який заради допомоги вам з Ірідо-сан пожертвував власними грошима.
– Вибач, я не можу брехати собі. Щиро кажучи, це трохи стрьомно.
– Не говори так, ніби ти відмовляєш мені! Гаразд, я пробачу тобі. Зрештою смаки однієї людини – це відраза іншої.
Пробачить мені? І що це ще за розмова про смаки? Ти хочеш сказати, що
тобі подобається одягати мене? Йой.
– Слухай, Ірідо. Мета сьогоднішнього побачення – змусити цю божевільну дівчинку, Мінамі Акацукі, відмовитися від Ірідо-сан. Мінамі належить до породи рідкісних дуже життєрадісних екстравертів з чудернацьким сприйняттям світу.
Після того, як я закінчив переодягатися, Каванамі наніс гель на моє волосся і повторив стратегію на сьогодні, ніби перекриваючи всі шляхи для втечі.
– Ми збираємося втілити в реальність слова Ірідо Юме про те, що вона броконниця. Якщо Мінамі усвідомить, що Ірідо-сан бачить тебе і тільки тебе, будь-які її прагнення приєднатися до вашої сім’ї розвіються. Заради цього ти повинен зробити так, щоб Ірідо-сан повністю розтала і виглядала закоханою в тебе по вуха, і це розіб’є серце Мінамі на шматки.
За словами Каванамі виходило, що щойно Мінамі-сан почує, що ми з Юме йдемо на побачення, вона обов’язково прийде подивитися. Я розумію логіку, але…
– Агов, у чому справа? Ти йдеш на побачення з найкрасивішою дівчиною серед першокурсників. Чому ти виглядаєш таким похмурим?
– Я не можу сказати Юме правду, бо не хочу говорити про Мінамі-сан. Це означає, що я насправді – абсолютно серйозно – повинен зробити так, щоб Юме запала на мене. Не можу уявити чогось гнітючішого.
– Гадаю, все буде набагато легше, ніж виглядає, – відповів Каванамі, посміхнувшись.
З його слів і сміху витікало, що він не мав наміру брати відповідальність на себе за цю ситуацію.
Весь план розробив Каванамі, відповідно до своїх смаків, і хоча я мав певні заперечення, але мені не вдалося придумати альтернативний план.
Я розійшовся з тою дівчиною, коли минув «медовий місяць», і ось тепер я маю зробити все, щоб вона знову запала на мене. Я починаю виглядати як ті хлопці-невдахи, що знову намагаються зійтися зі своїми колишніми.
Поки я подумки нарікав на ситуацію, Каванамі закінчив свою роботу, після чого оглянув мою зовнішність і тихо сказав:
– О боже…
– Якщо мені це не підходить, то не одягай мене в це!
Мода – лише концепція, і вона мене не влаштовує. Навіть якщо нафарбувати свиню, свиня все одно залишиться свинею. Теж стосується і дорожчого одягу, він не змінить мене всередині, а лише яскравіше продемонструє контраст.
Яка марна трата часу. Коли я спробував руками пригладити намащене гелем волосся, Каванамі негайно зупинив мене.
– Зажди-зажди! Що ти робиш?! – Далі Каванамі із дуже серйозним обличчям сказав: – Іди! Просто іди так! Ти зрозумієш!
Він хоче, щоб осоромився таким чином? Його ціль, щоб це побачення було успішним чи провальним?
Я меланхолійно зітхнув і вийшов з кімнати. Коли я йшов, то на мене дивилося більше людей, ніж зазвичай.
◆ Юме ◆
…Трохи правіше. Ні, це занадто. Трохи лівіше. Ось так! Чи ні…? Я знову і знову поправляла чубчик, використовуючи смартфон як дзеркало.
Я стою перед Кіотською Вежею-Годинником, спиною до вежі, що схожа на свічку, і чекаю, коли прийде молодший зведений брат.
Звичайно, я не хотіла йти на побачення з цим хлопцем, але не могла відмовити, бо він використав право на покарання за порушення правил. Однак тепер, коли я про це подумала, то хіба побачення не порушує правил?
– Ну… ні, це нормально для братів і сестер, які мають близькі стосунки, разом гуляти на вихідних, так? І навіть вибирати місце, яке не знаходиться поряд з домом… Так, це воно!
Так, це ще одна деталь нашого життя як зведеного брата і сестри. У цьому не було жодних романтичних підтекстів, як між звичайним хлопцем і звичайною дівчиною. І наші минулі стосунки не мають до цього жодного відношення! Так, жодного!
Я поглядала на час і нервово поправляла чубчик, який ніяк не хотів лягати так, як треба. Я відчула на собі теплі погляди людей, що проходили мимо.
Після того, як моя зовнішність змінилася, я трохи звикла до того, що на мене дивиться більше людей, але що з цими теплими поглядами? Навіть ті хлопці, які зазвичай загравали з будь-якою дівчиною, яку бачили, кидали на мене підбадьорливі погляди.
Яке їм діло?! Невже це так дивно, що я нервую через чубчик?! Чи,
можливо, з моїм одягом щось не так? Невже я винна в тому, що доклала зусиль для
вибору вбрання для побачення?! Ух, так незручно!
– Цікаво, на кого вона чекає?
– З таким виглядом? Однозначно на якогось красеня.
Я чула, як люди перешіптуються. Мій привабливий вигляд був палкою на два кінці. Коли я раніше чекала на нього, мене ніхто не помічав, але тепер у людей навколо виникає певне очікування.
Це трохи соромно… Зрештою на побачення прийде хлопець, який навіть не розуміє слова «мода». Він абсолютно безнадійний, коли справа доходить до одягу. Мабуть, звучить так, ніби я просто нарікаю, але у справі стилю ми з тим хлопцем на відстані цілого світу.
Я повинна бути готова до того, що з мене сміятимуться через це. Однак, коли я зібрала всю волю і підготувалася стійко зустрічати реакцію інших, до мого вуха долетів низький холодний голос:
– Вибач, я трохи запізнився.
◆ Мізуто ◆
– Вибач, я трохи запізнився, – кажу Юме, яка притиснулася до стіни.
Щойно вона поглянула і побачила мене, то здивовано пискнула.
Так і знав. Я нахмурився. Цей одяг мені зовсім не підходить! Якщо брати з точки зору зовнішності, то я явно вибивався, але Каванамі був на диво впертим, тому я зробив так, як він хотів.
Я відчував на собі здивовані погляди людей навколо нас. Можна сказати, що Юме у плані зовнішнього вигляду симпатичніша за мене… що не змінює того факту, що вона зустрілася з не особливо привабливим і некрутим хлопцем. Гадаю, тому люди навколо виглядають здивованими.
Зазвичай мені байдуже, що про мене думають інші, але зараз я почуваюся незручно. Каванамі… ти ще за це поплатишся!
– Ем… – Юме кліпає очима і вказує на мене тремтячим пальцем.
– Ти… Ірідо Мізуто, так? Мій молодший зведений брат.
– Я – Ірідо Мізуто, так. Твій старший зведений брат.
Хіба це не очевидно?
Погляд Юме бігає туди-сюди по моєму тілу, спускається до ніг, а потім піднімається до голови. Вона дивиться і дивиться, потім її плечі чомусь затремтіли і Юме швидко затулила рот обома руками, обриваючи вигук:
– Т-т-т-так…
◆ Юме ◆
Крууууутоооо!!! Я подумки вигукнула це слово, дивлячись на хлопця перед собою.
Він не носив нічого аж такого особливого, світла жилетка, сорочка і джинси, що своїм мінімалізмом лише підкреслювали його елегантний вигляд. Хороший варіант одягу, що не збентежить жодну дівчину, з якою б він пішов гуляти.
Але йому личить.
Симетричні риси обличчя створювали вигляд інтелектуала, а стурбований вираз додавав чудового контрасту. Материнська сторона натури підштовхувала мене і хотіла, щоб я ще більше його стурбувала.
Однак ключиці, що визирали з-за коміра сорочки, і зап’ястя, приховані манжетами, створювали дивну ауру сексуальної привабливості!
Вишенькою на торті був його похмурий, але все-таки невимушений вираз обличчя і постава. Ем, що відбувається? Що таке? Ти в порядку? Хочеш поговорити зі мною про це? Я справді хочу запитати це, але не можу вимовити жодного слова.
О боже. Хто цей розумний і крутий на вигляд хлопець? О боже, о боже.
Невже моя фантазія справдилася?! О боже, о боже, о боже. Мені здається, що я
стрімко втрачаю зв’язок з реальністю. О боже, о боже, о боже, о боже!
– Якщо тобі є що сказати, то, будь ласка, просто скажи це.
Мізуто збентежено відводить погляд, проводячи рукою по волоссю. Люди навколо нас ціпеніють від цього руху. Звичайно, він привернув їхню увагу. Він виглядає як хлопець, що вискочив прямо з отоме-гри.
Це мій колишній і мій молодший зведений брат. Мені хотілося гордо закричати про це з даху, але я стрималася.
П-потрібно заспокоїтися. Нехай зовнішній вигляд не вводить мене в оману. Скільки б я на нього не дивилася, але те, що його зазвичай не помітна довжина ніг, цього разу підкреслена джинсами, ніяк не змінює цього хлопця всередині. Навіть якщо ззовні він ідеальний, це ніяк не змінює його особистості!
– Н-нічого. Якщо ми кудись збираємося, то ходімо швидше. Ти й так запізнився.
Я схрестила руки, вгамовуючи хвилювання і дивуючись, як мені вдалося зберегти самовладання.
Хуу, це було близько. Його зовнішній вигляд змінився, але всередині він
такий же. Цей хлопець не з тих джентльменів, що візьме тебе за руку з ідеальним
балансом ніжності і сили, тож дякувати богу за…
– Твоя правда. Ходімо, – каже Мізуто, беручи мене за руку з 80% доброти і 20% сили.
Дівчата навколо нас голосно зраділи, я ж кричала подумки, помираючи від того, як забилося серце.
◆ Мізуто ◆
Завжди йди з тої сторони, що ближча до дороги. Якщо тобі здається, що
вона з кимось зіткнеться, недбало підтягни її ближче. Говоріть по щось, коли
чекаєте на світлофорі. Якщо щось приверне її увагу, зосередься на цьому.
Я застосував на практиці всі пункти, про які мені говорив Каванамі.
Звичайно, я розумію, що роблю те, що мені не властиво. Навіть коли ми зустрічалися, я не ставився до неї як до ніжної принцеси. І схоже принцеса, про яку йде мова, відчувала це, тому дулася і тримала рот на замку. Люди продовжували дивитися на нас, тож ми, очевидно, сильно виділялися.
Якщо так триватиме, я не зможу зробити так, щоб вона запала на мене. Можливо, буде краще поводитися так, як зазвичай? І щоразу, коли я думав про це, телефон у моїй кишені вібрував – це був сигнал від Каванамі, який говорив: «Усе добре».
Але… чи справді це так?
Я швидко глянув на Юме і побачив, що її губи стиснуті.
Жодних шансів, що вона западе на мене з цими всіма фальшивими ніжностями. Це її дратує.
◆ Юме ◆
Як… чудово! Що з ним сьогодні відбувається?! Він справді поводиться як джентльмен! Такий добрий! Усе, що він робить, приємно вражає мене! Ой, ні-ні… Я міцно стискаю губи.
Якщо я раптом почну широко й
по-ідіотському усміхатися, то люди будуть сприймати мене як божевільну. Потрібно стримуватися. Стримувати, стримуватися…
– Ого, подивися на цих двох!
– Така гарна пара!
Коли я почула тихі слова парочки, що проходила повз нас, то відчула, як смикнулися кутики мого рота.
Цього року я багато працювала, щоб піти у кращу старшу школу і перетворитися з простачки на законно красиву дівчину (хіба це неправильно називати себе так?) і тепер, завдяки раптовій зміні, Мізуто раптом перетворився на привабливого інтелектуального юнака. Ясна річ, що ми були в центрі уваги. Ми на відстані цілого світу від інших пар, які не докладали зусиль. Ми разом прогулювалися і створювали мальовничу сцену, яка випромінювала елегантність.
Ми були на вершині серед людей, які роїлися навколо нас. Лише рік тому ми були в тіні, відкинуті однокласниками, але тепер ми стоїмо на вершині! Ми!
Мені так добре, що я ледве могла стримуватися. Я навіть забувала говорити з Мізуто, який ішов поряд, і дослухалася до розмов інших.
– Ого, вони дуже близькі.
– Агов, не витріщайся так сильно!
Та все добре! Можете дивитися скільки влізе! Але насправді ми не такі вже й близькі!
◆ Мізуто ◆
– Ого, вони дуже близькі.
– Агов, не витріщайся так сильно!
Мені знадобилися всі сили, щоб не обернутися і не кинути на них розлючений погляд. Натомість я ніби випадково озирнувся і побачив серед пішоходів парочку з доволі помітною різницею у зрості… Каванамі Коґуре і Мінамі Акацукі.
Мінамі-сан, мабуть, помітила Каванамі, коли він стежив за нами, але тепер виглядає так, ніби вони діяли разом. Це дуже дивне подвійне побачення, але гадаю це набагато здоровіше, ніж якби за нами окремо стежили дві особи.
Маленький зріст Мінамі-сан став ще помітнішим, коли вона йшла поряд з високим Каванамі. Попри те, що вона була в окулярах і капелюшку, що злегка прикривали її обличчя, саме низький зріст підказав мені, що це Мінамі-сан.
Також на ній була велика сорочка з загадковим написом латинськими літерами. Ця сорочка для неї була як сукня, і залишала її стрункі ноги оголеними. Одяг надавав їй хлоп’ячого і вільного духу, проте аура навколо неї виглядала болитисто-чорною, і ніби липнула до її тіла.
Слухай, Ірідо, не нехтуй цим. Глянувши на Мінамі-сан, я раптом задав слова, які перед виходом сказав Каванамі. Не забувай робити комплімент вбранню дівчини. Щоб це не було, зрозумів?
Гмм, я ж цього ще не зробив, правильно? Я так хвилювався через свій зовнішній вигляд, що пропустив потрібний момент. Тепер, коли я знаю, де моя ціль, я почуваюся впевненіше. Це вдалий момент для того, щоб атакувати Мінамі-сан.
Я поглянув на Юме, що йшла поруч зі мною. Порівняно з хлопчачим стилем Мінамі-сан, одяг Юме – повна протилежність, її вбрання максимально дівоче.
На ній була сорочка у стриманих весняних кольорах, вільна спідниця до колін, на струнких, довгих ногах – елегантні блакитні колготки. Хоча вона виглядала чудово, але мені цікаво, можливо, вона соромить демонструвати оголені ноги?
На голові у неї червонувато-коричневий берет, який злегка погойдувався на її довгому чорному волоссі. Так вона була до моторошного схожою на якусь панянку, що навчається в художньому університеті. Виникало відчуття, що вона не належить до нас, простих смертних.
О… мене раптом осяяло. Вона мала
докласти зусиль, щоб так виглядати. Її одяг виглядає так, ніби вона доклала для
цього більше зусиль, ніж я, людина, яка запросила її на побачення (хоча для
цього є певна причина). Але… чому? Вона
не може знати причини, чому я запросив її на побачення… Хвилинку, можливо, в
цьому вся суть.
Вона вірить, що я запросив її на справжнє побачення. Через хтозна скільки місяців! Ось чому вона так гарно одягнута. Юме глянула на мене, змахнувши довгими віями.
Я відвів погляд. Чорт… Це вибиває
мене з колії. Усе тому, що я змушений виходити з зони комфорту і робити те, що
мені не притаманно. У всьому винен
Каванамі.
Не нехтуй цим… Його голос знову залунав у моїй голові. А, та зрозумів я, зрозумів! Я зроблю їй комплімент!
– Отже…
– М-м?
Юме кинула на мене підозрілий погляд, ледь не примусивши мене відмовитися від цієї ідеї, але я стримався і продовжив.
– Сьогодні… ти виглядаєш дуже мило, – мій голос звучав хрипко, ба більше, я ненавмисне сказав це саркастичним тоном.
П-прокляття! Я зробив помилку! Я випадково сказав так, як зазвичай спілкуюся з нею! Погано. Потрібно негайно щось зробити, щоб врятувати ситуацію. Я повернув голову і побачив її яскраво-червоні вуха, коли Юме опустила погляд на свою спідницю.
І після цього з-за завіси чорного волосся, яке приховало її обличчя, вона сказала голосом, що звучав ще хрипкіше за мій:
– Дя… дякую…
Хвилинку… зажди-зажди-зажди! Це не реакція дівчини, в якої раніше був хлопець! Вона поводилася так, ніби була школяркою середньої школи і перебувала у перших своїх стосунках.
Зітхаю. Заради бога! Ось чому я не можу мати справу з її сором’язливою стороною, бо мені теж стає ніяково. Агов, ти маєш поводитися витонченіше, так? Ти стала зіркою старшої школи. Гадаю, мені потрібно показати приклад того, як справжня виважена людина справляється з емоціями.
– А-ага… – мій голос надломився, коли я відвернувся.
Одразу після цього мій смартфон почав вібрувати в кишені. Якого біса? Тобі щось не подобається, Каванамі?! Невже так весело спостерігати, як ми соромимося, га?!
Між нами запала дивна тиша. Ойой, я нервую, що буде далі. Хоча ми ще не дійшли до головної події…
– Д-до речі… – заговорила Юме, порушуючи дивну напругу між нами. Хороша робота. Хвалю… поки що. – К-куди ми йдемо?
О, точно. Я їй ще не сказав. Ми прямували до місця, де могли б продемонструвати наскільки ми близькі та примусити Мінамі Акацукі здатися. Я не зміг підібрати такого місця сам, тому Каванамі вибрав місце за мене… і коли він це робив, то чомусь виглядав дуже веселим.
Парк розваг не підходив, бо ми б не витримали довгого часу очікування, з кінотеатрами теж проблеми, бо наші смаки дещо відрізняються, тому ні. Тому найкращим варіантом є помірно-популярне місце, з дещо тьмяним освітленням і відповідно було б досить веселим…
– Акваріум.
◆ Юме ◆
Ми справді схожі на пару. Подумала я, стоячи поряд з Мізуто, що оплачував наші квитки.
Акваріум – місце, куди ходять лише пари і сім’ї. Чому цей хлопець захотів сюди? Це ж навіть не побачення… ну, ні, мабуть, це побачення. Для мене це найбільш схожа на побачення подія за весь час. Навіть коли ми зустрічалися, у нас не було таких побачень. Тоді були літній фестиваль, різдвяні вогні і… Кхем!
Хай там що, я повинна бути пильною. Раніше він заскочив мене зненацька своїм компліментом. Можливо, найкращим варіантом буде показати свою настороженість.
– Тут темно, – сказав Мізуто. – Не відходь від мене.
– Я знаю, не маленька!
– Угу. – Мізуто коротко кивнув у відповідь.
Він ішов по тьмяно освітленому приміщені великого акваріума в повільному темпі, підлаштовуючись під мою швидкість.
…Га? Я щойно повелася досить різко, то де сарказм у відповідь? Якесь зневажливе зауваження? Ти забув про свої звичайні насмішки? Це мене справді бентежить.
Здається, цей хлопець сьогодні наполегливо показує себе бойфрендом. Що ж, це ніяк не допоможе йому здобути мою прихильність. Навіть смішно, що він про таке подумав.
Я не хвалюся, але я тверда, як лід в Антарктиці. Моя любов до цього хлопця за шість місяців замерзла до температури абсолютного нуля! Тож його поведінка як бойфренда ніяк на мене не вплине.
Якщо він хоче примусити моє серце шалено забитися, то добре, нехай спробує. Зроби все можливе. Але в тебе все одно нічого не вийде!
– Ой! – він раптом міцно обхопив мене за плече.
– О, перепрошую, – людина, що
проходила повз нас, схилила голову на знак вибачення і пішла.
– Не знав, що акваріум настільки популярний. Ви з ним не зіткнулися?
Плече! Прямо біля вуха! Міцно тримає! Шепоче! Обличчя так близько! Він
приємно пахне! О боже! Якщо ти збираєшся щось таке робити, то можеш попередити
заздалегідь?! Мені потрібен час, щоб морально підготуватися! Ти такий
нечутливий!
– Як довго ти збираєшся тримати мене за плече?
Різко говорю Мізуто, докладаючи чималих зусиль, щоб мій вираз був абсолютно нейтральним. Кидаю на нього погляд і розумію, що він дуже-дуже близько. Ого, у нього справді привабливе лице. Довгі вії, виразні тонкі губи, гарна шкіра… Я аж заздрю. Хотілося, щоб таке траплялося частіше… Ні, ні-ні, не думаю, що витримаю, якщо подібне відбуватиметься частіше.
– О-о, вибач, – Мізуто відпустив мене, виглядаючи збентеженим.
Він відступив на півкроку. Не потрібно відходити так далеко. Я холоднокровно відкинула волосся з плечей. Він може грати більше, ніж я думала. Поки що я залишу все, як є.
◆ Мізуто ◆
– Пхіхіхіхіхіхі!
Я думав, що подзвонив другові, але мені раптом відповіла свиня.
– Я відправлю тебе на бійню.
– Йой, заспокойся! Ти мене лякаєш. Розслабся, я просто намагався сміятися як моторошний ботанік.
– Гм, схоже, ти досить упереджено ставишся до ботаніків. Так, тобі прямо на бійню.
Я сидів в окремій кабінці чоловічого туалету. Минуло лише тридцять хвилин відтоді, як ми зайшли до акваріума, і мені знадобилася перерва. Звичайно, покликала мене сюди не фізіологічна потреба, перерви вимагало моє психологічне здоров’я. Побачення… це важко.
Мені цікаво, як звичайним парам вдається проходити ці місії S-рангу? Вона зиркала на мене, коли я допоміг їй уникнути зіткнення. Вона косо зиркала на мене, коли ми роздивлялися рибу, що плаває в акваріумах. Вона сердито зиркала на мене й неуважно відповідала, коли я намагався заговорити з нею. Щоб я не робив, вона сердито дивилася на мене!
Щиро кажучи, я зараз хотів померти. Жодних сумнівів, найкраща книга, щоб описати мій стан «Крах людини». «Я йду туди, де немає жінок», – хоча у цій цитаті приховано набагато більше, ніж те, через що я зараз проходив.
– Допоможи мені, Каванамі, якщо не хочеш, щоб я став Дазай Осаму.
– Але ти будеш увіковічений як майстер літератури. Хіба ж це не добре? – Каванамі засміявся. Потім він заговорив, але так, ніби відповідав комусь. – Га? Нічого. Просто піди подивися на рибу абощо і заспокойся, креветко.
Швидше за все він спілкувався з Мінамі-сан. Каванамі говорив так невимушено, що це мене дещо здивувало.
– Будь серйознішим! Атмосфера настільки жахлива, що у мене з’явиться виразка шлунку, якщо так триватиме!
– Га? Справді? Думаєш, що все так погано?
– Я не думаю, я знаю, що це так!
– І то правда, на вас двох нестерпно дивитися. Пхіхіхіхі!
Сміється з моєї біди, коли сам це й організував?! От козлина!
– У будь-якому випадку, – продовжив Каванамі, – я можу сказати лише це: тепер ти сам по собі, солдате!
– Припни скидати все на мене! Роби свою бісову роботу, командире!
– Ой, треба бігти. А то дикий кінь зараз зірветься. До бою!
Командир Каванамі першим завершив
розмову. Якби це відбувалося в якійсь військовій історії, він би отримав ножем
у спину від свого підлеглого. Ти за це
поплатишся!
Я зітхнув і поклав телефон у кишеню. Що я взагалі тут роблю і навіщо? Здається, що я тут перебуваю лише для того, щоб розважити того козла.
Тобто, чому я взагалі захищаю цю дівчину? Вона сама винна, що подружилася з такою божевільною, тому має сама з цим розбиратися. Чому я повинен так старатися заради людини, що навіть не є моєю дівчиною?!
Роздратований, я вийшов із туалету.
…Хай там що, але все почалося з того, що це я запросив її. По суті, вона зараз використовувала свої вихідні заради цього, тому я не хотів поводитися егоїстично і скорочувати побачення. Але навіть так, я не розумів. Чому я нічого не запідозрив до цього моменту? Чому не зупинився на мить і не подумав про ситуацію?
Ми домовилися зустрітися перед торговим автоматом біля вбиралень. Оскільки я витратив стільки часу, щоб поскаржитися Каванамі, вона, мабуть, втомилася чекати і буде досить роздратована. Я прийшов на місце зустрічі, готовий зустріти її уїдливі слова, але…
– Га?
Перед торговим автоматом нікого не було. Я глянув направо, потім наліво. Нікого. Я озирнувся, до жіночої вбиральні стояла черга, але Юме там нема. Почекавши трохи, я не побачив жодних ознак того, що вона зараз вийде.
– Якого…?
◆ Юме ◆
Я брела коридором, по обидва боки якого були розташовані великі акваріуми, коли мій смартфон задзвонив. Хоча я дуже цього не хотіла, але в мене не було іншого вибору, як провести по екрану і прийняти дзвінок.
– Алло…?
– Агов, де ти?
Моє тіло напружилося. Косяк риб, назви яких я не знаю, проплив у найближчому до мене акваріумі. Попри те, що я дуже не хотіла цього робити, все ж мені довелося зізнатися.
– Я… не знаю…
– О…
До жіночої вбиральні тягнулася велика черга. Вона була така довга, що я навіть не хотіла ставати і чекати, тож у мене виникла геніальна ідея піти до іншої вбиральні. Я думала, що зможу впоратися з цим завданням дуже швидко і негайно повернутися, однак я зробила три прорахунки.
Перший, інша жіноча вбиральня була далі, ніж я очікувала. Другий, орієнтуватися у будівлі великого акваріуму було набагато складніше, ніж я думала. Третій, я погано читала мапи. Хоча останнє швидше не прорахунок, а факт. Я не могла цьому не дивуватися, як я можу розуміти плани поверхів у детективних романах, але не розібратися зі звичайною мапою акваріума.
Загалом, ось чому я… загубилася. А-а-а-а-а! Ну, чому так? Чому я пішла сама, коли навіть не знаю дороги?! Не роби того, чого не можеш, дурепо! Чому ти ніколи не вчився? Чому?!
– Ме-мені шкода… – тихо говорю я, охоплена глибоким жалем.
О, відчуваю наближення шторму… Я навіть можу уявити його лице, коли він закидатиме мене образливими словами. Але я твердо вирішила, що не буду сперечатися, в мене просто немає іншого вибору, як терпіти це…
Однак шторму не сталося.
– Ні… це не твоя провина. Це я винен, потрібно було приділити більше уваги.
Голос, який полився зі смартфона, звучав м’яко, ніжно.
Він говорить зовсім іншим тоном, ніж Ірідо Мізуто, якого я знаю. Він справді проявляв турботу.
Я відчула поколювання у грудях… Справа не в тому, що я відчувала радість чи мені раптом стало зле. Всередині ніби здійнялася піщана буря.
– Гаразд… зробимо так: розкажи мені про риб, мимо яких ти проходиш, і я тебе знайду….
– Ні… – я більше не могла терпіти і мимоволі прошепотіла: – Це неправильно…
– …Га?
Я сказала те, чого не мала говорити, але зрозуміла це лише після того, як вимовила ці слова. Що зроблено, те зроблено. Як немає сенсу плакати над розлитим молоком, так немає сенсу повертати вже сказані слова. Я це знаю.
Тиша, яка запала між нами, було до того болючою, що, здавалося, різала душу. Приблизно через три секунди я більше не могла цього витримувати і поклала слухавку. Я сіла на лавку поблизу і поглянула на тьмяно освітлену стелю.
– Хаа…
Я зробила це… Попри те, що я людина, яка погано розмовляє, чому в мене завжди проскакують неправильні речі? Що зі мною? Чого я від нього хочу? Якщо ми хочемо бути братом і сестрою з хорошими стосунками, то його лагідне ставлення саме те, що потрібно. Це саме те, чого я хотіла… Але, щиро кажучи, те, як сьогодні поводився Ірідо Мізуто, було дуже, дуже… приємно.
Це було набагато краще, ніж буря неприємних особистих нападок, набагато краще, ніж шквал саркастичних слів, і в мільйон разів приємніша, ніж дратівливі й неприємні сварки, які в нас раніше були.
Однак мої слова, здавалося, ніби навмисно хотіли розпалити одну з тих сварок… Чого саме я хотіла? Ким я хочу бути? Хіба я не розійшлася з ним через те, що ненавиділа всі ті сварки?
◆ Мізуто ◆
Я безцільно блукав акваріумом. Мені набридли суперечливі та заплутані почуття, що переповнювали моє серце. Минуло шість місяців, як ми розійшлися, з кожним днем я все більше ненавидів дівчину на ім’я Аяї Юме. Кожен її рух, кожне її слово все більше і більше дратували мене.
І це було найболючіше.
Колись це було те, що я любив у ній найбільше, я дорожив цими речами, вони були дуже важливими для мене, але тепер вони одне за одним ставали бридкими і неприємними. Ось чому я розійшовся з нею.
Відповідь ясна, як білий день: навіть якщо вона мені подобається, все добре, поки ми не разом.
– Ні… Це неправильно… – сказала вона.
Але ти… невже ти думаєш, що було краще, якби ми продовжили ті заплутані
стосунки? Невже ти хочеш сказати, що краще мати стосунки, де ми б ненавиділи
одне одного і завдавали одне одному болю? Я вчинив неправильно, коли розійшовся
з тобою? Чи була недоречною моя доброта?
Я завмер посеред залу, де ходили
сім’ї та парочки. Чому ти тоді цього не
сказала?
– Набридло…
Ти думала, що завдаси проблем, якщо скажеш, що не хочеш розходитися?
Якщо пригадати, то щось подібне уже траплялося… ні, точно така сама ситуація сталася в минулому, коли вона загубилася і мені довелося шукати її. Це сталося ще до того, як ми офіційно почали зустрічатися. Однак то було перше побачення в моєму житті.
◆ Юме ◆
Це, мабуть, був перший раз у моєму житті, коли я набралася сміливості щось зробити. В той час, коли ми просто спілкувалися у шкільній бібліотеці, я запросила його на літній фестиваль. Озираючись назад, можливо, це була не найкраща ідея запрошувати на побачення хлопця, який ненавидить натовп, на фестиваль, але тоді він поводився дуже уважно, тому м’яко усміхнувся і погодився піти.
Коли ми прийшли на фестиваль, людей там було набагато більше, ніж я очікувала. Звичайно, я загубилася одразу ж після того, як ми з ним розділилися.
Це було перше моє побачення – і я загубилася. Мені було страшенно соромно. Крім того, кожна мить проведена окремо була даремною витратою нашого дорогоцінного часу, який ми мали провести разом. Далі, немов би бажаючи додати ще більшого болю, ремінці моїх ґета почали натирати, фактично перетворюючи сандалі на пристрої для тортур. Зібрати все це разом – і отримуємо дівчину, яка понад усе хотіла зникнути.
Я якось змогла вибратися з моря людей і присіла між двома ятками, саме в цей момент задзвонив телефон. Це був Ірідо-кун. Він так хвилювався за мене, але все, що я могла зробити, це просити вибачення, плачучи і шморгаючи носом.
– Мені шкода… мені так шкода… – схлипувала я. – Вибач, що завдаю клопотів…
Він просто сказав мені чекати на місці і поклав слухавку.
Упевнена, що він розлючений. Від цієї думки мені стало ще гірше. Я почувалася такою жалюгідною. Незалежно від того, що роблю, це виходило незграбно і погано… Я думала, що цього разу, можливо, все пройде добре. Але подивіться, що в результаті вийшло.
Я ніколи себе не любила. Я ненавиділа те, що не могла зробити нічого, що можуть звичайні люди. Я не можу говорити, як звичайна людина, чи жити, як звичайна людина. І… мого батька більше немає.
Я хотіла прожити своє життя так, щоб принаймні нікому не завдавати клопотів. Я не хотіла, щоб людина, яка мені подобається, вважала мене неприємною. Але я проявила надмірну жадібність, була надто самовпевнена і надто безрозсудна – і ось який результат.
Звуки фестивалю почали віддалятися, виникло таке відчуття, ніби мене засмоктує в землю. Але мене це не хвилювало. Можливо, буде навіть краще, якщо я просто зникну?
Для світу буде краще, якщо я зникну.
Мій розум поволі віддалявся від світу. Я планувала вибудувати високу і тосту стіну, як Велика китайська стіна, щоб більше ні з ким не мати справи, щоб більше нікому не завдавати клопотів…
Переді мною з’явилася банка напою.
…Га?
Я поглянула вгору і побачила, що поряд стояв Ірідо-кун з ледь помітною усмішкою на губах. Він присів переді мною, тримаючи в руці банку напою.
– Знаєш, Аяї, – говорить він, дивлячись мені прямо в очі, – скажу чесно, мене дуже виснажила біганина у натовпі, поки я шукав тебе. Не кажучи вже про те, що я почуваюся трохи розбитим, почувши по телефону, як ти плачеш.
– Ух… – я трохи засмутилася від його слів.
– Але… цього недостатньо, щоб я розчарувався, – сказав він. – Зрештою я добре тебе знаю.
Я подивилася на банку в його руці. Придивившись, я зрозуміла, що це той чорний чай, який мені подобається, і я про це йому розповідала.
– Я знаю, що ти незграбна і в багато чому показуєш себе не найкраще. Сьогодні ж я дізнався, що ти легко губишся. І бачиш, навіть знаючи це, я тут.
Ірідо-кун штовхнув банку мені в
руки. Вона була слизькою і холодною від конденсату.
– Тож не бійся, що ти завдаси мені клопотів. Ти можеш завдавати мені клопотів стільки, скільки захочеш.
Я опускаю погляд на банку з чаєм, яку тримаю обома руками. Я не можу дивитися на його обличчя, мені здається, що всередині ось-ось станеться вибух, і тоді все виллється назовні. У такому випадку, я покажу себе ще гірше, ніж уже є.
Я захотіла охолодити гаряче обличчя, тому спробувала відкрити банку, але…
– Не відкривається…
– Дай я спробую, – лагідно усміхнувся Ірідо-кун.
Після цього жахливе перше побачення стало незабутнім спогадом. Я подумала, що хочу піти разом з ним на цю подію наступного року. І тоді я точно не заблукаю і ми зможемо насолодитися фестивалем на повну.
Але цього так і не сталося.
Наступного року ми посварилися прямо перед літніми канікулами і не були в настрої для побачень. На літніх канікулах протягом місяця ми не планували жодних зустрічей. Однак я все одно пішла на той фестиваль.
Я сама пройшла крізь натовп і присіла на те саме місце, де він знайшов мене рік тому. Тоді я просто дивилася на натовп, дивилася на людей, що йшли собі повз, і чекала на того, хто, звичайно не прийшов.
Я почала уявляти, що було, якби не сталося тієї сварки. Тоді ми були у натовпі разом… Це жалюгідно, так жалюгідно. Я чіплялася за минуле, замість того, щоб дивитися в очі реальності.
Ба більше, ми не планували жодних зустрічей, тож не мало сенсу чіплятися за той прекрасний спогад і сподіватися, що він просто так з’явиться переді мною. Це так не працює.
Якби я хотіла з ним помиритися, найпростіший і найпряміший спосіб зателефонувати йому або щось таке. Той факт, що я не могла зробити навіть цього, означає, що мої очікування нічого не принесуть.
Потрібно йти додому… Я втомилася спостерігати за сім’ями і парочками в акваріумі. Хоча я загубилася, але якщо просто слідувати за юрбою, то рано чи пізно я дійду до виходу. Щойно я про це подумала і підвела очі, як перед моїми очима з’явилася банка.
– Га?
Я поглянула трохи вище. Поряд стояв Ірідо Мізуто. Він дивився на мене з ледь помітною усмішкою. За винятком того, що він був так гарно одягнутий, він був точнісінько такий самий, як тоді на фестивалі. І навіть банка була з тим самим чаєм, що і тоді.
Далі він говорить голосом без краплі доброти і тоном наскрізь просякнутий сарказмом:
– Ваш супровід прибув, пані. Можливо, тобі слід попрацювати над своїм жахливим почуттям орієнтації?
◆ Мізуто ◆
Я сказав це саркастичним голосом, одним махом викинувши всю прихильність, над якою так старався цілий день. У відповідь на мій єхидний коментар Юме широко розплющила очі від здивування.
Тоді, під час літнього фестивалю, я бігав у її пошуках, хоча і терпіти не міг натовп. Я був змушений слухати її плач по телефону. І зрештою мені навіть довелося відкривати для неї банку з чаєм, яку я для неї купив.
Зі свого боку вона не зробила нічого, щоб викликати мою прихильність. Об’єктивно кажучи, те побачення було повним провалом. Вона не зробила нічого, щоб ощасливило мене. Навіть навпаки, вона зробила все, щоб розлютити мене.
Однак попри це, після того побачення я не міг припинити думати, що хочу бути з нею. Це був якийсь вид захисного інстинкту? Чи може я відчував ревнощі через те, як легко вона показує іншим свої слабкості?
Хай там що, як тільки я побачив дівчину, що сиділа на лавці, то одразу зрозумів. Це – Ірідо Юме. Моя новоспечена зведена сестра з паскудним характером. Вона повністю відрізняється від Аяї Юме.
Вона людина, з якою я ще тільки мав створити спогади.
Юме поглянула на банку, яку я їй протягнув, взяла її, трохи вологу від конденсату, і сказала, голосом позбавленим будь-якої слабкості з неприхованою злою насмішкою:
– Хороша робота. Але я дам одну пораду: тобі краще припинити використовувати фрази книжкового хробака.
– Га? Що сказала? Гаразд, настав час битви. Я викликаю тебе на книжкову війну!
– Тоді я почну першою! Сакаґучі Анґо «Інцидент несерійного вбивства».
– Тоді я обираю «Танцівницю» Морі Оґая.
– Не нагадуй мені про того покидька Тойотаро!
– Весь «Інцидент несерійного вбивства» – це парад помирання одного покидька за іншим!
– О так, майже всі помирають в кінці, що й на краще!
Після обміну цими фразами, я сів поруч з Юме.
Вона подивилася на банку у своїх руках. Банка вкрита конденсатом і досі закрита. Юме піддіває пальцем металевий язичок – і незабаром чутно шипіння. Вона легко відкрила її без допомоги когось іншого.
Я теж відкрив свою банку. Деякий час ми потроху п’ємо свої напої.
Повз нас проходять парочки і сім’ї. Я раптом задумався до якої категорії належимо ми. Парочка, сім’я чи щось інше?
У минулому, коли я сидів поруч з Аяї Юме, моє серце шалено билося, руки пітніли, а тіло робилося дерев’яним. А тепер, коли я сиджу біля неї, моє серце абсолютно спокійне. Все має бути саме так. Бо тепер мені не потрібно добиватися її прихильності. Я… Ні, ми були звільнені від цього обов’язку.
– Агов, – заговорила Юме, опускаючи банку, – тобі не знається, що в тому резервуарі може плавати труп?
Я теж опустив банку.
– Можливо, тобі потрібно до лікарні, пані Мозок-заповнений-містичними-романами. Ти звучиш як людина, що пережила надзвичайну подію і з’їхала з глузду.
– Що? Ти так не думаєш? Хіба ти не бачиш ту загострену річ, схожу на антену на колісниці Ямабоко з фестивалю Ґіон, і не думаєш: «Було б дуже цікаво, якби там опинилося мертве тіло»?
– Я б навіть у страшному сні не міг би побачити щось настільки блюзнірське і тривожне. Якби я фантазував про щось подібне, то це була б акула-людожер, що з’явилася в річці Камо, яка пожирає необережні парочки, які про неї навіть не підозрюють.
– Це навіть небезпечніше за те, що я сказала! До того ж акула не може плавати у такій мілкій річці.
– Акули мають багато здібностей, тож все вийде!
– Ні, не мають! Вони просто риби!
– О, добре. Ходімо перевіримо це. Ми зараз у величезному акваріумі. Щойно ти побачив необмежену силу акули, то впадеш на коліна, тремтячи від страху!
– Звідки така впевненість? Твоя ідея набагато зарозуміліша за дії вбивці, що використовує легендарне ім’я і розсилає вітальні картки.
Ми піднімаємося і викидаємо порожні банки у найближчий сміттєвий бак.
Тепер я почав розуміти. У нас немає жодних зобов’язань робити так, щоб сподобатися одне одному, також немає жодних причин, щоб ненавидіти одне одного. Ми звичайні зведені брат і сестра, які колись зустрічалися. Якщо думати про це таким чином, то це набагато краще, ніж мати стосунки, але не ладнати одне з одним.
– Бісова маніячка-любителька таємниць.
– Бісовий книжковий хробак.
Ми ображали одне одного без жодного контексту. І це не несло жодного болю.
◆ Юме ◆
– Кяяя! Бризки летять!
– Агов! Не ховайся за мною так, ніби це абсолютно природна річ!
– Стулися, м’ясний щит! Я не чую дельфінів!
– Ти хочеш сказати, що звуки дельфінів для тебе важливіші за мої слова, га? Бляха! Як щодо того, щоб твій одяг намокнув ще трохи – наказую тобі самій влаштовувати шоу!
– Що? Ні-ні-ні! Не в цьому одязі, дурню!
Ми з Мізуто не даремно заплатили за квитки в акваріум. Спостереження за милими пінгвінами зігріло наші серця, ми використовували одне одного як щити, коли відвідали шоу дельфінів, а також провели непогано час, пообідавши у кафе всередині акваріуму. Звичайно, все це ми робили, обмінюючись дошкульними словами.
По дорозі додому ми зупинилися у книгарні, зробили покупки і повернулися додому, коли вже сутеніло.
– Я вдома, – говорю втомленим голосом, але з вітальні не долітає жодної відповіді.
Схоже, батьки ще не повернулися.
– Хаа, так втомився. Я не мав так одягатися, – Мізуто заходить слідом за мною, роззувається, масажує плечі та розминає шию.
О, точно… це востаннє я бачу його в такому вбрані. Було би брехнею сказати, що я не відчуваю розчарування. Особливо тому, що цей хлопець ніколи більше так не одягнеться навіть якщо я про це попрошу. Що ж, не біда. Щиро кажучи, я навіть трохи втомилася за цей день дивитися на нього в такому одязі. Гадаю, мені вже достатньо. Потрібно переодягнутися.
Саме тоді, коли я попрямувала до сходів, щоб переодягнутися у своїй кімнаті, Мізуто сказав:
– …Ото вже, коли це я отримав стільки повідомлень у LINE від Каванамі?
Він саме прямував до ванної кімнати, щоб, мабуть, розчесатися, коли зупинився і почав перевіряти свій смартфон.
Не зводячи очей з екрана, він потягнувся за футляром у кишені. І дістав звідки окуляри у чорній оправі!
– О-ох?!
Окуляри… Окуляри! Точно, цей хлопець має звичку одягати окуляри з лінзами, що фільтрують синє світло, коли користувався комп’ютером або смартфоном вдома! І він одягнув їх зараз. Це ніби мої фантазії ожили. Переді мною стояв хлопець, схожий на студента-репетитора з університету!
Ох лишенько! Його інтелектуальний вид ніби підштовхнув мене, щось усередині тріснуло.
– …чого він такий активний? Хаа… та байдуже. Займуся волоссям…
– Стооооооооооп! – я щосили схопила Мізуто за плече, коли він торкнувся до ручки на дверях ванної кімнати.
Він підскочив на місці, озирнувся через плече, його очі за лінзами широко розплющилися.
– Г-га? Що? Стоп?
– В-волосся, ні… Не чіпай його. Поки що ні!
Хоча мої слова звучали трохи дивно, але, гадаю, він вловив суть. Мізуто дивився крізь окуляри в чорній оправі та хмурився.
– Не чіпати волосся… Чому?
Бо ти зараз виглядаєш мега гарячим! Звичайно, я не могла цього сказати. Мені потрібно подумати! Не можна зволікати! Я маю довести, що я повністю відрізняюся від себе із середньої школи! До моторошного страшно, як йому личать окуляри. Мені потрібно придумати спосіб, як продовжити насолоджуватися цим ідеальним балансом інтелекту і привабливості. Думай, Юме, думай!
Я ворушила усіма клітинами мозку, який, здавалося, працював так, як ніколи раніше, шукаючи рішення для цього питання, і нарешті дещо згадала. Ось воно!
– П-покарання за випадок зі спідньою білизною! Я маю задокументувати мого молодшого брата у його найкращому одязі! Це мій обов’язок старшої сестри!
◆ Мізуто ◆
Через випадок зі спідньою білизною ми домовилися, що можемо віддавати одне одному накази, якщо вони не порушують громадську мораль і порядок. Я скористався покаранням за той випадок, щоб повести Юме на побачення, але вона досі не скористалася своїм правом на покарання, тож я про це вже і забув… Ну, я ніколи не очікував, що ним скористаються так.
– Сядь на диван. Так! Схрести ноги. Добре! Поклади книгу на коліна і розгорни її. Чудово! О, підіпри голову рукою… Правильно, саме так!
Клац-клац-клац-клац-клац!!! Смартфон вибухає серією звуків безперервного клацання, коли Юме робить фотографії. Вона робить фото спереду, фотографує зліва, фотографує справа. Робить фото під кутом. Я ж завмер на місці, як манекен, і стримуюся, щоб не сіпнути щокою. В основному…
– Ехехе… Ехехехе… Ехехехехе!
Тому, що Юме виглядає такою щасливою.
Вона виглядає навіть щасливішою, ніж тоді, коли ми вперше поцілувалися.
– Агов… твій вираз обличчя зовсім не схожий на той, який буде у старшої сестри при погляді на молодшого зведеного брата.
– Га? Що сказав? Не надто захоплюйся собою тільки тому, що виглядаєш трохи гарячим, зрозумів?!
– А-ага…
– Твоя струнка фігура… шовковисте волосся… тонкі довгі пальці та ці дещо страхітливі очі… Ти виглядаєш майже, як втілення мого ідеального хлопця, але не думай, що це дає тобі право говорити, що хочеш!
– А-ага…
Схоже, їй сподобалося. Очевидно, влучання прямо в яблучко.
Я думав, що цей мій образ викликає у неї ненависть, але, здається, мій стиліст Каванамі ідеально виконав свою роботу.
Почуваюся трохи ніяково, тому відвертаю голову вбік і прикриваю рукою, якою підпирав підборіддя, рот. Але, здається, це ще більше її збудило, бо звук клацання зазвучав ще швидше. Схоже, я не міг нічого зробити з цією ситуацію. Добре, що я послухав Каванамі.
– Ехехехехе… На моєму телефоні стільки фото красунчика…
Юме дивилися на свій смартфон з таким розслабленим виразом обличчя, що мене негайно охопило велике і «благородне» бажання підживити її бажання. Мої губи вигнулися у дражливій посмішці.
– Фотографій достатньо? – і ось він, хлопець, що піддався атмосфері. – Можливо, у тебе більше не буде такого шансу. Може, мені виконати ще одне прохання для тебе, старша сестро? Вперед, проси у мене про будь-що.
– Га? С-справді? Будь-що?!
– Поки це в межах моїх можливостей.
– Д-добре! Тоді… – з блискучими очима Юме відскочила назад і сіла на диван у формі літери L. – Я сидітиму тут, далі ти ніжно обіймеш мене зі спини і прошепочеш щось на вушко.
– Е… га?
– Ц-це частина покарання! Це ніяк не пов’язано з моїми фетишами! Це абсолютно нормальний обов’язок молодшого брата – ніжно обійняти старшу сестру зі спини, коли вона сидить на дивані, і щось прошепотіти на вушко!
Де в біса існує такий обов’язок?! Але… право на покарання в її руках. У мене немає іншого вибору, як підкоритися. Я мушу це зробити.
Я встав і підійшов зі спини до Юме, що сиділа на дивані. Але навіть так, я міг з одного погляду зрозуміти, що вона нервує. Через це я відчув дивну напругу.
Що мені прошепотіти? Мабуть… якусь репліку з шьоджьо манґи? Гмм…
Я шукав у пам’яті слова, які б звучали так, ніби зійшли зі сторінок манґи для дівчат. Зрештою мені дещо спало на думку. Але – Боже! – я справді маю це сказати? Чи існує хлопець, який це говорить? А-а-а-а-а-а-а! Це так ніяково!!!
◆ Юме ◆
У гарячці моменту, я дозволила собі зробити досить обурливе прохання, але це мене більше не хвилювалося. Цікаво почути, що він прошепоче. Цікаво, як це буде. Моє серце шалено билося, а я нервово рухалася, очікуючи.
Кожна секунда тягнулася як вічність. Коли я втретє трохи змінила положення, то відчула, що він готовий це зробити. Нарешті. Звук серцебиття лунав у вухах. Йой! Я така схвильована! Моє тіло завмерло. І тут він нахилився, ніжно огорнув руки навколо моїх плечей. Наблизився так близько, що між його губами і моїм вухом не залишилося простору, та прошепотів низьким холодним чоловічим голосом:
– Я тебе не відпущу.
Після цього мій розум затьмарився.
◆ Мізуто ◆
Щойно я прошепотів ці слова, моє тіло пронизав сильний жаль. Що я в біса таке кажу?! Прямо зараз мене має з’їсти акула.
Але… Але, гаразд, я вже сказав це. Ці слова зірвалися з моїх вуст. Я прошепотів, як вона того і хотіла, ці слова їй на вухо! До того ж досить милим тоном! Що ж, тепер роби, що хочеш, можеш сміятися! Вперед! Я готовий. І далі…
Бліді руки торкнулися моїх рук, що тримали її за плечі. Юме обернулася і подивилася на мене своїми вологими очима, що сяяли, як чорні діаманти. Вона наблизилася до мене і тихо, ніби весь світ зупинився в очікувані, прошепотіла:
– Я нікуди не піду.
Після цього мій розум затьмарився.
◆ Юме ◆
Таким чином, раптове побачення в акваріумі завершилося, отримавши трагічний кінець: у вітальні виявилося два трупи.
Однак залишилося багато нерозгаданих таємниць. Наприклад, кому належали жіночі лофери, які стояли біля входу? Чому взагалі Мізуто вирішив запросити мене на побачення і так одягтися? А також чому ми з Мізуто померли під час фотосесії у вітальні? Що я зробила?
Справді незрозуміла ситуація. Якби це був містичний роман, я б поставила йому нуль із п’яти зірок. Єдине, у чому я впевнена, це те, що на моєму смартфоні збережена купа фотографій мого ідеального хлопця.
– О, який гарячий…
– Ти б не могла припинити милуватися фотографіями, коли реальна людина сидить перед тобою?
Повернувся простуватий хлопець зі скуйовдженим волоссям, відомий як Мізуто. Він зовсім не схожий на репетитора Мізуто (фальшивого Мізуто), коли я їх порівнювала, переводячи погляд туди-сюди.
– Слухай, як думаєш, ти можеш померти і переродитися таким?
– Це і є я. Мені не потрібно помирати, що стати таким!
Е, ні. Ні-ні, не можливо! Ви абсолютно різні. З того, що я дізналася, таким гарячим його зробив Каванамі-кун. Якось треба буде попросити його передати мені цю таємну техніку. Тоді я зможу задовольнити свої бажання, коли захочу. Роздрукую ці фотографії і розвішаю їх над ліжком. Ехехехехе…
– Тц… Ти справді виходиш з-під контролю, коли відчуваєш надмірний захват.
– Га? Коли це я виходила з-під контролю?!
– Є межа того, як багато ти можеш не помічати стосовно самої себе.
– Хто б говорив. Ти навіть не уявляєш, яке в тебе гарне обличчя!
– Чому така, як ти, може вдавати з себе зірку школи?!
Це правда, що мене іноді заносить, коли я чимось захоплююся. Але це не
настільки погано, щоб якийсь соціально-незграбний хлопець без друзів хвилювався
через мене.
– Раночку, Юме-чян!
– Доброго ранку, Мінамі-сан.
Коли я пішла до школи в понеділок, то спілкувалася з Мінамі-сан та іншими друзями.
– Чим ви займалися на вихідних?
– Я працювала неповний робочий день.
– Серйозно? Я весь час спала.
– Так заздрю!
– А ти, Юме-чян?
– Я не робила нічого особливо. Читала вдома.
– Ти така розумна! Це так тобі пасує, Ірідо-сан!
Я не могла розповісти їм, що гарно одягнула і пішла на побачення в акваріумі зі своїм молодшим зведеним братом. Так нікому й не довірившись, моє повсякденне життя, про яке я мріяла у середній школі, продовжилося.
◆ Мізуто ◆
Немає винагороди без ціни. Лише коли ти чимось жертвуєш, то отримуєш майбутнє, яке бажаєш. Сумно в мріях те, що для їх втілення й існування, потрібна постійна підтримка. Заради захисту своїх мрій постійно потрібно йти на якісь жертви.
Коли я спостерігав за сценою, де Ірідо Юме спілкується з кількома своїми друзями, що нагадувала сцену з якось сну, то зрозумів, що наша безглузда операція спрацювала. Після того дня Мінамі-сан більше зі мною не спілкувалася.
Каванамі, який спостерігав за нею, запевнив мене, що з огляду на її поведінку мені більше нема про що хвилюватися. Вона повністю виведена з ладу. За його словами, «так їй і треба»! Я отримав схвалення Каванамі, а це означало, що небезпека минула.
Але навіть так, потрібно довести цю справу до кінця. Схоже, Мінамі-сан думала так само, бо під час обіду вона кинула на мене погляд.
Я швидко закінчив обідати і вийшов із класу. Пункт призначення – бібліотека. Саме тут вона зробила мені пропозицію. Я попрямував до свого улюбленого місця, що нагадувало окрему кімнату, відділену від іншого світу книжковими полицями. Мінамі Акацукі вже чекала там у своєму маскуванні тихої дівчини любительки книг.
– Вибач! Я зайшла надто далеко, коли увірвалася у твій будинок! – це перше, що вона сказала, сплеснувши руками і глибоко вклонилася на знак вибачення. – Я не хотіла нічого поганого! Я просто не встояла перед спокусою, коли ти проявив необережність і не замкнув двері!
– Чи можемо ми для початку обговорити те, чому ти була так близько, щоб зрозуміти замкнені двері чи ні?
Це виглядало, як дії людини, що він самого початку мала намір проникнути до чужого будинку. Мінамі-сан повільно підняла голову і поглянула на мене крізь звичайні окуляри в чорній оправі.
– Ти… розкажеш про мене Юме-чян, чи не так?
Зазвичай це саме те, що потрібно зробити. Вона є істинним втіленням переслідувача і злочинця, я мав повідомити про це не тільки Юме, а і поліції!
– Ні, я не скажу їй, якщо відтепер ти будеш тримати себе в руках.
– Га? Чому ні?
Я поглянув у вікно і потріпав свій чуб.
– Я не хочу робити з цього велику проблему.
У моїй голові промайнув спогад, як та дівчина весело спілкується зі своїми друзями. Я знаю Юме. Знаю, як багато вона пожертвувала, щоб мати можливість так невимушено спілкувати з друзями у класі. Якщо вона могла розплакатися лише від того, що загубилася, тоді…
– Хмм… Розумію, – багатозначно сказала Мінамі-сан і посміхнулася. – Я не буду тобі дякувати!
– Ти маєш дякувати мені зі сльозами на очах.
– Ні. Ні-за-що. Я не хочу робити з цього щось велике, – вона надулася і відвернулася.
Я зітхнув. Що в біса відбувається?
– До речі, навіщо ти поставила п’ятий стілець за обідній стіл?
– Га? П’ятий стілець? Ти про що?
– Хах?
– Жартую! Просто жартую! Гадаю, це можна назвати моторошною грою. Йой, це було так ніяково, тож я просто намагалася відтворити сцену, ніби з фільму жахів. Не сприймай це так серйозно! Добре? – Мінамі-сан збентежена і притискає руки до своїх щік.
У мене мало не стався серцевий напад!
– Мені дуже шкода! – сказала вона, вклоняючись. – Відтепер я буду поводитися пристойно. Наступного разу я чемно зайду через двері будинку як її гостя, що прийшла переночувати!
– Тц. Я бачу твоє обличчя. Не схоже, що ти відчуваєш розкаяння і плануєш тримати дистанцію, щоб подумати над своєю поведінкою.
– О, але це тому, що ми з тобою колись одружимося!
– Ти ще не відмовилася від цієї ідеї?!
Каванамі, сволота!
– Зрештою, – заговорила Мінамі-сан, піднявши кутики губ, ніби оголошуючи війну, – найкращий спосіб розгромити суперника – це змусити його закохатися в когось іншого, чи не так?
Після школи я провів стратегічну нараду «як протистояти Мінамі Акацукі». Звичайно, учасниками були лише ми з Каванамі Коґуре.
– Щиро кажучи, якщо немає реальної шкоди, то мені нічого сказати, – Каванамі знизав плечима. – Старайся більше!
– Ти не вийдеш з цього так просто, вуаєристське лайно!
– Якщо ти збираєшся мене якось називати, то принаймні називай мене експертом з ROM.
– Що?
– Read only member – лише для читання. Іншими словами, експерт зі спостереження.
Тобто він лише спостерігає за людьми, які перебувають у стосунках, але
сам у них не був? Не дивно, що я ніколи не бачив навколо нього дівчат.
– Ну, не хвилюйся. Моїми улюбленцями залишаєтеся ви з Ірідо-сан! Гадаю, все буде добре, коли ми робитимемо так, щоб будь-яка дівчина, яка наближатиметься до вас, отримуватиме серцевий напад і тікатиме, підтиснувши хвіст!
– О боже, ти такий же поганий, як…
– Що ж, жарти в сторону.
– Це не звучало як жарт.
– Поганий, моторошний жарт про стосунки Ірідо Мізуто…
– Ти навіть не намагаєшся, чи не так?
– Якщо та дівчина почне підозріло себе поводити, зв’яжися зі мною. Що стосується Мінамі Акацукі, гадаю, я той, хто може допомогти тобі з нею більше, ніж будь-хто інший.
Уважно дивлюся в легковажне лице
надійного друга. Я щось таке думав… ні,
його слова тільки підтвердили мою думку.
– Агов, Каванамі, можу я дещо спитати?
– Так?
– Тебе коли-небудь госпіталізували?
Каванамі на мить завмер, далі підпер голову рукою і багатозначно посміхнувся. Ця посмішка дуже схожа на посмішку Мінамі Акацукі.
– Так. У середній школі.
Я так і думав… Схоже, ми з ним в одному човні, тож я можу на нього
покластися. Отримавши підтвердження, посилаю йому криву посмішку.
– Нам обом важко, еге?
– О, так і є.
Це лише підтвердило моє переконання, що деяким людям не призначено мати дівчат.
Коментарі
Дописати коментар