Роман РБ. Том 2. Додатковий розділ
Додатковий розділ. Лісова Богиня
Додатковий розділ. Лісова Богиня
На схід од королівства Асура, за горами, у центрі континенту розташувалася територія, на якій розмістилося багато маленьких королівств, що боролися за владу над цими землями. Люди називали цю територію – Зоною конфлікту. Це місце, де неодноразово створювалися маленькі країни, які невдовзі зникали.
Королівство найманців Малкієн – одна з маленьких країн у Зоні конфлікту. Країну заснував великий найманець, який дав їй своє ім’я, люди тут заробляють на життя війною, вони відправляють найманців до сусідніх країн.
Таверна в одному із закутків країни найманців Малкієн. Один найманець хвалився іншому шрамом на плечі.
– Хе-хе, подивися на це шрам! Я отримав цю рану, коли захищав Рудомін.
– О, та битва! То була люта битва, еге?
– Де ти стояв?
– Східна брама форту Арус. Там було справжнє пекло… Я тоді мало не втратив свою прекрасну праву руку.
– Пекло то ще м’яко сказано. Східна брама форту Арус була знищена, а вас обступили з усіх боків, еге?
– Нагадує те, що сталося при обороні Рудомін. Я чув, що вам перекрили шляхи постачання, тож у вас навіть їжі не було.
Країна найманців підтримує всі країни без упереджень. Найманці, яких вони відправляли, наганяли жах. Говорять, що кожен їхній найманець вартий сотні солдатів. Що їхні командири завжди спокійні та врівноважені. Що у них дивовижні стратегії та далекосяжні плани. Коли вони вступають у бій, то приносять перемогу союзникам.
Вони – символ перемоги та страху на полі бою. Ось хто такі найманці з країни Малкієн.
– Нам пощастило вибратися звідти живими.
– О так, це милість Лісової Богині.
Один із найманців дістав підвіску. Вирізана з дерева підвіска виглядала як зображення профілю жінки зі звірячими вухами.
Побачивши це, інший найманець дістав з-за пояса кинджал. Зброя була пофарбована червоною фарбовою.
– Тоді тост за Лісову Богиню Лейн, будьмо!
– Подаруй мені перемогу в наступному бою! Будьмо!
Один із них тримав підвіску і чашу з випивкою, а інший кинджал і чашу. Вони випили все до останньої краплі. Так вони молилися.
– О-о-о, так!
– Еге, випивка те, що треба після битви. Алкоголь в Маркієні найкращий.
– І жінки теж!
– Після цього ходімо в бордель.
– Збережемо це в таємниці від Богині.
– Ґахахаха!
Вони знову і знову стукали чашами з випивкою, ніч тривала.
Лісова Богиня Лейн, їй поклоняються найманці Малкієна. Згідно з легендою, сто років тому, коли королівство найманців Малкієн було на межі знищення, вона з’явилася як богиня порятунку. Вона направила легендарного головнокомандувача і врятувала країну від катастрофи.
Через цю легенду малкієнські найманці вірять, що коли вони опиняться на межі смерті Лісова Богиня Лейн з’явиться нізвідки і врятує їх. Тому вони їй моляться. Просять про перемогу і про збереження життя. Після цього вони знову підуть на поле бою.
Однак, як не дивно, в усьому світі лише країна найманців Малкієн вірить у Лісову Богиню Лейн. Як так сталося, що ця віра є тільки в одній країні?
З цим пов’язана цікава історія.
☆☆☆
417 рік календаря броньованого дракона.
Це рік, коли у королівстві Асура стався випадок з переміщенням, тоді країна найманців Малкієн була новою країною, не минуло і двох років після того, як король найманців Малкієн оголосив про її заснування.
У той час королівство найманців було на межі знищення.
Це не рідкість. У Зоні Конфлікту постійно з’являлися та зникали маленькі країни. Люди чекали сприятливого моменту, щоб створити власне королівство з амбіцією об’єднати навколишні землі у велику країну, однак їхні мрії нищилися і розвіювалися.
Королівство найманців Малкієн також чекала така сама доля, з якою зіткнулася не одна маленька країна. Не більше, не менше.
Однак на все є причина. Дипломатія слугувала відправною точкою на шляху до загибелі.
Економіка країни найманців Малкієн побудована на відправці найманців, тобто іншими словами військові сили нового королівства були на неймовірно високому рівні. І саме це стало причиною.
Дві сусідні країни, королівство Дікуто й імперія Броз, побоюючись нападу з боку країни найманців, змовилися між собою, розірвали з Малкієн дипломатичні стосунки та негайно оголосили війну королівству найманців.
Хоча Малкієн країна найманців, але навіть їй було важко протистояти об’єднаному натиску двох інших країн. Попри запеклий опір, ключові замки пали дуже швидко, а після кількох великих битв вони втратили половину території.
Країна не мала майбутнього. Найманці, що так думали, втікали до інших країн або ставали зрадниками.
Остання вирішальна битва відбулася у великій западині, яку пізніше назвали місцем Битви за Малкієн.
Королівство найманців зібрало всі свої сили та зайняли позицію навпроти об’єднаних сил двох націй. Королівство Дікуто й імперія Броз вторглися окремими силами, але западина була ключовою точкою. Її з обох боків затискали ліси, заповнені монстрами, що значно обмежувало можливість маневрувати. Тому в них не було іншого вибору, як об’єднатися.
Западина також мала вирішальне значення, бо після перемоги над найманцями королівства Малкієн дві країни зможуть встановити контроль над околицями столиці. Тому легко уявити, що після вирішальної битви спалахне боротьба між королівством Дікуто й імперією Броз.
Малкієн намагався використати вже напружені стосунки між іншими країнами, але королівство мало обмежені сили, тому найманці не могли довго протистояти.
Вони намагалися зробити все, щоб врятувати країну від краху.
☆☆☆
Вігго Мерсеналь, командир третього підрозділу роти найманців Маркієна, просувався через ліс з десятком підлеглих. Цей ліс називають Еджін, він просто кишить монстрами. Це настільки небезпечне місце, що ще правителі стародавніх часів забороняли відвідувати його. Принаймні так говорили місцеві. Жоден дроворуб не заходив до лісу Еджін.
Ясна річ, що пройти тут з армією неможливо, і країни, які напали на Малкієн, також уникали цього лісу.
Цим і вирішив скористатися король-найманець Малкієн.
Пройти через ліс і здійснити раптову атаку на сили однієї з ворожих країн. Простий, але ефективний план.
Однак у королівства Малкієн обмежені сили. Тому якщо вони підуть армією через ліс, то даремно зменшать власні сили через битви з монстрами по дорозі. У такому випадку про раптову атаку можна забути, їхні сили будуть розсіяні.
Тому Малкієн придумав план. У попередній битві вони отримали кілька обладунків імперії Броз. Підлеглі одягнуть їх і здійснять раптову атаку з тилу на королівство Дікуто.
Дві країни уклали тимчасовий союз, поки не переможуть королівство найманців Малкієн. Щойно вони доб’ються мети, як союз розпадеться. Уже зараз між силами союзників відчувалося напруження, бо вони думали над тим, як боротимуться одне з одним. Достатньо одного крихітного поштову, щоб вони почали гризтися між собою.
Ось їхній план.
Вігго Мерсеналь, відомий своєю хоробрістю, зголосився виконати це завдання. Він із невеликою кількістю людей зайде в тил ворога та атакує.
Це дуже небезпечна місія, навіть якщо вони досягнуть успіху, то не зможуть повернутися живими. По факту, їм доведеться накласти на себе руки, щоб не потрапити в полон. Вони не мали при собі нічого, що могло б розкрити їхні особи. Померти, як невідомі. Померти без честі, зрадниками.
Однак попри це Вігго сказав Малкієну:
– Не хвилюйся. Ми будемо жити героями, що привели нашу країну до перемоги, в розповідях. Ми будемо як великі герої боги-близнюки Міґус і Ґуміс. Хіба ж це не честь?
Вігго взяв на себе роль схожу на роль великих героїв, які загинули 400 років тому в битві проти Лапласа.
Під його командуванням десять підлеглих.
Три мечники середнього рівня у стилі фехтування Бога Півночі та сім найманців, які не вивчали три основні школи фехтування. Сам Вігго – високорівневий фехтувальник у стилі Бога Меча, але жоден у їхній групі не міг використовувати магію зцілення, та і в магії вони не надто вправні.
Маги на цих землях – безцінні, але оскільки вони група смертників, то не могли ризикувати й брати до себе когось настільки важливого. Вони повинні виграти війну, а для цього потрібно підкинути палива у вогонь ворожнечі.
«Ніколи не думав, що зроблю щось таке», – Вігго засміявся із себе.
Йому судилося стати найманцем. Він народився у гурті найманців. Його батько загинув у бою, коли Вігго був у лоні матері. А матір загинула, коли він був немовлям. Вігго продали як раба. Його купило товариство найманців, яке пізніше стало товариством найманців Малкієна. Саме там він опановував меч і навчався битися. Досі він жив лише заради грошей і виживання. Вігго ніколи не думав, що зрештою буде битися за честь.
«Ніби лицар. – Це лицарі помирають за честь. Вігго подумав: – Гаразд, можливо, я лицар королівства найманців Малкієн».
Подумавши про це, він відчув гордість. Найманці Малкієну борються за захист важко здобутої батьківщини. Вігго теж бореться, бо раніше в нього не було рідного дому.
Раніше він сміявся з тих, хто виголошував ці ідеї, вважаючи ці слова дурницями, але опинившись на їхньому місці, він зрозумів, що це не так вже і погано.
– Командире, майже на місці.
– Не знижуйте пильність. Тепер, коли ми зайшли так далеко, ми зіткнемося в бою з людьми.
– Ха-ха, що ж, це правда.
На своєму шляху вони зустріли небагато монстрів. Лише двох за цілий день, це можна вважати дивом.
Та попри це, він втратив одного підлеглого. Вони діяли дуже обережно, але не помітили червонолистого тигра, що сховався у хащах. Він тихо підкрався до них і атакував. Вони змогли його вбити, однак чудовисько вже було сильно поранено ніби від когось тікало.
Червонолистий тигр найстрашніший звір цього лісу. Від кого він міг тікати?...
Можливо, від володаря цього лісу?
Вігго чув про володаря лісу. Монстр А-класу кентрозавр, його тіло нагадує тіло ящірки довжиною п’ять мерів. Він не знає, чи насправді це чудовисько існує, але якщо так, то він міг завдати таких ран червонолистому тигру, що належить до класу B.
І якщо такий монстр нападе на них, то ні Вігго, ні дев’ятеро його підлеглих не зможуть йому протистояти. Тому вони дуже обережно просуваються вперед.
На щастя, вони мали досвід проходження через ліс. Тому могли уникати зустрічей з монстрами, а навіть якщо стикалися, то розбиралися з ними до того, як чудовиська кликали на допомогу. Вони заробляли на життя битвами, тому такий результат очевидний.
Ясна річ, що не тільки Вігго з підлеглими пробиралися лісом.
– Що?!
– Га?!
Перш ніж вони встигли усвідомити, їхня група натрапила на іншу. Їх теж було десять.
Двадцять осіб одягнутих в обладунки імперії Броз. Єдина різниця в тому, що Вігго з підлеглими були самозванцями.
– Агов, ви, назвіть свій підрозділ! – перед Вігго стояв чоловік у розкішних обладунках.
– Мечі наголо! Не дайте їм піти живими! – Вігго не відповів на вимогу імперця, натомість крикнувши до своїх людей. Всі вихопили мечі та кинулися на ворога.
– Дезертири, так?! – капітан з імперії Броз визнав Вігго та його підлеглими дезертирами після того, як вони раптово напали. Він помилився, але ця помилка не змінила результату. – Убийте їх! Імперії Броз не потрібні боягузи, що тікають з поля бою!
Солдати імперії Броз були швидкими.
– Ґхаааа!
– П-прокляття!
В одну мить двоє людей Вігго загинули, а він сам разом з іншими підлеглими був змушений захищатися. Ці солдати імперії Броз були дуже вмілими. Вігго у ту мить не знав, що вони билися з особистими охоронцями імператора.
Чому особисті охоронці імператора опинилися в лісі? Це пов’язано з подією, що сталася лише годину тому. Імператор Броза, щоб підбадьорити солдат, особисто оглядав позиції. Саме в цей час із лісу раптово вирвався монстр і напав на імператора. Чудовисько швидко знищили, а імператор відбувся подряпиною на руці, яку швидко залікували. Але факт залишався фактом: на імператора напали у присутності його солдатів.
Відчуваючи падіння морального духу, імператор Броз наказав особистій охороні відправитися у ліс. Велів принести йому шкуру магічного звіра, тоді він може сказати, що боровся з ним і отримав поранення.
Особисті охоронці негайно рушили в ліс. Але на їхнє здивування вони не зустріли жодних монстрів і зрештою наткнулися на Вігго та його людей.
– Чо-чому…
Найвправніші з підлеглих Вігго були легко вбиті охоронцями з імперії Броз.
– Ви повинні знати, хто я такий. Я – Кляйн Дінортас, командир особистої охорони імператора! Кляйн Святий Води! Невже ви думали, що зможете перемогти?!
– Прокляття!
– Якщо ви припините опір і здастеся, я залишу вас у живих!
Вігго відчув тривогу. Вони не можуть здатися. Якщо їх візьмуть у полон і допитають, то швидко зрозуміють, що вони не з імперії Броз. І в такому випадку їхнє завдання буде провалено. Малкієн буде знищено.
Після цього імперія Броз і королівство Дікуто воюватимуть між собою, невідомо, хто зрештою заволодіє цими землями, але рідний дім, який Вігго здобув разом з іншими, зникне.
Вони нічого не можуть зробити. Різниця у силі очевидна, навіть якщо вони боротимуть до кінця, їх все одно знищать.
Вибач, Малкієн. Нахмурившись, Вігго подумки попросив вибачення у своїх товаришів, що продовжували битися. Саме тоді сталося це.
– Ґууаааааа!
На них вискочила велетенська ящірка. Яскраво-зелена ящірка довжиною близько 5 метрів. Вона виглядала могутньою, але її тіло було покрите ранами, з яких лилася кров. З рота ящірки вилетіли криваві бульбашки, коли вона впала між Вігго та іншими.
Миттю пізніше…
– Ґраааааа!
За ящіркою вискочив дикий звір. Із громоподібним криком він зробив величезний стрибок, приземлився на голову ящірки і встромив у її голову меч. Ящірка випустила передсмертний крик і померла.
У них не було часу осмислювати те, що сталося.
– Що?!
Навіть убивши ящірку звір не зупинився. Він зістрибнув з голови ящірки та в одну мить зарізав одного з охоронців імператора Броза.
– Що ви робите?!
На якусь мить Вігго подумав, що звір і є господарем лісу. Однак звір був у людській подобі. Звір мав теплу шоколадну шкіру, сиве волосся і два гострих звірячих вуха. Звір мав при собі меча. Односічний меч з тонким лезом, що випромінює моторошне червоне світіння, на лезі був напис, що вказувало на те, що ця зброя непроста.
– Хто ти?! – закричав капітан охоронців Кляйн, ступаючи вперед. – Назви себе!
– Ґррааа! – звір відповів гарчанням. Він реагував на ворога з мечем перед собою.
– Ґяааа!
– Прокляття, до бою!
З гарчанням звір атакував Кляйна. Кляйн Святий Води. Стиль Бога Води – це стиль, що дозволяє заблокувати і повернути ворогу смертоносну атаку. Так це мало бути, але…
– Ц-це Довгий меч світла… То-тож це стиль Бога Меча….
Коли Кляйн заблокував удар звіра своїм мечем, то його зброя зламалася навпіл. А потім обладунок Кляйна, його одяг, шкіра, плоть та кістки були розрізані навпіл… Верхня і нижня частина його тіла розділилися. Коли верхня частина тіла капітана упала з глухим стуком на землю, охоронці імператора навіть не здригнулися.
– Яке нахабство!
– Наш командир!
– Помстимося за капітана!
Всі охоронці мали середній або вищий рівень у стилі Бога Води чи Бога Півночі. Жоден із них не був слабаком, та все ж…
– Ґрааа! – щоразу коли звір подавав голос, він змахував червоним мечем і розтинав охоронців імператора навпіл. Звір рухався, як спалах світла. Його голос мав жахливий ефект, ніхто не зміг зрівнятися з ним у швидкості.
Охоронців знищили дуже швидко.
– …
Вігго та його люди не могли навіть поворухнутися. Вони гадки не мали, що щойно сталося. Звір з’явився нізвідки і знищив охоронців, продемонструвавши величезну силу. Але чому? Навіщо?
– Ґрррр!
Звір повернувся до них. Його очі були заповнені божевіллям. Очі, наповнені жагою вбивства, дивилися на Вігго та його людей, додаючи ще більше страху. Звір був одягнений у досить відкрите вбрання, але страх, що огорнув їх, відганяв будь-які фривольні думки.
Саме так, звір був жінкою. Звір мав жіночу подобу. Щойно Вігго усвідомив це, йому дещо спало на думку.
Він чув цю історію від святого меча, що навчав його фехтування.
Цей фехтувальник був достойним мечником стилю Бога Меча, якій тренувався на Святих Землях Мечів. Він ніколи не розповідав причину, чому став найманцем, але ділився розповідями про своє навчання.
Є одна людина, що впадає у божевілля та нікого не слухає. Вона
перевершила мене і стала королем меча. Але вона непогана людина, просто трохи
дурнувата. Однак бувають моменти, коли вона сходить з розуму в напружених
ситуаціях і атакує всіх незалежно від того друг це чи ворог. Тому її всі
ненавиділи.
Король меча про якого він розповідав, це жінка, яка зараз стоїть перед Вігго. Опис збігається.
– Не може бути! – сказавши це, Вігго виконує дію, яку вивчив у свого учителя. Він опускається на одне коліно та покірно схиляє голову, показуючи покору та демонструючи повагу до суперника. – Невже це талановита мечниця, король меча Ґіслейн Дедордія?!
Щойно він це сказав, звір завмер. Через якийсь час до Ґіслейн повернувся розум.
– Я давно чув розповіді про вас, але ніколи не думав, що зустрінуся з вами в такому місці.
– Ти бачив тут дівчинку дванадцяти років з яскраво-рудим волоссям? Або хлопчика десь років десяти, який добре володіє магією? – Ґіслейн не зреагувала на слова Вігго, натомість поставила своє питання, дивлячись на нього налитими кров’ю очима.
– Ні, не бачив… – він хитає головою, обмірковуючи почуте.
Руда дівчинка років дванадцяти. Хлопчик-маг років десяти. За своє життя він бачив багато таких рабів, але його питали, чи бачив він подібних у цій місцевості, тому Вігго похитав головою. Зрештою це ліс Еджін. Це місце наповнене монстрами. Чому вона думає, що в такому місці можуть бути діти?
– Що ж, зрозуміла. Я завадила вам, – Ґіслейн сказала це та спробувала піти. Вона зробила кілька кроків, потім раптом зупинилися, обернулася і нахилила голову: – До речі, де це я?
Вігго теж нахилив голову. Він сказав їй, що вона знаходиться у центрі континенту, в Зоні Конфлікту, у лісі королівства найманців Малкієн, що розташований у північній зоні південних земель Центрального континенту.
Вігго був у розпалі військової місії, тож не мав розкоші, щоб пояснювати все, однак вона щойно врятувала йому і його людям життя, тому він не міг бути невдячним та залишити її питання без відповіді.
– Неможливо. – Ґіслейн не могла в це повірити. Вона не розуміла, як опинилася тут.
Вігго розпитав її про деталі ситуації.
Вона була охоронцем юної панночки з регіону Фіттоа, королівства Асура. На них напав ворог, і перш ніж вона зрозуміла, що відбувається, її поглинуло світло і вона опинилися в цьому лісі. Її оточила зграя монстрів і через тривогу вона впала в стан берсерка, що знищує всіх, хто трапився на її шляху.
– У будь-якому випадку, це королівство найманців Малкієн у Зоні Конфлікту. В цьому жодних сумнівів.
– Ось воно як… – Ґіслейн задумалася.
Вігго уявлення не мав, про що вона думає. Через п’ять секунд Ґіслен поглянула на небо.
– Тоді мені потрібно йти на південь, щоб повернутися до Асури.
Використовуючи сонце, як орієнтир, вона попрямувала на південь. Саме туди, куди йшов Вігго з підлеглими.
– Будь ласка, зачекайте, у тому напрямку стоїть ворожий табір.
– І що з цього?
– І що з цього… Що ви плануєте робити далі?
– Будь-хто, хто стане на моєму шляху, буде знищений. – В очах Ґіслейн світилася непохитність, від чого виникали сумніви, чи вона ще володіє собою. Вігго онімів. Що підштовхує її до дій? – Сподіваюся, що Рудеус поруч з пані Еріс, але є можливість, що їх відправили в різні місця, як і мене, тому мені потрібно поспішати…
Почувши ці слова, Вігго зрозумів. Вона відчуває те саме, що і я. Для короля меча двоє дітей, про яких вона згадувала раніше, особливо рудоволоса дівчинка, важливіші за усе інше. Вона відчайдушно прагне захистити те, що для неї найцінніше.
– Тоді ми можемо приєднатися до вас на якийсь час? У нас теж є справи у тому напрямку.
– Гаразд.
Чомусь Вігго відчув гордість. Хоча їхні з королем меча цілі відрізнялися, однак їх підштовхувало вперед бажання захищати дещо важливе, тому вони битимуться пліч-о-пліч.
Вігго, Ґіслейн та інші пройшли крізь ліс і напали на королівство Дікуто з тилу. Їм пощастило. Вони атакували в момент, коли мав розпочатися бій з військами Малкієн і вся увага була зосереджена на тому, що попереду.
Імператор Броз не міг повірити, що його охоронці не повернулися. Він підозрював, що королівство Дікуто влаштувало засідку на його солдатів і вбили охоронців, коли ті, це виявили. Зрештою табір короля Дікуто розташований досить близько до лісу.
Щойно з’явився перший сумнів, як за ним потягнулися інші.
Насправді ж король Дікуто був боягузом, він вирішив улаштуватися ближче до лісу тільки для того, щоб уникнути раптових атак з боку імперії Броз.
Саме поєднання цих факторів привело до успіху атаки Вігго.
Вони атакували війська королівства Дікуто. Ґіслейн завила, а Вігго люто закричав, ведучи людей у ворожий табір саме в те місце, де був розташований намет короля Дікуто.
Король Дікуто був наляканий раптовою атакою з лісу. Побачивши обладунки Вігго та інших, він припустив, що це імперія Броз раптово атакувала їх з лісу. Він негайно наказав своїм помічникам атакувати табір імперії Броз, а сам вирішив відступити в інше місце.
Всього через десять секунд король Дікуто загинув від меча Ґіслейн. Якби він залишився в живих, то міг би зрозуміти, що група Вігго не з імперії Броз та відкликати свій наказ, однак… слова сказані королем є абсолютним наказом, тому війська королівства Дікуто напали на табір імперії Броз.
Імперія Броз планувала в якийсь момент зійтися в бою з військами королівства Дікуто, тож хоча раптова атака заскочила їх зненацька, вони були готовими до бою. Саме в цей момент до битви доєдналися війська королівства найманців Малкієн.
Тепер це перетворилося на бій між трьома сторонами.
Вігго залишився у живих, хоча навколо нього були вороги. Його завданням було померти і зробити так, щоб це виглядало, як напад імперії Броз на табір союзників, але він тримався за життя. Вігго відділили від його підлеглих, тому поряд була лише одна людина, яка була його союзником. Людина, яка була прямо перед ним.
Вігго слідував за її засмаглою спиною та мечем, що виблискував червоним, коли розтинав ворогів. Він ще ніколи не бачив такої надійної постаті. І міг пишатися, що має змогу захищати цю спину.
Через якийсь час обладунки королівства Дікуто зникли і навколо них з’явилися солдати вбрані у броню імперії Броз. Воїни були здивовані раптовою появою невідомої жінки з червоним мечем у руках, але побачивши Вігго в обладунках імперії Броз, який захищав спину жінки, та мертвих солдатів армії королівства Дікуто, вони помилково визнали цих двох союзниками.
В цей момент у бій увірвалося королівство найманців Малкієн. Союзні країни впали в хаос, розпався не тільки їхній альянс, але і військові формування. Лінію фронту прорвали війська країни найманців Малкієн, що значно поступалися їм числом.
Розгорілася хаотична битва. Вігго відділили від Ґіслейн у цій жорстокій битві. Однак він возз’єднався зі своїми товаришами. Малкієнські найманці зраділи, коли впізнали його обличчя та стали навколо нього. Вігго відмовився відступати, він залишився на місці та продовжував битися.
Битва тривала і тривала, солдати були покриті брудом і кров’ю, не усвідомлюючи ні де вони знаходяться, ні що відбувається навколо них.
Вігго отримав стрілу в ліве око. Поки він шукав зі скривленим від болю обличчям винуватця, то побачив це. Під величезним стягом стояв чоловік з чорною бородою у розкішних обладунках імперії Броз. У мить, коли чорнобородого чоловіка, імператора Броза, обезголовили, Вігго побачив спалах червоного меча жінки з шоколадною шкірою.
– Ха, ха, хахахахаха!
Вігго зареготав і продовжував битися.
Він вижив.
У цій вирішальній битві перемогло королівство найманців Малкієн.
☆☆☆
Це досягнення принесло Вігго Мерсеналю звання генерала. Він прославився як герой, якому вдалося виконати самовбивчу місію та навіть знести голову королю Дікуто.
Після цього Вігго Мерсеналь продовжував активно діяти і був визнаний як головний генерал королівства найманців Малкієн, але це вже інша історія.
Після тієї вирішальної битви великий генерал Вігго почав робити дещо дивне. На шиї він носив підвіску у вигляді жіночого профілю зі звірячими вухами, а лезо меча фарбував у червоне.
– Це заклинання на удачу.
Підлеглі наслідували його приклад. А від них цю традицію переймали інші. Вона поширювалася і поширювалася, поки не набула теперішнього варіанту.
Коли Вігго запитали, що ж це заклинання на удачу таке, він відповів:
– У вирішальній битві мені допомогла Богиня. Я віддаю їй цим шану.
З його «заклинання» на удачу та слів і з’явилася Лісова Богиня Лейн. Насправді ім’я Лісової Богині – Ґіслейн. Однак ім’я «Ґіслейн» було дещо складно вимовити жителям цих земель Центрального континенту, тому згодом воно змінилося і перетворилося на Лейн. Богиня-спасительниця, що прийшла з лісу і врятувала життя великому генералу, Лісова Богиня Лейн.
Протягом наступних 100 років Лейн, Лісовій Богині, почали поклонятися як божественному охоронцю Малкієна, вона стала емоційною підтримкою кожного солдата.
Звичайно, справжня Ґіслейн про це нічого не знала.
Куди вона поділася після вирішальної битви? Чи жива вона ще? Чи змогла пережити війну і повернутися до королівства Асура? Чи змогла вона знову зустрітися з тою цінною юною панночкою…?
Вігго Мерсеналь ніколи про це не дізнається.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар