СвТ. Том 4. Розділ 3-2
Розділ 3. Зірвати весілля! Частина 2
Розділ 3. Зірвати
весілля! Частина 2
– С-слухаюся! – Маргарет випрямилася.
Вона повернулася, щоб побігти, але завмерла на місці й обернулася.
– Я… я неправильно вас зрозуміла, принцесо Розо… і вибачте!
– Не хвилюйся… А тепер іди!
– Так…!
Роза лагідно усміхнулася, проводжаючи Маргарет.
Однак у цю мить Чорна Троянда породила ще більше чорних звірів.
Щоб зупинити одного, потрібна сила принаймні десятьох солдатів.
– Ми так довго не протримаємося…
Роза знищувала звірів навколо себе, однак їхня кількість не зменшувалася, вона лише зростала.
Смолисто-чорні істоти гналися за людьми, що тікали. Однак наступної миті їх одночасно розрізали на стрічки.
– Отже… Сад Тіней зробив свій крок.
Мордред кинув пронизливий погляд у темряву. Саме там були молоді жінки, які під покровом чорноти полювали на звірів.
Завдяки ідеальній командній роботі, вони ніби гралися зі звірами, полюючи на монстрів зі швидкістю штормового вітру.
– Номер 664, Номер 665…
Серед них була двійка тих, кого знала Роза. Вони на мить озирнулися на неї й усміхнулися.
Також там була Номер 559, а ще Бета й Іспилон з Семи Тіней.
– Ти добре попрацювала, – озирнувшись, сказала Бета Розі.
– Пані… Бето?
Вона усміхнулася, як і два Номери, а потім повернулася вперед. Поруч з нею стояла Іпсилон.
– Пане Мордреде, – сказала Бета, – не думаю, що ми мали задоволення зустрітися з вами раніше.
Зброя дев’ятого місця Лицаря Кола і двох з Семи Тіней схрестилася.
– Сім Тіней…
– Що ж, ми б хотіли отримати деякі відповіді перед тим, як вас уб’ємо.
Мордред глумливо кинув:
– Стулися, дрібна рибо. У мене нема часу, щоб гаяти його на таких, як ви.
Говорячи, він витягнув щось із кишені і кинув це у Чорну Троянду.
– Що ви зробили…?
– Я покликав його…
– Покликав кого?
Величезна кількість магічної сили зібралася у Чорній Троянді.
Коли вона переповнилася, магія вирвалася назовні як спалах чорної блискавки.
І коли це відбулося у чорнильному небі з’явилася величезна рука.
– …Великого правителя Четвертого Царства – Раґнарока.
З величезної руки вирвалося полум’я, схоже на кров, коли її власник з’явився повністю.
Його величезне смолисто-чорне тіло міцне як сталь, а на довгих, товстих руках стирчали гострі кігті.
Вся постать істоти була оповита вогнем, вона розправила свої масивні крила на тлі темного, як смола, неба.
– Щ… Що це…? Воно ніби якийсь демон… – Роза була приголомшена тиском, якого вона ніколи раніше не відчувала, і не могла приховати свого тремтіння.
– Бето, це ж… – сказала Іпсилон.
– Так, жодних сумнівів, – відреагувала вона.
Змахнувши масивними крилами у темному небі, Раґнарок націлився на Бету й Іпсилон.
– Знищ їх, Раґнароку.
Але наступної миті… темряву розрізав синьо-фіолетовий спалах.
– Що…?
Магічна сила прокотилася столицею.
Пролунав рев болю – з одного крила Раґнарока бризнув струмінь палаючої крові.
Відрубане крило тріпотіло, немов листя, коли масивне тіло істоти стрімко упало.
З темного неба спустився чоловік у довгому чорному плащі.
Він змахнув смолисто-чорним мечем, щоб очистити лезо від палаючої крові.
– …Кажан у вогні? Таке не щодня побачиш.
– Пане Тінь!
– Тінь… Хоча його заскочили зненацька, але я вражений тим, що тобі вдалося відрубати крило Раґнароку.
У голосі Мордреда лунали відверті нотки здивування.
Однак Тінь лише кинув на нього погляд, перш ніж повернутися спиною і піти.
Топ. Топ.
Звук його кроків розносився навколо, а довгий чорний плащ розвівався.
– Однак лише цього недостатньо, щоб перемогти Раґнарока. Ти всього лише його розгнівав…
– Стулися, дрібна рибо, – різко перебив Тінь.
– … – Обличчя Мордреда скривилося від люті.
Погляд Тіні був прикутий до далечіні.
Там був Раґнарок, який втратив одне крило. Монстр приземлився за межами столиці королівства.
Фіолетова магічна сила Тіні зійшлася в одну точку і почала світитися яскравіше, огортаючи його ноги.
Потім він стрибнув у темне небо.
Синьо-фіолетовий слід, який Тінь залишив після себе, зникав з неймовірною швидкістю. Магія і полум’я зіткнулися вдалині, пустивши брижі магічної сили, що дійшли аж до королівського замку.
– Він надто вірить у власні сили. Який же дурень… Раґнарок зітре його в порошок.
– Скоро побачимо, хто дурень, – холодно сказала Бета.
– Знай своє місце. Невже ти думаєш, що він справді зможе перемогти Раґнарока один?
– Який ти жалюгідний. Ти й гадки не маєш на що здатний пан Тінь.
– Я ж сказав, знай своє місце, дівчисько.
Роза, затамувавши подих, спостерігала, як магічна сила Мордреда ставала все більшою і більшою.
Він був настільки могутнім, що переступав межу людського. Але і Сім Тіней також незвичайні.
– Давай трохи пограємо, – сказала Бета. – Ми покажемо, на що здатні.
Вона витягнула меч.
Битва між двома з Семи Тіней і Мордредом «Магічним мечем, що перевершує людські межі» почалася тихо.
Вони ступали кроками. Ні, пів кроками.
Повільно, але впевнено Бета й Іпсилон скорочували відстань до ворога.
А потім, синхронно, вони зупинилися.
Бета, Іпсилон і Мордред завмерли, утворивши трикутник. Здавалося, вони бачили щось перед собою.
Нічний вітерець скуйовдив їхнє волосся.
Кутики губи Мордреда піднялися.
І наступної миті…
– …кх.
…Бета й Іпсилон одночасно відстрибнули назад.
Щось невидиме розсікло повітря і залишило яскраво-червону рану на щоці Іпсилон. Роза приголомшено спостерігала, як з маленького порізу стікала кров.
Він зміг поранити легендарну Точну.
Це красномовно свідчило про те, що сила Мордреда була надзвичайною.
– Зрозуміла… То це те, що називають «Магічним мечем, що перевершує людські межі», – сказала Бета, уважно дивлячись на Мордреда.
– Саме так, – відреагував він. – Якби ви зробили ще один крок, то ваші голови назавжди попрощалися б з тілами. Чи варто мені похвалити вас за те, що ви ухилилися?
– Не потрібно. Ти всього лише дрібний фокусник, не більше.
– Фокусник…? – низько прогарчав Мордред.
– Навіть подумати не могла, що натраплю на легендарний меч у такому місці. Ти використовуєш загублений артефакт давніх ельфів – магічний Невидимий меч. Його лезо невидиме для очей інших
Мордред нічого не сказав, але пильно дивився на Бету.
Це і була відповідь.
– Можеш не марнувати подих на підтвердження. Твій меч пахне ельфами. Ми чуємо плач коваля, що, думаючи про приречену батьківщину, віддав своє життя заради створення цієї зброї…
– …Нісенітниця.
– Цей меч належить столиці ельфів. Не знаю, як ти його отримав, але… настав час повернути цю зброю.
– Хмм. Думаєш, що зможеш примусити мене це зробити?
– О, звісно…
Бета засміялася, а Іпсилон закінчила речення за неї:
– Ти не єдиний, хто володіє невидимою зброєю.
– Що?
Мордред негайно насторожився.
Щось свиснуло крізь темряву – і розсікло його волосся.
Кілька пасом злетіли у повітря.
– Щ-що…? Ти щойно… вистрілила магічною силою? – приголомшено сказав Мордред.
Вистрілити магічною силою – це нелегкий подвиг.
Як тільки магічна сила покидала тіло, власник втрачав над нею контроль і вона починала розсіюватися. Щоб придушити цей процес, потрібен величезний запас магії і надзвичайна точність контролю. І щоб використовувати подібне у реальному бою, потрібні виснажливі і криваві зусилля.
І все ж у такому юному віці Іпсилон зробила це.
Атака такої швидкості.
Такої сили.
Такий рівень контролю магічної сили здавався просто немислимим.
Якби це було просто, то всі магічні фехтувальники відкинули б зброю і билися, покладаючись лише на магію.
– Цього не може бути…
– Це – попередження. Я можу знести тобі голову в будь-який момент. Тож або ти чесно зараз нам все розповідаєш, або ти зробиш це після того, як ми добряче тебе відлупцюємо. Вибір за тобою.
Іпсилон гордо клацнула високими підборами і випнула груди.
– Справді думаєш, що зможеш перемогти мене лише цим…? – Мордред з ненавистю скреготнув зубами.
– О, не забувай про мене, гаразд? Сподіваюся, ти не проти невеликої гри двоє проти одного.
Підійшла Бета і стала поряд з Іпсилон, вона також випнула груди, ніби це було якесь змагання.
***
– Чого і слід очікувати від фентезійного світу, тут навіть кажани здоровенні, – пробурмотів я, стоячи перед велетенським палаючим кажаном.
Багато чого сталося. Мій початковий план полягав у тому, щоб здалеку спостерігати за народженням Монарха Рози, однак потім почалася паніка через прорив монстрів.
Але все гаразд. Я розумів, що відбувалося.
Це атака темних бунтівних сил, які намагалися перешкодити народженню монарха. Рудоволосий типчик викликав цього величезного кажана, щоб той завадив Розі проявити себе.
Незалежно від епохи, люди завжди боролися за владу.
– Виглядаєш досить круто. У тебе атмосфера «короля демонів, – сказав я кажану, який досі був розлючений через відрубане крило.
Він відповів гарчанням.
Очевидно, для перемоги над ним недостатньо просто відрізати крило. Його рана вже почала гоїтися. Кажан мав міцне тіло, що підходило для танка, а запас магічної сили був надзвичайний.
Якби я зіткнувся з ним лоб в лоб, то існував великий шанс, що я програю.
Але я не планував битися з ним чесно.
– Ну що, почнемо?
Як видатний представник «сили в тіні» я мав стильно перемогти його і піти, залишивши на останок якісь зловісні слова.
Для початку я зробив невеликий стрибок назад.
Відразу після цього гострі кігті кажана змели місце, де я щойно стояв.
Далі я відстрибнув убік.
Кажан опустив важку руку – і в землі утворився кратер.
Цього удару було б достатньо, щоб легко знести близько десяти будинків. Крім того, цей вогонь підпалив би все навколо.
Ця істота – ходяче стихійне лихо.
Якби людина хотіла досягнути такої потужності, їй, попри всі старання розвинути магічну силу, довелося б накопичувати магію заздалегідь.
У звірах дивовижним було те, що вони могли виробляти стільки сили без жодної попередньої підготовки.
Але зрештою звір був усього лише звіром.
Я видихнув і продовжив ухилятися від атак кажана.
Не було жодної потреби битися з ним чесно.
Уникаючи атак палаючого кажана, я продовжував збирати інформацію.
Я хотів знати, що він міг зробити, а що ні.
Що він був готовий робити, а що ні.
Як він діятиме у конкретній ситуації і як реагуватиме на мої вчинки.
Мислення звірів дуже просте. Вони повторюватимуть ту саме поведінку, якщо створювати одну і ту саму ситуацію.
Однак, отримавши болісний удар, звірі ставали обережними.
Звичайно, були винятки з правил, але коли таке траплялося, це завжди був результат випадковості, а не того, що вони були здатні на ретельне обмірковування ситуації.
Тому я продовжував відстежувати ці рідкісні винятки й ухилявся від атак звіра.
Якщо я спробую просто вдарити цього магічного спамера, це просто виснажить мене.
Не було сенсу ризикувати, тому я просто використовував стиль «втеча і вичікування».
Бум! Бум! На цій прекрасній землі з’являлися все нові і нові дірки від ударів.
Викинути його зі столиці було правильним рішенням.
А тепер.
Я загалом розібрався з усіма схемами атак палаючого кажана і якраз планував зробити власний хід…
Раптом гострий хвіст промайнув перед моїми очима, полум’я заповнило моє поле зору.
– А, це якийсь особливий виняток.
Щойно я усвідомив, що щось не так, то відскочив.
Відразу після цього я відчув, як до мене наблизилася величезна кількість магічної сили – ударна хвиля пронизала мою плоть.
Неймовірна магічна сила, неймовірна фізична потужність… Клянуся, у звірів є все.
Я зосередив магічну силу на захисті.
Водночас з цим я вигнув тіло, щоб пом’якшити удар.
Цей рух був відпрацьований десятки тисяч разів. Я міг би виконати його навіть уві сні.
За мить мене відкинуло в повітря. Якби я був бейсбольним м’ячем, то був найнеймовірнішим хоум-раном, який взагалі існував.
Я граціозно приземлився, як «сила в тіні», і перевірив пошкодження.
Мої кістки й органи здавалися цілими.
– Але… мій чуб обгорів.
В мить я зрізав кучеряві частини на пасмах і зробив так, ніби нічого не сталося.
– Не очікував, що ти зможеш завдати мені такого удару.
Здавалося, цього ніхто не чув, але для створення атмосфери я все одно вистрілив цією фразою і подивився в небо.
Крило щойно відновилося і палаючий кажана піднявся в небо, він глибоко вдихнув.
Це мала бути атака подихом?
Я міг би спробувати заблокувати її, але позаду мене була столиця, тому цей раз я вирішив пропустити.
Крім того, підготовчі роботи були завершені.
Виходячи з результатів мого дослідження, палаючий кажана мав схильність ігнорувати ледь помітні і тонкі маніпуляції з магічною силою.
Далі все було просто.
– Небо під моїм контролем. Закарбуй це на своїй плоті – у пташиній клітці темряви.
Я в одну мить влив магічну силу у тонесенькі магічні нитки, які розтягнув по темному небу.
Далі пролунав рев палаючого кажана.
Безліч ниток безжально розрізали його на шматки.
Бризнула величезна кількість крові, коли палаючий кажан упав.
З оглушливим гуркотом він приземлився на землю.
Однак у нього величезний запас магії.
Незалежно від того, скільки магічної сили я вклав, неможливо було завдати глибоких ран величезному тілу лише тонесенькими нитками.
Палаючий кажан піднявся у хмарі пилу, його вогняні очі палали люттю. Рани гоїлися прямо на очах.
Однак, як тільки звір пережив болісний удар, він ставав обережнішим.
Тож я знову розкинув магічні нитки навколо себе.
Палаючий кажан ставився до них з обережністю і намагався уникати.
Він більше не ігнорував навіть найменші прояви магії. Однак палаючий кажан насправді не розумів, що призвело до тої скрутної ситуації, яка сталася раніше.
Тож ним легко маніпулювати.
Йому кінець.
Палаючий кажана все ще готовий боротися, але його інтелекту не вистачало, щоб вибратися зі скрутного становища. Битва була майже закінчена.
– …Нагороджую тебе титулом «Дурніший за Дельту».
Далі була лише буденна робота, тому я намагався зрозуміти, який спосіб буде найефективнішим для того, щоб з ним розібралася «сила в тіні».
– Гаразд, почну з відрізання руки…
***
– Чому… ви такі сильні…?
Роза здивовано дивилася на Мордреда, обличчя якого скривилося від сорому.
Вона знала про надзвичайні здібності Семи Тіней, але навіть уявити не могла, що між ними і Лицарем Кола буде настільки величезна прірва.
– Мене перемогли два маленьких дівчиська…?
Мордред стояв на коліні і кашляв кров’ю. Бета дивилася на нього холодними очима
– Тільки не говори мені, що думаєш, буцімто програв через чисельну перевагу?
– Кх…
Він пильно глянув на неї. Кров стікала з куточка його губ.
– …Результат би не змінився. Ти жалюгідний, якщо цього не розумієш. Але якщо розумієш і закриваєш на це очі, то ти – дурень. Цікаво, який з цих варіантів?
– Стулися…! Якщо ти така впевнена, тому чому не билася зі мною сам на сам від самого початку?
– У нас чисельна перевага. Чому я не мала нею скористатися?
Роза не була здивованою. Після спостереження за боєм вона підозрювала, що пані Бета не була так вже зацікавлена битвою. Її особистість мало проявлялася у стилі бою.
Пані Бета не демонструвала жодних особливостей і не проводила розвідки боєм. Вона просто робила те, чого її навчили, і виконувала це з неухильною сумлінністю.
Сад Тіней систематизував техніки, які винайшов Тінь, і навчали цього стилю інших. З усіх них Бета «Стійка» була тою, хто відтворювала цей стиль найточніше.
На фундаментальному рівні битви її мало цікавили.
Тож вона була задоволена тим, на що здатна і не прагнула більше. Справжні її інтереси, швидше за все, лежали на літературному полі.
– Це ще не кінець… У мене ще є Раґнарок.
– Точно.
Пхех.
Поряд з Бетою засміялася Іпсилон.
– Якщо ти на це сподіваєшся, то ми з радістю зачекаємо на завершення битви володаря Тіні.
– …І чому ти так кажеш?
– Є дві причини. Перша – ми впевнені у перемозі володаря Тіні.
– …Дурні, – цього разу засміявся Мордред, у його голосі звучало презирство.
– А другу причини ми сказали з самого початку. Ми хочемо отримати відповіді на кілька запитань. Про Чорну Троянду, монстрів і… Діаблоса.
– Чому я маю вам підігравати?
– Якщо ти впевнений у перемозі Раґнарока, то можеш спокійна нам про це сказати, чи не так?
Бета і Мордред обмінялися поглядами. Вони ніби намагалися дослідити одне одного.
Зрештою Бета спрямувала чорний клинок на Мордреда.
– Гаразд… Навіть якщо ви дізнаєтеся, Раґнарок спалить вас до тла.
Після короткої паузи Мордред заговорив.
– Чи знаєте ви, що існує безліч різних світів, окрім того, в якому ми зараз знаходимося?
– Я так розумію, ти говориш не про космічний простір, – сказала Бета.
– Я говорю про інші виміри. Ми називаємо їх Царствами.
– Царствами…
– Їх безліч. Світи, які повністю покриті кригою, отруйні світи, де не може вижити жодна жива істота, світи палаючого вогню, світи пустоти, позбавлені світла і кольору, а також… світи, населені могутніми магічними істотами.
– Отже, світи, де живуть магічні істоти, це Царства?
– Ні, всі світи, крім нашого, – це Царства.
Коментарі
Дописати коментар