СвТ. Том 4. Розділ 4-1
Розділ 4. Сховатися у тіні фентезійної Японії! Частина 1
Розділ 4. Сховатися у
тіні фентезійної Японії! Частина 1
– Де це я? – приголомшено пробурмотів я.
Заскочити у чорну діру і зникнути разом з темрявою – це був досить крутий спосіб піти.
Саме ця думка підштовхнула мене до дій, але я взагалі не очікував, що мене викине в таємничих руїнах якось міста.
– Ну, я завжди можу просто побігти додому. Мабуть. Але це місце виглядає якось знайомо…
З цією думкою я озирався навколо і дещо помітив.
Земля – потрісканий асфальт, вкритий плющем, але навколо височіли стовпи електромережі, а вздовж дороги вишикувався ряд напівзруйнованих будинків.
На одному з них була табличка з прізвищем «Танака».
– Не може бути… це – Японія?
Я уважно роздивлявся навколо.
Зруйновані будинки, бетон, крізь який прорізалися рослини, іржаві автомобілі…
– Жодних сумнівів, це Японія.
З якоїсь причини я повернувся.
Ба більше, це навіть було місто, де я колись жив.
Схоже, після переродження у новому світі я все ще був якось пов’язаний з Японією.
– Ну що ж, я повернувся.
Але питання в тому, що тут сталося?
Ситуація відрізнялася від тої, що була тут раніше. Навколо
не було жодних ознак присутності. Отже,
чи можна припустити, що тут сталася якась велика катастрофа чи щось таке?
Як цікаво…
– …Хм?
Раптом я відчув когось позаду і різко обернувся.
Там справді хтось був.
– Володарю Тінь! Ойой?!
Упала Бета.
Вона приземлилася на сідниці, після чого почала широко розплющеними очима озиратися навколо.
– Пане Тінь! Я така рада, що ви не постраждали… га, де це ми?!
Тобі справді не
потрібно було приходити, Бето.
Хоча ні, далі мені на думку спала хороша ідея.
Оскільки вона нічого не знала про Японію, у мене з’явився шанс продемонструвати себе як «силу в тіні».
– Ти зрозуміла, де ми? – запитав я.
– Е…? Ми у… – Вона на мить замислилася, а потім опустила голову: – Я не знаю, де ми.
– Це інший світ… світ під назвою «Земля», у країні під назвою Японія.
– О-о! Ви вже дізналися назви світу і країни, де ми опинилися…!
– Я просто відсортував і проаналізував інформацію, яку бачив. Це ж очевидно, м?
– Як і очікувалося від вас, пане Тінь…!
Очі Бети засвітилися. Хе-хе-хе, це досить весело.
– То чому, пане Тінь, ви вирішили прийти на Семлю?
– Гая шепоче мені, щоб я сяяв яскравіше.
Хоча вона поставила запитання, я не міг відповісти, що зробив це, бо стрибок у діру виглядав круто.
– Отже, ви кажете, що не були задоволені… і прагнете ще більших висот?! О, який благородний дух…!
– Так, все саме так.
Мені набридло бути в режимі Тіні, тому я повернувся до звичайного.
– Для початку нам слід переодягнутися.
– Що ви маєте на увазі?
– Наш одяг надто виділяється у цьому світі. Ходімо в будинок Танаки і знайдемо якийсь одяг.
Я не відчував нікого навколо, але якби хтось помітив нас у такому вбрані, то сприйняв би за косплеєрів або щось таке.
– Що таке Танаки?
– Люди, які тут живуть. Бачиш табличку з прізвищем?
– Не може бути… ви вже розшифрували письмо цього світу?
– Так, я зрозумів, як працює більшість мов цього світу. Це справді легко. Потрібно всього лише відшукати закономірності.
Бета була настільки зворушена, що аж тремтіла.
– Д-дивовижно… Розшифрувати мови, відшукавши закономірності, це неймовірний подвиг, на який я не здатна. Тільки ви, пане Тінь, можете зробити це таким простим…
Ха-ха-ха, мені
подобається твоє захоплення. Завдяки минулому життю я досконало володію
японською.
– Ходімо.
Тож, потягнувши за собою Бету, яка зі швидкістю блискавки робила нотатки, я пішов до будинку Танаки.
***
Будинок родини Танака був у жалюгідному стані. Будівля була наполовину зруйнована, вся їжа згнила і не була придатною для споживання.
Спочатку я оглянув кімнати і відшукав одяг у хорошому стані.
Зрештою я зупинився на худі, джинсах і кросівках. Такий наряд ідеально підходив для осінньої пори.
А ще була Бета.
– Ем, пане Тінь, перепрошую за всі клопоти.
Вона продемонструвала ще одне вбрання.
– Що ви думаєте про цей…?
– …Бето, це називається «шкільним купальником».
Перед моїми очима з’явилася світла шкіра і темно-синя тканина, яка виразно обтягувала опуклі ділянки.
Бета з’явилася за дверей і пройшлася туди-сюди.
– Купальник…? Але він дуже еластичний, рухатися легко і його виготовили з якісного матеріалу.
– Однак купальник тебе не зігріє.
– Я можу скористатися магією…
– Ні, спробуй ще раз.
– Ух…
Бета опустила плечі і вийшла з кімнати.
Шкода, що вона не обрала той одяг, який я вибрав для неї на початку. Попри те, що Бета сказала «Красно дякую!», її вираз обличчя говорив про інше. Тому я сказав, що вона може обирати сама і пішов.
Ось до чого це призвело.
Я зітхнув і вирішив продовжити обшук кімнат.
Але все гаразд.
Ми все-таки нікуди не поспішали, тому могли дозволити собі повільний підхід.
Як колишньому японцю, мені було цікаво, що сталося з цим світом. Сподіваюся, що людство не вимерло…
Перш за все нам були потрібні вода, їжа й інформація.
Я нишпорив у завалах, знаходив і намагався увімкнути електронні пристрої (телефони і планшети), але жодної реакції не було. Були також паперові носії інформації, але вітер і дощ так сильно їх пошкодив, що вони були майже нечитабельними.
На одному з клаптиків газети я заледве зміг розібрати «Крах Японії…», і більше нічого.
Одна справа, якби там було написано «Економіка Японії зазнає краху», але… Чи справді заголовок означав «Крах Японії»?
Це була метафора чи буквальне значення? Якщо останнє, то мало статися щось справді погане.
Закінчивши обшук кімнати, я вийшов у коридор і відчинив двері наступної.
І тут на мене чекав сюрприз.
– Мені здалося, що я відчув запах крові. То ось що це було…
У кімнаті були три скелети.
Кров і біологічні рідини повністю висохли, але залишився легкий запах. Судячи з вигляду, минуло кілька років з моменту їхньої смерті.
Плями крові були не лише на підлозі, а і на стінах. Самі ж скелети були розчавлені, а деякі кістки взагалі відсутні.
Як би вони не померли, це явно було щось неприємне.
– Надто гротескно для звичайного вбивства…
Чи була це помста? Робота серійного вбивці? Чи щось інше…?
Я почав розкладати зламані кістки і спробував відновити їхню початкову форму.
– Стегнова кістка з’єднується з тазом, а таз – із хребтом…
Повністю відновити скелет було неможливо, але все ж таки вдалося зібрати деякі частини до купи.
І кістки поділилися історією – на них були сліди зубів.
На зламаній стегновій кістці чітко видно сліди укусу.
Зуби точно не були людськими. Те, що їх вкусило, мало величезний рот і гострі ікла…
– Велика собака? Ні, це мав бути хтось більший…
Лев підходив за розміром. Однак вони не водилися в Японії. І хоча якийсь міг втекти з зоопарку, але це було настільки малоймовірно, що навіть не варте врахування.
Хмм.
Можливо, це був ведмідь?
Мені на думку не спадала жодна інша тварина, але сміливо можна припускати, що це точно зробив хижак.
Він не тільки напав на бідолашних мешканців будинку, але і з’їв їх.
– …Перепрошую, пане Тінь?
– Так?
– Вибачте, що продовжую вас турбувати, але що ви думаєте про цей одяг?
Бета зайшла до кімнати і, кинувши короткий погляд на скелети, швидко покрутилася переді мною.
Я не знав, за яким показником вона вибирала собі одяг, але, здавалося, для неї було пріоритетом залишити максимальну кількість шкіри оголеною.
– Бето… де ти це знайшла?
Вона знову обрала відвертий одяг.
– Ну, у місці, схожому на спальню. Він був під ліжком, ніби хтось заховав його.
Так, гадаю, саме це вони і зробили.
– Бето, цей одяг… не для щоденного використання.
– Але ж він сидить точнісінько як слизовий костюм, правда?
– Точнісінько – це надто велике перебільшення… Це ж костюм для БДСМ.
Чорна блискуча тканина ідеально облягала тіло, однак її було так мало, що, як і минулого разу, округлі форми мало не вивалювалися. Достатньо одного руху, щоб оголилося те, що ще було трохи прикритим.
Цей наряд явно призначений для нічних активностей.
– Бедеесем?
– Ага, це одяг для дуже особливої мети.
– Он як…? Але він милий, – Бета пригнічено опустила плечі. – З ним також були маска і батіг…
Вона надягла блискучу чорну маску і ляснула батогом.
– Припускаю, це використовували для того, щоб приховувати свою особу і боротися зі злом, як це робимо ми. Однак в мене є певні сумніви щодо батога, він такий слабкий, що не підходить для використання у справжньому бою.
Ніби готуючись до битви, вона кілька разів ляснула батогом, від чого її тіло затремтіло.
– Бето, цей батіг – зброя, створена для підкорення дуже слабких істот. Для слабких свиней, народжених для того, щоб їх шмагали і говорили, які вони погані…
– Я не очікувала, що на Семлі є такі свині… Я дізнаюся багато цікавого.
Бета задумливо кивнула, а її очі заблищали.
– Я маю сказати, що приголомшена, пане Тінь! Ви вже здогадалися для чого потрібен спеціалізований одяг цього світу. А ще не минуло і години, як ми потрапили сюди!
– Х…хм. Ну, все так.
– Неймовірно! Я докладу всіх зусиль, щоб якнайшвидше розбиратися у речах.
– …Удачі з цим.
– Дякую!
Усмішка Бети була сліпучою.
– До речі, чому ти постійно обираєш такий відвертий одяг?
– Ну, бо мені рідко випадає така можливість…
Що тут такого
рідкісного?
Вона говорила про те, що речі виготовлені з незнайомих матеріалів? Чи справа у дизайні одягу? Чи в їхньому призначення? Чи все це разом взяте?
– Вибери звичайний одяг. Звичайний одяг.
– Слухаюсь…
Бета неохоче вийшла з кімнати.
Зрештою після всіх подій ми вийшли з дому родини Танака через годину.
Коментарі
Дописати коментар