Роман ЗЦВ. Розділи 51-52
Розділ 51. Її Величність Королева | Розділ 52. Вогняне серце. Частина 1
Розділ 51. Її Величність Королева
Сонячне світло проникало до кімнати крізь вузькі вікна і відбивалося на стіні темно-червоними смугами.
У всьому королівстві було лише кілька місць, де все ще можна побачити захід сонця, і Порт Чиста Вода одне з них. У цьому місці Місяці Демонів, з їхніми холодними вітрами і сильними снігопадами, мали невеликий вплив. За винятком того, що флот Чорне Вітрило не міг покинути порт, місто було таке ж заняте, як і завжди.
Міська правителька і володарка порту Ґарсія Вімблдон сиділа за квадратним столом під вікном і уважно вивчала лист у своїх руках. Захід сонця пофарбував її сіро-сиве волосся у золотий колір, а світло і тінь переплелись на її обличчі, згладжуючи риси, надавши лицю неповторності та наповнило його героїчним духом.
Файжуйень довгий час стояв біля неї.
Хоча вона витратила на цей лист набагато більше часу, ніж зазвичай, він вирішив спокійно почекати – йому не хотілося першим порушувати тишу.
Зрештою, Ґарсія тихо зітхнула, відклала лист і сказала йому:
– Мій батько – мертвий.
Файжуйень здивувався:
– Що?
– Мій батько, Айлінь Вімблдон, Король Ґрейкаслу, помер.
Вона рідко повторювала те, що говорила, тож він подумав, що якщо знову перепитає, то його пані проігнорує це. Але вона справді не жартує? Король помер?
– … – Файжуйень відкрив рота, намагаючись втішити її кількома словами, але його слова перетворились на запитання: – Як він помер?
На щастя Ґарсія не турбувалась про це – вона третя принцеса королівства, правителька Порту Чиста Вода і керує флотом Чорне Вітрило. Ця людина не потребувала, щоб її хтось втішав.
– У листі сказано, що мій брат Ґелун убив батька, але його схопили охоронці. Він не покінчив життя самогубством, щоб уникнути покарання, тому його притягли до суду за вбивство короля, і кілька міністрів засудили його до обезголовлення.
– Це неправда, – Файжуйень підсвідомо не міг у це повірити.
– Звісно, це неправда, – без емоцій сказала Ґарсія, – мій брат дійсно дурний, але не настільки, щоб наразити себе на смерть. Якби його не скерували, він би ніколи цього не зробив.
– Його хтось підставив?
– Дай-но подумати… – Третя принцеса заплющила очі. – Напевно хтось виклав детальний план і спокусив мого брата, сказавши, що він готовий допомогти йому – провести людей у замок короля. Хтось же повинен заздалегідь домовитись, включаючи витіснення зайвих, обмін і підкуп. Але це не сильна сторона Ґелуна, він надто лінивий, щоб займатися такими речами. А все інше доволі просто. Потрібна людина, якій перший принц довіряв, але вона б зрадила його.
Файжуйень не мав на це відповідати, зрештою, це всього лише припущення. Не так важливо, що сталося, важливим є результат. Він уважав, що Її Високість третя принцеса теж так думає.
Незабаром Ґарсія розплющила очі та продовжила:
– Упевнена, що все це задумав не перший принц, він був людиною грубої сили. В його голові теж були лише мускули, тож не дивно, що його використали. Просто… – в її голосі раптом прорізався гнів: – Методи мого другого брата занадто грубі.
– Ви маєте на увазі, що Тіфейке Вімблдон справжній винуватець?
– Хто, крім нього, знає так багато про Ґелуна? Плюс після того, що сталося, він отримає найбільше. – Ґарсія несвідомо стукала по столу пальцем. – Навіть сліпий це побачить! Але він був батьківським улюбленцем, тож йому не потрібно було робити такий крок!
Її Високість справді розлютилася, зрозумів Файжуйень, такий вираз на обличчі третьої принцеси рідко побачиш. Схоже, її дратувало, що Вімблдон III був упередженим, однак вона не хотіла, щоб для нього все закінчилось так.
Файжуйень міг більш-менш зрозуміти це почуття. У великій родині молодше покоління завжди ставитиметься до батька – вершини, яку їм потрібно подолати, – з повагою і ненавистю. Якщо вона права і це дійсно організував другий принц, то його дії справді жорстокі.
– Але він… навіщо він це зробив?
– Тому що він мене боїться, – Ґарсія глибоко вдихнула, намагаючись стримати емоції, – він боїться флоту Чорне Вітрило.
Усвідомивши, що Файжуйень не буде нічого говорити, вона продовжила пояснення:
– Нічого дивного, що Тіфейке має шпигуна у нашому місті, я також маю очі та вуха у Валенсії. Він дізнався про існування флоту Чорне Вітрило, а тому одразу зрозумів, що я робитиму далі. Валенсія не здатна зібрати армію, яка протистоятиме моєму флоту. Тому другий принц скористався Ґелуном, щоб отримати те, що він хотів.
– Ви маєте на увазі: він хоче армію?
– Він хоче престол, – сказала Ґарсія, – зі смертю батька і стратою Ґелуна, Тіфейке перший претендент. Можливо, другий брат уже прямує до столиці. Гадаю, він натисне на міністрів, щоб його коронували якомога швидше. Як тільки Тіфейке стане Вімблдоном IV, то зможе мобілізувати васалів та їхні армії без будь-яких територіальних обмежень. – Вона похитала головою і додала: – Проте, як я вже казала, він був улюбленцем батька, йому не потрібно було це робити.
– Чи не може бути ще гірше, – тривожно мовив Файжуйень, – якщо другий принц буде успішно коронований, оголосить про припинення боротьби за трон, та накаже вам і всім іншим повернутись до столиці?
Ґарсія з презирством сказала:
– Це було б надто просто. Батьківський фаворитизм до нього не означає, що всі міністри його підтримають, особливо після вбивства короля. Хоча Тіфейке перекинув провину на Ґелуна, і цим може обдурити простих жителів, але досягти авторитету серед знаті Ґрейкасла займе більше часу. Тому… – Вона поглянула на Файжуйеня. – Я мушу трохи змінити свій план.
Файжуйень негайно опустився на одне коліно і сказав:
– До ваших послуг.
Ґарсія встала на ноги, повернулась спиною до Файжуйеня, підійшла до вікна і заговорила:
– Перше, що він зробить, коли посяде трон, розбереться зі мною. Однак його єдина можливість натиснути на мене – це використати Джо Керра, герцога Півдня. Гадаю, останній скористається періодом жалоби, щоб затримати відправлення своїх військ, – цей старий лис завжди неохоче займається справами, в яких він зазнає збитків. Щонайбільше він збере васалів і відправить їх, щоб оточити Порт Чиста Вода. – Третя принцеса зробила коротку паузу. – Але ці дії завдадуть нам зайвих клопотів, тому ми завтра відпливемо.
– Відпливемо? Ваша Високосте, ви хочете…
– Місто Сюнїн майже не захищене, бо знаходиться вглибині королівства. Дістатися до міста Цинцюань можна через притоку річки Санван, а звідти до Сюнїну лише один день. Після знищення Керра, південні території будуть під моїм контролем. Коли Тіфейке посяде трон і захоче відправити герцога Джо, то виявить, що весь південь належить мені. Хотіла б я побачити його лице.
– Але ви також сказали, що Вімблдон III щойно помер, а тому…
– Що, мені спочатку треба поплакати? – Ґарсія обернулась, і світло сонця, що майже закотилося за обрій, огорнуло все її тіло фіолетово-червоною вуаллю. Обличчя приховувала тінь, лише в очах відбивалось світло. В цих холодних очах, навіть якщо вона гнівається чи шкодує, ніколи не буде видно горя.
Горе не для королів.
– Ні, вам не потрібно цього робити, – серйозно сказав Файжуйень.
Ґарсія задоволено кивнула:
– Іди поклич до мене всіх капітанів. Оскільки Тіфейке не хотів чекати п’ять років, я не підведу його. Після того, як ми отримаємо місто Сюнїн, весь південь стане незалежним.
Файжуйень подумав, що не важливо чи зробив це Тіфейке чи ні, Ґарсія знайде шлях, який виведе її з непередбачуваної ситуації. Як тільки вона обрала дорогу, то сміливо пройде її до кінця. Саме в цьому криється чарівність третьої принцеси і причина, чому Файжуйень слідує за нею.
– Так, Ваша Високосте… Ні, – Файжуйень виправився, – Ваша Величносте Королево.
Розділ 52. Вогняне серце. Частина 1
Роланд постукав у двері та, почувши голос Соловейка, зайшов до кімнати.
За щільними шторами ховались вікна, їх відчиняли для провітрювання вранці та ввечері, а весь інший час тримали зачиненими, щоб зберігати тепло в кімнаті.
Єдиним джерелом світло були канделябри зі свічками, що стояли обабіч ліжка, вони тихо горіли, відкидаючи тіні, які переплітались на меблях.
Роланд підійшов до ліжка, поглянув на дівчину, що досі не отямилася і лежала на оксамитовій подушці, загорнута в ковдру. Він тихо зітхнув.
– На стіні все добре? – Соловейко підійшла і дала йому склянку теплої води.
– Все йде чудово. – Роланд відпив трохи і повернув їй склянку. – Після того дня великі групи демонічних звірів не з’являлися. Коли поранені члени ополчення повернулись цілі та здорові, бойовий дух… дещо зріс.
– А що з тою дірою у стіні?
– Карл скористався дерев’яними колодами, щоб перемістити панцир звіра змішаного виду, та дерев’яні рами і лебідки, щоб зробити панцир частиною міської стіни. – Роланд знав, що Соловейко запитала про це, щоб відволікти його і ослабити хвилювання. Але, як тільки він увійшов у цю кімнату, вся увага зосередилась на дівчині, що спала на ліжку.
У перемогу, яку вони здобули над великою кількістю демонічних звірів, найбільше сил, безсумнівно, вклала Анна. Якби вона не закрила діру в стіні своїм полум’ям, наслідки того нападу справді були б немислимі.
Проте після того, як дівчина втратила свідомість в його руках, вона не прокинулась.
– Минув тиждень, – прошепотів Роланд.
Теоретично, якщо людина перебуває в комі, тиждень не їсть і не п’є, і не отримує поживні речовини іншим способом, наприклад, ін’єкціями, тоді функції організму потроху припинили б свою роботу, а мозок повільно помре від шоку. Але в Анни не було жодних ознак хвороби чи слабкості – принаймні вона виглядала набагато ліпше, ніж коли втратила свідомість. У неї рожеві щоки, дихає рівно, а якщо торкнутись долонею до її чола – температура нормальна. Все вказувало на те, що Анна повністю здорова, але… не може прокинутись.
– Я вперше стикаюсь з такою ситуацією. – Соловейко похитала головою, стоячи неподалік. – У тій битві вона вичерпала всю свою магічну силу, але зараз її магія стала насиченою, навіть могутнішою, ніж раніше. За моїми підрахунками сьогодні опівночі вона досягне повноліття.
– Ти хочеш сказати, що вона стане повнолітньою в комі?
– Ні, вона помре в комі, – прямо сказала Соловейко. – Біль у день повноліття потрібно долати власною волею. Якщо відмовитися від опору, демонічне поглинання знищить тіло відьми.
Роланд підсунув стілець і сів біля ліжка:
– Але я пам’ятаю, як ти казала, що коли відбувається демонічне поглинання, яким би болісним воно не було, відьма залишається при тямі. Або вона зможе подолати цю перешкоду, або помре.
– Це так. У Союзі Співпраці Відьом були люди, які хотіли використати кому, щоб пережити демонічне поглинання. Це не день повноліття… Це тортури, які потрібно терпіти раз на рік. – Соловейко вагалась, але продовжила: – Вона скористалась алхімією, ліки примусили її заснути, але це не мало жодного сенсу… Коли почалося демонічне поглинання, вона прокинулась, втративши можливість чинити опір.
– Біль не наростає потроху?
– Ні, коли приходить час, біль з’являється раптово, як грім, але його тривалість залежить від людини. Це не так, ніби моя сестра не мала достатнього сил, тільки… – її голос затих.
Роланд зрозумів, що вона мала на увазі. Невизначеність сама по собі є катуванням. Не знати, як довго триватиме біль, скільки часу потрібно чинити опір, це ніби бути самотнім човном у бурхливому морі, простіше здатися, ніж боротися.
У тиші, що запала, він відчув, як на його плече опустилась рука.
– За роки блукань, я бачила багато смертей – до відьом ставилися як до худоби, їх вішали, спалювали або катували до смерті задля розваги знаті. Відьмам, яким вдалося втекти, доводиться виживати. Триматись подалі від людей, жити відлюдницями. Я не знаю, де знаходиться Свята Гора, для відьом це недосяжна мрія. – Голос Соловейка був тихішим, ніж зазвичай. – Але Анна інша, я вперше бачу ще когось, окрім сестер із Союзу Співпраці Відьом, хто б так добре ставився до відьом. Її потребували, цінували, ставились до неї, як до нормальної людини… Ваша Високосте, навіть якщо Анна не зможе пережити своє повноліття, вона уже знайшла свою Святу Гору.
Але це не той кінець, який він хотів. Роланд заплющив очі та пригадав, як уперше зустрів її.
У неї були босі ноги, вбрана у лахміття, зачинена в темниці, але на її обличчі не було жодних ознак страху, а її очі нагадували чисте і спокійне плесо озера.
Вона була полум’ям, але не кидалась з боку в бік, як вогонь від вітру.
Спогади, немов світлини, з’явились одне за одним і крутились у його голові.
«А зараз, коли я задовольнила вашу цікавість, мілорде, можете мене вбити?»
«Я ніколи не використовувала свою силу, щоб нашкодити комусь».
«Я просту хочу залишитись поряд з вами, Ваша Високосте, от і все».
«Демонічне поглинання мені не нашкодить, я переможу його».
«Про що ти? Я нікуди не піду».
…
Роланд придушив зайві емоції та прошепотів:
– Я буду з нею до останньої миті.
– Я теж буду, і… дякую тобі.
Після вечері прийшла Нана, коли вона почула, що Анна досягне повноліття, то наполягла на тому, що теж залишиться. Роланд велів підготувати ще одну кімнату на другому поверсі для Тіґу Пайна, який прийшов разом з донькою.
Тож принц і дві відьми сиділи біля ліжка, тихо очікуючи півночі.
Соловейко і Нана теж зіткнуться з демонічним поглинанням узимку, на щастя, їхні пробудження проходитимуть у різні дні. В іншому разі, як би три відьми опинились на межі життя і смерті, Роланд не зміг би зберігати спокій.
У маленькому містечку немає годинникової вежі, і час поволі тік у кімнаті з запаленими свічками. Холодний вітер дмухав у вікно, час від часу було як повітря посвистувало в тріщинах біля вікна. Коли Роланд відчув втому, Соловейко раптом сказала:
– Почалося.
Тільки вона бачила, що магічна сила в тілі Анни стала неспокійною. Зелене полум’я густішало, його центр, який раніше був сліпучо-білим, зробився темним через магію, що стягувалась до середини, вона боролась і ніби кипіла, але все було марним.
Роланд не міг бачити цих змін, але він також відчув, що щось змінилося.
Полум’я свічки тремтіло, хоча зараз у кімнаті не було вітру. Світло, що випромінював вогонь, робилося дедалі темнішим, ніби його поглинали навколишні тіні, а затим кінчик полум’яного язичка змінився з помаранчево-червоного на світло-зелене.
Він поглянув на дівчину в ліжку, Анна все ще спала, її обличчя не змінилося, ніби те, що щойно сталося, не мало нічого спільного з нею.
Зараз світло майже зникло, полум’я не згасло, але зелений вогник поволі поглинав помаранчево-червону частину, аж поки світло повністю не зникло – тоді все занурилось у темряву.
Але незабаром полум’я з’явилось знову. Тільки цього разу свічки горіли лише зеленим кольором. При зеленому світлі троє людей перезирнулися, не розуміючи, що відбувається.
Стогін Анни відразу привернув їхню увагу.
Вона повільно розплющила очі.
– Анно… – Роланд був приголомшений, вона отямилася?
Дівчина кілька разів моргнула, усміхнулась йому, після чого протягнула до принца праву руку, перевернувши її долонею догори.
На її долоні тихо загорілось зелене полум’я.
Чомусь Роланд розумів, що дівчина від нього хоче. Недовго вагаючись, він повільно засунув палець у зелений вогонь. Очікуваного пекучого болю не було. Натомість, він відчув м’якість і теплоту, ніби заснув палець у теплу воду.
Коментарі
Дописати коментар