Роман ЗЦВ. Розділи 57-58
Розділ 57. Зміїна відьма Хакала | Розділ 58. Втеча
Розділ 57. Зміїна відьма Хакала
Але Венді не була такою ж схвильованою, як Соловейко, і запитала підозрілим тоном:
– Він справді так сказав?
– Так, перш ніж я туди дісталася, він врятував Анну і Нану. Принц ніколи не вважав, що сила відьом походить від Диявола, він сказав, що це наша власна сила… – Соловейко раптом зупинилася, вона зрозуміла, що Венді не повірила її словам.
Вона подумала, що в цьому немає нічого дивного. Навіть якби ці слова сказав сам принц, Венді все одно сумнівалася. Відьом довго пригноблювали, поки вони йшли зі сходу до Непрохідного гірського хребта, то бачили вдосталь прикладів поганого ставлення. Їх зраджували, відкидали, мало хто з них міг довіряти людям.
Поки вона думала про це, її хвилювання потроху вщухало. Можливо, все пройде не так гладко, як їй здавалося.
– Венді, тобі відомо, що моя здібність багатогранна, крім того, що я бачу потік магії, я також можу відчувати чи брешуть інші, – серйозно сказала Соловейко. – Я запитала його, чому він пішов на такий ризик заради відьми, а принц відповів мені, що хоче, аби всі відьми жили як вільні люди.
– Але якщо він зробить це, то приверне увагу церкви, – нахмурилась Венді. – Навіть якщо принц цього не розуміє, то тобі ж це відомо, так?
Соловейко не стримала усмішки:
– Я думала так само, як і ти, тому й запитала його: чи можна цього досягнути? Вгадаєш, як він мені відповів? – вона зробила паузу, а потім повторила слово в слово: – Якщо не спробуємо, то не дізнаємося відповіді.
– Це не брехня?
– Ні грама брехні. – Підтвердила Соловейко.
– Звучить неймовірно, – голос Венді пом’якшав. Вона не могла придумати причину, чому б давня подруга обманювала б її.
– Так. – Соловейко почувалася так само. Якби вона не чула це на власні вуха і не перевірила своєю здібністю, то не повірила б так швидко. Тепер, озираюсь назад, Роланд, як і говорив, коли вони були на сторожовій вежі, рідко брехав. За два місяці спілкування з ним вона виявила, що він був досить чесним, за винятком того випадку, коли принц приховав істинну причину купівлі крижаної ості, Соловейко була дуже цим задоволена.
Вона спокійно ставилася до того маленького обману. Було б дивно, якби він відкрив усі таємниці незнайомій відьмі.
– Сьогодні ввечері, коли всі повернуться до табору, я хочу повідомити сестрам цю важливу новину! – вона подивилася на Венді та глибоким голосом додала: – Сподіваюсь, ти допоможеш мені переконати їх.
Коли звечоріло, відьми, які були зайняті справами за межами табору, поверталися одна за одною. Побачивши, що Соловейко безпечно повернулась, вони були дуже щасливі, збираючись навколо неї, щоб поставити запитання. Соловейко робилося важко на серці, коли бачила білу тканину, пов’язану на їхніх руках. Невимушено відповівши на кілька запитань, вона підняла руку, щоб заспокоїти їх.
Соловейко почала говорити. Про те, як вона прослизнула до Прикордонного Міста. Про зустріч з Роландом, Анною і Наною. Про будівництво стіни, парову машину, затим про боротьбу з демонічними звірами. І, нарешті, про те, як Анна досягла повноліття. Соловейко дістала креслення парової машини, щоб довести всім – це не брехня.
Багато відьом жили ізольовано після вступу до Союзу Співпраці, їм важко уявити зовнішній світ, тож вони уважно слухали. Коли Соловейко розповіла, що Анна пережила повноліття без ускладнень, натовп захвилювався. Це та подія, що мучила відьом все життя. Вони страждали від холоду і голоду, відділившись від інших людей, вони попрямували до Непрохідного гірського хребта у пошуках Святої Гори. Якщо слова Соловейка є правдою, є лорд, готовий прийняти їх усіх, а також є спосіб уникнути демонічного поглинання, то хіба це не краще, ніж міфічна Свята Гора?
У цю мить натовп утворив шлях для зеленоволосої відьми, на обличчі якої була зображена змія, вона підійшла до Соловейка.
– Шановна наставнице, вітаю. – Соловейко вклонилася їй. Ця людина була засновницею Союзу Співпраці – Зміїна Відьма Хакала. Сестри називали її наставницею.
– Я послухала історії, які ти розповідала, – сказала вона хрипким і низьким голосом, – хочеш сказати, що те, чим ми зараз займаємось, неправильне?
– Ні, наставнице, це не історії, я маю на увазі…
– Досить, – вона нетерпляче махнула рукою. – Не знаю, з чим ти зіткнулася, коли була у Прикордонному Місті та що змусило тебе таке сказати. Принц, який співчуває відьмі? Це смішно, ніби співчуття до жаби. – Вона посміхнулась, повернувшись до інших, розкинула руки і голосно запитала: – Сестри! Невже ви забули, що з вами зробили ці смертні?!
Вона вела далі, не даючи Соловейку і слова сказати:
– Так, смертні, ті недалекі люди, що видають себе за служителів богів і спрямовують на нас мечі та батоги. Хіба є в них сила, щоб нас пригнічувати, без божого каменю відплати? Наша сила походить не від диявола, а від богів. Це не церква служить богу, а ми! Сестри Союзу Співпраці Відьом! Свята гора, описана в древніх книгах, місце, де живуть боги!
Що… Соловейко не могла повірити власним вухам, хоча вона давно почала вважати, що наставниця Союзу Співпраці ексцентрична і має нав’язливу ідею щодо пошуків Святої Гори, але все-таки не здавалась божевільною. Хоча Хакала не така привітна, як Венді, та все одно щиро турбувалася про сестер. Але Соловейко не очікувала, що вона так вороже ставитиметься до простих людей.
Невже Хакала приховувала в собі ненависть і гнів протягом останніх років? Чи може бути, що так зване невтручання у мирські справи – це просто накопичення сил для потужної помсти в майбутньому? Соловейко задумалася на тим, чому раптом вона більше не приховує своїх емоцій? Можливо…
– Ми знайшли підказку щодо входу до Святої Гори, все так, як і описувалося у стародавніх книгах! Через двадцять днів, коли на нічному небі з’явиться червоний місяць, ми пройдемо через величезні кам’яні ворота, які піднімаються з-під землі, та досягнемо нашої мети! – вона повернулася і поглянула прямо на Соловейка. – Смертні обдурили тебе. Ми живемо у величезному обмані з самого народження. Страждання в день повноліття – це випробування нашого тіла і нашої волі Богом, лише достойні та наполегливі отримають справжню силу. Щодо церкви, – почала вона з глумливою посмішкою, – це групка смертних, що прикривають свої дію іменем Бога, рано чи пізно вони потраплять до пекла.
– А ти… дитино, ще не пізно повернутися назад, – Хакала зупинилась на мить, – забудь історії, що ти розказувала, і я пробачу твоє невігластво і помилки. Ти знову станеш одною з нас – і ми разом знайдемо мир на Святій Горі.
Серце Соловейка похололо: страждання – це випробування? Ті сестри, що не витримали мук у день пробудження, нікчемні невдахи? Ці твердження такі ж самі, як і у церкви. Відьми навколо схвально сприймали слова Хакали, навіть Венді нічого не сказала… Раптом все стало пустим, менше ніж за секунду засновниця Союзу Співпраці, наставниця для кожної відьми, стала незнайомкою.
Соловейко похитала головою:
– У такому разі я заберу сестер, які готові піти зі мною, а ті, хто залишаться тут… удачі вам.
Як тільки вона збиралася піти, то відчула легке поколювання в нозі. Соловейко поглянула вниз і побачила, що змія з блискучими синіми смугами кусає її… Це магічна змія, тиха, здатна виробляти різноманітні отрути – здібність Зміїної Відьми Хакали.
Тіло швидко охопило оніміння, Соловейко відкрила рота, щоб щось сказати, але темрява поглинула її.
Розділ 58. Втеча
Соловейко
не знала скільки це тривало, але коли вона отямилася, то виявила, що її руки
прив’язані до дерев’яного стовпа. Мотузки були також навколо талії та ніг. Вона
спробувала звільнити себе, рухаючись туди-сюди, але тіло і дерев’яний стовп
були так близько, що не можливо поворухнутись.
Далі вона хотіла скористатися своєю здібністю, але знайоме почуття не з’явилося, схоже, що їй заблокували доступ до магії. Соловейко поглянула вниз і побачила призматичний камінь, який звисав на шиї.
– Ти прокинулася, – Хакала підійшла до неї. – Як тобі отрута скам’яніння? Я покладала на тебе великі сподівання, Соловейко. Однак ти їх не виправдала.
– … – Соловейко глибоко вдихнула. – Ти приховувала камінь божої відплати, Хакало, ти розумієш, що робиш? – цей камінь кайдани, які використовує церква для придушення відьом, але зараз його використовувала їхня наставниця! Ще більше її розгнівав спокій на обличчях інших людей, вони немов не бачили в цьому нічого поганого. «Дідько, – подумки закричала Соловейко, – невже ви не розумієте, що стаєте схожими на тих, кого ми, відьми, ненавидимо найбільше?!»
– Це всього лиш річ, щоб карати неслухняних дітей. – Спокійно сказала Хакала. – А ти, Соловейко, та, хто заслуговує на покарання. Чи… ліпше називати тебе Вероніка? Людина, яка народилася у знатній родині та перетворилася на відьму, все ще жадає високо піднятися?
– Не розумію, про що ти говориш.
– Ти мене сильно розчарувала. Коли Венді врятувала тебе з рук дворян, я думала, ти твердо станеш на бік Союзу Співпраці Відьом. Та поглянь, що ти робиш прямо зараз, коли ми майже дістались до Святої Гори, жадаєш завадити нам досягнути мети! – Хакала похитала головою і коротко розсміялась. – Хочеш відвести сестер до принца? Можливо, ти надто довго була у полоні й рабська поведінка глибоко вкоренилася у тобі, а тому не можеш жити без господаря чи… ти хочеш продати їх дворянам в обмін на повернення свого попереднього статусу!
– Все, що я роблю, це для сестер із Союзу Співпраці, – Соловейко придушила гнів, у цю мить кричати безглуздо. – Я хочу, щоб вони не мучилися у день пробудження, щоб не переймалися щодня тим, де дістати одяг та їжу. У мене немає наміру перешкоджати твоїм планам, але сестри мають право обирати свій шлях самотужки. У Прикордонному Місті відбуваються грандіозні зміни. Креслення парової машини, яке я принесла, одне з них. Вона потужна і може працювати самостійно. За допомогою машини у шахті відкачують воду, і людям більше не потрібно займатись цим щодня.
Хакала насмішкувато спитала:
– Ти про це? – вона повернулася, взяла з рук відьми, що стояла позаду неї, сувій і помахала ним перед Соловейком. – Хоча я не розумію всього, що зображено на цьому малюнку, але купка холодного заліза зібрана разом зможе рухатися, як жива істота? Думаєш, ми трьохрічні діти!
Вона підійшла до жаровні та жбурнула сувій у вогонь.
– Ні! – скрикнула Соловейко, безпомічно спостерігаючи, як креслення перетворюється на попіл.
– Моє терпіння вичерпалось, зараз я даю тобі останній шанс. – Хакала дістала з жаровні залізний прут, кінець якого зробився яскраво-червоним від жару. – Якщо ти визнаєш свою провину перед сестрами Союзу Співпраці, признавши, що спокусилася обіцянками аристократії, я залишу тобі життя, але тебе не омине покарання за те, що ти повірила ворогу. Та якщо ти продовжиш впиратись, я використаю цей прут, щоб пробити твоє серце і прибити твій труп до стовпа, щоб дати урок іншим. – Вона карбувала слово за словом. – Не втрать останньої милості, а зараз скажи мені яке твоє рішення.
Соловейко поглянула на залізний прут, який був досить близько до неї – від його кінчика відчувався пекучий жар. Якби відьма досі залишалася тою боягузкою, то підкорилася і здалася би, так? Але вона попрощалася з минулим, нема більше тої боязкої дівчини. Тепер вона Соловейко, могутня відьма, і навіть смерть не примусить її скоритися.
Відьма заплющила очі, в очікування останнього моменту. Чомусь у голові Соловейка з’явився Роланд.
– Стоп! – раптом вигукнув хтось, вона відчула легке хвилювання і розплющила очі. Венді вийшла з натовпу і сказала Хакалі: – Наставнице, поглянь на білу тканину навколо своєї руки, ми зазнали стількох втрат, невже нам потрібно пережити ще одну?
– Що, вона навіть тебе обманула? Отямся, Венді, все, що вона сказала, брехня!
– Я не знаю, – Венді похитала головою. – Я не планувала йти з нею до Прикордонного Міста, та, гадаю, в дечому вона має рацію. Сестри мають право самі обирати свій шлях.
Вона озирнулась і голосно запитала:
– Хтось хоче піти з нею?
З натовпу ніхто не відповів, запала мовчанка.
– Тож немає проблеми, якщо вона піде сама. – Сказала Венді. – Вона не зробила нічого, щоб наразити на небезпеку Союз Співпраці, а я не можу дивитися, як ти її вбиваєш.
Соловейко зрозуміла значення цих слів, відчуваючи смуток, тому що Венді не повірила їй повністю. Ось чому вона мовчала, коли потрібна була допомога, щоб переконати інших. Але все-таки це відьма з добрим серцем, що готова протягнути руку допомоги навіть коли не згодна з чужою точкою зору.
Після слів Венді у натовпі зазвучав шепіт, затим висловилось кілька людей.
– Так, раз вона хоче повернутись, то нехай іде.
– Церква і біль забрали у нас багато сестер, наставнице, подумайте ще раз.
– Стуліться всі! – люта закричала Хакала. – Якщо я дозволю їй піти, що тоді нам робити коли з’явиться друга чи третя Соловейко? А раптом вона продасть позицію нашого табору церкві, нам не буде куди тікати! – гамір не стих, тож вона повела рукою, щоб ударити Соловейка залізним прутом. Але Венді встигла першою, піднявши вітер і збивши Хакалу з ніг.
Затим вона кинула монетку, махнула рукою, і монетку огорнув повітряний потік, що поніс її до Соловейка. Повітряний потік зник поряд із Соловейком, але монетка продовжила летіти, влучивши точно в камінь божої відплати.
Прозорий призматичний камінь зламався.
– Зрадниця! – крикнула Хакала, піднявшись із землі. Вона підняла руки – до Венді й Соловейка – дві змії з’явилися нізвідки, одна кинулася до Венді та вкусила її в руку, а інша не знайшла свою жертву.
Мотузка впала на землю, не розірвана і не порізана, але Соловейка більше не було.
Думаючи про її здібності, Хакала відчула, як холодний піт стікає по спині. Вона використала всю свою магічну силу на чарівних змій, що сяяли різноманітними кольорами, вириваючись з грудей і утворюючи стіну. Хакала зробила крок назад ——
Однак Соловейко була швидша за неї.
Лише один крок… Всього лиш один крок – і вона з’явилася позаду відьми. Залізний прут, який мав пройти крізь серце Соловейка, пройшов крізь тіло Хакали.
Коментарі
Дописати коментар