Роман ЗЦВ. Розділи 630-631
Розділ 630. Полонена безгрішна | Розділ 631. Минулі і нинішні обіцянки
Розділ 630. Полонена безгрішна
Ніколи в житті Соловейко не відчувала такого каяття і такого жалю.
Вона думала, що поки знаходитиметься поряд з Роландом, ніхто не зможе завдати йому шкоди.
Але ось вона стояла у спальні замку в місті Глибока Долина без жодної подряпини на тілі, а непритомний Роланд лежав на ліжку вже кілька днів.
В його тілі не було жодних ознак магічної реакції, а внутрішні органи – цілі. Це не прокляття, не насіння Вічного Сну, не вплив якоїсь вбивчої здібності, що могла руйнувати органи. Навіть обізнана Агата не змогла розгадати що це була за сила і як подолати її вплив.
Вони використали всі методи, щоб розбудити його, але безуспішно. Роланд не реагував на зовнішні подразники. Якби не дихання і серцебиття, він би нічим не відрізнявся від мерця.
Нарешті Соловейко зрозуміла застереження Агати.
Не було абсолютного захисту від сили відьом.
На жаль, це усвідомлення прийшло надто пізно.
Раптом за дверима почулися квапливі кроки. Блискавка штовхнула двері і вигукнула:
– Безгрішна прокинулася!
Відьми в кімнаті різко заворушилися.
– Не поспішайте, нам нема сенсу іти туди натовпом, щоб розпитати, – сказала Венді. – Крім того, ми не знаємо її здібності. З міркувань безпеки буде краще, якщо пані Агата і Соловейко підуть для з’ясування ситуації.
Вона була старшою відьмою, яку сестри глибоко поважали, тож її спокійний тон трохи заспокоїв інших.
Соловейко глибоко вдихнула і кивнула Венді:
– Залиш це мені.
Після років перебування в бігах вона знала, що негативні емоції не допомагали змінити ситуацію. Особливо в такий критичний момент Соловейко не могла уникати відповідальності за допущену велику помилку.
Вона мала повернути Його Величність Роланда.
– Ходімо, – зітхнула Агата.
Перш ніж вийти з кімнати, Соловейко не могла не озирнутися – вона побачила Анну, яка нерухомо сиділа в узголів’ї ліжка. Очі дівчини були прикутими до Роланда, ніби ніщо інше не могло привернути її увагу.
Почуття провини посилилося.
……
Однак з кімнат для слуг на першому поверсі замку була перетворена на спеціальну тюремну камеру. У всі чотири стіни вмурували десятки божих каменів відплати. Утворені чорні діри складалися у шари, що утворювали клітку, яка блокувала здібності відьми. Лише стоячи у центрі кімнати можна було використати магічну силу.
Соловейко знала, кого вони збиралися допитувати.
Після битви солдати першої армії знайшли трьох живих безгрішних у квадратній ямі, що з’явилася в третій траншеї. Двоє були непритомними, а одна при свідомості і тремтіла. Від останньої вони дізналися, що під землею ховалося п’ятеро безгрішних, а саме: Зеро, Ізабелла, Чорна Вуаль, Меггі і Ваніль. І при свідомості була остання.
За словами Ваніль, вони з Меггі відповідали лише за пошук Його Величності Роланда і таємне переміщення інших трьох відьом на поле бою, тому вони мало що знали. Стосовно ж Зеро, Ізабелли і Чорної Вуалі – то це були безгрішні, якими безпосередньо керував Папа. Їхній статус був еквівалентним статусу архієпископа, а їхні здібності були таємницею Святого Міста, тому мало хто знав подробиці. Тепер, коли Чорна Вуаль мертва, а Зеро зникла, єдиною, хто могла їм щось розповісти, була Ізабелла.
Після обстеження вони з’ясували, що відьма втратила свідомість, бо вичерпала магічну силу. Ізабелла мала відновитися природним шляхом, їм всього лише потрібно було почекати день або два. Крім того, в руці безгрішної знайшли знищену дивну печатку, але через повне руйнування магічних каменів Агата не змогла визначити, до якого типу вона належала.
Вони не очікували, що Ізабелла проведе в комі п’ять днів. Соловейко так хвилювалася, що вже хотіла розбудити безгрішну за допомогою ножа. Якби не вмовляння Венді, вона б уже це зробила.
– Це ти виявила, що вона прокинулася? – запитала Агата у Блискавки.
Юна відьма похитала головою:
– Вона прокинулася сама. Коли настала черга Попіл перевірити її, то безгрішна сиділа біля узголів’я ліжка, вона сказала нам, що така в’язниця її не утримає.
Обличчя Соловейка спохмурніло:
– Вона нас провокує?
– Дізнаємося, коли запитаємо, – спокійно відповіла Агата.
Пройшовши крізь охоронні пости першої армії, дві відьми увійшли до тісної кімнати без вікон. Смоляні факели під стелею випромінювали тьмяне жовтувате світло. У кімнаті не було нікого крім дерев’яного ліжка і низького столика.
Безгрішна нерухомо сиділа в узголів’ї ліжка. Її хвилясте волосся спадало на плечі і мало золотисто-червоний відтінок у світлі вогню. На ній досі був закривавлений одяг священника, а пил на обличчі перетворився на жовті плями.
– Здається, Зеро повністю провалилася, – перш ніж Соловейко встигла поставити запитання, безгрішна першою порушила мовчання. – Вона не змогла стати улюбленицею бога…
– Улюбленицею бога? – глумливо посміхнулася Соловейко.
– Не хвилюйтеся, я розкажу вам все, що знаю, – Ізабелла тихо зітхнула, вона ніби не почула сарказму у словах співрозмовниці. – А потім… залишу рішення на вас.
Соловейко була приголомшена ставленням безгрішної, бо відчувала, що та говорили щиро.
Але тепер здаватися було пізно.
– Хіба ти раніше не сказала, що ця в’язниця тебе не втримає? А тепер вирішила скоритися долі?
– Моя здібність дозволяє усувати ефект божого каменю відплати. Якщо я маю можливість застосувати силу, то неважливо, наскільки багато їх буде, – повільно сказала Ізабелла. – Але це все, я не можу проходити крізь стіни чи пробиратися під землею, тому не було сенсу готувати для мене таку особливу кімнату.
– Твоя сила може впливати на божий камінь? – здивувалася Агата.
– Вони виглядають як бездонні чорні діри, але так… – прямо сказала Ізабелла, – я можу усунути їхній вплив.
– Хочеш сказати, що божий камінь відплати, який носив Його Величність Роланд, втратив свій ефект через твій вплив? – Соловейко стиснула кулаки.
– Тоді у мене не було іншого вибору. Зеро була засліплена Богом і твердо вірила, що лише вона зможе здобути його усмішку.
Агата м’яко стиснула руку Соловейко і запитала:
– Це Зеро занурила Його Величність Роланда у кому? Яка її здібність?
– У кому? – Ізабелла злегка нахмурилася. – Поле Битви Душ має негайно визначити переможця. Якщо Роланд не перетворився одразу на Зеро, це означає, що вона не змогла його поглинути. Невже він не може прокинутися через те, що не здатен витримати величезної кількості спогадів?
Соловейко і Агата перезирнулися:
– Поле Битви Душ?
– Так, – низьким голосом сказала Ізабелла. – Це битва душ і битва волі. Переможений втрачає все, а переможець… здобуває все. Відколи Зеро пробудилася відьмою, вона ніколи не програвала на полі Битви Душ. Вона поглинула тисячі смертних і відьом. Крім їхніх спогадів і знань, вона також здобула довге життя… Зеро прожила вже понад двісті років. – Тут Ізабелла з деяким сумом заплющила очі: – Ніколи не думала, що її зможе перемогти смертний принц.
Розділ 631. Минулі і нинішні обіцянки
Вислухавши від Ізабелли опис Битви Душ, серце Соловейка поступово опустилося вниз:
– Хочеш сказати, що ти теж не знаєш, як вивести Його Величність з коми?
Безгрішна похитала головою:
– Нема прецедентів для таких випадків, я справді не знаю, як вирішити цю проблему… Однак, коли Зеро поглинула Ґарсію, вона деякий час була у трансі. Пізніше вона пояснила, що знайшла дещо цікаве у пам’яті третьої принцеси, тому їй знадобилося більше часу. Життя Зеро було складнішим, ніж у будь-кого іншого. Я думаю, що Роланду знадобиться більше часу, щоб прийняти цю пам’ять як частину своєї. Але доки він живий, то зможе прокинутися природним шляхом.
Соловейко не могла судити, був зміст цих слів правдою чи ні, вона могла лише визначити, що співрозмовниця не брехала. Принаймні для безгрішної ці припущення були щирою правдою.
Але Соловейко також знала, що ситуація була зовсім не оптимістичною.
Що візьме гору: пам’ять тої, хто понад
двісті років служила церкві, чи двадцять років життя Його Величності? Чи не
загубиться Роланд у плутанині спогадів, так і не прокинувшись?
Навіть якщо йому справді вдасться прийняти всі спогади Зеро і прокинутися, чи залишиться він тим самим Роландом Вімблдоном, четвертим принцом Сірого Замку… а також тим, ким вона захоплювалася?
Через наплив думок Соловейко майже не могла контролювати розум.
Тепер вона зрозуміла, чому Венді попросила Агату піти з нею.
– Поговоримо про церкву, – сказала Агата після короткого мовчання. – Як багато тобі відомо про попередницю церкви – Федерацію?
– Я знаю майже все, що було відомо Зеро, – відповіла Ізабелла. – Ви досі сумніваєтеся у тих листах? Відколи Зеро зайняла місце Папи, усі безгрішні, що були визнані таємною радою, могли увійти до бібліотеки і прочитати історію, яка була прихована чотириста років тому. Записи у листах про царство відьом і демонів правдиві.
– Якщо вам відомо лише ті крихти з листів, то вони не мають для нас цінності, – посміхнулася Агата. – Це для вас усіх царство відьом – історія, але для мене – це частина життя. Я відьма з Федерації.
Тепер настала черга Ізабелли дивуватися.
– Що… ти сказала?
– Я прибула зі Святого Міста Такіла понад чотирьохсотлітньої давності і на власні очі бачила, як воно було зруйновано. Демони – не рідкість. Вони досі займають більшу частину земель Царства Світанку. У Туманному лісі на захід від Сірого Замку і в місці, де витікає річка Червона Вода є табори демонів. Роланд уже стикався з ними.
Безгрішна завмерла і довгий час не могла знайти слів.
– Це лише питання часу, коли ми вступимо у війну з демонами. Ми всі знаємо, що наближається Битва Божої Волі. Якби церква не чинила нещадний тиск, Роланд би не вирішив проводити вирішальну битву у такий час, щоб усунути цю проблему, – Агата зробила паузу. – Я хочу знати, як Федерація перетворилася на церкву?
– Це… – через деякий час Ізабелла оговталася. – В історичних книгах згадується, що під час втечі у Федерації відбувся внутрішній конфлікт, це сталося у північно-західній частина Непрохідних гір. Причина не описана детально, нам відомо лише те, що Федерація поділилася на дві фракції. Одну очолювали відьми Такіли – вони відправилися до руїн лабіринту в горах, а друга складалася з відьом міста Падучої Зорі – вони успадкували заповіт пані Акаліс і продовжили рухатися на північ, аж поки не оселилися біля підніжжя плато Гермес. Друга фракція і стала церквою.
– Внутрішній конфлікт під час втечі? – Агата нахмурилася: – Та це ж самогубство.
– Автор історичної книги думав так само. Федерація зазнала великих жертв у внутрішньому конфлікті. Це не тільки призвело до втрати двох надзвичайних, вони також повністю втратили зв’язок зі смертними, що також тікали. – Ізабелла зітхнула: – Стосовно подальшої Війни Віри, то вона була потрібна лише для полювання на тих небойових відьом, які не належали до міста Падучої Зорі. Тільки таким чином церква могла повністю поховати історію минулого.
– Поховати минуле для того, щоб було легше полювати на відьом і створювати несвідому армію божої кари? – Соловейко холодно сказала: – Ви всі божевільні.
– Якби не цей внутрішній конфлікт, чотири королівства ніколи б не вийшли з-під контролю і були від самого початку в руках Федерації. Тоді б розмір армії божої кари був би навіть більшим, – спокійно сказала Ізабелла. – Звичайно, у Роланда Вімблдона зараз є краще рішення, тому Святе Місто Гермес, ясна річ, більше не потрібне.
– Здається, ти не маєш особливої прив’язаності до церкви, – насмішкувато сказала Соловейко.
– Поки можна перемогти демонів, мені байдуже, хто правитиме континентом. Це також був початковий намір Федерації. – Безгрішна заплющила очі: – Хоча Зеро була божевільною, але її готовність битися з демонами була сильнішою, ніж у більшості людей. Ось чому я вирішила допомогти їй цього разу.
Почувши це, Соловейко не втрималася і витягнула кинджал.
– Якщо її вбивство допоможе розбудити Роланда, я не стану тебе зупиняти, – тихо сказала Агата.
Через деякий час Соловейко сердито вклала кинджал назад у піхви.
– До речі, я маю сказати вам ще одну річ, – раптом заговорила Ізабелла, коли вони збиралися піти. – Хоча Зеро дозволила безгрішним заходити у бібліотеку храму, щоб читати книги, вона нікому не дозволяла наближатися до молитовної кімнати на верхньому поверсі. Мені вона лише сказала, що коли хтось стоїть там, він може прямо зустрітися з Богом.
……
Коли вони вийшли з «тюремної камери», Соловейко гупнула по стіні:
– …Прокляття! Ми досі не знаємо способу, як розбудити Його Величність!
– Ми зробили все, що могли. Залишається лише чекати, – втішала її Агата. – У будь-якому разі, спочатку повідомимо іншим те, що ми дізналися.
– Вона заплатить за це, обіцяю!
– Тільки не вбивай її, вона ще може нам знадобитися… і коли ми матимемо справу зі Святим Містом, і коли досліджуватимемо таємницю божого каменю.
Незабаром відьми зібралися перед спальнею і слухали Агату, яка повторювала почуте від безгрішної. Однак Соловейко думками вже була далеко.
Вона тихенько відійшла у куток, занурилася в туман і проникла до спальні Роланда.
У тихій кімнаті, крім неї, була лише Анна.
Соловейко повільно підійшла до ліжка і побачила, що юна відьма тримала Роланда за праву руку і щось шепотіла.
Затамувавши подих, вона почула шепіт Анни.
– Пам’ятаєш, що я тобі казала?
– Якщо ти помреш, я відведу тих, хто готовий і далі йти твоїм шляхом, на Сонний острів і боротися з церквою до кінця.
– Але ти ще живий.
– Просто спиш.
– Тому я чекатиму.
– День, рік або навіть усе життя. Поки ти дихатимеш, я завжди буду поряд з тобою.
– Не хвилюйся, спи спокійно.
– Я піклуватимуся про тебе.
Соловейко відчула, як стиснулося серце. Біль був навіть нестерпнішим за фізичні рани. Вона не стрималася, нахилилася і міцно притиснула руку до грудей.
Теплий потік затуманив їй очі.
Коментарі
Дописати коментар