Роман ЗЦВ. Розділи 632-633
Розділ 632. Пробудження від глибоко сну | Розділ 633. «З поверненням»
Розділ 632. Пробудження від глибоко сну
Світло пронизувало темряву, і, коли його затуманений зір звик до світла, першою в очі впала білосніжна стеля. Роланду знадобилося кілька секунд, щоб позбутися запаморочення від пробудження. В міру прояснення зору, він усе більше відчував, що щось не так.
Де це?
Він різко сів і зрозумів, що спав у кімнаті, яка нагадувала сучасну спальню. Під ним було м’яке ліжко, з одного боку стояли настільна лампа і коробка з паперовими серветками, а з іншого – червонувато-коричнева шафа. Сліпуче сонячне світло пробивалося крізь жалюзі і рівномірно лилося на килимок і його руки, злегка обпікаючи шкіру.
Прокляття! Невже бій ще не закінчився?
Сонливість Роланда негайно розвіялася. Він скотився з ліжка і простягнув руку, щоб викликати пістолет для самооборони, але навіть після довгого часу рука залишалася порожньою.
Його серце стиснулося.
Невже… правила бою знову змінилися?
Це було б дуже неприємно. З навичками і швидкістю безгрішної, якщо вони будуть битися голіруч, то він програє.
Крім того, вона говорила, що як арену для битви використовувалося місце, що залишило глибокий слід у пам’яті, чи не так? Але він не мав жодних спогадів про цю кляту кімнату!
Роланд навшпиньки підійшов до дверей спальні, приклав до них вухо і якусь мить прислухався. Ззовні долинали уривчасті голоси, ніби хтось розмовляв.
Він обережно взявся за ручку і відчинив двері – перед ним відкрилася просторіша кімната, облаштована як вітальня. Поруч з порожнім диваном з дзижчанням крутив крилами старий настільний вентилятор. Перед диваном стояв журнальний столик і настільний телевізор. Картинка на екрані мерехтіла, схоже, саме з нього долинали голоси.
Крім того, у вітальні нікого не було.
Ситуація була дещо дивною.
Роланд глибоко вдихнув і повільно зайшов до вітальні.
Червона стрічка, прикріплена до вентилятора, тріпотіла у повітрі – прохолодний вітерець підняв йому настрій. Лише тепер він зрозумів, що у кімнаті трохи душно, а стрекотіння цикад за вікном говорило, що зараз була літня пора.
На дивані було розкидано кілька журналів. Роланд узяв один і погортав – усередині були модні новини і гороскопи. На диво наївний вміст, ніби вони призначалися для зовсім юних дівчат, що не подорослішали як слід.
Він нахмурився ще більше.
Що в минулому житті, що в теперішньому, він би не став купувати такі журнали. Очевидно, що цей будинок йому не належав.
В цей момент телевізійні новини привернули увагу Роланда.
– Вчора ввечері в університеті міста стався вибух невідомого походження, пошкоджено навчальний корпус. На фото з місця подій видно, що дах будівлі обвалився, а по землі розкидане розбите скло. Що саме стало причиною? Зв’яжемося з репортером на місці подій.
Він не втримався і розкрив рота, майже не вірячи власним очам…
– Всім доброго дня, зараз я перебуваю біля навчального корпусу, де стався вибух, – на екрані з’явилася репортерка, а будівля на тлі була полем бою, де вони з Зеро билися! – За словами очевидців, вибухи лунали безперервно, а полум’я охопило половину неба. На щастя, зараз літні канікули і студентів у кампусі залишилося небагато, тому обійшлося без жертв. Наразі поліція перекрила всю територію університету. Студенти, які залишалися у кампусі, переїхали до сусідніх гуртожитків, вони під опікою викладачів. Однак причина вибуху досі не встановлена.
– Що ви думаєте про цей інцидент?
– Єдине, що можна сказати, – це надзвичайно дивно. Усім відомо, що у навчальному корпусі неможна прокладати газопровід, крім того, осередок вибуху був на верхньому поверсі. – Репортерка вимовила на одному подиху: – Дехто припускає, що це була авіакатастрофа, дехто каже, що це був невеликий метеорит, а дехто навіть стверджує, що це були інопланетяни. У будь-якому разі, щойно поліція озвучить офіційний висновок – я негайно повідомлю про це вам.
– Дякую, – кивнув ведучий. – А тепер перейдімо до наступних новин. Літня спека нестерпна, школярі і студенти мають насолоджуватися довгоочікуваними канікулами вдома, а не брати участь у різноманітних позакласних заняттях. Управління освіти видало повідомлення про заборону відкриття репетиторських класів. Якщо ви виявили таку ситуацію, то можете зателефонувати на гарячу лінію…
Роланд не слухав, що там далі говорили. Його думки були заповнені зруйнованою навчальною будівлею. Хіба битва душ не була просто ілюзією?! Як це можливо?
Постоявши деякий час, він раптом щось усвідомив і кинувся до виходу з вітальні та відчинив металеві двері – хвиля тепла негайно влилася у кімнату.
Перед ним постало сучасне місто!
Вдалині височіли багатоповерхівки, утворюючи густі бетонні джунглі. Неподалік була жвава вулиця, по якій постійно рухалися автомобілі та йшли пішоходи. Схоже, він стояв у зовнішньому коридорі багатоквартирного дому. Озирнувшись, Роланд побачив золоту табличку з написом 0825, що знаходилася по центру дверного полотна, яке, очевидно, виготовили з низькоякісного матеріалу. Якщо він все правильно зрозумів, то це була 25 кімната на 8 поверсі.
– Чи не могли б ви відійти вбік і не блокувати прохід?
Трохи сполоханий Роланд повернув голову і побачив, що з якоїсь сусідньої квартири вийшла людина, – на нього нетерпляче дивилися жінка середнього віку. Коли він повернувся, щоб пропустити її, вона холодно пирхнула і пройшла повз нього, водночас з цим до його ніздрів долетів сильний запах дешевих парфумів.
– Серйозно, не має роботи, а ще бігає у самих лише майці і шортах. Як йому не соромно в такому віці? – жінка бурмотіла собі під ніс, але її голос долетів до вух Роланда. Це давнє вміння, яке було доведеним до досконалості.
Роланд повернувся до квартири і грюкнув дверима.
– Зеро! Виходь!
– Не марнуй час на хованки!
– Це твій новий трюк? Зібрати воєдино шматки моїх спогадів?
– Не сміши мене, це лише ілюзія!
Після криків у кімнаті все ще нічого не змінилося.
Роланд схопив склянку на журнальному столику і розбив об стіну – посипалися друзки.
«То ось як ти не хочеш мене відпускати? – подумки насміхався він. – Хочеш затримати мене назавжди у цьому світі свідомості? Ти не можеш замкнути мене, Зеро!»
Роланд, не вагаючись, взявся до дій.
Якщо припустити, що це була ще одна ілюзія, схожа на битву душ, то як він міг втекти?
Самогубство, безумовно, було останнім варіантом, тому Роланд вирішив почати з чогось простого – і створити падіння.
Він переставив кілька стільців і постав їх один на одного, починаючи з великого і до малого, спинками до дивана, щоб не постраждати, якщо не вдасться.
Закінчивши, Роланд став на вежу зі стільців, що постійно похитувалася, і повільно піднявся на найвищу точку. На вершині його голова майже торкалася стелі, а падати на спину було справді лячно.
Але тепер, коли Роланд пережив кілька різних смертей, цей психологічний бар’єр більше не був проблемою.
У той момент, коли вежа гойдалася туди-сюди, він почув, як хтось відімкнув вхідні двері.
Невже це повернувся справжній власник квартири?
Він не зміг втримати баланс і вежа зі стільців упала.
У хаосі падіння Роланд щосили намагався повернути голову – він побачив, як до квартири увійшла дівчина з рюкзаком на плечі. Їй було років 11 або 12, але завдяки довгому білосніжному волоссю і світло-червоним очам він негайно впізнав її!
Зеро!
Вона, безсумнівно, також побачила Роланда – і на її обличчі відобразилося здивування.
– Що ти робиш?! Дядьку…
Сцена в мить перевернулася, ніби світ став догори дриґом. Роланд різко підскочив і двічі протяжно видихнув. Перед його очима знову з’явилася знайома кімната.
Сірі кам’яні стіни з крихітними тріщинами, щільні оксамитові штори і магічні камені, що тихо світилися…
Це… Беззимне місто?
Гуп.
Почувся звук дерев’яного тазика, що впав на підлогу.
Роланд подивився у напрямку звуку і побачив Анну, яка завмерла у заціпенінні. Таз, що впав на підлогу, кілька разів крутнувся, і гаряча вода намочила значну частину килима.
І потім дівчина кинулася до нього.
Розділ 633. «З поверненням»
– Ти схудла…
Прошепотів Роланд, погладивши її по щоці після довгих обіймів.
Очі Анни все ще були чистими, як озерна вода. Попри солоні брижі, його постать досі чітко відбивалася в блакитних очах. Однак дівчина явно сильно схудла. Крізь одяг він відчував виступ хребта на спині, ключиці під шиєю були різко окреслені, а обличчя більше не було таким круглим, як він пам’ятав.
– Вибач, що змушую хвилюватися.
Вдихнувши легкий запах, який вона випромінювала, Роланд відчув давно втрачений спокій у серці. Це була всього лише мить, але здавалося, що вони зустрілися через століття.
Анна похитала головою і витерла сльози з очей об комір Роланда.
– Я рада, що ти прокинувся.
– Скільки я був у комі? Три дні… тиждень? – однак побачивши, як схудла Анна, він був трохи невпевненим стосовно строку.
– Більше ніж місяць.
Роланд був приголомшений:
– Що?
– Якщо точніше, то місяць і двадцять два дні. – Дивлячись на його застиглий вираз обличчя, Анна не втримала й усміхнулася: – Зараз осінь. Ти не помітив, що штори поміняли?
Він був у комі майже два місяці? Роланд недовірливо поворухнув руками й обережно підтиснув пальці на ногах, однак не відчув жодного дискомфорту.
– Тоді… як я їв?
– Ти нічого не їв, – Анна сперлася на його плече, міцно схопившись за одяг Роланда, ніби боячись, що він знову засне. – Дехто їв замість тебе.
– Е… таке можливо?
– Це здібність відьми Сутінь з Союзу Криваве Ікло. Вона посадила у тебе Насіння Симбіозу, їй просто було потрібно їсти трохи більше, ніж зазвичай.
«То це можна використовувати таким чином!» Роланд подумки дивувався. Цей симбіотичний зв’язок, очевидно, був чимось більшим, ніж просто збереженням життя. Судячи з того факту, що м’язи на руках і ногах анітрохи не атрофувалися – це було еквівалентним повному з’єднанню двох форм життя і спільному використанню системи кровообігу.
Зітхнувши, Роланд подивився на дерев’яний таз, що лежав на підлозі.
– Дякую, що піклувалася про мене ці дні.
Жодних сумнівів, раз тіло після такого тривалого сну залишалося сухим і чистим, хтось час від часу мав обмивати його і переодягати. Це був виснажливий процес, для якого були необхідні терпіння і любов, щоб займатися цим день за днем.
– Порівняно з тим, що ти зробив, це ніщо, – м’яко сказала Анна. – Ти виконав обіцянку, яку дав відьмам, і переміг церковну армію. Тепер кожна сестра у Союзі Відьом готова зробити для тебе все, що завгодно. Навіть якби це була не я, знайшлося б багато охочих піклуватися про тебе.
– Але я волію, щоб це робила ти, – поглянув на неї Роланд і нахилив голову, щоб поцілувати.
Через деякий час вони неохоче розділилися. Щоки Анни спалахнули рум’янцем.
– До речі, я маю швидко розповісти іншим. Вони довго чекали цього дня.
– Не хочеш продовжити? – лукаво усміхнувся Роланд.
Вона підсвідомо нахилила голову:
– Ти щойно прокинувся і маєш добре відпочити…
– Але я відчуваю себе повним сил.
– Цього недостатньо, – Анна підняла руку і кілька разів стукнула його кулаком. Потів вона підібрала тазик і пішла до дверей спальні. Дівчина озиралася майже на кожному кроці: – Я скоро повернуся.
– Я виспався, не хвилюйся, – усміхнувся їй Роланд.
Лише після того, як Анна вийшла і зачинала за собою двері, він нахмурився.
Чому він так довго був у комі? Чи могло це бути якось пов’язано зі сценою, що була уві сні?
Роланд відчув якийсь неспокій.
Зазвичай зміст сну швидко забувався після пробудження. Сон міг повністю вивітритися з пам’яті менш ніж за добу, але він досі чітко пам’ятав те, що сталося.
Та дівчина років 11 або 12 справді була Зеро?
Чому вона називала його дядьком?
І той приголомшений вигляд зовсім не здавався фальшивим.
Що більше Роланд про це думав, то сильніше усвідомлював: там було багато дивних речей.
Місто уві сні точно стояло не там, де він жив у минулому житті. Кампус, який показували по телевізору, був найпереконливішим доказом. Університет мав бути побудований на горі і вписуватися до мальовничого пейзажу. В районі навколо університету не дозволялося зводити багатоповерхівки, але у випуску новин на тлі виднівся сірий горизонт із хмарочосів.
Проблема була також і з житловим будинком. Судячи з сусідніх будівель і зовнішніх коридорів – це були споруди найстарішого типу з трубоподібними конструкціями, їх зводили у 1970 і 1980 роках. Вони різко контрастували зі жвавою вулицею за кілька сотень метрів і висотними будівлями вдалині.
Поєднання темно-зелених металевих дверей, старого настільного вентилятора і кольорового настільного телевізора також було дуже дивним. Якщо це не було особливим захопленням власника квартири, практично ніхто не став би прикрашати свою вітальню таким чином.
Все здавалося реальним, але насправді було повно дірок.
Істеричний крик Зеро «Я тебе не відпущу» перед зникненням були прокляттям чи погрозою? Невже вона сподівалася збити його з пантелику, вигадавши такий незграбний сон? Якщо все це лише заради того, щоб він побачив кілька кошмарів, – то це було надто показово і перебільшено.
Поки Роланд роздумував, за дверима почувся шум.
Група відьом влетіла до спальні й оточила його. Під їхніми уважними поглядами Роланд трохи зніяковів.
– Кхм-кхм… У будь-якому випадку, зараз я в порядку. У ці дні…
Блискавка не дочекалася, поки він закінчить, стрибнула на велике ліжко й обійняла його за шию.
– Слава богу, – Венді склала руки перед грудьми, її голос був сповнений нестримного хвилювання, – ви нарешті прокинулися.
– Який проблемний тип, – скривила губи Лілі, – примусив нас так довго хвилюватися.
– Ти теж хвилюєшся за інших? Яка рідкість, – пробурмотіла Таємничий Місяць.
– Смертні тендітніші за відьом. – Агата дістала магічний камінь балансу, простягнула його в бік Роланда і подивилася: – Хм… Не бачу жодної магічної реакції. Здається, ти не успадкував здібності Зеро. Що ти пам’ятаєш? Чи є в тебе спогади про буття Папою?
Роланд здивувався:
– Ти знаєш про цю здібність?
– Ми схопили безгрішну з церкви й отримали від неї інформацію.
– Он як… Але я, здається, не отримав її спогадів.
– Стривайте, а якщо він заплутався у спогадах тривалістю більше ніж двісті років і більше не є четвертим принцом? – Попіл ступила вперед. – Хто може довести, що він Роланд, а не Зеро?
– Будь ласка, не створюй проблем у такий момент, добре? – Андреа зиркнула на неї.
– Це – Його Величність Роланд, я впевнена у цьому, – голос Соловейка пролунав з іншого боку ліжка. Роланда здивувало те, що вона не з’явилася з туману, як робила це завжди.
А далі були Нана, Сувій, Листочок… Огорнутий стурбованими голосами відьом, він відчув, як тепло наповнило все його тіло.
Останньою була Тіллі.
Вона взяла Роланда за руку і з усмішкою сказала:
– З поверненням, брате.
Коментарі
Дописати коментар