Роман ЗЦВ. Розділи 634-635
Розділ 634. Більше нема чого боятися |Розділ 635. Будинок душ
Розділ 634. Більше нема чого боятися
Через годину Роланд нарешті зрозумів, що сталося за час його коми.
Церква, безсумнівно зазнала важкого удару. Армія божої кари була майже знищена, понад половину армії суду було вбито. Серед понад 2000 людей, які врятували, було багато тих, хто прийняв пігулки берсерка, тож це лише питання часу, коли їх роз’їсть магія.
Крім того, зник Папа і загинула велика кількість командирів високого рівня, тож після цієї битви Святе Місто Гермес більше не зможе перетнути кордон Сірого Замку. Важко було сказати, чи зможуть вони пережити прийдешні Місяці Демонів.
Проте перша армія також зазнала великих втрат.
Головним чином це сталося через несподівану атаку відьми на ім’я Чорна Вуаль. Всі солдати, які зустрілися з нею поглядом і не носили божий камінь відплати, постраждали у той чи інший спосіб Серед понад 700 жертв 80% були спричинені Чорною Вуаллю.
Коматозний стан Роланда також сильно вплинув на моральний дух армії.
У такій ситуації Залізна Сокира наказав військам відступати.
На щастя, ратуша функціонувала в повну силу. Завдяки злагодженим діям чиновників проблем не виникло. Публіці оголосили, що Його Величність був поранений у бою і потребував відновлення. А похороном загиблих воїнів першої армії займалися Залізна Сокира і Баров.
Вислухавши розповідь відьом, Роланд дуже зацікавився спійманими безгрішними.
– Кажеш, вони не мають прихильності до церкви? – Він подивився на Агату: – А відьма на ім’я Ізабелла готова допомогти нам боротися з демонами?
– Ні Ваніль, ні Меггі не були виховані архієпископами. Їх взяли з монастиря лише для виконання цього завдання. Соловейко підтвердила це, – відповіла Агата. – Однак Ізабелла дуже дивна. Їй, здається, байдуже, кому служити, лише б перемогти демонів. Вона сказала, що це ідея, яку їй прищепив попередній Папа.
– Що думаєш?
– Я пропоную поки що залишити Ізабеллу тут.
– Але вона безгрішна, вихована церквою, і наш ворог! – насупилася Сувій. – Якби не вона, відьма на ім’я Зеро взагалі не змогла б завдати школи Його Величності.
– Наскільки мені відомо, Венді також була вихована церквою.
– Це інша справа! Вона ніколи не завдавала шкоди іншим.
– Ізабелла також ніколи не завдавала прямої шкоди іншій відьмі. Її здібність діє лише на божі камені, дуже мало відьом носять щось подібне, – спокійно сказала Агата. – Соловейко підтвердила, що вона не бреше.
– Це так? – Роланд подивився на інший бік ліжка.
Через деякий звідки пролунала неохоча відповідь:
– Так.
– Найважливішою є її здібність, – продовжила Агата. – Ізабелла згадала, що безпросвітні чорні діри, утворені божим каменем відплати, мають унікальне тремтіння, а вона може створити вібрацію, протилежну цій, і зробити божий камінь неефективним. Можливо, це ключ до розкриття таємниці вбивці магії. Я навіть підозрюю, що вона є природною вбивцею магії. Якщо ми зможемо зрозуміти зв’язок між божим каменем відплати і магічною силою, то є можливість, що ми зможемо робити те саме.
Це викликало неабиякий подив у присутніх.
Для більшості з них божий камінь відплати був перешкодою, яку неможливо подолати. Саме через вплив цього каменю вони страждали від гноблення й утисків, а також були безсилими перед церквою і вельможами.
Роланд задумливо торкнувся підборіддя. Гасіння тремтіння? Це було точно як з властивістю хвиль. Невже магічна сила також поширювалася хвилями?
– У такому разі, поки що залишимо її, – сказав він після короткого мовчання. – Вирішимо, що з нею робити після того, як я з нею зустрінуся.
……
Очевидно, у Беззимному місті не тільки відьми хвилювалися про його безпеку. Після обіду до замку один за одним прибули високопоставлені особи, як Баров, Залізна Сокира і Карл, що отримали звістку про пробудження короля. Побачивши його, всі відчули полегшення, особливо голова ратуші, який навіть пустив сльозу, коли обіймав Роланда.
Оскільки він щойно прокинувся, то не став багато розпитувати про державні справи, зосередившись на простих балачках, щоб заспокоїти їх. Тривала кома змусила тих, хто у Беззимному місті про це знав, панікувати. Тому найголовнішим зараз було підбадьорити людей і повідомити всім, що король одужав.
Увечері на території замку відбувся пишний бенкет. На ньому були присутніми майже всі чиновники ратуші і першої армії, на подвір’ї виставили столи, які заповнили їжею.
Ба більше, Роланд наказав виставити на площі вози з гарячою кашею, щоб люди з усього міста взяли участь у святкуванні.
Після бенкету він повернувся до спальні.
– Соловейко, – тихо покликав Роланд.
Ніхто не відгукнувся.
– Соловейко, – повторив він, – я знаю, що ти тут.
Не було жодного руху.
Роланд зітхнув, обернувся, зробив два кроки і простягнув руку, щоб торкнутися Соловейка.
Вона з’явилася з туману і вже збиралася впасти на коліна, як він підняв її.
О, здається, я став трохи сильнішим.
Однак це не мало значення. Роланд подивився на неї суворим поглядом і, перш ніж вона встигла заговорити, прямо сказав:
– Я знаю через що ти почуваєшся виною, але це не твоя провина. Зрештою я цілий і неушкоджений, тому більше не звинувачуй себе, розумієш?
– Агата чітко попереджала мене, але я все одно… А, В-Ваша Величносте?
Роланд обійняв її.
Це був перший раз, коли він проявив ініціативу обійняти Соловейка.
Роланд приготував багато слів розради, щоб переконати її, але коли настав їх сказати, він не вимовив жодного.
Він знав, чого насправді вона потребувала.
Перед тим, як у нього влучив примарний промінь світла, в яке перетворилася Зеро, Соловейко рішуче відштовхнула його і закрила власним тілом. Роланд чітко пам’ятав, що вона була готова пожертвувати собою. Чого ще він міг просити від такої жінки?
– Почекай ще трохи, – прошепотів Роланд. – Я розберуся з цим.
– Розберешся… з чим?
Він не відповів, але знав, що Соловейко зрозуміє. Її трохи прискорене дихання було найкращим доказом цього.
Мовчання часто завдавало невидимих ран.
Оскільки він не міг закрити на це очі, йому залишалося лише взяти відповідальність на себе.
Навіть якщо це буде терниста дорога.
Потім все тіло Соловейко розслабилося. Коли напруженість зникла, вираз її обличчя знову став твердим.
Коли людина перебувала у моменті вразливості, їй потрібна була всього лише обіцянка.
Тоді очікування мало сенс.
– Добре, я чекатиму, – вона схлипнула.
Сльози текли по її обличчю, але від смутку не залишилося і сліду.
Вологий і теплий дотик ніжності наповнив серце Роланда.
Провівши Соловейко, він міцно заснув.
Коли Роланд розплющив очі, то перед ними знову повстала білосніжна стеля.
Гаразд… знову цей недолугий сон.
Оскільки він уже знав, як звідси втекти, цього разу Роланд був набагато спокійнішим.
Потираючи потилицю, яка продовжувала боліти, він вийшов зі спальні якраз вчасно, щоб побачити біловолосу дівчинку, що вийшла з кухні з тарілками.
– Прокинувся. – Вона насупилася: – Дядьку, ти вчора з глузду з’їхав?
Розділ 635. Будинок душ
– Зеро? – невпевнено запитав Роланд.
Вона закотила очі, нахилилася, щоб поставити тарілки на журнальний стіл, а потім сіла, схрестивши ноги.
– Що ти там робиш? Не будеш снідати?
Голос дівчинки був тихим і ніжним, постать – струнка, а під ніжно-блакитною сукнею вона носила білі панчохи. Її ступні були розміром приблизно з долоню Роланда. Вона повністю відрізнялася від тої божевільної безгрішної, яка кричала, що не відпустить його.
Але оскільки дівчинка не заперечила проти імені, це було рівнозначним визнанню того, що вона була Зеро.
Що йому тепер робити? Вбити її?
Тепер, коли у неї тіло маленької дівчинки, вона не могла розірвати його голими руками, як надзвичайна, чи не так?
Роланд спочатку зайшов до кухні, потайки взяв ножа для фруктів зі стійки для ножів і сховав за пояс, після чого повільно підійшов до журнального столика.
Він побачив, що на його тарілці було яйце і дві смажені хлібні палички – що ж, у нього було на одну більше, ніж у неї.
Край яйця був золотистим зі злегка підсмаженою скоринкою, білок посередині злегка піднявся і просвічував помаранчевим – безперечно, це ідеальне яйце з рідким жовтком.
Зеро вміло підхопила паличками яйце і з’їла за кілька укусів, потім вона почала ласувати смаженою хлібною паличкою.
– Що ти вчора робив? На стелі були таргани?
– Ні… Мені здалося, що вона трохи брудна, і я захотів її витерти, – Роланд скористався випадковим виправданням.
– Справді? – вона подивилася на стелю. – Чому ти тоді не повісив ганчірку на вішак для одягу і не витер так?
– Бо вийшло не дуже. Але тепер усе чисто. – Від двічі кашлянув: – Це ти приготувала?
– Дядьку, з твоєю головою все гаразд? – Зеро, здавалося, трохи захвилювалася. – Хіба не я готую їжу відколи переїхала сюди?
Відколи переїхала сюди? То де вона жила раніше? Роланд розкрив рота, але все-таки не запитав. Очевидно, якщо він продовжить розпитувати, вона б засумнівалася в його особі.
Зеро швидко закінчила снідати і простягнула руку:
– Гроші на продукти.
– Га?
– Продукти в холодильнику майже закінчилися, сьогодні треба сходити за покупками. Як я можу щось купити, якщо ти не даси мені грошей?
Учениця середньої школи вже знала, як займатися продуктовими закупами? Роланд підсвідомо обмацав тіло, але не знайшов гаманця.
– Е…
– У другій шухляді твоєї тумбочки, – зітхнула Зеро.
Він повернувся до спальні і витягнув з шухляди майже пустий гаманець. У середині було всього лише жалюгідних 300 юанів і кілька лотерейних квитків.
– Скільки? – Роланд повернувся до вітальні.
– Двадцятку, більше я все одно не зможу підняти.
Роланд, подумавши, що йому не шкода витрачати чужі гроші, простягнув їй купюру у 50 юанів і сказав:
– Решту залиш на наступний раз.
Зеро якось дивно подивилася на нього і запхала гроші до свого гаманця.
– Твоя рука… – Роланд помітив, два пластирі на її пальцях.
– Я поранилася осколками скла. Все нормально… Звичайно, було б краще, якби ти не розкидався речами. – Вона знизала плечима, наділа шкільний портфель і пішла до дверей. – Я іду до школи. В обід я не повернуся, тому не забудь помити посуд.
– Стривай, хіба зараз не літні канікули?
– Очевидно ж, це додаткові заняття. – Зеро взулася, і вже на виході визирнула з-за дверей: – Дядьку, якщо голова досі болить, сходи до лікарні, добре? І більше не роби таких дурниць.
Через пів хвилини Роланд вийшов із кімнати 0825, перехилився через огорожу зовнішнього коридору і поглянув униз.
Незабаром він побачив постать Зеро. Її біле волосся негайно привертало увагу, але люди, що проходили повз, виглядали так, ніби звикли до цього, ніхто не повертався, щоб подивитися на неї. Вона трохи зачекала внизу, поки до неї не підбігли дві жовтоволосі дівчини з рюкзаками на спинах. Вони підскочили до Зеро і далі вже утрьох попрямували до провулку.
То вона знайшла тут друзів?
Роланд потер лоба. Цей сон був надто абсурдним.
Що він мав робити далі? Чи слід йому піти за нею і перевірити?
Він не вірив, що Зеро справді могла створити повноцінне місто.
Коли Роланд повернувся і хотів зайти до квартири, щоб знайти ключ, тіло заклякло і він ніби приріс до місця.
До нього йшла гарна жінка.
Вона мала довге сиве волосся, підняті брови, а губи і ніс були такими самими, як у Тіллі. Проте від неї відчувалася холодність і зарозумілість, що тримала інших людей на відстані.
Він ніколи не бачив її раніше, але пам’ять попереднього четвертого принца чітко сказала, що це була його сестра, третя принцеса Сірого Замку.
Ґарсія Вімблдон!
Роланд підсвідомо потягнувся до ножа для фруктів за поясом.
– Відійди убік, не перекривай дорогу, – на обличчі жінки відобразилася огида. – Я хочу пройти.
– Ти… не знаєш мене? – він здивувався.
– Пфф, – глумливо посміхнулася вона. – Чому я маю тебе знати? Думаєш, раз ти пофарбувався у колір мого волосся, ми близькі?
Роланд витріщився на неї, повільно відступаючи вбік:
– Тебе ж звати Ґарсія, так?
– … – Вона враз спохмурніла. – Хоча я не знаю, звідки ти дізнався моє ім’я, але попереджаю: якщо не відчепишся – пожалкуєш.
Ґарсія простягнула праву руку й один за одним зімкнула пальці. Суглоби потріскували. Вона виглядала як людина, досвідчена у боях.
Дочекавшись, коли Ґарсія зайде до своєї квартири, Роланд вдав, що просто гуляє, і кинув швидкий погляд.
Номер її квартири був 0827, через одні двері.
Поглянувши на ряд металевих дверей, що тягнулися вздовж коридору, у його голові раптом виникла жахлива думка.
Скільки всього мешканців у цьому будинку?
Вже лише довжина зовнішнього коридору вражала. Він стояв біля дверей 27 кімнати – і навіть не бачив кінця!
Щойно думка виникла в голові, її було важко придушити.
Він хутко повернувся до квартири, відкопав ключі, переконався, що зможе відімкнути вхідні двері, замкнув їх і побіг до кінця коридору, де числа на квартирах все зростали і зростали.
Зовнішній коридор був не коротшим за 400 метрів прямої дороги!
Задихаючись, він дійшов до кінця коридору біля сходового майданчика – останній номер на квартирі був 0899.
Це – неймовірно. Хто б зміг втиснути майже сотню житлових квартир в один поверх трубоподібної будівлі? Якщо брати до уваги стиль 1970 і 1980 років, то вже десять квартир уже було чимось грандіозним.
Потім Роланд піднявся сходами.
Поручні сходів були залізними, зелена фарба на поверхні облупилася, показуючи іржу та пил. Також навколо була розклеєна незліченна кількість маленьких оголошень, що були характерною рисою часу. Така «рекламна короста» вже давно мала зникнути у великих містах.
Останнім поверхом був двадцять другий.
На металевих дверях у кінці коридору не було жодної таблички, навіть віконних отворів не було.
Він перевіряв квартиру за квартирою, аж поки не побачив двері з номером 2245.
За приблизними підрахунками у будинку було обжито приблизно 2124 квартири.
За
довгі роки я поглинула незліченну кількість воїнів, у тому числі і надзвичайну.
Тобі не перемогти мене!
Йому спали на думку слова Зеро, які вона сказала, коли вони билися на даху не на життя, а на смерть.
Невже люди, що жили в цьому будинку, програли у Битві Душ?
Це припущення приголомшило Роланда.
І тепер Зеро стала однією з них.
Коментарі
Дописати коментар