Роман ЗЦВ. Розділи 640-641
Розділ 640. Гіпотези про Світ Сну | Розділ 641. Двері, що ведуть до фрагментів
Розділ 640. Гіпотези про Світ Сну
Ізабелла трохи опустила голову, очікуючи вироку.
– Ти маєш бути вдячною за власну здібність – вона не дозволяє тобі прямо вбивати інших. Незалежно від того, наскільки серйозний злочин ти скоїла, навіть якщо це була допомога Зеро напасти на мене, ти всього лише співучасниця, – голос Роланду був чітким і спокійним. – Я не стану тебе вбивати, але ти мусиш спокутувати скоєні гріхи, як і інші люди, що порушують закон.
Чомусь, почувши ці слова, вона відчувала, як тягар звалився з серця. Хоча Ізабелла не боялася смерті, але не могла сказати, що закінчення життя подобалося їй.
– Поки ви здатні перемогти демонів, я готова віддати вам усю себе.
– Демони – вороги всього людства. Звичайно, я буду боротися з ними до кінця. Але шлях, яким ітиму я, відрізняється від церковного. Я не виграю Битву Божої Волі ціною знищення людського потенціалу. І тому ти маєш змінити свої звички, яких набула за часу перебування у церкві. – Роланд повільно сказав: – Безгрішних більше не буде. Відтепер ти – відьма спокути.
Зеро повністю помилилася. Він не тільки знав про існування демонів і Федерації, але і був готовий вести Битву Божої Волі до самого кінця. Це правда, що він смертний, який міг померти через кілька десятиліть, а його віра могла згаснути з віком, однак тепер, коли Зеро дала йому безкінечне життя, останню перешкоду подолано – і ось народився улюбленець Бога.
Подумавши про це, Ізабелла брязкнула кайданами на кінцівках і опустилася на коліна, її довге волосся вкрило підлогу:
– Як накажете, володарю.
Коли вона знову встала, Роланд промовив:
– Це не Святе Місто Гермес, тож ти не моя служниця, а спокутниця. Звичайно, я не відправлю тебе до шахти на двадцять років. Тобі всього лише потрібно співпрацювати з Агатою в дослідженнях магії.
Ізабелла приголомшено завмерла. Невже це все, що вона мала зробити для нього?
– Я попрошу Венді знайти для тебе місце для життя протягом цього часу. Період спокути – п’ять років. Ти будеш звільнена від кайданів, але матимеш обмежену свободу. Іншими словами, якщо ти захочеш кудись піти, крім свого дому і магічної вежі Агати, ти маєш перебувати під наглядом Союзу Відьом.
– Так, зрозуміла.
– До речі, ти впевнена, що у Святому Місті немає інших відьом? – спитав Роланд.
Ізабелла вже відповідала на це питання кілька разів відколи потрапила до полону. Задумавшись над цим, вона зрештою похитала головою:
– Для цієї вирішальної битви Зеро використала усіх непотрібних нових відьом для перетворення воїнів армії божої кари, а всіх корисних відправила на поле бою. У монастирі ще має бути багато дівчат, але шанси на те, що вони пробудяться відьмами до Місяців Демонів, невисокі. Ми троє – Ваніль, Меггі і я – єдині відьми, що залишилися у церкви.
Не сказавши більше ні слова, він розвернувся і попрямував до виходу. Білява відьма підійшла до неї і відімкнула кайдани.
Ізабелла з недовірою подивилася на звільнені руки. Невже таким був остаточний вирок? Не ув’язнення в темниці, не приниження і не щось гірше? Він мав на увазі саме те, що сказав?
– Ваша Величносте, – раптом покликала вона його, – а що з Ваніль і Меггі…?
– У них ситуація краща, ніж у тебе, – сказав Роланд, повернувши голову. – Вони всього лише знаходяться під впливом спотвореного виховання церкви. До божевілля їм ще далеко. Якщо вони зможуть виправитися, то матимуть шанс приєднатися до Союзу Відьом.
Коли трійця вийшла, двері зі скрипом зачинилися.
Невже це все… Ізабелла повністю розслабилася. Вона лягла на дерев’яне ліжко, відчуваючи сонячне світло, що лилося з вікна. Попри сліпуче світло, Ізабелла мружила очі і дивилася на блакитне небо за металевими ґратами.
«Який гарний день», – подумала вона.
*******************
– Це надто легке покарання, – невдоволено сказала Соловейко, коли вони повернулися до кабінету. – Вона мало не вбила тебе.
– Це була Зеро, а не вона, – Роланд протягнув їй шматок сушеної риби.
Соловейко взяла перекус ротом і пробурмотіла:
– Вона також доклала до цього руку, в іншому випадку тебе неможливо було б затягнути на Поле Битви Душ.
– Але вона від щирого серця бажає боротися з демонами, чи не так? – Він спокійно сказав: – Вона не вчинила жодного непростимого злочину, а я не зазнав реальної шкоди. Просто зупинимося на цьому. Це також буде демонстрація майбутнім поколінням, що ми цінуємо таланти – це як купити кістки за тисячу золотих.
– За тисячу золотих… що?
– Е… це і є пропаганда, – Роланд кашлянув. – На її прикладі більше людей зрозуміють, що доки вони не переступають межу і готові спокутувати свою вину, вони все ще мають шанс на прощення. Зрештою наш головний ворог – демони. Щоб отримати переваги у Битві Божої Волі, найкращим буде дозволити їй зробити гідний внесок і спокутувати власні гріхи.
– Гаразд, – Соловейко надула губи, – я стежитиму за нею для тебе.
Роланд підійшов до вікна на всю стіну і задумався над тим, що сказала Ізабелла.
Спогади, які поглинала Зеро поділялися на
два типи. Один тип пам’яті хаотичний і мав залишкову свідомість власника, що
впливали на безгрішну, а інший – повністю упорядкований і відкритий, вона могла
переглядати ці спогади у будь-який момент. Спогади з першого типу важче
пригадувалися і швидше забувалися…
Невже це була причина, чому Зеро неодноразово намагалася вмовити його здатися під час Битви Душ?
Коли переможений здавався з власної волі і віддавав їй усі спогади, вона не страждала від жодних побічних наслідків. Це пояснювало, чому безгрішна зупинялася у критичні моменти.
Зеро хотіла, щоб він припинив опір і таким чином отримати спогади з усіма деталями.
Це у певному сенсі нагадувало його досвід заволодіння тілом четвертого принца.
Якщо говорити точніше, то спогади попередника були такими. Він міг у будь-який момент отримати до них доступ і перевірити те, що треба. Це нагадувало добре впорядкований архів. Йому не потрібно витрачати час на те, щоб запам’ятати їх. Коли у нього не було потреби в цих спогадах, їх можна відсунути у глибини свідомості без жодних проблем. Навіть коли він звертався до цих спогадів більше ніж через рік, вони були такими ж чіткими, як і раніше.
Прихований пішак Ґарсії вбив четвертого принца. Якщо вважати, що мрець не мав волі, то логічно припустити, що це ніби він добровільно здався переможцю.
Тоді що у випадку з рішучим бунтівником?
Згідно зі словами Ізабелли, пам’ять таких містила залишкову свідомість власників, що впливало на думки Зеро і навіть на її особистість. Після поглинання тисячі людей безгрішна перетворилася на «складну колекцію людей», що повністю відрізнялося від початкового «я». Іншими словами, її не можна вважати людиною, якою вона була колись.
Тому спосіб помсти, ймовірно, полягав у тому, щоб випустити на волю залишки свідомості інших.
Це б точно розідрало її на шматки, але і Роланд більше не був би Роландом.
У хаотичній бурі спогадів різні волі знову і знову боролися б за домінування, тож у неї був би шанс повернутися.
Однак Зеро не знала, що він був людиною не з цієї епохи.
Обсяг і глибина інформації, яку засвоюють сучасні люди за один день, еквівалента тому, що люди в давнину могли отримувати за кілька місяців і навіть років. В епоху інформаційного вибуху він читав і щось запам’ятовував майже кожну мить. Зберігати корисне і відкидати безглузде – це стало інстинктом свідомості.
В результаті всі фрагменти пам’яті були поглинуті і реорганізовані Світом Сну, утворивши дивний новий світ.
Однак, на жаль, він не міг отримати підтвердження своїх припущень у Зеро.
Вона втратила все, що було поглинуто, а також втратила свої оригінальні спогади і перетворилася на чисту та невинну дитину, яка з’явилася у Світі Сну.
……
Розділ 641. Двері, що ведуть до фрагментів
Але тепер він відповідав за виховання цієї дитини.
Роланд позіхнув і встав з ліжка. Драбина, з якої він упав, все ще стояла збоку, а за вікном, закритим жалюзі, вже було досить світло.
Він явно був одягнений, коли падав, але зараз на ньому були лише боксери. Чи було це пов’язано з підсвідомою інерцією? Схоже, навіть після того, як він покидає це місце, сон ще тривав певний час – аж до моменту, коли Роланд нормально засинав, а кожен вхід у Світ Сну точно збігався з моментом його пробудження тут… Чи не занадто багато формальностей, га?!
Він вирішив цього разу покинути Світ Сну опівночі, щоб побачити, чи вдасться позбутися цієї несвідомої поведінки, схожої сомнамбулізм.
Крім того, далися взнаки наслідки браку сну. Роланд відчував, що не схожий на людину, яка щойно прокинулася. Очі були сухими і налитим кров’ю, розум злегка затуманений, а ще він постійно позіхав. Враховуючи час проведений тут, Роланд не спав більше 20 годин.
Можливо, йому слід поспати вдень.
Одягнувши сорочку з короткими рукавами і зайшовши до вітальні, він знову побачив маленьку постать.
– Чому ти сьогодні так рано встав? – Зеро здавалася трохи здивованою. – Я ще навіть не починала готувати сніданок… Зачекай у вітальні, я зараз усе зроблю.
Було очевидним, що вона щойно встала. Її довге біле волосся недбало розтікалося по плечах, кілька пасом стирчало, від чого дівчинка виглядала не такою охайною, як завжди. На ній все ще була та ніжно-блакитна сукня і білі панчохи. Якщо Роланд не помилявся, то вона носила один і той самий одяг уже третій день. Судячи з її прибраної й охайної спальні, справа була не в тому, що Зеро лінива чи байдужа до чистоти. Швидше за все, у неї було не так багато одягу.
Чомусь Роланд раптом відчув смуток.
Не лише через неї, а і через себе самого.
Коли він подумав про 300… ні, 250 юанів у гаманці, то просто повірити в це не міг. Один із них був головною причиною появи цього світу, а інший – творцем Світу Сну. У певному сенсі вони обоє були божествами цього місця, але перебували у такому жалюгідному становищі. Хоча слово «трагічне» в їхньому випадку підійшло б краще.
Іншого варіанту не було. Стосувалося це купівлі книг чи дослідження світу – гроші були необхідними. Він мав знайти спосіб стабільно заробляти. Бо 250 юанів не вистачило б навіть на оплату таксі, то що вже говорити про закупівлю продуктів і оплату комунальних послуг.
Поки Роланд думав про те, як заробити гроші, Зеро вже зайнялася сніданком.
Вона вміло розпалила плиту, розігріла сковороду, додала олію, однією рукою розбила яйце і вилила на розпечену поверхню. Хоча сковорідка була надто важкою, щоб підкидати яйця, Зеро користувалася маленькою лопаткою, тож ефект вийшов анітрохи не гіршим.
З шипінням гарячої олії вітальня незабаром наповнилася спокусливим ароматом смажених яєць.
Через обмежені витрати на проживання, сніданки майже завжди були однаковими. Цього разу Роланд знову отримав яйце і дві смажені хлібні палички, Зеро ж мала яйце й одну смажне хлібну паличку.
– Ти купила хлібні палички вчора? – Роланд відкусив шматок і виявив, що паличка була вже не такою хрусткою.
– Саме так, – пробурмотіла Зеро. – Остання вечірня партія паличок у крамниці особливо дешева. Іноді власник дає мені сирі хлібні палички, тож я можу самостійно їх приготувати.
Він здивувався:
– А вдома як було?
– Приблизно так само, – хитнула дівчинка головою і більше нічого про це не сказала. Здавалося, вона не хотіла згадувати про свою сім’ю.
Після сніданку вона переодягнулася, взяла шкільний портфель і підійшла до дверей.
– Дядьку, як завжди, мене не буде до обіду, тож ти миєш посуд.
– А, іди. Будь обережною, – Роланд кивнув.
На секунду Зеро приголомшено завмерла, через мить вона відповіла «Угу» і зачинила за собою двері.
Гаразд, тепер настав час ретельно оглянути, що вони мають.
Роланд повернувся до спальні, обшукав тумбочку і шафу зверху донизу, перебравши всі речі.
Першим був гаманець. Крім близько двох сотень юанів, там також лежали посвідчення особи і банківська картка. Настільки жалюгідно, що далі нікуди. Звісно, кілька прострочених лотерейних квитків він негайно викинув у смітник. Навіть якщо був якийсь виграш, термін отримання вже минув. Крім того, він не вірив, що мізерний шанс на виграш міг випасти йому.
Далі – мобільний телефон. Список контактів був порожнім, єдина цінна інформація – це сповіщення про надходження на банківську карту і витрати. Виходило, що в кінці кожного місяця сім’я Зеро надсилала 1500 юанів як оренду плату. На картці було лише 20, а до наступного переказу було ще чотири дні. Не те щоб вони вмирали з голоду, але грошей на щось інше у них не було.
Також знайшлося кілька прикрас. Здавалося, вони були зроблені з золота, однак він не знав справжнє воно чи ні. Можливо, прикраси були підготовлені для весілля? Якщо він продасть їх ювелірній крамниці, то, ймовірно, зможе отримати близько тисячі юанів, хоч якась сума на крайній випадок.
Це все, що Роланд мав у розпорядженні.
Однак від цього було мало користі в поточній ситуації. Роланд зітхнув і подумав про предмети в комірці.
Він відчинив двері у глибині квартири й окинув поглядом старі речі, що були всередині.
Велосипед і швейна машинка були вкриті пилом і павутиною, їх, мабуть, можна буде продати за 30-40 юанів. Адже вони були виготовлені з металу, особливо остання, одній людині її було важко підняти. Великі металеві двері можна було вважати брухтом. Їх, мабуть, можна продати за більше ніж сто юанів, так? За звичайних умов Роланд би не думав про такі дрібні суми, але зараз вони були дуже важливими.
Якби він пішов до букіністичного магазину, щоб купити вживані підручники, то для комплекту старих книг з усіх предметів мало вистачити суми у понад сотню юанів.
Подумавши так, він прийняв рішення.
Роланд пригадав, що на одному з оголошень біля сходів був номер телефону пункту переробки, однак перед цим потрібно було витерти речі.
Якщо вони виглядатимуть чистішими, то, можливо, йому вдасться продати їх дорожче.
Коли він задихаючись дотягнув велосипед і швейну машинку до вітальні, то помітив, що щось не так.
Товсті металеві двері, здавалося, не притулялися до стіни комірки, а були вбудовані в неї!
«Прокляття, хто взагалі це зробив? Вони не могли не знати, що це зовнішня стіна трубоподібної будівлі. Невже їх встановили тут, щоб сприяти самогубствам?»
І заради показухи ще й замок почепили!
Хвилинку… він пригадав, що на брелоку висіло два ключі.
Роланд негайно пішов за ними і вставив інший ключ у замкову щілину. Підійшло ідеально.
Зі скрипінням замок відімкнувся і випав з засува.
Роланд не став завдавати собі клопотів і піднімати його, а потягнув засув і з силою відчинив металеві двері.
Холодний вітер, змішаний зі снігом, увірвався до кімнати. Від чого він, одягнутий у сорочку з короткими рукавами і шорти, затремтів.
За металевими дверима відкрилася засніжена сцена!
На тлі засніжених гір удалині стояло ледь помітне сіро-коричне місто. По обидва боки тягнулися стіни з гір, а саме місто заповнювало собою велику прогалину. У центрі стояла величезна споруда, що, ніби стовп, тягнулася до неба, її овівав пронизливий холодний вітер.
Хоча Роланд бачив це місто вперше, він негайно зрозумів, де воно знаходилося.
«Нове Святе Місто Гермес».
Місто-фортеця, зведена на розломі Непрохідного гірського хребта.
А ще символ сили і незламності церкви.
Коментарі
Дописати коментар